Кажуть, що тихі люди - лагідні, ласкаві як телятка, не приносять проблем ні своїй сім’ї, ні людям. Живуть собі сумирно, хліб жують, чухаються, коли ґедзі кусаються і мовчки лягають спати після тяжкої праці. Нічим їх не розбуркаєш: поставиш перед носом гранчака з перваком - куняють, жінка вродлива подолом махне й грайливо підморгне - чхнуть і підуть дрова колоти. Золоті люди - двома словами.
Я ж не такий як треба. Як бачу молодицю - тягну її в копицю. І в цьому вся біда, бо вони й не проти. А чоловіки у них злющі як ґедзі. Вже й кілками частували, і хату тричі підпалювали, а з мене як з гусака вода: оклигаю - і знову за своє.
Рік тому до моєї господи увірвалася ватага розлючених мужів, заломила руки за спину, всадовили на ослона, а в рота встромили кляпа. Ще й запросили місцеву ворожку - сусідку Чикилдиху, років тридцяти, аби викатала яйцем з мене ту ману бісівську. Вона геть була не схожа на ягу, навпаки! - замість гачкуватого носа стримів благородний, тендітний дзюб, бюсту позаздрила б і Венера Мілоська, а з обличчя можна було пити воду. Просто шалена краса, неземна. Чоловіки втрачали дар мови, коли вона проходила поруч. Особливо приїжджі. Ми, місцеві, вже якось обвикли, тільки сором’язливо опускали погляди, якщо вона проходила поруч, бо плотські думки терзали наші душі гірше, аніж чортяки грішників у пеклі.
- Ну то що, супостате,- ревнув Микола,- зараз так тобі відьма одкатає, що кабака всохне назавжди. Годі з села глумитися. Третина жінок пузаті, і невідомо від кого. Щоб ти здох!
Чикилдиха набрала повні груди повітря і почала:
- Непутнє-гріховне! Я тебе яйцем викачую, а водою виливаю; на пущі і на сухий ліс висилаю; тут тобі не бувати, червоної крові не спивати, синіх жил не потягати, жовтої кості не ламати»…
А я так ласо блимнув на відьмацькі литки, так приязно посміхнувся до ворожки, що вона зронила яйце і те, з чваканням, ляпнулося об мою матню. А жовток набрав форми сердечка. Степан, який димів цигаркою над моєю головою, зронив пахітоску прямо в середину жовтої маслянистої плями. З шипінням вона встрягла в це серце і погасла.
- А ну бери ще яйце!- гарикнув той Чикилдисі.- Роби свою справу.
Цього разу замовляння почалося зі слів «Отче наш!». А далі!!!
«А звідкіль ти ся взяло, звідкіль прийшло? Я тебе виганяю, виклинаю, проклинаю. Іди геть: іди на ліса, на очерета; та на луги, та на пущі; та на трапези; та влізь на гадюку; та влізь в жабу….»
Я гикнув, а яйце з рук Чикилдихи вислизнуло і ляпнулося цього разу в її поділ, а не на мою голову, як було задумано, і набрало форми розквітлої троянди.
- А ну дай я одкатаю! - вигукнув розлючений Микола, вхопив лоток яєць зі столу і підбіг до моєї макітри. Але послизнувся на ляпках білка, махнув незграбно руками і гепнувся на долівку. Яйця розбилися. А разом з ними пішов котові під хвіст обряд народного екзорцизму.
Думав, що мене будуть бити. Але чоловіки перехрестилися і…відступили.
- Не маю сили над цим чоловіком,- одказала зажурено Чикилдиха. І з цікавістю зиркнула на мене.
- То що ж робити? - запитав Степан.
- Хай живе, а там побачимо,- одказала чарівниця і засмучено подріботіла з хати.
Як пішли неждані гості - вкинув заквецяний одяг до пральної машини, а долівку вимив «Галою». Та й пішов порати кабанів.
Увечері влігся, накинув на натруджене селянською працею тіло вовняний коц і заплющив очі. І наснилася мені Чикилдиха-чарівниця. Правда, вже не з лотком яєць, а з хлібом-сіллю на рушникові, у вишитій сорочці з півнями і…в ступі. Правда - без мітли.
Уранці, після отаких от видив, довбешка була як у тумані; звично попорав свинок, одвів бичка на пашу, одкрив курник насипав їм зерна і почалапав підкосити їм кропиви. Але в думках - Чикилдиха. І оте сердечко на матні. Невже це знак? Невже саме небо підказує: годі ходити бобилем! Годі псувати молодичок! Ось твоє кохання! Ось твоя судьба!
А як до чарівниці підступитися? Я ж простий мугир, від рала. Хіба вона повірить, що я в неї закохався? Ой, навряд.
Але пополудні ноги самі понесли на її дворище. А там черга народу, очікує, доки народний цілитель вилікує їхні хвороби.
У Чикилдихи теж є кабанець. Постійно верещить від голоду, оскільки хазяйка зайнята важливими справами: виганяє бісів. За півгодини упорався, потім змотався на луг напоїти бичка, бо цебро з водою хазяйка звично забула однести. Сів на порозі її хати, поклав блохасту голову її шобтиздоха на свої коліна і тяжко зітнув. Одвадила таки чарівниця мене від сільських молодичок, а до себе прив’язала. І так, що світ став немилим. Ох, в недобрий час ляпнулося її яйце в мою матню.
Остання відвідувачка покинула обійстя гаргари, лишивши на порозі згорток з домашньою ковбасою, паляницею та… яйцями.
Ніколи не клав на себе персти, а цього разу рука сама осінила себе хрестом.
- Ти чого тут сидиш? - запитала Чикилдиха. - А ну заходь до хати.
Я зайшов. Я зайшов… і лишився тут на усе життя. Думаєте, солодко жити з відьмою? Нічого подібного. З ранку до вечора - одна праця. А от увечері…
Спить моя красуня, відпочиває від трудів праведних. А я тихенько кручу її елегантного хвостика в своїй руці та думаю: « Невже для того, аби стати сумирним тишком потрібно зустріти чаклунку? Таку, аби забила памороки і одвадила від усіх земних страстей, окрім самої себе?». А уночі, крізь сон, чую її голос: «Любий мій! Коханий! Заклинаю небесами синіми та морем глибоким, лісом шумливим та річкою дзумінкою - ти мій! Тільки мій! Не віддам тебе нікому….».
А, може, це мені наснилося?

09.03.2021 р.