ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Еліксир справедливості
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Еліксир справедливості
Розчакловувати навроки земляків - важка справа. Особливо, коли ті земляки змалку привчилися красти і брехати. Здорова людина ніколи не дозволить собі поміняти чесну працю на барижництво, або піти, наприклад, у депутати.
Раніше як було: обирали козаки кошового отамана на Січі, той мусив тричі подякувати за довіру і відмовитися від цієї посади. А як оберуть - товариство ловкенько виваляє його в поросячому лайні, дасть добрячих копняків та щиглів і аж по тому вдягає на чуприну новообраного ватажка шапку з налиплими на неї кізяками та вручає пернача. Та й претенденти на папаху у давнину були людьми серйозними, загартованими в боях досвідченими вояками, людьми мудрими і розважливими.
А нині? Пруться на печерські пагорби всі кому не ліньки: клоуни, кримінальні авторитети, фінансові шахраї, перукарі, танцюристи, співаки, кашовари, а то й бомжі.
Є у державі лідерка політичної зграї, дуже знаменита. У неї на банківських рахунках нуль, декларація чиста як сльоза немовляти, свого житла та машини не має, проте живе у Конча-Заспі в чотириповерховому палаці, розташованому на заповідних 50 гектарах святої української землиці, а брендовому вбранню може позаздрити й британська королева. І люди залюбки віддають за неї голоси на виборах, незважаючи на дикі протиріччя між штучно створеним піарниками образом непорочної діви та істинним обличчям поводиря політичних аферистів.
Є й інший претендент на папаху, який одного разу вже її носив. Той особисто доклав руку до створення партії Регіонів, цілував руки Януковичу, був міністром у його уряді, будучи державним службовцем нажив мільярдні статки,
А оскільки в головах людських повний розгардіяш, то нині отримали вони своїм очільником професійного лицедія. Прямо зі сцени. І привів цей веселун до керівництва державою всю свою творчу трупу, і вже за усталеною традицією - друзів, кумів, сватів, красивих дівиць, торгівців шаурмою та біляшами.
- Чоловіче, муркоче дружина, розчісуючи гребінцем мою борідку,- бути біді.
- Чого ж так? Звідки такі сумні пророцтва?- питаю в неї.
- Підказує серце, що наступним очільником держави буде не людина, яка воювала за Україну і отримала числені поранення в боях, не почесний академік, який все життя віддав науці та навчанню дітей, а грошовитий бандит. Або космонавт.
- Так немає у нас космонавтів,- ошелешено одказую своїй дружині-чарівниці. Окрім одного. І той літав років двадцять тому на російському супутнику. А його це героєм України охрестили...
- Ну хай не космонавт, а грумен-собаковод - яка різниця. Найголовніше — що Головнокомандуючим стане людина, яка жодного дня не служила в українській армії та не нюхала пороху. А міністрами - люди, які не лежали на холодних плитах Майдану, виборюючи нормальне майбутнє для наших дітей та онуків. А між депутатів не буде жодного, хто б сидів за власні переконання в тюрмах.
- Так і нині так само.
- І що ти пропонуєш?
- Анумо розкриємо очі громадянам України. Ось, зілля наварила цілющого, заговори потрібні на ту бовтанку поклала. На Пасху піду до церкви і тихцем увіллю її у цебра зі свяченою водою, якою будуть оббризкувати ковбаси та яйця після служби. Розпочну з власного села. А як все вийде - буду той еліксир мудрості роздавати по району, а потім по області, а потім...
Жінка так клацнула ножицями, що вирвала з бороди чималий жмутик волосся.
- Ой!- скрикнув від несподіванки. - Обережніше, бо ще губу одчикрижиш.
Одсунувся від своєї берегині на безпечну відстань, почухав чуприну і кажу:
- Перш ніж використовувати цю мандрагору на людях - потрібно провести клінічні дослідження.
- На кому?
- На курах, наприклад. Або на підсвинках. А краще на собі, як це раніше чинили чесні ескулапи. Якщо одкинеш копита чи щось піде не так - біди не буде. А якщо загине стороння людина - тебе посадять до в’язниці, а майно конфіскують. І стану я бідним як церковна миша. Ти про це подумала?
- Ну що ти таке кажеш? - вигукнула знервована знахурка. - Чи я хоч раз комусь нашкодила?
- Нашкодила! Ще й як! Минулого року в чорноротої баби Москалихи зуб останній випав і мову одібрало, коли ти її своїм зіллям від злослів’я почастувала.
- Так вилікувала! До цього часу від неї ніхто прокльонів не чує!
Еге ж, “вилікувала”, подумав я. Тепер нещасна бабця, у якої єдиною втіхою у житті було батькування, до гробу не балакатиме. Занадто радикальні побічні ефекти нівелюють користь від лікування. Але хіба таке скажеш люблячій дружині? Боронь Боже! Може очі видряпати, а то й образитися. А я свою дружиню люблю, тому ділитися своїми думками з цього приводу не став.
- А як до церкви потрапиш? Ти ж служниця Дажбожа, піп коли йде вулицею, то хреститься як тебе уздріє і шепче “Згинь, нечиста сило!”.
- То від від злоби та незнання таке чинить. Бачить у мені професійного конкурента. Белькоче з амвону про чудеса, які чигають на згорьованих вірян десь у раю піднебесному, а сам не здатен вилікувати навіть прищика на власному носі. Тільки кадилом трясе. А до мене тече річка народу. І ми кожному даємо раду. А це підриває основи віри та фінансову стабільність церковних служителів.
- Та знаю. В неділю, під час його служби, у нашому дворі утричі більше людей, аніж у церкві. За таке і вдавити можна, і анафему накласти...
- Так що, даєш згоду на масове лікування людей від глупства чи ні? - питає дружина.
- Не даю, ти не Кашпіровський, а мудра і відповідальна чаклунка. Якщо накосячиш - загубиш репутацію.
- Ніхто не дізнається, я тихцем.
- Не дізнається? Та я знаю! І цього вже забагато.
- Все одно зроблю. Не можу спокійно дивитися, як люди роблять одні й ті ж самі помилки та наступають на одні й ті ж граблі. У селищі вибори на носі, а народ і досі не знає за кого віддавати свої голоси. Ось я їх навчу!
Сплюнув я спересердя і пішов до корівки кізяки зішкрябувати.
І прийшла Пасха. Благовірний люд клав з горою у кошики суліяки з горілкою, шматки сала, цебра крашанок для освячення. Взагалі християни не знають, що Пейсах - це свято суто єврейське і ніякого відношення до воскресіння Христового не має. Цієї днини благовірні семіти гуртом оббіловують кошерних ягничок, таким чином віншуючи вихід євреїв з єгипетської неволі та шлють подяки Мойсеєві та Єгові.
Мойсея християни обходять стороною, Єгову не згадують, наче його й не було. А старозавітні закони трактують на свій копил. Та й крашанки теж ніякого відношення до християнтва не мають, оскільки цей атрибут запозичено з язичництва. Ну то таке, головне в питаннях релігії - віра. А знання - чиста отрута, яка може відбити охоту ходити до церкви та слухати проповіді. А це вже святотацтво.
Жінка поставила суліяку з калапуцянкою на стола і пішла наводити марафет, а я відкоркував ту пляшчину і нюхнув рідину, яка булькотіла в ній. В голові замакітрилося, почали гудіти джмелі та дико потягнуло на танці. А ще захотілося хутко вилити її в ночви до поросяток, а навзаєм наплескати чистої води з криниці.
Ех, дарма цього не зробив, сплохував, не піддався інстинкту самозбереження.
Жінка заховала під полу пійло і чкурнула до церкви. А за годину повернулася вдоволеною, злодійкувато потираючи руки.
- То що, - питаю,- провернула фокус? Влила цілющу водицю у свячену?
- Влила.
- І як тобі це вдалося?
- Секрет, не скажу, бо інакше битимеш.
А незабаром почалося. Люди розговілися, добряче попоїли та випили, а потім валом посунули зі своїх хат на сільський майдан.
А на майдані вже розпочалося стихійне народне віче. На милю вчувався багатоголосий людський гвалт. Сіли на мотоцикла з коляскою і поїхали дивитися на те диво й ми.
Під’жджаємо і бачимо: на ослона скочила Чикилдиха з рогачем в руках і давай кричати як на пуп:
- Годі терпіти на своїй шиї злодюгу! Геть селищного голову! Він усе село розікрав, землі попереписував на своїх родичів, гроші, які виділяє район, прикарманює. Голосуємо: хто за те, аби переобрати очільника села?
- Я! Я! Я! Я1 Я-а-а-а-а-а!...- відгукнулася громада.
- Тоді йдемо до нього в господу і втопимо в лайні. А натомість оберемо чесну і порядну людину, яка не краде і не бреше.
- Хай Чикилдиха нами керує! - гукнув мій підпилий кум.
- Чи-кил-ди-ха! Чи-кил-ди-ха-а-а-а!- луною одізвався майдан.
А потім людське юрмище, з палаючими від праведного гніву очима, рвонуло до обійстя Бздюхи - селищного голови. Я перехрестився, а дружина зблідла.
- Оце так діє твоя мандрагора?- питаю у розгубленої чаклунки. - Та люди зараз влаштують самосуд! Ти хоч розумієш, що наробила? Не можна насильно спонукати людей до правди та справедливості, інакше буде біда.
- А що ж робити?
- Спасати людину треба! І не тільки одного його. Упокоять селищного голову - візьмуться на дільничного, потім за голову лісгоспу, потім за бізнесменів місцевих. А потім почнуть одне одного душити голими руками.
- Чоловіче, зроби хоч щось, ряту...
Останніх слів вже не розчув, оскільки чкурнув мотоциклом до селищного голови.
Приїхав вчасно, сімейство тільки сіло за стола говіти, тримаючи в руках келишки з кагором.
- Миколо, сідай хутчій у машину і тікай з сім’єю з села. Приїдеш завтра. Біда до тебе суне.
Хутко пояснив що до чого і знову сів на ровера, а Бздюха з сімейством рвонув до райцентру.
Поїхав до міліціянта, потім до лісничого,
Той вже добряче прийняв “на грудь” і тільки бульки носом пускав. Добре, що в нього сім“ї хоч не було, тож увіпхав самітника в коляску і прожогом рвонув до лісу. У мене там халупа є потайна, я в ній трави лікарські висушую для потреб знахурства.
- Сиди тихо, зі схрону ні ногою. Ось тобі пляшка з горілкою і закуска. Святкуй Пасху з їжаками та борсуками, а потім лягай спати. Приїду, коли все устаканиться.
Місцевих бізнесменів про народне повстання попередив по телефону. Ті знають, що я не пустобріх, тому до моїх слів поставилися серйозно і теж повтікали хто куди.
Цього разу все завершилося благополучно: згоріло тільки дві хати, три клуні та півлуга. Еліксир справедливості під ранок перестав діяти і люди прийшли до тями.
А дружина ходить біля мене відтоді як коза біля капусти і весь час шепоче: “Чоловіче, ти ж нікому не розкажеш, що то я винна у підбурюванні до гнівного народного вилевиявлення?”.
А хіба таке розказувати можна, людоньки? Якщо розпатякаю - прийдуть добрі сусіди з вилами і покажуть де раки зимують. Ще й оштрафують, а то й посадять за грати за підлий теракт. І більше не будемо ми тут ні прищів лікувати, ні парубків до молодиць приворожувати. Чи, усе же ж таки розказати, аби хтось здуру так само не вчинив? То що порадите, га?
13.04.2021р.
Раніше як було: обирали козаки кошового отамана на Січі, той мусив тричі подякувати за довіру і відмовитися від цієї посади. А як оберуть - товариство ловкенько виваляє його в поросячому лайні, дасть добрячих копняків та щиглів і аж по тому вдягає на чуприну новообраного ватажка шапку з налиплими на неї кізяками та вручає пернача. Та й претенденти на папаху у давнину були людьми серйозними, загартованими в боях досвідченими вояками, людьми мудрими і розважливими.
А нині? Пруться на печерські пагорби всі кому не ліньки: клоуни, кримінальні авторитети, фінансові шахраї, перукарі, танцюристи, співаки, кашовари, а то й бомжі.
Є у державі лідерка політичної зграї, дуже знаменита. У неї на банківських рахунках нуль, декларація чиста як сльоза немовляти, свого житла та машини не має, проте живе у Конча-Заспі в чотириповерховому палаці, розташованому на заповідних 50 гектарах святої української землиці, а брендовому вбранню може позаздрити й британська королева. І люди залюбки віддають за неї голоси на виборах, незважаючи на дикі протиріччя між штучно створеним піарниками образом непорочної діви та істинним обличчям поводиря політичних аферистів.
Є й інший претендент на папаху, який одного разу вже її носив. Той особисто доклав руку до створення партії Регіонів, цілував руки Януковичу, був міністром у його уряді, будучи державним службовцем нажив мільярдні статки,
А оскільки в головах людських повний розгардіяш, то нині отримали вони своїм очільником професійного лицедія. Прямо зі сцени. І привів цей веселун до керівництва державою всю свою творчу трупу, і вже за усталеною традицією - друзів, кумів, сватів, красивих дівиць, торгівців шаурмою та біляшами.
- Чоловіче, муркоче дружина, розчісуючи гребінцем мою борідку,- бути біді.
- Чого ж так? Звідки такі сумні пророцтва?- питаю в неї.
- Підказує серце, що наступним очільником держави буде не людина, яка воювала за Україну і отримала числені поранення в боях, не почесний академік, який все життя віддав науці та навчанню дітей, а грошовитий бандит. Або космонавт.
- Так немає у нас космонавтів,- ошелешено одказую своїй дружині-чарівниці. Окрім одного. І той літав років двадцять тому на російському супутнику. А його це героєм України охрестили...
- Ну хай не космонавт, а грумен-собаковод - яка різниця. Найголовніше — що Головнокомандуючим стане людина, яка жодного дня не служила в українській армії та не нюхала пороху. А міністрами - люди, які не лежали на холодних плитах Майдану, виборюючи нормальне майбутнє для наших дітей та онуків. А між депутатів не буде жодного, хто б сидів за власні переконання в тюрмах.
- Так і нині так само.
- І що ти пропонуєш?
- Анумо розкриємо очі громадянам України. Ось, зілля наварила цілющого, заговори потрібні на ту бовтанку поклала. На Пасху піду до церкви і тихцем увіллю її у цебра зі свяченою водою, якою будуть оббризкувати ковбаси та яйця після служби. Розпочну з власного села. А як все вийде - буду той еліксир мудрості роздавати по району, а потім по області, а потім...
Жінка так клацнула ножицями, що вирвала з бороди чималий жмутик волосся.
- Ой!- скрикнув від несподіванки. - Обережніше, бо ще губу одчикрижиш.
Одсунувся від своєї берегині на безпечну відстань, почухав чуприну і кажу:
- Перш ніж використовувати цю мандрагору на людях - потрібно провести клінічні дослідження.
- На кому?
- На курах, наприклад. Або на підсвинках. А краще на собі, як це раніше чинили чесні ескулапи. Якщо одкинеш копита чи щось піде не так - біди не буде. А якщо загине стороння людина - тебе посадять до в’язниці, а майно конфіскують. І стану я бідним як церковна миша. Ти про це подумала?
- Ну що ти таке кажеш? - вигукнула знервована знахурка. - Чи я хоч раз комусь нашкодила?
- Нашкодила! Ще й як! Минулого року в чорноротої баби Москалихи зуб останній випав і мову одібрало, коли ти її своїм зіллям від злослів’я почастувала.
- Так вилікувала! До цього часу від неї ніхто прокльонів не чує!
Еге ж, “вилікувала”, подумав я. Тепер нещасна бабця, у якої єдиною втіхою у житті було батькування, до гробу не балакатиме. Занадто радикальні побічні ефекти нівелюють користь від лікування. Але хіба таке скажеш люблячій дружині? Боронь Боже! Може очі видряпати, а то й образитися. А я свою дружиню люблю, тому ділитися своїми думками з цього приводу не став.
- А як до церкви потрапиш? Ти ж служниця Дажбожа, піп коли йде вулицею, то хреститься як тебе уздріє і шепче “Згинь, нечиста сило!”.
- То від від злоби та незнання таке чинить. Бачить у мені професійного конкурента. Белькоче з амвону про чудеса, які чигають на згорьованих вірян десь у раю піднебесному, а сам не здатен вилікувати навіть прищика на власному носі. Тільки кадилом трясе. А до мене тече річка народу. І ми кожному даємо раду. А це підриває основи віри та фінансову стабільність церковних служителів.
- Та знаю. В неділю, під час його служби, у нашому дворі утричі більше людей, аніж у церкві. За таке і вдавити можна, і анафему накласти...
- Так що, даєш згоду на масове лікування людей від глупства чи ні? - питає дружина.
- Не даю, ти не Кашпіровський, а мудра і відповідальна чаклунка. Якщо накосячиш - загубиш репутацію.
- Ніхто не дізнається, я тихцем.
- Не дізнається? Та я знаю! І цього вже забагато.
- Все одно зроблю. Не можу спокійно дивитися, як люди роблять одні й ті ж самі помилки та наступають на одні й ті ж граблі. У селищі вибори на носі, а народ і досі не знає за кого віддавати свої голоси. Ось я їх навчу!
Сплюнув я спересердя і пішов до корівки кізяки зішкрябувати.
І прийшла Пасха. Благовірний люд клав з горою у кошики суліяки з горілкою, шматки сала, цебра крашанок для освячення. Взагалі християни не знають, що Пейсах - це свято суто єврейське і ніякого відношення до воскресіння Христового не має. Цієї днини благовірні семіти гуртом оббіловують кошерних ягничок, таким чином віншуючи вихід євреїв з єгипетської неволі та шлють подяки Мойсеєві та Єгові.
Мойсея християни обходять стороною, Єгову не згадують, наче його й не було. А старозавітні закони трактують на свій копил. Та й крашанки теж ніякого відношення до християнтва не мають, оскільки цей атрибут запозичено з язичництва. Ну то таке, головне в питаннях релігії - віра. А знання - чиста отрута, яка може відбити охоту ходити до церкви та слухати проповіді. А це вже святотацтво.
Жінка поставила суліяку з калапуцянкою на стола і пішла наводити марафет, а я відкоркував ту пляшчину і нюхнув рідину, яка булькотіла в ній. В голові замакітрилося, почали гудіти джмелі та дико потягнуло на танці. А ще захотілося хутко вилити її в ночви до поросяток, а навзаєм наплескати чистої води з криниці.
Ех, дарма цього не зробив, сплохував, не піддався інстинкту самозбереження.
Жінка заховала під полу пійло і чкурнула до церкви. А за годину повернулася вдоволеною, злодійкувато потираючи руки.
- То що, - питаю,- провернула фокус? Влила цілющу водицю у свячену?
- Влила.
- І як тобі це вдалося?
- Секрет, не скажу, бо інакше битимеш.
А незабаром почалося. Люди розговілися, добряче попоїли та випили, а потім валом посунули зі своїх хат на сільський майдан.
А на майдані вже розпочалося стихійне народне віче. На милю вчувався багатоголосий людський гвалт. Сіли на мотоцикла з коляскою і поїхали дивитися на те диво й ми.
Під’жджаємо і бачимо: на ослона скочила Чикилдиха з рогачем в руках і давай кричати як на пуп:
- Годі терпіти на своїй шиї злодюгу! Геть селищного голову! Він усе село розікрав, землі попереписував на своїх родичів, гроші, які виділяє район, прикарманює. Голосуємо: хто за те, аби переобрати очільника села?
- Я! Я! Я! Я1 Я-а-а-а-а-а!...- відгукнулася громада.
- Тоді йдемо до нього в господу і втопимо в лайні. А натомість оберемо чесну і порядну людину, яка не краде і не бреше.
- Хай Чикилдиха нами керує! - гукнув мій підпилий кум.
- Чи-кил-ди-ха! Чи-кил-ди-ха-а-а-а!- луною одізвався майдан.
А потім людське юрмище, з палаючими від праведного гніву очима, рвонуло до обійстя Бздюхи - селищного голови. Я перехрестився, а дружина зблідла.
- Оце так діє твоя мандрагора?- питаю у розгубленої чаклунки. - Та люди зараз влаштують самосуд! Ти хоч розумієш, що наробила? Не можна насильно спонукати людей до правди та справедливості, інакше буде біда.
- А що ж робити?
- Спасати людину треба! І не тільки одного його. Упокоять селищного голову - візьмуться на дільничного, потім за голову лісгоспу, потім за бізнесменів місцевих. А потім почнуть одне одного душити голими руками.
- Чоловіче, зроби хоч щось, ряту...
Останніх слів вже не розчув, оскільки чкурнув мотоциклом до селищного голови.
Приїхав вчасно, сімейство тільки сіло за стола говіти, тримаючи в руках келишки з кагором.
- Миколо, сідай хутчій у машину і тікай з сім’єю з села. Приїдеш завтра. Біда до тебе суне.
Хутко пояснив що до чого і знову сів на ровера, а Бздюха з сімейством рвонув до райцентру.
Поїхав до міліціянта, потім до лісничого,
Той вже добряче прийняв “на грудь” і тільки бульки носом пускав. Добре, що в нього сім“ї хоч не було, тож увіпхав самітника в коляску і прожогом рвонув до лісу. У мене там халупа є потайна, я в ній трави лікарські висушую для потреб знахурства.
- Сиди тихо, зі схрону ні ногою. Ось тобі пляшка з горілкою і закуска. Святкуй Пасху з їжаками та борсуками, а потім лягай спати. Приїду, коли все устаканиться.
Місцевих бізнесменів про народне повстання попередив по телефону. Ті знають, що я не пустобріх, тому до моїх слів поставилися серйозно і теж повтікали хто куди.
Цього разу все завершилося благополучно: згоріло тільки дві хати, три клуні та півлуга. Еліксир справедливості під ранок перестав діяти і люди прийшли до тями.
А дружина ходить біля мене відтоді як коза біля капусти і весь час шепоче: “Чоловіче, ти ж нікому не розкажеш, що то я винна у підбурюванні до гнівного народного вилевиявлення?”.
А хіба таке розказувати можна, людоньки? Якщо розпатякаю - прийдуть добрі сусіди з вилами і покажуть де раки зимують. Ще й оштрафують, а то й посадять за грати за підлий теракт. І більше не будемо ми тут ні прищів лікувати, ні парубків до молодиць приворожувати. Чи, усе же ж таки розказати, аби хтось здуру так само не вчинив? То що порадите, га?
13.04.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію