Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.11
21:12
Це, донечко моя, випробування.
Це так тебе спитує світ падкий -
чи не розбудеш гніву, чи дурману,
чи блекоти не висієш таки
на плесах тих, де так було привітно -
а ближче глянеш - то гієнне дно.
Моя лелітко, ясочко, мудрине,
Це так тебе спитує світ падкий -
чи не розбудеш гніву, чи дурману,
чи блекоти не висієш таки
на плесах тих, де так було привітно -
а ближче глянеш - то гієнне дно.
Моя лелітко, ясочко, мудрине,
2026.07.11
20:27
Де ви нащадки богів?-
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?
Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?
Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,
2026.07.11
19:32
Мокре зникає шосе
В матриці сірих зон.
Все, що було, не все.
Сон це чи полігон?
Віддаль між нами росте.
Тіні дрижать на склі.
Місто німе й пусте
Гасне в мазутній млі.
В матриці сірих зон.
Все, що було, не все.
Сон це чи полігон?
Віддаль між нами росте.
Тіні дрижать на склі.
Місто німе й пусте
Гасне в мазутній млі.
2026.07.11
18:21
Гуляє тиша опівнічним містом,
Вогні зірниць ясніші кришталю, -
Усе навколо невичерпним змістом
Наповнює поезію мою.
Вчуваюся, вглядаюся, радію
І подумки наспівую мотив
Тієї пісні, що зродив, як мрію,
Високого піднесення порив.
Вогні зірниць ясніші кришталю, -
Усе навколо невичерпним змістом
Наповнює поезію мою.
Вчуваюся, вглядаюся, радію
І подумки наспівую мотив
Тієї пісні, що зродив, як мрію,
Високого піднесення порив.
2026.07.11
13:27
Я не марную час у муках,
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
2026.07.11
13:19
пригадував як падав дощ
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать
2026.07.11
09:22
У холодних кам’яних стінах австрійського монастиря Адмонт догорають останні години життя Анастасії Ярославни – середульшої доньки Ярослава Мудрого та колишньої королеви Угорщини. За вікном лютує груднева ніч, ніч під Різдво 1074-го року Божого, а в напівт
2026.07.10
21:34
Поїдем до кінотеатрів
Тебе лишу я у Вімпі-барі
Ти кажеш, це усе угарно
О, тільки не мочи
Зі сценою в Кузена Джекі
Пляшки хай позбира оце і
Окуляри розігне
Тебе лишу я у Вімпі-барі
Ти кажеш, це усе угарно
О, тільки не мочи
Зі сценою в Кузена Джекі
Пляшки хай позбира оце і
Окуляри розігне
2026.07.10
19:57
Пливе Земля –
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
2026.07.10
15:48
Розкололося літо на дві половини,
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
2026.07.10
13:21
У снігах безконечних потоне
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
2026.07.10
12:37
незнамо де на шальках
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
2026.07.10
07:03
На відміну від борщу,
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
2026.07.09
22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру
2026.07.09
19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
2026.07.09
17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Циган зна, що кобилі робить
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Циган зна, що кобилі робить
Читаю історію християнства та іудаїзму, і не перестаю дивуватися словоблуддю та єзуїтським вивертам на догоду власних теологічних доктрин.
Пропаганда мусить бути переконливою. І коли потрібно приховати правду - її приховують. І справді - нащо баламутити вірян та сіяти в їхні уми сумніви щодо істинності віри та святого письма? Саме тому історія світська та історія релігійна завжди будуть антагоністами, оскільки перші оперують фактами та науковим інструментарієм, а інші - релігійною доцільністю.
Професійні історики та релігієзнавці намагаються взагалі не вести теологічних розмов з очільниками церков, оскільки викликають у них одну лють. Ще б пак: вони підривають основи віри, сіють пагони сумнівів в умах вірян та закликають вчитися.
Так колись вчинив і я. Взяв, здуру, і вивчив арамейську мову. А потім койне. А потім ще двійко-трійко давніх мов. А потім мене потягнуло до першоджерел. Захотілося почитати біблейські тексти в оригіналі. Ще й документи з Ватиканської бібліотеки. От ідіот!
А нещодавно втрапила до рук книженція кандидата технічних наук Ігора Мельниченка. Він був за фахом гідромеханіком, але як і я, здуру, вивчив 10 давніх мов. Заліз в архіви і…
1527 року у Ватикані верстався Талмуд, і основний її розділ - «Мішна», священна книга юдеїв.
Але питання про видання «Мішни» цього разу узагалі не розглядалося, бо представники римської курії жодного релігійного фанатика-перекладача на засідання не запросили. Обійшлися істориками та мовознавцями. Вийшла дуже сумбурна розмова між очільниками церков, яку занотували для майбутніх поколінь стенографісти. То що, шановні читачі, готові послухати баляндраси, які тоді точилися? Це історичні документи, не виссані з пальця постулати віри. Ні, не готові, але я таки розкажу.
Подумали в Римі, прикинули, що для більшої переконливості не вистачає біблейського історика давніх часів і настрочили книгу під назвою «Юдейські старожитності». Підписали ім’ям Йосипа Флавія. А згодом викликали на килим головного рабина Риму і питають:
- Чому синагога досі замовчує книгу Йосипа Флавія?
- Але у нас є свій історик! - вигукнув римський рабин.
- Що значить свій? А Флавій хіба не ваш? Хто цей свій?
- Я говорю про рабі Натане. Зберігся його давній рукопис, і ми маємо намір далі включати його під назвою «Азот рабі Натанна»… Жоден юдейський історик не посмів би скласти книгу «Юдейські старожитності». Вся наша старовина описана у святій Торі, книгах Ісуса Навіна, Суддів, Самуїла, Царів, Ездри і Несмії. Ніхто з юдеїв не наважився б переписувати, як зробив Йосип Флавій, із книг Маккавеїв. Тому всі книги оцього Йосипа Флавія створені греками, синагога їх відкидала і відкидає… Наш рабі Натан описав тільки одну Юдейську війну, маючи справжні свідоцтва. Він показав, які нечестивці Веспасіан і Тит! (це тодішні імператори).
- Тобто?
- Нечестивець Веспасіан не міг захопити Єрусалим і став тому метати в місто свинячі голови. Обстрілюючи стіну камінням і головами цієї мерзенної тварини, врешті-решт вдалося зробити пролом у стіні. У місто кинулися загарбники! А найстрашніший нечестивець Тит увірвався в храм і осквернив його. Потім зійшов на корабель, що відправлявся до Риму. І знялося морське чудовисько, щоб проковтнути його в морі. Тоді він став на кораблі та почав блюзнірствувати, і зневажати Бога, і плювати вверх, кажучи: коли я був у його володіннях, у нього не було сили встояти проти мене, а тепер він тут виступив проти мене; мабуть, Бог юдейський сильний тільки на воді…Господь дав знак морю, і воно заспокоїлося. Господь сказав йому: нечестивець! Смердюча рідина, прах, гниль і черв’як! Чи з тобою мені воювати!..
А в Римі Веспасіан пішов до бані, і йому подали старого вина, і, коли він пив, до нього в ніс забралася міль і їла лице його і досягла мозку. Сказали лікарям, і вони розтрощили після його смерті мозок і знайшли там міль завбільшки з одноденне пташеня… Всі події засвідчив і підтвердив рабі Еліезер, син рабі Іосе, який сам тоді перебував у Римі і бачив, як зважували цю міль на вагах - дві літри на одній чашці терезів і міль на іншій чашці.
- Нехай так,- погодилися в курії,- але Йосип Флавій теж описав Юдейську війну. Він, між іншим, передбачив Веспасіана імператорство, що засвідчує Светоній.
- Ви все плутаєте! - нервово замахав руками раббан.- Римлянин пише про якогось невідомого Йосипа, і ніде не говорить, що він історик. Провісник не може бути істориком, тому що це два протилежні заняття… Але провісник був! І звали його Іван, син Заккая. В ті часи він був Єрусалимським раббаном.
- А хто це засвідчив? - від несподіваного повідомлення у зберігача Ватиканської бібліотеки округлилися очі.
- Так стверджує рабі Натан. У його рукописі повідомляється, що раббан Іван ліг у труну і наказав двом рабі винести його в цій труні за місто. Коли вони проходили повз стражників, Іван прикинувся мертвим, і ті дозволили винести труп, щоб віддати землі. За міською стіною раббан Іван виліз з труни, пішов і привітав Веспасіана: «Vive domine imperator!». І додав: «Не бійся, у нас написано, що храм буде зруйновано тільки царем. А цар помре» (мався на увазі Нерон).
- Але Нерон помер за рік до цього! - спробували не погодитися з раббаном.
- Це неважливо,- роздратовано відповів він.
Таких розмов у той час між Римською канцелярією та строптивими іудеями велося немало. І вони такі ж самі цікаві та змістовні.
- Так що, дійдемо згоди? - запитали згодом раббина.
-= Якої?
- Ви визнаєте Йосипа Флавія за історика, а його книгу «Юдейські старожитності» апокрифічною, а ми даємо дозвіл на друкування Талмуду та Мішни?
- Нє, не згодні.
- Гаразд. Чорт з вами. Буде вам «Мішна», буде вам Талмуд.
І папа Юлій другий наклав на друкування священних юдейських книг заборону. А 1559 року Талмуд публічно палили на вулицях Риму, а Ватикан вніс його до списку заборонених книг (index librorum prohibitorum).
Юдеї сполошилися, трохи побузили, а потім вирішили:
«Визнаємо Йосипа Флавія за історика та творця «Юдейських старожитностей»».
І що ви думаєте?
1566 року Талмуд нарешті видали! Ура!
Таким чином і вовки ситі, і вівці цілі.
Синагога піддала твір «староєврейського історика» своїй цензурі. У його арамейському перекладі є купюри, тобто - скоєно літературне «обрізання». Це і є моментом загального й офіційного визнання права за «Йосипом Флавієм» називатися істориком.
Ужасть! - скажете ви.
«А чом би й ні?» - відповім я. Урешті-решт все на цьому світі - різновид цинічної брехні та домовленостей між зацікавленими сторонами.
Думаю, за цей опус мені пам'ятника не поставлять. А от поплювати у спину можуть. Сподіваюся, що обійдеться без анафеми.
За матеріалами книги Ігора Мельниченка «Коли і скільки заплатили Іуді Іскаріоту».
І трішки від дяді Саші.
15.12.2020р.
Пропаганда мусить бути переконливою. І коли потрібно приховати правду - її приховують. І справді - нащо баламутити вірян та сіяти в їхні уми сумніви щодо істинності віри та святого письма? Саме тому історія світська та історія релігійна завжди будуть антагоністами, оскільки перші оперують фактами та науковим інструментарієм, а інші - релігійною доцільністю.
Професійні історики та релігієзнавці намагаються взагалі не вести теологічних розмов з очільниками церков, оскільки викликають у них одну лють. Ще б пак: вони підривають основи віри, сіють пагони сумнівів в умах вірян та закликають вчитися.
Так колись вчинив і я. Взяв, здуру, і вивчив арамейську мову. А потім койне. А потім ще двійко-трійко давніх мов. А потім мене потягнуло до першоджерел. Захотілося почитати біблейські тексти в оригіналі. Ще й документи з Ватиканської бібліотеки. От ідіот!
А нещодавно втрапила до рук книженція кандидата технічних наук Ігора Мельниченка. Він був за фахом гідромеханіком, але як і я, здуру, вивчив 10 давніх мов. Заліз в архіви і…
1527 року у Ватикані верстався Талмуд, і основний її розділ - «Мішна», священна книга юдеїв.
Але питання про видання «Мішни» цього разу узагалі не розглядалося, бо представники римської курії жодного релігійного фанатика-перекладача на засідання не запросили. Обійшлися істориками та мовознавцями. Вийшла дуже сумбурна розмова між очільниками церков, яку занотували для майбутніх поколінь стенографісти. То що, шановні читачі, готові послухати баляндраси, які тоді точилися? Це історичні документи, не виссані з пальця постулати віри. Ні, не готові, але я таки розкажу.
Подумали в Римі, прикинули, що для більшої переконливості не вистачає біблейського історика давніх часів і настрочили книгу під назвою «Юдейські старожитності». Підписали ім’ям Йосипа Флавія. А згодом викликали на килим головного рабина Риму і питають:
- Чому синагога досі замовчує книгу Йосипа Флавія?
- Але у нас є свій історик! - вигукнув римський рабин.
- Що значить свій? А Флавій хіба не ваш? Хто цей свій?
- Я говорю про рабі Натане. Зберігся його давній рукопис, і ми маємо намір далі включати його під назвою «Азот рабі Натанна»… Жоден юдейський історик не посмів би скласти книгу «Юдейські старожитності». Вся наша старовина описана у святій Торі, книгах Ісуса Навіна, Суддів, Самуїла, Царів, Ездри і Несмії. Ніхто з юдеїв не наважився б переписувати, як зробив Йосип Флавій, із книг Маккавеїв. Тому всі книги оцього Йосипа Флавія створені греками, синагога їх відкидала і відкидає… Наш рабі Натан описав тільки одну Юдейську війну, маючи справжні свідоцтва. Він показав, які нечестивці Веспасіан і Тит! (це тодішні імператори).
