
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.03.05
19:31
Сьогодні уранці зробив трансорбітальну лоботомію Рабіновичу, а увечері громадянинові Шарієві. Обох доправили в мою клініку зі столичної психлікарні імені академіка Павлова. Там видатні лікарі довго билися над їхньою біснуватістю, але все марно: як р
2021.03.05
16:06
Нагрішу – подивлюся невинно.
Ти надалі – розгублено-ніжна.
Як та кров холодиться в судинах,
Так і ми – посередині тижня.
Не підвладна ні серцю, ні оку,
Ні людьми, ані псом не почута,
Ти постала відверто-глибоко,
Ти надалі – розгублено-ніжна.
Як та кров холодиться в судинах,
Так і ми – посередині тижня.
Не підвладна ні серцю, ні оку,
Ні людьми, ані псом не почута,
Ти постала відверто-глибоко,
2021.03.05
15:39
Починати філософствувати слід, у ліпшому разі,
після п’ятдесяти. Вибудовувати модель
суспільства – й поготів. Спершу слід
навчитись готувати суп, смажити – нехай не ловити –
рибу, варити пристойну каву.
У протилежному випадку, моральні засади
відг
після п’ятдесяти. Вибудовувати модель
суспільства – й поготів. Спершу слід
навчитись готувати суп, смажити – нехай не ловити –
рибу, варити пристойну каву.
У протилежному випадку, моральні засади
відг
2021.03.05
13:35
Він так жагуче, солодко її любив,
та оминати інших не збирався.
Вона ж чекала райдуг і шалених злив -
жіночого незвіданого щастя.
Ділити яблуко спокус на двох одне,
не озираючись в самотні зими,
і смакувати разом чорне Каберне,
та оминати інших не збирався.
Вона ж чекала райдуг і шалених злив -
жіночого незвіданого щастя.
Ділити яблуко спокус на двох одне,
не озираючись в самотні зими,
і смакувати разом чорне Каберне,
2021.03.05
11:46
Це явно означає, що тобі
уже байдужі радощі людини,
а я радію і твоїй журбі
за мною, і лихій годині.
Ти опинився на своїм горбі,
я почиваю у своїй долині,
а там, де кожен судить по собі,
уже байдужі радощі людини,
а я радію і твоїй журбі
за мною, і лихій годині.
Ти опинився на своїм горбі,
я почиваю у своїй долині,
а там, де кожен судить по собі,
2021.03.05
11:42
Немає часу жити до кінця,
нема куди подітися одному,
тому шукають душі і серця
одне одного ще у світі цьому.
Іди хоч до окраїни землі –
немає долі однієї масті,
та є у неї радощі й жалі,
нема куди подітися одному,
тому шукають душі і серця
одне одного ще у світі цьому.
Іди хоч до окраїни землі –
немає долі однієї масті,
та є у неї радощі й жалі,
2021.03.05
11:13
Ти відокрем, спинись, окресли…
Забудь все те, що Світ псує.
Он там, по-переду, небесне
Воно, насправді, не твоє…
Воно чекає свого часу -
На кілька мість один квиток…
І ця божественна прикраса
Забудь все те, що Світ псує.
Он там, по-переду, небесне
Воно, насправді, не твоє…
Воно чекає свого часу -
На кілька мість один квиток…
І ця божественна прикраса
2021.03.05
08:33
Малесенька свіжа тендітна рослинка –
листочки ще менші на ній –
цвіте непомітно,
ледь біло-блакитно,
й корінчик пускає в глибінь.
Стеблинка – з пів голки, ще вітру не чула,
а квітка – не знала бджоли,
листочки ще менші на ній –
цвіте непомітно,
ледь біло-блакитно,
й корінчик пускає в глибінь.
Стеблинка – з пів голки, ще вітру не чула,
а квітка – не знала бджоли,
2021.03.04
22:32
Україною ходять Чужі –
Вовкулаки із позамежі,
Чортовиння із дикого поля,
Що не дасть супокою ніколи.
