Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Ряса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ряса
Все почалося з любові. А як без неї можна обійтися нормальним людям? Ми ж не монахи-збоченці які, всупереч велінню божому "Ідіть і розмножуйтеся", скоюють святотацтво, умертвлюючи свою плоть ще за життя, позбавляючи її найголовнішого: дати потомство, виховати його разом з люблячою людиною, ну а потім уже мирно спочити в ямі "два-на-два".
Ховати себе заживо в монастирях в ім'я служіння Господу трудно. Але набагато важче пройти життєвий шлях з жінкою, яка тебе любить, а ти її ні, та не піддатися спокусі отримати ту любов на стороні, в обіймах інших жінок - прекрасних та запашних, мов троянди в ботанічному саду імені академіка Фоміна.
Той сад облюбував і я - покірний слуга поетичних муз. Сяду на лавочці під крислатим дубом і віршую про чисте кохання аж до памороків, зрошуючи сторінки блокнота гіркими амурними слізками. Бо про кохання завжди треба писати щиро, з душею та серцем.
На таку літературу клюють змучені зневагою та зрадами чоловіків жіночі душі. А я цим користуюся: роблю з удячних читачок своїх слізних опусів коханок. Правда, інколи такі викрутаси вилазять боком.
Минулого року закохався в шанувальницю свого таланту. Думав, що згодом ця блаж минеться. Аж ні - кріпко запала в душу мені ця красуня. Почав навіть вірші компонувати на її честь. Закохалася в мене і вона. І хоч обидва були у шлюбі - нам це не заважало.
Моя законна супружниця не здогадувалася, що я її зраджую. А, можливо, їй було байдуже, що її чоловік підгулює, оскільки працю мала відповідальну, прибуткову, а роки вже осріблили її коси сивиною. Тож нащо звертати увагу на хтиві походеньки власного мужа та отруювати собі життя на старості?
А моя нова пасія така довірлива, наче телятко, все сприймала на віру, до пори, до часу, звісно.
Одного разу, коли я мирно хропів з нею на любовному ложі після трудів праведних, узяла вона тихцем мого смартфона та почала читати мої вірші та переписку з колегами-поетами у месенджері. І на тобі!- надибала на гарячу любовну розмову зі ще однією шанувальницею мого божественного таланту. А уранці стався скандал.
- О, дорогий коханий! Нащо ти мене зраджуєш? Ми ж з тобою домовилися одружитися! Ти кидаєш свою жінку, я свого чоловіка - і будемо далі жити разом до самої смерті.
- Ні, не зраджую! Звідки ти це взяла?
- А ось,- і тиць мені під носа мою переписку на смартфоні.
- Яке ти маєш право ритися в моєму приватному житті! Це негарно!
- А гарно зраджувати свою кохану? Гарно обманювати її? Чуло моє серце, що ти не відаєш, що таке вірність. Дивишся в очі і брешеш. Я ж тобі віддалася душею і тілом, повірила в твою щирість, роблю все, аби ти був щасливим, підставляю плече в трудну хвилину, жертвую останнім, що в мене є - своєю любов'ю! А ти...
Вибачався я тоді перед нею довго, навіть ставав на коліна та заламував руки від розпуки. І таки переконав, що я чесна, щира та любляча людина. А щоб остаточно задобрити - сів та настрочив цілий цикл любовних баркарол на її честь.
Згодом усе вляглося. Ну й добре. Не люблю, коли жінки бурчать та настрій псують. Хай борщі варять, цілують, обіймають та хвалять мої поезії. Та вирішують мої проблеми: тихо та мирно.
Я людина столична, маю дві квартири у центрі міста. В одній живу, а інша тільки обтяжує: доводиться щомісяця платити немалі кошти за комуналку. Вирішив продати, а на отримані кошти випустити кілька книжок. А потім подумав: якщо трішки погуляю на ці гроші - шкоди не буде. Домовився з повіями про ціну та місце. Коханій сказав, що захворів, треба вдома перележати, аби нікого не заразити. Уклався в тисячу доларів. Але забув витерти переписку зі смартфона, а кохана все це прочитала і...
Прийшов після еротичного загулу на зустріч з нею.
- Як здоров'я коханий? - питає мене та стурбовано зазирає у вічі.
- Все гаразд, моя любове. Відлежався, здоровий як бик.
- А мені здається, що ні.
- А це ж чому? - здивовано вирячився на неї.
- Заразний ти. Хворобу підхопив нехорошу.
-Е-е-е,-
- Розумієш - та жінка, з якою ти учора кохався - моя колишня однокласниця. Все мені розповіла. Сказала, що вдовольнила тебе на всі сто, а на додачу, як бонус, - підсадила тобі сифиліс. Напиши про це віршатко, порадуй світ.
Цього разу обійшлося без заламування рук та вибачень. Тільки попросив свою зраджену коханку не розповідати законній дружині, що я і її регулярно зраджую.
Не приведи Господи дізнається, то вижене мене зі своєї фірми, де я працюю старшим куди пошлють. І накриється мій трудовий стаж і хороша зарплата мідним тазом.
А, може, зі мною щось не так? Навісна кабака постійно просить альковних утіх. Видива опуклих дів переслідують удень і вночі, ноутбук забитий гріховними картинками.
