ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2022.01.28 21:16
Я вірю, що усі ми незабаром…
У сховищі від порчі і від сказу
Хіба що консультації задаром…
Ніколи, аби з ким, ніде ні разу…

Ми стрінемось у непогоду попри…
Думками половинчате обв’яжем
І розішлем можливості у кофри

Тамара Шкіндер
2022.01.28 12:09
Ще сонце із-за обрію не встало.
Зимовий день не піднімав повік.
Лиш засвітилось обрію лекало,
Вловивши перших променів потік.

Ще світ дрімає і в прозорій тиші
Здається чую як пульсує кров.
А я пісчинка у космічній ніші.

Олександр Сушко
2022.01.28 09:38
Відсьогодні білий світ немилий,
Жінка плаче, я - ні в сих, ні тих.
Пожильці гойдаються на хвилях
Океану любовщів жарких.

Линуть охи й ахи крізь кватирку,
Стогони сплітаються вузлом.
Штукатурка сиплеться від криків,

Микола Соболь
2022.01.28 06:08
Як відбивало серце: тьох-тьох-тьох…
Сеанс і ряд останні в кінозалі.
Лишитися ми мріяли удвох,
а, що робити з цим, на жаль, не знали.
Життєва проза: осені сльота
ховає повню в хмарах почорнілих,
з тобою ми отримали квитка
та долі поєднати не зуміли.

Євген Федчук
2022.01.27 19:47
Було колись…чи, може й не було.
Але ж дарма навіщо б говорили?
Стояло у степу одне село,
В якому люди роботящі жили.
Трудились від зорі і до зорі,
Під щедрим сонцем урожай ростили,
Овець отари та стада корів
На буйних травах набирали сили.

Сергій Губерначук
2022.01.27 17:42
Ґанок дзвенів кришталем
і, оздоблений сріблом, яскрився.
Я ще не був королем,
але код на замку підкорився.

Рухнула брама важка,
знявши пил з канонічної влади,
і в брудному вбранні ватажка

Ігор Деркач
2022.01.27 16:30
А на майдані Банкової – смута
і невідомо, – де ті вороги?
Поліція вгодована і люта
нагадує, що віддає борги...
а самооборона – не обута.

***
Ще кінця московії нема

Микола Дудар
2022.01.27 13:25
А на дворі ще зима…
А в роялі ноти…
А на столику хурма,
Десь тако, з півроти…
Не піду на двір, мете.
А рояль приструню.
А хурма хурмі… про те
Відчуваю слюні.

Сергій Губерначук
2022.01.27 11:16
Літній день видався світлим і прекрасним. Людей було дуже багато, як у свято. Ми з Андрієм у гарному настрої проходимо вулицею до тролейбусної зупинки. Розповсюджувачі анкет пропонують моєму товаришу заповнити одну з них. Я кажу: «Та не варто. Навіщо тобі

Микола Соболь
2022.01.27 07:28
Дивись – це щастя! (Просто вигляд ззаду).
Нічого не кажи мені про такт.
Фортуна повернулась до громади
й стоятиме віднині саме так.
Анфас хотіли? Ви наївні дурні!
Стояти так є тисячі причин.
Давай дістанем голос твій із урни!
Тепер сиди та думай, я

Віктор Кучерук
2022.01.27 05:19
Під хмаркою ластівок щебет,
А луками – запах п’янкий, –
І дотики квітів та стебел
Приємно лоскочуть боки.
Обдмухує жваво обличчя
Мінливий завжди вітерець
І шепче щомить таємничо
У вуха повзучий чебрець.

Микола Дудар
2022.01.27 00:03
А ось і хліб пшеничний житній хліб
Болить молюсь цілую плачу
Мале дитя як свірка наче німб
І як снопи на полі наче…

Мій крик мій біль і стогін долі шлях -
Не міф, не міт… о-о треба вміти
Коса і серп чи неба вільний птах

Іван Потьомкін
2022.01.26 19:56
Світлій пам’яті
Якова СУСЛЕНСЬКОГО

Необрізані й недорізані,
Що вам лишилося ще ділить:
Повість гіркаву минулих століть
Чи в гронах червоних калинову віть?
Не читайте ту повість нарізно.

