Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Бідні і багаті
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бідні і багаті
Тієї зими було дуже холодно. Вітер струшував сніжний пил з дерев, сад потопав у кучугурах. Снігова баба, з віником і відром на голові, уже місяць стояла на подвір'ї і не думала танути.
- Лесю, Таню! Ідіть-но сюди, - покликала заклопотана Оксана доньок, що, не зважаючи на мороз, розчищали стежку від сходів хати до хвіртки.
- Поприбирайте в комнатах, і то добре, а не як-небудь. Тут таке діло... до нас їдуть гості - дід Яник з жінкою, на своїй машині, аж з Європи. Поштальон приніс телеграму.
- Васю, а тобі прийдеться розчистити все подвір'я, щоб вони могли заїхати свею машиною у двір, - керувала жінка налягаючи на суржик.
- Нічого, не хвилюйся, Оксанко, встигнемо, - завзято взявся до роботи чоловік.
- Ура, ура! - закричали дівчата, майже однолітки, (дев'ять і десять років), і побігли радісно до хати наводити лад. Сестри залюбки прибрали у хаті, повибивали доріжки і намалювали олівцями невеличкі пейзажні картинки в подарунок дорогим гостям. Їх рідна бабуся Зоя декілька разів їздила у Європу до свого брата і привозила їм гарні гостинці, хоч пенсія у неї була мізерною. Тож і цього разу дівчатка сподівалися на сюрпризи, знаючи, що в гості з порожніми руками, гарні люди, не ходять.
Дід Яник емігрував у Європу ще до війни і непогано там влаштувався. Одружився з Розалією, такою ж емігранткою, як сам. Вони мали своє житло в центрі Варшави, нову машину - "Шкода" й невеличкий бізнес у сфері обслуговування. Останнім часом любили подорожувати світом і ні в чому собі не відмовляти.
Сестра Яника і її родина, до яких вони їхали, проживали на Поліссі. Не можна сказати, що бідували, але жили від зарплатні до зарплатні, ледь зводячи у сімдесяті, кінці з кінцями. Четверо дітей і лише один батько працював. Оксана було влаштувалася на роботу, але діти часто хворіли, тож довелося звільнитися і доглядати дітлахів і
невеличке господарство в хліві - з десяток курей, півень і один кабанчик, якого берегли на Паску. А тут гості, як сніг на голову опісля Різдва, коли й так родина витратила останні гроші на новорічні свята.
- Нічого, якось воно буде, викрутимося, не можемо ж ми лицем в грязь вдарити, - говорила Оксана чоловіку, сповіщаючи новину про несподіваних гостей.
- Доведеться заколоти кабанчика, хоч і планували ми ще потримати до Великодня, але потрібно, прийняти близьку рідню, - з гідністю сказав господар дому.
- Канєчно, Васильку, - підтакнула Оксана, притулившись до чоловіка з вдячністю, бо це були родичі з її боку. На тому і домовилися. Наступного дня закололи кабана, порозсувавши м'ясо у веранді по емальованих мисках, виварках і кастрюлях. Холодильника не було. Оксана спекла в старій духовці: шинку, стушкувала жарке, капусту з м'ясом і чорносливом, накрутила голубців, наварила холодцю, бараболі і стали чекати дорогих гостей, які не забарилися. Радість і сльози, щирі обійми зігрівали рідню. Діти взагалі вперше бачили своїх двоюрідних діда з бабою, тож стояли осторонь, соромилися і боялися підійти.
- Які гарні у вас дітки! - сказала Розалія, якій на той час виповнилося шістдесят. На ній були: модні, вишукані чобітки, штани - кльоші, мохеровий светр, норкова шуба і в'язаний берет. Дід Яник, старший за неї на десять років, красувався в ондатровій шапці і шикарній дублянці. «Одразу видно, що іноземці», - говорили сусіди, бо деякі, із цікавості, позбігалися подивитися на машину і на Європейців. Ні, не нахабно, а так здаля, одним оком через тин та городи, ніби сніг розчищають, чи ще якусь термінову роботу справляють в обійсті. А дехто прибіг позичити солі, буцім-то раптово скінчилася, хоч до магазину ближче, ніж до сусідів. Але після заспокоїлися і лише ті, що дуже хотіли похмелитися, зазирали на сніданок за сірниками.
Привітна Розалія витягла, як скарб, з величезної валізи подарунки. Оксані - пробничок туалетної води, Василю - запальничку, а бабці Зої - невеличкий газовий шалик. За дітей взагалі ніхто не подумав. Вони, як сироти, стояли і кліпали очима, а коли зрозуміли, що їх ніхто не збирається обдаровувати, пішли у свою кімнату.
- Якось невдобно тьоті і дяді нічого не подарити, - бідкалася Оксана, розмовляючи з чоловіком. Коли всі полягали спати, витягла з серванта кришталеві фужери, що їй колись подарували на ювілей, а ще останній новий комплект постільної білизни, гаптований гладдю.
- А шо ж ми подаримо дяді Янику, вопше для нього нічого нема, якось не по-людськи? Ніби ми ніщі, - переймалася жінка.
- Можна мій галстук подарувати, всього один раз одягнув у тому році і книгу "Кобзар", - запропонував чоловік Оксані.
- О, точно, ти в мене молодчина... поняв...? - усміхнулася жінка, та полізла до шафи діставати краватку. Гості були задоволені подарунками. Два тижні їли, пили, гуляли, співали польських і українських пісень, та приймали тутешніх родичів, які хотіли побачитися з Яником і Розалією. А коли кабанчика з'їли, Європейські гості почали збиратися додому, попросивши на дорогу бутербродів. Всю машину забили: подарунками, консервацією, варенням, сушеними грибами, горіхами та сухофруктами. Попрощалися і наостанок тітка Розалія сказала:
- Які ж ви багаті, просто куркулі якісь, у нас такої розкоші немає. Гарно живете! Нічого не скажеш!
Оксана зняла з себе велику тернову квітчасту хустку з китицями і напнула тітці на плечі.
- Чим багаті - тим і раді. Дай Боже, і Вам так гарно жити!, - приказувала Оксана на дорогу. Тричі поцілувавшись, гості сіли в машину, і тільки їх бачили.
Навіть не здогадувалися заможні родичі з
Європи, що після їх візиту, ще довго у сільськім магазині висів борг на Василю за ту випивку, хліб і смаколики, якими ласували гості.
- Лесю, Таню! Ідіть-но сюди, - покликала заклопотана Оксана доньок, що, не зважаючи на мороз, розчищали стежку від сходів хати до хвіртки.
- Поприбирайте в комнатах, і то добре, а не як-небудь. Тут таке діло... до нас їдуть гості - дід Яник з жінкою, на своїй машині, аж з Європи. Поштальон приніс телеграму.
- Васю, а тобі прийдеться розчистити все подвір'я, щоб вони могли заїхати свею машиною у двір, - керувала жінка налягаючи на суржик.
- Нічого, не хвилюйся, Оксанко, встигнемо, - завзято взявся до роботи чоловік.
- Ура, ура! - закричали дівчата, майже однолітки, (дев'ять і десять років), і побігли радісно до хати наводити лад. Сестри залюбки прибрали у хаті, повибивали доріжки і намалювали олівцями невеличкі пейзажні картинки в подарунок дорогим гостям. Їх рідна бабуся Зоя декілька разів їздила у Європу до свого брата і привозила їм гарні гостинці, хоч пенсія у неї була мізерною. Тож і цього разу дівчатка сподівалися на сюрпризи, знаючи, що в гості з порожніми руками, гарні люди, не ходять.
Дід Яник емігрував у Європу ще до війни і непогано там влаштувався. Одружився з Розалією, такою ж емігранткою, як сам. Вони мали своє житло в центрі Варшави, нову машину - "Шкода" й невеличкий бізнес у сфері обслуговування. Останнім часом любили подорожувати світом і ні в чому собі не відмовляти.
Сестра Яника і її родина, до яких вони їхали, проживали на Поліссі. Не можна сказати, що бідували, але жили від зарплатні до зарплатні, ледь зводячи у сімдесяті, кінці з кінцями. Четверо дітей і лише один батько працював. Оксана було влаштувалася на роботу, але діти часто хворіли, тож довелося звільнитися і доглядати дітлахів і
невеличке господарство в хліві - з десяток курей, півень і один кабанчик, якого берегли на Паску. А тут гості, як сніг на голову опісля Різдва, коли й так родина витратила останні гроші на новорічні свята.
- Нічого, якось воно буде, викрутимося, не можемо ж ми лицем в грязь вдарити, - говорила Оксана чоловіку, сповіщаючи новину про несподіваних гостей.
- Доведеться заколоти кабанчика, хоч і планували ми ще потримати до Великодня, але потрібно, прийняти близьку рідню, - з гідністю сказав господар дому.
- Канєчно, Васильку, - підтакнула Оксана, притулившись до чоловіка з вдячністю, бо це були родичі з її боку. На тому і домовилися. Наступного дня закололи кабана, порозсувавши м'ясо у веранді по емальованих мисках, виварках і кастрюлях. Холодильника не було. Оксана спекла в старій духовці: шинку, стушкувала жарке, капусту з м'ясом і чорносливом, накрутила голубців, наварила холодцю, бараболі і стали чекати дорогих гостей, які не забарилися. Радість і сльози, щирі обійми зігрівали рідню. Діти взагалі вперше бачили своїх двоюрідних діда з бабою, тож стояли осторонь, соромилися і боялися підійти.
- Які гарні у вас дітки! - сказала Розалія, якій на той час виповнилося шістдесят. На ній були: модні, вишукані чобітки, штани - кльоші, мохеровий светр, норкова шуба і в'язаний берет. Дід Яник, старший за неї на десять років, красувався в ондатровій шапці і шикарній дублянці. «Одразу видно, що іноземці», - говорили сусіди, бо деякі, із цікавості, позбігалися подивитися на машину і на Європейців. Ні, не нахабно, а так здаля, одним оком через тин та городи, ніби сніг розчищають, чи ще якусь термінову роботу справляють в обійсті. А дехто прибіг позичити солі, буцім-то раптово скінчилася, хоч до магазину ближче, ніж до сусідів. Але після заспокоїлися і лише ті, що дуже хотіли похмелитися, зазирали на сніданок за сірниками.
Привітна Розалія витягла, як скарб, з величезної валізи подарунки. Оксані - пробничок туалетної води, Василю - запальничку, а бабці Зої - невеличкий газовий шалик. За дітей взагалі ніхто не подумав. Вони, як сироти, стояли і кліпали очима, а коли зрозуміли, що їх ніхто не збирається обдаровувати, пішли у свою кімнату.
- Якось невдобно тьоті і дяді нічого не подарити, - бідкалася Оксана, розмовляючи з чоловіком. Коли всі полягали спати, витягла з серванта кришталеві фужери, що їй колись подарували на ювілей, а ще останній новий комплект постільної білизни, гаптований гладдю.
- А шо ж ми подаримо дяді Янику, вопше для нього нічого нема, якось не по-людськи? Ніби ми ніщі, - переймалася жінка.
- Можна мій галстук подарувати, всього один раз одягнув у тому році і книгу "Кобзар", - запропонував чоловік Оксані.
- О, точно, ти в мене молодчина... поняв...? - усміхнулася жінка, та полізла до шафи діставати краватку. Гості були задоволені подарунками. Два тижні їли, пили, гуляли, співали польських і українських пісень, та приймали тутешніх родичів, які хотіли побачитися з Яником і Розалією. А коли кабанчика з'їли, Європейські гості почали збиратися додому, попросивши на дорогу бутербродів. Всю машину забили: подарунками, консервацією, варенням, сушеними грибами, горіхами та сухофруктами. Попрощалися і наостанок тітка Розалія сказала:
- Які ж ви багаті, просто куркулі якісь, у нас такої розкоші немає. Гарно живете! Нічого не скажеш!
Оксана зняла з себе велику тернову квітчасту хустку з китицями і напнула тітці на плечі.
- Чим багаті - тим і раді. Дай Боже, і Вам так гарно жити!, - приказувала Оксана на дорогу. Тричі поцілувавшись, гості сіли в машину, і тільки їх бачили.
Навіть не здогадувалися заможні родичі з
Європи, що після їх візиту, ще довго у сільськім магазині висів борг на Василю за ту випивку, хліб і смаколики, якими ласували гості.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
