ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлія Івченко (1978) / Проза

 Чеберяйчики -друга частина. ( РЕДАКЦІЯ.)
Федір Чеберяк воскрес у святу неділю сорок восьмого. Хату відімкнув своїми ключами. Хазяйським оком зміряв господу та й почав жити, як нічого й не було. Худий, із потьмянілим волоссям, яке стирчало на всі боки та нагадувало відквітлу кульбабу. Вже не такий, як раніше веселий і співучий— замкнутий і неговіркий—старий сивий дід. Та і був уже дідом, бо донька Анна уже на той час мала чоловіка, малих—Марічку та Оленку, власним трудом здобуту освіту повара.

Відкрив майстерню, і почав човгати рубанком по соснових дошках. Казали люди, що видно знала Фросина, що не дочекається чоловіка, а, може, поштою якось зв'язувалися ? Бог його зна… Тепер ця таємниця кане в лету. Чого старий Федір не розпитував нічого? Кожної суботи човгав до церкви, коли уже можна було не зважати на політичні переконання, після церкви— на кладовище до Фросини, а по будням працював столяром у будівничій пригаді. Будь-яких соціальних контактів Федір намагався уникати, особливо близьких. А про те, щоб впусти у життя людей по-справжньому і зовсім не могло бути мови. Час спливав, як вода із річки Вовчої після паводків… Федір Чеберяк жив вовком-самітником, поки онука не вирішила будуватися на Чеберяківській землі, а на світ з'явилася Федору велику утіха—правнучка Лянка.

Цікавість дівчики до прадіда виростала так швидко, як виростає добре доглянута розсада у теплиці. Спочатку вона посміхнулася до нього із ліжечка, потім заагукала, пізніше схопила за носа манюсінькими пальчиками і попробувала, який дід насмак теплими устотами, які пахли молоком. Коли Федір підносив її тендітне тільце до обличчя, то мала виявляла неабияку цікавість до старого. Здавалося, що Лянка слухає з усіх оточуючих прадіда найуважніше. У рік—тягнула Федора Чеберяка за палець погуляти, у три— читала з ним казки, у п'ять — співала пісень українських … Федір Чебаряк почав відтавати від криги сердешних думок, про, які ніхто і не відав.

Дуже вже любив притулити правнуку до себе і лоскотати за боки, примовляючи: « Ой, на горі жито, сидить зайчик, він ніжками чеберяє…». А та заливалася сміхом і гоцала на дідових руках так, що місця було мало у двох хатах зразу, які притулилися поруч. Одна—стара, Чеберякова, друга—нова, вибудувана із силікатної цегли і шиферною, лискучою покрівлею—у якій жила онука Марічка з чоловіком і малою.

—А цьо у тебе три палсі злослись?— не вимовляючи усіх буков,— питалася мала у прадіда. Федір чесав потилицю і починав про природу, про степ, про те, як вовчиця рила для майбутніх вовченят глибоку нору, а їй в обличчя бризнув струмінь джерельної води і відтоді почала життя колись повновода річка Вавча, яка текла Диким Полем. Лянка відволікалася, але питання, чому у діда Фєді зрослись пальці на руці, хвилювало її не менше , чим хвилювали цікаві оповідки про сиву давнину, сусідське цуценя—Пальма та дефіцитні іграшки.

—А де твоя дєд Фєдя жінка?—спиталася уже трохи старшою, бовтаючи ногами у зморщених на колінках,
бавовняних колготах червоного кольору.
— У Вирій полетіла. Як пташка-синичка—пурх—і в небі!—намагався дохідливими словами пояснити прадід.
—І со?
— Тепел там живе?
—Літає.
—А то не больно там жить?
—Ні, не больно. Давай, Лянцю, не збивай мене з толку. Ти ото кого хочеш затуркаєш. Пішли краще книжку тобі почитаю—намагався відбитися від серйозних питань Федір. Так у взаємній симпатії проходили дні Федора Чеберяка і цікавиці- Лянки.

Мала не вилазила із прадідової хати… А чого звідти іти? Хоч і підросла, а цікавості менше не стало. Прадід Федя— добрий! Прибіжиш до нього, а він тобі, аж цілого карбованця, а то й два-три, дрібними копійками насипе у рожеві жмені. Це ж яка радість величезна! Біжить чимдуж у магазин « Дитячий Світ», що у Сірківці уже відкрили. Купляє альбоми, олівці, книжки цікаві, а наостанок і « Ескімо» у лискучій обгортці з київськими каштанами. Смачне—не одірвати! «От виросту,—думала собі,—у Києві жити буду! Вирішила, як крапку над літерою «і» поставила.

Повернеться до прадідової хати—тягне відро із водою від колонки. Виприбирує. Дере-дере поли дубові, аж поки Федір не спинить. Принесе виноград мускатного із садочку та й стане Лянку пригощати. Сонце—у кучері Лянці світить, місяця—у очі васильково-зелені заглядає…

Одного разу при такій помочі другокласниця Лянка залізла за божник із двома красивезними, таємничими іконами. Мац- мац рукою, аж рожева рожа у віконо увіткнулася, а за божником— книжка. Якась чудна, зшита товстою, шовковою ниткою, де олівцем, де чорнилами, де шариковую ручкою пописано, наче, як вона у школі, в «Прописі» літери обводила, так і в книжці —поверх олівця жива фарба лягає:

"…Бо це ж, либонь, позавтра буде місяць,
Як у дому нема скоринки хліба".
Заплакала, схилилась до дитини...

""""""""""""""""""""
Коли ти була зо мною, ладо моє,
Усе було до ладу,
Як сонце в саду,
А тепер розладнався світ, ладо моє.

Встала між нами розрив-трава.
Розрив-трава високо росте,
Розірвала ночі і дні.
Перше були вони як крила ластівки:
Верх чорний, спід білий, а крило одно.
Тепер вони як розламаний камінь –
Колють і ранять, ладо моє.

І карлючки внизу: В.С... Далі— нерозбірливо було…
Аж завмерла із книжкою- самошиткою у руках на вирізьбленому ще прапрадідовім стільцеві, під яким валявся забутий віник. І читалося, і читалося несамовито, по-дитячому сприймалося, а багато і не розумілося. Стояла Лянка, як заворожена на стільці посеред старої, Бог знає якого року побудованої хати, аж тут дід Фєдя:
— Ти що ото робиш? І схолов… Похитнувся, як стовпчик до одвірка. Може, б і матюк якийсь з губів пошерхлих злетів... Але— ні… Федір Чеберяк на таке нездатний, щоб правнучку ображати. Тільки сірий став, як стара незапалювана свічка на божнику...

—Це ти писав?— Лянка до діда. Той супиться, як темна хмара перед грозою, книжечку забрав тай почалапав до коридорчика. Там драбина на горіще—поліз ховати, там де царські гроші з Катериною Великою, Миколаєм, кєрєнки і одна золота монета із двухголовим орлом, аж за під самою стіною, де стара курадза складена. А що ж Лякка знає—не маленька. Про ті скарби ні мати, ні баба не знають, а Лянка знає, бо уміє прадідові таємниці берегти.
—Дєд Фєдя, а хто то написа? Шо то за книжка—невгамовувалася дівчинка.
—Людина одна хароша писала,—зам'ялася дід. Работали разом колись… Не нужно воно тобі те—глипнув на Лянку не стільки розсерджено, стільки—стривожено.
—Не кажи нікому Уляно, бо велика біда станеться. Чуєш дитино? Поклянись отут мені зараз перед іконами! Шоб мовчала мені! Очі твої не бачили, вуха нічого не чули та і не було тут ні кижки, ні разговорів оцих ненужних… Нічого не було!
Лянка на Бога глянула—перехрестилася(дід навчив) та й забула. А тільки з того часу завела собі схожу книжечку, перерізавши шкільний зошит напополам і писала там свої перші заримовки у прадідовій,затишній хаті, а потім читала діду. Той підправляв щось у книжечці. Казав:" Ну, давай почитай мені, як у тєатрі." Лянка підіймала руку до скроні, як спаравжня артистка і натхнено-журливо починала:

чи на сон, чи на сумне осоння
сон-трава стоїть на підвіконні.
заглядає тиші давній в очі,
війкою-завійкою лоскоче.
сон-трава на білім підвіконні,
сон-трава на битім підвіконні…
де роки, як коні на припоні…
б’ють хвилини, мов літа рахують,
і на спогад зранений полюють.
тут ось, на дідівськім підвіконні,
де на сон, чи на сумне осоння
сон-трава стоїть на підвіконні...

Так у взаємній симпатії проходили дні Федора Чеберяка і цікавиці- Лянки.























Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-07-13 08:36:39
Переглядів сторінки твору 762
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.164 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.164 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.797
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.20 18:47
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2021-07-14 21:12:28 ]
«Хату відімкнув своїми ключами…»
Се ж, Юлю, ще рідкісне везіння, що так обійшлося…
Колись ще малим питав тата – а хто ото на нашій вулиці «чтокаєт»? А він розповів, що ще до війни розкуркулили більшовики одного столяра (золоті руки), а у його хаті поселилися зо сталінської буксирної бригади.
Прекрасна МОВА – рідна і близька мені! Так писали мої земляки – письменники Тютюнники! Я усвідомлюю, що Ви взялися за важку та часом виснажливу працю. Але вірю у Вашу наполегливість і талант!
Чекатиму продовження, Юлю! :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2021-07-16 20:28:06 ]
О, Боже! Я й не бачила! Ще доладу приводжу. Тютюнником зачитувалася колись. Дякую! Як не друкуватимусь, знайте, що знову, щось не те...Спасибі!!!