Переклав Василь Білоцерківський

Я опинився в Бокері в останні дні ярмарку. Випадок звів мене за вечерею з двома торговцями з Марселя, мешканцем Німа і фабрикантом із Монпельє.
За кілька хвилин знайомства стало відомо, що я їду з Авіньйона і що я військовий. Думки моїх співтрапезників, увесь тиждень зайняті торгівлею, яка примножує статки, зосередилися тієї миті на результатах актуальних подій, від яких залежить їхнє збереження; вони прагнули довідатися мою точку зору, аби, порівнявши її зі своєю, мати змогу уточнити її та сформувати своє правдоподібне уявлення про майбутнє, яке нас по-різному зачіпало; найменш меткими виявилися марсельці: відступ од Авіньйона навчив їх в усьому сумніватися; вони знали тільки одну важливу турботу – про власну долю; довіра, яка виникла невдовзі, розв’язала нам язики, і ми розпочали бесіду, котра минала приблизно так.

Німуазець
Чи сильна армія Карто? [2] Кажуть, наступаючи, вона зазнала чималих втрат, одначе коли правда, що її було відкинуто, чому тоді марсельці залишили Авіньйон? [3]

Військовий
При наступі на Авіньйон чисельність армії становила 4000 чоловік; нині вона становить 6000 чоловік; а раніше як за чотири дні в ній буде 10000 чоловік.
Втрати армії становили 5 чоловік убитими й 4 пораненими; вона зовсім не була відкинута, оскільки не здійснювала жодної правильної атаки. Вона покружляла навколо міста, спробувала опанувати браму, підвівши до неї петарди; вона зробила кілька пострілів з гармат, аби випробувати гарнізон; потім повинна була відійти до свого табору, аби скласти план атаки на наступну ніч.
Марсельців було 3600 чоловік; вони мали більше артилерії й більшого калібру і тим не менше мусили відійти за Дюранс [4]. Вас це вражає? Але причина в тому, що знегоди облоги здатні зносити лише випробувані війська.
Ми були господарями на Роні, у Вільневі й по всій рівнині. Ми перетнули всі їхні комунікації. Вони мусили очистити місто.
Під час наступу їх переслідувала кавалерія, багато потрапило в полон, і вони втратили дві гармати.

Марселець
Нам переказували це інакше; не хочу з вами сперечатися, раз ви там були присутні. Але визнайте, що все це ні до чого вас не приведе.
Наша армія в Ексі; на зміну попереднім прибули три добрі генерали; у Марселі набирають нові батальйони; маємо новий корпус артилерії, кілька гармат 24-го калібру; невдовзі будемо здатні взяти Авіньйон або принаймні залишимося господарями на Дюрансі.

