ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2022.01.20 08:16
Шини горіли, погорять і танки,
але не бути імперії тут!
Одягне мати сину вишиванку
й сади вишневі в травні зацвітуть.
І буде мир. Така настане тиша,
якої не було ще на землі.
У небі місяць зорі заколише
й на рала перетопляться шаблі.

Ярослав Чорногуз
2022.01.20 07:54
Ця думка визріла помалу,
У світ прекрасного несе -
Твого кохання ідеалом
Я хочу буть понад усе.

Цьому нема альтернативи,
Життя стає чарівним сном:
Або ти будеш в нім щасливим,

Віктор Кучерук
2022.01.20 07:48
Мине зима. Водойми скреснуть.
Нахлинуть запахи садів.
Давайте думати про весни
І про світанки молоді.
Вони, блакитні чи прозорі,
Або сріблясті, ніби ртуть, –
У снах спалахують, як зорі,
Спокійно спати не дають.

Ігор Деркач
2022.01.19 20:48
ІМало що лишає у людей
по собі неопалиму пам’ять
і тому, напевне, де-не-де
та деінде ще її поганять
носії вмираючих ідей.

ІІМало на Московії наїдку...
їй усе готове подавай –

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:13
Часами й вовк буває ситим.
Саме такому довелось зустріти
Вівцю, що, мертва начебто, лежала
І виду на життя не подавала.
Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
«Не бійсь мене, та краще-но послухай:
Як тричі скажеш правду про вовків менi,
Зможеш лежати й

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:03
Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І

Петро Скоропис
2022.01.19 13:51
Ось дім, що Джеком поруйнувавсь.
Ось мур, де зіжмаканий ціпне бакс,
але Гансу – ні шансу, лише хана.
Це – Іваном викладена стіна.

Це стіна, яку спорудив Іван.
Вихлювато, доцільно уподобань
будівничих сіріє її бетон,

Микола Соболь
2022.01.19 09:16
Лізуть п’яні орки у святий Дніпро,
щоб на Водохрещу гріх із дупи змити.
А ти, українцю, брате, тут ніхто.
Твою славу й віру топчуть московити.

Розіп’яли душу на своїй землі.
За свободу й волю видають кормигу.
Україна-ненька триста літ у млі,

Віктор Кучерук
2022.01.19 05:14
На зміну забарвленням сивим,
З’явились вгорі голубі, –
Неначе в дитинстві, щасливим
Сьогодні здаюся собі.
Нарешті урвались хуртечі,
Лишивши згромаджений сніг, –
Немов би в часи молодечі,
Не чую прискорених ніг.

Домінік Арфіст
2022.01.19 01:32
сонечко – млинець рум’яний
сяє в очі вранці-рано
і пече-пече у плечі
розкуйовдженій малечі:
«той сьогодні з’їсть мене
хто мене наздожене…
той отримає млинця
хто шанує гребінця…

Микола Дудар
2022.01.19 01:27
Як той паук, що простір в’яже…
Як той, ну словом, резонанс…
Як той димар, що повен сажі…
Як безіменний в простір пас…
Оскільки я ще на папері,
Якоїсь ночі олівцем
Ти, на дзвінок, одкриєш двері
І ми озвучимо все це…

Тетяна Левицька
2022.01.18 19:09
Що у житті тобі не додала?
Перцю, чи солі, медової ласки?
Чорною відьмою я не була,
не одягала зрадливої маски.

Вміла знімати мігрень з голови,
доторком пальців рубці лікувати.
Стерви вам вішають роги, а ви

Микола Дудар
2022.01.18 16:09
Не відмовляйтеся від стресу!!!
Без нього як? Ніяк, авжеш
Життя безлике без ексцесу
Як і без смерті, без пожеж…
Як і без кулі, без кинжала
Як без любові, сну і мрій
Людині завжди чогось мало
Згадайте будне: «сам не свій»

Ігор Шоха
2022.01.18 13:16
Мені, буває, заважає спати
якась нечиста сила...
то ядерні на таці крокодили,
то у мундирі дуло із гармати –
епоха миру і її етапи:
комуни і ґулаґи,
тюряги і кацапи,
розбійницькі ватаги,

Олександр Сушко
2022.01.18 13:01
Уночі зателефонув брат. - Привіт,- каже. - Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник? - Ага. Третя година. Але тут така справа… - Треба грошей, мабуть? - Ага. - А кіко? - Чотири з половиною тисячі доларів. - А коли потрібно? - Сьогодн

Микола Соболь
2022.01.18 06:13
Все повернеться на круги своя
і відповіді будуть, і дилеми.
Хай не змовкає пісня солов’я
та про кохання пишуться поеми.
Ми, звісно, в Божім світі не святі.
Можливо й нам вготовані Едеми?
Ніщо так не цінується в житті,
як чай гарячий і тепло взаєми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 «Поетів не тільки поети читають»
Образ твору
Володимир Кравчук. Визріла дорога: поезії. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2020. – 112 с.

Кожна людина з часом починає придивлятися до себе, так би мовити, внутрішнім зором. Особливо це стосується мистців. «Життєва і творча зрілість, біль викликів сьогодення, святість спогадів і світлість почуттів, осмислення буття з огляду на прожитий відрізок часу – основні мотиви нової книжки відомого українського поета» – так репрезентує нову книгу Володимира Кравчука видавнича анотація. Додам від себе: поет силою таланту розтискає/розтягує скороминущі миті буття до часової протяжності, перетворює крапки на лінії, такі ж ламані/погалужені, як саме життя, говорить про неминучу самотність, на опиняння сам на сам із витівками долі. Збірка поезій нашого краянина спонукає до роздумів, декілька своїх суб’єктивних спостережень пропоную читачам, котрі залюблені в поезію так само, як і я.

Поет і читач

Література та її творці в наш час знаходяться на узбіччі суспільного мейстриму, трохи збоку від владного, колись прискіпливого ока, тому власне поезію зараз пишуть по-справжньому одержимі особистості. Проте нічого не існує само по собі. Поет керує уявою читача, скануючи моменти концентрації, певного стиснення, або ж навпаки – розщеплення часу, докладає творчих зусиль, що наразі є кропіткою роботою над усвідомленням глибини часопростору. І це в жодному разі не є буденним чи банальним. Поезія Володимира Кравчука не лише йде в ногу із часом, а й на крок попереду, заглядає трохи далі, й коли в певних проявах це вдається, вона стає своєрідним оракулом. Складається стале враження, що вірші поета постійно відточують свою читацьку авдиторію, сканують читацьку включеність. На мою думку, саме тут якраз неймовірний читацький кайф, принаймні, для мене, адже можна черпнути для себе нові якості – те, чого немає в тебе. Це своєрідна синергія, сумарний ефект моменту, коли всі пазли складаються: автор й читацька реакція взаємопоєднані й доповнюють одне одного позитивом.

Природа поезії

У текстах чотирьох циклів («Веслують повіки озерцями сліз», «Роки безприв’язні біжать», «На дровах замішаний вогонь», «Про творчість») змішуються і зміщуються світи речей, що далекі від нашого логіко-формального мислення і дають можливість поетові говорити про те, про що не скажеш трафаретною мовою. У цих віршах відсутня логіка раціо, якою ми часто користуємось у побуті, вважаючи, що вона може спричиняти дух істинного стану речей. Оригінальну креативність книжки підкреслює основний фон – біографізм, звернення до самого себе, як до джерела інформації, тому домінує екстравертно-сповідальна тональність – вірш, як – роз-мова («Здмухнув роки: / Зола із пухом…/ був і слабким, / І сильним духом, / але продовжую / розмову / З отим, що, / Кажуть, перше – / С л о в о м.»). Попри, а, можливо, й завдяки діамантовоподібній щільності строфічної форми, мова розкривається, виявляє себе – вірш, як про-явність мови! Тексти збірки яскраво ілюструють відому сентенцію: якщо філософія – найвищий порух думки, то поезія – найсконцентрованіша форма сутності мови (у різних її проявах, передусім сакральному/священному, а також метафізичному/ірраціональному чи магічному/духовному, що своїми коренями сягають ще біблійних часів), котра дозволяє поетові не казати нічого зайвого, лише найістотніше, посутнє.


Ознаки стилю

Говорити про поезію прозою – вельми невдячна річ, бо слова ніяк не влучають аж на сто відсотків! Тепер, коли імітація і профанація віршоскладання стали нормою для пишучої братії, коли ніби все є, от лишень посмаку нема, то якщо надибуємо щось прикметне, особливе, радіємо й тішимося. Творче налаштування дає нашому поетові можливість не копіювати реальність, а більше орієнтуватися на внутрішні відчуття. Це свого роду імпровізація, у тандемі з Музою, що можлива тільки на рівні високого професіоналізму, коли метою є досягнення гармонії, котра викликає у читача суміжні асоціації, схожі чи контрастні – від медитативних роздумів до тематичних мотивів. Поезія теж може повідомляти про щось, мати свій інформаційний пласт, та погодьтеся, читаємо її не заради інформації! В англо-американського поета Х'ю Одена є відомий рядок: «Poetry makes nothing happen», який перекладають різно – «Поезія не має наслідків», а чи зовсім іронічно – «Поезія нічого не робить». Якщо цю сентенцію сприймати глобально, то, можливо, так воно і є, але, на мою думку, тут ховається тільки частина правди. У пошуку істини Володимир Кравчук переходить від логіки факту до поетичної логіки: факти у нього достовірні, а поетична логіка яскрава і приваблює символічною насиченістю, котра буває не зовсім звичною, але цілком переконливою. Поет вірить у владу, вплив та ефективність поетичного слова, бо воно має стосунок не тільки до людей, а й до Космосу («З вогню підкову голіруч…/ Гартуєш болем./ Лиш коваля за це не муч, / Себе і долю. / Здається, вічну мить душа / Тамує щастя. / Найвища плата без гроша / Тобі воздасться.»). Щоправда, щирість, сповідальність, сердечність деколи беззахисні, а бути беззахисним, як в житті, так і в творчості, потрібно мати неабияку відвагу!

« …Кровинкою – творчості мить»

З невеликих строф Володимир Кравчук збирає цільності, й скомпонована збірка видається мені цілісною книгою, де наскрізним сюжетом є метафорична, образна модель життя поета. Однак, це не біографія, це, швидше, мікрофільм глибинно почуттєвих мотивів, із розтинанням власної душі на гострі скалки, деталі, котрі в контексті збагачують одне одного та одержують додаткове значення. Цей процес, гадаю, найбільше цікавить поета, саме через нього його виболені думки про природу власної творчості найближче всього до Вічності – «Здається, спрага / Тільки пальцям зрима. / Гливка наснага, / Борозніють рими. / І так доречно / Майстрові ти віриш. / …Із печі глечик – / Випаленим віршем.». Додам від себе, що поетична практика Володимира Кравчука незмінно традиційно класична, але насправді, вона – тонко продуманий, почуттєво споглядальний, мислячий спосіб пошуку смислу в людському існуванні/співіснуванні. У підсумку, внутрішня хроніка персонально пережитих станів приватного життя, їх об’ємність, багатовимірність та налаштованість, за великим рахунком, на позачасся, набуває ваговитої важливості, бо дозволяє відчути сталість і незмінність загальнолюдських істин.












Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-06-07 10:40:32
Переглядів сторінки твору 317
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.01.02 20:25
Автор у цю хвилину відсутній