Через рік, випадково, перестрів на вулиці мою колишню коханку. І хоч вона була не в дорогому та красивому елітному вбранні, а у чернечій рясі - упізнав. Але підійти і привітатися побоявся. А чому - і сам не знаю.
21.12.2020 р.
Ховати себе заживо в монастирях в ім'я служіння Господу трудно. Але набагато важче пройти життєвий шлях з жінкою, яка тебе любить, а ти її ні, та не піддатися спокусі отримати ту любов на стороні, в обіймах інших жінок - прекрасних та запашних, мов троянди в ботанічному саду імені академіка Фоміна.
Той сад облюбував і я - покірний слуга поетичних муз. Сяду на лавочці під крислатим дубом і віршую про чисте кохання аж до памороків, зрошуючи сторінки блокнота гіркими амурними слізками. Бо про кохання завжди треба писати щиро, з душею та серцем.
На таку літературу клюють змучені зневагою та зрадами чоловіків жіночі душі. А я цим користуюся: роблю з удячних читачок своїх слізних опусів коханок. Правда, інколи такі викрутаси вилазять боком.
Минулого року закохався в шанувальницю свого таланту. Думав, що згодом ця блаж минеться. Аж ні - кріпко запала в душу мені ця красуня. Почав навіть вірші компонувати на її честь. Закохалася в мене і вона. І хоч обидва були у шлюбі - нам це не заважало.
Моя законна супружниця не здогадувалася, що я її зраджую. А, можливо, їй було байдуже, що її чоловік підгулює, оскільки працю мала відповідальну, прибуткову, а роки вже осріблили її коси сивиною. Тож нащо звертати увагу на хтиві походеньки власного мужа та отруювати собі життя на старості?
А моя нова пасія така довірлива, наче телятко, все сприймала на віру, до пори, до часу, звісно.
Одного разу, коли я мирно хропів з нею на любовному ложі після трудів праведних, узяла вона тихцем мого смартфона та почала читати мої вірші та переписку з колегами-поетами у месенджері. І на тобі!- надибала на гарячу любовну розмову зі ще однією шанувальницею мого божественного таланту. А уранці стався скандал.
- О, дорогий коханий! Нащо ти мене зраджуєш? Ми ж з тобою домовилися одружитися! Ти кидаєш свою жінку, я свого чоловіка - і будемо далі жити разом до самої смерті.
- Ні, не зраджую! Звідки ти це взяла?
- А ось,- і тиць мені під носа мою переписку на смартфоні.
- Яке ти маєш право ритися в моєму приватному житті! Це негарно!
- А гарно зраджувати свою кохану? Гарно обманювати її? Чуло моє серце, що ти не відаєш, що таке вірність. Дивишся в очі і брешеш. Я ж тобі віддалася душею і тілом, повірила в твою щирість, роблю все, аби ти був щасливим, підставляю плече в трудну хвилину, жертвую останнім, що в мене є - своєю любов'ю! А ти...
Вибачався я тоді перед нею довго, навіть ставав на коліна та заламував руки від розпуки. І таки переконав, що я чесна, щира та любляча людина. А щоб остаточно задобрити - сів та настрочив цілий цикл любовних баркарол на її честь.
Згодом усе вляглося. Ну й добре. Не люблю, коли жінки бурчать та настрій псують. Хай борщі варять, цілують, обіймають та хвалять мої поезії. Та вирішують мої проблеми: тихо та мирно.
Я людина столична, маю дві квартири у центрі міста. В одній живу, а інша тільки обтяжує: доводиться щомісяця платити немалі кошти за комуналку. Вирішив продати, а на отримані кошти випустити кілька книжок. А потім подумав: якщо трішки погуляю на ці гроші - шкоди не буде. Домовився з повіями про ціну та місце. Коханій сказав, що захворів, треба вдома перележати, аби нікого не заразити. Уклався в тисячу доларів. Але забув витерти переписку зі смартфона, а кохана все це прочитала і...
Прийшов після еротичного загулу на зустріч з нею.
- Як здоров'я коханий? - питає мене та стурбовано зазирає у вічі.
- Все гаразд, моя любове. Відлежався, здоровий як бик.
- А мені здається, що ні.
- А це ж чому? - здивовано вирячився на неї.
- Заразний ти. Хворобу підхопив нехорошу.
-Е-е-е,-
- Розумієш - та жінка, з якою ти учора кохався - моя колишня однокласниця. Все мені розповіла. Сказала, що вдовольнила тебе на всі сто, а на додачу, як бонус, - підсадила тобі сифиліс. Напиши про це віршатко, порадуй світ.
Цього разу обійшлося без заламування рук та вибачень. Тільки попросив свою зраджену коханку не розповідати законній дружині, що я і її регулярно зраджую.
Не приведи Господи дізнається, то вижене мене зі своєї фірми, де я працюю старшим куди пошлють. І накриється мій трудовий стаж і хороша зарплата мідним тазом.
А, може, зі мною щось не так? Навісна кабака постійно просить альковних утіх. Видива опуклих дів переслідують удень і вночі, ноутбук забитий гріховними картинками.
Через рік, випадково, перестрів на вулиці мою колишню коханку. І хоч вона була не в дорогому та красивому елітному вбранні, а у чернечій рясі - упізнав. Але підійти і привітатися побоявся. А чому - і сам не знаю.
21.12.2020 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