- Тобто?
- Нечестивець Веспасіан не міг захопити Єрусалим і став тому метати в місто свинячі голови. Обстрілюючи стіну камінням і головами цієї мерзенної тварини, врешті-решт вдалося зробити пролом у стіні. У місто кинулися загарбники! А найстрашніший нечестивець Тит увірвався в храм і осквернив його. Потім зійшов на корабель, що відправлявся до Риму. І знялося морське чудовисько, щоб проковтнути його в морі. Тоді він став на кораблі та почав блюзнірствувати, і зневажати Бога, і плювати вверх, кажучи: коли я був у його володіннях, у нього не було сили встояти проти мене, а тепер він тут виступив проти мене; мабуть, Бог юдейський сильний тільки на воді…Господь дав знак морю, і воно заспокоїлося. Господь сказав йому: нечестивець! Смердюча рідина, прах, гниль і черв’як! Чи з тобою мені воювати!..
А в Римі Веспасіан пішов до бані, і йому подали старого вина, і, коли він пив, до нього в ніс забралася міль і їла лице його і досягла мозку. Сказали лікарям, і вони розтрощили після його смерті мозок і знайшли там міль завбільшки з одноденне пташеня… Всі події засвідчив і підтвердив рабі Еліезер, син рабі Іосе, який сам тоді перебував у Римі і бачив, як зважували цю міль на вагах - дві літри на одній чашці терезів і міль на іншій чашці.
- Нехай так,- погодилися в курії,- але Йосип Флавій теж описав Юдейську війну. Він, між іншим, передбачив Веспасіана імператорство, що засвідчує Светоній.
- Ви все плутаєте! - нервово замахав руками раббан.- Римлянин пише про якогось невідомого Йосипа, і ніде не говорить, що він історик. Провісник не може бути істориком, тому що це два протилежні заняття… Але провісник був! І звали його Іван, син Заккая. В ті часи він був Єрусалимським раббаном.
- А хто це засвідчив? - від несподіваного повідомлення у зберігача Ватиканської бібліотеки округлилися очі.
- Так стверджує рабі Натан. У його рукописі повідомляється, що раббан Іван ліг у труну і наказав двом рабі винести його в цій труні за місто. Коли вони проходили повз стражників, Іван прикинувся мертвим, і ті дозволили винести труп, щоб віддати землі. За міською стіною раббан Іван виліз з труни, пішов і привітав Веспасіана: «Vive domine imperator!». І додав: «Не бійся, у нас написано, що храм буде зруйновано тільки царем. А цар помре» (мався на увазі Нерон).
- Але Нерон помер за рік до цього! - спробували не погодитися з раббаном.
- Це неважливо,- роздратовано відповів він.
Таких розмов у той час між Римською канцелярією та строптивими іудеями велося немало. І вони такі ж самі цікаві та змістовні.
- Так що, дійдемо згоди? - запитали згодом раббина.
-= Якої?
- Ви визнаєте Йосипа Флавія за історика, а його книгу «Юдейські старожитності» апокрифічною, а ми даємо дозвіл на друкування Талмуду та Мішни?
- Нє, не згодні.
- Гаразд. Чорт з вами. Буде вам «Мішна», буде вам Талмуд.
І папа Юлій другий наклав на друкування священних юдейських книг заборону. А 1559 року Талмуд публічно палили на вулицях Риму, а Ватикан вніс його до списку заборонених книг (index librorum prohibitorum).
Юдеї сполошилися, трохи побузили, а потім вирішили:
«Визнаємо Йосипа Флавія за історика та творця «Юдейських старожитностей»».
І що ви думаєте?
1566 року Талмуд нарешті видали! Ура!
Таким чином і вовки ситі, і вівці цілі.
Синагога піддала твір «староєврейського історика» своїй цензурі. У його арамейському перекладі є купюри, тобто - скоєно літературне «обрізання». Це і є моментом загального й офіційного визнання права за «Йосипом Флавієм» називатися істориком.
Ужасть! - скажете ви.
«А чом би й ні?» - відповім я. Урешті-решт все на цьому світі - різновид цинічної брехні та домовленостей між зацікавленими сторонами.
Думаю, за цей опус мені пам'ятника не поставлять. А от поплювати у спину можуть. Сподіваюся, що обійдеться без анафеми.
За матеріалами книги Ігора Мельниченка «Коли і скільки заплатили Іуді Іскаріоту».
І трішки від дяді Саші.
15.12.2020р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
