Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.10
00:00
Дошкуляє запах димового нікотину,
який осів на шторах ще не твоєї квартири,
але ти знаєш, що багато чого є тимчасовим,
і кинеш палити, як тільки отримаєш запрошення –
ні, не до пульмонолога, а до берега зустрічей
і прогулянок - ні, не там, де тусуєть
2026.05.09
21:45
Атман танцює в TikTokсамсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм шукань, уже не перших,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Ряса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ряса
Все почалося з любові. А як без неї можна обійтися нормальним людям? Ми ж не монахи-збоченці які, всупереч велінню божому "Ідіть і розмножуйтеся", скоюють святотацтво, умертвлюючи свою плоть ще за життя, позбавляючи її найголовнішого: дати потомство, виховати його разом з люблячою людиною, ну а потім уже мирно спочити в ямі "два-на-два".
Ховати себе заживо в монастирях в ім'я служіння Господу трудно. Але набагато важче пройти життєвий шлях з жінкою, яка тебе любить, а ти її ні, та не піддатися спокусі отримати ту любов на стороні, в обіймах інших жінок - прекрасних та запашних, мов троянди в ботанічному саду імені академіка Фоміна.
Той сад облюбував і я - покірний слуга поетичних муз. Сяду на лавочці під крислатим дубом і віршую про чисте кохання аж до памороків, зрошуючи сторінки блокнота гіркими амурними слізками. Бо про кохання завжди треба писати щиро, з душею та серцем.
На таку літературу клюють змучені зневагою та зрадами чоловіків жіночі душі. А я цим користуюся: роблю з удячних читачок своїх слізних опусів коханок. Правда, інколи такі викрутаси вилазять боком.
Минулого року закохався в шанувальницю свого таланту. Думав, що згодом ця блаж минеться. Аж ні - кріпко запала в душу мені ця красуня. Почав навіть вірші компонувати на її честь. Закохалася в мене і вона. І хоч обидва були у шлюбі - нам це не заважало.
Моя законна супружниця не здогадувалася, що я її зраджую. А, можливо, їй було байдуже, що її чоловік підгулює, оскільки працю мала відповідальну, прибуткову, а роки вже осріблили її коси сивиною. Тож нащо звертати увагу на хтиві походеньки власного мужа та отруювати собі життя на старості?
А моя нова пасія така довірлива, наче телятко, все сприймала на віру, до пори, до часу, звісно.
Одного разу, коли я мирно хропів з нею на любовному ложі після трудів праведних, узяла вона тихцем мого смартфона та почала читати мої вірші та переписку з колегами-поетами у месенджері. І на тобі!- надибала на гарячу любовну розмову зі ще однією шанувальницею мого божественного таланту. А уранці стався скандал.
- О, дорогий коханий! Нащо ти мене зраджуєш? Ми ж з тобою домовилися одружитися! Ти кидаєш свою жінку, я свого чоловіка - і будемо далі жити разом до самої смерті.
- Ні, не зраджую! Звідки ти це взяла?
- А ось,- і тиць мені під носа мою переписку на смартфоні.
- Яке ти маєш право ритися в моєму приватному житті! Це негарно!
- А гарно зраджувати свою кохану? Гарно обманювати її? Чуло моє серце, що ти не відаєш, що таке вірність. Дивишся в очі і брешеш. Я ж тобі віддалася душею і тілом, повірила в твою щирість, роблю все, аби ти був щасливим, підставляю плече в трудну хвилину, жертвую останнім, що в мене є - своєю любов'ю! А ти...
Вибачався я тоді перед нею довго, навіть ставав на коліна та заламував руки від розпуки. І таки переконав, що я чесна, щира та любляча людина. А щоб остаточно задобрити - сів та настрочив цілий цикл любовних баркарол на її честь.
Згодом усе вляглося. Ну й добре. Не люблю, коли жінки бурчать та настрій псують. Хай борщі варять, цілують, обіймають та хвалять мої поезії. Та вирішують мої проблеми: тихо та мирно.
Я людина столична, маю дві квартири у центрі міста. В одній живу, а інша тільки обтяжує: доводиться щомісяця платити немалі кошти за комуналку. Вирішив продати, а на отримані кошти випустити кілька книжок. А потім подумав: якщо трішки погуляю на ці гроші - шкоди не буде. Домовився з повіями про ціну та місце. Коханій сказав, що захворів, треба вдома перележати, аби нікого не заразити. Уклався в тисячу доларів. Але забув витерти переписку зі смартфона, а кохана все це прочитала і...
Прийшов після еротичного загулу на зустріч з нею.
- Як здоров'я коханий? - питає мене та стурбовано зазирає у вічі.
- Все гаразд, моя любове. Відлежався, здоровий як бик.
- А мені здається, що ні.
- А це ж чому? - здивовано вирячився на неї.
- Заразний ти. Хворобу підхопив нехорошу.
-Е-е-е,-
- Розумієш - та жінка, з якою ти учора кохався - моя колишня однокласниця. Все мені розповіла. Сказала, що вдовольнила тебе на всі сто, а на додачу, як бонус, - підсадила тобі сифиліс. Напиши про це віршатко, порадуй світ.
Цього разу обійшлося без заламування рук та вибачень. Тільки попросив свою зраджену коханку не розповідати законній дружині, що я і її регулярно зраджую.
Не приведи Господи дізнається, то вижене мене зі своєї фірми, де я працюю старшим куди пошлють. І накриється мій трудовий стаж і хороша зарплата мідним тазом.
А, може, зі мною щось не так? Навісна кабака постійно просить альковних утіх. Видива опуклих дів переслідують удень і вночі, ноутбук забитий гріховними картинками.
Через рік, випадково, перестрів на вулиці мою колишню коханку. І хоч вона була не в дорогому та красивому елітному вбранні, а у чернечій рясі - упізнав. Але підійти і привітатися побоявся. А чому - і сам не знаю.
21.12.2020 р.
Ховати себе заживо в монастирях в ім'я служіння Господу трудно. Але набагато важче пройти життєвий шлях з жінкою, яка тебе любить, а ти її ні, та не піддатися спокусі отримати ту любов на стороні, в обіймах інших жінок - прекрасних та запашних, мов троянди в ботанічному саду імені академіка Фоміна.
Той сад облюбував і я - покірний слуга поетичних муз. Сяду на лавочці під крислатим дубом і віршую про чисте кохання аж до памороків, зрошуючи сторінки блокнота гіркими амурними слізками. Бо про кохання завжди треба писати щиро, з душею та серцем.
На таку літературу клюють змучені зневагою та зрадами чоловіків жіночі душі. А я цим користуюся: роблю з удячних читачок своїх слізних опусів коханок. Правда, інколи такі викрутаси вилазять боком.
Минулого року закохався в шанувальницю свого таланту. Думав, що згодом ця блаж минеться. Аж ні - кріпко запала в душу мені ця красуня. Почав навіть вірші компонувати на її честь. Закохалася в мене і вона. І хоч обидва були у шлюбі - нам це не заважало.
Моя законна супружниця не здогадувалася, що я її зраджую. А, можливо, їй було байдуже, що її чоловік підгулює, оскільки працю мала відповідальну, прибуткову, а роки вже осріблили її коси сивиною. Тож нащо звертати увагу на хтиві походеньки власного мужа та отруювати собі життя на старості?
А моя нова пасія така довірлива, наче телятко, все сприймала на віру, до пори, до часу, звісно.
Одного разу, коли я мирно хропів з нею на любовному ложі після трудів праведних, узяла вона тихцем мого смартфона та почала читати мої вірші та переписку з колегами-поетами у месенджері. І на тобі!- надибала на гарячу любовну розмову зі ще однією шанувальницею мого божественного таланту. А уранці стався скандал.
- О, дорогий коханий! Нащо ти мене зраджуєш? Ми ж з тобою домовилися одружитися! Ти кидаєш свою жінку, я свого чоловіка - і будемо далі жити разом до самої смерті.
- Ні, не зраджую! Звідки ти це взяла?
- А ось,- і тиць мені під носа мою переписку на смартфоні.
- Яке ти маєш право ритися в моєму приватному житті! Це негарно!
- А гарно зраджувати свою кохану? Гарно обманювати її? Чуло моє серце, що ти не відаєш, що таке вірність. Дивишся в очі і брешеш. Я ж тобі віддалася душею і тілом, повірила в твою щирість, роблю все, аби ти був щасливим, підставляю плече в трудну хвилину, жертвую останнім, що в мене є - своєю любов'ю! А ти...
Вибачався я тоді перед нею довго, навіть ставав на коліна та заламував руки від розпуки. І таки переконав, що я чесна, щира та любляча людина. А щоб остаточно задобрити - сів та настрочив цілий цикл любовних баркарол на її честь.
Згодом усе вляглося. Ну й добре. Не люблю, коли жінки бурчать та настрій псують. Хай борщі варять, цілують, обіймають та хвалять мої поезії. Та вирішують мої проблеми: тихо та мирно.
Я людина столична, маю дві квартири у центрі міста. В одній живу, а інша тільки обтяжує: доводиться щомісяця платити немалі кошти за комуналку. Вирішив продати, а на отримані кошти випустити кілька книжок. А потім подумав: якщо трішки погуляю на ці гроші - шкоди не буде. Домовився з повіями про ціну та місце. Коханій сказав, що захворів, треба вдома перележати, аби нікого не заразити. Уклався в тисячу доларів. Але забув витерти переписку зі смартфона, а кохана все це прочитала і...
Прийшов після еротичного загулу на зустріч з нею.
- Як здоров'я коханий? - питає мене та стурбовано зазирає у вічі.
- Все гаразд, моя любове. Відлежався, здоровий як бик.
- А мені здається, що ні.
- А це ж чому? - здивовано вирячився на неї.
- Заразний ти. Хворобу підхопив нехорошу.
-Е-е-е,-
- Розумієш - та жінка, з якою ти учора кохався - моя колишня однокласниця. Все мені розповіла. Сказала, що вдовольнила тебе на всі сто, а на додачу, як бонус, - підсадила тобі сифиліс. Напиши про це віршатко, порадуй світ.
Цього разу обійшлося без заламування рук та вибачень. Тільки попросив свою зраджену коханку не розповідати законній дружині, що я і її регулярно зраджую.
Не приведи Господи дізнається, то вижене мене зі своєї фірми, де я працюю старшим куди пошлють. І накриється мій трудовий стаж і хороша зарплата мідним тазом.
А, може, зі мною щось не так? Навісна кабака постійно просить альковних утіх. Видива опуклих дів переслідують удень і вночі, ноутбук забитий гріховними картинками.
Через рік, випадково, перестрів на вулиці мою колишню коханку. І хоч вона була не в дорогому та красивому елітному вбранні, а у чернечій рясі - упізнав. Але підійти і привітатися побоявся. А чому - і сам не знаю.
21.12.2020 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
