Хто такий Ісус Христос? Га?
Для мільярда з хвостиком християн - Спаситель і син Божий. Ще для двох мільярдів з хвостиком - один з чотирьох пророків. А для більшості населення землі - ніхто. Може й був такий дядько на землі, може й не було, але для більшості мешканців нашої планети таке питання до лампади.
А чому? А тому що Біблія - настільки суперечлива книжка, що читати її звичайним громадянам та студентам вузів не рекомендовано, аби не забивати баки неперевіреною інформацією.
Мало того, що підтасовані дати написання і глав Біблії, і Євангелія, так ще й умостили туди цілий пантеон апостолів та святих, аби надати їм якнайбільшій достовірності. Деякі люди вірять і будуть вірити, що Кашпіровський - це реінкарнація Христа: обидва перетворювали воду у вино і зцілювали калік. Ще й оживлювали з мертвих! Клацнув пальцем - і труп ожив!
Ловко? Авжеж! І ефектно аж до дрижаків.
Свята мати Тереза на смертному одрі прошептала: «Все життя шукала Бога, але так його і не знайшла». Поклали їй добрі люди подушку на рота, аби більше не говорила непотрібного, і полетіла її душа в райські пущі. Наче.
А, може, я неправий, і строкаті побрехеньки, викладені в Біблії - суща правда? А я - йолоп, який не осягнув істинні побажання Бога? Може й не осягнув, не заперечую, оскільки бібліографією, історією релігій та сходознавством займаюся зовсім мало - піввіку, не більше. А що можна вивчити за такий нікчемний проміжок часу? Ну, двадцять мов опанував: арамейську, койне, іврит тощо. А хто нині читає біблейські тексти оригінальними мовами? Та ніхто. Майже. Окрім таких ідіотів як я. Бо тоді виникають питання, на які попи відповідають диким вереском та криком:
« Анафема тобі, безбожнику!», «Щоб ти здох!», «Не баламуть народ, а то в мене не буде прибутку!».
Нікому б і в голову не прийшло називати Ісуса Христа Богом до так званого «Нікейського собору», який відбувся 325 року нашої ери. Молилися люди в синагогах, славили Єгову, згадували Христа та його заповіді. Та й по всьому. Аж тут бац - і розпочалася люта сварка між Миколаєм Мирлікійським, названим згодом Чудотворцем, та Орієм, - двома єпископами східного обряду. Сварка непроста, оскільки той, хто взяв би гору - ставав очільником церкви та розпорядником скарбниці.
Билися вони люто: як перестрічали одне одного на вулиці, то кидалися навкулачки. Думаєте, на так званому Соборі вони себе вели благопристойно? Нічого подібного!
Миколай гризонув Орія за ніс, а потім ще й гепнув кулаком по кумполу, за що його вигнали з Собору за непристойну поведінку. За ним, у знак солідарності, побігли усі миколаїти. І на зборах єпископів східного обряду лишилося 85 чоловік.
А які ж постанови вони прийняли?
По перше - підтвердили, що Ісус Христос ніякий не бог, а один з пророків. Тобто вирішили не баламутити вірян новітніми теоріями. Все залишили як і було: Єгова - Бог ізраїльтян і Творець усього сущого, а решта - виконавці його волі. Тільки з часом усе перевернули з ніг на голову і переможені стали переможцями.
Так де ж істина? Хто має бажання прочитати документи тих зборів, а не сприймати на віру усе, що скажуть попи з амвону?
Мусульмани (і небезпідставно!) вважають Христа одним з чотирьох пророків. Іудеї (окрім месіанських юдеїв) важають, що Ісус був звичайним євреєм, що виконував Закон Мойсея, працював ремісником, був обрізаним, говорив арамейською мовою (Ізаак Д.). А ви, шановні мужі,- обрізані? Арамейську мову знаєте? Живете за законами Мойсея? Навряд. Щось мені підказує, що і Біблію в оригіналі ніхто не читав, принаймні арамейською мовою.
А ось трохи історичної філософії та оцінок впливу цієї постаті на людство.
«Деякі мислителі ХХ ст. займалися постаттю Ісуса Христа, зважаючи на Його значення для єврейського народу і проголошуючи Його повернення до Дому Отця після двохтисячолітнього блукання по світі. Одним з таких мислителів був Мартін Бубер. Деякі єврейські мислителі порівнюють Його до таких історичних постатей, як Сократ, Будда чи Лао-цзи (Шеффер Р.). Мартін Бубер натомість говорив про Ісуса Христа як про вчителя життя, «центральну людину», «старшого брата». Бен Шорін називав Його «моїм єврейським братом», Лапід іменував Христа «Раббі з Назарету» чи «Незрівнянним». Також деякі вважають Христа найбільшою історичною постаттю єврейської історії з огляду на величезний вплив на історію світу. Ще для інших Ісус Христос – це образ юдаїзму і юдейської традиції у світі (Флюссер).
Клауснер вважає, що Ісус залишається для євреїв особливою постаттю, вчителем високої, хоч і важкої, моральності, є великим проповідником, особливо – вісником близького Царства Божого, тим, хто закликав до навернення. На думку Бен Шоріна, Христос є третім після Гіллеля і Шамая великим ізраїльським авторитетом в інтерпретації Закону Мойсея, з тою різницею, що він говорив від свого авторитету, вживаючи формулу «а я вам говорю».
Причиною конфлікту Христа з фарисеями єврейські релігійні мислителі вважають приписувану собі Христом гідність Сина Божого та переінтерпретацію Закону, натомість причиною смерті були не євреї, але складна політично-релігійна ситуація того часу. Безпосередньо ж винуватцем смерті є Понтій Пилат, римський прокуратор, який видав вирок на Ісуса, Христос же цей вирок покірно прийняв. Однак у воскресіння Христа єврейські мислителі не вірять.
Деякі порівнюють особу Христа до Ізраїля, який мав також таку трагічну долю, інші підкреслюють його гуманістичний вимір, особливо за його відношення до різних, особливо слабших, груп суспільства. Ще інші бачать в його особі месіансько-революційного діяча, що боровся словом з римлянами, якого потім християни зробили Богом, і які з його героїчного терпіння і смерті зробили тріумфальне воскресіння.
Щодо сучасного єврейського суспільства, чи вірніше громадян Ізраїлю, то тут важко давати якусь однорідну оцінку, тому що багато мешканців цієї країни взагалі невіруючі, інші є ортодоксійними юдеями, ще інші – поміркованими, а невелика групка є християнами чи юдеями месіанськими. Єдиний спосіб наблизити Особу Христа віруючим євреям – це показати їм (хоч це і досить важко), що Ісус Христос, син Ізраїлю, з роду Давида – це і є обітований Месія, про якого говорило Писання. Згідно з інтерпретацією слів Апостола Павла у Посланні до Римлян, коли настануть останні часи, Ізраїль визнає Христа (пор. Рим 11).». Ось такі цікаві факти я вичитав в інтернеті.
Чи повчально? Авжеж. Скільки людей - стільки ж думок. І кожен тягне ковдру на себе.
Інша справа, що апостол Павло, як історична особа, жив не в першому столітті нашої ери, а в четвертому. І це незаперечний факт, про який я писав у своїй попередній статті, присвяченій виключно цій людині. Писав як історик-перекладач, а не релігійний фанатик. А це справа ой яка невдячна.
Чого вартий тільки неправильний переклад з оригіналу (свідомий чи несвідомий) виразу ЕМНУ АЛ (з нами Бог - арамейською). Пишуть нині Емануїл. Маємо не «з нами Бог», а «Бог сильний». Але ж тоді Ісуса перекладачам довелося б охрестити не Емануїлом, а Гавриїлом. До речі - так і є у єговістів. І хто нині на такі дрібниці звертає увагу? Але ж Емануїла при перекладі довелося вставити в текст Ісайї, оскільки точний переклад вірша (7.14) надає пророцтву аж надто виразних рис Євангелія і змушує перейнятися питанням - коли ж насправді писав Ісайя?
Твердження, що книга Ісайї створювалася протягом 7-8 столітть до нашої ери, прийняте в біблеїстиці, рівносильне каламбуру - євангельське християнство виникло за тисячу років раніше до свого створення. Але деякі його слова увійши до скарбниці людської культури. Особливо мені подобається вираз «Перекуємо мечі на лемеші, а списи - на серпи». Гарно, правда ж?
«Для всіх, і для теологів, і для істориків залишається загадкою: як Ісайя потрапив в юдейський канон і як він там втримався? Ісайя - монотеїст без будь-яких етнічних застережень і обмежень. Зідно з Ісаєю (56.7), Бог проголосив, що «мій дім буде названий домом молитви для всіх народів», а не тільки для ізраїльтян, як вважають юдеї, основою і відправним пунктом віровчення яких є генотеїзм, або інакше - етнічно відокремлений монотеїзм.
Ісайя стверджує, що Бог усіх чужинців, які зберігають суботу, любить і милує. Не працювати в суботу - ось головна вимога (56.6), і вона, поза сумнівами, ніяк не суперечила ранньохристиянським традиціям. Ебоніти, наприклад, будучи християнами, не тільки «оберігали суботу», а й робили як це наказують Мойсеєві закони, операцію обрізання. Сучасні російські суботники (не плутати з адвентистами сьомого дня), які наполягають на своїй релігійній винятковості, не тільки святкують суботу і роблять обрізання, але до того ж не визнають Ісуса Богом. Разом з тим, вони, як пророк Ісайя, є християнами, тому що вважають Ісуса видатним пророком і великим праведником, а Яхве (Ієує) не персональним богом одного народу, а Богом усіх людей без будь-якого винятку і без будь-яких застережень» (І Мельниченко, «Коли і скільки заплатили Юді Іскаріоту» стор.43).
Ось висловлювання про Ісуса самого Ісайї (53.5):
«Він зранений був за злочини наші, знищений за гріхи наші (УЄУА МХЛЛ МПШЕНУ МДКА МНУН ТІНУ). Мораль умиротвення нашого - з ним! (МУСР ШЛУМНУ ЕЛІУ). І в спільноті його упокоєння для нас (УБХБР'ТУ НРФА-ЛНУ)».
Останні фрази в перекладі повністю спотворені. Для слова МУСР зі значенням мораль, вчення - вжито «спільнота» (ХБР’Т буквально: ті, що об’єднуються) опускається, а слово НРФА - упокоєння, лінь - підміняється на слово “зцілення». Безбожне спотворення тексту продиктоване хронографічними міркуваннями, тому і богослови, і вчені вважають, що Ісайя писав у ті часи, коли ні про яку спільноту, як громаду Ісуса, не могло бути й мови. Але ж розповідь віднесено до подій минулого. З неї виходить, що Ісус жив до Ісайї! Як таке може бути? Може, бо постаралися євангелісти. Правда, трохи кривувато. Історикам та перекладачам надто видно підробку.
В Біблії є ще ім’я, яке розуміють як Спаситель (Числа 13.16):
«…і назвав Мойсей ЄУШЕ , сина НУН,- ІЄУШЕ». А в сучасних перекладах «…і назвав Мойсей Осію, сина Навіна,- Ісусом».
ІЄУЕ перекладають – «Бог є допомога», або як «Спаситель». Тоді з не меншим правом можна зрозуміти як «Спаситель» й ім'я Ісайї - ІШЕІЄУ.
Канонізована віра - явище колективне, а доводи розуму завжди індивідуальні. Це прописна істина. Отож краще мовчати, аби не бути відкинутим. Згодні зі мною?
Хоча трішки розкажу про Захарію. Він визнає Ісуса, завзято відстоюючи при цьому ідеї юдаїстського місіонерства й одночасно екуменізму та зближення релігій. Останнє говорить про дуже пізнє походження його книги. ВІн визнає Ісуса як «великого священника, піднесеного на небо, але який повинен повернутися на землю для створення храму ЯХВЕ, де йому належить панувати.
Позиція Захарії схожа з поглядами Мухаммада, пророка Аллаха, який теж виходив при створенні Корану з екуменічної ідеї - об'єднання юдаїстів і християн. Відзначимо, що і Захарія, і Мухаммад заперечували християнську версію про катування та розп'яття Ісуса. Захарія - гарячково, Мухаммад – с спокійно, розважливо.
До наших часів збереглася книга «Толдос Ієшуа» (Життєпис Ісуса), що вважається єретичним твором. Ісус там названий «Ієуа син Пандира», сином легіонера, що стояв на постої, недалеко від житла сім'ї Ісуса.
Ех, друзі мої, що вам сказати…теологія - породження земної марноти людини і підштовхуваною цією марнотою схильності до самонавіювання. Чи я помиляюся?

04.05.2021 р.