Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Новорічна ніч
-Хай би стояла, сьогодні ж Новий рік, чуєш, люба? - вмовляла подругу.
- У мене свято скінчилося після того, як помер Вітя - схлипнула, сьорбнувши носом вдова.
- Стільки ж їжі і випивки залишилося після поминального обіду, сядемо, вип'ємо, пом'янемо, заллємо горе перцівкою.
- Нап'ємося, не переживай, але без ялинки. Невже ти не розумієш, що у мене зараз кішки шкребуть на душі, я дуже себе картаю. Якби я не пішла тоді у неділю з дому, цього б не сталося.
- Та, ні, чому бути, того не оминути. Він би при тобі помер все одно, бо у кожного є дата народження і дата смерті, це й коню ясно - Марічка для підтвердження підняла вказівний палець вгору, у напрямку стелі, маючи на увазі небо.
- Зая, ти не все знаєш! У нас був обшук. Віктора вбили! В його крові виявили клофелін і отруту. Я не хотіла нікому говорити на похованні, сама розумієш, поки, що це таємниця.
Зая вирячила мигдалеві очі і відкрила широко рота від подиву.
-Як таке може бути, це ж не ти, Вірунь, скажи, не ти?
- А, як ти гадаєш?
Марія замислилась на хвилину, а після сказала:
- Я не вірю, що ти на таке могла піти. Ти не здатна муху вбити не те, що людину. Так, ти інколи можеш бути різкою, грубою, нестримною, якщо тебе дістати, але, щоб вбити?
Віра, знявши червону зірку з маківки ялинки, сумно зітхнула. Жінки накрили на стіл і вмостилися навпроти один одного.
- Наливай, Зая, я хочу сьогодні набратися, щоб ні про що не думати. Розумієш?
- Та ні, Вірусь, так не годиться, ти зараз все мені розкажеш, ти ж знаєш, що я - могила. Для підтвердження Марія затулила губи долонею.
- Знаю, знаю, але річ у тім, що я сама нічого не знаю.
- Як це не знаєш? - запитала здивовано подруга.
- Нічогісінько не знаю, не відаю, не бачила, не чула, так і слідчому сказала. А ще сказала, що ми з тобою у той день були разом, ти ж підтвердиш алібі?
- Наливай швидше - крикнула Марія! Хоч телевізор був ввімкнутий без звуку, вона сидівши обличчям до екрана побачила, що виступ президента скінчився. Годинник зупинився на позначці дванадцять.
- Давай вип'ємо за те, щоб було з ким, щоб було де, щоб не застукали ніде, бо щоб добру не пропадати, коли попросять треба дати! - зареготала задоволена собою Зая.
- Що ти мелеш, твої жарти зараз недоречні.
- То, що і позубоскалити вже не можна, чи що? Може, завтра нас посадять, то давай шугонемо з дев'ятого поверху. Я тобі ось, що, подруго, скажу, поки ми живі, ми будемо жартувати і любити!
Тож давай хоч за це вип'ємо, а там будь, що буде!
- Давай, будьмо! - жінки цокнулись чарками і обнялися.
Відтоді, як помер Маріїн чоловік вони завше зустрічали Новий рік разом - Віра, Маруся і Вітя.
Заячук Марія виховувалась в дитячому будинку. Батьків у неї зроду не було, її знайшов двірник у туалеті новонародженим немовлям. Відволодали в лікарні, обігріли в дитячому будинку "Малятко", вивчили і виховали в інтернаті, а опісля викинули безпритульним песиком блукати по світу. Якби не була сильною, то, мабуть, спилася, чи пішла б на трасу шукати щастя, але Маруся влаштувалася на фабрику і там зустріла, такого ж бідолаху, з яким і одружилася. Жили душа в душу, отримали квартиру, але дітей не було. Після смерті чоловіка, подруга ще більше прикипіла серцем до Віри з якою колись працювала разом, тільки Марія в цеху в'язальницею, а Віра у відділі кадрів. Вони зразу відчули симпатію один до одного, а згодом з'ясувалося, що живуть поряд.
Марія була кругленькою, маленькою на зріст, комунікабельною, веселою щебетухою, щедрою і легкою на підйом. В м'ятних очах бігали бісики а з круглого, як коло циркуля обличчя, ніколи не зникала посмішка. Навіть зараз у цей скорботний час вона не могла її приховати від подруги.
- Вірочко, - а давай сьогодні будемо згадувати тільки, приємне, хороше, бо кажуть, як Новий рік зустрінеш, так він і пройде! - з дитинною радістю запропонувала подрузі Маруся. Кирпатим носом понюхавши смажений минтай і впевнившись, що з ним все гаразд, вона поклала собі і Вірі в тарілку кілька шматків і знову налила в чарки горілки.
- Це точно їжа зі вчорашнього столу? Ти ж кажеш, що Віктора отруїли, то може в рибі отрута? - перелякано мовила Зая.
- Всі продукти забрали на експертизу, не бійся, а те, що не забрали я викинула.
- А... що ще вони говорили? - допитувалась Марічка уже серйозно і насторожено.
- Нічого! Робили свою справу, сказали, що викличуть згодом на допит!
- Ого!
- Ого ж! І про тебе розпитували, ти ж підтвердиш, що ми були разом? Я на тебе покладаюсь.
- А хіба ми були разом? Жартую, жартую, звичайно підтримаю, але потрібно обговорити, де ми були, що ми робили? Щоб не було розбіжностей. А то я скажу, що в лісі, а ти скажеш, що в кіно! Марія уже не посміхалася, язик в неї заплітався і вона виглядала кумедно.
- Зая, ми були в парку, а після ходили біля озера, бо будуть розпитувати про фільм і всі подробиці сюжету, краще відмовитися від цієї версії.
- Теж мені у таку паршиву погоду ходили біля озера, ти ще скажи, що карасів ловили без вудочок - посміхнулася Маруся? Де ми могли тинятися з тринадцятої години до дванадцятої ночі?
Віра на це запитання не могла відповісти...
В кімнаті запанувала тиша, розмова не в'язалася і коли у пляшці скінчилося спиртне, господиня заснула в кріслі безпробудним сном. Марія встала, хитаючись з дивану, оглянула зором кімнату. Гола ялинка стояла сиротою в кутку. Завтра Вірка викине, подумала вона і тихо попленталась на кухню, а через дві хвилини, закрившивши за собою вхідні двері, зникла за порогом квартири.
26.12.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Новорічна ніч
VI
Віра розбирала новорічну ялинку, яку кілька днів тому наряджала. На дивані сиділа Марія - Зая і дивилася, як вона знімає іграшки і гірлянди і обережно складає у картонну коробку.
-Хай би стояла, сьогодні ж Новий рік, чуєш, люба? - вмовляла подругу.
- У мене свято скінчилося після того, як помер Вітя - схлипнула, сьорбнувши носом вдова.
- Стільки ж їжі і випивки залишилося після поминального обіду, сядемо, вип'ємо, пом'янемо, заллємо горе перцівкою.
- Нап'ємося, не переживай, але без ялинки. Невже ти не розумієш, що у мене зараз кішки шкребуть на душі, я дуже себе картаю. Якби я не пішла тоді у неділю з дому, цього б не сталося.
- Та, ні, чому бути, того не оминути. Він би при тобі помер все одно, бо у кожного є дата народження і дата смерті, це й коню ясно - Марічка для підтвердження підняла вказівний палець вгору, у напрямку стелі, маючи на увазі небо.
- Зая, ти не все знаєш! У нас був обшук. Віктора вбили! В його крові виявили клофелін і отруту. Я не хотіла нікому говорити на похованні, сама розумієш, поки, що це таємниця.
Зая вирячила мигдалеві очі і відкрила широко рота від подиву.
-Як таке може бути, це ж не ти, Вірунь, скажи, не ти?
- А, як ти гадаєш?
Марія замислилась на хвилину, а після сказала:
- Я не вірю, що ти на таке могла піти. Ти не здатна муху вбити не те, що людину. Так, ти інколи можеш бути різкою, грубою, нестримною, якщо тебе дістати, але, щоб вбити?
Віра, знявши червону зірку з маківки ялинки, сумно зітхнула. Жінки накрили на стіл і вмостилися навпроти один одного.
- Наливай, Зая, я хочу сьогодні набратися, щоб ні про що не думати. Розумієш?
- Та ні, Вірусь, так не годиться, ти зараз все мені розкажеш, ти ж знаєш, що я - могила. Для підтвердження Марія затулила губи долонею.
- Знаю, знаю, але річ у тім, що я сама нічого не знаю.
- Як це не знаєш? - запитала здивовано подруга.
- Нічогісінько не знаю, не відаю, не бачила, не чула, так і слідчому сказала. А ще сказала, що ми з тобою у той день були разом, ти ж підтвердиш алібі?
- Наливай швидше - крикнула Марія! Хоч телевізор був ввімкнутий без звуку, вона сидівши обличчям до екрана побачила, що виступ президента скінчився. Годинник зупинився на позначці дванадцять.
- Давай вип'ємо за те, щоб було з ким, щоб було де, щоб не застукали ніде, бо щоб добру не пропадати, коли попросять треба дати! - зареготала задоволена собою Зая.
- Що ти мелеш, твої жарти зараз недоречні.
- То, що і позубоскалити вже не можна, чи що? Може, завтра нас посадять, то давай шугонемо з дев'ятого поверху. Я тобі ось, що, подруго, скажу, поки ми живі, ми будемо жартувати і любити!
Тож давай хоч за це вип'ємо, а там будь, що буде!
- Давай, будьмо! - жінки цокнулись чарками і обнялися.
Відтоді, як помер Маріїн чоловік вони завше зустрічали Новий рік разом - Віра, Маруся і Вітя.
Заячук Марія виховувалась в дитячому будинку. Батьків у неї зроду не було, її знайшов двірник у туалеті новонародженим немовлям. Відволодали в лікарні, обігріли в дитячому будинку "Малятко", вивчили і виховали в інтернаті, а опісля викинули безпритульним песиком блукати по світу. Якби не була сильною, то, мабуть, спилася, чи пішла б на трасу шукати щастя, але Маруся влаштувалася на фабрику і там зустріла, такого ж бідолаху, з яким і одружилася. Жили душа в душу, отримали квартиру, але дітей не було. Після смерті чоловіка, подруга ще більше прикипіла серцем до Віри з якою колись працювала разом, тільки Марія в цеху в'язальницею, а Віра у відділі кадрів. Вони зразу відчули симпатію один до одного, а згодом з'ясувалося, що живуть поряд.
Марія була кругленькою, маленькою на зріст, комунікабельною, веселою щебетухою, щедрою і легкою на підйом. В м'ятних очах бігали бісики а з круглого, як коло циркуля обличчя, ніколи не зникала посмішка. Навіть зараз у цей скорботний час вона не могла її приховати від подруги.
- Вірочко, - а давай сьогодні будемо згадувати тільки, приємне, хороше, бо кажуть, як Новий рік зустрінеш, так він і пройде! - з дитинною радістю запропонувала подрузі Маруся. Кирпатим носом понюхавши смажений минтай і впевнившись, що з ним все гаразд, вона поклала собі і Вірі в тарілку кілька шматків і знову налила в чарки горілки.
- Це точно їжа зі вчорашнього столу? Ти ж кажеш, що Віктора отруїли, то може в рибі отрута? - перелякано мовила Зая.
- Всі продукти забрали на експертизу, не бійся, а те, що не забрали я викинула.
- А... що ще вони говорили? - допитувалась Марічка уже серйозно і насторожено.
- Нічого! Робили свою справу, сказали, що викличуть згодом на допит!
- Ого!
- Ого ж! І про тебе розпитували, ти ж підтвердиш, що ми були разом? Я на тебе покладаюсь.
- А хіба ми були разом? Жартую, жартую, звичайно підтримаю, але потрібно обговорити, де ми були, що ми робили? Щоб не було розбіжностей. А то я скажу, що в лісі, а ти скажеш, що в кіно! Марія уже не посміхалася, язик в неї заплітався і вона виглядала кумедно.
- Зая, ми були в парку, а після ходили біля озера, бо будуть розпитувати про фільм і всі подробиці сюжету, краще відмовитися від цієї версії.
- Теж мені у таку паршиву погоду ходили біля озера, ти ще скажи, що карасів ловили без вудочок - посміхнулася Маруся? Де ми могли тинятися з тринадцятої години до дванадцятої ночі?
Віра на це запитання не могла відповісти...
В кімнаті запанувала тиша, розмова не в'язалася і коли у пляшці скінчилося спиртне, господиня заснула в кріслі безпробудним сном. Марія встала, хитаючись з дивану, оглянула зором кімнату. Гола ялинка стояла сиротою в кутку. Завтра Вірка викине, подумала вона і тихо попленталась на кухню, а через дві хвилини, закрившивши за собою вхідні двері, зникла за порогом квартири.
26.12.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
