ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлія Івченко (1978) / Проза

 ЯК ТИ МЕНЕ ЛЮБИШ? -2 частина.
Гонорова Маринка прокинулася пізніше, ніж звикла. Постійний страх, що останнім часом не давав їй жити, потихеньку тікав . Голодна кішка свіжо-розлите молоко злизала, а Маринка образи із свого серця. Нема страху. Зник. Тільки страшенна втома у всьому тілі та, щось гризе із середини. Відповідальність і черв’як сумління, банальний, як і весь останній рік Мариного поневіряння.
— Нічого, — подумала — і тут люди живуть, та й стіни у рідному домі самі лікують.
Гірко зітхнула… Коли цей дім їй рідним був? Глянула на дворище, заставлене нажитим добром. Нікого не має. Тільки донька, як сонечко ясне, весняне витанцьовує.
— Мамусечко моя рідна, а де тут на роликах катаються?
— А хто мені допомогати буде? — посміхнулася хитренько Марина.
— Пішли доню вмиємося, поснідаємо, а тоді вже клунки розбиратимемо.
«Смачні у бабусі оладки. Їсть Короліна-Ніколь… Та тільки, хто її так у селі буде називати. То хай вже Ніка буде» — прийшло на думку.
—А дід де? — запиналася у старшого Яна.
— По яблука поїхав — показує.
— А Руслан? Дядько?
— Пішов кудись! —уже донька. Аж тут обізвався знайомою мелодією новенький смардфон: "І я на небі! Мила моя, на небі Зоре моя, на небі, Відколи тебе знайшов!"
— Баба, мама!—донька Марині трубку суне.
— Ало?
— Встали? — дзвінкий Лесин голос із трубки. Та й на тому і вся розмова.
— Не баба, донечко, а бабуся. Не можна на старших з неповагою. Зелено-блакитний, Маринин погляд вдячно упав на пахучу мелісу, букетик квітів у вазочці на столі, залишений матір’ю нехитрий, сільський сніданок.
— Вона зла!—набурмосилась Ніколь.
— Не зла , донечко. Життям змучена. Та й недолюблена…
— А хто її мучить? І, як то недолюблена? — заторохтіла донька?
— А так, як дитиною не любили нашу бабцю, то, як вона інших любити може? Є заповідь Божа : « Полюби ближнього свого, як себе самого».
—То виходить баба себе не любить?
—Та любить, доню. Горілка життя не дає, бо п’ють же — промовила сумно Марина і насупилась.
—Мам, як ми у цьому курятнику жити будемо?
— Нічого собі курятник! Є такі люди, що їм би цей будинок — палацом показався б. Он подивися на сусідські хати! Поприбираємо. До всього рук треба!
— Так тут « старьйо» повикидати усе треба – Ніколь їй.
— Побачимо, донцю. —відказала тихо Марина.
Хотілось, як краще. Меблі розставити, фіранки нові, машинку пральну підключити, інтернет, плазму, щоб, як у людей… Та знала, напевне, — стануть ножами поперек горла її звичайні жіночі бажання.
— Охо-хо-хо! В одній кухні три хазяйки, не вживуться — забідкалася мала.
— А третя хто — засміялася дзвінко Марина, розуміючи до чого хилить донька.
— Хто? Хто? Я!
— Твоя справа до школи ходити. Навчатися гарно. Оце твоє хазяйнування.
— Мама! А як же «Академія імені Сержа Лифаря»? Я ж у другий клас не попаду!—в карих оченятах доньки забриніли награна слізка. Та балетна академія , таки дала зчосу самотній Марині після розлучення.
Возити малу треба було три рази на тиждень, з Перова, бо там і знаходилася одна з кращих на всю Україну школа — інтернат 23, для дітей особливими вадами. Поряд придивилася Марина і квартиру гарну, а неподалік і школа для Ніколь. Інтернат — для Яна. Останній рік лишився, а далі Марина знала, як закрутити….
Вставала о четвертій. Мила два під’їзди. Одягалася гарно, як лялечка. Косу плела. По місту іде — Снігуронька. Старі — із прихильністю, малі — із радістю, а хто —і з наміром стягнути легеньку сукенку та побавитися із такою ладною Снігуронькою у ліжку. Та Марині хіба до того? Дітей до школи. Сама 46 тролейбусом до станції Лівобережна, там на МЕТРО до Вокзальної. За мить площу перескоче, де тільки і чути галасливе, то з одної, то з іншої сторони :
— Свіжа преса!
— Подайте, пані, Христа, ради! ,
— Дєвушка, шаурма свєжая! У нас берітє, пальчікі обліжеш!
— Біляші,! Біляші!»,
Усе — кава, чай , Макдональс, брудні і одягнуті в найдорожче, вічно поспішаючи люди, слизька бруківки, специфічний запах транспорту і та баця-западенка із вишитими сорочками та віночками… Там віночків і накупила, і собі, і доньці. Баба та, несумісна з величезним, вонючим мурашником Вокзальної, як свіжий ковток води… Тільки ж ніколи Маринці. У вухах —навушники. Площу переплигне до 198 маршрутки. Сім станцій і— і Солом’янка. Офіс сучасного консультативного центру. О пів на дев’яту — вже є Марина. О шостій летить додому. Маршрут той самий… Дітям їсти наварити, за писанину, щось-десь і надрукують… Теж заробіток. Факультет журналістики —не дарма закінчувала. Яка-не яка — крихта до столичного бюджету зайвою не буде. Один раз на неділю варила їсти багацько. Відвозила двом чоловікам. Обоє заможні, квартири хай -тек. Чим не женихи? Не женихи – геї. І то в її ситуації було, навіть, краще. А балетка? Ох і змучилася Маринка тоді по собачих холодах тягати свою шестилітку на громадському транспорті на Данькевича… А балет не лишили, бо — для мами велике щастя, а доньці-ластівці — радість. Усе ж прикрашала обом будень собачий.
— Тут теж багато гуртків є. А ти вправи повторюватимеш. Я допоможу. Дивись, і здаси екзамен… Гроші, доню у всьому допомагають. З ними і вмирати легше, і одружуватися, і хворіти, і в академіях навчатись. Ти, головне, без подушки спи, шийку витягуй, шпагати, щоб кожного ранку мені, а танців тут повно! Райцентр усе ж, не село забите! Правда? —заспокоїла , всміхаючись, доньку Марина.
— Я тебе люблю, мамусю! — підбігла,за шию обняла, як на останню надію повісилась.
—А у нас гроші є? – про насущне Ніколь …
— Є. А буде скільки схочу! — упевнено відказала.
— А Квілінг? А малювання?
—Та все тобі буде , квіточко. —ніжно поцілувала у русяві кіски, а в очах — туга прихована. Важка-преважка туга.
Любила доньку й сина однаково, та з дочкою іще одне дівчаче життя вишивала, як долю на сорочці — усе віддавала, що сама хотіла та не отримала у дитинстві. Не мала Маринина донька відмови ніколи і ні в чому. А душа пекла, наче, хто туди жменю солі вкинув. Розуміла уже — не вжитися. Марно саму себе заспокоює. Як у воду її мудра, не по літах донька дивилася.
Не минуло і двох дні, як у Залізняків — запій. Та який! Батько з сином у літній кухні не прокисають. А все, наче добре складалося… Правда, не так, як Маринці хотілося. Велика хата, а місця їм там не має. Мати словами, мов віником вимітає:
— Туди не став! То батькова спальня! Йому спокій треба. Там не сідайте. Ми у залу не ходимо! Діти прийдуть, а де я гроші зароблять буду? Це, що таке? — рилася по величезних спакованих клунках.—У чемодани сукні свої засовуйте. У них тільки на бал ходить!
Так-сяк за три дні розпакувалися. Подивилася Маринка на дві полички у шафі та старого вішака — забулькав гнів.
— А моя кімната , мамо?
— Просрала ти свою кімнату !— зло рявкнув захмелілий Руслан та іще із десяток матюків впали, і без того на заморочену голову сестри. Маринка тільки оком повела. Не страшно їй в цьому житті уже нічогісінько: ні кулака мужицького, ні ременя батькового, ні крику-перекрику жорстокого, від якого, ще дівчам заливалися рясними сльозами. Гасила собі пожежу у грудях від образи. Ховаючись у бур’янах та, витирала подолом сукенки роз’юшеного носа. Ото і було їй причастя – книжки. А в них світ незвіданий, незнаний, ще не згаслим пальчиком неторканий — щастя, а більшого, хіба треба?
Любив Данько хазяйнувати під чарку. Жінку не чіпав, а на доньку такі прокльони сипав, що сама Матір Божа у прадідовій хаті Залізняківській, рукою сльозу утирала. Коли була Маринка ще пуцвіркам, не втрималася Лізочка-акушерка, що у Лесі роди приймала. Проговорилася, що народжували тої ночі дві жінки. Одна — не покровська, зальотна та молода, а інша Леська. Пологи у Лесі важко йшли, то померло дитя, а зальтна —народила дівчинку справну, білявеньку. Тільки , поки Лізка, коло Лесі товклася, немовля зальотної у миску з водою звалилося, та й плідних вод наковталося. Холодина у лікарні, хоч у рукавицях ходи, а воно брьохалося, як кошеня та вищало, синіючи, аж поки Лізка не кинулася. Як би там не було, взяла Леся дівчинку собі. Зальотної на ранок і сліди простигли. Полетіла зозулька у світи далекі, незвідані. Леся Данька любила і втратити боялася. Як без дитини до кохання свого повертатися? Тудим-сюдим, за три банки згущеного молока і пухову хустку рота Лідці спритна учителька прикрила, та не назавжди…
—Не твоя, вона, Даню, ой , не твоя! Не рідної крові і не нагуляна, а так взята! У циганки якоїсь!— цокотіла під чарчину Лідка, бо сама на Данька око поклала, а тут, саме, нагода трапилася. Найсправнішого у селі майстра, покликала сарайчик змурувати. А там пішло —до хати верандочка, та ворота, та літня кухня… Ходив Данько , як змій, на первістку свою поглядаючи. Наче і його, а , наче, і ні. Бо таке ж… Як не від світу божого: малює все, малює… Іде, як жінка доросла, кучериками струсне, бісика пустить, наче говорить:
— А що гарна? Отож! Гарна Маринка та не для вас мати квіточку ростила!
— Яка циганка? Вона ж білява…
—А очі-очі? Твої? У тебе ж, як небо сині, а в неї , то жовті, то зеленні, а то, як камінь малахітовий.
—А то і блакитні бувають! – боронився , захмелілий Данько.
— Бувають. — Лідка йому. Та тільки ж і і білява!
—У бабу…
Та в яку бабу? Там твого і мачини не знайти. Ось хрест тобі!
—Я в хрести не вірю! — відмахувався нехрещений Данько.
— Угу, У Леську свою вір! — сердилася Лідка, Та, мабуть, перегнула палицю, бо хотіла Данька за чоловіка, а натомість понюхала велику дулю. Зі злості товк Данько свою Лесю кохану, як курку. Аж сітка на старому ліжку не витримала. Провалила голі тіла… Не зважив, долі качав люто, що аж під ранок поснули захекані обоє і перелякані. Перша — від Данькового навіженства, а другий — від власної сміливості.
— Гляди! Сина давай! І попробуй не родить! — гаркнув на ранок , а молода учителька мовчки почала складати дитячі зошити до портфеля.
—Та ж Марина мала. — спробувала перечити дикувато.
— Сказав — сина! Я — хазяїн!
І, як здуріла Леся . Подалі від Данькових очей бігала у прадідову, стару хату молитися. Заглядала із великим благанням у прозорі очі ікон. Просила сина. Бог пожалів і послав Руслана.
Юлія Івченко. (Далі буде).




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-09-14 20:35:11
Переглядів сторінки твору 476
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.164 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.164 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.812
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2023.05.20 18:47
Автор у цю хвилину відсутній