
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Новорічна ніч
-Хай би стояла, сьогодні ж Новий рік, чуєш, люба? - вмовляла подругу.
- У мене свято скінчилося після того, як помер Вітя - схлипнула, сьорбнувши носом вдова.
- Стільки ж їжі і випивки залишилося після поминального обіду, сядемо, вип'ємо, пом'янемо, заллємо горе перцівкою.
- Нап'ємося, не переживай, але без ялинки. Невже ти не розумієш, що у мене зараз кішки шкребуть на душі, я дуже себе картаю. Якби я не пішла тоді у неділю з дому, цього б не сталося.
- Та, ні, чому бути, того не оминути. Він би при тобі помер все одно, бо у кожного є дата народження і дата смерті, це й коню ясно - Марічка для підтвердження підняла вказівний палець вгору, у напрямку стелі, маючи на увазі небо.
- Зая, ти не все знаєш! У нас був обшук. Віктора вбили! В його крові виявили клофелін і отруту. Я не хотіла нікому говорити на похованні, сама розумієш, поки, що це таємниця.
Зая вирячила мигдалеві очі і відкрила широко рота від подиву.
-Як таке може бути, це ж не ти, Вірунь, скажи, не ти?
- А, як ти гадаєш?
Марія замислилась на хвилину, а після сказала:
- Я не вірю, що ти на таке могла піти. Ти не здатна муху вбити не те, що людину. Так, ти інколи можеш бути різкою, грубою, нестримною, якщо тебе дістати, але, щоб вбити?
Віра, знявши червону зірку з маківки ялинки, сумно зітхнула. Жінки накрили на стіл і вмостилися навпроти один одного.
- Наливай, Зая, я хочу сьогодні набратися, щоб ні про що не думати. Розумієш?
- Та ні, Вірусь, так не годиться, ти зараз все мені розкажеш, ти ж знаєш, що я - могила. Для підтвердження Марія затулила губи долонею.
- Знаю, знаю, але річ у тім, що я сама нічого не знаю.
- Як це не знаєш? - запитала здивовано подруга.
- Нічогісінько не знаю, не відаю, не бачила, не чула, так і слідчому сказала. А ще сказала, що ми з тобою у той день були разом, ти ж підтвердиш алібі?
- Наливай швидше - крикнула Марія! Хоч телевізор був ввімкнутий без звуку, вона сидівши обличчям до екрана побачила, що виступ президента скінчився. Годинник зупинився на позначці дванадцять.
- Давай вип'ємо за те, щоб було з ким, щоб було де, щоб не застукали ніде, бо щоб добру не пропадати, коли попросять треба дати! - зареготала задоволена собою Зая.
- Що ти мелеш, твої жарти зараз недоречні.
- То, що і позубоскалити вже не можна, чи що? Може, завтра нас посадять, то давай шугонемо з дев'ятого поверху. Я тобі ось, що, подруго, скажу, поки ми живі, ми будемо жартувати і любити!
Тож давай хоч за це вип'ємо, а там будь, що буде!
- Давай, будьмо! - жінки цокнулись чарками і обнялися.
Відтоді, як помер Маріїн чоловік вони завше зустрічали Новий рік разом - Віра, Маруся і Вітя.
Заячук Марія виховувалась в дитячому будинку. Батьків у неї зроду не було, її знайшов двірник у туалеті новонародженим немовлям. Відволодали в лікарні, обігріли в дитячому будинку "Малятко", вивчили і виховали в інтернаті, а опісля викинули безпритульним песиком блукати по світу. Якби не була сильною, то, мабуть, спилася, чи пішла б на трасу шукати щастя, але Маруся влаштувалася на фабрику і там зустріла, такого ж бідолаху, з яким і одружилася. Жили душа в душу, отримали квартиру, але дітей не було. Після смерті чоловіка, подруга ще більше прикипіла серцем до Віри з якою колись працювала разом, тільки Марія в цеху в'язальницею, а Віра у відділі кадрів. Вони зразу відчули симпатію один до одного, а згодом з'ясувалося, що живуть поряд.
Марія була кругленькою, маленькою на зріст, комунікабельною, веселою щебетухою, щедрою і легкою на підйом. В м'ятних очах бігали бісики а з круглого, як коло циркуля обличчя, ніколи не зникала посмішка. Навіть зараз у цей скорботний час вона не могла її приховати від подруги.
- Вірочко, - а давай сьогодні будемо згадувати тільки, приємне, хороше, бо кажуть, як Новий рік зустрінеш, так він і пройде! - з дитинною радістю запропонувала подрузі Маруся. Кирпатим носом понюхавши смажений минтай і впевнившись, що з ним все гаразд, вона поклала собі і Вірі в тарілку кілька шматків і знову налила в чарки горілки.
- Це точно їжа зі вчорашнього столу? Ти ж кажеш, що Віктора отруїли, то може в рибі отрута? - перелякано мовила Зая.
- Всі продукти забрали на експертизу, не бійся, а те, що не забрали я викинула.
- А... що ще вони говорили? - допитувалась Марічка уже серйозно і насторожено.
- Нічого! Робили свою справу, сказали, що викличуть згодом на допит!
- Ого!
- Ого ж! І про тебе розпитували, ти ж підтвердиш, що ми були разом? Я на тебе покладаюсь.
- А хіба ми були разом? Жартую, жартую, звичайно підтримаю, але потрібно обговорити, де ми були, що ми робили? Щоб не було розбіжностей. А то я скажу, що в лісі, а ти скажеш, що в кіно! Марія уже не посміхалася, язик в неї заплітався і вона виглядала кумедно.
- Зая, ми були в парку, а після ходили біля озера, бо будуть розпитувати про фільм і всі подробиці сюжету, краще відмовитися від цієї версії.
- Теж мені у таку паршиву погоду ходили біля озера, ти ще скажи, що карасів ловили без вудочок - посміхнулася Маруся? Де ми могли тинятися з тринадцятої години до дванадцятої ночі?
Віра на це запитання не могла відповісти...
В кімнаті запанувала тиша, розмова не в'язалася і коли у пляшці скінчилося спиртне, господиня заснула в кріслі безпробудним сном. Марія встала, хитаючись з дивану, оглянула зором кімнату. Гола ялинка стояла сиротою в кутку. Завтра Вірка викине, подумала вона і тихо попленталась на кухню, а через дві хвилини, закрившивши за собою вхідні двері, зникла за порогом квартири.
26.12.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Новорічна ніч
VI
Віра розбирала новорічну ялинку, яку кілька днів тому наряджала. На дивані сиділа Марія - Зая і дивилася, як вона знімає іграшки і гірлянди і обережно складає у картонну коробку.
-Хай би стояла, сьогодні ж Новий рік, чуєш, люба? - вмовляла подругу.
- У мене свято скінчилося після того, як помер Вітя - схлипнула, сьорбнувши носом вдова.
- Стільки ж їжі і випивки залишилося після поминального обіду, сядемо, вип'ємо, пом'янемо, заллємо горе перцівкою.
- Нап'ємося, не переживай, але без ялинки. Невже ти не розумієш, що у мене зараз кішки шкребуть на душі, я дуже себе картаю. Якби я не пішла тоді у неділю з дому, цього б не сталося.
- Та, ні, чому бути, того не оминути. Він би при тобі помер все одно, бо у кожного є дата народження і дата смерті, це й коню ясно - Марічка для підтвердження підняла вказівний палець вгору, у напрямку стелі, маючи на увазі небо.
- Зая, ти не все знаєш! У нас був обшук. Віктора вбили! В його крові виявили клофелін і отруту. Я не хотіла нікому говорити на похованні, сама розумієш, поки, що це таємниця.
Зая вирячила мигдалеві очі і відкрила широко рота від подиву.
-Як таке може бути, це ж не ти, Вірунь, скажи, не ти?
- А, як ти гадаєш?
Марія замислилась на хвилину, а після сказала:
- Я не вірю, що ти на таке могла піти. Ти не здатна муху вбити не те, що людину. Так, ти інколи можеш бути різкою, грубою, нестримною, якщо тебе дістати, але, щоб вбити?
Віра, знявши червону зірку з маківки ялинки, сумно зітхнула. Жінки накрили на стіл і вмостилися навпроти один одного.
- Наливай, Зая, я хочу сьогодні набратися, щоб ні про що не думати. Розумієш?
- Та ні, Вірусь, так не годиться, ти зараз все мені розкажеш, ти ж знаєш, що я - могила. Для підтвердження Марія затулила губи долонею.
- Знаю, знаю, але річ у тім, що я сама нічого не знаю.
- Як це не знаєш? - запитала здивовано подруга.
- Нічогісінько не знаю, не відаю, не бачила, не чула, так і слідчому сказала. А ще сказала, що ми з тобою у той день були разом, ти ж підтвердиш алібі?
- Наливай швидше - крикнула Марія! Хоч телевізор був ввімкнутий без звуку, вона сидівши обличчям до екрана побачила, що виступ президента скінчився. Годинник зупинився на позначці дванадцять.
- Давай вип'ємо за те, щоб було з ким, щоб було де, щоб не застукали ніде, бо щоб добру не пропадати, коли попросять треба дати! - зареготала задоволена собою Зая.
- Що ти мелеш, твої жарти зараз недоречні.
- То, що і позубоскалити вже не можна, чи що? Може, завтра нас посадять, то давай шугонемо з дев'ятого поверху. Я тобі ось, що, подруго, скажу, поки ми живі, ми будемо жартувати і любити!
Тож давай хоч за це вип'ємо, а там будь, що буде!
- Давай, будьмо! - жінки цокнулись чарками і обнялися.
Відтоді, як помер Маріїн чоловік вони завше зустрічали Новий рік разом - Віра, Маруся і Вітя.
Заячук Марія виховувалась в дитячому будинку. Батьків у неї зроду не було, її знайшов двірник у туалеті новонародженим немовлям. Відволодали в лікарні, обігріли в дитячому будинку "Малятко", вивчили і виховали в інтернаті, а опісля викинули безпритульним песиком блукати по світу. Якби не була сильною, то, мабуть, спилася, чи пішла б на трасу шукати щастя, але Маруся влаштувалася на фабрику і там зустріла, такого ж бідолаху, з яким і одружилася. Жили душа в душу, отримали квартиру, але дітей не було. Після смерті чоловіка, подруга ще більше прикипіла серцем до Віри з якою колись працювала разом, тільки Марія в цеху в'язальницею, а Віра у відділі кадрів. Вони зразу відчули симпатію один до одного, а згодом з'ясувалося, що живуть поряд.
Марія була кругленькою, маленькою на зріст, комунікабельною, веселою щебетухою, щедрою і легкою на підйом. В м'ятних очах бігали бісики а з круглого, як коло циркуля обличчя, ніколи не зникала посмішка. Навіть зараз у цей скорботний час вона не могла її приховати від подруги.
- Вірочко, - а давай сьогодні будемо згадувати тільки, приємне, хороше, бо кажуть, як Новий рік зустрінеш, так він і пройде! - з дитинною радістю запропонувала подрузі Маруся. Кирпатим носом понюхавши смажений минтай і впевнившись, що з ним все гаразд, вона поклала собі і Вірі в тарілку кілька шматків і знову налила в чарки горілки.
- Це точно їжа зі вчорашнього столу? Ти ж кажеш, що Віктора отруїли, то може в рибі отрута? - перелякано мовила Зая.
- Всі продукти забрали на експертизу, не бійся, а те, що не забрали я викинула.
- А... що ще вони говорили? - допитувалась Марічка уже серйозно і насторожено.
- Нічого! Робили свою справу, сказали, що викличуть згодом на допит!
- Ого!
- Ого ж! І про тебе розпитували, ти ж підтвердиш, що ми були разом? Я на тебе покладаюсь.
- А хіба ми були разом? Жартую, жартую, звичайно підтримаю, але потрібно обговорити, де ми були, що ми робили? Щоб не було розбіжностей. А то я скажу, що в лісі, а ти скажеш, що в кіно! Марія уже не посміхалася, язик в неї заплітався і вона виглядала кумедно.
- Зая, ми були в парку, а після ходили біля озера, бо будуть розпитувати про фільм і всі подробиці сюжету, краще відмовитися від цієї версії.
- Теж мені у таку паршиву погоду ходили біля озера, ти ще скажи, що карасів ловили без вудочок - посміхнулася Маруся? Де ми могли тинятися з тринадцятої години до дванадцятої ночі?
Віра на це запитання не могла відповісти...
В кімнаті запанувала тиша, розмова не в'язалася і коли у пляшці скінчилося спиртне, господиня заснула в кріслі безпробудним сном. Марія встала, хитаючись з дивану, оглянула зором кімнату. Гола ялинка стояла сиротою в кутку. Завтра Вірка викине, подумала вона і тихо попленталась на кухню, а через дві хвилини, закрившивши за собою вхідні двері, зникла за порогом квартири.
26.12.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію