Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Критика | Аналітика
Рецензія на твір Ярослава Чорногуза
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рецензія на твір Ярослава Чорногуза
Шановні друзі! Скажіть мені будь-ласка: чи можна на “Поетичних майстернях” критично розбирати твір поета? Чи тут цього робити не можна?
Звісно, і я не геній. Помилок тьма, управності немає, стилістика страшна. А бажання допомогти колезі виправити огріхи є. То що робити? Піду на злочин і таки спробую покращити анонсований твір. Отже, починаю.
Ось твір Ярослава Чорногуза “Усмішка Велеса”.
Зимовий день. І вітряно у парку.
Повітря аж пронизує тебе.
І зазирає вітер в кожну шпарку,
Неначе нишпорка із КаДеБе.
Навіяв снігу. І прасує свіистом.
І сад у білім смокінгу. Дива.
З трави зелених гудзиків намисто
Півколом на піджак понашивав.
Зима вернулася і порядкує -
Січе, завією все холодить.
І щуляться берези, сосни, туї
Від коренів самих до верховіть.
І затремтів ясний і збліднув обрій.
За хмару ухопив мороз його.
Розтікся Велес ув усмішці добрій,
І сивиною огорнув обох...
Перше, що впадає в око - повтори однокореневих слів - “зимовий день, зима вернулася”.
Одне місце має очевидне протиріччя: “І сад у білім смокінгу”. А далі -
“З трави зелених гудзиків намисто
Півколом на піджак понашивав”.
Так смокінг чи піджак? Чи сад носить одночасно і піджак, і смокінг? Мабуть, ні. Це подібні речі, дехто навіть скаже, що піджак - це частина смокінга. Але насправді смокінг має інший крій та призначення. Отже, тут потрібно визначитися з одежинкою.
Ще одна закавика: у першій строфі мова йде про парк. А в другій — про сад. Про які зелені насадження йдеться - зрозуміло у третій строфі: “І щуляться берези, сосни, туї...”. Отже, мова йде про парк, а в саду ростуть плодові дерева та кущі. Тож сад необхідно ампутувати. Можна вжити слово сквер чи щось таке.
Ще одне місце напружує:
“Зимовий день. І вітряно у парку.
Повітря аж пронизує тебе.”
Хіба може повітря пронизувати? Навіть поетично? Мороз може. Холод. Навіть до кісток. Але повітря...
Ось ще одне сумнівне місце.
“І затремтів ясний і збліднув обрій.
За хмару ухопив мороз його”.
Якщо береться на мороз, то обрій стає червоним, а не блідим.
Йдемо далі.
“Розтікся Велес ув усмішці добрій,”. Це ж як? Може розтектися усмішка Велесовим обличчям. Але щоб розтікся Велес! Погодьтеся - це трохи інше.
Відсутня рима у фінальній римі:
“За хмару ухопив мороз його...
І сивиною огорнув обох”.. (його — обох).
Ще одне зауваження: “Морозець аж пронизує тебе” - тут ідеться про пряме звертання - тебе. А в кінці “І сивиною огорнув обох”. Тут звертання немає, простий опис. Проситься слово "вас". Але теж буде негарно.
Спробую підправити твір, аби він заблищав всіма барвами веселки. Отже,
Січневий день. Незатишно у парку,
Морозцем по душі добу шкребе.
Ще й вітер зазирає в кожну шпарку,
Неначе мстивий шпик із КаДеБе.
Навіяв снігу і прасує свистом.
А сквер у білім смокінгу. Дива...
З трави зелених гудзиків намисто
На глицю від злоби понашивав.
Вернулася хурдига, порядкує -
Січе крупою, небо холодить.
І щуляться берези, сосни, туї
Від коренів самих до верховіть.
І затремтів рожевощокий обрій,
В обіймах стужі парк волає “Ох!”.
Та Велес усміхнувся ликом добрим,
Прошепотів: я вас люблю обох.
Сподіваюся, що мої зауваги доречні та підуть на користь твору.
З повагою, Олександр Сушко
Звісно, і я не геній. Помилок тьма, управності немає, стилістика страшна. А бажання допомогти колезі виправити огріхи є. То що робити? Піду на злочин і таки спробую покращити анонсований твір. Отже, починаю.
Ось твір Ярослава Чорногуза “Усмішка Велеса”.
Зимовий день. І вітряно у парку.
Повітря аж пронизує тебе.
І зазирає вітер в кожну шпарку,
Неначе нишпорка із КаДеБе.
Навіяв снігу. І прасує свіистом.
І сад у білім смокінгу. Дива.
З трави зелених гудзиків намисто
Півколом на піджак понашивав.
Зима вернулася і порядкує -
Січе, завією все холодить.
І щуляться берези, сосни, туї
Від коренів самих до верховіть.
І затремтів ясний і збліднув обрій.
За хмару ухопив мороз його.
Розтікся Велес ув усмішці добрій,
І сивиною огорнув обох...
Перше, що впадає в око - повтори однокореневих слів - “зимовий день, зима вернулася”.
Одне місце має очевидне протиріччя: “І сад у білім смокінгу”. А далі -
“З трави зелених гудзиків намисто
Півколом на піджак понашивав”.
Так смокінг чи піджак? Чи сад носить одночасно і піджак, і смокінг? Мабуть, ні. Це подібні речі, дехто навіть скаже, що піджак - це частина смокінга. Але насправді смокінг має інший крій та призначення. Отже, тут потрібно визначитися з одежинкою.
Ще одна закавика: у першій строфі мова йде про парк. А в другій — про сад. Про які зелені насадження йдеться - зрозуміло у третій строфі: “І щуляться берези, сосни, туї...”. Отже, мова йде про парк, а в саду ростуть плодові дерева та кущі. Тож сад необхідно ампутувати. Можна вжити слово сквер чи щось таке.
Ще одне місце напружує:
“Зимовий день. І вітряно у парку.
Повітря аж пронизує тебе.”
Хіба може повітря пронизувати? Навіть поетично? Мороз може. Холод. Навіть до кісток. Але повітря...
Ось ще одне сумнівне місце.
“І затремтів ясний і збліднув обрій.
За хмару ухопив мороз його”.
Якщо береться на мороз, то обрій стає червоним, а не блідим.
Йдемо далі.
“Розтікся Велес ув усмішці добрій,”. Це ж як? Може розтектися усмішка Велесовим обличчям. Але щоб розтікся Велес! Погодьтеся - це трохи інше.
Відсутня рима у фінальній римі:
“За хмару ухопив мороз його...
І сивиною огорнув обох”.. (його — обох).
Ще одне зауваження: “Морозець аж пронизує тебе” - тут ідеться про пряме звертання - тебе. А в кінці “І сивиною огорнув обох”. Тут звертання немає, простий опис. Проситься слово "вас". Але теж буде негарно.
Спробую підправити твір, аби він заблищав всіма барвами веселки. Отже,
Січневий день. Незатишно у парку,
Морозцем по душі добу шкребе.
Ще й вітер зазирає в кожну шпарку,
Неначе мстивий шпик із КаДеБе.
Навіяв снігу і прасує свистом.
А сквер у білім смокінгу. Дива...
З трави зелених гудзиків намисто
На глицю від злоби понашивав.
Вернулася хурдига, порядкує -
Січе крупою, небо холодить.
І щуляться берези, сосни, туї
Від коренів самих до верховіть.
І затремтів рожевощокий обрій,
В обіймах стужі парк волає “Ох!”.
Та Велес усміхнувся ликом добрим,
Прошепотів: я вас люблю обох.
Сподіваюся, що мої зауваги доречні та підуть на користь твору.
З повагою, Олександр Сушко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