Хижі пики і пащі голодні,
Що на будь-які підступи згодні...
Лицемірні гадючі личини
Вовкулаки із позамежі,
Чортовиння із дикого поля,
Що не дасть супокою ніколи.
Хижі пики і пащі голодні,
Що на будь-які підступи згодні...
Лицемірні гадючі личини
2021.03.04
16:20
Ти торкнувся мене думками - у очах голубінь заясніла,
Ти торкнувся мене словами - і умить виростали крила,
Доторкнувся мене вустами - і я більшого щастя не знаю,
Ти покликав мене з собою, щоб дістатися небокраю.
У обіймах твоїх щезала, як у променях
Ти торкнувся мене словами - і умить виростали крила,
Доторкнувся мене вустами - і я більшого щастя не знаю,
Ти покликав мене з собою, щоб дістатися небокраю.
У обіймах твоїх щезала, як у променях
2021.03.04
15:12
Разбужу себя к обеду,
Две ноги приставлю к полу.
Грех не выпить за победу —
Ночь прошла без димедролу…
2.
Лишь взглядом праведным возможно
Определить свой негатив,
Две ноги приставлю к полу.
Грех не выпить за победу —
Ночь прошла без димедролу…
2.
Лишь взглядом праведным возможно
Определить свой негатив,
2021.03.04
12:30
Якщо не хочемо за ґрати,
то є боятися чого
«колаборації» і «вати»...
любити ворога не варто,
а бити мусимо його.
***
Нема війни – не буде миру,
то є боятися чого
«колаборації» і «вати»...
любити ворога не варто,
а бити мусимо його.
***
Нема війни – не буде миру,
2021.03.04
10:03
Вони стоять, морозами сповиті,
Заметені снігами в холоди.
Це найсвятіші нині люди в світі,
Які боронять всіх нас від біди.
Боронять од війни і чортоградів,
Щоб не упали в села і міста.
Їм вороги, звичайно, тут не раді
Заметені снігами в холоди.
Це найсвятіші нині люди в світі,
Які боронять всіх нас від біди.
Боронять од війни і чортоградів,
Щоб не упали в села і міста.
Їм вороги, звичайно, тут не раді
2021.03.04
09:47
Друзі торкнули кувалду важку,
рашпіля смугу бугристу...
Й раптом помітили в дальнім кутку
чорну велику каністру.
Зразу згадали про дідів наказ,
категоричну умову...
Видно, каністра і містить якраз
рашпіля смугу бугристу...
Й раптом помітили в дальнім кутку
чорну велику каністру.
Зразу згадали про дідів наказ,
категоричну умову...
Видно, каністра і містить якраз
2021.03.04
09:42
Липневий день ще спить. Четверта ранку.
Матуся встала, вже підходить хліб.
О сьомій бігти з сапкою на ланку.
Народ по хатах в глибині садиб.
У піч кидає зібраного хмизу,
Соломи й картоплиння для вогню.
Спалахує і гасне. Ще валізу
Матуся встала, вже підходить хліб.
О сьомій бігти з сапкою на ланку.
Народ по хатах в глибині садиб.
У піч кидає зібраного хмизу,
Соломи й картоплиння для вогню.
Спалахує і гасне. Ще валізу
2021.03.04
06:30
До ранку небо упаде снігами
картина маслом, посіріло тло.
Чи зможе ніжна квітка – орігамі
зігріти світ даруючи тепло?
Не знаю точно, але певно зможе.
На вікнах ікебани пелюстки.
Милуються найперші перехожі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...картина маслом, посіріло тло.
Чи зможе ніжна квітка – орігамі
зігріти світ даруючи тепло?
Не знаю точно, але певно зможе.
На вікнах ікебани пелюстки.
Милуються найперші перехожі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Доля
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Доля
Гарна штукенція технічний прогрес. І вельми корисна. На своїй шкурі, дубленій вітрами часу, перевірив особисто. І не посміхайтеся, бо і вас новітні технології постійно торсають то за вуха, то за душу, а то й за кишеню.
Їду в метрополітені та дивлюся на лики пасажирів, наглухо заліплені одноразовими медичними масками, насуплені чола та носи, устромлені у смартфони.
У вагон, з розгону, увібгалося двоє артистів оригінального жанру: дівча з бубоном та молодик з гітарою «Fender stratokaster”. На шиї молодика теліпалася портативна колонка-підсилювач на п’ятдесят ват, а на талії миловидної дівчини був застібнутий цеп для бугая, інший кінець якого закільцював шию злющого бультер’єра без намордника. Пес, оглушений гуркотом метрополітену, безупину гарчав, шкірив ікла та поривався куснути необережного пасажира, який здуру наважився подивитися цюцьку пильно в очі.
Ось дует завис над якимсь бідолашним, почав бринькати. Дівчина простягнула торбу, припрошуючи кинути купюру. А пасажир одвернувся. І тут біля його ніг загарчала собака, націлившись на мотню, з рота почала крапати слина.
Бац! - і в пакет упала сотенна купюра. Песик вдоволено гавкнув і відійшов від жертви.
- Обережно, двері зачиняються! - кавкнуло з настельного динаміка і потяг рушив зі станції «Майдан Незалежності» у сторону Дніпра. А я щойно закінчив писати віршик про кохання, позіхнув і вирішив трохи відволіктися.
І коли дует затягнув пісню «Несе Галя во-о-о-ду-у-у…» заспівав разом з ними у терцію профундовим басом «Коромисло гне-е-е-ться-а-а-а».
А шобтиздох вирячив на мене очиська і…стрибнув на руки! І давай облизувати мого носа своїм язицюрою! Я відповів взаємністю…
Ми й цілувалися, й обнімалися, і лащилися одне до одного. Я його чухав і за вухами, і проти шерсті, навіть обрубок хвоста помасажував. Аж тут оголосили, що потяг під’їхав до станції, тож дівчатко смикнуло за повідок, аби песик пішов разом з нею до наступного вагону, тельбушити іншу жертву.
Бультер'єр розвернув писка до своєї хазяйки та люто загарчав, очі налилися кров'ю. Хазяйка відсахнулася, розімкнула цепа і з криком «Щоб ти здох!» прожогом кинулася у розчахнуті двері вагона.
А я повіз покинутого напризволяще чотирилапого друга до своєї хрущовки на Борщагівці.
Відтоді до мене перестали приходити сусіди, виклянчувати гроші до получки. А як побачать у товаристві з гривастим бультер'єом - обходять півколом і хрестяться.
І почав я навідуватися до боржників з моїм другом сполом.
Щойно двері відчиняються - песик прожогом влітає до хати, винюшковуючи гаманця. А як знайде - зубиськами «цап!» і мені приносить.
- Миколо,- кажу сусідові. – Ти мені рік не віддаєш три тисячі, які позичив на пломби. А позичав на два місяці. Процентів не беру, я ж не барига, а чуйний та доброзичливий сусід.
Розтельбушив гаманця, вийняв 500 доларів і з поклоном повернув шкіргалантерею господареві. Він поривався щось сказати, але гарчливий пес під ногами, мабуть, трохи заважав.
Шобтиздох розумів, що гаманець - це м'ясо, це - сало, це - хрумкі костомашки та моя безмежна вдячність. Отаким чином за два тижні, несподівано, у хаті з'явилося дев'яносто тисяч гривень.
Почав брати блохастика з собою на працю. І не прогадав! Кайлую на «Київводоканалі» спеціалістом з обслуговування свердловин з артезіанською водою. Є така станція на Оболоні. Там 18 точок, потрібно кожну з них щотригодини обійти, зняти необхідні виміри, ліквідувати негаразди та доповісти начальству. За день проходжу приблизно 15 кілометрів. А для собаки це благо. Стрибає біля мене, ганяється за метеликами, сало зайве скидає. І мені приємність: дуже сумно, коли поруч немає співчутливої душі, яка уважно вислухає та не буде задавати зайвих питань. Тільки інколи згідливо гавкне для порядку.
Раніше начальник мене загризав: довбав мою лисину зауваженнями, кпинив за неправильно виконану роботу. А нині навіть близько не підходить. Мабуть, я йому подобатися став. Разом зі злющим псом. Правда, одного разу хотів з мене зняти надбавку, то лагідний песик з розгону вхопив його за мошонку і тріпнув пару разів для порядку. Відтоді ніяких ексцесів немає.
З часом навчив його грати на піаніно та співати.
Повертаємося з праці, утомлені та голодні. Я вже хотів виходити на Майдані Незалежності, аж тут пес оглушливо гавкнув, привертаючи мою увагу, і сів біля ніг юної красуні. Як глянув - перехопило подих. Думав, що таких прекрасних жінок не буває. Є й миловидні, і такі, які гарно пахнуть, і опуклі неймовірно. Але ось ця мавка – це щось справді грандіозне!
А дівчина набурмосила високе, одухотворене чоло і щось шпарко записувала у блокнотик на колінах. Несамохіть озирнувся і уздрів, що всі чоловіки у вагоні дивляться на це божественне створіння з висолопленими язиками. Ага, отже не тільки мене одного спаралізувало!
А бультер'єр підбадорливо гавкнув і, вхопивши мене за штанину, потягнув до дівчини.
Сів поруч з нею, з цікавістю позираючи на каракулі, які вона виводила на папері.. А там…
«Я - берегиня, для сім’ї - свята,
Люби мене, мій муже кароокий.
Без мене ти нещасна сирота,
В моїх обіймах - ні, не одинокий.
.
Ти смертний, добре знаєш це. Проте
З любовних чар черпатимеш амріту.
Мені Венера видала патент
Як мінімум на порятунок світу.
.
А плід кохання - диво, таїна…
Не поспішай – сама тебе покличу.
Душа моя – це ружа запашна,
Вдихни її, о вірний чоловіче!
.
Для тебе я духовне опертЯ
І захист у суєтній круговерті.
Я – жінка! Я - богиня! Я – життя!
Шануй мене і бережи до смерті.»
.
Світ померкнув перед очима. Перечитував написане і розумів, що це - про мене! І для мене. Більше ні для кого на світі!
А вона підняла свій погляд від написаного, уважно подивилася на мій ошелешений лик і тихо запитала:
- Вам подобається?
А я взяв її тремку руку у свою і гаряче поцілував. Не знаю яким чином, але ми опинилися у моїй квартирі на Борщагівці. І майже до самого ранку читали одне одному свої вірші. Нині вона заснула, обійнявши мою шию своєю правицею, тією, яка пише безсмертні творіння. Песик мирно куняє поруч, натоптавшись варених індичих голів. А я написав ось це. Як тільки прокинеться люба, то прочитаю їй своє творіння. А чи сподобається - не знаю. Прочитайте, шановні читачі, і ви, та скажіть: накосячив чи ні?
Вірш осонцив сторінку,
Співає кохання струна.
Ти з'явилась із неба
Усміхненим ангелом, люба.
.
Я люблю тебе, жінко!
У цім таємниці нема.
Дай тебе пригорну,
Поцілую кармінові губи.
.
Впала враннішня зірка,
На лузі дзвенять голоси,
І шепоче травиця
Мелодію спокою тихо.
.
Я люблю тебе, жінко!
Як чисту небесную синь -
Ти для мене єдина
У світі коштовність і втіха.
.
Простелюся барвінком,
Пташиною тьохну між віт,-
Скільки років пройшло,
А на серці - розвеснений квітень.
.
Я люблю тебе, жінко!
Для мене ти - сонячний світ,
Життєдайна ріка,
Без якої мені вже не жити.
Їду в метрополітені та дивлюся на лики пасажирів, наглухо заліплені одноразовими медичними масками, насуплені чола та носи, устромлені у смартфони.
У вагон, з розгону, увібгалося двоє артистів оригінального жанру: дівча з бубоном та молодик з гітарою «Fender stratokaster”. На шиї молодика теліпалася портативна колонка-підсилювач на п’ятдесят ват, а на талії миловидної дівчини був застібнутий цеп для бугая, інший кінець якого закільцював шию злющого бультер’єра без намордника. Пес, оглушений гуркотом метрополітену, безупину гарчав, шкірив ікла та поривався куснути необережного пасажира, який здуру наважився подивитися цюцьку пильно в очі.
Ось дует завис над якимсь бідолашним, почав бринькати. Дівчина простягнула торбу, припрошуючи кинути купюру. А пасажир одвернувся. І тут біля його ніг загарчала собака, націлившись на мотню, з рота почала крапати слина.
Бац! - і в пакет упала сотенна купюра. Песик вдоволено гавкнув і відійшов від жертви.
- Обережно, двері зачиняються! - кавкнуло з настельного динаміка і потяг рушив зі станції «Майдан Незалежності» у сторону Дніпра. А я щойно закінчив писати віршик про кохання, позіхнув і вирішив трохи відволіктися.
І коли дует затягнув пісню «Несе Галя во-о-о-ду-у-у…» заспівав разом з ними у терцію профундовим басом «Коромисло гне-е-е-ться-а-а-а».
А шобтиздох вирячив на мене очиська і…стрибнув на руки! І давай облизувати мого носа своїм язицюрою! Я відповів взаємністю…
Ми й цілувалися, й обнімалися, і лащилися одне до одного. Я його чухав і за вухами, і проти шерсті, навіть обрубок хвоста помасажував. Аж тут оголосили, що потяг під’їхав до станції, тож дівчатко смикнуло за повідок, аби песик пішов разом з нею до наступного вагону, тельбушити іншу жертву.
Бультер'єр розвернув писка до своєї хазяйки та люто загарчав, очі налилися кров'ю. Хазяйка відсахнулася, розімкнула цепа і з криком «Щоб ти здох!» прожогом кинулася у розчахнуті двері вагона.
А я повіз покинутого напризволяще чотирилапого друга до своєї хрущовки на Борщагівці.
Відтоді до мене перестали приходити сусіди, виклянчувати гроші до получки. А як побачать у товаристві з гривастим бультер'єом - обходять півколом і хрестяться.
І почав я навідуватися до боржників з моїм другом сполом.
Щойно двері відчиняються - песик прожогом влітає до хати, винюшковуючи гаманця. А як знайде - зубиськами «цап!» і мені приносить.
- Миколо,- кажу сусідові. – Ти мені рік не віддаєш три тисячі, які позичив на пломби. А позичав на два місяці. Процентів не беру, я ж не барига, а чуйний та доброзичливий сусід.
Розтельбушив гаманця, вийняв 500 доларів і з поклоном повернув шкіргалантерею господареві. Він поривався щось сказати, але гарчливий пес під ногами, мабуть, трохи заважав.
Шобтиздох розумів, що гаманець - це м'ясо, це - сало, це - хрумкі костомашки та моя безмежна вдячність. Отаким чином за два тижні, несподівано, у хаті з'явилося дев'яносто тисяч гривень.
Почав брати блохастика з собою на працю. І не прогадав! Кайлую на «Київводоканалі» спеціалістом з обслуговування свердловин з артезіанською водою. Є така станція на Оболоні. Там 18 точок, потрібно кожну з них щотригодини обійти, зняти необхідні виміри, ліквідувати негаразди та доповісти начальству. За день проходжу приблизно 15 кілометрів. А для собаки це благо. Стрибає біля мене, ганяється за метеликами, сало зайве скидає. І мені приємність: дуже сумно, коли поруч немає співчутливої душі, яка уважно вислухає та не буде задавати зайвих питань. Тільки інколи згідливо гавкне для порядку.
Раніше начальник мене загризав: довбав мою лисину зауваженнями, кпинив за неправильно виконану роботу. А нині навіть близько не підходить. Мабуть, я йому подобатися став. Разом зі злющим псом. Правда, одного разу хотів з мене зняти надбавку, то лагідний песик з розгону вхопив його за мошонку і тріпнув пару разів для порядку. Відтоді ніяких ексцесів немає.
З часом навчив його грати на піаніно та співати.
Повертаємося з праці, утомлені та голодні. Я вже хотів виходити на Майдані Незалежності, аж тут пес оглушливо гавкнув, привертаючи мою увагу, і сів біля ніг юної красуні. Як глянув - перехопило подих. Думав, що таких прекрасних жінок не буває. Є й миловидні, і такі, які гарно пахнуть, і опуклі неймовірно. Але ось ця мавка – це щось справді грандіозне!
А дівчина набурмосила високе, одухотворене чоло і щось шпарко записувала у блокнотик на колінах. Несамохіть озирнувся і уздрів, що всі чоловіки у вагоні дивляться на це божественне створіння з висолопленими язиками. Ага, отже не тільки мене одного спаралізувало!
А бультер'єр підбадорливо гавкнув і, вхопивши мене за штанину, потягнув до дівчини.
Сів поруч з нею, з цікавістю позираючи на каракулі, які вона виводила на папері.. А там…
«Я - берегиня, для сім’ї - свята,
Люби мене, мій муже кароокий.
Без мене ти нещасна сирота,
В моїх обіймах - ні, не одинокий.
.
Ти смертний, добре знаєш це. Проте
З любовних чар черпатимеш амріту.
Мені Венера видала патент
Як мінімум на порятунок світу.
.
А плід кохання - диво, таїна…
Не поспішай – сама тебе покличу.
Душа моя – це ружа запашна,
Вдихни її, о вірний чоловіче!
.
Для тебе я духовне опертЯ
І захист у суєтній круговерті.
Я – жінка! Я - богиня! Я – життя!
Шануй мене і бережи до смерті.»
.
Світ померкнув перед очима. Перечитував написане і розумів, що це - про мене! І для мене. Більше ні для кого на світі!
А вона підняла свій погляд від написаного, уважно подивилася на мій ошелешений лик і тихо запитала:
- Вам подобається?
А я взяв її тремку руку у свою і гаряче поцілував. Не знаю яким чином, але ми опинилися у моїй квартирі на Борщагівці. І майже до самого ранку читали одне одному свої вірші. Нині вона заснула, обійнявши мою шию своєю правицею, тією, яка пише безсмертні творіння. Песик мирно куняє поруч, натоптавшись варених індичих голів. А я написав ось це. Як тільки прокинеться люба, то прочитаю їй своє творіння. А чи сподобається - не знаю. Прочитайте, шановні читачі, і ви, та скажіть: накосячив чи ні?
Вірш осонцив сторінку,
Співає кохання струна.
Ти з'явилась із неба
Усміхненим ангелом, люба.
.
Я люблю тебе, жінко!
У цім таємниці нема.
Дай тебе пригорну,
Поцілую кармінові губи.
.
Впала враннішня зірка,
На лузі дзвенять голоси,
І шепоче травиця
Мелодію спокою тихо.
.
Я люблю тебе, жінко!
Як чисту небесную синь -
Ти для мене єдина
У світі коштовність і втіха.
.
Простелюся барвінком,
Пташиною тьохну між віт,-
Скільки років пройшло,
А на серці - розвеснений квітень.
.
Я люблю тебе, жінко!
Для мене ти - сонячний світ,
Життєдайна ріка,
Без якої мені вже не жити.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію