Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
2025.11.18
22:11
Ти - ніжна квітка орхідеї.
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
2025.11.18
18:38
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Пісня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пісня
Розум та мудрість кардинально відрізняються одне від одного. Якщо перше - це вміння складати два плюс два, то друге - це вміння не брати в борг оті два плюс два, навіть якщо дуже потрібно.
А тепер порахуймо: скільки у нашій державі людей розумних, а скільки мудрих.
Щось мені підказує, що перших незрівнянно більше. Бо, судячи з суми державного боргу, та боргу простих людей і підприємців перед банками та кредитними установами мудрості не видно узагалі.
Дехто скаже, що ці якості не вимірюються в грошовому еквіваленті. Гаразд. Ось вам інший приклад, побутовий.
Розумна людина має і дружину, і коханку. Чи зразу трьох. Це хто як подужає. А мудра - одну. Бо рано чи пізно шило вилізе з мішка, і тоді почнуться суди, рейвах у сім'ї, кардіологічні хвороби, а то й венеричні. Про майно не кажу: все буде розділене: і заощадження, і дача, і хата. А на додачу на шию повісять аліменти, які дехто і до гробу не встигне виплатити.
А що з творчістю? Така сама маруда. Мудрі пишуть про природу і кохання. Ніхто і слова кривого не скаже, бо все лагідне, душевне, незлобливе. А розумаки строчать гумор і сатиру. Таким літературні премії не дають, руки не тиснуть, а на творчих зібраннях сідають від таких осіб якнайдалі. У мудрих - багатотисячні тиражі, а в розумних - кіт наплакав.
З Бахусом подібна історія. Жінка ставить на стола пляшку з наливкою. Мудрі випили, закусили,, поспівали та потанцювали - і прожогом в рідну буду.. А розумні купують ще ящика бодяги і цмулять її до ранку. Результат: дика головна біль, похмілля, крики благовірної та поганий поголос. А це негативно впливає на репутацію, зарплатню, здоров'я та статки сім'ї.
Чи я помиляюся? Га?
А якщо чинити одночасно і мудро і розумно? Як?
Просто так нині і жінка чоловіка до себе не підпускає: потрібно помитися гарненько, поголитися, аби не подряпати щетиною чутливі місця, зробити їй масаж, приготувати оригінальну вечерю, а то й зводити в театр на прем'єру спектаклю мандрівної зірки сучасного сценічного мистецтва. Тобто, витрясти з кишень півзарплати. Післясмак від такої чуттєвої епопеї залишаєттся надовго, а користь неабияка.
А розумні? Ці куплять на ринку кіло сала, помідорів, прокладок, туалетного паперу, хліба та прального порошку. Можливо, ще якусь дещицю. І з гордим виглядом викладуть перед коханою жінкою на кухонний стіл, наче кажуть:""Ось, бачиш який я господар, бачиш як я про тебе піклуюся!".
А що про це думає жінка - розумні чоловіки навіть і не здогадуються. А я знаю точно: у них псується настрій і бажання цілуватися. І кохатися, звісно.
А чоловік без щоденних жіночих обіймів стає сумним, забудькуватим, схильним до пияцтва та урологічних хвороб.
Тому, з власного досвіду, раджу послати до біса розум, а керуватися виключно мудрістю. Правда у мене вона проклюнулася аж у стооітньому віці, коли усі ребра було усоте перетолочено кочергою, кабака усохла, а пити оковиту вже не міг - здоровля не дозволяло.
А чим нині тішу дружину? Білими грибами! Любить вона їх безтямно. Мабуть, в організмі селену не вистачає, от щитовидна залоза і посилає сигнали в кору головного мозку: "Хочу боровичків!".
І хоч хребти ні в мене, ні в неї уже згинаються, але мудрість підказує: -Хапай кошика і цургич до лісу! Бо інакше не буде ні борщу, ні шкварок. І гарчатиме, наче пес, якого блохи кусають.
А я вже підсліпуватий. Блукав-боукав, а грибів немає. Поховалися,! Мабуть, надокучило, що швендяю по їхніх головах і удень, і уночі.
І тоді сів на штурпакові та заспівав. Ловко так, як в молодості.
І що б ви думали? Боровички піднялися в повен зріст, розправили брилі і зачудовано слухали, як з мого рота вилітають звуки давно забутої пісні. А за спиною причаїлися зайці, лосі, косулі. Навіть кабанчик зарохкав від задоволення.
А як закінчив співати - грибульки самі застрибнули в мої двадцятивідерні кошики. Чупакабри в зубах доволочили урожай на подвір'я, а я полегшено зітхнув: "Нарешті мудрість взяла гору над розумом".
А пісню пропоную послухати і вам також. Може, знадобиться.
А оце посилання на пісню.
https://www.facebook.com/sashkosirko/posts/1487615831610877?__cft__[0]=AZWV3PtcVuqF4NJRLoF5lrbF3iWfpkA7Y9oo-2NvkhGyD75sgao_HTWy-wrpRSJOw7ZLWAeWja_iLSd9PXtBBze89SkTykfqL1OuLsKkqra6WbLaIadByz3MttCZ4DGadAnJI9KYJ4aQJ5w42XsFcIBl&__tn__=%2CO%2CP-R
20.09.2021р.
А тепер порахуймо: скільки у нашій державі людей розумних, а скільки мудрих.
Щось мені підказує, що перших незрівнянно більше. Бо, судячи з суми державного боргу, та боргу простих людей і підприємців перед банками та кредитними установами мудрості не видно узагалі.
Дехто скаже, що ці якості не вимірюються в грошовому еквіваленті. Гаразд. Ось вам інший приклад, побутовий.
Розумна людина має і дружину, і коханку. Чи зразу трьох. Це хто як подужає. А мудра - одну. Бо рано чи пізно шило вилізе з мішка, і тоді почнуться суди, рейвах у сім'ї, кардіологічні хвороби, а то й венеричні. Про майно не кажу: все буде розділене: і заощадження, і дача, і хата. А на додачу на шию повісять аліменти, які дехто і до гробу не встигне виплатити.
А що з творчістю? Така сама маруда. Мудрі пишуть про природу і кохання. Ніхто і слова кривого не скаже, бо все лагідне, душевне, незлобливе. А розумаки строчать гумор і сатиру. Таким літературні премії не дають, руки не тиснуть, а на творчих зібраннях сідають від таких осіб якнайдалі. У мудрих - багатотисячні тиражі, а в розумних - кіт наплакав.
З Бахусом подібна історія. Жінка ставить на стола пляшку з наливкою. Мудрі випили, закусили,, поспівали та потанцювали - і прожогом в рідну буду.. А розумні купують ще ящика бодяги і цмулять її до ранку. Результат: дика головна біль, похмілля, крики благовірної та поганий поголос. А це негативно впливає на репутацію, зарплатню, здоров'я та статки сім'ї.
Чи я помиляюся? Га?
А якщо чинити одночасно і мудро і розумно? Як?
Просто так нині і жінка чоловіка до себе не підпускає: потрібно помитися гарненько, поголитися, аби не подряпати щетиною чутливі місця, зробити їй масаж, приготувати оригінальну вечерю, а то й зводити в театр на прем'єру спектаклю мандрівної зірки сучасного сценічного мистецтва. Тобто, витрясти з кишень півзарплати. Післясмак від такої чуттєвої епопеї залишаєттся надовго, а користь неабияка.
А розумні? Ці куплять на ринку кіло сала, помідорів, прокладок, туалетного паперу, хліба та прального порошку. Можливо, ще якусь дещицю. І з гордим виглядом викладуть перед коханою жінкою на кухонний стіл, наче кажуть:""Ось, бачиш який я господар, бачиш як я про тебе піклуюся!".
А що про це думає жінка - розумні чоловіки навіть і не здогадуються. А я знаю точно: у них псується настрій і бажання цілуватися. І кохатися, звісно.
А чоловік без щоденних жіночих обіймів стає сумним, забудькуватим, схильним до пияцтва та урологічних хвороб.
Тому, з власного досвіду, раджу послати до біса розум, а керуватися виключно мудрістю. Правда у мене вона проклюнулася аж у стооітньому віці, коли усі ребра було усоте перетолочено кочергою, кабака усохла, а пити оковиту вже не міг - здоровля не дозволяло.
А чим нині тішу дружину? Білими грибами! Любить вона їх безтямно. Мабуть, в організмі селену не вистачає, от щитовидна залоза і посилає сигнали в кору головного мозку: "Хочу боровичків!".
І хоч хребти ні в мене, ні в неї уже згинаються, але мудрість підказує: -Хапай кошика і цургич до лісу! Бо інакше не буде ні борщу, ні шкварок. І гарчатиме, наче пес, якого блохи кусають.
А я вже підсліпуватий. Блукав-боукав, а грибів немає. Поховалися,! Мабуть, надокучило, що швендяю по їхніх головах і удень, і уночі.
І тоді сів на штурпакові та заспівав. Ловко так, як в молодості.
І що б ви думали? Боровички піднялися в повен зріст, розправили брилі і зачудовано слухали, як з мого рота вилітають звуки давно забутої пісні. А за спиною причаїлися зайці, лосі, косулі. Навіть кабанчик зарохкав від задоволення.
А як закінчив співати - грибульки самі застрибнули в мої двадцятивідерні кошики. Чупакабри в зубах доволочили урожай на подвір'я, а я полегшено зітхнув: "Нарешті мудрість взяла гору над розумом".
А пісню пропоную послухати і вам також. Може, знадобиться.
А оце посилання на пісню.
https://www.facebook.com/sashkosirko/posts/1487615831610877?__cft__[0]=AZWV3PtcVuqF4NJRLoF5lrbF3iWfpkA7Y9oo-2NvkhGyD75sgao_HTWy-wrpRSJOw7ZLWAeWja_iLSd9PXtBBze89SkTykfqL1OuLsKkqra6WbLaIadByz3MttCZ4DGadAnJI9KYJ4aQJ5w42XsFcIBl&__tn__=%2CO%2CP-R
20.09.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
