
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Тишко
Кажуть, що тихі люди - лагідні, ласкаві як телятка, не приносять проблем ні своїй сім’ї, ні людям. Живуть собі сумирно, хліб жують, чухаються, коли ґедзі кусаються і мовчки лягають спати після тяжкої праці. Нічим їх не розбуркаєш: поставиш перед носом гранчака з перваком - куняють, жінка вродлива подолом махне й грайливо підморгне - чхнуть і підуть дрова колоти. Золоті люди - двома словами.
Я ж не такий як треба. Як бачу молодицю - тягну її в копицю. І в цьому вся біда, бо вони й не проти. А чоловіки у них злющі як ґедзі. Вже й кілками частували, і хату тричі підпалювали, а з мене як з гусака вода: оклигаю - і знову за своє.
Рік тому до моєї господи увірвалася ватага розлючених мужів, заломила руки за спину, всадовили на ослона, а в рота встромили кляпа. Ще й запросили місцеву ворожку - сусідку Чикилдиху, років тридцяти, аби викатала яйцем з мене ту ману бісівську. Вона геть була не схожа на ягу, навпаки! - замість гачкуватого носа стримів благородний, тендітний дзюб, бюсту позаздрила б і Венера Мілоська, а з обличчя можна було пити воду. Просто шалена краса, неземна. Чоловіки втрачали дар мови, коли вона проходила поруч. Особливо приїжджі. Ми, місцеві, вже якось обвикли, тільки сором’язливо опускали погляди, якщо вона проходила поруч, бо плотські думки терзали наші душі гірше, аніж чортяки грішників у пеклі.
- Ну то що, супостате,- ревнув Микола,- зараз так тобі відьма одкатає, що кабака всохне назавжди. Годі з села глумитися. Третина жінок пузаті, і невідомо від кого. Щоб ти здох!
Чикилдиха набрала повні груди повітря і почала:
- Непутнє-гріховне! Я тебе яйцем викачую, а водою виливаю; на пущі і на сухий ліс висилаю; тут тобі не бувати, червоної крові не спивати, синіх жил не потягати, жовтої кості не ламати»…
А я так ласо блимнув на відьмацькі литки, так приязно посміхнувся до ворожки, що вона зронила яйце і те, з чваканням, ляпнулося об мою матню. А жовток набрав форми сердечка. Степан, який димів цигаркою над моєю головою, зронив пахітоску прямо в середину жовтої маслянистої плями. З шипінням вона встрягла в це серце і погасла.
- А ну бери ще яйце!- гарикнув той Чикилдисі.- Роби свою справу.
Цього разу замовляння почалося зі слів «Отче наш!». А далі!!!
«А звідкіль ти ся взяло, звідкіль прийшло? Я тебе виганяю, виклинаю, проклинаю. Іди геть: іди на ліса, на очерета; та на луги, та на пущі; та на трапези; та влізь на гадюку; та влізь в жабу….»
Я гикнув, а яйце з рук Чикилдихи вислизнуло і ляпнулося цього разу в її поділ, а не на мою голову, як було задумано, і набрало форми розквітлої троянди.
- А ну дай я одкатаю! - вигукнув розлючений Микола, вхопив лоток яєць зі столу і підбіг до моєї макітри. Але послизнувся на ляпках білка, махнув незграбно руками і гепнувся на долівку. Яйця розбилися. А разом з ними пішов котові під хвіст обряд народного екзорцизму.
Думав, що мене будуть бити. Але чоловіки перехрестилися і…відступили.
- Не маю сили над цим чоловіком,- одказала зажурено Чикилдиха. І з цікавістю зиркнула на мене.
- То що ж робити? - запитав Степан.
- Хай живе, а там побачимо,- одказала чарівниця і засмучено подріботіла з хати.
Як пішли неждані гості - вкинув заквецяний одяг до пральної машини, а долівку вимив «Галою». Та й пішов порати кабанів.
Увечері влігся, накинув на натруджене селянською працею тіло вовняний коц і заплющив очі. І наснилася мені Чикилдиха-чарівниця. Правда, вже не з лотком яєць, а з хлібом-сіллю на рушникові, у вишитій сорочці з півнями і…в ступі. Правда - без мітли.
