Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Бідні і багаті
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бідні і багаті
Тієї зими було дуже холодно. Вітер струшував сніжний пил з дерев, сад потопав у кучугурах. Снігова баба, з віником і відром на голові, уже місяць стояла на подвір'ї і не думала танути.
- Лесю, Таню! Ідіть-но сюди, - покликала заклопотана Оксана доньок, що, не зважаючи на мороз, розчищали стежку від сходів хати до хвіртки.
- Поприбирайте в комнатах, і то добре, а не як-небудь. Тут таке діло... до нас їдуть гості - дід Яник з жінкою, на своїй машині, аж з Європи. Поштальон приніс телеграму.
- Васю, а тобі прийдеться розчистити все подвір'я, щоб вони могли заїхати свею машиною у двір, - керувала жінка налягаючи на суржик.
- Нічого, не хвилюйся, Оксанко, встигнемо, - завзято взявся до роботи чоловік.
- Ура, ура! - закричали дівчата, майже однолітки, (дев'ять і десять років), і побігли радісно до хати наводити лад. Сестри залюбки прибрали у хаті, повибивали доріжки і намалювали олівцями невеличкі пейзажні картинки в подарунок дорогим гостям. Їх рідна бабуся Зоя декілька разів їздила у Європу до свого брата і привозила їм гарні гостинці, хоч пенсія у неї була мізерною. Тож і цього разу дівчатка сподівалися на сюрпризи, знаючи, що в гості з порожніми руками, гарні люди, не ходять.
Дід Яник емігрував у Європу ще до війни і непогано там влаштувався. Одружився з Розалією, такою ж емігранткою, як сам. Вони мали своє житло в центрі Варшави, нову машину - "Шкода" й невеличкий бізнес у сфері обслуговування. Останнім часом любили подорожувати світом і ні в чому собі не відмовляти.
Сестра Яника і її родина, до яких вони їхали, проживали на Поліссі. Не можна сказати, що бідували, але жили від зарплатні до зарплатні, ледь зводячи у сімдесяті, кінці з кінцями. Четверо дітей і лише один батько працював. Оксана було влаштувалася на роботу, але діти часто хворіли, тож довелося звільнитися і доглядати дітлахів і
невеличке господарство в хліві - з десяток курей, півень і один кабанчик, якого берегли на Паску. А тут гості, як сніг на голову опісля Різдва, коли й так родина витратила останні гроші на новорічні свята.
- Нічого, якось воно буде, викрутимося, не можемо ж ми лицем в грязь вдарити, - говорила Оксана чоловіку, сповіщаючи новину про несподіваних гостей.
- Доведеться заколоти кабанчика, хоч і планували ми ще потримати до Великодня, але потрібно, прийняти близьку рідню, - з гідністю сказав господар дому.
- Канєчно, Васильку, - підтакнула Оксана, притулившись до чоловіка з вдячністю, бо це були родичі з її боку. На тому і домовилися. Наступного дня закололи кабана, порозсувавши м'ясо у веранді по емальованих мисках, виварках і кастрюлях. Холодильника не було. Оксана спекла в старій духовці: шинку, стушкувала жарке, капусту з м'ясом і чорносливом, накрутила голубців, наварила холодцю, бараболі і стали чекати дорогих гостей, які не забарилися. Радість і сльози, щирі обійми зігрівали рідню. Діти взагалі вперше бачили своїх двоюрідних діда з бабою, тож стояли осторонь, соромилися і боялися підійти.
- Які гарні у вас дітки! - сказала Розалія, якій на той час виповнилося шістдесят. На ній були: модні, вишукані чобітки, штани - кльоші, мохеровий светр, норкова шуба і в'язаний берет. Дід Яник, старший за неї на десять років, красувався в ондатровій шапці і шикарній дублянці. «Одразу видно, що іноземці», - говорили сусіди, бо деякі, із цікавості, позбігалися подивитися на машину і на Європейців. Ні, не нахабно, а так здаля, одним оком через тин та городи, ніби сніг розчищають, чи ще якусь термінову роботу справляють в обійсті. А дехто прибіг позичити солі, буцім-то раптово скінчилася, хоч до магазину ближче, ніж до сусідів. Але після заспокоїлися і лише ті, що дуже хотіли похмелитися, зазирали на сніданок за сірниками.
Привітна Розалія витягла, як скарб, з величезної валізи подарунки. Оксані - пробничок туалетної води, Василю - запальничку, а бабці Зої - невеличкий газовий шалик. За дітей взагалі ніхто не подумав. Вони, як сироти, стояли і кліпали очима, а коли зрозуміли, що їх ніхто не збирається обдаровувати, пішли у свою кімнату.
- Якось невдобно тьоті і дяді нічого не подарити, - бідкалася Оксана, розмовляючи з чоловіком. Коли всі полягали спати, витягла з серванта кришталеві фужери, що їй колись подарували на ювілей, а ще останній новий комплект постільної білизни, гаптований гладдю.
- А шо ж ми подаримо дяді Янику, вопше для нього нічого нема, якось не по-людськи? Ніби ми ніщі, - переймалася жінка.
- Можна мій галстук подарувати, всього один раз одягнув у тому році і книгу "Кобзар", - запропонував чоловік Оксані.
- О, точно, ти в мене молодчина... поняв...? - усміхнулася жінка, та полізла до шафи діставати краватку. Гості були задоволені подарунками. Два тижні їли, пили, гуляли, співали польських і українських пісень, та приймали тутешніх родичів, які хотіли побачитися з Яником і Розалією. А коли кабанчика з'їли, Європейські гості почали збиратися додому, попросивши на дорогу бутербродів. Всю машину забили: подарунками, консервацією, варенням, сушеними грибами, горіхами та сухофруктами. Попрощалися і наостанок тітка Розалія сказала:
- Які ж ви багаті, просто куркулі якісь, у нас такої розкоші немає. Гарно живете! Нічого не скажеш!
Оксана зняла з себе велику тернову квітчасту хустку з китицями і напнула тітці на плечі.
- Чим багаті - тим і раді. Дай Боже, і Вам так гарно жити!, - приказувала Оксана на дорогу. Тричі поцілувавшись, гості сіли в машину, і тільки їх бачили.
Навіть не здогадувалися заможні родичі з
Європи, що після їх візиту, ще довго у сільськім магазині висів борг на Василю за ту випивку, хліб і смаколики, якими ласували гості.
- Лесю, Таню! Ідіть-но сюди, - покликала заклопотана Оксана доньок, що, не зважаючи на мороз, розчищали стежку від сходів хати до хвіртки.
- Поприбирайте в комнатах, і то добре, а не як-небудь. Тут таке діло... до нас їдуть гості - дід Яник з жінкою, на своїй машині, аж з Європи. Поштальон приніс телеграму.
- Васю, а тобі прийдеться розчистити все подвір'я, щоб вони могли заїхати свею машиною у двір, - керувала жінка налягаючи на суржик.
- Нічого, не хвилюйся, Оксанко, встигнемо, - завзято взявся до роботи чоловік.
- Ура, ура! - закричали дівчата, майже однолітки, (дев'ять і десять років), і побігли радісно до хати наводити лад. Сестри залюбки прибрали у хаті, повибивали доріжки і намалювали олівцями невеличкі пейзажні картинки в подарунок дорогим гостям. Їх рідна бабуся Зоя декілька разів їздила у Європу до свого брата і привозила їм гарні гостинці, хоч пенсія у неї була мізерною. Тож і цього разу дівчатка сподівалися на сюрпризи, знаючи, що в гості з порожніми руками, гарні люди, не ходять.
Дід Яник емігрував у Європу ще до війни і непогано там влаштувався. Одружився з Розалією, такою ж емігранткою, як сам. Вони мали своє житло в центрі Варшави, нову машину - "Шкода" й невеличкий бізнес у сфері обслуговування. Останнім часом любили подорожувати світом і ні в чому собі не відмовляти.
Сестра Яника і її родина, до яких вони їхали, проживали на Поліссі. Не можна сказати, що бідували, але жили від зарплатні до зарплатні, ледь зводячи у сімдесяті, кінці з кінцями. Четверо дітей і лише один батько працював. Оксана було влаштувалася на роботу, але діти часто хворіли, тож довелося звільнитися і доглядати дітлахів і
невеличке господарство в хліві - з десяток курей, півень і один кабанчик, якого берегли на Паску. А тут гості, як сніг на голову опісля Різдва, коли й так родина витратила останні гроші на новорічні свята.
- Нічого, якось воно буде, викрутимося, не можемо ж ми лицем в грязь вдарити, - говорила Оксана чоловіку, сповіщаючи новину про несподіваних гостей.
- Доведеться заколоти кабанчика, хоч і планували ми ще потримати до Великодня, але потрібно, прийняти близьку рідню, - з гідністю сказав господар дому.
- Канєчно, Васильку, - підтакнула Оксана, притулившись до чоловіка з вдячністю, бо це були родичі з її боку. На тому і домовилися. Наступного дня закололи кабана, порозсувавши м'ясо у веранді по емальованих мисках, виварках і кастрюлях. Холодильника не було. Оксана спекла в старій духовці: шинку, стушкувала жарке, капусту з м'ясом і чорносливом, накрутила голубців, наварила холодцю, бараболі і стали чекати дорогих гостей, які не забарилися. Радість і сльози, щирі обійми зігрівали рідню. Діти взагалі вперше бачили своїх двоюрідних діда з бабою, тож стояли осторонь, соромилися і боялися підійти.
- Які гарні у вас дітки! - сказала Розалія, якій на той час виповнилося шістдесят. На ній були: модні, вишукані чобітки, штани - кльоші, мохеровий светр, норкова шуба і в'язаний берет. Дід Яник, старший за неї на десять років, красувався в ондатровій шапці і шикарній дублянці. «Одразу видно, що іноземці», - говорили сусіди, бо деякі, із цікавості, позбігалися подивитися на машину і на Європейців. Ні, не нахабно, а так здаля, одним оком через тин та городи, ніби сніг розчищають, чи ще якусь термінову роботу справляють в обійсті. А дехто прибіг позичити солі, буцім-то раптово скінчилася, хоч до магазину ближче, ніж до сусідів. Але після заспокоїлися і лише ті, що дуже хотіли похмелитися, зазирали на сніданок за сірниками.
Привітна Розалія витягла, як скарб, з величезної валізи подарунки. Оксані - пробничок туалетної води, Василю - запальничку, а бабці Зої - невеличкий газовий шалик. За дітей взагалі ніхто не подумав. Вони, як сироти, стояли і кліпали очима, а коли зрозуміли, що їх ніхто не збирається обдаровувати, пішли у свою кімнату.
- Якось невдобно тьоті і дяді нічого не подарити, - бідкалася Оксана, розмовляючи з чоловіком. Коли всі полягали спати, витягла з серванта кришталеві фужери, що їй колись подарували на ювілей, а ще останній новий комплект постільної білизни, гаптований гладдю.
- А шо ж ми подаримо дяді Янику, вопше для нього нічого нема, якось не по-людськи? Ніби ми ніщі, - переймалася жінка.
- Можна мій галстук подарувати, всього один раз одягнув у тому році і книгу "Кобзар", - запропонував чоловік Оксані.
- О, точно, ти в мене молодчина... поняв...? - усміхнулася жінка, та полізла до шафи діставати краватку. Гості були задоволені подарунками. Два тижні їли, пили, гуляли, співали польських і українських пісень, та приймали тутешніх родичів, які хотіли побачитися з Яником і Розалією. А коли кабанчика з'їли, Європейські гості почали збиратися додому, попросивши на дорогу бутербродів. Всю машину забили: подарунками, консервацією, варенням, сушеними грибами, горіхами та сухофруктами. Попрощалися і наостанок тітка Розалія сказала:
- Які ж ви багаті, просто куркулі якісь, у нас такої розкоші немає. Гарно живете! Нічого не скажеш!
Оксана зняла з себе велику тернову квітчасту хустку з китицями і напнула тітці на плечі.
- Чим багаті - тим і раді. Дай Боже, і Вам так гарно жити!, - приказувала Оксана на дорогу. Тричі поцілувавшись, гості сіли в машину, і тільки їх бачили.
Навіть не здогадувалися заможні родичі з
Європи, що після їх візиту, ще довго у сільськім магазині висів борг на Василю за ту випивку, хліб і смаколики, якими ласували гості.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
