
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.05.20
06:01
Неможливо без неї
Залишатись мені, –
Лиш у парі з душею
Бережуся в борні.
У печальнім горінні
Й гуркотнечі війни, –
Довіряю незмінно
Їй надії і сни.
Залишатись мені, –
Лиш у парі з душею
Бережуся в борні.
У печальнім горінні
Й гуркотнечі війни, –
Довіряю незмінно
Їй надії і сни.
2022.05.19
23:04
Немовби хтось підслухав потаємну сповідь Лота.
На кожнім кроці вчувалося йому: «Ти грішник!»
А вночі ще гірше: тільки-но скліплював повіки,
Як кози й вівці юрмилися в печері,
Стрибали на овдовіле ложе, вкладалися обіруч
І починали цілувати сороміцьк
На кожнім кроці вчувалося йому: «Ти грішник!»
А вночі ще гірше: тільки-но скліплював повіки,
Як кози й вівці юрмилися в печері,
Стрибали на овдовіле ложе, вкладалися обіруч
І починали цілувати сороміцьк
2022.05.19
19:14
Іду на моціон як і щоранку,
коли ще не розведені мости
між миром і війною... з висоти
гадаю, хто зуміє вишиванку,
як подобає нині, одягти.
Сьогодні усміхається фортуна
і китаянка юна... у соку, –
коли ще не розведені мости
між миром і війною... з висоти
гадаю, хто зуміє вишиванку,
як подобає нині, одягти.
Сьогодні усміхається фортуна
і китаянка юна... у соку, –
2022.05.19
18:55
Палає рідна Україна,
горить у полум’ї війни,
а у вогні навали гинуть
найкращі доньки і сини…
Горять у пеклі «Азовсталі»
незламні наші козаки…
Не вистачає п’єдесталу
горить у полум’ї війни,
а у вогні навали гинуть
найкращі доньки і сини…
Горять у пеклі «Азовсталі»
незламні наші козаки…
Не вистачає п’єдесталу
2022.05.19
17:25
за мотивами Марії Приймаченко
...
дощик посіявся зранку
стільки його чекали
сіяли кріпчик у спеку
в спеку город саджали
дощик посіяв надію
-Господи, скільки зміїв
...
дощик посіявся зранку
стільки його чекали
сіяли кріпчик у спеку
в спеку город саджали
дощик посіяв надію
-Господи, скільки зміїв
2022.05.19
07:44
Я ж тебе не лаю. Вітер дме в долину.
Москалі не дуже схожі на людину.
Ніби руки, ноги, голова і паща.
Та душі немає. Орки геть пропащі.
Ходить воно, бродить… (ні живе ні мертве)
цокотить у грудях скам’яніле серце.
Москалі не дуже схожі на людину.
Ніби руки, ноги, голова і паща.
Та душі немає. Орки геть пропащі.
Ходить воно, бродить… (ні живе ні мертве)
цокотить у грудях скам’яніле серце.
2022.05.18
22:39
Столочений день утомно у небо злетів пелюсткою,
нахнюпився звід розлогий і світоч небесний згас;
Густий опустився морок і світ закапканив пусткою,
і – мов розчинився простір, і – ніби спинився час…
На темному лоні неба гойдається човник місяця
і з
нахнюпився звід розлогий і світоч небесний згас;
Густий опустився морок і світ закапканив пусткою,
і – мов розчинився простір, і – ніби спинився час…
На темному лоні неба гойдається човник місяця
і з
2022.05.18
22:19
ІПоезія воюючого краю
ще жевріє.. і муза не вмирає,
і ліра грає, і у всій красі
по Україні... перли у росі...
..............................................
Пишу усім, кого я поважаю...
надію маю, що читають всі.
ще жевріє.. і муза не вмирає,
і ліра грає, і у всій красі
по Україні... перли у росі...
..............................................
Пишу усім, кого я поважаю...
надію маю, що читають всі.
2022.05.18
21:32
Бомби падають будь-де.
Зорі рідше й рідше…
А вино - Надін Дюде -
Розбудило Ніцше…
Впарі, ох, червона лють…
Третій я в кімнаті.
Зорі рідше й рідше…
А вино - Надін Дюде -
Розбудило Ніцше…
Впарі, ох, червона лють…
Третій я в кімнаті.
2022.05.18
17:18
Війна не вміщається в рими, вірші у слова -
як біль не вміщається в набряк важкого мовчання,
як дика енергія хаосу - сива й жива -
в тверду шкаралущу вселенську, не терплячи брану.
Війна не сповита ні в який укоськаний мир -
вона не вкладається в
як біль не вміщається в набряк важкого мовчання,
як дика енергія хаосу - сива й жива -
в тверду шкаралущу вселенську, не терплячи брану.
Війна не сповита ні в який укоськаний мир -
вона не вкладається в
2022.05.18
10:32
Із Петра Вяземського
Степ широкий, неозорий
вдовж і впоперек лежить,
наче полум’яне море
жаром сонячним пашить.
Не відчути у повітрі
Степ широкий, неозорий
вдовж і впоперек лежить,
наче полум’яне море
жаром сонячним пашить.
Не відчути у повітрі
2022.05.18
07:54
Півонії розквітнуть днями –
найкращі квіти на землі.
І забукетяться від мами
у день народження мені.
Ще ранок роси п’є червневі
та сонце вишні червонить…
А вже букетиком від нені
пробуджує ранкова мить…
найкращі квіти на землі.
І забукетяться від мами
у день народження мені.
Ще ранок роси п’є червневі
та сонце вишні червонить…
А вже букетиком від нені
пробуджує ранкова мить…
2022.05.18
05:23
Визначаючи дорогу,
По якій бажаєш йти, –
Нові клопоти й тривоги
Обираєш також ти.
Нові радощі та смутки
Ринуть швидко звідусіль,
А набутки і прибутки –
Даленітимуть, як ціль.
По якій бажаєш йти, –
Нові клопоти й тривоги
Обираєш також ти.
Нові радощі та смутки
Ринуть швидко звідусіль,
А набутки і прибутки –
Даленітимуть, як ціль.
2022.05.18
00:20
Жонглер словами жонглював,
І дав собі по лобі.
Тепер ця хвора голова
Слугує тільки злобі.
Язик отрутою сичить,
Ненависть пре із нього --
І вдень, і вранці, і вночі --
І дав собі по лобі.
Тепер ця хвора голова
Слугує тільки злобі.
Язик отрутою сичить,
Ненависть пре із нього --
І вдень, і вранці, і вночі --
2022.05.17
23:34
Якщо прибрати «скрєпи», то російська нація геть розлізеться на клапті.
З України орки вилетять, мов корки.
Найгірші диктатори виходять із хирлявих демократів.
Великі проблеми починаються із невеликих відхилень.
Претензії на лідерство зі схильн
2022.05.17
21:30
…вгамую біль придешній з двору
Хильну і хлопців пом’яну
Що б’ють на всіх фронтах потвору
(Й себе також не омину…)
Важлива річ - хильнути тричі
Важлива річ - слова які
Чи так собі, чи руївничі
Чи в унісон, чи ледь м’які…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хильну і хлопців пом’яну
Що б’ють на всіх фронтах потвору
(Й себе також не омину…)
Важлива річ - хильнути тричі
Важлива річ - слова які
Чи так собі, чи руївничі
Чи в унісон, чи ледь м’які…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Новий роман Марії Матіос Майже ніколи не навпаки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Новий роман Марії Матіос Майже ніколи не навпаки
Життя крізь призму смерті.
Марія Матіос. Майже ніколи не навпаки. Сімейна сага у новелах. Львів, ЛА Піраміда, - 2007 .
Напевно, вона сама була колись мольфаркою і жила у дрімучому язичницькому світі, але щоби написати свої книги, мусила стати людиною, жінкою. Вона глибоко й органічно вросла у традиційну релігію своїх пращурів, сягнула корінням ще часів пантеїзму, коли панував культ природних сил.
Мова про новий роман відомої української письменниці, за походженням гуцулки, Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки», що продовжує історично-психологічну лінію попередніх романів, зокрема, «Солодкої Дарусі».
Композицію роману складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Оригінально визначає авторка жанр – сага, і додає – сімейна, у новелах (щодо саги, то це північноскандинавський жанр, у більшості своїй історично-біографічна або міфологічна оповідь, у ширшому розумінні – сказання, згадаймо «Сагу про Форсайтів» - сімейну хроніку великого англійця Джона Голсуорсі). Герої новел – батьки-сини, брати-доньки, сусіди-коханці, друзі-вороги. Композиційним стержнем роману є головна думка: все чує над собою владу минущості…окрім любові. За словами самої авторки, її книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю.
Коли читаєш роман, то першим упадає в око його словниковий раритет, щедро аж до переситу насичений «гуцулизмами». Складається враження, що натхнення письменниці вишукує у свідомості насамперед слова найрідніші і тому найточніші, хоча для пересічного читача – найдивніші (що потребує давати до них примітки). У сімейному і громадському побуті гуцулів стійко зберігалися своєрідні архаїчні риси, патріархальні устої, повага до батьків, висока духовна культура: традиції, вірування, звичаї, обряди. У романі письменниці чітко простежується зв’язок зі своєю малою батьківщиною, починаючи від давніх язичницьких елементів, фантастичних ірраціональних уявлень до практичного, біографічного досвіду.
Конфлікт героїв з дійсністю гострий, як ніж. Читач чує голос людської муки. Підтекстом звучить застереження-забобон про те, що гріх і його спокута – явища матеріальні, для маленького людського серця - безпощадні жорна!
У кожної людини буває день, коли вона вперше відчуває своє серце. З одного боку видається, що йти далеко у своїх захопленнях красою і спокусливістю життя – гріх, але з переляком і сміливістю самогубця ми навіки захмелюємося любов’ю, даємо бій духовній бридоті і кволості, стаємо на шлях насолоди і водночас невидимий, але прямий шлях до трагедії.
Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет і авторський «потік свідомості». Письменниця не сахається «тілесних» сцен і майстерно описує психологію і дії коханців.
Видання ошатне, суперова поліграфія, модерновий друк, кольорові ілюстрації художника Сергія Іванова вражають поєднанням давніх і сучасних мотивів.
Я тримаюся думки, що сагою можна назвати скоріше цикл романів Марії Матіос. Це «Солодка Даруся», «Нація» і рецензована книга, з надією, що продовження не забариться. Пробі, утиснемо трохи англійців!
Тернопіль - Київ
Надруковано : "Літературна Україна" 27.12.2007
Марія Матіос. Майже ніколи не навпаки. Сімейна сага у новелах. Львів, ЛА Піраміда, - 2007 .
Напевно, вона сама була колись мольфаркою і жила у дрімучому язичницькому світі, але щоби написати свої книги, мусила стати людиною, жінкою. Вона глибоко й органічно вросла у традиційну релігію своїх пращурів, сягнула корінням ще часів пантеїзму, коли панував культ природних сил.
Мова про новий роман відомої української письменниці, за походженням гуцулки, Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки», що продовжує історично-психологічну лінію попередніх романів, зокрема, «Солодкої Дарусі».
Композицію роману складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Оригінально визначає авторка жанр – сага, і додає – сімейна, у новелах (щодо саги, то це північноскандинавський жанр, у більшості своїй історично-біографічна або міфологічна оповідь, у ширшому розумінні – сказання, згадаймо «Сагу про Форсайтів» - сімейну хроніку великого англійця Джона Голсуорсі). Герої новел – батьки-сини, брати-доньки, сусіди-коханці, друзі-вороги. Композиційним стержнем роману є головна думка: все чує над собою владу минущості…окрім любові. За словами самої авторки, її книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю.
Коли читаєш роман, то першим упадає в око його словниковий раритет, щедро аж до переситу насичений «гуцулизмами». Складається враження, що натхнення письменниці вишукує у свідомості насамперед слова найрідніші і тому найточніші, хоча для пересічного читача – найдивніші (що потребує давати до них примітки). У сімейному і громадському побуті гуцулів стійко зберігалися своєрідні архаїчні риси, патріархальні устої, повага до батьків, висока духовна культура: традиції, вірування, звичаї, обряди. У романі письменниці чітко простежується зв’язок зі своєю малою батьківщиною, починаючи від давніх язичницьких елементів, фантастичних ірраціональних уявлень до практичного, біографічного досвіду.
Конфлікт героїв з дійсністю гострий, як ніж. Читач чує голос людської муки. Підтекстом звучить застереження-забобон про те, що гріх і його спокута – явища матеріальні, для маленького людського серця - безпощадні жорна!
У кожної людини буває день, коли вона вперше відчуває своє серце. З одного боку видається, що йти далеко у своїх захопленнях красою і спокусливістю життя – гріх, але з переляком і сміливістю самогубця ми навіки захмелюємося любов’ю, даємо бій духовній бридоті і кволості, стаємо на шлях насолоди і водночас невидимий, але прямий шлях до трагедії.
Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет і авторський «потік свідомості». Письменниця не сахається «тілесних» сцен і майстерно описує психологію і дії коханців.
Видання ошатне, суперова поліграфія, модерновий друк, кольорові ілюстрації художника Сергія Іванова вражають поєднанням давніх і сучасних мотивів.
Я тримаюся думки, що сагою можна назвати скоріше цикл романів Марії Матіос. Це «Солодка Даруся», «Нація» і рецензована книга, з надією, що продовження не забариться. Пробі, утиснемо трохи англійців!
Тернопіль - Київ
Надруковано : "Літературна Україна" 27.12.2007
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію