
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.20
06:29
Родить спогади печальні
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
2025.10.20
01:28
Відчує кожен весь цей жах:
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
2025.10.20
01:14
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:50
Слова твої, мов кулі - лента за лентою;
Склеюю серце своє ізолентою.
Склеюю серце своє ізолентою.
2025.10.19
22:25
Вона поїхала у сутінки далекі,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
2025.10.19
22:01
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.10.19
20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
2025.10.19
18:44
Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
2025.10.19
16:33
Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
2025.10.19
15:21
Як створив Господь Адама, то пустив до раю
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
2025.10.19
14:53
Димчастий дощ зливається із жовтнем:
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
2025.10.19
13:54
Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
2025.10.19
11:48
Ти візьми мою руку, коли в тому буде потреба.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.
Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.
Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля
2025.10.19
09:43
Для тебе також, любий, я змогла б
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо
2025.10.19
09:25
Я мало жив і жив у лісі.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
2025.10.19
06:14
Білопері, сизокрилі,
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Ряса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ряса
Все почалося з любові. А як без неї можна обійтися нормальним людям? Ми ж не монахи-збоченці які, всупереч велінню божому "Ідіть і розмножуйтеся", скоюють святотацтво, умертвлюючи свою плоть ще за життя, позбавляючи її найголовнішого: дати потомство, виховати його разом з люблячою людиною, ну а потім уже мирно спочити в ямі "два-на-два".
Ховати себе заживо в монастирях в ім'я служіння Господу трудно. Але набагато важче пройти життєвий шлях з жінкою, яка тебе любить, а ти її ні, та не піддатися спокусі отримати ту любов на стороні, в обіймах інших жінок - прекрасних та запашних, мов троянди в ботанічному саду імені академіка Фоміна.
Той сад облюбував і я - покірний слуга поетичних муз. Сяду на лавочці під крислатим дубом і віршую про чисте кохання аж до памороків, зрошуючи сторінки блокнота гіркими амурними слізками. Бо про кохання завжди треба писати щиро, з душею та серцем.
На таку літературу клюють змучені зневагою та зрадами чоловіків жіночі душі. А я цим користуюся: роблю з удячних читачок своїх слізних опусів коханок. Правда, інколи такі викрутаси вилазять боком.
Минулого року закохався в шанувальницю свого таланту. Думав, що згодом ця блаж минеться. Аж ні - кріпко запала в душу мені ця красуня. Почав навіть вірші компонувати на її честь. Закохалася в мене і вона. І хоч обидва були у шлюбі - нам це не заважало.
Моя законна супружниця не здогадувалася, що я її зраджую. А, можливо, їй було байдуже, що її чоловік підгулює, оскільки працю мала відповідальну, прибуткову, а роки вже осріблили її коси сивиною. Тож нащо звертати увагу на хтиві походеньки власного мужа та отруювати собі життя на старості?
А моя нова пасія така довірлива, наче телятко, все сприймала на віру, до пори, до часу, звісно.
Одного разу, коли я мирно хропів з нею на любовному ложі після трудів праведних, узяла вона тихцем мого смартфона та почала читати мої вірші та переписку з колегами-поетами у месенджері. І на тобі!- надибала на гарячу любовну розмову зі ще однією шанувальницею мого божественного таланту. А уранці стався скандал.
- О, дорогий коханий! Нащо ти мене зраджуєш? Ми ж з тобою домовилися одружитися! Ти кидаєш свою жінку, я свого чоловіка - і будемо далі жити разом до самої смерті.
- Ні, не зраджую! Звідки ти це взяла?
- А ось,- і тиць мені під носа мою переписку на смартфоні.
- Яке ти маєш право ритися в моєму приватному житті! Це негарно!
- А гарно зраджувати свою кохану? Гарно обманювати її? Чуло моє серце, що ти не відаєш, що таке вірність. Дивишся в очі і брешеш. Я ж тобі віддалася душею і тілом, повірила в твою щирість, роблю все, аби ти був щасливим, підставляю плече в трудну хвилину, жертвую останнім, що в мене є - своєю любов'ю! А ти...
Вибачався я тоді перед нею довго, навіть ставав на коліна та заламував руки від розпуки. І таки переконав, що я чесна, щира та любляча людина. А щоб остаточно задобрити - сів та настрочив цілий цикл любовних баркарол на її честь.
Згодом усе вляглося. Ну й добре. Не люблю, коли жінки бурчать та настрій псують. Хай борщі варять, цілують, обіймають та хвалять мої поезії. Та вирішують мої проблеми: тихо та мирно.
Я людина столична, маю дві квартири у центрі міста. В одній живу, а інша тільки обтяжує: доводиться щомісяця платити немалі кошти за комуналку. Вирішив продати, а на отримані кошти випустити кілька книжок. А потім подумав: якщо трішки погуляю на ці гроші - шкоди не буде. Домовився з повіями про ціну та місце. Коханій сказав, що захворів, треба вдома перележати, аби нікого не заразити. Уклався в тисячу доларів. Але забув витерти переписку зі смартфона, а кохана все це прочитала і...
Прийшов після еротичного загулу на зустріч з нею.
- Як здоров'я коханий? - питає мене та стурбовано зазирає у вічі.
- Все гаразд, моя любове. Відлежався, здоровий як бик.
- А мені здається, що ні.
- А це ж чому? - здивовано вирячився на неї.
- Заразний ти. Хворобу підхопив нехорошу.
-Е-е-е,-
- Розумієш - та жінка, з якою ти учора кохався - моя колишня однокласниця. Все мені розповіла. Сказала, що вдовольнила тебе на всі сто, а на додачу, як бонус, - підсадила тобі сифиліс. Напиши про це віршатко, порадуй світ.
Цього разу обійшлося без заламування рук та вибачень. Тільки попросив свою зраджену коханку не розповідати законній дружині, що я і її регулярно зраджую.
Не приведи Господи дізнається, то вижене мене зі своєї фірми, де я працюю старшим куди пошлють. І накриється мій трудовий стаж і хороша зарплата мідним тазом.
А, може, зі мною щось не так? Навісна кабака постійно просить альковних утіх. Видива опуклих дів переслідують удень і вночі, ноутбук забитий гріховними картинками.
Через рік, випадково, перестрів на вулиці мою колишню коханку. І хоч вона була не в дорогому та красивому елітному вбранні, а у чернечій рясі - упізнав. Але підійти і привітатися побоявся. А чому - і сам не знаю.
21.12.2020 р.
Ховати себе заживо в монастирях в ім'я служіння Господу трудно. Але набагато важче пройти життєвий шлях з жінкою, яка тебе любить, а ти її ні, та не піддатися спокусі отримати ту любов на стороні, в обіймах інших жінок - прекрасних та запашних, мов троянди в ботанічному саду імені академіка Фоміна.
Той сад облюбував і я - покірний слуга поетичних муз. Сяду на лавочці під крислатим дубом і віршую про чисте кохання аж до памороків, зрошуючи сторінки блокнота гіркими амурними слізками. Бо про кохання завжди треба писати щиро, з душею та серцем.
На таку літературу клюють змучені зневагою та зрадами чоловіків жіночі душі. А я цим користуюся: роблю з удячних читачок своїх слізних опусів коханок. Правда, інколи такі викрутаси вилазять боком.
Минулого року закохався в шанувальницю свого таланту. Думав, що згодом ця блаж минеться. Аж ні - кріпко запала в душу мені ця красуня. Почав навіть вірші компонувати на її честь. Закохалася в мене і вона. І хоч обидва були у шлюбі - нам це не заважало.
Моя законна супружниця не здогадувалася, що я її зраджую. А, можливо, їй було байдуже, що її чоловік підгулює, оскільки працю мала відповідальну, прибуткову, а роки вже осріблили її коси сивиною. Тож нащо звертати увагу на хтиві походеньки власного мужа та отруювати собі життя на старості?
А моя нова пасія така довірлива, наче телятко, все сприймала на віру, до пори, до часу, звісно.
Одного разу, коли я мирно хропів з нею на любовному ложі після трудів праведних, узяла вона тихцем мого смартфона та почала читати мої вірші та переписку з колегами-поетами у месенджері. І на тобі!- надибала на гарячу любовну розмову зі ще однією шанувальницею мого божественного таланту. А уранці стався скандал.
- О, дорогий коханий! Нащо ти мене зраджуєш? Ми ж з тобою домовилися одружитися! Ти кидаєш свою жінку, я свого чоловіка - і будемо далі жити разом до самої смерті.
- Ні, не зраджую! Звідки ти це взяла?
- А ось,- і тиць мені під носа мою переписку на смартфоні.
- Яке ти маєш право ритися в моєму приватному житті! Це негарно!
- А гарно зраджувати свою кохану? Гарно обманювати її? Чуло моє серце, що ти не відаєш, що таке вірність. Дивишся в очі і брешеш. Я ж тобі віддалася душею і тілом, повірила в твою щирість, роблю все, аби ти був щасливим, підставляю плече в трудну хвилину, жертвую останнім, що в мене є - своєю любов'ю! А ти...
Вибачався я тоді перед нею довго, навіть ставав на коліна та заламував руки від розпуки. І таки переконав, що я чесна, щира та любляча людина. А щоб остаточно задобрити - сів та настрочив цілий цикл любовних баркарол на її честь.
Згодом усе вляглося. Ну й добре. Не люблю, коли жінки бурчать та настрій псують. Хай борщі варять, цілують, обіймають та хвалять мої поезії. Та вирішують мої проблеми: тихо та мирно.
Я людина столична, маю дві квартири у центрі міста. В одній живу, а інша тільки обтяжує: доводиться щомісяця платити немалі кошти за комуналку. Вирішив продати, а на отримані кошти випустити кілька книжок. А потім подумав: якщо трішки погуляю на ці гроші - шкоди не буде. Домовився з повіями про ціну та місце. Коханій сказав, що захворів, треба вдома перележати, аби нікого не заразити. Уклався в тисячу доларів. Але забув витерти переписку зі смартфона, а кохана все це прочитала і...
Прийшов після еротичного загулу на зустріч з нею.
- Як здоров'я коханий? - питає мене та стурбовано зазирає у вічі.
- Все гаразд, моя любове. Відлежався, здоровий як бик.
- А мені здається, що ні.
- А це ж чому? - здивовано вирячився на неї.
- Заразний ти. Хворобу підхопив нехорошу.
-Е-е-е,-
- Розумієш - та жінка, з якою ти учора кохався - моя колишня однокласниця. Все мені розповіла. Сказала, що вдовольнила тебе на всі сто, а на додачу, як бонус, - підсадила тобі сифиліс. Напиши про це віршатко, порадуй світ.
Цього разу обійшлося без заламування рук та вибачень. Тільки попросив свою зраджену коханку не розповідати законній дружині, що я і її регулярно зраджую.
Не приведи Господи дізнається, то вижене мене зі своєї фірми, де я працюю старшим куди пошлють. І накриється мій трудовий стаж і хороша зарплата мідним тазом.
А, може, зі мною щось не так? Навісна кабака постійно просить альковних утіх. Видива опуклих дів переслідують удень і вночі, ноутбук забитий гріховними картинками.
Через рік, випадково, перестрів на вулиці мою колишню коханку. І хоч вона була не в дорогому та красивому елітному вбранні, а у чернечій рясі - упізнав. Але підійти і привітатися побоявся. А чому - і сам не знаю.
21.12.2020 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію