Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.03
21:02
Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
2026.08.03
18:06
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
2026.08.03
13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
2026.08.03
12:19
Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
2026.08.03
12:10
Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
2026.08.03
11:25
Протокол 01/08.2026 від третього серпня поточного року.
Місце проведення — Інтернет.
Онлайн-колегія незалежних експертів нашого sub-порталу розглянула весь текст, зупинившись лише на окремому абзаці всього тексту про героя, наданого ним же на одній зі
2026.08.03
11:17
Ручай по нам тече і тінь карети
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
2026.08.03
08:50
нам ці ночі хтось наврочив
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
2026.08.03
06:14
І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
2026.08.03
06:06
…За годину до…
…9 лютого 1942 року. Двері Спілки письменників трощать приклади гестапо…
Коли німці вибили двері Спілки, Михайло міг піти. Його ніхто не тримав. Але для нього піти означало б залишити свою душу в лапах катів. Жити без Душі було б спр
2026.08.02
20:38
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
2026.08.02
19:43
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
2026.08.02
16:29
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
2026.08.02
16:12
Ще ізмалечку нас мама з сестрою привчала,
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
«Як бонус – фреш з емоцій і думок»
Патара Бачія. На повні груди…:поезія. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2019. – 112 ст.
Як кажуть мудрі знавці літератури, Європою вже відгуляв і навіть постарів привид постмодернізму. Українські поети починають виліковуватися від затяжної постмодерної хвороби, і без цієї гри в данину моді, їхні вірші повертаються до свого цілісного буттєсемантичноо сенсу. Найперше, що впадає в очі, коли прочитаєш книжку Патари Бачії (Любові Печінки) «На повні груди…» – м’який ліризм письма у манері традиційної силабо-тоніки.
Книга Патари Бачії вмістила більше сотні віршів, різних по формі й тематиці. Логіка, за якою вони згруповані у шість розділів, проста, очевидна, й у сприйнятті читача тексти ніби течуть/перетікають з кожного попереднього розділа в наступний. Пластика цих абсолютно сповідальних віршів – це плавна й зворушлива краса, що призначена для наших очей і вух. Авторка запрошує нас подумати про суб’єктивність оточуючих речей, нагадує про те, що слова не завжди мають універсальний сенс, і для кожного читача знайдуться свої несхожі значення. Завдяки цій тематичній плинності ми, відкриваючи книгу в різні дні чи навіть місяці, виявляємо, знаходимо у віршах нові, раніше не помічені акценти і настрої (до слова, так було зі мною, коли я, перечитавши збірку, надибала у текстах доволі гумору, не поміченого раніше), що сприймаються вельми органічно і додають змістові вертикального підтексту, тому що не виглядають штучно, плакатно, а достовірні й переконливі. Ось вірш «Любіть жінку» – яскравий приклад, коли легесенька іронія, захована в третьому, четвертому та сьомому рядках, нівелює пафос решти епітетів і вірш отримує багатовимірне звучання: « Любіть ЇЇ у свята і у будні, / Даруйте квіти, лагідні слова…/ Хай трішки ваші гаманці «підхуднуть», / Щоб не «боліла в НЕЇ голова» / Лиш уявіть на хвильку світ без НЕЇ – / Той невимовний, безпросвітний жах…/ То ж не лякайтесь пастки Гіменея, / Весь світ безмежний в жінки у очах!).
Безперечно, що вірші з книжки Патари Бачії варто розглядати не як випадкову добірку, а як різні підходи до трактування образу жінки. Жіночі персонажі – це яскраві жінки, котрі прагнуть, гарячкують, глибоко переживають, впадають у відчай, злостяться. Щоправда, це стосується їхнього, так би мовити, колективного портрета! Екстравертна відвертість, до якої зобов’язує назва видання та її продовження у назвах розділів («На повні груди…/…дихаю Тобою/…дихаю Небом/…дихаю Україною/…дихаю красою/…дихаю мудрістю/…дихаю позитивом») неможлива без участі підсвідомості. Однак, що приваблює, зображення внутрішніх колізій залишається на цнотливому рівні, поетку не вабить опис зовнішніх речей, її цікавить психологія, внутрішнє балансування на межі, і саме такого роду відвертість, на мій погляд, є поетично вартісною.
Гадаю, ключ до цих віршів потрібно шукати в рядках, де сенс творчості виражений в концентрованій словесній формулі – «все починається з любові». Ця сентенція, а можна сказати – авторське кредо, символізує те справжнє, чисте, відкрите, що протистоїть марнославству нашого сьогодення, має виразні психоаналітичні риси і дає змогу пізнати не тільки задум книжки, а й розкрити природу творчого письма. Крім того, у збірці постійно присутній дух, чи настрій суголосного мотиву «почуття одвічної любові». З цього погляду видається можливим, принаймні як варіант, втеча в ідеальний позапростір і позачас, які можна описати лише засобами поетичної мови. «Немає віку у любові. / Який там вік, якщо удвох / На їм лиш зрозумілій мові / Говорять? І пильнує Бог, / Щоб почуття тривали світлі / Багато-пребагато літ, / І щоб кохання довго квітло, / Бо квітів потребує світ». Отже, все вищезазначене неухильно працює на створення відповідного враження, бажаного авторці. Відтак, гору бере традиція. Якщо сприймати цю збірку у сюжетному плані, то авторка створює книжку-метафору. Це метафора втечі і наближення. Світ потрібно сприймати таким, як є, і жінку в ньому також такою, як є, – дивною чарівною істотою, що постійно від когось втікає і до когось наближається. Зрештою, ми зустрічаємося з письменницею, котра веде активне інтернет-спілкування, можливо, залишаючись інтровертом у душі, вона все-таки пам’ятає про читача, зі щирим бажанням застерегти його від пасток буття.
Приваблює специфічний погляд авторки у ставленні до Бога, релігії та віри, який культивували чи не всі великі митці та мислителі світу. У віршах поетки нема проявів релігійного фанатизму, це, на мою думку, оригінальні спроби зміксувати реальність та уяву, зрозуміти і пояснити, принаймні для себе, ключові аспекти християнства: «ВІН досі йде… Несе важезний хрест, / А той все важчий-важчий з кожним кроком, / І буде це тривати доти, доки / На безгріховність ми пройдемо тест. / ВІН стільки мук за нас перетерпів: / В лице плювали, били, розпинали… / А нам із вами ще цього замало, / То ж у вінок додаємО шипів».
Прочитавши цю книжку, я маю враження неперебутні й ніжні, чого щиро бажаю всім теперішнім і майбутнім прихильникам поезії Патари Бачії. Ось як у цьому вірші «Після свята»:
Вечір пахне липою і м'ятою,
Дихає теплом на повні груди.
Зачинилась фірточка за святами,
Добру згадку залишивши людям.
Зорі мерехтять у небі з повнею
І на підвіконні кіт муркоче.
Щедро зорепадить літо втомлене,
Мрії щоб збулись усім охочим
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Як бонус – фреш з емоцій і думок»
Патара Бачія. На повні груди…:поезія. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2019. – 112 ст. Як кажуть мудрі знавці літератури, Європою вже відгуляв і навіть постарів привид постмодернізму. Українські поети починають виліковуватися від затяжної постмодерної хвороби, і без цієї гри в данину моді, їхні вірші повертаються до свого цілісного буттєсемантичноо сенсу. Найперше, що впадає в очі, коли прочитаєш книжку Патари Бачії (Любові Печінки) «На повні груди…» – м’який ліризм письма у манері традиційної силабо-тоніки.
Книга Патари Бачії вмістила більше сотні віршів, різних по формі й тематиці. Логіка, за якою вони згруповані у шість розділів, проста, очевидна, й у сприйнятті читача тексти ніби течуть/перетікають з кожного попереднього розділа в наступний. Пластика цих абсолютно сповідальних віршів – це плавна й зворушлива краса, що призначена для наших очей і вух. Авторка запрошує нас подумати про суб’єктивність оточуючих речей, нагадує про те, що слова не завжди мають універсальний сенс, і для кожного читача знайдуться свої несхожі значення. Завдяки цій тематичній плинності ми, відкриваючи книгу в різні дні чи навіть місяці, виявляємо, знаходимо у віршах нові, раніше не помічені акценти і настрої (до слова, так було зі мною, коли я, перечитавши збірку, надибала у текстах доволі гумору, не поміченого раніше), що сприймаються вельми органічно і додають змістові вертикального підтексту, тому що не виглядають штучно, плакатно, а достовірні й переконливі. Ось вірш «Любіть жінку» – яскравий приклад, коли легесенька іронія, захована в третьому, четвертому та сьомому рядках, нівелює пафос решти епітетів і вірш отримує багатовимірне звучання: « Любіть ЇЇ у свята і у будні, / Даруйте квіти, лагідні слова…/ Хай трішки ваші гаманці «підхуднуть», / Щоб не «боліла в НЕЇ голова» / Лиш уявіть на хвильку світ без НЕЇ – / Той невимовний, безпросвітний жах…/ То ж не лякайтесь пастки Гіменея, / Весь світ безмежний в жінки у очах!).
Безперечно, що вірші з книжки Патари Бачії варто розглядати не як випадкову добірку, а як різні підходи до трактування образу жінки. Жіночі персонажі – це яскраві жінки, котрі прагнуть, гарячкують, глибоко переживають, впадають у відчай, злостяться. Щоправда, це стосується їхнього, так би мовити, колективного портрета! Екстравертна відвертість, до якої зобов’язує назва видання та її продовження у назвах розділів («На повні груди…/…дихаю Тобою/…дихаю Небом/…дихаю Україною/…дихаю красою/…дихаю мудрістю/…дихаю позитивом») неможлива без участі підсвідомості. Однак, що приваблює, зображення внутрішніх колізій залишається на цнотливому рівні, поетку не вабить опис зовнішніх речей, її цікавить психологія, внутрішнє балансування на межі, і саме такого роду відвертість, на мій погляд, є поетично вартісною.
Гадаю, ключ до цих віршів потрібно шукати в рядках, де сенс творчості виражений в концентрованій словесній формулі – «все починається з любові». Ця сентенція, а можна сказати – авторське кредо, символізує те справжнє, чисте, відкрите, що протистоїть марнославству нашого сьогодення, має виразні психоаналітичні риси і дає змогу пізнати не тільки задум книжки, а й розкрити природу творчого письма. Крім того, у збірці постійно присутній дух, чи настрій суголосного мотиву «почуття одвічної любові». З цього погляду видається можливим, принаймні як варіант, втеча в ідеальний позапростір і позачас, які можна описати лише засобами поетичної мови. «Немає віку у любові. / Який там вік, якщо удвох / На їм лиш зрозумілій мові / Говорять? І пильнує Бог, / Щоб почуття тривали світлі / Багато-пребагато літ, / І щоб кохання довго квітло, / Бо квітів потребує світ». Отже, все вищезазначене неухильно працює на створення відповідного враження, бажаного авторці. Відтак, гору бере традиція. Якщо сприймати цю збірку у сюжетному плані, то авторка створює книжку-метафору. Це метафора втечі і наближення. Світ потрібно сприймати таким, як є, і жінку в ньому також такою, як є, – дивною чарівною істотою, що постійно від когось втікає і до когось наближається. Зрештою, ми зустрічаємося з письменницею, котра веде активне інтернет-спілкування, можливо, залишаючись інтровертом у душі, вона все-таки пам’ятає про читача, зі щирим бажанням застерегти його від пасток буття.
Приваблює специфічний погляд авторки у ставленні до Бога, релігії та віри, який культивували чи не всі великі митці та мислителі світу. У віршах поетки нема проявів релігійного фанатизму, це, на мою думку, оригінальні спроби зміксувати реальність та уяву, зрозуміти і пояснити, принаймні для себе, ключові аспекти християнства: «ВІН досі йде… Несе важезний хрест, / А той все важчий-важчий з кожним кроком, / І буде це тривати доти, доки / На безгріховність ми пройдемо тест. / ВІН стільки мук за нас перетерпів: / В лице плювали, били, розпинали… / А нам із вами ще цього замало, / То ж у вінок додаємО шипів».
Прочитавши цю книжку, я маю враження неперебутні й ніжні, чого щиро бажаю всім теперішнім і майбутнім прихильникам поезії Патари Бачії. Ось як у цьому вірші «Після свята»:
Вечір пахне липою і м'ятою,
Дихає теплом на повні груди.
Зачинилась фірточка за святами,
Добру згадку залишивши людям.
Зорі мерехтять у небі з повнею
І на підвіконні кіт муркоче.
Щедро зорепадить літо втомлене,
Мрії щоб збулись усім охочим
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" Веретено часоплину, або Вузлувата нитка Аріадни"
• Перейти на сторінку •
" Стопкадри невтомного пера "
• Перейти на сторінку •
" Стопкадри невтомного пера "
Про публікацію
