Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Ням-ням
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ням-ням
Є у мене друг, щоб він здох. Говорить одну правду, і таку дошкульну, що хочеться його удавити. Можливо, так і зроблю, бо сил терпіти його сичання уже немає. Може й промовчати, коли бачить в чужому оці тріску - так ні: все виносить на суд громади. І те, що я регулярно зраджую власній дружині, і те, що заліз до Спілки письменників крізь дупу і то лише з третьої - останньої спроби. На розгляд приймальної комісії подав дві брошурки, кожна сторінок на 20, де аж ряхтіло в очах від слів “кохання”, “любов”, “душа” та “серце”. Аби остання спроба не завершилася фіаско, то довелося увечері, в переддень голосування, обдзвонювати кожного члена приймальної комісії та нагадувати про себе. І дещо пообіцяти. І заручитися підтримкою класиків. А товариш дізнався про це неподобство і давай шпетити:
- Хто тобі дав список членів? Це ж таємна інформація! Негоже в рай піднебесний вповзати отаким от чином.
- А яке тобі діло? Що ти вчепився в мене, як реп’ях? Якщо я і з третього разу не потраплю на вершину Парнасу, то більше подавати заяву на вступ до НСПУ не матиму права. Тому мовчи, а краще - допоможи другові морально. Або побалакай з ким слід, аби все пройшло як по маслу.
Не захотів допомагати. Сказав, що йому навіть бридко про таке думати. Сказав: “Мені тричі Дмитро Павличко пропонував написати рекомендацію до Спілки. А я відмовився. Аби ніхто не сказав, що я в’їхав до творчої організації не завдяки власному таланту, а спираючись на авторитет класика української літератури”.
А ламати мою судьбу йому не бридко? Можливо, у мені зріє великий поет, правда ще не розкрилений. А членство у Спілці нарешті розкоркує в мені всі чакри божественної обдарованості. Він про це подумав? Ледь своєю правдою не зламав мою судьбину.
З ним завжди так: напишу якусь чергову солодку дурницю про кохання - каже, що це дурниця. Ніколи не хвалить. Хіба так друзі чинять? Звичайно ж ні!
А от у фейсбуці маю скирти утішливих коментарів шанувальників моєї творчості. Всі хвалять, всі називають солодкоголосим Орфеєм сучасної любовної лірики. А того, хто іменує мої пастельні сонети та баркароли “гавриліадою” - миттєво видаляю з друзів і блокую назавжди. Так що на моїй сторінці ви побачите виключно позитивні відгуки, без критики і підказок. Якщо почитати коментарі, то виходить що я, як мінімум - геній.
Взірцевою для мене є поезія Ярослава Чорногуза. Ось оце місце особливо подобається.
“Твоє прекрасне ніжне серце чуле -
(Полікувала, їстоньки дала)
Мені весну у хату повернуло,
Хлюпнуло пригорщі твого тепла.
А от поезія Олександра Сушка - навпаки - дратує. Немає в його творчості глибини, поезії торкаються ногами землі, теми наративно-примітивні, ще й густо поцятковані громадянськими мотивами. А це страшно дратує творчих людей. Особливо пейзажних ліриків. Поезія повинна бути солодкою, заспокійливою, утішливою, викликати мрійливу сльозотечу та бажання негайно купити книжку в автора.
Думав-гадав і вирішив таки позбутися того Сушка раз і назавжди. Спекатися його пильного сатиричного ока та нещадної критики. Для початку заблокував його у фейсбуці, видалив з друзів. Потім заблокував на “Поетичних майстернях”. На цьому сайті правдивих коментарів під моїми творіннями відтепер писати не може. Тільки читає і люто захоплюється. А згодом і телефон його заблокував аби, не приведи Господи, не дозвонився та не зіпсував мені пастельного настрою.
І нарешті став я кріпко спати. Повернувся диявольський апетит. Якщо раніше, після спілкування з Сушком, перо вислизало з рук, то нині моя пишногруда муза не дає спокою ні вдень, ні вночі. Строчу віршатка про кохання аж гай шумить. Скоро нова книжка вийде, сторінок на вісімсот.
Тому і Вам, шановні друзі мого незбагненного таланту, раджу заблокувати цього правдорубця-кровосиса. Ми, справжні митці, пишемо виключно серцем і душею, і не потребуємо ні критики, ні сатири, ні... правди.
19.03.2021р.
- Хто тобі дав список членів? Це ж таємна інформація! Негоже в рай піднебесний вповзати отаким от чином.
- А яке тобі діло? Що ти вчепився в мене, як реп’ях? Якщо я і з третього разу не потраплю на вершину Парнасу, то більше подавати заяву на вступ до НСПУ не матиму права. Тому мовчи, а краще - допоможи другові морально. Або побалакай з ким слід, аби все пройшло як по маслу.
Не захотів допомагати. Сказав, що йому навіть бридко про таке думати. Сказав: “Мені тричі Дмитро Павличко пропонував написати рекомендацію до Спілки. А я відмовився. Аби ніхто не сказав, що я в’їхав до творчої організації не завдяки власному таланту, а спираючись на авторитет класика української літератури”.
А ламати мою судьбу йому не бридко? Можливо, у мені зріє великий поет, правда ще не розкрилений. А членство у Спілці нарешті розкоркує в мені всі чакри божественної обдарованості. Він про це подумав? Ледь своєю правдою не зламав мою судьбину.
З ним завжди так: напишу якусь чергову солодку дурницю про кохання - каже, що це дурниця. Ніколи не хвалить. Хіба так друзі чинять? Звичайно ж ні!
А от у фейсбуці маю скирти утішливих коментарів шанувальників моєї творчості. Всі хвалять, всі називають солодкоголосим Орфеєм сучасної любовної лірики. А того, хто іменує мої пастельні сонети та баркароли “гавриліадою” - миттєво видаляю з друзів і блокую назавжди. Так що на моїй сторінці ви побачите виключно позитивні відгуки, без критики і підказок. Якщо почитати коментарі, то виходить що я, як мінімум - геній.
Взірцевою для мене є поезія Ярослава Чорногуза. Ось оце місце особливо подобається.
“Твоє прекрасне ніжне серце чуле -
(Полікувала, їстоньки дала)
Мені весну у хату повернуло,
Хлюпнуло пригорщі твого тепла.
А от поезія Олександра Сушка - навпаки - дратує. Немає в його творчості глибини, поезії торкаються ногами землі, теми наративно-примітивні, ще й густо поцятковані громадянськими мотивами. А це страшно дратує творчих людей. Особливо пейзажних ліриків. Поезія повинна бути солодкою, заспокійливою, утішливою, викликати мрійливу сльозотечу та бажання негайно купити книжку в автора.
Думав-гадав і вирішив таки позбутися того Сушка раз і назавжди. Спекатися його пильного сатиричного ока та нещадної критики. Для початку заблокував його у фейсбуці, видалив з друзів. Потім заблокував на “Поетичних майстернях”. На цьому сайті правдивих коментарів під моїми творіннями відтепер писати не може. Тільки читає і люто захоплюється. А згодом і телефон його заблокував аби, не приведи Господи, не дозвонився та не зіпсував мені пастельного настрою.
І нарешті став я кріпко спати. Повернувся диявольський апетит. Якщо раніше, після спілкування з Сушком, перо вислизало з рук, то нині моя пишногруда муза не дає спокою ні вдень, ні вночі. Строчу віршатка про кохання аж гай шумить. Скоро нова книжка вийде, сторінок на вісімсот.
Тому і Вам, шановні друзі мого незбагненного таланту, раджу заблокувати цього правдорубця-кровосиса. Ми, справжні митці, пишемо виключно серцем і душею, і не потребуємо ні критики, ні сатири, ні... правди.
19.03.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
