Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Життя прожити – не поле перейти
Василина Вовчанська, Богдан Мельничук. Відлуння грому: новели. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2020. – 92 с.; іл.
«Життя прожити – не поле перейти», – каже народна мудрість. Людське вікування в цілому – суцільна загадка, передбаченню не надається, тому літературні розповіді про життя однієї людини чи кількох завжди були й будуть цікавими. Хоча, не підлягає сумніву, що не все так просто. Буває так, що зараз книга читається з цікавістю, згодом минає певний час і змінює оптику сприймання написаного, знайомі речі виглядають інакше, і добре, коли ширше, глибше, вагоміше. Стається так, як з хорошим вином – із часом відчуваються нові смакові нотки. Для мене це є свідченням того, що смисловий пласт тексту не потьмянів із часом, не втратив привабливих рис живої мови. І ще таке спостереження: логіка літературного процесу – пані примхлива і вельми полюбляє (так свідчить історія світової літератури!) пускати в хід сюжети про останніх, що стали першими. І навпаки. Ви спитаєте мене, й цілком справедливо, до чого ця сентенція, до чого я веду? А веду я до того, що не завжди перше враження від прочитаної книжки є правильним для майбутньої її долі, яку ми передбачити не в змозі. Єдиний пан, котрий це знає – час.
Збірка новел авторського тандему Василини Вовчанської та Богдана Мельничука «Відлуння грому» складається з семи творів невеликого формату, тематично розкиданих в часі/просторі, й про кожну з них можна сказати добре слово. На мою думку, книга являє собою творчо-психологічний експеримент, де в підсумку формується специфічна й своєрідна аура оповідного стилю; всі події, що стаються в межах сюжетів, абсолютно природні, в тому числі, незвичайні, відверті чи несподівані, постають, як цілковито реальні. Вельми прикметним є креативний взаємообмін колег, між котрими існує довіра, їхнє чуття партнерства, збіг естетичних смаків, коли можна підмічати й влучно реалізовувати спільні художні моменти-знахідки.
Я би назвала жанр малого прозового твору, зокрема, новели, найважчим із прозових жанрів, адже він вимагає чималої майстерності, ясності думки і точного слова, чіткої побудови, напруженості розповіді, багатозначності смислу. Найперше, і це я вважаю суттєвою ознакою наративного стилю авторського тандему, сюжети новел майже ніде не «провисають», кожен із співтворців додає щось своє, вагоме: десь ти не можеш вгадати розв'язки майже авантюрної інтриги, десь подано цікаві факти-спостереження, десь увиразнено риси характеру персонажів, десь промовляє сама форма представлення сюжету. Власні історії чи вигадані – не має значення, у будь-якому випадку, ця ознака оповідної манери впадає в око. Відтак можу зробити висновок про те, що письменники добре обізнані із різноманіттю підходів до головних засад творчості. Практично, читаючи ці новели, ми маємо справу з текстами, що звернені до конкретного часопростору з різною мірою емоційних вражень.
Людина складається зі своїх тонких світів. Бо грубий світ для всіх єдиний і однаковий: це поїсти, це житло, це секс і решта інших речей.., хоча ці грубі матерії активно розкошують у стильному мистецтві та слугують неабиякою спокусою для тих, хто вміє ними скористатися. Наші автори виводять на перший план людей, котрі люблять, страждають, ненавидять, живуть своїм життям прив’язаного до землі селянина, до намолених вівтарів, до вуличок міста… За формою новели можна умовно поділити на лінійно-геометричні та вільно-ліричні. Для лінійної структури характерна чітка побудова з реально-побутовим сюжетом. Натомість для ліричної форми є властивою вільна хвилеподібна плавність, де має значення притчевий підтекст, який розкривається через альтернативу виходу з лабіринту буденності, циклічності життя.
Письменники в черговий раз нагадують, як складно людині прожити відміряний їй строк. Посеред метушні та втоми людині потрібна любов; тема не нова (художня література завжди про любов і смерть, щоправда, ще й про життя, проте, смерть і любов уже містять у собі його серцевину). Прозаїки змальовують її яскравими фарбами, адже проблема завжди актуальна. І хоча інтернет заповнений різноманітними постами на цю тему, в реальних співмешканнях, все так само, як і колись, мало що змінилося. Думаю, художні сюжети нашого тандему – це привід замислитися над тим, як легко життя може перетворитися на пекло; вони про те, скільки злого ховається в людині, й скільки чого їй необхідно, аби почуватися щасливою. Ще одне моє спостереження: кожна новела може бути історією, котра комусь принесе несподівану розраду, а може й врятує від непоправного.
Не дивлячись на переважання сумного контенту, я щиро раджу прочитати цю цікаву невеличку книгу. По-перше, прозаїки чесно намагаються «розвантажити» атмосферу своєї книги. Звідси – милі, утішні, в чомусь філософські мотиви про те, що любов має бути взаємною, а пожертви нікому не потрібні, коли про них не просять. Звідси низка епізодів, де все стається так, як у щасливих фіналах: добро нагороджено світлою долею, правда, це логіка казки, а не життя: «Два брати брали шлюб одночасно. Вінчання молодих у храмі було, звісно, святкове, урочисте. Дві пари з’єднали свої долі, осяяні благословенням і Божою благодаттю» («Чужа – не чужа»). Звідси зворушливі пейзажі, що свідчать про залюбленість у мову та її красу: «Карпатський ранок повільно прокидався зорепадом на полонині, що виблискувала кришталевими перлами роси. Дивовижна краса земного раю! Хто хоч раз побував на Закарпатті…напився з глибенючої криниці чистої, наче сльоза, води – той не зможе забути цей смак ніколи» («Чужа – не чужа»).
Автори не вивищуються над персонажами, не дають оцінок. Описані події розгортаються до рівня метафізичного, вказують на універсальні речі, що стосуються умов людського існування і людської натури, дають певний ключ до пояснення моральних переступів у світі, наприклад, оця готично-несподівана кінцівка новели «Заручниця долі»: «Раптом пелену ночі розітнув несамовитий крик…Орися, мов привид, вийшла з кімнати…це був останній дикий схлип заручниці долі, що в муках виривався на поверхню…в одній руці тримала погон, а в іншій – спицю, з якої скапувала кров…».
Збірка новел проілюстрована художницею Оксаною Іванів (Козевич). Автори і художниця – споріднені душі й співрозмовники. Графічні ілюстрації – прокреслені, часто кількома штрихами, зображення, що виконані в ключі синтезу мистецтв, і можна вважати, що вони є безмовними персонажами книги.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Життя прожити – не поле перейти
Василина Вовчанська, Богдан Мельничук. Відлуння грому: новели. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2020. – 92 с.; іл.
«Життя прожити – не поле перейти», – каже народна мудрість. Людське вікування в цілому – суцільна загадка, передбаченню не надається, тому літературні розповіді про життя однієї людини чи кількох завжди були й будуть цікавими. Хоча, не підлягає сумніву, що не все так просто. Буває так, що зараз книга читається з цікавістю, згодом минає певний час і змінює оптику сприймання написаного, знайомі речі виглядають інакше, і добре, коли ширше, глибше, вагоміше. Стається так, як з хорошим вином – із часом відчуваються нові смакові нотки. Для мене це є свідченням того, що смисловий пласт тексту не потьмянів із часом, не втратив привабливих рис живої мови. І ще таке спостереження: логіка літературного процесу – пані примхлива і вельми полюбляє (так свідчить історія світової літератури!) пускати в хід сюжети про останніх, що стали першими. І навпаки. Ви спитаєте мене, й цілком справедливо, до чого ця сентенція, до чого я веду? А веду я до того, що не завжди перше враження від прочитаної книжки є правильним для майбутньої її долі, яку ми передбачити не в змозі. Єдиний пан, котрий це знає – час.
Збірка новел авторського тандему Василини Вовчанської та Богдана Мельничука «Відлуння грому» складається з семи творів невеликого формату, тематично розкиданих в часі/просторі, й про кожну з них можна сказати добре слово. На мою думку, книга являє собою творчо-психологічний експеримент, де в підсумку формується специфічна й своєрідна аура оповідного стилю; всі події, що стаються в межах сюжетів, абсолютно природні, в тому числі, незвичайні, відверті чи несподівані, постають, як цілковито реальні. Вельми прикметним є креативний взаємообмін колег, між котрими існує довіра, їхнє чуття партнерства, збіг естетичних смаків, коли можна підмічати й влучно реалізовувати спільні художні моменти-знахідки.
Я би назвала жанр малого прозового твору, зокрема, новели, найважчим із прозових жанрів, адже він вимагає чималої майстерності, ясності думки і точного слова, чіткої побудови, напруженості розповіді, багатозначності смислу. Найперше, і це я вважаю суттєвою ознакою наративного стилю авторського тандему, сюжети новел майже ніде не «провисають», кожен із співтворців додає щось своє, вагоме: десь ти не можеш вгадати розв'язки майже авантюрної інтриги, десь подано цікаві факти-спостереження, десь увиразнено риси характеру персонажів, десь промовляє сама форма представлення сюжету. Власні історії чи вигадані – не має значення, у будь-якому випадку, ця ознака оповідної манери впадає в око. Відтак можу зробити висновок про те, що письменники добре обізнані із різноманіттю підходів до головних засад творчості. Практично, читаючи ці новели, ми маємо справу з текстами, що звернені до конкретного часопростору з різною мірою емоційних вражень.
Людина складається зі своїх тонких світів. Бо грубий світ для всіх єдиний і однаковий: це поїсти, це житло, це секс і решта інших речей.., хоча ці грубі матерії активно розкошують у стильному мистецтві та слугують неабиякою спокусою для тих, хто вміє ними скористатися. Наші автори виводять на перший план людей, котрі люблять, страждають, ненавидять, живуть своїм життям прив’язаного до землі селянина, до намолених вівтарів, до вуличок міста… За формою новели можна умовно поділити на лінійно-геометричні та вільно-ліричні. Для лінійної структури характерна чітка побудова з реально-побутовим сюжетом. Натомість для ліричної форми є властивою вільна хвилеподібна плавність, де має значення притчевий підтекст, який розкривається через альтернативу виходу з лабіринту буденності, циклічності життя.
Письменники в черговий раз нагадують, як складно людині прожити відміряний їй строк. Посеред метушні та втоми людині потрібна любов; тема не нова (художня література завжди про любов і смерть, щоправда, ще й про життя, проте, смерть і любов уже містять у собі його серцевину). Прозаїки змальовують її яскравими фарбами, адже проблема завжди актуальна. І хоча інтернет заповнений різноманітними постами на цю тему, в реальних співмешканнях, все так само, як і колись, мало що змінилося. Думаю, художні сюжети нашого тандему – це привід замислитися над тим, як легко життя може перетворитися на пекло; вони про те, скільки злого ховається в людині, й скільки чого їй необхідно, аби почуватися щасливою. Ще одне моє спостереження: кожна новела може бути історією, котра комусь принесе несподівану розраду, а може й врятує від непоправного.
Не дивлячись на переважання сумного контенту, я щиро раджу прочитати цю цікаву невеличку книгу. По-перше, прозаїки чесно намагаються «розвантажити» атмосферу своєї книги. Звідси – милі, утішні, в чомусь філософські мотиви про те, що любов має бути взаємною, а пожертви нікому не потрібні, коли про них не просять. Звідси низка епізодів, де все стається так, як у щасливих фіналах: добро нагороджено світлою долею, правда, це логіка казки, а не життя: «Два брати брали шлюб одночасно. Вінчання молодих у храмі було, звісно, святкове, урочисте. Дві пари з’єднали свої долі, осяяні благословенням і Божою благодаттю» («Чужа – не чужа»). Звідси зворушливі пейзажі, що свідчать про залюбленість у мову та її красу: «Карпатський ранок повільно прокидався зорепадом на полонині, що виблискувала кришталевими перлами роси. Дивовижна краса земного раю! Хто хоч раз побував на Закарпатті…напився з глибенючої криниці чистої, наче сльоза, води – той не зможе забути цей смак ніколи» («Чужа – не чужа»).
Автори не вивищуються над персонажами, не дають оцінок. Описані події розгортаються до рівня метафізичного, вказують на універсальні речі, що стосуються умов людського існування і людської натури, дають певний ключ до пояснення моральних переступів у світі, наприклад, оця готично-несподівана кінцівка новели «Заручниця долі»: «Раптом пелену ночі розітнув несамовитий крик…Орися, мов привид, вийшла з кімнати…це був останній дикий схлип заручниці долі, що в муках виривався на поверхню…в одній руці тримала погон, а в іншій – спицю, з якої скапувала кров…».
Збірка новел проілюстрована художницею Оксаною Іванів (Козевич). Автори і художниця – споріднені душі й співрозмовники. Графічні ілюстрації – прокреслені, часто кількома штрихами, зображення, що виконані в ключі синтезу мистецтв, і можна вважати, що вони є безмовними персонажами книги.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«Поетів не тільки поети читають»"
• Перейти на сторінку •
"«Всі думають, що прийде час,а час тільки проходить»"
• Перейти на сторінку •
"«Всі думають, що прийде час,а час тільки проходить»"
Про публікацію
