Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.22
09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
2025.11.22
07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
2025.11.22
06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
2025.11.21
22:14
На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
2025.11.21
21:13
мовчіть боги
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
2025.11.21
21:11
вже тебе немає поруч і тепла
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
2025.11.21
16:14
І прийшла Перемога!
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
2025.11.21
16:07
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
2025.11.21
15:58
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
2025.11.20
21:20
Ой учора ізвечора сталася новина:
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
2025.11.20
13:41
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.20
10:40
Хмар білосніжні вузлики
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Новий роман Марії Матіос Майже ніколи не навпаки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Новий роман Марії Матіос Майже ніколи не навпаки
Життя крізь призму смерті.
Марія Матіос. Майже ніколи не навпаки. Сімейна сага у новелах. Львів, ЛА Піраміда, - 2007 .
Напевно, вона сама була колись мольфаркою і жила у дрімучому язичницькому світі, але щоби написати свої книги, мусила стати людиною, жінкою. Вона глибоко й органічно вросла у традиційну релігію своїх пращурів, сягнула корінням ще часів пантеїзму, коли панував культ природних сил.
Мова про новий роман відомої української письменниці, за походженням гуцулки, Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки», що продовжує історично-психологічну лінію попередніх романів, зокрема, «Солодкої Дарусі».
Композицію роману складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Оригінально визначає авторка жанр – сага, і додає – сімейна, у новелах (щодо саги, то це північноскандинавський жанр, у більшості своїй історично-біографічна або міфологічна оповідь, у ширшому розумінні – сказання, згадаймо «Сагу про Форсайтів» - сімейну хроніку великого англійця Джона Голсуорсі). Герої новел – батьки-сини, брати-доньки, сусіди-коханці, друзі-вороги. Композиційним стержнем роману є головна думка: все чує над собою владу минущості…окрім любові. За словами самої авторки, її книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю.
Коли читаєш роман, то першим упадає в око його словниковий раритет, щедро аж до переситу насичений «гуцулизмами». Складається враження, що натхнення письменниці вишукує у свідомості насамперед слова найрідніші і тому найточніші, хоча для пересічного читача – найдивніші (що потребує давати до них примітки). У сімейному і громадському побуті гуцулів стійко зберігалися своєрідні архаїчні риси, патріархальні устої, повага до батьків, висока духовна культура: традиції, вірування, звичаї, обряди. У романі письменниці чітко простежується зв’язок зі своєю малою батьківщиною, починаючи від давніх язичницьких елементів, фантастичних ірраціональних уявлень до практичного, біографічного досвіду.
Конфлікт героїв з дійсністю гострий, як ніж. Читач чує голос людської муки. Підтекстом звучить застереження-забобон про те, що гріх і його спокута – явища матеріальні, для маленького людського серця - безпощадні жорна!
У кожної людини буває день, коли вона вперше відчуває своє серце. З одного боку видається, що йти далеко у своїх захопленнях красою і спокусливістю життя – гріх, але з переляком і сміливістю самогубця ми навіки захмелюємося любов’ю, даємо бій духовній бридоті і кволості, стаємо на шлях насолоди і водночас невидимий, але прямий шлях до трагедії.
Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет і авторський «потік свідомості». Письменниця не сахається «тілесних» сцен і майстерно описує психологію і дії коханців.
Видання ошатне, суперова поліграфія, модерновий друк, кольорові ілюстрації художника Сергія Іванова вражають поєднанням давніх і сучасних мотивів.
Я тримаюся думки, що сагою можна назвати скоріше цикл романів Марії Матіос. Це «Солодка Даруся», «Нація» і рецензована книга, з надією, що продовження не забариться. Пробі, утиснемо трохи англійців!
Тернопіль - Київ
Надруковано : "Літературна Україна" 27.12.2007
Марія Матіос. Майже ніколи не навпаки. Сімейна сага у новелах. Львів, ЛА Піраміда, - 2007 .
Напевно, вона сама була колись мольфаркою і жила у дрімучому язичницькому світі, але щоби написати свої книги, мусила стати людиною, жінкою. Вона глибоко й органічно вросла у традиційну релігію своїх пращурів, сягнула корінням ще часів пантеїзму, коли панував культ природних сил.
Мова про новий роман відомої української письменниці, за походженням гуцулки, Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки», що продовжує історично-психологічну лінію попередніх романів, зокрема, «Солодкої Дарусі».
Композицію роману складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Оригінально визначає авторка жанр – сага, і додає – сімейна, у новелах (щодо саги, то це північноскандинавський жанр, у більшості своїй історично-біографічна або міфологічна оповідь, у ширшому розумінні – сказання, згадаймо «Сагу про Форсайтів» - сімейну хроніку великого англійця Джона Голсуорсі). Герої новел – батьки-сини, брати-доньки, сусіди-коханці, друзі-вороги. Композиційним стержнем роману є головна думка: все чує над собою владу минущості…окрім любові. За словами самої авторки, її книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю.
Коли читаєш роман, то першим упадає в око його словниковий раритет, щедро аж до переситу насичений «гуцулизмами». Складається враження, що натхнення письменниці вишукує у свідомості насамперед слова найрідніші і тому найточніші, хоча для пересічного читача – найдивніші (що потребує давати до них примітки). У сімейному і громадському побуті гуцулів стійко зберігалися своєрідні архаїчні риси, патріархальні устої, повага до батьків, висока духовна культура: традиції, вірування, звичаї, обряди. У романі письменниці чітко простежується зв’язок зі своєю малою батьківщиною, починаючи від давніх язичницьких елементів, фантастичних ірраціональних уявлень до практичного, біографічного досвіду.
Конфлікт героїв з дійсністю гострий, як ніж. Читач чує голос людської муки. Підтекстом звучить застереження-забобон про те, що гріх і його спокута – явища матеріальні, для маленького людського серця - безпощадні жорна!
У кожної людини буває день, коли вона вперше відчуває своє серце. З одного боку видається, що йти далеко у своїх захопленнях красою і спокусливістю життя – гріх, але з переляком і сміливістю самогубця ми навіки захмелюємося любов’ю, даємо бій духовній бридоті і кволості, стаємо на шлях насолоди і водночас невидимий, але прямий шлях до трагедії.
Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет і авторський «потік свідомості». Письменниця не сахається «тілесних» сцен і майстерно описує психологію і дії коханців.
Видання ошатне, суперова поліграфія, модерновий друк, кольорові ілюстрації художника Сергія Іванова вражають поєднанням давніх і сучасних мотивів.
Я тримаюся думки, що сагою можна назвати скоріше цикл романів Марії Матіос. Це «Солодка Даруся», «Нація» і рецензована книга, з надією, що продовження не забариться. Пробі, утиснемо трохи англійців!
Тернопіль - Київ
Надруковано : "Літературна Україна" 27.12.2007
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