Військовий
Усі це говорять, аби затягти вас у прірву, яка щомиті поглиблюється і яка поглине, можливо, найпрекрасніше місто Франції, місто, котре більше за інші вирізнилося своїми заслугами, але вам також говорили, що ви пройдете через усю Францію, що ви задаватимете тон Республіці, а перші ж ваші кроки скінчилися поразкою; вам казали, що Авіньйон може довгий час чинити опір 20-тисячній армії, а його за добу опанувала одна колона війська без обложної артилерії; вам казали, що увесь Південь піднявся, а виявилося, що піднялися тільки ви; вам казали, що німуазька кавалерія от-от розчавить аллоброгів [5], а вони вже були в Сент-Еспрí й Вільневі; вам казали, що на марші перебувають 4000 ліонців, які поспішають вам на допомогу, а ліонці вели перемовини про угоду.
Усвідомте-но, що вас ошукують, зрозумійте неспроможність ваших керманичів і не довіряйте їхнім розрахункам.
Самолюбство – найнебезпечніший порадник; ви палкі від природи, і, збуджуючи ваше марнославство, вас ведуть на вірну смерть тієї самої дорогою, якою привели до загибелі стільки народів; ви володієте значними багатствами й людськими ресурсами – вам їх перебільшують; ви зробили очевидні послуги свободі – вам нагадують про це, забуваючи, що в ту пору вас супроводжував геній Республіки, тоді як нині він залишає вас.
Ви кажете, ваша армія в Ексі, з великим корпусом артилерії та з добрими генералами? Чудово! Але запевняю вас: що би вона не робила – її буде розбито.
Ви мали 3600 людей; добра половина з них розпорошилася; Марсель і ще деякі біженці з департаменту можуть дати вам 4000 чоловік; це ще багато! Отже, ви матимете 5000–6000 чоловік, які діють неузгоджено, роз’єднані, необстріляні.
Ви маєте добрих генералів? Я їх не знаю й, отже, не можу заперечувати їхніх умінь; але всю їхню увагу поглинуть дрібниці, від підлеглих не буде жодної допомоги; вони нічого не зможуть зробити для підтримання репутації, на яку, можливо, й заслуговують, оскільки для того, аби пристойно налагодити армію, їм би знадобилося два місяці, а Карто через чотири дні буде за Дюрансом – і з якими солдатами!
З чудовими легкими полками аллоброгів, старим бургундським полком, добрим кавалерійським полком, славним батальйоном із Кот д’Ор, попереду якого в боях сто разів крокувала перемога, і з шістьма-сімома іншими корпусами; усі мають воєнний досвід, наснажені своїми успіхами супроти вашої армії й на кордоні.
Ви маєте гармати 24-го і 18-го калібрів і вважаєте себе нездоланними? Ви дотримуєтеся звичної думки, проте обізнані люди скажуть вам, а сумний досвід невдовзі покаже наочно, що добрі гармати 4-го і 8-го калібрів не менш ефективні для ведення війни на відкритій місцевості, а багато в чому кращі; ваші каноніри новопризвані, а кадрові артилеристи ваших супротивників славляться своєю майстерністю в Європі.
Що робитиме ваша армія, якби вона зосередилася в Ексі? Вона пропала: у воєнному мистецтві є правило – той, хто залишився за своїми укріпленнями, зазнає поразки: досвід і теорія в цьому пункті узгоджуються, а степи Екса не варті найгірших польових окопів, особливо якщо звернути увагу на їхню протяжність, на будинки, розташовані навколо них на відстані пістолетного пострілу. Отож будьте певні, що це рішення, яке здається вам найліпшим, – найгірше; до того ж, як би ви зуміли за такий короткий час забезпечити місто всім необхідним?
Чи піде ваша армія назустріч ворогові? Але вона менш численна, її артилерія менш пристосована до умов рівнини; її буде відсічено, а потім позбавлено допомоги, розбито, оскільки кавалерія не дасть їй з’єднатися знову.
Отже, готуйтеся до того, що війна йтиме на землі Марселя; тут на боці Республіки стоїть доволі численна партія: одна мить зусилля – відбудеться з’єднання, і місто – центр торгівлі з Левантом, скарбниця півдня Європи – загине… Згадайте недавній приклад Лілля [6] і варварські закони війни!!
І яке скаламучення розуму раптом охопило ваше населення? Яке фатальне засліплення веде його до загибелі? Як може воно прагнути протидії цілій Республіці?
Якби під Авіньйоном воно зуміло змусити нашу армію до відступу, то чи могло сумніватися, що невдовзі навзамін перших прийдуть нові бійці? Республіка, яка перемагає Європу, чи підкориться владі Марселя?
Ви затіяли переворот, коли були об’єднані з Бордо, Ліоном, Монпельє, Німом, Ґреноблем, департаментами Юра, Ер і Кальвадос; ви мали ймовірність успіху. Нехай задуми ваших підбурювачів були погані, але ваші сили були чималі; навпаки, сьогодні, коли Ліон, Нім, Монпельє, Бордо, департаменти Юра й Ер, Ґренобль і Кан ухвалили Конституцію, сьогодні, коли Авіньйон, Тараскон, Арль підкорилися [7], визнайте, що ваша впертість – це шаленство; його причина полягає у впливі осіб, котрі більше не мають чого втрачати й тягнуть вас до загибелі вкупі з собою.
Ваша армія складатиметься з найзаможніших, найбагатших людей вашого міста, позаяк санкюлоти легко б могли повернути супроти вас. Отже, ви збираєтеся підставити цвіт вашої молоді, людей, котрі звикли провадити зведення торговельних балансів Середземномор’я та збагачувати вас своєю ощадливістю і своїми торговельними операціями, – під удар старих солдатів, які сто разів проливали кров розлючених аристократів і несамовитих пруссаків.
Дайте бідним провінціям битися до останнього краю; мешканець Віваре, Севенн, Корсики виступає без страху за розв’язку бою: якщо перемагає – він досягнув своєї мети, якщо програє – залишається на тому, з чим був, і, укладаючи мир, нічого не втрачає.
…Але на жаль!.. Програйте битву, і здобиччю солдатів стануть плоди тисячі років знегод, зусиль, ощадливості. Ось вони, ті небезпеки, на які вас так необачно наражають.

Марселець
Ви надто квапитеся і лякаєте мене; погоджуюся, що обставини критичні; можливо, справді про становище, в якому ми опинилися, думають недостатньо; але визнайте, що на противагу ми ще маємо величезні ресурси.
Ви переконали мене, що ми б не могли чинити спротиву в Ексі; можливо, нема чого заперечити й на вашу заувагу про нестачу припасів для такої тривалої облоги; але, гадаєте, увесь Прованс здатний довгий час спостерігати облогу Екса? Він підніметься стихійно, вашу армію оточать зусібіч; і поталанить, якщо вона переправиться через Дюранс.

Військовий
Погано ж ви знаєте людську душу і той дух, який панує нині! Усюди, де тільки є дві партії, у кожному селі партію розколу буде переможено тієї самої миті, коли вас обложать; у цьому вас мусить переконати приклад Тараскона, Орґона, Арля; двадцяти драгунів виявилося достатньо, аби відновити попередню адміністрацію, а нову змусити до втечі.
Віднині у вашому департаменті неможливий скільки-небудь великий виступ на вашу користь; він міг відбутися, допоки суперник був за Дюрансом і поки усі ви були вкупі; у Тулоні люди налаштовані на вельми різний лад, і там прихильники розколу не мають такої переваги, як у Марселі, а значить, їм потрібно залишитися у своєму місті, аби стримувати супротивників… Стосовно департаменту Нижні Альпи, таж ви знаєте, що він майже цілковито прийняв Конституцію.

Марселець
Ми атакуємо Карто в наc у горах, де його кавалерія не принесе йому жодної користі.

Військовий
Начебто армія, котра захищає народ, може обирати місце бою! А втім, це хибно, що є настільки важкопрохідні гори, аби кавалерія була там зовсім марна; ваші ж пагорби достатньо круті лише для того, аби утруднити дії артилерії й дати велику перевагу вашому супротивникові. Адже саме на пересіченій місцевості, завдяки швидкості пересування, точності рухів, правильності оцінки відстаней добрий артилерист має перевагу.

Марселець
Що ж бо, гадаєте, наші засоби вичерпані? Чи можливо, аби місто, яке чинило спротив римлянам і зуміло зберегти частину своїх законів за деспотів, котрі були після них, стало здобиччю якихось розбійників? Як?! Аллоброг із вантажем награбованого в Ліллі став би установлювати закони Марселеві?! Як?! Ніхто не протистояв би Дюбуа-Крансе й Альбітові? [8] Ці люди, які жадають крові, яким обставини, на жаль, дали владу, стали б повними господарями!? Яке сумне майбутнє ви представляєте! Наші володіння під різними приводами було захоплено; щохвилини ми ставали б жертвами солдатні, яку зібрав під одними стягами грабунок. Наших найліпших громадян було б кинуто у в’язниці й по-злодійському знищено. Клуб підняв би свою потворну голову і взявся здійснювати свої пекельні проєкти! Гірше за цю жахливу картину нічого бути не може; ліпше ризикнути в ім’я перемоги, аніж стати жертвою, не намагаючись знайти виходу.