Уранці, після отаких от видив, довбешка була як у тумані; звично попорав свинок, одвів бичка на пашу, одкрив курник насипав їм зерна і почалапав підкосити їм кропиви. Але в думках - Чикилдиха. І оте сердечко на матні. Невже це знак? Невже саме небо підказує: годі ходити бобилем! Годі псувати молодичок! Ось твоє кохання! Ось твоя судьба!
А як до чарівниці підступитися? Я ж простий мугир, від рала. Хіба вона повірить, що я в неї закохався? Ой, навряд.
Але пополудні ноги самі понесли на її дворище. А там черга народу, очікує, доки народний цілитель вилікує їхні хвороби.
У Чикилдихи теж є кабанець. Постійно верещить від голоду, оскільки хазяйка зайнята важливими справами: виганяє бісів. За півгодини упорався, потім змотався на луг напоїти бичка, бо цебро з водою хазяйка звично забула однести. Сів на порозі її хати, поклав блохасту голову її шобтиздоха на свої коліна і тяжко зітнув. Одвадила таки чарівниця мене від сільських молодичок, а до себе прив’язала. І так, що світ став немилим. Ох, в недобрий час ляпнулося її яйце в мою матню.
Остання відвідувачка покинула обійстя гаргари, лишивши на порозі згорток з домашньою ковбасою, паляницею та… яйцями.
Ніколи не клав на себе персти, а цього разу рука сама осінила себе хрестом.
- Ти чого тут сидиш? - запитала Чикилдиха. - А ну заходь до хати.
Я зайшов. Я зайшов… і лишився тут на усе життя. Думаєте, солодко жити з відьмою? Нічого подібного. З ранку до вечора - одна праця. А от увечері…
Спить моя красуня, відпочиває від трудів праведних. А я тихенько кручу її елегантного хвостика в своїй руці та думаю: « Невже для того, аби стати сумирним тишком потрібно зустріти чаклунку? Таку, аби забила памороки і одвадила від усіх земних страстей, окрім самої себе?». А уночі, крізь сон, чую її голос: «Любий мій! Коханий! Заклинаю небесами синіми та морем глибоким, лісом шумливим та річкою дзумінкою - ти мій! Тільки мій! Не віддам тебе нікому….».
А, може, це мені наснилося?
09.03.2021 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тишко
Кажуть, що тихі люди - лагідні, ласкаві як телятка, не приносять проблем ні своїй сім’ї, ні людям. Живуть собі сумирно, хліб жують, чухаються, коли ґедзі кусаються і мовчки лягають спати після тяжкої праці. Нічим їх не розбуркаєш: поставиш перед носом гранчака з перваком - куняють, жінка вродлива подолом махне й грайливо підморгне - чхнуть і підуть дрова колоти. Золоті люди - двома словами.
Я ж не такий як треба. Як бачу молодицю - тягну її в копицю. І в цьому вся біда, бо вони й не проти. А чоловіки у них злющі як ґедзі. Вже й кілками частували, і хату тричі підпалювали, а з мене як з гусака вода: оклигаю - і знову за своє.
Рік тому до моєї господи увірвалася ватага розлючених мужів, заломила руки за спину, всадовили на ослона, а в рота встромили кляпа. Ще й запросили місцеву ворожку - сусідку Чикилдиху, років тридцяти, аби викатала яйцем з мене ту ману бісівську. Вона геть була не схожа на ягу, навпаки! - замість гачкуватого носа стримів благородний, тендітний дзюб, бюсту позаздрила б і Венера Мілоська, а з обличчя можна було пити воду. Просто шалена краса, неземна. Чоловіки втрачали дар мови, коли вона проходила поруч. Особливо приїжджі. Ми, місцеві, вже якось обвикли, тільки сором’язливо опускали погляди, якщо вона проходила поруч, бо плотські думки терзали наші душі гірше, аніж чортяки грішників у пеклі.
- Ну то що, супостате,- ревнув Микола,- зараз так тобі відьма одкатає, що кабака всохне назавжди. Годі з села глумитися. Третина жінок пузаті, і невідомо від кого. Щоб ти здох!
Чикилдиха набрала повні груди повітря і почала:
- Непутнє-гріховне! Я тебе яйцем викачую, а водою виливаю; на пущі і на сухий ліс висилаю; тут тобі не бувати, червоної крові не спивати, синіх жил не потягати, жовтої кості не ламати»…
А я так ласо блимнув на відьмацькі литки, так приязно посміхнувся до ворожки, що вона зронила яйце і те, з чваканням, ляпнулося об мою матню. А жовток набрав форми сердечка. Степан, який димів цигаркою над моєю головою, зронив пахітоску прямо в середину жовтої маслянистої плями. З шипінням вона встрягла в це серце і погасла.
- А ну бери ще яйце!- гарикнув той Чикилдисі.- Роби свою справу.
Цього разу замовляння почалося зі слів «Отче наш!». А далі!!!
«А звідкіль ти ся взяло, звідкіль прийшло? Я тебе виганяю, виклинаю, проклинаю. Іди геть: іди на ліса, на очерета; та на луги, та на пущі; та на трапези; та влізь на гадюку; та влізь в жабу….»
Я гикнув, а яйце з рук Чикилдихи вислизнуло і ляпнулося цього разу в її поділ, а не на мою голову, як було задумано, і набрало форми розквітлої троянди.
- А ну дай я одкатаю! - вигукнув розлючений Микола, вхопив лоток яєць зі столу і підбіг до моєї макітри. Але послизнувся на ляпках білка, махнув незграбно руками і гепнувся на долівку. Яйця розбилися. А разом з ними пішов котові під хвіст обряд народного екзорцизму.
Думав, що мене будуть бити. Але чоловіки перехрестилися і…відступили.
- Не маю сили над цим чоловіком,- одказала зажурено Чикилдиха. І з цікавістю зиркнула на мене.
- То що ж робити? - запитав Степан.
- Хай живе, а там побачимо,- одказала чарівниця і засмучено подріботіла з хати.
Як пішли неждані гості - вкинув заквецяний одяг до пральної машини, а долівку вимив «Галою». Та й пішов порати кабанів.
Увечері влігся, накинув на натруджене селянською працею тіло вовняний коц і заплющив очі. І наснилася мені Чикилдиха-чарівниця. Правда, вже не з лотком яєць, а з хлібом-сіллю на рушникові, у вишитій сорочці з півнями і…в ступі. Правда - без мітли.
Уранці, після отаких от видив, довбешка була як у тумані; звично попорав свинок, одвів бичка на пашу, одкрив курник насипав їм зерна і почалапав підкосити їм кропиви. Але в думках - Чикилдиха. І оте сердечко на матні. Невже це знак? Невже саме небо підказує: годі ходити бобилем! Годі псувати молодичок! Ось твоє кохання! Ось твоя судьба!
А як до чарівниці підступитися? Я ж простий мугир, від рала. Хіба вона повірить, що я в неї закохався? Ой, навряд.
Але пополудні ноги самі понесли на її дворище. А там черга народу, очікує, доки народний цілитель вилікує їхні хвороби.
У Чикилдихи теж є кабанець. Постійно верещить від голоду, оскільки хазяйка зайнята важливими справами: виганяє бісів. За півгодини упорався, потім змотався на луг напоїти бичка, бо цебро з водою хазяйка звично забула однести. Сів на порозі її хати, поклав блохасту голову її шобтиздоха на свої коліна і тяжко зітнув. Одвадила таки чарівниця мене від сільських молодичок, а до себе прив’язала. І так, що світ став немилим. Ох, в недобрий час ляпнулося її яйце в мою матню.
Остання відвідувачка покинула обійстя гаргари, лишивши на порозі згорток з домашньою ковбасою, паляницею та… яйцями.
Ніколи не клав на себе персти, а цього разу рука сама осінила себе хрестом.
- Ти чого тут сидиш? - запитала Чикилдиха. - А ну заходь до хати.
Я зайшов. Я зайшов… і лишився тут на усе життя. Думаєте, солодко жити з відьмою? Нічого подібного. З ранку до вечора - одна праця. А от увечері…
Спить моя красуня, відпочиває від трудів праведних. А я тихенько кручу її елегантного хвостика в своїй руці та думаю: « Невже для того, аби стати сумирним тишком потрібно зустріти чаклунку? Таку, аби забила памороки і одвадила від усіх земних страстей, окрім самої себе?». А уночі, крізь сон, чую її голос: «Любий мій! Коханий! Заклинаю небесами синіми та морем глибоким, лісом шумливим та річкою дзумінкою - ти мій! Тільки мій! Не віддам тебе нікому….».
А, може, це мені наснилося?
09.03.2021 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Доброзичлива пародія на вірш Ярослава Чорногуза «Лікування коханням»"
• Перейти на сторінку •
"Не хвали!"
• Перейти на сторінку •
"Не хвали!"
Про публікацію