Переклав Василь Буколмк

Полудень

Якщо дивишся з п’ятого поверху готелю
на дерева, вони мають артритні пальці,
молитовно складені руки
старих, які були б не проти
повернутися у весняну пору.

Нижче золото листя
кружляє в безладному танці,
молекули прикидатимуться нерухомими
до свята Великодня,
поки не просотаються вологою.

Ви, Дерева,
слухняні порам року,
безмовно пустили коріння,
підкоряючись Прозерпіні, богині підземного царства,
тоді як ми скеровуємо стопи по землі
в єдиному напрямку,
самі того не бажаючи.
Ночами під шепотіння тиші нас мучить
Усвідомлення власного вибору.



Про недостатність

Не серцева недостатність
лякає,
а сердечна рана;
що ти вирішив, коханий?
ти захистиш мене
од відбиття останньої години
у зіницях?

тільця під мікроскопом
які плавають у червоному,
наче жертви
вибуху в акваріумі.



Вікно Сіменона

Ухваливши рішення,
вона замкнула невелику валізу
і покинула помешкання –
свої Помпеї,
квіти в горщиках, одяг, папери.

У Парижі вона цілі дні проводить біля вікна,
знаючи час надвечір, коли
відшліфовані до блиску птахи
перетинають небо по діагоналі.
Вона називає своє вікно вікном Сіменона,
який кочує з одного твору
до іншого, схожим на автора.
Уява малює
злочини, які відбуваються на її очах.



Простори

Весняна юрма, виходжу з автобуса.
Сліпий зміряв простір тростиною.

Звичні рухи дозволяли
не натикатися на людей довкола,
забезпечуючи те, що в ліжку зветься свободою
одного тіла від другого під незлагоджені зітхання.
Лише прикордонного баобаба бракувало в пустелі.
З оглядового майданчика простір
здається театром.
Вихрасті крони дерев
змінюють уявлення про відстань.
Бані хмар із крицевими облямівками
запалюють відсвіти в кожному
дворі, не минаючи жодного,
де у тривимірних білих будівлях
зі скляними стільниками вікон
мешкають непримиренні люди.

Раніше я не вміла читати, нині навчилася.
А письмо засвоїла давно –
так дитина спершу вчиться говорити,
а тоді вже думати, і врешті
слово і думка гальмують одне одного,
наче близнюки, коли гарячкують,
щось не можуть подіти між собою.
Кожен сам по собі за межею порожнього простору.


Вузол краватки

Смужка шовку, шерсті, шовку з шерстю,
найтонші кольорові малюнки –
ритмічно повторювані вишукані птахи,
дрібні гризуни, пальми, лілії, троянди,
геометричні фантазії,
у тім числі набивані на однокольоровій тканині
(мода останнього десятиріччя).
Призначення – пов’язати на шию,
аби ніжити груди,
ніби шарф, від якого краватка бере початок
і од якого відрізняється
бездоганною строгістю
вузла.

Сьогоднішні квіти присвячують
перші сторінки гучному відкриттю:
кембриджські фізики вивели математичну формулу всіх можливих
краваткових вузлів. Цікаво, від чого залежить
таємниця кожного руху? Від кмітливості?
Від покори рук, пальців
задумові?

А що, коли вчені, увійшовши в раж,
не зупиняться на цьому і відкриють
формулу бездумно кинутого м’яча,
замку на піску, печива, розмоченого в ранковому чаї,
бездоганної гри на фортепіано, на скрипці,
на інших інструментах, слухняних
чутливим пальцям і смичкові, або дадуть
наукове пояснення тому, що я бачу і відчуваю,
водячи у щасливому усамітненні
пензлем по полотну або пером по паперу.



Грейфери

я невидима
сиджу, відвернувшись до вікна
і дивлюся долу
з двадцятого поверху

непохитними рейками ковзає трамвай
а все навкруги нерухоме,
незмінне,
недоступне досвідові, усталені
подвійні рами –
пов’язка на роті
вуличного руху

жовті грейфери
дбайливо підіймають
утомлені повіки
до жовтневого неба

чи можливо, що комусь нагорі
ввижається дружній перегук
у вуличному потоці, і цей хтось особисто
повертає його назад, на землю?



Трощі

не встигши переступити порога
готельного номера, я сказала:
якщо ти хочеш, я готова!

номер прибере покоївка це не наша робота
вимкни світло і комп’ютер
а я поділилася з тобою планом перебратися до іншої країни
я запропонувала тобі поїхати зі мною
але ти послався на зірки
мовляв вони проти

так чи інакше
тобі пощастило:
потяг зійшов з рейок
і я попленталася шпалами
сама
ти відмовився їхати
сказав що не можеш

виходить зіркам видніше
я отримала доказ
опинившись у хвилину трощі сама
запевняю тебе я зберегла
свою гідність
навіть знану тобі усмішку
яка трішки відкриває ясна
зберегла в той час
коли сирени
виттям яке віддаляється
гарантували цілість
моїх кісток



Підводні подруги

на суші – на шершавій земній корі –
ми жили, пам’ятаєш?

задля жарту договірні зобов’язання –
дім, робота, кохання –
вибирати було найпростіше
нас коли ми хотіли несла річка
а не хотіли то плили проти течії

сьогодні всі ми з різних річищ
ми мешкаємо
у підводному місті невдоволені
товщею моря яка змушує нас
жити серед інших потонулих
неначе ми живі

ось бачиш ми зберегли легкість
одягнені у веселкову луску
пливемо на великій глибині й дно
шле в пітьму наші світлі відбиття



Наданий час

Поєднаймо в одному ряду хвилини
дорожні години й дні
і запахи й погляди
марні розмови суперечки
боязливі при переході вулиць
овечка білий кролик
на пішохідній зебрі
трясуться мов суб’єкт який
збирає на зупинці
недопалки очікувань