Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Не ображай жінок!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не ображай жінок!
Не хотів про це говорити. Взагалі не хотів цю тему піднімати, аби не баламутити народ. Але жінка звернула увагу на одну-єдину фразу у вірші Тараса Григоровича Шевченка «Сон». Гротеск гротеском, іронія та карикатура - теж речі прийнятні. Але ображати жінку, яка хай і має якісь фізичні вади - це вже занадто.
«Мов опеньок засушений, тонка, довгонога…».
Що такого поганого зробила дружина царя Тарасові Шевченкову, аби він ось так її обквецяв? Вкусила за носа? Наступила на ногу на придворному балу? Чи відмовила в інтимі?
Погодьтеся, шановні чоловіки: якщо нині у фейсбуці про ваші вірші напишуть, що вони гімно - це нормально. А якщо додадуть, що ваша жінка - хвойда, і взагалі - лякачка для чоловіків, то за таке можна визвати й на дуель.
Раніше так і робили. А нині - образив жінку, яку в очі не бачив - станеш героєм.
Цар не підписав указ про відрядження Шевченка до Італії та забезпечення коштами на утримання та малярський вишкіл.Не отримав він пансіону. Бо великий художник обквецяв жінку царя непривабливими фарбами.
Саме ця дурнувата фраза стала призвідцем бід нашого поетичного пророка. Не знаю, хто підштовхнув його руку до написання цієї строфи. А результат - десять років солдатчини. І повна заборона митцю писати і малювати.
А моя дружина розумна. Каже «Якщо хочеш поїздити на лисині поводира отари – не чіпай жінок. Інакше суд і фінансовий розгардіяш.
Вона абсолютно права! Якщо очільник держави - бевзь, то хіба його жінка у цьому винна? Ні!
Ось, написав віршатко на злобу дня. Наче без образ у сторону прекрасної половини людства.
Про серйозне нині піде мова,
Тільки ніс от вистромлю з бретель:
Плаче без любові чорноброва,
А кохаю - то вона цвіте.
Днину прошлангую - крик і сльози,
Два - то оголошує війну.
Вчора - ледве не почив у Бозі,
Трохи випив пива і... заснув.
Прокидаюсь - а на шиї зашморг,
А навпроти жінка із кілком.
От так лихо! Виручайте, мамо-о-о!
Син твій нерозважливий сонько!
Я вже й плакав гірко, і молився,
І просив пробачення за зло.
А крізь хмари блимав оком місяць,
Ех, панове,- ну який облом!
Таки вмовив. Сіла зверху пані
І погнала чвалом в небеса.
Ранок. Ліжко. Голова в тумані
Спить під боком втомлена краса.
Ось тепер живу як у нірвані,
Став струнким, а був як колобок.
Кожен день не пиво, а кохання,
Кожну ніч не хропаки - любов.
Жінці цей опус не читав, оскільки боюся її аж до гикавки. Вона у мене взагалі люта: якщо хоч одне негарне слово про жінок почує - кусає за носа. І немає різниці - чи це я, чи сусід Микола ,чи кум Іван.
А гості у нас щоднини, бо жінка знахурка знаменита. Чули, що в Зеленського камінець у черепі застряг? Так от жінка його викотила в нирку, потім у сечовивідник, а потім той камінець – « бульк!» у чашку - і всьо. І права півкуля мозку почала працювати як треба. Почав дядя бачити, що ворог України - Росія.
А кілька років тому приїздив По…шенко. У того була загострена фаза властолюбства. Ви ж бачили, що на сцені його жінка виглядала смертельно хворою? Ще день- і капець. Наче.
Жінку вилікували. Є настій зі смажених опеньок, блідих поганок та «rektal more». Піднімає навіть трупів. Одна закавика: коли вливаю, то треба пацієнтові не дихати, бо інакше - дристуха страшенна. Але призвичаївся. Практика.
А це учора кум приперся, каже, що жінка жити не дає.
- Ти оковиту глитав? - питаю.
- Трохи. Чекушку, не більше.
- А на жінку хекав?
- Не пам’ятаю. Може і хекнув пару разів..
- Тоді завтра мусиш принести до хати тисяч п’ять гривень. Інакше миру не буде.
- Та де ж я таку суму зароблю? Це ж півзарплати!
- Можна красти кукурудзу у фермера Стасика. Правда, там є охорона. Але якщо мета - догодити жінці - це святе.
Півмішка кум встинув насмикати. Не більше. А потім надбігли охоронці з криками;
- Стоять! Лєжать! Смикнеся- куля в ногу!
Не на те поле забрів мій кум. Це було обійстя президентової тещі. Результат - п'ять років тюрми. А я ж йому казав: «Не ображай жінок». А він не послухав…
08.05.2021р.
«Мов опеньок засушений, тонка, довгонога…».
Що такого поганого зробила дружина царя Тарасові Шевченкову, аби він ось так її обквецяв? Вкусила за носа? Наступила на ногу на придворному балу? Чи відмовила в інтимі?
Погодьтеся, шановні чоловіки: якщо нині у фейсбуці про ваші вірші напишуть, що вони гімно - це нормально. А якщо додадуть, що ваша жінка - хвойда, і взагалі - лякачка для чоловіків, то за таке можна визвати й на дуель.
Раніше так і робили. А нині - образив жінку, яку в очі не бачив - станеш героєм.
Цар не підписав указ про відрядження Шевченка до Італії та забезпечення коштами на утримання та малярський вишкіл.Не отримав він пансіону. Бо великий художник обквецяв жінку царя непривабливими фарбами.
Саме ця дурнувата фраза стала призвідцем бід нашого поетичного пророка. Не знаю, хто підштовхнув його руку до написання цієї строфи. А результат - десять років солдатчини. І повна заборона митцю писати і малювати.
А моя дружина розумна. Каже «Якщо хочеш поїздити на лисині поводира отари – не чіпай жінок. Інакше суд і фінансовий розгардіяш.
Вона абсолютно права! Якщо очільник держави - бевзь, то хіба його жінка у цьому винна? Ні!
Ось, написав віршатко на злобу дня. Наче без образ у сторону прекрасної половини людства.
Про серйозне нині піде мова,
Тільки ніс от вистромлю з бретель:
Плаче без любові чорноброва,
А кохаю - то вона цвіте.
Днину прошлангую - крик і сльози,
Два - то оголошує війну.
Вчора - ледве не почив у Бозі,
Трохи випив пива і... заснув.
Прокидаюсь - а на шиї зашморг,
А навпроти жінка із кілком.
От так лихо! Виручайте, мамо-о-о!
Син твій нерозважливий сонько!
Я вже й плакав гірко, і молився,
І просив пробачення за зло.
А крізь хмари блимав оком місяць,
Ех, панове,- ну який облом!
Таки вмовив. Сіла зверху пані
І погнала чвалом в небеса.
Ранок. Ліжко. Голова в тумані
Спить під боком втомлена краса.
Ось тепер живу як у нірвані,
Став струнким, а був як колобок.
Кожен день не пиво, а кохання,
Кожну ніч не хропаки - любов.
Жінці цей опус не читав, оскільки боюся її аж до гикавки. Вона у мене взагалі люта: якщо хоч одне негарне слово про жінок почує - кусає за носа. І немає різниці - чи це я, чи сусід Микола ,чи кум Іван.
А гості у нас щоднини, бо жінка знахурка знаменита. Чули, що в Зеленського камінець у черепі застряг? Так от жінка його викотила в нирку, потім у сечовивідник, а потім той камінець – « бульк!» у чашку - і всьо. І права півкуля мозку почала працювати як треба. Почав дядя бачити, що ворог України - Росія.
А кілька років тому приїздив По…шенко. У того була загострена фаза властолюбства. Ви ж бачили, що на сцені його жінка виглядала смертельно хворою? Ще день- і капець. Наче.
Жінку вилікували. Є настій зі смажених опеньок, блідих поганок та «rektal more». Піднімає навіть трупів. Одна закавика: коли вливаю, то треба пацієнтові не дихати, бо інакше - дристуха страшенна. Але призвичаївся. Практика.
А це учора кум приперся, каже, що жінка жити не дає.
- Ти оковиту глитав? - питаю.
- Трохи. Чекушку, не більше.
- А на жінку хекав?
- Не пам’ятаю. Може і хекнув пару разів..
- Тоді завтра мусиш принести до хати тисяч п’ять гривень. Інакше миру не буде.
- Та де ж я таку суму зароблю? Це ж півзарплати!
- Можна красти кукурудзу у фермера Стасика. Правда, там є охорона. Але якщо мета - догодити жінці - це святе.
Півмішка кум встинув насмикати. Не більше. А потім надбігли охоронці з криками;
- Стоять! Лєжать! Смикнеся- куля в ногу!
Не на те поле забрів мій кум. Це було обійстя президентової тещі. Результат - п'ять років тюрми. А я ж йому казав: «Не ображай жінок». А він не послухав…
08.05.2021р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
