
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.02.28
20:11
Ти сам собі спільноти вольних дум…
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…
Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…
Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -
2021.02.28
19:50
Сидить Василько у хаті
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
2021.02.28
11:21
Інтимних ні віршів, ні танців
чомусь у житті не люблю
дівчаток ванільних із глянців*
по долару, чи по рублю.
В час ярий і темну годину
коли обіймає нас мла,
не можу терпіти людину,
що мимо нужденних пройшла.
чомусь у житті не люблю
дівчаток ванільних із глянців*
по долару, чи по рублю.
В час ярий і темну годину
коли обіймає нас мла,
не можу терпіти людину,
що мимо нужденних пройшла.
2021.02.28
09:39
ІЩо багатії – це не еліта
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?
2021.02.28
08:51
Прочитайте знову
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,
2021.02.28
08:18
Січень минув, як липень.
Лютий повторить серпень.
Рік під ногами рипне.
Наше кохання терпне.
Руки твої прогрію
радістю після горя.
Вірю в свою Марію,
Лютий повторить серпень.
Рік під ногами рипне.
Наше кохання терпне.
Руки твої прогрію
радістю після горя.
Вірю в свою Марію,
2021.02.28
04:45
дзеркального всесвіту люди дзеркальні
повільно
скафандри свої з амальгами
вдягають за люстром
тож я користуюся цим аби спільно
втекти із фасеточним людством
від пристінків чисел
повільно
скафандри свої з амальгами
вдягають за люстром
тож я користуюся цим аби спільно
втекти із фасеточним людством
від пристінків чисел
2021.02.27
21:57
Cильніший буду і за перемогу,
Яка до себе вабила здаля.
Було спочатку легко, босоного,
Та задалеко бігало маля.
Неначе це не я, воно ж – окреме…
Були на виріст одяг і думки.
Ряхтлива засіяла діадема,
Яка до себе вабила здаля.
Було спочатку легко, босоного,
Та задалеко бігало маля.
Неначе це не я, воно ж – окреме…
Були на виріст одяг і думки.
Ряхтлива засіяла діадема,
2021.02.27
15:23
Не дисидент я і не політв‘язень,
за булаву гетьманську не борець,
не научився говорити в‘яззю,
іти по трупах до чужих сердець…
Не ліз на трактор взимку на Майдані,
на східнім фронті небо не тримав,
та і у складі жодного із кланів
за булаву гетьманську не борець,
не научився говорити в‘яззю,
іти по трупах до чужих сердець…
Не ліз на трактор взимку на Майдані,
на східнім фронті небо не тримав,
та і у складі жодного із кланів
2021.02.27
12:03
Щезає в сивині туману
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями
2021.02.27
11:58
Я не була твоя Ассоль…
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.
2021.02.27
08:39
Зринув ранок на день
з круговерті туману.
Ніч загине
в найдальшому вирі від нас.
Знов одурена ти,
біла, мов порцеляна,
ніби статуя
біля вікна на весь час.
з круговерті туману.
Ніч загине
в найдальшому вирі від нас.
Знов одурена ти,
біла, мов порцеляна,
ніби статуя
біля вікна на весь час.
2021.02.27
07:19
Мовчиш укутавшись у плед.
Потріскує вогонь в каміні.
А губи від вина кармінні
стають солодшими за мед.
Нехай хурделиця мете
Дороги всі назад закриті.
Прекрасна ти в своєму скиті…
Потріскує вогонь в каміні.
А губи від вина кармінні
стають солодшими за мед.
Нехай хурделиця мете
Дороги всі назад закриті.
Прекрасна ти в своєму скиті…
2021.02.26
19:25
І начебто до розпачу пристало…
І начебто нечіпаний ніким…
І більшає увага до металу,
І зменшується попит до музик.
Закутий в день - праобразом братання…
Навіщо вам переспів й пересказ?
Ти визвеш на двобій себе востаннє.
І начебто нечіпаний ніким…
І більшає увага до металу,
І зменшується попит до музик.
Закутий в день - праобразом братання…
Навіщо вам переспів й пересказ?
Ти визвеш на двобій себе востаннє.
2021.02.26
17:34
Ще лютий місяць надворІ,
Мороз тріскучий на зорі,
Але удень яскраве сонце
Весняно світить у віконце.
На хідниках довбають лід,
Асфальт скидає сніжний гніт,
До сонця гріє сіру спину,
Мороз тріскучий на зорі,
Але удень яскраве сонце
Весняно світить у віконце.
На хідниках довбають лід,
Асфальт скидає сніжний гніт,
До сонця гріє сіру спину,
2021.02.26
11:19
Скрип у гарби гучніш
у гущі тіней узбіч,
гучніш, що далі вони
від колючок стерні.
У колії від коліс
підвід – і обід, і вісь
горластіш, що далі луг,
і листя густіш округ.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у гущі тіней узбіч,
гучніш, що далі вони
від колючок стерні.
У колії від коліс
підвід – і обід, і вісь
горластіш, що далі луг,
і листя густіш округ.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
2017.06.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Критика | Аналітика
Рецензія на твір Ярослава Чорногуза
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рецензія на твір Ярослава Чорногуза
Шановні друзі! Скажіть мені будь-ласка: чи можна на “Поетичних майстернях” критично розбирати твір поета? Чи тут цього робити не можна?
Звісно, і я не геній. Помилок тьма, управності немає, стилістика страшна. А бажання допомогти колезі виправити огріхи є. То що робити? Піду на злочин і таки спробую покращити анонсований твір. Отже, починаю.
Ось твір Ярослава Чорногуза “Усмішка Велеса”.
Зимовий день. І вітряно у парку.
Повітря аж пронизує тебе.
І зазирає вітер в кожну шпарку,
Неначе нишпорка із КаДеБе.
Навіяв снігу. І прасує свіистом.
І сад у білім смокінгу. Дива.
З трави зелених гудзиків намисто
Півколом на піджак понашивав.
Зима вернулася і порядкує -
Січе, завією все холодить.
І щуляться берези, сосни, туї
Від коренів самих до верховіть.
І затремтів ясний і збліднув обрій.
За хмару ухопив мороз його.
Розтікся Велес ув усмішці добрій,
І сивиною огорнув обох...
Перше, що впадає в око - повтори однокореневих слів - “зимовий день, зима вернулася”.
Одне місце має очевидне протиріччя: “І сад у білім смокінгу”. А далі -
“З трави зелених гудзиків намисто
Півколом на піджак понашивав”.
Так смокінг чи піджак? Чи сад носить одночасно і піджак, і смокінг? Мабуть, ні. Це подібні речі, дехто навіть скаже, що піджак - це частина смокінга. Але насправді смокінг має інший крій та призначення. Отже, тут потрібно визначитися з одежинкою.
Ще одна закавика: у першій строфі мова йде про парк. А в другій — про сад. Про які зелені насадження йдеться - зрозуміло у третій строфі: “І щуляться берези, сосни, туї...”. Отже, мова йде про парк, а в саду ростуть плодові дерева та кущі. Тож сад необхідно ампутувати. Можна вжити слово сквер чи щось таке.
Ще одне місце напружує:
“Зимовий день. І вітряно у парку.
Повітря аж пронизує тебе.”
Хіба може повітря пронизувати? Навіть поетично? Мороз може. Холод. Навіть до кісток. Але повітря...
Ось ще одне сумнівне місце.
“І затремтів ясний і збліднув обрій.
За хмару ухопив мороз його”.
Якщо береться на мороз, то обрій стає червоним, а не блідим.
Йдемо далі.
“Розтікся Велес ув усмішці добрій,”. Це ж як? Може розтектися усмішка Велесовим обличчям. Але щоб розтікся Велес! Погодьтеся - це трохи інше.
Відсутня рима у фінальній римі:
“За хмару ухопив мороз його...
І сивиною огорнув обох”.. (його — обох).
Ще одне зауваження: “Морозець аж пронизує тебе” - тут ідеться про пряме звертання - тебе. А в кінці “І сивиною огорнув обох”. Тут звертання немає, простий опис. Проситься слово "вас". Але теж буде негарно.
Спробую підправити твір, аби він заблищав всіма барвами веселки. Отже,
Січневий день. Незатишно у парку,
Морозцем по душі добу шкребе.
Ще й вітер зазирає в кожну шпарку,
Неначе мстивий шпик із КаДеБе.
Навіяв снігу і прасує свистом.
А сквер у білім смокінгу. Дива...
З трави зелених гудзиків намисто
На глицю від злоби понашивав.
Вернулася хурдига, порядкує -
Січе крупою, небо холодить.
І щуляться берези, сосни, туї
Від коренів самих до верховіть.
І затремтів рожевощокий обрій,
В обіймах стужі парк волає “Ох!”.
Та Велес усміхнувся ликом добрим,
Прошепотів: я вас люблю обох.
Сподіваюся, що мої зауваги доречні та підуть на користь твору.
З повагою, Олександр Сушко
Звісно, і я не геній. Помилок тьма, управності немає, стилістика страшна. А бажання допомогти колезі виправити огріхи є. То що робити? Піду на злочин і таки спробую покращити анонсований твір. Отже, починаю.
Ось твір Ярослава Чорногуза “Усмішка Велеса”.
Зимовий день. І вітряно у парку.
Повітря аж пронизує тебе.
І зазирає вітер в кожну шпарку,
Неначе нишпорка із КаДеБе.
Навіяв снігу. І прасує свіистом.
І сад у білім смокінгу. Дива.
З трави зелених гудзиків намисто
Півколом на піджак понашивав.
Зима вернулася і порядкує -
Січе, завією все холодить.
І щуляться берези, сосни, туї
Від коренів самих до верховіть.
І затремтів ясний і збліднув обрій.
За хмару ухопив мороз його.
Розтікся Велес ув усмішці добрій,
І сивиною огорнув обох...
Перше, що впадає в око - повтори однокореневих слів - “зимовий день, зима вернулася”.
Одне місце має очевидне протиріччя: “І сад у білім смокінгу”. А далі -
“З трави зелених гудзиків намисто
Півколом на піджак понашивав”.
Так смокінг чи піджак? Чи сад носить одночасно і піджак, і смокінг? Мабуть, ні. Це подібні речі, дехто навіть скаже, що піджак - це частина смокінга. Але насправді смокінг має інший крій та призначення. Отже, тут потрібно визначитися з одежинкою.
Ще одна закавика: у першій строфі мова йде про парк. А в другій — про сад. Про які зелені насадження йдеться - зрозуміло у третій строфі: “І щуляться берези, сосни, туї...”. Отже, мова йде про парк, а в саду ростуть плодові дерева та кущі. Тож сад необхідно ампутувати. Можна вжити слово сквер чи щось таке.
Ще одне місце напружує:
“Зимовий день. І вітряно у парку.
Повітря аж пронизує тебе.”
Хіба може повітря пронизувати? Навіть поетично? Мороз може. Холод. Навіть до кісток. Але повітря...
Ось ще одне сумнівне місце.
“І затремтів ясний і збліднув обрій.
За хмару ухопив мороз його”.
Якщо береться на мороз, то обрій стає червоним, а не блідим.
Йдемо далі.
“Розтікся Велес ув усмішці добрій,”. Це ж як? Може розтектися усмішка Велесовим обличчям. Але щоб розтікся Велес! Погодьтеся - це трохи інше.
Відсутня рима у фінальній римі:
“За хмару ухопив мороз його...
І сивиною огорнув обох”.. (його — обох).
Ще одне зауваження: “Морозець аж пронизує тебе” - тут ідеться про пряме звертання - тебе. А в кінці “І сивиною огорнув обох”. Тут звертання немає, простий опис. Проситься слово "вас". Але теж буде негарно.
Спробую підправити твір, аби він заблищав всіма барвами веселки. Отже,
Січневий день. Незатишно у парку,
Морозцем по душі добу шкребе.
Ще й вітер зазирає в кожну шпарку,
Неначе мстивий шпик із КаДеБе.
Навіяв снігу і прасує свистом.
А сквер у білім смокінгу. Дива...
З трави зелених гудзиків намисто
На глицю від злоби понашивав.
Вернулася хурдига, порядкує -
Січе крупою, небо холодить.
І щуляться берези, сосни, туї
Від коренів самих до верховіть.
І затремтів рожевощокий обрій,
В обіймах стужі парк волає “Ох!”.
Та Велес усміхнувся ликом добрим,
Прошепотів: я вас люблю обох.
Сподіваюся, що мої зауваги доречні та підуть на користь твору.
З повагою, Олександр Сушко
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію