ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Алекс Міс (1998) /
Проза
Епізексис
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Епізексис
Знову потрібно спускатися в це жахливе місце. Як неймовірно смердить пліснявою. Ще й холодне повітря, наче обпікає обличчя. Чим далі вниз — тим гучніше чую крики. Мені не подобається ця робота, і я б із задоволенням став мирним фермером, чи працював у тихій крамничці, проте я не маю вибору. Не можу так ризикувати, сім’я потребує цих грошей. Навіть якщо я продовжу змагатися із цією нестерпною реальністю, потрібно далі йти в це місце. У мене знову відчуття, наче я теж винен у смерті, хоч я й просто розношу їжу в камери. Звісно тут є деякі огидні люди, які справді повинні померти, проте більшість з них мають доволі сумнівні злочини. Можливо, вони взагалі невинні? Та якщо я хоч комусь словом обмовлюсь стосовно моїх припущень — можу опинитися по той бік ґрат. І нехай мене ця участь не сильно страшить, та я більше непокоюсь через моїх близьких. Враховуючи, що тут часто відбуваються не фізичні знущання. Якщо я буду сидіти в камері, вони можуть почати глумитися над моєю сім’єю, або навіть вирізати їх всіх, наче хвору худобу. Ненавиджу це відношення, ненавиджу людей, які вигадали «вишукані» інструменти для катувань. Як вони це називають? Сихо? А точно, психологічна атака… Ненавиджу…
І кожного дня я чую одне й те саме. Погрози, молитви, благання. Особливо доходячи сюди. Мені дуже пощастило, що я блюю як тільки бачу багато крові. І хай мене називають Тюхтієм, проте я невимовно радий, не брати прямої участі у цих страшних речах. Досі не розумію, як звичайні солдати можуть спати після того, що вони роблять із засудженими. Чи може це тільки я прокидаюся від жахіть?
Нарешті я тут. Захоплююсь цим чоловіком. Скільки б я не проходив повз цю камеру — нічого не чую. Я звик чути хоча б певні схлипи. Звісно я бачив й інших в’язнів, які не проронили ні слова, проте це не надовго, солдати відразу приходили й починали лупцювати, обливати водою, відрубувати кінцівки. Тому справді, зрідка чую, щоб в камері було зовсім тихо. Тільки в цій.
Прикували як дикого звіра. Він не може нормально сісти, щоб лягти взагалі не може бути мови. Руки запхали в тяжкі кайдани, ще й сильно натягли — думаю ті руки вже давно заніміли. Постійно б’ють палицями, припікають гарячим залізом, і жодного звуку від нього. Цій витримці мав би позаздрити будь-який солдат у королівстві. Історія, яку розповідають про нього у мене викликає найбільше протирічь. Дуже розумний священник, до якого приходили не тільки, щоб посповідатися, а й щоб попросити поради, у якій він ніколи не відмовляв. Думаю, це теж стало причиною затримання. Хто ж захоче віддавати звичайній людині простирадло влади, тим паче якщо його слова мають такий вплив? Одного дня сказав би: «Знищити короля», і йому навіть не поставили питання: «Навіщо?» Інша причина — його доброта. Він допомагав тим хто потребував цього, та ніколи не просив нагороди. Гарна репутація і визнання — початкові зародки заздрісних очей в його бік. Чи, можливо, причина набагато простіша, і у всьому винне кохання до жінки?
Я бачив її лише один раз, проте такої красуні ніколи ще не зустрічав. Можливо, через те, що вона знається на рослинах і лікує людей ними, чи варить якісь зілля, чи просто через красу, та її недолюблюють. Кажуть, що вона часто приходила спокушати священника. І за нею остаточно закріпився вердикт – відьма. Хоча, думаю через людей, з якими вона не може навіть трохи поговорити, вона знайшла того, хто просто міг вислухати. Дівчина просто нещасна, бо жіноча краса не закінчується чимось хорошим. Відьма. Як насправді легко підкорити чи зламати, давши лише маленьке клеймо. А цей добрий чоловік лише хотів захистити її. Він став на бік відьми, підписавши для себе смертельний вирок. Він та вона. Відьма та священник. Краса і добро. І їхні життя відразу надломилися. Хоча, можливо, вона його все-таки просто спокушала. Або любила.
Та настав момент, коли її почали переслідувати. Думаю, не тому що боялися, а просто вона сподобалася комусь з впливових пузанів. Коли вирішили її спіймати, священник прихистив жінку у церкві, проте вони увірвалися, хотіли забрати силою. Підземні ходи та мудрість священника врятували бідолашну. Щоб виманити відьму вони схопили його, адже підземелля церкви, доволі заплутана павутина лабіринтів. Крім того, наскільки я розумію, вони хотіли ще додатково вибити з нього правду, куди вона втекла. Впіймати та катувати захисника відьми, найрозумніше, що вони могли вигадати.
- Що, малий, милуєшся нашим красенем в останні його хвилини?
В останні хвилини? Я хоч і знав, що рано чи пізно він загине від їхніх рук, проте не настільки ж…
- Не знав? Вчора прийшла вістка: «Коли сонце буде у найвищому місці, на горі стратити злочинця № 17.01» Тому через кілька годин він стане поживою для наших круків.
Вона так і не прийшла, щоб врятувати. Звісно боїться за своє життя. Але вона навіть не спробувала чимось допомогти. Жахливо усвідомлювати, що заради когось, ти поставив на азартний стіл занадто високу ціну. Він дивиться просто у вічі. Аж серце стискається. Пробачте мені, я б хотів з вами познайомитися, Отче, проте… Мені так шкода. Я ніяк не можу Вам допомогти, тільки дивитися на Вас, як тюхтій. Ви втратили все через доброту, я боюсь цього. Пробачте, Отче.
Знову тягнуть як тварину. Найгірше, що його вдягли у подерту та брудну рясу, наче насміхаючись над ним. Парафіяни, які благали його допомогти, відвертають від нього погляд. Та і я сам не кращий. Я нічого не можу зробити, якщо я кинуся до нього, щоб вирвати з цих кайданів, мене затопчуть коні, або заб’ють солдати. А що буде потім з моїми батьками, їх теж так будуть вести як звірів? Я… Боягуз. Цікаво, про що він думає? Що саме він зараз відчуває? Біль, огиду, шкоду чи йому байдуже? Можливо, ненавидить всіх? Я не бачу його обличчя, тому можу зараз тільки припускати…
Сонце в зеніті. Час його страти.
- Чи хочете Ви сказати останнє слово?
Він довго мовчить. Мовчить навіть зараз, невже на цьому все?
- Міра.
Звук сокири в повітрі, зіштовхування сталі й шкіри, хрускіт кісток, Я не можу дивитися на це.
Міра. Мені здається чи воно повторюється? Міра. Ехом повторюється на горі. Жодного крику, жодного вдиху. Лише ім’я тої жінки. Міра. Промайнула швидко тінь між деревами. Міра. Як і життя священника. Міра…
І кожного дня я чую одне й те саме. Погрози, молитви, благання. Особливо доходячи сюди. Мені дуже пощастило, що я блюю як тільки бачу багато крові. І хай мене називають Тюхтієм, проте я невимовно радий, не брати прямої участі у цих страшних речах. Досі не розумію, як звичайні солдати можуть спати після того, що вони роблять із засудженими. Чи може це тільки я прокидаюся від жахіть?
Нарешті я тут. Захоплююсь цим чоловіком. Скільки б я не проходив повз цю камеру — нічого не чую. Я звик чути хоча б певні схлипи. Звісно я бачив й інших в’язнів, які не проронили ні слова, проте це не надовго, солдати відразу приходили й починали лупцювати, обливати водою, відрубувати кінцівки. Тому справді, зрідка чую, щоб в камері було зовсім тихо. Тільки в цій.
Прикували як дикого звіра. Він не може нормально сісти, щоб лягти взагалі не може бути мови. Руки запхали в тяжкі кайдани, ще й сильно натягли — думаю ті руки вже давно заніміли. Постійно б’ють палицями, припікають гарячим залізом, і жодного звуку від нього. Цій витримці мав би позаздрити будь-який солдат у королівстві. Історія, яку розповідають про нього у мене викликає найбільше протирічь. Дуже розумний священник, до якого приходили не тільки, щоб посповідатися, а й щоб попросити поради, у якій він ніколи не відмовляв. Думаю, це теж стало причиною затримання. Хто ж захоче віддавати звичайній людині простирадло влади, тим паче якщо його слова мають такий вплив? Одного дня сказав би: «Знищити короля», і йому навіть не поставили питання: «Навіщо?» Інша причина — його доброта. Він допомагав тим хто потребував цього, та ніколи не просив нагороди. Гарна репутація і визнання — початкові зародки заздрісних очей в його бік. Чи, можливо, причина набагато простіша, і у всьому винне кохання до жінки?
Я бачив її лише один раз, проте такої красуні ніколи ще не зустрічав. Можливо, через те, що вона знається на рослинах і лікує людей ними, чи варить якісь зілля, чи просто через красу, та її недолюблюють. Кажуть, що вона часто приходила спокушати священника. І за нею остаточно закріпився вердикт – відьма. Хоча, думаю через людей, з якими вона не може навіть трохи поговорити, вона знайшла того, хто просто міг вислухати. Дівчина просто нещасна, бо жіноча краса не закінчується чимось хорошим. Відьма. Як насправді легко підкорити чи зламати, давши лише маленьке клеймо. А цей добрий чоловік лише хотів захистити її. Він став на бік відьми, підписавши для себе смертельний вирок. Він та вона. Відьма та священник. Краса і добро. І їхні життя відразу надломилися. Хоча, можливо, вона його все-таки просто спокушала. Або любила.
Та настав момент, коли її почали переслідувати. Думаю, не тому що боялися, а просто вона сподобалася комусь з впливових пузанів. Коли вирішили її спіймати, священник прихистив жінку у церкві, проте вони увірвалися, хотіли забрати силою. Підземні ходи та мудрість священника врятували бідолашну. Щоб виманити відьму вони схопили його, адже підземелля церкви, доволі заплутана павутина лабіринтів. Крім того, наскільки я розумію, вони хотіли ще додатково вибити з нього правду, куди вона втекла. Впіймати та катувати захисника відьми, найрозумніше, що вони могли вигадати.
- Що, малий, милуєшся нашим красенем в останні його хвилини?
В останні хвилини? Я хоч і знав, що рано чи пізно він загине від їхніх рук, проте не настільки ж…
- Не знав? Вчора прийшла вістка: «Коли сонце буде у найвищому місці, на горі стратити злочинця № 17.01» Тому через кілька годин він стане поживою для наших круків.
Вона так і не прийшла, щоб врятувати. Звісно боїться за своє життя. Але вона навіть не спробувала чимось допомогти. Жахливо усвідомлювати, що заради когось, ти поставив на азартний стіл занадто високу ціну. Він дивиться просто у вічі. Аж серце стискається. Пробачте мені, я б хотів з вами познайомитися, Отче, проте… Мені так шкода. Я ніяк не можу Вам допомогти, тільки дивитися на Вас, як тюхтій. Ви втратили все через доброту, я боюсь цього. Пробачте, Отче.
Знову тягнуть як тварину. Найгірше, що його вдягли у подерту та брудну рясу, наче насміхаючись над ним. Парафіяни, які благали його допомогти, відвертають від нього погляд. Та і я сам не кращий. Я нічого не можу зробити, якщо я кинуся до нього, щоб вирвати з цих кайданів, мене затопчуть коні, або заб’ють солдати. А що буде потім з моїми батьками, їх теж так будуть вести як звірів? Я… Боягуз. Цікаво, про що він думає? Що саме він зараз відчуває? Біль, огиду, шкоду чи йому байдуже? Можливо, ненавидить всіх? Я не бачу його обличчя, тому можу зараз тільки припускати…
Сонце в зеніті. Час його страти.
- Чи хочете Ви сказати останнє слово?
Він довго мовчить. Мовчить навіть зараз, невже на цьому все?
- Міра.
Звук сокири в повітрі, зіштовхування сталі й шкіри, хрускіт кісток, Я не можу дивитися на це.
Міра. Мені здається чи воно повторюється? Міра. Ехом повторюється на горі. Жодного крику, жодного вдиху. Лише ім’я тої жінки. Міра. Промайнула швидко тінь між деревами. Міра. Як і життя священника. Міра…
Що насправді Вас бентежить? У жодному разі не читайте твір поверхнево. Він створений, щоб відкрити Ваші серця, пережити хвилини, які інколи виникають у Вашому житті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію