Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.22
14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
2025.11.22
09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
2025.11.22
07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
2025.11.22
06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
2025.11.21
22:14
На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
2025.11.21
21:13
мовчіть боги
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
2025.11.21
21:11
вже тебе немає поруч і тепла
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
2025.11.21
16:14
І прийшла Перемога!
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
2025.11.21
16:07
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
2025.11.21
15:58
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
2025.11.20
21:20
Ой учора ізвечора сталася новина:
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
2025.11.20
13:41
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Бідні і багаті
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бідні і багаті
Тієї зими було дуже холодно. Вітер струшував сніжний пил з дерев, сад потопав у кучугурах. Снігова баба, з віником і відром на голові, уже місяць стояла на подвір'ї і не думала танути.
- Лесю, Таню! Ідіть-но сюди, - покликала заклопотана Оксана доньок, що, не зважаючи на мороз, розчищали стежку від сходів хати до хвіртки.
- Поприбирайте в комнатах, і то добре, а не як-небудь. Тут таке діло... до нас їдуть гості - дід Яник з жінкою, на своїй машині, аж з Європи. Поштальон приніс телеграму.
- Васю, а тобі прийдеться розчистити все подвір'я, щоб вони могли заїхати свею машиною у двір, - керувала жінка налягаючи на суржик.
- Нічого, не хвилюйся, Оксанко, встигнемо, - завзято взявся до роботи чоловік.
- Ура, ура! - закричали дівчата, майже однолітки, (дев'ять і десять років), і побігли радісно до хати наводити лад. Сестри залюбки прибрали у хаті, повибивали доріжки і намалювали олівцями невеличкі пейзажні картинки в подарунок дорогим гостям. Їх рідна бабуся Зоя декілька разів їздила у Європу до свого брата і привозила їм гарні гостинці, хоч пенсія у неї була мізерною. Тож і цього разу дівчатка сподівалися на сюрпризи, знаючи, що в гості з порожніми руками, гарні люди, не ходять.
Дід Яник емігрував у Європу ще до війни і непогано там влаштувався. Одружився з Розалією, такою ж емігранткою, як сам. Вони мали своє житло в центрі Варшави, нову машину - "Шкода" й невеличкий бізнес у сфері обслуговування. Останнім часом любили подорожувати світом і ні в чому собі не відмовляти.
Сестра Яника і її родина, до яких вони їхали, проживали на Поліссі. Не можна сказати, що бідували, але жили від зарплатні до зарплатні, ледь зводячи у сімдесяті, кінці з кінцями. Четверо дітей і лише один батько працював. Оксана було влаштувалася на роботу, але діти часто хворіли, тож довелося звільнитися і доглядати дітлахів і
невеличке господарство в хліві - з десяток курей, півень і один кабанчик, якого берегли на Паску. А тут гості, як сніг на голову опісля Різдва, коли й так родина витратила останні гроші на новорічні свята.
- Нічого, якось воно буде, викрутимося, не можемо ж ми лицем в грязь вдарити, - говорила Оксана чоловіку, сповіщаючи новину про несподіваних гостей.
- Доведеться заколоти кабанчика, хоч і планували ми ще потримати до Великодня, але потрібно, прийняти близьку рідню, - з гідністю сказав господар дому.
- Канєчно, Васильку, - підтакнула Оксана, притулившись до чоловіка з вдячністю, бо це були родичі з її боку. На тому і домовилися. Наступного дня закололи кабана, порозсувавши м'ясо у веранді по емальованих мисках, виварках і кастрюлях. Холодильника не було. Оксана спекла в старій духовці: шинку, стушкувала жарке, капусту з м'ясом і чорносливом, накрутила голубців, наварила холодцю, бараболі і стали чекати дорогих гостей, які не забарилися. Радість і сльози, щирі обійми зігрівали рідню. Діти взагалі вперше бачили своїх двоюрідних діда з бабою, тож стояли осторонь, соромилися і боялися підійти.
- Які гарні у вас дітки! - сказала Розалія, якій на той час виповнилося шістдесят. На ній були: модні, вишукані чобітки, штани - кльоші, мохеровий светр, норкова шуба і в'язаний берет. Дід Яник, старший за неї на десять років, красувався в ондатровій шапці і шикарній дублянці. «Одразу видно, що іноземці», - говорили сусіди, бо деякі, із цікавості, позбігалися подивитися на машину і на Європейців. Ні, не нахабно, а так здаля, одним оком через тин та городи, ніби сніг розчищають, чи ще якусь термінову роботу справляють в обійсті. А дехто прибіг позичити солі, буцім-то раптово скінчилася, хоч до магазину ближче, ніж до сусідів. Але після заспокоїлися і лише ті, що дуже хотіли похмелитися, зазирали на сніданок за сірниками.
Привітна Розалія витягла, як скарб, з величезної валізи подарунки. Оксані - пробничок туалетної води, Василю - запальничку, а бабці Зої - невеличкий газовий шалик. За дітей взагалі ніхто не подумав. Вони, як сироти, стояли і кліпали очима, а коли зрозуміли, що їх ніхто не збирається обдаровувати, пішли у свою кімнату.
- Якось невдобно тьоті і дяді нічого не подарити, - бідкалася Оксана, розмовляючи з чоловіком. Коли всі полягали спати, витягла з серванта кришталеві фужери, що їй колись подарували на ювілей, а ще останній новий комплект постільної білизни, гаптований гладдю.
- А шо ж ми подаримо дяді Янику, вопше для нього нічого нема, якось не по-людськи? Ніби ми ніщі, - переймалася жінка.
- Можна мій галстук подарувати, всього один раз одягнув у тому році і книгу "Кобзар", - запропонував чоловік Оксані.
- О, точно, ти в мене молодчина... поняв...? - усміхнулася жінка, та полізла до шафи діставати краватку. Гості були задоволені подарунками. Два тижні їли, пили, гуляли, співали польських і українських пісень, та приймали тутешніх родичів, які хотіли побачитися з Яником і Розалією. А коли кабанчика з'їли, Європейські гості почали збиратися додому, попросивши на дорогу бутербродів. Всю машину забили: подарунками, консервацією, варенням, сушеними грибами, горіхами та сухофруктами. Попрощалися і наостанок тітка Розалія сказала:
- Які ж ви багаті, просто куркулі якісь, у нас такої розкоші немає. Гарно живете! Нічого не скажеш!
Оксана зняла з себе велику тернову квітчасту хустку з китицями і напнула тітці на плечі.
- Чим багаті - тим і раді. Дай Боже, і Вам так гарно жити!, - приказувала Оксана на дорогу. Тричі поцілувавшись, гості сіли в машину, і тільки їх бачили.
Навіть не здогадувалися заможні родичі з
Європи, що після їх візиту, ще довго у сільськім магазині висів борг на Василю за ту випивку, хліб і смаколики, якими ласували гості.
- Лесю, Таню! Ідіть-но сюди, - покликала заклопотана Оксана доньок, що, не зважаючи на мороз, розчищали стежку від сходів хати до хвіртки.
- Поприбирайте в комнатах, і то добре, а не як-небудь. Тут таке діло... до нас їдуть гості - дід Яник з жінкою, на своїй машині, аж з Європи. Поштальон приніс телеграму.
- Васю, а тобі прийдеться розчистити все подвір'я, щоб вони могли заїхати свею машиною у двір, - керувала жінка налягаючи на суржик.
- Нічого, не хвилюйся, Оксанко, встигнемо, - завзято взявся до роботи чоловік.
- Ура, ура! - закричали дівчата, майже однолітки, (дев'ять і десять років), і побігли радісно до хати наводити лад. Сестри залюбки прибрали у хаті, повибивали доріжки і намалювали олівцями невеличкі пейзажні картинки в подарунок дорогим гостям. Їх рідна бабуся Зоя декілька разів їздила у Європу до свого брата і привозила їм гарні гостинці, хоч пенсія у неї була мізерною. Тож і цього разу дівчатка сподівалися на сюрпризи, знаючи, що в гості з порожніми руками, гарні люди, не ходять.
Дід Яник емігрував у Європу ще до війни і непогано там влаштувався. Одружився з Розалією, такою ж емігранткою, як сам. Вони мали своє житло в центрі Варшави, нову машину - "Шкода" й невеличкий бізнес у сфері обслуговування. Останнім часом любили подорожувати світом і ні в чому собі не відмовляти.
Сестра Яника і її родина, до яких вони їхали, проживали на Поліссі. Не можна сказати, що бідували, але жили від зарплатні до зарплатні, ледь зводячи у сімдесяті, кінці з кінцями. Четверо дітей і лише один батько працював. Оксана було влаштувалася на роботу, але діти часто хворіли, тож довелося звільнитися і доглядати дітлахів і
невеличке господарство в хліві - з десяток курей, півень і один кабанчик, якого берегли на Паску. А тут гості, як сніг на голову опісля Різдва, коли й так родина витратила останні гроші на новорічні свята.
- Нічого, якось воно буде, викрутимося, не можемо ж ми лицем в грязь вдарити, - говорила Оксана чоловіку, сповіщаючи новину про несподіваних гостей.
- Доведеться заколоти кабанчика, хоч і планували ми ще потримати до Великодня, але потрібно, прийняти близьку рідню, - з гідністю сказав господар дому.
- Канєчно, Васильку, - підтакнула Оксана, притулившись до чоловіка з вдячністю, бо це були родичі з її боку. На тому і домовилися. Наступного дня закололи кабана, порозсувавши м'ясо у веранді по емальованих мисках, виварках і кастрюлях. Холодильника не було. Оксана спекла в старій духовці: шинку, стушкувала жарке, капусту з м'ясом і чорносливом, накрутила голубців, наварила холодцю, бараболі і стали чекати дорогих гостей, які не забарилися. Радість і сльози, щирі обійми зігрівали рідню. Діти взагалі вперше бачили своїх двоюрідних діда з бабою, тож стояли осторонь, соромилися і боялися підійти.
- Які гарні у вас дітки! - сказала Розалія, якій на той час виповнилося шістдесят. На ній були: модні, вишукані чобітки, штани - кльоші, мохеровий светр, норкова шуба і в'язаний берет. Дід Яник, старший за неї на десять років, красувався в ондатровій шапці і шикарній дублянці. «Одразу видно, що іноземці», - говорили сусіди, бо деякі, із цікавості, позбігалися подивитися на машину і на Європейців. Ні, не нахабно, а так здаля, одним оком через тин та городи, ніби сніг розчищають, чи ще якусь термінову роботу справляють в обійсті. А дехто прибіг позичити солі, буцім-то раптово скінчилася, хоч до магазину ближче, ніж до сусідів. Але після заспокоїлися і лише ті, що дуже хотіли похмелитися, зазирали на сніданок за сірниками.
Привітна Розалія витягла, як скарб, з величезної валізи подарунки. Оксані - пробничок туалетної води, Василю - запальничку, а бабці Зої - невеличкий газовий шалик. За дітей взагалі ніхто не подумав. Вони, як сироти, стояли і кліпали очима, а коли зрозуміли, що їх ніхто не збирається обдаровувати, пішли у свою кімнату.
- Якось невдобно тьоті і дяді нічого не подарити, - бідкалася Оксана, розмовляючи з чоловіком. Коли всі полягали спати, витягла з серванта кришталеві фужери, що їй колись подарували на ювілей, а ще останній новий комплект постільної білизни, гаптований гладдю.
- А шо ж ми подаримо дяді Янику, вопше для нього нічого нема, якось не по-людськи? Ніби ми ніщі, - переймалася жінка.
- Можна мій галстук подарувати, всього один раз одягнув у тому році і книгу "Кобзар", - запропонував чоловік Оксані.
- О, точно, ти в мене молодчина... поняв...? - усміхнулася жінка, та полізла до шафи діставати краватку. Гості були задоволені подарунками. Два тижні їли, пили, гуляли, співали польських і українських пісень, та приймали тутешніх родичів, які хотіли побачитися з Яником і Розалією. А коли кабанчика з'їли, Європейські гості почали збиратися додому, попросивши на дорогу бутербродів. Всю машину забили: подарунками, консервацією, варенням, сушеними грибами, горіхами та сухофруктами. Попрощалися і наостанок тітка Розалія сказала:
- Які ж ви багаті, просто куркулі якісь, у нас такої розкоші немає. Гарно живете! Нічого не скажеш!
Оксана зняла з себе велику тернову квітчасту хустку з китицями і напнула тітці на плечі.
- Чим багаті - тим і раді. Дай Боже, і Вам так гарно жити!, - приказувала Оксана на дорогу. Тричі поцілувавшись, гості сіли в машину, і тільки їх бачили.
Навіть не здогадувалися заможні родичі з
Європи, що після їх візиту, ще довго у сільськім магазині висів борг на Василю за ту випивку, хліб і смаколики, якими ласували гості.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
