ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2021.10.26 14:06
У прийдешньому році було безліч нових знайомств. Безліч. І лише двоє схвально відгукнулись, вцілому, про поетичну творчість. Інші, а їх сотні, зацікавлені палітрою: я - тобі, ти - мені... кудою швидше і де дешевше. Я повинен не їх, а себе. І все таки:

Олександр Сушко
2021.10.26 13:31
Невесела в пісні партитура,
Зруйнувала Єва мій барліг!
Бич кохання у руках Амура
Б'є мене по плечах навідліг

А мені ж на тижні сто годочків
Буде! Та для бога це пусте.
Скоро класти на гробок віночки,

Ніна Виноградська
2021.10.26 11:30
Народе мій, затурканий, забитий,
Скажи мені, а де кістки далеких
Героїв наших, що вмирали в битвах
За тебе, крізь віків шалений клекіт?

Я хочу знати, де вони, могили,
Хмельницького, Волошина, Мазепи,
Виговського і Полуботка? Сили

Ярослав Чорногуз
2021.10.26 11:07
Усміхнувся нам багряний ранок,
Сяє день привітно золотий.
Не ревнуй до осені, кохана,
Я люблю природу, як і ти.

Кажуть, Осінь — то вродлива пані,
Промайнув у гаї силует.
Може, то наснилась на світанні

Микола Соболь
2021.10.26 05:57
Не порівнюй заметілі
вони різні у зими
на вікні малюнки лілій,
сірі з бовдурів дими,
шапки на лелечих гніздах,
на калині снігоцвіт…
ні проходу, ні під’їзду
до коханої воріт.

Ярослав Чорногуз
2021.10.25 21:28
Уже в саду холоднувато,
Хоч сяє ніжність золота.
Все менше сонце зігрівати
Спроможне жовтого листа.

А він зіщулився і пада,
І сумно шурхотить з-під ніг...
Недовга осені ця влада,

Ніна Виноградська
2021.10.25 17:57
Облітають листочки
Із Франкового дуба.
Неба синя сорочка
Виглядає так любо.
Жовтим листом опалим
Тихий грається вітер.
Від святкового шалу
Обнімаються віти.

Ігор Шоха
2021.10.25 14:37
Уже й не намагаюсь... не умію,
явити люду небо голубе
як той поет, що ілюструє мрію,
свою любов, і віру, і надію,
а заодно, навиворіт, себе.

Іще біжу, а не лежу... не їду...
роз’їхались навколишні сусіди...

Володимир Бойко
2021.10.25 12:58
Шаліє вітер. Листя із гілля
Безповоротно долу облітає...
Їх пригортає матінка-земля,
Що породила і домів чекає.

Ні кроку вбік. Не те, аби назад –
Життєвий шлях розверстаний до милі.
За хвилю – неминучий листопад.

Олена Побийголод
2021.10.25 12:15
Із Миколи Некрасова

- Ну, як життя, мужики?
- Жито, нівроку, чимале...
Та - не без лиха таки:
ліс в тебе, пане, покрали.

Звісно, як стався наклад -

Тетяна Рибар
2021.10.25 11:01
ось і осінь осіння оса
завмирає у жовтій жоржині
а над нею небесна яса
і вітри у тонкій одежині

завівають сичать гудуть
дощові тягнуть хмари на плечах
задуди пастушеньку в дуду

Тетяна Рибар
2021.10.25 10:28
коли дивишся з високої гори
в молоці туману ти бачиш море з якого
то там то тут виринають кораблі-будинки
вітри підганяють дахи-вітрила
і марево несе їх європами
залишаючи плями на сонці

коли дивишся на високу гору

Тетяна Левицька
2021.10.25 09:56
Це трапилося в потязі… Дорга…
Один студент, щ без кохання сох,
Із полки третьої побачив раптом нги
В рожевому обрамленні панчох.

То був капрон – пори тієї фішка.
Студент цього осмислити не встиг
І без вагання закохався в ніжки,

Ігор Герасименко
2021.10.25 09:07
Подивись і подивуйся

Поглянь на кременчуцький падолист,
на двірника з граблями і лопатою.
Насипало багато. Подивись:
для нього ті, які під ноги падають –
сини дерев, природи, а по суті –
творіння рук. Листочки, що опали,

Іван Потьомкін
2021.10.25 08:43
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Віктор Кучерук
2021.10.25 07:51
Насмітив і вже хоче тікати,
Хоч затриматися обіцяв
Мені місяць оцей жовтуватий,
Що до віку додав іще справ.
А спочатку був чистий і гожий,
І пахучий, мов крем на меду, –
Зрідка дощиком землю воложив
І не сіпав нічого в саду.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тамара Швець (1953) / Проза

 Художниця з Чечні з ДЦП заряджає світ добром
Художница из Чечни с ДЦП заряжает мир добром
Июль 02, 2019 Зара Муртазалиева
Асет Чамаева

Работы чеченской художницы Асет Чамаевой не раз получали признание и самые высокие отзывы не только в России, но и за рубежом. Она состоит в Союзе художников России, ассоциации изобразительных искусств ЮНЕСКО, является лауреатом международных премий. За её плечами десятки выставок и конкурсов, в том числе в штаб-квартире ЮНЕСКО в Париже.
Асет 32 года, она начала рисовать в 2007 году. Со стороны ее жизнь кажется радужной и весёлой, но она прошла тяжелый путь. В трехлетнем возрасте девочка заболела полиомиелитом, врачи установили диагноз ДЦП. Как отмечает сама художница, от участи прикованного к креслу инвалида её спасла любовь к творчеству. Тяжёлая болезнь не озлобила Асет, она не замкнулась - напротив, научилась не только заново ходить, рисовать, но и извлекла из своей жизни главный урок - нужно всегда следовать своему предназначению и заряжать мир добром.
Корреспондент "Кавказ.Реалии" поговорил с Асет о её творчестве, болезни и планах на будущее.
- В какой момент вы начали рисовать? Когда появилось желание взять кисть в руки?
- Так получилось, что всё вокруг меня подталкивало к этому. Родные, близкие и даже воспитатели дарили карандаши, альбомы, фломастеры вместо кукол и игрушек. Сколько я себя помню, почти всё детство я провела в больницах, санаториях на реабилитации. Родители надеялись на чудо и объездили всю Россию в поисках лечения.
И чудо случилось - я встала с инвалидного кресла и научилась передвигаться с помощью костылей. Правда, помогло не лечение, а моё нежелание быть прикованной к креслу.
Асет Чамаева
Мама говорит, что я никогда ни на что не жаловалась, всё старалась делать самостоятельно. Эта привычка с детства закрепилась за мной, я и сейчас не умею ныть, жаловаться на болезнь, делиться тяжёлыми воспоминаниями - у меня нет на это времени. Зато есть неуёмное желание узнавать всё больше, расширять границы своих горизонтов, расти профессионально и делиться знаниями с теми, кому это необходимо.
Рисование стало отдушиной не только в период болезни, но и в военные годы. Увлечение переросло в нечто большее, чем просто хобби, и я решила научиться рисовать профессионально. Тогда я приняла решение поступить в единственный ВУЗ в ЧР на художественно-графический факультет, но у меня тогда запросили такую сумму, что мечта учиться так и осталась мечтой.
Правда, я об этом уже не жалею.
- Вы называете своим учителем художника Саид-Эми Эльмирзаева (С.-Э. Эльмирзаев - выпускник Краснодарского художественного училища, член союза художников, мастер настенной росписи, мозаичных панно, литографии и гравюре – ред.). Как вы встретились и почему именно он стал вашим наставником?
- Нашему знакомству предшествовала странная предыстория. За год до встречи один из знакомых увидел мои рисунки и попросил их на конкурс для одной организации. Через некоторое время представитель той самой организации (я уже не помню название) позвонил мне и сообщил, что я заняла первое место, а некий французский фонд приглашает меня на учёбу и лечение во Франции. Я была счастлива, для меня это был билет в будущее, однако спустя какое-то время этот же человек мне позвонил снова и сказал, что произошла ошибка, а первое место заняла якобы другая участница по имени Асет.
Асет Чамаева, "Тернистый путь"
Это были военные годы, и всё очень плохо обстояло со связью, поэтому не было возможности проверить что-либо. Я так расстроилась, что собрала все свои рисунки, краски, кисти и сожгла. Не рисовала ровно год, а из всех работ у меня сохранился единственный рисунок на духовную тему - он был мне очень дорог.
Спустя год в моём доме вновь раздался звонок от того же представителя организации. Он очень удивился, что я дома и до сих пор не во Франции, а в ходе разговора предложил познакомить меня с Саид-Эми Эльмирзаевым. История с моей "победой" на конкурсе так и осталась для меня покрытой тайной, а встреча с учителем стала решающей в жизни. Я пришла к нему с единственным рисунком, что у меня остался, и первое, о чём он у меня спросил - как давно я не рисовала. Когда я ответила, что год не брала кисти в руки, Саид-Эми стал ругаться. Так я стала подмастерьем, а он - моим наставником в мире искусства и по жизни.
Я не верила, что в 22 года можно стать профессиональным художником, всегда считала, что любым видом искусства, как и в спорте, нужно начинать заниматься с малых лет. Но учитель считал по-другому. Иногда кажется, что только его вера и упорный труд сделали из меня настоящего художника.
Через два года после того, как я пришла к Саид-Эмину, меня приняли в члены Союза художников России. Столько ежедневных напряжённых часов у мольберта, слёзы, дрожь в руках и ноги, которые отказывались меня нести - сейчас вспоминаю и даже не верится.
- Вы помогаете детям с различными заболеваниями, участвуете в общественных проектах, преподаёте. Как удаётся всё совмещать?
- В 2013 году я устроилась в дистанционную школу для детей-инвалидов. Работала учителем рисования в дополнительном отделе, рисовала с детками и выставляла их работы в музеях и на различных конкурсах. Детям очень нравилось, и даже после того, как я уволилась, некоторые из них продолжали приходить ко мне в мастерскую и учиться.
В более крупных общественных проектах стала участвовать, когда открыли творческую студию. Тогда мы совместно с общественными организациями и волонтёрами собирали новогодние подарки, потом стали устраивать праздники для детей. Теперь проводим творческие мастер-классы, выезжая к ним в интернаты, в реабилитационные центры или приглашаем их в студию, вывозим в горы, на природу. Бывает приятно, когда их родители пишут слова благодарности и рассказывают о положительных эмоциях своих детей.

Но я не считаю, что делаю что-то сверхъестественное: я одна из них, я такая же, как и они, и делюсь с ними тем, чему меня научила моя семья и наставник.
В соцсетях делюсь информацией чтобы привлечь внимание к проблеме детей -инвалидов, чтобы общество перестало выделять нас и наконец поняли, что мы такие же, как и все дети, просто в силу физических ограничений мы не можем выходить гулять, играть и вести такой же образ жизни, как и все вокруг.
- Насколько жители Чечни интересуются живописью? Бывают ли выставки?
- В Чечне, конечно, бывают выставки, но я не скажу, что настоящему художнику это как-то помогает в развитии его творчества. Это скорее возможность для жителей города развеяться, что-то новое для себя узнать. Интерес жителей республики к живописи очень поверхностный, мы, к сожалению, пока далеки от понимания искусства в полном смысле этого слова. Наверное, это связано с двумя прошедшими войнами: людям пока не до этого, другими проблемами озабочены.

- Вам удаётся следить за тем, что сейчас происходит в мире искусства?
- Я стараюсь, насколько это возможно сделать через интернет. Сейчас нет застоя в искусстве: критики ждут от художников сложных концептуальных идей, а те, в свою очередь, хотят рисовать портреты друзей и соседей. Нет рамок, нет условностей, но иногда складывается ощущение, что в погоне за сложными идеями художники иногда доходят до абсурда.
Возможно, мне просто так кажется, так как я не сторонник концептуального искусства, - для меня оно слишком сухое. Хотя бывает, что нравится лаконичная подача мысли некоторых художников. Это современный язык, который мне не совсем понятен в силу моей тяги к классике или, наверное, ещё и потому, что я не вижу их работы своими глазами, а интернет не может передать всю энергетику, вложенную автором в своё творение. А это немаловажный фактор.

Асет Чамаева
- Асет, кто ваш любимый художник? Чьи работы вызывают у вас восторг?
- Восхищаюсь работами классиков, само собой, как бы банально это ни звучало. Но есть и любимцы нашего времени - живописец Михаил Сатаров, акварелист Сергей Андрияка, портретист Александр Шилов. Из соотечественников очень нравятся работы Рустама Яхиханова, особенно впечатляет серия работ "Перекрестки памяти", а также художник-экспрессионист Замир Юшаев. Есть еще пара зарубежных художников-акварелистов - это Аллан Ли, который написал серию работ-раскадровку к трилогии "Властелин колец" и Стив Хэнкс.
Всегда стараюсь равняться на этих художников, особенно акварелистов, потому что акварель я люблю больше всего.

- Бывает ли у вас мистическое чувство, что вас ведёт сама кисть?
- Мистическое чувство возникает, когда я пишу работы не для кого-то, а ради искусства. Тогда я ухожу в себя и полностью растворяюсь в работе.
В быстро меняющемся современном мире люди хотят получить всё и сразу. В мире высокого искусства желания рисовать недостаточно, при наличии таланта еще требуется немалая толика терпения, усердия и трудолюбия.
Нужно уметь переносить фокус внимания с окружающего тебя мира внутрь самого себя, чтобы понять, что ты хочешь показать, вытащить на свет из недр своей души. Нужна концентрация чувств, ощущений, когда ты начинаешь жить внутри своей работы.

Асет Чамаева, "За мечтой"
- Асет, какие планы на будущее?
- Планов, конечно, много. Пока не знаю, насколько и на что хватит моих душевных и физических ресурсов. С одной стороны, очень хочется замкнуться на своём творчестве и работать не останавливаясь. С другой стороны, всё больше и больше затягивает общественная деятельность и есть обязательства перед людьми, от которых просто не отмахнёшься. Однако моя главная цель - это оставить хоть какой-то значимый след после себя в истории моего народа, пусть даже не при жизни.
Неделю назад я была в горах и, как всегда, работала. В какой-то момент возле меня остановились проезжающие, и мы разговорились о живописи, картинах. Плавно разговор сместился на более материальные вопросы, а именно, какой доход приносит мне моё творчество.
Асет Чамаева
Я никогда об этом не задумывалась до этой встречи, да и собеседник наверняка не поверил бы, скажи я ему, что никакой материальной выгоды от рисования гор не получаю - если не считать каких-то редких заказов. Я, наверное, из тех редких людей, кому повезло заниматься, тем к чему лежит твоя душа.
Перевела на украинский язык



Художниця з Чечні з ДЦП заряджає світ добром
Липень 02, 2019 Зара Муртазалієва
Асет Чамаева

Роботи чеченської художниці Асет Чамаевой не раз отримували визнання і найвищі відгуки не тільки в Росії, але і за кордоном. Вона полягає в Спілці художників Росії, асоціації образотворчих мистецтв ЮНЕСКО, є лауреатом міжнародних премій. За її плечима десятки виставок і конкурсів, в тому числі в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі.
Асет 32 роки, вона почала малювати в 2007 році. З боку її життя здається райдужною і веселою, але вона пройшла важкий шлях. У трирічному віці дівчинка захворіла на поліомієліт, лікарі встановили діагноз ДЦП. Як зазначає сама художниця, від долі прикутого до крісла інваліда її врятувала любов до творчості. Важка хвороба не озлобила Асет, вона не замкнулася - навпаки, навчилася не тільки заново ходити, малювати, а й витягла зі свого життя головний урок - потрібно завжди слідувати своєму призначенню і заряджати світ добром.
Кореспондент "Кавказ.Реаліі" поговорив з Асет про її творчість, хвороби і планах на майбутнє.
- В який момент ви почали малювати? Коли з'явилося бажання взяти кисть в руки?
- Так вийшло, що все навколо мене підштовхувало до цього. Рідні, близькі та навіть вихователі дарували олівці, альбоми, фломастери замість ляльок та іграшок. Скільки я себе пам'ятаю, майже все дитинство я провела в лікарнях, санаторіях на реабілітації. Батьки сподівалися на диво і об'їздили всю Росію в пошуках лікування.
І диво сталося - я встала з інвалідного крісла і навчилася пересуватися за допомогою милиць. Правда, допомогло не лікування, а моє небажання бути прикутою до крісла.
Асет Чамаева
Мама каже, що я ніколи ні на що не скаржилася, все намагалася робити самостійно. Ця звичка з дитинства закріпилася за мною, я і зараз не вмію нити, скаржитися на хворобу, ділитися важкими спогадами - у мене немає на це часу. Зате є невгамовне бажання дізнаватися все більше, розширювати межі своїх горизонтів, рости професійно і ділитися знаннями з тими, кому це необхідно.
Малювання стало віддушиною не тільки в період хвороби, а й у воєнні роки. Захоплення переросло в щось більше, ніж просто хобі, і я вирішила навчитися малювати професійно. Тоді я прийняла рішення вступити в єдиний ВНЗ в ЧР на художньо-графічний факультет, але у мене тоді запросили таку суму, що мрія вчитися так і залишилася мрією.
Правда, я про це вже не шкодую.
- Ви називаєте своїм учителем художника Саїд-Емі Ельмірзаева (С.-Е. Ельмірзаев - випускник Краснодарського художнього училища, член спілки художників, майстер настінного розпису, мозаїчних панно, літографії і гравюрі - ред.). Як ви зустрілися і чому саме він став вашим наставником?
- Нашому знайомству передувала дивна передісторія. За рік до зустрічі один із знайомих побачив мої малюнки і попросив їх на конкурс для однієї організації. Через деякий час представник тієї самої організації (я вже не пам'ятаю назву) подзвонив мені і повідомив, що я зайняла перше місце, а якийсь французький фонд запрошує мене на навчання і лікування у Франції. Я була щаслива, для мене це був квиток в майбутнє, однак через якийсь час ця ж людина мені подзвонив знову і сказав, що сталася помилка, а перше місце посіла нібито інша учасниця на ім'я Асет.
Асет Чамаева, "Тернистий шлях"
Це були воєнні роки, і все дуже погано було зі зв'язком, тому не було можливості перевірити що-небудь. Я так засмутилася, що зібрала всі свої малюнки, фарби, пензлі і спалила. Чи не малювала рівно рік, а з усіх робіт у мене зберігся єдиний малюнок на духовну тему - він був мені дуже дорогий.
Через рік в моєму будинку знову пролунав дзвінок від того ж представника організації. Він дуже здивувався, що я вдома і до сих пір не у Франції, а в ході розмови запропонував познайомити мене з Саїд-Емі Ельмірзаевим. Історія з моєю "перемогою" на конкурсі так і залишилася для мене покритою таємницею, а зустріч з учителем стала вирішальною в житті. Я прийшла до нього з єдиним малюнком, що у мене залишився, і перше, про що він у мене запитав - як давно я не малювала. Коли я відповіла, що рік не брала пензля в руки, Саїд-Емі став лаятися. Так я стала підмайстром, а він - моїм наставником в світі мистецтва та по життю.
Я не вірила, що в 22 роки можна стати професійним художником, завжди вважала, що будь-яким видом мистецтва, як і в спорті, потрібно починати займатися з малих років. Але вчитель вважав по-іншому. Іноді здається, що тільки його віра і наполеглива праця зробили з мене справжнього художника.
Через два роки після того, як я прийшла до Саїд-Еміну, мене прийняли в члени Спілки художників Росії. Стільки щоденних напружених годин біля мольберта, сльози, тремтіння в руках і ноги, які відмовлялися мене нести - зараз згадую і навіть не віриться.
- Ви допомагаєте дітям з різними захворюваннями, берете участь в громадських проектах, викладаєте. Як вдається все поєднувати?
- У 2013 році я влаштувалася в дистанційну школу для дітей-інвалідів. Працювала вчителем малювання в додатковому відділі, малювала з дітьми і виставляла їх роботи в музеях і на різних конкурсах. Дітям дуже подобалося, і навіть після того, як я звільнилася, деякі з них продовжували приходити до мене в майстерню і вчитися.
У більших суспільних проектах стала брати участь, коли відкрили творчу студію. Тоді ми спільно з громадськими організаціями та волонтерами збирали новорічні подарунки, потім стали влаштовувати свята для дітей. Тепер проводимо творчі майстер-класи, виїжджаючи до них в інтернати, в реабілітаційні центри або запрошуємо їх до студії, вивозимо в гори, на природу. Буває приємно, коли їхні батьки пишуть слова подяки і розповідають про позитивні емоції своїх дітей.

Але я не вважаю, що роблю щось надприродне: я одна з них, я така ж, як і вони, і ділюся з ними тим, чого мене навчила моя сім'я і наставник.
У соцмережах ділюся інформацією щоб привернути увагу до проблеми дітей-інвалідів, щоб суспільство перестало виділяти нас і нарешті зрозуміли, що ми такі ж, як і всі діти, просто в силу фізичних обмежень ми не можемо виходити гуляти, грати і вести такий же спосіб життя , як і всі навколо.
- Наскільки жителі Чечні цікавляться живописом? Чи бувають виставки?
- У Чечні, звичайно, бувають виставки, але я не скажу, що справжньому митцеві це якось допомагає в розвитку його творчості. Це скоріше можливість для жителів міста розвіятися, щось нове для себе впізнати. Інтерес жителів республіки до живопису дуже поверхневий, ми, на жаль, поки що далекі від розуміння мистецтва в повному розумінні цього слова. Напевно, це пов'язано з двома минулими війнами: людям поки не до цього, іншими проблемами переймаються.

- Вам вдається стежити за тим, що зараз відбувається в світі мистецтва?
- Я намагаюся, наскільки це можливо зробити через інтернет. Зараз немає застою в мистецтві: критики чекають від художників складних концептуальних ідей, а ті, в свою чергу, хочуть малювати портрети друзів і сусідів. Немає рамок, немає умовностей, але іноді складається відчуття, що в гонитві за складними ідеями художники іноді доходять до абсурду.
Можливо, мені просто так здається, так як я не прихильник концептуального мистецтва, - для мене воно занадто сухе. Хоча буває, що подобається лаконічна подача думки деяких художників. Це сучасна мова, який мені не зовсім зрозумілий в силу моєї тяги до класики або, напевно, ще й тому, що я не бачу їх роботи своїми очима, а інтернет не може передати всю енергетику, вкладену автором в своє творіння. А це важливий фактор.

Асет Чамаева
- Асет, хто ваш улюблений художник? Чиї роботи викликають у вас захоплення?
- Захоплююся роботами класиків, само собою, як би банально це не звучало. Але є й улюбленці нашого часу - живописець Михайло Сатаров, аквареліст Сергій Андріяка, портретист Олександр Шилов. З співвітчизників дуже подобаються роботи Рустама Яхіханова, особливо вражає серія робіт "Перехрестя пам'яті", а також художник-експресіоніст Замір Юшаев. Є ще пара зарубіжних художників-акварелістів - це Аллан Лі, який написав серію робіт-розкадрування до трилогії "Володар кілець" і Стів Хенкс.
Завжди намагаюся рівнятися на цих художників, особливо акварелістів, тому що акварель я люблю найбільше.

- Чи буває у вас містичне відчуття, що вас веде сама кисть?
- Містичне почуття виникає, коли я пишу роботи не для кого-то, а заради мистецтва. Тоді я йду в себе і повністю растворяюсь в роботі.
У швидко мінливому сучасному світі люди хочуть отримати все і відразу. У світі високого мистецтва бажання малювати недостатньо, при наявності таланту ще потрібна чимала дещиця терпіння, старанності і працьовитості.
Потрібно вміти переносити фокус уваги з навколишнього тебе світу всередину самого себе, щоб зрозуміти, що ти хочеш показати, витягнути на світло з надр своєї душі. Потрібна концентрація почуттів, відчуттів, коли ти починаєш жити всередині своєї роботи.

Асет Чамаева, "За мрією"
- Асет, які плани на майбутнє?
- Планів, звичайно, багато. Поки не знаю, наскільки і на що вистачить моїх душевних і фізичних ресурсів. З одного боку, дуже хочеться замкнутися на своїй творчості і працювати без упину. З іншого боку, все більше і більше затягує громадська діяльність і є зобов'язання перед людьми, від яких просто не отмахнёшься. Однак моя головна мета - це залишити хоч якийсь значний слід після себе в історії мого народу, нехай навіть не за життя.
Тиждень тому я була в горах і, як завжди, працювала. У якийсь момент біля мене зупинився проїжджаючі, і ми розговорилися про живопис, картинах. Плавно розмова змістився на більш матеріальні питання, а саме, який дохід приносить мені мою творчість.

Асет Чамаева
Я ніколи про це не замислювалася до цієї зустрічі, та й співрозмовник напевно не повірив би, якби я йому, що ніякої матеріальної вигоди від малювання гір не отримую - якщо не брати до уваги якихось рідкісних замовлень. Я, напевно, з тих рідкісних людей, кому пощастило займатися, тим до чого лежить твоя душа.
Переклала українською мовою





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-02-13 07:49:12
Переглядів сторінки твору 94
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.973 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2021.10.23 13:18
Автор у цю хвилину відсутній