ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене у житті інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес

Віктор Кучерук
2025.07.10 08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.

Борис Костиря
2025.07.09 22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.

Ярослав Чорногуз
2025.07.09 12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?

Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,

Ольга Олеандра
2025.07.09 09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.

Тетяна Левицька
2025.07.09 08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,

Віктор Кучерук
2025.07.09 06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлія Івченко (1978) / Проза

 КОЛИ ГІРЧИТЬ ЯБЛУЧНИЙ СПАС.
У дитинстві я страшенно не любила їсти мед. Можливо, тому, що перший його смак відчула з дрібно перемеленим на м’ясорубку алоє, яке рясно зловіщими вістрями прикрашало бабине підвіконня.

За її непохитним переконанням листя цієї рослини, впереміш із медом, було дуже помічне при усіх легеневих захворюваннях. М’ясисте, із специфічною слиззю всередині, а зверху з дрібними, гострими колючками, на мене наганяло жах і залишало неприємний, гіркий смак на язиці.

Мені було п’ять років. Катала ляльку в іграшковому візочку і не мала ніяких проблем окрім важкого кашлю і тривалої задишки після нього. Тоді ще ніхто не розумів, яка у мене хвороба легень, що не можуть справитися жодні лікарі, тому вхід йшла уся народна медицина від борсучого жиру до трави-мурави, ягоди-малини і чого хочеш, що людям помогло!

— Їж кажу тобі! — пхнула мені ложку до рота із ненависною зеленою кашею баба.

— Е-е!— вертіла я від тої гидоти головою вправо і вліво, бовтаючи ногами у зморщених колготах, на табуретці.

— Шо е-е? Шо е-е? Нєкаєш мені тут! Не дитина —а мішок з блохами!
Баба брала одною рукою мене за шию, вправно закидала голову назад, впихала повну ложку з місивом у рота і тримала так, поки я усе не ковтала. Воно було таке противне, що я кривилася, наче від кислого лимону, але лимон був смачніший у тисячі разів.

— Шо ти кривишся, наче, я тобі гімна дала — сердилася баба і впихала у мене другу ложку.

Я була мала і противна… Не витримала і, як той верблюд, плюнула слиною бабі просто в обличчя. Баба мовчки витерлася фартухом, похитала головою і пробурчала:

—Як ви мені всі впеклися!

Звечора перед Спасом баба погнала діда збирати яблука, бо треба було святити до церкви. Дід зривав червонобокі сорти «Мантет», « Білий налив», «Паперівку», а баба командувала:

— Коль! Та, Коль! Кажу тобі — спілі бери! Потом комусь свячене яблуко кисле попаде — доля гірка буде! От шо ти там вошкаєшся? Оно ж де… Глянь! У куточку біля заборчику таке красивеньке лежить!
Дід мовчки рачкував під деревами, акуратно клав у кошика останнє солодке яблуко, як баба знову, наче настирлива муха починала свого:

—Коль, а винограду гілочки три-чотири зріж і слив-венгерок… Та куди ти поліз? Не на ту сторону! Оно по тій драбині, шо до Райкиного двору ближче!

Дід мовчки спльовував і ліз з одної драбини на іншу, бурмочучи під ніс, про те, що, чи не однаково з якої драбини ті сливи рвати, якщо деревина одна, а тоді хапав скоріш велосипед, мішки, косу і скоріш на Вовчу, аби баба не виносила йому мозок.

— Я по траву кролям! — тільки його і бачили!

— Уже здимів! — повертаючись із повним фартухом наламаної кукурудзи з городу, з прикрістю констатувала баба дідову відсутність.

Дід завжди тікав від баби, або читати книжки, або на роботу у ПМК, де працював інженером, або на річку. По дорозі заходив до маленького магазинчику, що був у молокозаводі, купляв собі із прихованих від баби грошей, чекушку і там пив, ловив рибу, косив і співав, щасливий, і добрий, відгороджений від усього «житейського» теплими променями серпневого сонця, високим, степовим деревієм, Петровими батогами, материнкою, і всим зеленим свілом. Додому повертався з двома туго набитими мішками трави і в хорошому настрої.

— Уже нажрався — сердилася баба і починала знову гризти діда, але той умів швидко замилювати очі:

— Аня, вот— рибкі наловіл! Кушать сєгодня будєм?

І хоч у сітці було на сковорідки дві дрібних карасів, краснопірки і верховодки, баба різко змінювалася в обличчі і ставала схожа на Божу матір із вологими, блакитними очима, яка була намальована на старій іконі та висіла під вишитими, вибитими рушниками у вітальні. Коли хтось із внуків балувався, баба, як у Довженківській "Зачарованій Десні», показувала на неї пальцем і казала:

— Бач! Он — Божа матір! А он — Боженька! Усе бачать, що ти тут витворяєш!
Вишня хилилась крислатими гілками , виспівували мелодійно цвіркуни і пахло политою матіолою, полином і загадковими квітами « Анютині вічка», які баба найбільше любила.
Як у неї був хороший настрій — ставила порцелянову вазочку з фіолетово-жовтим цвітом на середину круглого столу, який дід збив своїми руками . Торохтіла мисками і каструльками коло плити, потім поважно збирала вечерю. Не, як попало, а , щоб і ложечка, і виделочка, і масленичка, і заварничок , і чашечки з блюдцями, із помаранчевими пелюстками диковинних розписів.

Вона любила дивитися, як дід їсть. Підпирала голову рукою і тепло посміхалася, як посміхається перше проміння сонця літньому ранку. У-па-си Бог, щоб дід сам собі насипав борщу, чи похапцем схопив котлету! У баби усе було, як у санаторії — по годинах і по хвилинах: сніданок, обід, вечеря. І всі були задоволені і ситі, враховуючи пістрявих курей, галасливих гусей, кролів, підсвинка Ваську і чорношерсту, красивезну кішку із зеленими очима — Стеллу.

Було Спаса. Баба прокинулася до сходу сонця, зібрала у кошик стиглі яблука, сливи-венгерки, виноград, жовтобокі груші і той ненависний мед, який вона купила у найкращого пасічника — дядька Івана, як потім говорила, за бешені гроші, і пішла до церкви. З усієї нашої родини туди носило тільки бабу, бо діду — не до того, мати моя— вчителька, а батько — нехрист. Так його баба позаочі і називала…
Всі сиділи голодні і з нетерпінням чекали тих свячених яблук, як чекають у лікарні діти потрібного укола. Гризнуть для порядку, аби не лаяла, наїстися смаженої яєчні і втекти на вулицю до банди дітвори, якої тоді було так рясно на вулиці Богдана Хмельницького, як бур’янів на сьогоднішніх городах.

Повернулася красива, як писана торба, і натхненна. На обличчі висвічувався свіжий рум’янець, білі коси було загорнуто у охайний пучок на потилиці.

Боже, яка баба була вродлива! Це тільки зараз я розумію, що її світлинами треба було прикрашати обгортки модних журналів. А вона працювала звичайним поваром у сільській столовій.
Наливала мед у тарілочку, різала червонобокі яблука і казала:

—Тепер перед тим, як їсти загадай, Юлечко, бажання і воно збудиться!
Я неохоче крутила у руках свячене яблуко, а ще страшніше було вмочати у мед... Прийшлось. І коли солодка, тягуча медово-яблучна рідина розтеклася по язиці, я відчула божественний смак…
У той день баба не вбивала мух, а навпаки, підіймала пофарбовану під батик марлю з дверей, бо будь-яка комаха на Яблучний Спас приносить достаток і благополуччя, пекла духмяні пиріжки із яблуками, бо не гріх, а тоді щедро частувала сусідів.

Зараз я шкодую, що продали бабину охайну хату, бо, може, колись і переїхала на вулицю Богдана Хмельницького 12, подалі від мегаполісної метушні. Писала б собі вірші, вирощувала квіти і няньчила онуків, як колись няньчила мене моя золота баба Аня. Та приглядала за батьковим садом, який, аж бризкає чудовими, новими сортами яблук.

Зараз я люблю мед, а коли гризу свячене яблуко здається, що всі проблеми зникають, бо я згадую свою бабу і на душі стає світло і радісно. Я знаю, що її бажання на Яблучний Спас, коли мені було п’ять років збулося, бо я вижила…Зараз у мене в холодильнику стоїть перекручене алоє з медом від застуди про всяк випадок.

Зараз мені захотілося взяти із вази найкраще свячене яблуко і з’їсти його з квітковим медом, бо все у цьому житті змінюється, і я свято вірю, що добро завжди перемагає зло, як вірила моя баба Аня.
«Анютині вічка» ніжно моргають мені фіолетово-жовтою загадковістю. На душі так приємно і мило, а може, то кучерявий ангел наді мною, якого послала баба?

Із Спасом Яблучним! Нехай життя буде солодким і соковитим, як стигле яблучко, Із першим поцілунком золотої Осені, яка вже сміливо відпускає своїх гнідих коней по раменах нашого сьогодення… Хай всім будеться!
Юлія Івченко. 19. 08. 2021.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-08-20 09:52:14
Переглядів сторінки твору 1112
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.018 / 5.25  (5.164 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.164 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.815
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2023.05.20 18:47
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2021-08-20 11:44:06 ]
))) Щемно до сліз...
Вітаю з усіма Спасами і Пречистими - світлої радості та Божої благодаті.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2021-08-20 12:27:03 ]
Навзаєм! Солодких яблук, справжнього меду і достатку в домі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Зоря (Л.П./Л.П.) [ 2021-08-21 16:33:38 ]
Дуже сподобилося, є чому повчитися. Треба щось ще ваше почитати, - може порадите?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2021-08-23 02:40:44 ]
Щкода, що не має смайлика "тримаймося".) Дякую.