ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Весна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Весна
З якогось дива Президент цьогоріч запросив мене на свій день народження. Не знаю хто напоумив: Давид Арахамія чи Єрмак, а може, й сам Баканов. У кожного з них свої резони. Один з них трохи начитаніший від інших, оскільки встромляє носа не тільки у кляузи конкурентів та розпорядження щодо “віджиму” бізнесу на користь своїх родичів та друзів, а навіть в мою сторінку у фейсбуці. Особливо, коли там вряди-годи з“являються картинки з їхнім начальником.
Так от, підсів до мене поближче Президент, утьопав вареху холодцю в мою таріль, підпер щоку рукою та й питає:
- Сашко! А чого це ти на мене такий злий? Що не вірш про владу - б’єш тільки мене по кумполу, тільки мою мошонку рвеш зубиськами. А є ж ще й депутати, і міністри непутящі, бізнесмени зажерливі. Так ні - зосередився виключно на моїй персоні.
Холодцю я не їв,- у мене від нього гикавка. Ухопив лобстера з монаршої миски, одірвав хвостика, почистив, почмакав з насолодою і відповідаю:
- На політичному Олімпі ви випадкова людина. Наче приблудний песик-пекінесик. Дуже симпатичний, вельми потішний, зі здоровими амбіціями та щиросердним поглядом. Але - приблудний. Он, Юлія Тимошенко двадцять п’ять років каторжно кайлує, аби отримати корону. Скільки разів хотіла стати Президентом - не порахувати. І все марно. Скільки добра за цей час народу зробила - страшно сказати. Та й пройшла усі щаблинки державної влади, знає де, що і як безкарно вкрасти. І так - що потім люди дякуватимуть і руки цілуватимуть. А ви - гоп! - і вже на народному горбакові.
- Я ж не краду! Не брешу! Намагаюся зробити все так, аби поспільству жилося легше. І жирніше,
- _ Еге ж, жирніше. За півтора роки вашого президенства громадяни стали від того жиру як бобри у салі. Особливо радують ціни та зарплати. Кого не спитаєш - всі задоволені. Наче...
- А що не подобається?
- Ну, по перше,- гречка по 45. Такої неземної благодаті навіть у страшному сні шизофреніка не намарилось би. І на цукор. І на олію...
- Так їжте картоплю! Вона дешевша.
- Не хочу картоплі, Я від неї лисіти почав інтенсивно. Уранці - картопля, удень - картопля. А увечері - бульба. Хоч на вашому дні народженні нагуляю жиру,- одказую очільникові держави і знову тягну з його миски ще одного лобстера. Ох і смачні!!!! - скажу вам. Їв би та їв.
- А що ще не подобається?
- Останній ваш кліп-звернення до народу України. Отой, де ви з нагим торсом крутили педалі на велотренажері та усміхаючись говорили: “У нас все добре, зарплати ростуть, пенсії підвищуються галопуючими темпами, за мінімалку вже можна купити однокімнатну хрущовку. Так що дякуйте, шановні, що я у вас є і плескайте в долоні”.
- А що подобається?
- Подобається сюжет із фільму “Слуга народу”, де ви хвацько вхопили автомата і розстріляли парламентарів, за те, що вони слугували своїй кишені, а не державі.
Ззаду підійшов Баканов, вхопив мене за вухо і як ревне:
- Ти як з Президентом розмовляєш? Зараз одведу тебе в душогубку і розкажу як треба балакати з гарантом Конституції!
- Ой! - вигукнув я від несподіванки.- Відпусти, зарізяко! Я ж тут в гостях, наче, а не в твоїй приватній катівні!
Відпустив, але гарчати не перестав, ще й супиться як середа на п’ятницю.
Довго мовчав очільник держави, дуже довго. Роздумував - чи я голослівний критикан, якого треба тут таки й стратити, чи змучений реформами несвідомий громадянин, який втратив терпець і довіру до влади.