Військовий
Ось що означає громадянська війна: не знаючи одне одного, цей ганить, ненавидить, убиває іншого… Аллоброги?.. Хто вони такі, на ваші думку? Африканці, мешканці Сибіру? Га-а! Аж ніяк; це ваші співвітчизники, провансальці, мешканці Дофіне, савояри; їх уважають варварами, бо вони мають іноземне ім’я. Варто назвати вашу армію Фокейською фалангою [9], і щодо неї можна б було поширювати які завгодно вигадки. Ви нагадали мені те, що дійсно сталося в Ліллі; я не виправдовую цього, але пояснюю. Лілльці вбили трубача, якого до них послали; вони чинили спротив без надії на успіх і були взяті штурмом; солдат увірвався в місто серед вогню і трупів, більше неможливо було його стримувати; решту доробила лють.
Ті самі солдати, яких ви звете розбійниками, – це наші найліпші війська, наші найдисциплінованіші батальйони, їхня репутація вища за обмову.
Дюбуа-Крансе й Альбіт… Незмінні друзі народу, вони ніколи не відхилялася од правильного шляху… Негідниками вони є в очах лиходіїв. Але Кондорсе, Бріссо і Барбару [10] теж були негідниками, допоки були чисті; долею добрих людей завжди буде погана слава у злих. Вам здається, стосовно вас вони перейшли всі межі, але, навпаки, вони поводяться з вами наче з заблукалими дітьми… Ви гадаєте, проти їхньої волі Марсель зумів би забрати товари, які мав у Бокері? Вони могли секвеструвати їх аж до кінця війни. Вони не схотіли цього робити, і завдяки їм ви можете спокійно повертатися додому.
Ви назвете Карто вбивцею; отож-бо знайте: дії цього генерала в Сент-Еспрі й Авіньйоні засвідчують, що він якнайбільшу увагу приділяє порядкові й дисципліні: там не було взято ані булавки. Він ув’язнив сержанта, який дозволив собі арештувати марсельця з вашої армії, котрий сидів удома, оскільки сержант порушив недоторканність житла громадянина без спеціального наказу. Було покарано авіньйонців, котрі дозволили собі назвати якийсь будинок аристократичним. Порушили процес проти солдата, звинуваченого у злодійстві… Навпаки, ваша армія знищила понад 30 чоловік, порушувала недоторканність приватних жител, під неясним приводом, буцімто вони розбійники, запроторювала громадян у в’язниці.
Отож не бійтеся армії; вона високо цінує Марсель, адже знає, що жодне місто не принесло стільки жертв на справу народу. Вісімнадцять тисяч ваших людей перебувають на кордоні, і за будь-яких обставин ви зовсім не шкодували себе. Скиньте ярмо невеликого числа аристократів, які вами керують, поверніться до розсудливіших засад, і ви не матимете надійнішого друга за солдата.

Марселець
Ох! Ваші солдати сильно опустилися порівняно з армією 1789 року; та армія не бажала піднімати зброї проти нації; ваші мусили наслідувати такий чудовий приклад і не піднімати зброї проти громадян.

Військовий
За таких засад Вандея б розгорнула сьогодні свій білий стяг над мурами відновленої Бастилії, а жалесський табір [11] панував би в Марселі.

Марселець
Вандея хоче короля; Вандея хоче явної контрреволюції. Війна у Вандеї, війна жалесського табору – це війна фанатизму, деспотизму; а наша, навпаки, є війною достеменних республіканців, друзів закону, порядку, ворогів анархії й лиходіїв. Хіба маємо не трикольорового стяга? І який був би наш інтерес бажати рабство?

Військовий
Добре знаю, що народ Марселя вельми далекий від вандейців у питанні контрреволюції. Народ Вандеї міцний і здоровий; народ Марселя слабкий і хворий, він потребує меду, аби проковтнути пігулку; аби утвердити в ньому нову доктрину, необхідно ошукати його. Але протягом чотирьох років Революції у скількох підступах, змовах, інтригах змогла проявитися порочність людства у найрізноманітніших виглядах; у людях поліпшилося природне чуття; це стало особливо явним, коли, попри об’єднання всіх ворогів Революції, спритність їхніх ватажків і великі сили, народ усюди прокинувся з заціпеніння тієї миті, коли його вважали зачарованим.
Кажете, ви маєте трикольоровий стяг?
Такий самий стяг підняв на Корсиці Паолі, аби мати час ошукати народ, знищити справжніх друзів свободи, аби можна було потягти співвітчизників на здійснення його честолюбних і злочинних задумів. Він підняв трикольоровий стяг – і наказав стріляти по республіканських кораблях; велів проганяти з фортець наші частини; і роззброїв ті, які там були; і розікрав склади, продаючи задешево все, що там було, аби дістати грошей для продовження свого заколоту; і розграбував та привласнив майно найзаможніших родин, оскільки вони були віддані справі єдності Республіки; і оголосив усіх тих, хто залишиться у наших військах, ворогами батьківщини; а до цього зірвав сардинську експедицію; і тим не менше він мав безсоромність називати себе другом Франції й добрим республіканцем; і тим не менше ошукав Конвент, який надіслав постанову про його усунення.
Він діяв так успішно, що, коли врешті був викритий знайденими у Кальві його власними листами, час було втрачено, ворожі флотилії вже перетнули всі комунікації [12].
Нині належить звертати увагу не на слова. Слід аналізувати дії, а визнайте, що при оцінці ваших дій легко довести вашу контрреволюційність.
Які були результати вашого руху для Республіки? Ви упритул підвели її до загибелі, ви уповільнили операції наших армій. Не знаю, чи платять вам іспанці й австрійці, але, безумовно, вдалішої диверсії вони б не могли побажати. Якби ж вам платили, чи б могли ви зробити більше? Ваші успіхи є предметом клопотів усіх визнаних аристократів. На чолі ваших секцій і ваших військ ви поставили явних аристократів, якогось Латуретта, колишнього полковника, якогось Соміза, колишнього підполковника інженерних військ, котрі покинули свої війська під час війни, аби не битися за свободу народу. Ваші батальйони повні подібних людей, і вони б не обстоювали вашої справи, якби це була справа Республіки.

Марселець
Але Бріссо, Барбару, Кондорсе, Верньйо, Ґаде та інші – хіба вони теж аристократи? Хто заснував Республіку? Хто скинув тирана, хто, врешті, захистив батьківщину під час останньої кампанії, у найнебезпечніший її момент?

Військовий
Не дошукуюся, чи справді ці люди, котрі за стількох обставин здобули чимало заслуг перед народом, уклали змову супроти нього; мені достатньо знати, що, оскільки Гора [13], дотримуючись народного і партійного духу, ужила проти них крайніх заходів, осудила, запроторила їх до в’язниці, навіть припустімо, як Ви говорите, оббрехала їх, то бріссотинці були приречені, якби не було громадянської війни, котра дала їм нагоду командувати їхніми ворогами. Отже, ось кому воістину була корисна ваша війна. Якби їхня початкова репутація була заслуженою, вони б склали зброю перед Конституцією, пожертвували б своїми інтересами в ім’я загального добра; але набагато легше посилатися на приклад Деція [14], аніж його наслідувати. Сьогодні вони винні в найбільшому з усіх злочинів. Своєю поведінкою вони потвердили, що їх осудили правильно… Кров, яку вони змусили пролитися, змила їхні достеменні заслуги.

Фабрикант із Монпельє
Але ж ви ще розглянули питання з найбільш доброзичливого погляду щодо цих панів; адже, здається, доведено, що бріссотинці справді були винні. Та винні чи ні, тепер уже не той час, коли б’ються через окремих осіб. В Англії лилися потоки крові через родини Ланкастерів і Йорків; у Франції – через лотарингську і бурбонську династії. Невже ми ще є в цих часах варварства?

Німуазець
Тому-то ми покинули марсельців, тільки-но побачили, що вони прагнуть контрреволюції й б’ються через приватні чвари. Маска спала тієї миті, коли вони відмовилися оприлюднити Конституцію. Ми вибачили тоді Горі деякі відступи од правил. Ми забули Рабо [15] з його гіркими наріканнями, аби лише бачити зародження Республіки, оточеної найжахливішою з коаліцій, яка загрожує задушити її в колисці, аби лише бачити радість аристократів і Європу, яку потрібно перемогти.

Марселець
Ви боягузливо покинули нас, потому як ваші ненадійні посли нас підбурювали.

Німуазець
Ми були щиросердні, а ви поводилися, наче лисиця в капкані; ми хотіли Республіки й мусили ухвалити республіканську конституцію. Ви були невдоволені Горою і, отже, 31 травня також мусили визнати Конституцію, аби усунути Гору і домогтися припинення її діяльності.

Марселець
Ми теж хочемо Республіки, але хочемо, аби нашу конституцію розробили представники, вільні у своїх діях; ми хочемо свободи, але хочемо отримати її від представників, яких поважаємо. Ми не хочемо, аби наша конституція прикривала грабунок і анархію. Наша перша умова – жодних клубів, жодних первинних зборів, які стали настільки частими; повага до власності.

Фабрикант із Монпельє
Якщо поміркувати, то кожному очевидно, що частину Марселя становлять контрреволюціонери. Вони визнають, що хочуть Республіки, але це завіса, яка день у день стає все прозорішою; потроху вас привчали до того, аби врешті побачити контрреволюцію цілковито оголеною. Її вже приховувала лише газова вуаль; ваш народ був добрий, але з часом його б увесь розбестили, якби не геній Революції, який дбає про нього. Наші війська заслужили на вдячність вітчизни тим, що так енергійно виступили проти вас; оскільки ви не є нацією, то вони й не мусили наслідувати армію 1789 р. Центр єдності – Конвент; він – істинний суверен, особливо коли народ виявляється розділеним.
Ви потоптали всі закони, усі звичаї. За яким правом ви усуваєте вашу департаментську адміністрацію? Хіба створив їх Марсель? За яким правом батальйон прихильників вашого міста обходив дистрикти? За яким правом ваші національні гвардійці намірялися увійти до Авіньйона? Якщо було розпущено департаментську владу, то дистрикт цього міста був головною законною установою. За яким правом ви намірялися увірватись на територію департаменту Дром? І чому ви вважаєте, що він не має права вдатися до допомоги державної армії для її захисту? Отже, ви переплутали всі права, ви породили анархію, а раз ви хочете виправдати свої дії правом сили, то, значить, ви – розбійники, анархісти.
Ви створили народний трибунал; його призначав тільки Марсель. Це суперечить усі законам. Такий трибунал не може не бути кривавим, оскільки це трибунал одного угрупування. Ви силою підкорили цьому трибуналові увесь ваш департамент. За яким правом? Значить, ви самі узурпуєте владу, за що несправедливо дорікаєте Парижеві? Ваш секційний комітет допускає приєднання до себе: таж це є злука, подібна до злуки у клубах, супроти якої виступаєте. Ваш комітет віддавав розпорядження комунам департаменту Вар: то це означає, що ви не визнаєте адміністративного поділу.
В Авіньйоні ви ув’язнювали, не маючи на те повноважень, без постанови, без вимоги адміністративних органів. Ви порушували недоторканність приватних жител, не визнавали особистої свободи; ви холоднокровно вбивали у громадських місцях; ви повторювали, зробивши їх іще жахливішими, сцени, які затьмарювали початок Революції; без розслідування, без суду, не маючи уявлення про ваші жертви, лише за самою вказівкою їхніх ворогів, ви хапали їх, відривали од дітей, волочили вулицями та умертвляли ударами шабель. Налічується близько тридцяти людей, котрих ви таким чином принесли в жертву. Ви протягли по грязюці статую Свободи; ви піддали її публічному приниженню; вона стала предметом усілякого паплюження від розгнузданої молоді; ви пошматували її ударами шабель. Ви б не змогли цього заперечувати – був полудень, понад 200 людей з числа ваших громадян були присутні при цій злочинній нарузі; кортеж перетнув багато вулиць, досяг площі Годинника, прийшов вулицею Бакалійників тощо. Тут я зупиняюся в моїх роздумах і в моєму обуренні. Це так-то ви прагнете Республіки? Ви затримали рух наших армій, не пропускаючи обозів; як-бо можна знехтувати стількома очевидними фактами і як-бо не назвати вас ворогами вітчизни?

Військовий
Цілком очевидно, що марсельці зашкодили операціям наших армій і хотіли знищити свободу, але тут мова не про те. Питання в тому, на що вони можуть сподіватися і яке рішення їм залишається ухвалити.

Марселець
Ми маємо менше ресурсів, аніж я гадав, але вельми сильний той, хто наважився померти, а ми радше підемо на це, аніж ізнову приймемо ярмо кровожерливих людей, котрі урядують державою. Ви знаєте, що людина, коли тоне, хапається за будь-яку соломинку; так і ми: аніж дати себе задушити, ми… Так, усі ми брали участь у цій новій Революції; усі ми поляжемо жертвами помсти. Минуло два місяці, як було задумано знищити 4000 наших найліпших громадян, отож судіть, до якої сваволі дійшло б сьогодні… Завжди й дедалі знову згадуватимуть того нелюда, – а він, одначе, був однією з головних осіб клубу, – який повісив на ліхтарі одного громадянина, розграбував його будинок і зґвалтував його дружину, змусивши її спершу випити склянку крові чоловіка.

Військовий
Який жах! Та чи вірна звістка? Я сумніваюся, адже ви знаєте: сьогодні вже не вірять у зґвалтування…

Марселець
Так! Аніж підкорятися подібним людям, ми радше підемо на останню крайність – віддамося ворогам; ми покличемо іспанців. Немає народу, чий характер менше відповідав би нашому, немає й більш ненависного. Судіть-но про злобу людей, яких ми побоюємося, за тією жертвою, котру принесемо.

Військовий
Віддатися іспанцям!.. На це ми не дамо вам часу.

Марселець
Чи не щодня можна почути, що вони вже біля самої нашої брами.

Німуазець
Єдино цієї загрози мені досить, аби побачити, хто обстоює Республіку: федералісти чи монтаньяри? Якоїсь миті Гора була слабшою. Усе навкруги стрясалося. А втім, чи заговорювала вона коли-небудь про те, аби прикликати ворогів? Хіба ви не відчуваєте, що битва між патріотами й деспотами Європи – це смертельна битва? І якщо ви розраховуєте на допомогу з їхнього боку, то це тому, що ваші поводирі мають вагомі підстави сподіватися на їхнє схвалення. Але я ще маю зависоку думку про ваш народ, аби вірити, що ви візьмете гору в Марселі й здійсните такий огидний проєкт.

Військовий
То вигадаєте, що завдасте більшої шкоди Республіці й що ваша загроза дуже страшна? Зважмо її.
Іспанці зовсім не мають військ для десанту, їхні кораблі не можуть увійти до вашого порту. Якби ви покликали іспанців, це б могло принести користь вашим поводирям, котрі б урятувалися з частиною майна. Але по всій Республіці піднялося б загальне обурення; раніше як за 8 днів ви б мусили мати справу з 60000 людей. Іспанці потягли б із Марселя все, що змогли б винести, і там би залишилося ще досить, аби збагатити переможців.

Фабрикант із Монпельє
Якби ви виявилися здатними до такої ницості, то слід було б не залишати каменя на камені у вашому чудовому місті. Тоді треба б було, аби за місяць мандрівник, який проїжджатиме вашими руїнами, вважав, що місто вже сто років як поруйноване.

Військовий
Марсельцю, повірте мені, скиньте ярмо невеликого числа негідників, які ведуть вас до контрреволюції, поновіть у себе законну владу, прийміть Конституцію, поверніть свободу представникам, нехай вони вирушать до Парижа клопотати за вас. Вас увели в оману; це не новина, що купка змовників та інтриганів так чинить із народом. В усі часи довірливість і невігластво юрми ставали причиною більшості громадянських війн.

Марселець
Ех, пане, але хто встановить у нас порядок! Біженці, які прибувають до нас з усіх кінців департаменту? Але вони зацікавлені у відчайних діях. Ті, хто урядує нами? Але чи вони не в таких самих обставинах? Народ? Він частково не усвідомлює свого становища, засліплений, доведений до нестями; друга його частина обеззброєна, перебуває під підозрою, принижена. Отже, глибоко сумуючи, бачу невичерпні біди.

Військовий
Нарешті ви міркуєте розсудливо. Чому б такій зміні не статися з більшістю наших громадян, які щиро ошукалися? Тоді Альбіт, котрий може побажати лише одного – не проливати крові французів, пошле до вас кількох відданих і вправних людей; настане згода, і армія, не зупиняючись ані на мить, вирушить під мури Перпіньяна, аби змусити танцювати карманьйолу іспанців, які набундючилися через кілька успіхів.
А Марсель залишиться головним центром свободи. Лише кілька аркушів треба буде вирвати з його історії.

* * *
Це щасливе пророцтво повернуло нам добрий настрій. Марселець щиросердно виставив нам кілька пляшок шампанського, яке цілковито розігнало тривоги й турботи. Ми пішли спати о другій годині ночі, призначивши одне одному побачитися вранці за сніданком, під час якого марселець іще висловлював чимало сумнівів, а я подарував йому чимало цікавих істин.

Коментарі Олени Лебедєвої за редакцією перекладача.

[1] Цей памфлет – найвизначніший художній твір Наполеона Бонапарта. Його написано у формі застільної бесіди, присвяченої подіям довкола жирондистського заколоту, який відбувся після приходу до влади у Франції монтаньярів улітку 1793 р. Того ж року памфлет було видано спершу коштом автора, а пізніше й коштом держави, оскільки він мав вельми значну популярність як впливова агітаційна брошура. Ті першодруки майже не збереглися, оскільки пізніше, перебуваючи на посаді першого консула, Наполеон наказав знищити їх наклад. Нове видання памфлету вийшло лише по його смерті 1821 р. Серед інших літературних творів Бонапарта – «Діалог про кохання» (1791) і «Трактат для Ліонської академії» (1792), написані у просвітницькому дусі.
[2] Жан-Франсуа Карто (1751–1813) – французький генерал, головнокомандувач республіканської армії на Півдні, яка воювала проти роялістів. Керував національною лотереєю за наполеонівського консульства і короткий час – князівством Пйомбіно (Італія) на початку доби Імперії. З 1805 р. перебував на пенсії.
[3] Іде мова про вихід армії Республіки з Авіньйона 25 липня 1793 р.
[4] Дюранс – річка на південному сході Франції.
[5] Аллоброги – кельтське плем’я, яке, підкорене римлянами 121 р. до н. е., населяло терени від Рони до Ізеру. Тут іде мова про «легіон аллоброгів», чия назва відродилася в добу Французької революції.
[6] Мова йде про недавнє вбивство парламентарія в Ліллі, за що місто було піддане жорстоким репресіям.
[7] Станом на серпень 1793 р. заколот пішов на спад і внаслідок дій республіканських військ, і через розкол у таборі самих заколотників.
[8] Дюбуа-Крансе й Альбіт – представники Конвенту, відряджені до армій. А Шуке у своїй роботі про молодого Наполеона (A. Chuquet. La jeunesse de Napoléon. T. 3. Paris, 1899.) зауважує, що Дюбуа-Крансе в той час перебував у Ґреноблі, а не при армії Карно, і, отже, Бонапарт помилково згадує про нього.
[9] Фокейською колонією в давнину був Марсель.
[10] Кондорсе, Бріссо, Барбару, а також – згадані далі в тексті – Верньйо і Ґаде були жирондистськими лідерами.
[11] Укріплений військовий табір монархістів, який існував у 1791–1792 рр. у Нижньому Віваре (департамент Ардеш).
[12] Мова йде про події на Корсиці, активним учасником яких був сам Наполеон. Паолі й очолюване ним корсиканське сепаратистське угрупування до певного часу приховували свої задуми. Так, у лютому 1793 р. Паолі таємно протидіяв успішному висадженню республіканських військ на Сардинії. 2 квітня того ж року Конвент ухвалив постанову про відставку Паолі з усіх посад; 16 квітня її було скасовано. Одначе невдовзі розпочалася відкрита боротьба. Наполеон як прихильник Франції та вся родина Бонапартів мусили тікати. Їхній будинок в Аяччо розгромили паолісти. Ці події описує у своєму творі Андре Моруа.
[13] Гора, або монтаньяри – політична партія доби Французької революції. Займала верхню частину лівого крила Законодавчих зборів і Конвенту, звідки й пішла назва.
[14] 340 р. до н. е. перед битвою під Капуєю проти повсталих латинців римському консулові наснилося, що переможе те військо, чий ватажок прирече себе на смерть. Децій дав обітницю пожертвувати собою, якщо його армія відступатиме, і дотримався її, кинувшись просто в лави ворога в тяжку мить бою. Децій загинув, а римляни перемогли. Цю подію уславив Рубенс на своїй історичній картині «Загибель Публія Деція Муса» (1617).
[15] Жан-Поль Рабо Сент-Етьєнн (1743–1793) – політичний діяч, протестантський пастор, публіцист. Один із ватажків повстання федералістів. 1790 року очолював Законодавчі збори. Написав важливу для історіографії розвідку – «Стислий огляд історії Французької революції» (1792). Як жирондист активно боровся проти монтаньярів навесні 1793 р. Після перемоги Гори переховувався в околицях Версаля, був схоплений і страчений 5 грудня того ж року.