Микола Дудар
2022.01.26 16:51
Зима… весни майбутньої перерва
Хай сотні справ застрягли у снігах…
І чути сміх з одкритої консерви…
І чим, вже я, здогадуюсь, пропах…
У зав’язі невидиме й дотичне -
Не спіймане у просторі ніким…
Без паніки! Сьогодні не критично
На те й перерва… Люд

Ігор Шоха
2022.01.26 13:36
В поезії не вистачає манни
небесної і варива води,
якої вистачає графоману...
і лицарі без сумніву й догани
пакують у бульки свої труди.

***
Як жаль, що і поети не мольфари,

Володимир Невесенко
2022.01.26 13:16
Мліє місто в прохолоді.
В смерку – сяєва парча.
А в підземнім переході
чепурне співа хлопча.
Лине музика в огромі,
розлітаються слова
і витають – невагомі,
ніби хмараа дощова.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сер К
2021.11.15

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Кравченко
2021.07.06

Наталія Чумак
2021.03.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Двійка
Відсьогодні на сайті з підрощування поетичної майстерності діє тільки одне правило: хвалити. А я, бовдур, за звичкою, поліз до гущі кошлатої словесності відомого майстра пера розбиратися з негараздами. Ще й насмілився дати прилюдну рецензію твору та вказати на огріхи. Ну, чим не йолоп?
Та живи собі спокійно, не наживай ворогів, мовчки душися сміхом, коли побачиш відверту дурницю в колеги. Уже ж лисий вуйко, проте забув прописну істину: «Шлях до пекла вистелений благими намірами». От і маю: підстеріг мене на Парнасі гурт шанувальників творчості майстра і забив ногами до непритомного стану.
А завулок тут глухий, мешкають, в основному, не знані широкому загалу генії красного письма. І хоч репетував як різаний, аж шибки дрижали у вікнах,- ніхто і носа не вистромив, аби розігнати зграю кровопивць. І правильно зробили! Бо і їм би дісталося на горіхи.
А як очуняв,- підтягнув штани та почалапав на Борщагівку, зализувати вави.
Синці під очима вимочував бодягою, у пахвину запхав пакетик з льодом, а розплющеного носа вгорнув у капустяне листя. Ліг і задрімав.
І сниться мені рай піднебесний. Голопупі гурії в’юняться в моєму ліжку та пестять травмовані місця, шепочуть утішливі слова та цілують там, де й жінка ніколи не цілувала. І від цієї благословенної благодаті у мене виросли могутні крила, рани розсмокталися, а настрій стрибнув вище Джомолунгми.
Але недовго продовжувалася ідилія: гепнули вхідні двері хрущовки і мої рожеві сни, мов корова язиком злизала. А до кімнати впливла дружина, уздріла, що я посеред білого дня хропу, наче п’яниця в чагарях після добрячого причастя, та як гримне:
- Чому не на роботі? Де получка, гаспиде?
А що їй відповісти? Що побили її мужа на вершині творчої слави якісь невідомі вилупки? Заплющив очі, порахував до десяти, аби заспокоїтися, і починаю брехати:
- В ДТП потрапив. На Печерську якийсь шаленець промчав на червоне світло світлофора і покалічив мої члени. Ось, бачиш у що ніс перетворився? Хіба це ніс? Це біфштекс. А ось дивися що в трусах - там суцільне криваве місиво…
Жінка злякано зазирнула за відстовбурчену тканину, стала біліша крейди, закотила від жаху очі та снопом посунулася на підлогу.
Добре, що у кімнаті килим з ведмежої шкури лежить, сантиметрів з п'ятнадцять завтовшки. Впала благовірна, як підкошена, у м'яку бурмилову щетину, наче в копицю сіна стрибнула.
Кинувся до неї пантерою, вухо притулив до грудей, слухаю - чи жива. Наче жива, тепла. І пахне гарно, якимись дорогими парфумами.
Дехто, аби розтуркати непритомну дівицю, тицяє їй під носа нашатир, робить штучне дихання, ляскає по рожевих щічках. З моєю благовірною такі фокуси не проходять: треба одразу цілувати де треба і не треба: за вушком, у видолинок між пишними грудьми, трішки нижче пупа. І красуня воскресає миттєво. Цього разу обійшлося видолинком і завушинами. Пощастило…
І тільки но оживив жінку - бац! - зі школи приходить донька. І така зарюмсана, така нещаслива, що дивитися аж страшно.
Кинулися до неї удвох з дружиною і з порога питаємо:
- Що сталося? Невже знову вчителька вкусила?
- Е-е-е-е,- захлипало дитятко та розмазало туш під очима. – Не кусалася цього разу.
- А що? - питаю пригнічену доньку.
- Задала укрмовниця контрольну. Я вибрала тему «Мій улюблений поет».
- Та невже?- питає з жахом дружина.
- Так. Написала про Олександра Сушка. Його нині усі сучасники читають. І перекладають, до речі. І на суахілі, і на китайську. Навіть на ідиш! Ще й висунули на Шнобелівку у галузі літератури.
- Та нормальний, наче, літератор! - вигукнула жінка. – Щодня перед тим як іду на роботу - читаю, наснажуюся енергією перед важким днем.
- Так я ж не знала, що вчителька - шанувальниця Святослава Чорновуса! А той терпіти на дух не може цього Сушка. Вважає його паразитом на тілі української літератури! Безсовісним сатиричним кровосисом та вбивцею справжніх талантів!
- Невже цього разу тебе знову примусила віджиматися від підлоги? - питаю.
- Ні-і-і-і-і! Поставила двійку за твір і викликала вас завтра до школи. А я ж так старалася-а-а-а! Е-е-е-е! - розревілася донечка.
Наступного дня, після праці, попідруки, почалапали з жінкою до школи. Вчителька вже стояла на порозі, чигала на нашу появу. І одразу кинулася в бій:
- Ви чого навчаєте дитину? Як могли прокліпати такий страшний етичний недогляд? Людина, яка читає Сушка - стає неврівноваженою, у неї втрачається смак до класичної літератури, зникає відчуття гармонії та поваги до влади.
- А що ж вам не подобається у творчості цієї людини? - несміливо запитую у розлюченого педагога.
- А ось! Подивіться самі, який твір ваша дитина вважає взірцевим! Хіба таке можна показувати учням ?
- А ну, прочитайте,- прошу вчительку.

Обіймаю

Хресний шлях у глибоких борознах,
Берці грузнуть в уламках скла…
Обіймаю цю землю голосом –
Тихим шепотом джерела.

Йде в атаку чортяка з вилами,
Котить в рай наш клубок вогню.
Обіймаю цю землю крилами,
Від орди її бороню.

А на мушці – печалі марево,
Майбуття котрий рік в димах...
Обіймаю цю землю сяєвом,
Щоб не липла смолою тьма.

Шлюб – з війною, а не з харитами,
Помсти шал затягнув петлю...
Обіймаю цю землю вітами,
Листя падає на ріллю.

Тут – в окопі – сира студениця,
А під серцем ізнов пече...
Обіймаю любов’ю землю цю.
Янгол плаче в моє плече.

- А що ж тут не так? - питає спантеличено дружина.
- Та все не так! Нащо знати про війну дітям? Нащо наливатися люттю до російських братів уже змалку? Молодому поколінню ми повинні прищеплювати любов до рідного краю, надихати поезією про рідні дуби, неозорі лани пшениці, любов до жінки. І привчати до мирних думок та праці. А тут що? Ось дивіться як пише Святослав Чорновус:

«Хитає вітерець помалу,
Повітря вентилює скрізь
Берези світле опахало,
Що поривається увись…»

Тут і мир, і природа, і гармонія. І ніякої війни! Бачте як красиво? Оце воно! Так що це не тільки ваша донька отримала двійку, але й ви - її батьки…
Засмучені та мовчазні прийшли увечері додому. Донечка спала, а на столику поруч з ліжком лежала книжка отого клятого Сушка. Взяла тихенько її дружина, вмостилася поруч зі мною в ліжко, розгорнула сторінку і прочитала:

Не встати

Незакінчена епістола...
Грім ударив, наче істина,
Час ударив – я не вистояв,
Впав на вимерзлу ріллю.

Поруч побратими-воїни
(лики вичорнено зорями)
Перешіптуються з мойрами
Про сумний зі смертю шлюб.

А навпроти – небо сонячне,
Понесли до нього поночі,
Крізь рідню мою безпомічну
Та похилені чуби.

Піді мною – поле з мінами:
Кров’ю береги запінені,
Весни, вимучені зимами,
Мрії світло-голубі.

Думав, як помру – полегшає:
Рай ловити буду вершами,
Юних гурій під одежами...
Помиливсь: і тут дими,

Чути гуркіт, видно сполохи,
Хмари пахнуть болем, порохом.
Та мені до бою з ворогом
Вже не стати із труни.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-30 18:48:33
Переглядів сторінки твору 223
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.685 / 5.14)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.593 / 5.07)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.01.28 10:18
Автор у цю хвилину відсутній