- Але ж є й позитивні зміни, такі, які дадуть поштовх розвиткові держави,- нарешті вичавив з себе Зеленський.
- Наприклад?
- Закрили телевізійні канали, які паплюжать Україну, скоро і Шарієві рота заліпимо. Навіть патріотам України сподобався такий державницький акт. А ще будуємо дороги, потроху крутимо роги суддям, укріплюємо армію...
А я дожував лобстера, скрушно зітхнув і подумав: “Не доживу, мабуть, до тієї благодаті, яку будує нинішня влада. Не вистачить ні здоров’я, ні готівки аби оплачувати усі ті реформи. Я б згодився ще трохи потерпіти в цей складний час, коли Росія веде проти нас неоголошену війну, і сумирно тягнути лямку нестатків скільки треба, якщо б так само чинили і владоможці. Але єдине що бачу - стотисячні зарплати чиновників, які окупували владні корита, повний законодавчий розгардіяш та зарослі бур’янами землі у власному селі.
Вимирає мій народ, зникає худоба, більшає покинутих напризволяще хат, а молодь масово втікає куди очі бачать.
Не при Януковичу та Порошенкові закрили сільську амбулаторію та ветаптеку. Саме при Зеленському відмінили половину рейсових маршрутів, які курсують через село, а в школі ліквідували старші класи. А ціни на комуналку та продукти харчування виросли так, що ніякими благими намірами та реформами цю прірву між очікуваннями громади та обіцянками керівників держави вже не затулити...
Я прокинувся, потягнувся, наче кіт на осонні, та визирнув у вікно. А там!..
А там прилетіли гуси з вирію, у небі пропливло двійко чапель, з дупла старого каштана долинає сюрчання шпака. А коти нявчать так, що чути на усе село.
Прийшла весна. І хай ще лежить сніг, який випав учора, але стало тепло, за тиждень буде рівнодення. Небавом надійде напружена пора весняних робіт. І часу ламати голову над реформами та слухати телевізійні казки політичних балаболок вже не буде. А буде оранка, буде сівба, буде цілодобове длубання у святій землі та робота в садку.
От тільки й досі не можу зрозуміти: з якого дива мені наснився Зеленський зі своєю компанією? Може - до гарного урожаю? Як ви гадаєте?
Так от, підсів до мене поближче Президент, утьопав вареху холодцю в мою таріль, підпер щоку рукою та й питає:
- Сашко! А чого це ти на мене такий злий? Що не вірш про владу - б’єш тільки мене по кумполу, тільки мою мошонку рвеш зубиськами. А є ж ще й депутати, і міністри непутящі, бізнесмени зажерливі. Так ні - зосередився виключно на моїй персоні.
Холодцю я не їв,- у мене від нього гикавка. Ухопив лобстера з монаршої миски, одірвав хвостика, почистив, почмакав з насолодою і відповідаю:
- На політичному Олімпі ви випадкова людина. Наче приблудний песик-пекінесик. Дуже симпатичний, вельми потішний, зі здоровими амбіціями та щиросердним поглядом. Але - приблудний. Он, Юлія Тимошенко двадцять п’ять років каторжно кайлує, аби отримати корону. Скільки разів хотіла стати Президентом - не порахувати. І все марно. Скільки добра за цей час народу зробила - страшно сказати. Та й пройшла усі щаблинки державної влади, знає де, що і як безкарно вкрасти. І так - що потім люди дякуватимуть і руки цілуватимуть. А ви - гоп! - і вже на народному горбакові.
- Я ж не краду! Не брешу! Намагаюся зробити все так, аби поспільству жилося легше. І жирніше,
- _ Еге ж, жирніше. За півтора роки вашого президенства громадяни стали від того жиру як бобри у салі. Особливо радують ціни та зарплати. Кого не спитаєш - всі задоволені. Наче...
- А що не подобається?
- Ну, по перше,- гречка по 45. Такої неземної благодаті навіть у страшному сні шизофреніка не намарилось би. І на цукор. І на олію...
- Так їжте картоплю! Вона дешевша.
- Не хочу картоплі, Я від неї лисіти почав інтенсивно. Уранці - картопля, удень - картопля. А увечері - бульба. Хоч на вашому дні народженні нагуляю жиру,- одказую очільникові держави і знову тягну з його миски ще одного лобстера. Ох і смачні!!!! - скажу вам. Їв би та їв.
- А що ще не подобається?
- Останній ваш кліп-звернення до народу України. Отой, де ви з нагим торсом крутили педалі на велотренажері та усміхаючись говорили: “У нас все добре, зарплати ростуть, пенсії підвищуються галопуючими темпами, за мінімалку вже можна купити однокімнатну хрущовку. Так що дякуйте, шановні, що я у вас є і плескайте в долоні”.
- А що подобається?
- Подобається сюжет із фільму “Слуга народу”, де ви хвацько вхопили автомата і розстріляли парламентарів, за те, що вони слугували своїй кишені, а не державі.
Ззаду підійшов Баканов, вхопив мене за вухо і як ревне:
- Ти як з Президентом розмовляєш? Зараз одведу тебе в душогубку і розкажу як треба балакати з гарантом Конституції!
- Ой! - вигукнув я від несподіванки.- Відпусти, зарізяко! Я ж тут в гостях, наче, а не в твоїй приватній катівні!
Відпустив, але гарчати не перестав, ще й супиться як середа на п’ятницю.
Довго мовчав очільник держави, дуже довго. Роздумував - чи я голослівний критикан, якого треба тут таки й стратити, чи змучений реформами несвідомий громадянин, який втратив терпець і довіру до влади.
- Але ж є й позитивні зміни, такі, які дадуть поштовх розвиткові держави,- нарешті вичавив з себе Зеленський.
- Наприклад?
- Закрили телевізійні канали, які паплюжать Україну, скоро і Шарієві рота заліпимо. Навіть патріотам України сподобався такий державницький акт. А ще будуємо дороги, потроху крутимо роги суддям, укріплюємо армію...
А я дожував лобстера, скрушно зітхнув і подумав: “Не доживу, мабуть, до тієї благодаті, яку будує нинішня влада. Не вистачить ні здоров’я, ні готівки аби оплачувати усі ті реформи. Я б згодився ще трохи потерпіти в цей складний час, коли Росія веде проти нас неоголошену війну, і сумирно тягнути лямку нестатків скільки треба, якщо б так само чинили і владоможці. Але єдине що бачу - стотисячні зарплати чиновників, які окупували владні корита, повний законодавчий розгардіяш та зарослі бур’янами землі у власному селі.
Вимирає мій народ, зникає худоба, більшає покинутих напризволяще хат, а молодь масово втікає куди очі бачать.
Не при Януковичу та Порошенкові закрили сільську амбулаторію та ветаптеку. Саме при Зеленському відмінили половину рейсових маршрутів, які курсують через село, а в школі ліквідували старші класи. А ціни на комуналку та продукти харчування виросли так, що ніякими благими намірами та реформами цю прірву між очікуваннями громади та обіцянками керівників держави вже не затулити...
Я прокинувся, потягнувся, наче кіт на осонні, та визирнув у вікно. А там!..
А там прилетіли гуси з вирію, у небі пропливло двійко чапель, з дупла старого каштана долинає сюрчання шпака. А коти нявчать так, що чути на усе село.
Прийшла весна. І хай ще лежить сніг, який випав учора, але стало тепло, за тиждень буде рівнодення. Небавом надійде напружена пора весняних робіт. І часу ламати голову над реформами та слухати телевізійні казки політичних балаболок вже не буде. А буде оранка, буде сівба, буде цілодобове длубання у святій землі та робота в садку.
От тільки й досі не можу зрозуміти: з якого дива мені наснився Зеленський зі своєю компанією? Може - до гарного урожаю? Як ви гадаєте?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію