ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.07.13 12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.

А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,

Віктор Кучерук
2025.07.13 08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлія Івченко (1978) / Проза

 Як ти мене любиш 1 частина.
ЯК ТИ МЕНЕ ЛЮБИШ? ( Уривок з повісті.)
Біля паркану, який занімів у вересневому світанку, щось сильно загуло. Лише треті півні відспівали, і дівчата зоряну воду ще не встигли витягнути із розкішних хризантем, щоб личка білі умивати та хлопців найкращих клеїти, аж тут неспиться комусь.
Кажуть, як нападає у святу воду зоряне світло, а ти її нап’єшся, станеш гарна, як царівна, а від хлопців відбою не буде…
Правда, то, чи неправда, а стара баба Параска, яка прожила сто один рік, ту давню таємницю сама Маринці перешіптувала. Наказала суворо: « Мовчи, бо відітнеться щастя, мов дівці коса.» Та, де тоді малій Маринці про те відати? Розпатякала усім подружкам , що й досі, усі покровські молодиці та дівки такою водою вмиваються, саме, тоді, коли повня, стає, наче повногруда, дорідна жінка, а до світла перша квітка пелюстками розкривається.
Відьмам — шабаші, чортові посиденьки та політанки на мітлах. Одне на умі — пізнавати людські долі, мов яблука червоні навпіл розрізати. А народу свою ношу нести. Темно , як на дні морському, хоч чорту в око вскоч.
Ото біля того звичайнісінького паркану десь о п’ятій зупинилася фура. З неї легко вистрибнула худенька жінка. До грудей спляче золото своє, у ковдру маслинового кольору, притискає, і — чимдуж до хати! Сусіди у вікна дивляться— роти повідкривали. Бо мало, що там? Війна ж Путінська, чорти їй, та мать перемать… До Донецька три години їзди на машині, страшні люди у чорних масках хати по дню грабують. Що там казати? На кривенькій, як качечка, хаті — стяг жовто-блакитний, пробитий кулею. Десь під Іловайськом воює чоловік... А живий! Бо був вдома та й назад, бо інші думки сіються у голові, бо друзі-братчики змінили сільський, наддніпрянський світогляд. Повісили на даху знатне знамено, пробите кулею ворожою. Хто минає — мовчки, хто — перехреститься, а хто — й плюне, бо кому війна, а кому "мать родна"…
У слід жінці сплигнув шістнадцятилітній хлопчик. Боже дитя, не розмовляє, а все, тобі, геть, розуміє, і читає, і пише, і до роботи, як кіт до масла. Та й собі до хати. Повлягалися спати вмить, і сни їх були натомлено-глибокі…Ковтнула їх хата. Двері — хряп. Від людського ока подалі. Бо очі вони різні, як і люди.
Не бачили, і не чули сусіди, як заставили усе подвір’я нажитим крамом старий дід, Данило та брат сорокарічний , Маринин, хмільний , мов семиструнна гітара. За, яку струну не вхопиш — матюк на матюкові. Бо змолоду розладився, та сім’ї не мав, мати та батько, та пляшка горілки за коханку. Паркан все сховав.
Зупинилася стара Кісенчиха, що вже шкандибала за молоком до тітки Маньки… Усміхнулася кривобоко, сама собі подумала:
—А, що, нажилася, Королєва? Буде тобі і мед , і до меду… Нічого було мого Сашка відшивати. Перебирала тих хлопців, як мак у торбині, а тепер, до матері під спідницю, а то ж їздила з чоловіком кожнісінького літа — то одна машина, то інша. Оце Залізнякам добра навезла, хоч іще один поверх будуй!
Не в гості. Знала напевне, бо про розлучення Маринене чула від місцевого судді, якому недавно усіх качок справно спродала.
« А Сашко мій, хоч у в’язниці і відсидів, а господар нині справний . І жінку яку-не -яку, а додому привіз, і онучата радують серце бабине, а ця прости-господи , ніяк жопу не пригріє. Двадцять років у Києві просиділа, а тут: « Зрастє — я ваша Настя…. Буду у вас жити!"
Згадала старе — скривилася, як від кислого лимону. « Хоч би лиха , якого не наробила… Очі — зелені, наче у кішки, гляне — сироти, аж до п’ят пробирають"…
Здригнулася , бо далі різне у голову лізло:
— А що ж бо візьмеш? Байстрючка і є байстрючка.— пробуркотіла та й ну згадувати...
Як були Марися із Сашком маленькими зовсім — вулиця Набережна, саме, будувалася. Глиняні хати цеглою білою обкладали, а все більше нові ліпили, а старий Залізняк — знатний у Покровці був. Своє відвоював справно — груди в орденах. Чотири зірки червоні, до самого Берліну дійшов, то посаду головного в автопарку займав. Синочку вигепали справну хату. І по цей день будують. Тільки й того, що за великим, зубастим парканом хата на задвірках срач береже… Правда, сам Данько і будував. Леся, дружина його, — учителька, молода тоді ще, цемент з піском колотила та відра таскала, а живіт — аж під самий ніс… По молодості ще не зачерствіла її душа , не покрилася пліснявою, наче черства хлібина, А нині – сама пліснява. Хата , як у всіх, тепла, з вікнами великими, а скільки кімнат не відала Кісеньчиха. Мовчазні ті Залізняки, а тільки і стін вуха маються…. Село воно і є село. На одному кінці жаба здохне, а на другому корову поховали…
Та прикра дитяча історія і по сей день не йшла Кісенчесі з голови. " Це ж таке мале було , та Мариська, а примхливе. І зразу видко — шельма росте! В піску свіжому грається а, коло неї дітвори, як мух! І Сашко її тути ж. Наче магнітом, його тягло! Рочків із п’ять мав, а Марисі — чотири. Данько мурує стіни уже наверху недобудованої хати та за ляльою своєю зиркає, наче кіт за мишею.
— Тату, ссе пісочку. Тіко, шоб «вавато»! — благає, хитро око примруживши Марися.
—Та на — сміється Данько. Кидає з недобудованої хати зо три лопати вологого піску, і сідає спочити, затягнувши сигарету " Прима.".
А тільки, щось не догледів, бо розповідали, що будував Сашко башту, чи Марися будувала. Та таке ж противне смагляве, білокосе дитя ! Бач, не вподобала синочкову башту. Ну, то й, що, як Сашко її ляпанку згорнув? А сам давай зачиняти справжній палац. А та гадюка встала і, як гепне Сашка кельмою по голові! Та гостряком по тім’ї! І пішла, в дім, наче серце у неї дерев’яне. Нікому слова не мовила, тільки суконьку від піску обтрусила. Наче відказала всім:
— Ось , дивіться, я справилась!
Данько перелякався, бо кровищі ж! Так і бухнувся біля
Сашуні зі своєї хати недоліпленої — високий, кремезний, очі сині — увесь світ втопиться. До лікарні хутко відвіз. Хвала Господу святому — обійшлося! А тільки , після того Кісенчиха Сашка до Залізняків не пускала. Так, ото… Як йдуть діти до школи, для годиться:
—Привіт!
—Привіт. – Марися.
А, як Марисі п’ятнадцять виповнилось, то Сашко з розуму сходив Усе троянди в її чудернацький у паркан із зубчастими трубами напихав, а доріжка в пелюстках – від самого райкому… Не вподобала. Зростом не вийшов, чи чорти його знають, чого тій дівці непутящій бажалося. Принца на коні! Так ото в думці протестувала Кісенчиха. Почимчикувала далі, бо старий Данько так на неї глипнув, що вітання вареником у горлі застряло:
— Добрий ранок , сусіди!
Сусіди на Кісенчиху не зважали. До столу б скоріше, оковитої хильнути та ж і водія нагодувати, а Леська вже й на стіл, що Бог послав, назбирала: боршу із вершками свіжими, сальця, хліба, винограду, оладків насмажила. Сама на доньку, та внучку із внуком поглянула.
— По-моєму буде Я — вчителька! Я— Відмінник народної освіти. Я— тут господиня! Може, хоч тепер навчу матір шанувати! — вирішила, і жоден м’яз на обличчі не здригнувся. Скакала одна думка на іншу, і не знали ті думки припону, як коні степові.
Донька, худа, як щука, аж сльоза стекла, хоч сліз Лесиних ніхто і не бачив. Стала, як мур гартована — сама нікого не шкодувала, а колись же…Ех…Що з людей роки-ріки вилюплюють? Бабів скіфських, таких, як ото під Покровкою ще чудом позалишалися… І Леся тепер — баба скіфська, тільки, що зростом височезна та міцна.
Поглянула — внуки випещені, теплі, сплять безтурботно у ліжках « І цей тобі не такий. Не вжилася… Менше б сцикалася б!» — майнуло зловіще в голові про доньку.» Чогось пішла надвір… Сентябринок рожевих, чорнобривців і м’яти нарвала. Поставила на стіл у залі. Донька любить… Де тих трав їй купити ? На городі петрушка та кріп. Згадала , що меліса є, і хоч, того лимонного запаху ніхто геть, у родині на дух не переносив, свіжоий, добрий пучок поставила у фігурну, кришталеву вазочку.
«.От їжа ті трави… Нахрумкається якихось бур’янів, не те, щоб, як людей…— думалося. Глянула на косу білу, що, як змія на подушці обвила шию Марисину, на внучку, дрібненька, а вдаленька — кароочка, білоличка, білоручка… Сльозу скупу, вичавлену вмить ганчіркою змахнула. Та щось добре ще відгукувалося , бо серце — не крига, а кому , яке Бог пришив. Лесі шив чорно-біле.
«Ой, доню, яка ж худа … Чи тебе життя крутить, чи мене, чи так воно на роду написано? Казали ж, як народилася, що треба було коритом накривати, а чи до корит було? Росла собі бур’яном... Доходилася , таки, до Параски… І кому ти тепер потрібна? У твоєму віці внуків няньчать, а ти все у небесах літаєш, а земля наче і не для тебе, для трави твоєї…»
Та й пішла пригощати водія, бо вже і на дев’яту годину повернуло… А діло ж не стоїть, та й до школи треба. Останній рік працює поважна учителька, хоч і на пенсії — справу свою добре знає , бо і армян української навчить вміло, не те, що покровських дітей... Хоч і негра їй посади — відмінники! Усі, геть, відмінники. І все у неї відмінно має бути. За те і поважали, та багацько і ненавиділи, такою ненавистю щирою, яка лишень у селі і причаїлася. Інша— улеслива — у своїй шпаківні сидить.
У школі життя її. Там би і ночувала. Краще в пошані чужих дітей навчати, а не на ті щомісячні запої , як пісну зупу сьорбати. Що то буде? Та хай якось приживеться…— вирішила. Знала , напевне, не втримається її гонорова донька – поїде геть. Та хай би, хоч зиму та кляту війну пересиділа. Леся внуками б побавилася. А розуму, як кажуть уже на всх порівну… Ніжний вересень терся пухнастими айстрами об ноги. Прозорим повітрям, змішаним із терпким духом спалених вчора багать, дихалося легко, але неспокійно. Леся Миколаївна покірно пошкандибала до школи.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-09-13 16:28:15
Переглядів сторінки твору 597
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.164 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.164 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2023.05.20 18:47
Автор у цю хвилину відсутній