Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.08
17:21
Нації, що уявляють себе великими, одержимі манією «ощасливлювання» інших.
Була тая дружба, як собача служба.
Демократія потрібна демократам, масам потрібна охлократія.
Де українець шукає броду, там єврей наводить мости.
Історичні рішення не бу
2025.12.08
07:18
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
2025.12.08
06:50
Перепілка ляскає у житі,
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
2025.12.08
00:02
Вранці протер очі заспаний день,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
2025.12.07
22:20
Заборонений плід закотився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
2025.12.07
22:16
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.12.07
22:02
Потребність спокою зросла…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
2025.12.07
19:04
твою поезію я глибоко шаную і ціню,
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
2025.12.07
18:01
Уроки лінь робити, купа всього у Сашка.
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
2025.12.07
12:23
Збирається вже в хмари вороння,
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
2025.12.07
08:06
Я плела тобі віночок
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
2025.12.07
06:13
Укрившись вогкою землею
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
2025.12.07
04:57
Володимиру Діброві
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
2025.12.06
22:19
Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
2025.12.06
15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний.
«Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з
2025.12.06
05:21
уже була ніч спекотна довга літня
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Ряса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ряса
Все почалося з любові. А як без неї можна обійтися нормальним людям? Ми ж не монахи-збоченці які, всупереч велінню божому "Ідіть і розмножуйтеся", скоюють святотацтво, умертвлюючи свою плоть ще за життя, позбавляючи її найголовнішого: дати потомство, виховати його разом з люблячою людиною, ну а потім уже мирно спочити в ямі "два-на-два".
Ховати себе заживо в монастирях в ім'я служіння Господу трудно. Але набагато важче пройти життєвий шлях з жінкою, яка тебе любить, а ти її ні, та не піддатися спокусі отримати ту любов на стороні, в обіймах інших жінок - прекрасних та запашних, мов троянди в ботанічному саду імені академіка Фоміна.
Той сад облюбував і я - покірний слуга поетичних муз. Сяду на лавочці під крислатим дубом і віршую про чисте кохання аж до памороків, зрошуючи сторінки блокнота гіркими амурними слізками. Бо про кохання завжди треба писати щиро, з душею та серцем.
На таку літературу клюють змучені зневагою та зрадами чоловіків жіночі душі. А я цим користуюся: роблю з удячних читачок своїх слізних опусів коханок. Правда, інколи такі викрутаси вилазять боком.
Минулого року закохався в шанувальницю свого таланту. Думав, що згодом ця блаж минеться. Аж ні - кріпко запала в душу мені ця красуня. Почав навіть вірші компонувати на її честь. Закохалася в мене і вона. І хоч обидва були у шлюбі - нам це не заважало.
Моя законна супружниця не здогадувалася, що я її зраджую. А, можливо, їй було байдуже, що її чоловік підгулює, оскільки працю мала відповідальну, прибуткову, а роки вже осріблили її коси сивиною. Тож нащо звертати увагу на хтиві походеньки власного мужа та отруювати собі життя на старості?
А моя нова пасія така довірлива, наче телятко, все сприймала на віру, до пори, до часу, звісно.
Одного разу, коли я мирно хропів з нею на любовному ложі після трудів праведних, узяла вона тихцем мого смартфона та почала читати мої вірші та переписку з колегами-поетами у месенджері. І на тобі!- надибала на гарячу любовну розмову зі ще однією шанувальницею мого божественного таланту. А уранці стався скандал.
- О, дорогий коханий! Нащо ти мене зраджуєш? Ми ж з тобою домовилися одружитися! Ти кидаєш свою жінку, я свого чоловіка - і будемо далі жити разом до самої смерті.
- Ні, не зраджую! Звідки ти це взяла?
- А ось,- і тиць мені під носа мою переписку на смартфоні.
- Яке ти маєш право ритися в моєму приватному житті! Це негарно!
- А гарно зраджувати свою кохану? Гарно обманювати її? Чуло моє серце, що ти не відаєш, що таке вірність. Дивишся в очі і брешеш. Я ж тобі віддалася душею і тілом, повірила в твою щирість, роблю все, аби ти був щасливим, підставляю плече в трудну хвилину, жертвую останнім, що в мене є - своєю любов'ю! А ти...
Вибачався я тоді перед нею довго, навіть ставав на коліна та заламував руки від розпуки. І таки переконав, що я чесна, щира та любляча людина. А щоб остаточно задобрити - сів та настрочив цілий цикл любовних баркарол на її честь.
Згодом усе вляглося. Ну й добре. Не люблю, коли жінки бурчать та настрій псують. Хай борщі варять, цілують, обіймають та хвалять мої поезії. Та вирішують мої проблеми: тихо та мирно.
Я людина столична, маю дві квартири у центрі міста. В одній живу, а інша тільки обтяжує: доводиться щомісяця платити немалі кошти за комуналку. Вирішив продати, а на отримані кошти випустити кілька книжок. А потім подумав: якщо трішки погуляю на ці гроші - шкоди не буде. Домовився з повіями про ціну та місце. Коханій сказав, що захворів, треба вдома перележати, аби нікого не заразити. Уклався в тисячу доларів. Але забув витерти переписку зі смартфона, а кохана все це прочитала і...
Прийшов після еротичного загулу на зустріч з нею.
- Як здоров'я коханий? - питає мене та стурбовано зазирає у вічі.
- Все гаразд, моя любове. Відлежався, здоровий як бик.
- А мені здається, що ні.
- А це ж чому? - здивовано вирячився на неї.
- Заразний ти. Хворобу підхопив нехорошу.
-Е-е-е,-
- Розумієш - та жінка, з якою ти учора кохався - моя колишня однокласниця. Все мені розповіла. Сказала, що вдовольнила тебе на всі сто, а на додачу, як бонус, - підсадила тобі сифиліс. Напиши про це віршатко, порадуй світ.
Цього разу обійшлося без заламування рук та вибачень. Тільки попросив свою зраджену коханку не розповідати законній дружині, що я і її регулярно зраджую.
Не приведи Господи дізнається, то вижене мене зі своєї фірми, де я працюю старшим куди пошлють. І накриється мій трудовий стаж і хороша зарплата мідним тазом.
А, може, зі мною щось не так? Навісна кабака постійно просить альковних утіх. Видива опуклих дів переслідують удень і вночі, ноутбук забитий гріховними картинками.
Через рік, випадково, перестрів на вулиці мою колишню коханку. І хоч вона була не в дорогому та красивому елітному вбранні, а у чернечій рясі - упізнав. Але підійти і привітатися побоявся. А чому - і сам не знаю.
21.12.2020 р.
Ховати себе заживо в монастирях в ім'я служіння Господу трудно. Але набагато важче пройти життєвий шлях з жінкою, яка тебе любить, а ти її ні, та не піддатися спокусі отримати ту любов на стороні, в обіймах інших жінок - прекрасних та запашних, мов троянди в ботанічному саду імені академіка Фоміна.
Той сад облюбував і я - покірний слуга поетичних муз. Сяду на лавочці під крислатим дубом і віршую про чисте кохання аж до памороків, зрошуючи сторінки блокнота гіркими амурними слізками. Бо про кохання завжди треба писати щиро, з душею та серцем.
На таку літературу клюють змучені зневагою та зрадами чоловіків жіночі душі. А я цим користуюся: роблю з удячних читачок своїх слізних опусів коханок. Правда, інколи такі викрутаси вилазять боком.
Минулого року закохався в шанувальницю свого таланту. Думав, що згодом ця блаж минеться. Аж ні - кріпко запала в душу мені ця красуня. Почав навіть вірші компонувати на її честь. Закохалася в мене і вона. І хоч обидва були у шлюбі - нам це не заважало.
Моя законна супружниця не здогадувалася, що я її зраджую. А, можливо, їй було байдуже, що її чоловік підгулює, оскільки працю мала відповідальну, прибуткову, а роки вже осріблили її коси сивиною. Тож нащо звертати увагу на хтиві походеньки власного мужа та отруювати собі життя на старості?
А моя нова пасія така довірлива, наче телятко, все сприймала на віру, до пори, до часу, звісно.
Одного разу, коли я мирно хропів з нею на любовному ложі після трудів праведних, узяла вона тихцем мого смартфона та почала читати мої вірші та переписку з колегами-поетами у месенджері. І на тобі!- надибала на гарячу любовну розмову зі ще однією шанувальницею мого божественного таланту. А уранці стався скандал.
- О, дорогий коханий! Нащо ти мене зраджуєш? Ми ж з тобою домовилися одружитися! Ти кидаєш свою жінку, я свого чоловіка - і будемо далі жити разом до самої смерті.
- Ні, не зраджую! Звідки ти це взяла?
- А ось,- і тиць мені під носа мою переписку на смартфоні.
- Яке ти маєш право ритися в моєму приватному житті! Це негарно!
- А гарно зраджувати свою кохану? Гарно обманювати її? Чуло моє серце, що ти не відаєш, що таке вірність. Дивишся в очі і брешеш. Я ж тобі віддалася душею і тілом, повірила в твою щирість, роблю все, аби ти був щасливим, підставляю плече в трудну хвилину, жертвую останнім, що в мене є - своєю любов'ю! А ти...
Вибачався я тоді перед нею довго, навіть ставав на коліна та заламував руки від розпуки. І таки переконав, що я чесна, щира та любляча людина. А щоб остаточно задобрити - сів та настрочив цілий цикл любовних баркарол на її честь.
Згодом усе вляглося. Ну й добре. Не люблю, коли жінки бурчать та настрій псують. Хай борщі варять, цілують, обіймають та хвалять мої поезії. Та вирішують мої проблеми: тихо та мирно.
Я людина столична, маю дві квартири у центрі міста. В одній живу, а інша тільки обтяжує: доводиться щомісяця платити немалі кошти за комуналку. Вирішив продати, а на отримані кошти випустити кілька книжок. А потім подумав: якщо трішки погуляю на ці гроші - шкоди не буде. Домовився з повіями про ціну та місце. Коханій сказав, що захворів, треба вдома перележати, аби нікого не заразити. Уклався в тисячу доларів. Але забув витерти переписку зі смартфона, а кохана все це прочитала і...
Прийшов після еротичного загулу на зустріч з нею.
- Як здоров'я коханий? - питає мене та стурбовано зазирає у вічі.
- Все гаразд, моя любове. Відлежався, здоровий як бик.
- А мені здається, що ні.
- А це ж чому? - здивовано вирячився на неї.
- Заразний ти. Хворобу підхопив нехорошу.
-Е-е-е,-
- Розумієш - та жінка, з якою ти учора кохався - моя колишня однокласниця. Все мені розповіла. Сказала, що вдовольнила тебе на всі сто, а на додачу, як бонус, - підсадила тобі сифиліс. Напиши про це віршатко, порадуй світ.
Цього разу обійшлося без заламування рук та вибачень. Тільки попросив свою зраджену коханку не розповідати законній дружині, що я і її регулярно зраджую.
Не приведи Господи дізнається, то вижене мене зі своєї фірми, де я працюю старшим куди пошлють. І накриється мій трудовий стаж і хороша зарплата мідним тазом.
А, може, зі мною щось не так? Навісна кабака постійно просить альковних утіх. Видива опуклих дів переслідують удень і вночі, ноутбук забитий гріховними картинками.
Через рік, випадково, перестрів на вулиці мою колишню коханку. І хоч вона була не в дорогому та красивому елітному вбранні, а у чернечій рясі - упізнав. Але підійти і привітатися побоявся. А чому - і сам не знаю.
21.12.2020 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
