ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Новорічна ніч
-Хай би стояла, сьогодні ж Новий рік, чуєш, люба? - вмовляла подругу.
- У мене свято скінчилося після того, як помер Вітя - схлипнула, сьорбнувши носом вдова.
- Стільки ж їжі і випивки залишилося після поминального обіду, сядемо, вип'ємо, пом'янемо, заллємо горе перцівкою.
- Нап'ємося, не переживай, але без ялинки. Невже ти не розумієш, що у мене зараз кішки шкребуть на душі, я дуже себе картаю. Якби я не пішла тоді у неділю з дому, цього б не сталося.
- Та, ні, чому бути, того не оминути. Він би при тобі помер все одно, бо у кожного є дата народження і дата смерті, це й коню ясно - Марічка для підтвердження підняла вказівний палець вгору, у напрямку стелі, маючи на увазі небо.
- Зая, ти не все знаєш! У нас був обшук. Віктора вбили! В його крові виявили клофелін і отруту. Я не хотіла нікому говорити на похованні, сама розумієш, поки, що це таємниця.
Зая вирячила мигдалеві очі і відкрила широко рота від подиву.
-Як таке може бути, це ж не ти, Вірунь, скажи, не ти?
- А, як ти гадаєш?
Марія замислилась на хвилину, а після сказала:
- Я не вірю, що ти на таке могла піти. Ти не здатна муху вбити не те, що людину. Так, ти інколи можеш бути різкою, грубою, нестримною, якщо тебе дістати, але, щоб вбити?
Віра, знявши червону зірку з маківки ялинки, сумно зітхнула. Жінки накрили на стіл і вмостилися навпроти один одного.
- Наливай, Зая, я хочу сьогодні набратися, щоб ні про що не думати. Розумієш?
- Та ні, Вірусь, так не годиться, ти зараз все мені розкажеш, ти ж знаєш, що я - могила. Для підтвердження Марія затулила губи долонею.
- Знаю, знаю, але річ у тім, що я сама нічого не знаю.
- Як це не знаєш? - запитала здивовано подруга.
- Нічогісінько не знаю, не відаю, не бачила, не чула, так і слідчому сказала. А ще сказала, що ми з тобою у той день були разом, ти ж підтвердиш алібі?
- Наливай швидше - крикнула Марія! Хоч телевізор був ввімкнутий без звуку, вона сидівши обличчям до екрана побачила, що виступ президента скінчився. Годинник зупинився на позначці дванадцять.
- Давай вип'ємо за те, щоб було з ким, щоб було де, щоб не застукали ніде, бо щоб добру не пропадати, коли попросять треба дати! - зареготала задоволена собою Зая.
- Що ти мелеш, твої жарти зараз недоречні.
- То, що і позубоскалити вже не можна, чи що? Може, завтра нас посадять, то давай шугонемо з дев'ятого поверху. Я тобі ось, що, подруго, скажу, поки ми живі, ми будемо жартувати і любити!
Тож давай хоч за це вип'ємо, а там будь, що буде!
- Давай, будьмо! - жінки цокнулись чарками і обнялися.
Відтоді, як помер Маріїн чоловік вони завше зустрічали Новий рік разом - Віра, Маруся і Вітя.
Заячук Марія виховувалась в дитячому будинку. Батьків у неї зроду не було, її знайшов двірник у туалеті новонародженим немовлям. Відволодали в лікарні, обігріли в дитячому будинку "Малятко", вивчили і виховали в інтернаті, а опісля викинули безпритульним песиком блукати по світу. Якби не була сильною, то, мабуть, спилася, чи пішла б на трасу шукати щастя, але Маруся влаштувалася на фабрику і там зустріла, такого ж бідолаху, з яким і одружилася. Жили душа в душу, отримали квартиру, але дітей не було. Після смерті чоловіка, подруга ще більше прикипіла серцем до Віри з якою колись працювала разом, тільки Марія в цеху в'язальницею, а Віра у відділі кадрів. Вони зразу відчули симпатію один до одного, а згодом з'ясувалося, що живуть поряд.
Марія була кругленькою, маленькою на зріст, комунікабельною, веселою щебетухою, щедрою і легкою на підйом. В м'ятних очах бігали бісики а з круглого, як коло циркуля обличчя, ніколи не зникала посмішка. Навіть зараз у цей скорботний час вона не могла її приховати від подруги.
- Вірочко, - а давай сьогодні будемо згадувати тільки, приємне, хороше, бо кажуть, як Новий рік зустрінеш, так він і пройде! - з дитинною радістю запропонувала подрузі Маруся. Кирпатим носом понюхавши смажений минтай і впевнившись, що з ним все гаразд, вона поклала собі і Вірі в тарілку кілька шматків і знову налила в чарки горілки.
- Це точно їжа зі вчорашнього столу? Ти ж кажеш, що Віктора отруїли, то може в рибі отрута? - перелякано мовила Зая.
- Всі продукти забрали на експертизу, не бійся, а те, що не забрали я викинула.
- А... що ще вони говорили? - допитувалась Марічка уже серйозно і насторожено.
- Нічого! Робили свою справу, сказали, що викличуть згодом на допит!
- Ого!
- Ого ж! І про тебе розпитували, ти ж підтвердиш, що ми були разом? Я на тебе покладаюсь.
- А хіба ми були разом? Жартую, жартую, звичайно підтримаю, але потрібно обговорити, де ми були, що ми робили? Щоб не було розбіжностей. А то я скажу, що в лісі, а ти скажеш, що в кіно! Марія уже не посміхалася, язик в неї заплітався і вона виглядала кумедно.
- Зая, ми були в парку, а після ходили біля озера, бо будуть розпитувати про фільм і всі подробиці сюжету, краще відмовитися від цієї версії.
- Теж мені у таку паршиву погоду ходили біля озера, ти ще скажи, що карасів ловили без вудочок - посміхнулася Маруся? Де ми могли тинятися з тринадцятої години до дванадцятої ночі?
Віра на це запитання не могла відповісти...
В кімнаті запанувала тиша, розмова не в'язалася і коли у пляшці скінчилося спиртне, господиня заснула в кріслі безпробудним сном. Марія встала, хитаючись з дивану, оглянула зором кімнату. Гола ялинка стояла сиротою в кутку. Завтра Вірка викине, подумала вона і тихо попленталась на кухню, а через дві хвилини, закрившивши за собою вхідні двері, зникла за порогом квартири.
26.12.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Новорічна ніч
VI
Віра розбирала новорічну ялинку, яку кілька днів тому наряджала. На дивані сиділа Марія - Зая і дивилася, як вона знімає іграшки і гірлянди і обережно складає у картонну коробку.
-Хай би стояла, сьогодні ж Новий рік, чуєш, люба? - вмовляла подругу.
- У мене свято скінчилося після того, як помер Вітя - схлипнула, сьорбнувши носом вдова.
- Стільки ж їжі і випивки залишилося після поминального обіду, сядемо, вип'ємо, пом'янемо, заллємо горе перцівкою.
- Нап'ємося, не переживай, але без ялинки. Невже ти не розумієш, що у мене зараз кішки шкребуть на душі, я дуже себе картаю. Якби я не пішла тоді у неділю з дому, цього б не сталося.
- Та, ні, чому бути, того не оминути. Він би при тобі помер все одно, бо у кожного є дата народження і дата смерті, це й коню ясно - Марічка для підтвердження підняла вказівний палець вгору, у напрямку стелі, маючи на увазі небо.
- Зая, ти не все знаєш! У нас був обшук. Віктора вбили! В його крові виявили клофелін і отруту. Я не хотіла нікому говорити на похованні, сама розумієш, поки, що це таємниця.
Зая вирячила мигдалеві очі і відкрила широко рота від подиву.
-Як таке може бути, це ж не ти, Вірунь, скажи, не ти?
- А, як ти гадаєш?
Марія замислилась на хвилину, а після сказала:
- Я не вірю, що ти на таке могла піти. Ти не здатна муху вбити не те, що людину. Так, ти інколи можеш бути різкою, грубою, нестримною, якщо тебе дістати, але, щоб вбити?
Віра, знявши червону зірку з маківки ялинки, сумно зітхнула. Жінки накрили на стіл і вмостилися навпроти один одного.
- Наливай, Зая, я хочу сьогодні набратися, щоб ні про що не думати. Розумієш?
- Та ні, Вірусь, так не годиться, ти зараз все мені розкажеш, ти ж знаєш, що я - могила. Для підтвердження Марія затулила губи долонею.
- Знаю, знаю, але річ у тім, що я сама нічого не знаю.
- Як це не знаєш? - запитала здивовано подруга.
- Нічогісінько не знаю, не відаю, не бачила, не чула, так і слідчому сказала. А ще сказала, що ми з тобою у той день були разом, ти ж підтвердиш алібі?
- Наливай швидше - крикнула Марія! Хоч телевізор був ввімкнутий без звуку, вона сидівши обличчям до екрана побачила, що виступ президента скінчився. Годинник зупинився на позначці дванадцять.
- Давай вип'ємо за те, щоб було з ким, щоб було де, щоб не застукали ніде, бо щоб добру не пропадати, коли попросять треба дати! - зареготала задоволена собою Зая.
- Що ти мелеш, твої жарти зараз недоречні.
- То, що і позубоскалити вже не можна, чи що? Може, завтра нас посадять, то давай шугонемо з дев'ятого поверху. Я тобі ось, що, подруго, скажу, поки ми живі, ми будемо жартувати і любити!
Тож давай хоч за це вип'ємо, а там будь, що буде!
- Давай, будьмо! - жінки цокнулись чарками і обнялися.
Відтоді, як помер Маріїн чоловік вони завше зустрічали Новий рік разом - Віра, Маруся і Вітя.
Заячук Марія виховувалась в дитячому будинку. Батьків у неї зроду не було, її знайшов двірник у туалеті новонародженим немовлям. Відволодали в лікарні, обігріли в дитячому будинку "Малятко", вивчили і виховали в інтернаті, а опісля викинули безпритульним песиком блукати по світу. Якби не була сильною, то, мабуть, спилася, чи пішла б на трасу шукати щастя, але Маруся влаштувалася на фабрику і там зустріла, такого ж бідолаху, з яким і одружилася. Жили душа в душу, отримали квартиру, але дітей не було. Після смерті чоловіка, подруга ще більше прикипіла серцем до Віри з якою колись працювала разом, тільки Марія в цеху в'язальницею, а Віра у відділі кадрів. Вони зразу відчули симпатію один до одного, а згодом з'ясувалося, що живуть поряд.
Марія була кругленькою, маленькою на зріст, комунікабельною, веселою щебетухою, щедрою і легкою на підйом. В м'ятних очах бігали бісики а з круглого, як коло циркуля обличчя, ніколи не зникала посмішка. Навіть зараз у цей скорботний час вона не могла її приховати від подруги.
- Вірочко, - а давай сьогодні будемо згадувати тільки, приємне, хороше, бо кажуть, як Новий рік зустрінеш, так він і пройде! - з дитинною радістю запропонувала подрузі Маруся. Кирпатим носом понюхавши смажений минтай і впевнившись, що з ним все гаразд, вона поклала собі і Вірі в тарілку кілька шматків і знову налила в чарки горілки.
- Це точно їжа зі вчорашнього столу? Ти ж кажеш, що Віктора отруїли, то може в рибі отрута? - перелякано мовила Зая.
- Всі продукти забрали на експертизу, не бійся, а те, що не забрали я викинула.
- А... що ще вони говорили? - допитувалась Марічка уже серйозно і насторожено.
- Нічого! Робили свою справу, сказали, що викличуть згодом на допит!
- Ого!
- Ого ж! І про тебе розпитували, ти ж підтвердиш, що ми були разом? Я на тебе покладаюсь.
- А хіба ми були разом? Жартую, жартую, звичайно підтримаю, але потрібно обговорити, де ми були, що ми робили? Щоб не було розбіжностей. А то я скажу, що в лісі, а ти скажеш, що в кіно! Марія уже не посміхалася, язик в неї заплітався і вона виглядала кумедно.
- Зая, ми були в парку, а після ходили біля озера, бо будуть розпитувати про фільм і всі подробиці сюжету, краще відмовитися від цієї версії.
- Теж мені у таку паршиву погоду ходили біля озера, ти ще скажи, що карасів ловили без вудочок - посміхнулася Маруся? Де ми могли тинятися з тринадцятої години до дванадцятої ночі?
Віра на це запитання не могла відповісти...
В кімнаті запанувала тиша, розмова не в'язалася і коли у пляшці скінчилося спиртне, господиня заснула в кріслі безпробудним сном. Марія встала, хитаючись з дивану, оглянула зором кімнату. Гола ялинка стояла сиротою в кутку. Завтра Вірка викине, подумала вона і тихо попленталась на кухню, а через дві хвилини, закрившивши за собою вхідні двері, зникла за порогом квартири.
26.12.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію