Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
2026.09.19
06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ
«Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш».
Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Новий роман Марії Матіос Майже ніколи не навпаки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Новий роман Марії Матіос Майже ніколи не навпаки
Життя крізь призму смерті.
Марія Матіос. Майже ніколи не навпаки. Сімейна сага у новелах. Львів, ЛА Піраміда, - 2007 .
Напевно, вона сама була колись мольфаркою і жила у дрімучому язичницькому світі, але щоби написати свої книги, мусила стати людиною, жінкою. Вона глибоко й органічно вросла у традиційну релігію своїх пращурів, сягнула корінням ще часів пантеїзму, коли панував культ природних сил.
Мова про новий роман відомої української письменниці, за походженням гуцулки, Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки», що продовжує історично-психологічну лінію попередніх романів, зокрема, «Солодкої Дарусі».
Композицію роману складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Оригінально визначає авторка жанр – сага, і додає – сімейна, у новелах (щодо саги, то це північноскандинавський жанр, у більшості своїй історично-біографічна або міфологічна оповідь, у ширшому розумінні – сказання, згадаймо «Сагу про Форсайтів» - сімейну хроніку великого англійця Джона Голсуорсі). Герої новел – батьки-сини, брати-доньки, сусіди-коханці, друзі-вороги. Композиційним стержнем роману є головна думка: все чує над собою владу минущості…окрім любові. За словами самої авторки, її книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю.
Коли читаєш роман, то першим упадає в око його словниковий раритет, щедро аж до переситу насичений «гуцулизмами». Складається враження, що натхнення письменниці вишукує у свідомості насамперед слова найрідніші і тому найточніші, хоча для пересічного читача – найдивніші (що потребує давати до них примітки). У сімейному і громадському побуті гуцулів стійко зберігалися своєрідні архаїчні риси, патріархальні устої, повага до батьків, висока духовна культура: традиції, вірування, звичаї, обряди. У романі письменниці чітко простежується зв’язок зі своєю малою батьківщиною, починаючи від давніх язичницьких елементів, фантастичних ірраціональних уявлень до практичного, біографічного досвіду.
Конфлікт героїв з дійсністю гострий, як ніж. Читач чує голос людської муки. Підтекстом звучить застереження-забобон про те, що гріх і його спокута – явища матеріальні, для маленького людського серця - безпощадні жорна!
У кожної людини буває день, коли вона вперше відчуває своє серце. З одного боку видається, що йти далеко у своїх захопленнях красою і спокусливістю життя – гріх, але з переляком і сміливістю самогубця ми навіки захмелюємося любов’ю, даємо бій духовній бридоті і кволості, стаємо на шлях насолоди і водночас невидимий, але прямий шлях до трагедії.
Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет і авторський «потік свідомості». Письменниця не сахається «тілесних» сцен і майстерно описує психологію і дії коханців.
Видання ошатне, суперова поліграфія, модерновий друк, кольорові ілюстрації художника Сергія Іванова вражають поєднанням давніх і сучасних мотивів.
Я тримаюся думки, що сагою можна назвати скоріше цикл романів Марії Матіос. Це «Солодка Даруся», «Нація» і рецензована книга, з надією, що продовження не забариться. Пробі, утиснемо трохи англійців!
Тернопіль - Київ
Надруковано : "Літературна Україна" 27.12.2007
Марія Матіос. Майже ніколи не навпаки. Сімейна сага у новелах. Львів, ЛА Піраміда, - 2007 .
Напевно, вона сама була колись мольфаркою і жила у дрімучому язичницькому світі, але щоби написати свої книги, мусила стати людиною, жінкою. Вона глибоко й органічно вросла у традиційну релігію своїх пращурів, сягнула корінням ще часів пантеїзму, коли панував культ природних сил.
Мова про новий роман відомої української письменниці, за походженням гуцулки, Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки», що продовжує історично-психологічну лінію попередніх романів, зокрема, «Солодкої Дарусі».
Композицію роману складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Оригінально визначає авторка жанр – сага, і додає – сімейна, у новелах (щодо саги, то це північноскандинавський жанр, у більшості своїй історично-біографічна або міфологічна оповідь, у ширшому розумінні – сказання, згадаймо «Сагу про Форсайтів» - сімейну хроніку великого англійця Джона Голсуорсі). Герої новел – батьки-сини, брати-доньки, сусіди-коханці, друзі-вороги. Композиційним стержнем роману є головна думка: все чує над собою владу минущості…окрім любові. За словами самої авторки, її книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю.
Коли читаєш роман, то першим упадає в око його словниковий раритет, щедро аж до переситу насичений «гуцулизмами». Складається враження, що натхнення письменниці вишукує у свідомості насамперед слова найрідніші і тому найточніші, хоча для пересічного читача – найдивніші (що потребує давати до них примітки). У сімейному і громадському побуті гуцулів стійко зберігалися своєрідні архаїчні риси, патріархальні устої, повага до батьків, висока духовна культура: традиції, вірування, звичаї, обряди. У романі письменниці чітко простежується зв’язок зі своєю малою батьківщиною, починаючи від давніх язичницьких елементів, фантастичних ірраціональних уявлень до практичного, біографічного досвіду.
Конфлікт героїв з дійсністю гострий, як ніж. Читач чує голос людської муки. Підтекстом звучить застереження-забобон про те, що гріх і його спокута – явища матеріальні, для маленького людського серця - безпощадні жорна!
У кожної людини буває день, коли вона вперше відчуває своє серце. З одного боку видається, що йти далеко у своїх захопленнях красою і спокусливістю життя – гріх, але з переляком і сміливістю самогубця ми навіки захмелюємося любов’ю, даємо бій духовній бридоті і кволості, стаємо на шлях насолоди і водночас невидимий, але прямий шлях до трагедії.
Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет і авторський «потік свідомості». Письменниця не сахається «тілесних» сцен і майстерно описує психологію і дії коханців.
Видання ошатне, суперова поліграфія, модерновий друк, кольорові ілюстрації художника Сергія Іванова вражають поєднанням давніх і сучасних мотивів.
Я тримаюся думки, що сагою можна назвати скоріше цикл романів Марії Матіос. Це «Солодка Даруся», «Нація» і рецензована книга, з надією, що продовження не забариться. Пробі, утиснемо трохи англійців!
Тернопіль - Київ
Надруковано : "Літературна Україна" 27.12.2007
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
