ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2024.04.19 12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад

Світлана Пирогова
2024.04.19 08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.

І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.

Леся Горова
2024.04.19 08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.

То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.

Микола Соболь
2024.04.19 07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.

Віктор Кучерук
2024.04.19 06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти

Гриць Янківська
2024.04.18 21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..

А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?

Євген Федчук
2024.04.18 19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,

Артур Сіренко
2024.04.18 19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання

Юрій Гундарєв
2024.04.18 19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…


Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча

Володимир Каразуб
2024.04.18 19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля

Вікторія Лимар
2024.04.18 15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.

Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.

Козак Дума
2024.04.18 10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –

Микола Дудар
2024.04.18 09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…

Світлана Пирогова
2024.04.18 08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г

Микола Соболь
2024.04.18 08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих

Леся Горова
2024.04.18 08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.

Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Євген Федчук
2020.02.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ніна Виноградська (1961) / Поеми

 Іван Сірко у Чорній Долині

1
Вів Сірко сім тисяч душ полонених з Криму,
Із татарської неволі і від караїмів.
Скільки років люд сердешний провів у полоні
І від щастя, від свободи, сльозоньки солоні

На стемнілих з горя лицях висихали з сонця.
Бо за довгими степами, у чужій сторонці,
Вже забули рідну матір і пісні, і мову,
Бо татарською співали дітям колискову.

І боялись, що почує хтось словечко наше
Й канчуками будуть бити, страшно, бідолаше.
У солоні води кинуть, у чужинські води,
І ніхто не допоможе бранцеві ізроду…

2

По степу тяглася валка без кінця і краю –
Козаки й колишні бранці із Бахчисараю.
Півжиття що провели у чужій неволі
І тепер зібрав Сірко їх тут, у чистім полі.

Між херсонськими степами Чорна є Долина
На шляху стоїть, де здавна йшли до України
Чумаки, що в Крим за сіллю ні шатко, ні валко,
Зупинялись на спочинок в неглибоких балках.

Виставляли охорону від злих яничарів,
Що вбивали чумаченьків чи в полони брали.
А в відому всьому люду Чорну ту Долину
Привів Сірко вже звільнених, дав води, хлібину.

Але деякі наїлись і проситись стали
Повернутися до Криму, до родин, кагалів.
І три тисячі таких, що хотіли знову
До чужини, бо забули і матір, і мову.

3

І спитав Сірко: – Чому ви хочете до ханства,
Де нерідна мова, віра, чуже мусульманство?
А вони йому сказали, що в Криму вже мають
І родини, й господарство. Їм не треба краю,

Де немає в них нічого. А в Криму їм краще.
Бач, забули Україну зовсім ці пропащі.
І тоді Сірко дав хліба, солі і водиці
І велів вертатись знову в їхні чужаниці.

4

Захотіли в Україну тисячі чотири,
Повернутися до вишень, до рідні і миру.
До зеленого садочка, і полів без краю,
Із волошками у житі й зозулями в гаю.

І пішли херсонським степом всі колишні бранці,
Щоб прийти додому пізно, а чи рано-вранці.
Довго курява стояла, наче темна хмара.
Ті, з яких ще не зробили підлих яничарів,

Повертались в Україну, щоби вже до скону
Їм забути і не знати отого полону. ..
А три тисячі вертають вже самі до Криму,
Яничарською ордою лізуть одержимі.

5
І тоді Сірко звернувся знов до побратимів,
Щоб запроданці країни не втікали мимо.
Не пішли нових плодити синів бусурманських,
Бо зміняли батьківщину на виплодків ханських.

І велів тоді отаман козакам догнати
Всіх продажних, що забули край, де батько й мати
Проливають гіркі сльози за свою дитину
І не знають, що він юда роду і країни.

Тож нехай вони відплатять за відверту зраду
І залишать у байраках вбитих без пощади.
Щоби рід наш український не змогли ганьбити,
Всіх до жодного їх треба догнати і вбити…

6
Вийшов зранку наш отаман за Чорну Долину
Бачить ціле поле вбитих зрадників країни…
А звертався ж Іван Сірко до убитих зранку,
Що не вірить він у зраду навіть наостанку.

А тепер, коли побачив гору того люду,
Що плодив би яничарів у Криму повсюди,
Він сказав, що не жаліє тих, що вже під небом
Не помножать сил ворожих, що беруть огребом

І життя людські, і долі – всіх уб’ють одразу,
Тож винищувати треба скрізь оцю заразу…
У отамана скотилась зі щоки сльозина…
Вдалині молилась тихо вся Чорна Долина…

7
Над херсонськими степами в синім небі зорі,
Простягнувся Шлях Чумацький у своїм просторі…
Біля вогнища отаман думою вже лине
До Хортиці в Запорожжя, до тої години,

Як умиється у водах молодих, дніпрових,
І Долину Чорну зразу забуде… І знову
З козаками разом сядуть під старого в’яза,
А Дніпро відновить сили йти у бій одразу.

Від чужинської навали й ворогів жорстоких
Не програли битву жодну, не ступили й кроку
Вороги закляті наші на рідну країну…
Так Іван Сірко навічно вславив Україну.
16.07.21

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-07-30 20:53:10
Переглядів сторінки твору 1280
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.089 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.262 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.04.16 20:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-07-30 23:02:04 ]
Так, усе гарно Ви описали, Ніно, браво! Скажу тільки, що з одного боку Сірко прославив Україну у боях з турками і татарами. Але він дружив із Москвою, і все ходив на турків і татар, помагав Москві завойовувати нові землі. А коли Виговський гетьман розбив москалів під Конотопом, то Сірко допоміг кінчити Виговського у Германівці, під Києвом. А потім, коли побачив, що творять москалі в Україні, гірко плакав і каявся.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ніна Виноградська (М.К./М.К.) [ 2021-07-31 17:08:22 ]
Дякую, пане Ярославе! Написала великий коментар, але ФБ злизав. Сірко народився під Харковом у містечку Мерефі. У 80-ті роки ми збирали кошти на його погруддя. До цього часу місцева і обласна влада не створили пам'ятника воїнові. Про його походи читала, але не писати не могла, бо це ж наш земляк.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-07-31 17:40:37 ]
Ну от, це тому, що ми - не господарі на своїй землі. В Умані - камінь, де має бути пам'ятник Гонті і Залізняку, стояв 50 років з 1968 року - від 200-річчя Коліївщини. А поставили пам'ятник, нарешті, лише років три тому, на 250-річчя.
Я був у Капулівці, на 500-річчі козацтва ще у 90-х роках, де стоїть пам'ятник Сірку на Запорізькій землі. І дуже люблю пісню кобзаря Едуарда Драча про події у Чорній долині, які Ви описуєте. Сірко - гродість і Слобожанщини, і всієї України, козак-характерник, непереможний полководець, який виграв 55 битв. Після його смерті, його тіло козаки возили певний час із собою, щоб його дух допоміг їм перемагати. А потім - його руку. 8 років був кошовим отаманом на Січі, з них 7 років - підряд. Такого рекорду не досяг ніхто інший при нашому демократизмі.
Турки боялися його, називали Урус-шайтаном, боялися гірше смерті.

Ось ця пісня про Сірка у виконанні кобзаря покійного Василя Жданкіна. Слова і музика Едуарда Драча.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-07-31 17:51:24 ]
В центрі знаменитої картини Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану - Іван Сірко - кошовий отаман!



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ніна Виноградська (М.К./М.К.) [ 2021-08-03 03:15:04 ]
Дякую Вам, пане Ярославе, за надіслане музичне втілення нашої ментальності. Думу про Сірка чую вперше.