…а місто СИЛИ? – питання гео - і біографій…

Тетяна Кугай, мисткиня народжена в Полтаві, живе і творить в Києві… Скільки пречудових творів присвячено цьому вічному граду: романів, віршів, пісень, наукових трактатів, краєзнавчих розвідок. Давайте вчитаємося в рядки поетичні про це місто. Володимир Затуливітер присвятив Києву і такі слова:

«НЕМАЄ МІСТ містиміших, ніж Київ,
і горожденніших немає городів…"

З того ж вірша:

«Стоїть. Немає в світі більше града,
щоб так тримавсь за пагорби свої».

Павло Щириця поетично зауважив:

«Місце Сили,
а Місто Сили? -
питання гео - і біографій…».

Ще про Київ… Валерій Сніжко (дослідник психоетнічних особливостей людських суспільств і біолог) карбував словом: «В давньому Києві великі терени обіймав праведний ліс поміж Видубичами, Лисою горою, річкою Либіддю, урочищем Корчі та Кловом. На його територію, крім волхвів, абихто заходити не міг, заборонено було порпатись на землі, пошкоджувати дерева, обдирати кору, ламати гілки…».

Ігор Каганець (письменник і футуролог) наголошував: «Саме святість Києва, тобто особлива близькість Київської землі до високих космічних енергій, а не «вигідне місце на торговому шляху з варяг у греки», як вважає дехто, забезпечила йому роль центру формування українського етносу. Саме святість, а не вигоди торгівлі привели сюди апостола Андрія і спонукали його благословити ці Землі. Саме святість Києва подолала імперські амбіції Москви і зробила його центром паломництва…».

Обличчя старого Києва змінюється, не в кращу сторону, точніше – спотворюється… Художниця стривожено ділиться думками: «Справжній, зелений, затишний, неповторно прекрасний старий Київ поступово зникає…, обличчя міста стирається. Нові будівлі, котрі постають на місці зруйнованих Часом і людьми, то суцільний несмак. Тема писання затишних куточків давнього Києва почала хвилювати мене десь років з 15 тому. Пригадую, гуляли ми з мамою містом, ще дівчатком була, вона розповідала про архітектурні стилі, я мало що розуміла, проте по - дитячому цікаво було… Саме місто мене надихає, фотографую старі будинки, роздивляюся окремі архітектурні деталі, скульптури, іноді здається, що з різних споруд вони спілкуються між собою… А мальовничий ландшафт, гори – пагорби столиці теж окрилюють…Моя уява підсилюється і заснована на вивченні літератури на цю тематику. Зосібна, опрацьовувала книжки авторства В. Ковалинського - «Меценати Києва» і «Київські хроніки» (книга I і II), О. Паталєєва «Старий Київ. Зі спогадів Старого Грішника», інші. Друга половина ХIХ століття ознаменувалася активною забудовою Києва, коштом родів меценатів, благодійників, перш за все – представників родини Терещенків. Живу на Подолі… Тема «Київ моїх спогадів» дуже значима для мене…».

Так, було колись, славні благодійники: Терещенки, Симиренки, Ханенки, інші, не шкодували грошей для суспільних потреб. Завдяки їм поставали – храми, інститути, притулки, школи, вони будівничі, а нині – нищать те, з мовчазної згоди владоможців, що збудоване не ними… Яскравий приклад архітектурного жахіття, яке чинять в столиці, це будова театру на Андріївському узвозі, одна з небагатьох вулиць котра донедавна була цілісною. Була, аж допоки не з’явився там оцей «сучасний крематорій»…

Дитячі роки, шкільні… Тетяна народилася в творчій сім’ї. Батько, Анатолій Степанович Кугай (1936 2003) – живописець, художник – монументаліст, мама, Зоя Степанівна Гудченко– архітектор, кандидат наук, спеціаліст по старовинній архітектурі. В Києві певний час їх родина винаймала помешкання у пані, шляхтянки старшого віку. Приватний будинок, розташований поруч з старим ботанічним садом, антикварні речі… Деякі з них пані подарувала, і головне, вона прописала родину у своїй садибі. Красивий, шляхетний вчинок…

В родині зберігається фото, на якому мама і донька, у віці 2-х місяців, дівчатко тримає в руках пензлик, малювати почала з 4-х років. Пані Тетяна згадує: «Хотіла стати археологом до 3-го класу. Пізніше, після того як батько пояснив мені закони перспективи, та відвів до художньої школи, вибір щодо майбутньої професії довелося змінити…». Навчалася в РХСШ імені Т. Шевченка, де здобула гарні, необхідні фахові знання. В процесі навчання педагоги найбільше приділяли увагу - реалістичному живопису, фігуративу, учні за тиждень малювали по 100 начерків людських фігур. Викладаючи історію мистецтв в ті роки (1980 –ті ХХ ст.), спудеям не розповідали - про Сецесію, Егона Шіле; про малярство О. Родченка… Потрібну інформацію знаходили самотужки у відповідній літературі.

Вищу освіту Тетяна Кугай здобувала, спочатку в Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова, до 3-го курсу, тоді перевелася до Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА), яку успішно закінчила (майстерня книжкової графіки під орудою проф. В Чебаника і проф.Г. Галінської). В Академії зустріла немало знайомих облич, з якими студіювала науки в РХСШ. Рисунок викладав професор С. Подерев’янський, прекрасний педагог, історію та теорію мистецтв – професор Л. Міляєва, живопису навчав А. Блудов, відомий художник. Мисткиня ставить наголос… : «Книжковий графік фах непростий, де візуальний ряд відрізняється від наративу. Потрібно мати багато різнобічних знань». Ще в студентські роки створювала малюнки до – «Старий і море» Е. Гемінгвея, «Майстра і Маргарити» М. Булгакова, до творів - П. Куліша, М. Гоголя, Е. Т. А. Гофмана, казок Г. К. Андерсена.

Головні теми в творчості художниці - це: міські пейзажі Києва, Київська Русь, картини які створені на підставі дитячих малюнків, акварелі різної тематики, ними захопилася 6 – 7 років тому, звичайно, є й роботи не цих тематик. Вона створює – книжкові ілюстрації, естампи, графічні роботи, твори станкового і монументального живопису, в техніках – пастель, акварель, акрил, олійний живопис, гравюра, лінорит…

Працює викладачем в Київському національному університеті технологій та дизайну (КНУТД) на факультеті дизайну. «Намагаюся привити студентам – навчитися активізувати творчу енергію, прагнення шукати глибину, звертати увагу на твори перевірені щонайменше роками, вивчати українську мітологію…», - розповідає пані Тетяна.

Жовтневими днями цього року в Києві (Центр української культури та мистецтва) проходить виставка її акварелей під назвою «Солодке життя» («Dolce vita»). Роботи (на папері і полотні) справляють сильний ефект, - які соковиті і красиві кольори, яка строкатість барв!

Годиться дещо сказати про акварелі… Отже, характерними для акварельного живопису є – прозорість і м’якість найтоншого шару фарб. Головна властивість акварелі – прозорість барв, крізь котрі просвічується фактура паперу. Художник використовує виразність розмивання і затікань, що створює ефект тремтіння, легкості, повітряності зображеного. Існує кілька прийомів акварельної техніки – італійська акварель, англійська, акварельний малюнок… Акварель використовують і у змішаних техніках.

Здається, на перший погляд, що писати аквареллю просто, але це не так… Техніка акварельного живопису вимагає високої вправності від художника, бо не дає можливості переписувати зображене. Письмо на природі, чи з натури, слід виконувати швидко…
Дуже важливою є якість паперу (зернистий, акварельний).

Є митці, яких надихнула якась ідея, і митці покликані малярським інстинктом… Перші обирають цей фах з посеред ряду других професій, та реалізувавши одну ідею вважають місію виконаною. Для других творчість закінчується водночас з життям…

Чи впливає на творчість художника мода? Впливає, ще й як! Та не на всіх. Шкода, але скільки художників намагаються відтворити на полотні, картоні, ті теми, і тим способом письма, які є модні сьогодні, тут і зараз…

Замислимося над походженням слова автор. Латинське «auctor» похідне від «augere» - збільшувати, примножувати. Автор, то почесне звання для художника, письменника, поета… Тетяна Кугай – АВТОР.

Не потрібно недооцінювати і такого нібито незначного відчуття як – насолода (задоволення). Скільки є прикладів, коли завдяки радості з’являлися значні живописні роботи.

Серйозність. Ян Парандовський з цього приводу писав: «Без серйозності немає літератури. Хто вдається до слова, щоб виразити в ньому власну душу або душу спільності, якій він служить, чи то буде клас, народ чи все людство, той не може поводитися із словом з веселою недбалістю штукаря. Думка, нібито серйозність обов’язкова тільки для тих, хто проголошує якісь ідеї чи гасла, а не для тих, хто вдається до слова лише заради мистецтва, могла народитися тільки в порожній голові. Саме в жерців мистецтва для мистецтва, одержимих фанатиків, відринутих від зовнішнього світу і від даної хвилини, які цілком присвятили себе спогляданню прекрасного, бачимо неабияку серйозність навіть при виконанні дрібниць…». Ці слова польського письменника в значній мірі стосуються і малярства.

Творчість яких митців викликає у Вас найбільшу зацікавленість і чим захоплюєтеся окрім живопису?, - запитав у художниці. У відповідь почув наступне: «В період навчання та творчого шляху я захоплювалася роботами різних митців. Коли малювала композицію про зиму – Брейгелем; ілюстрацію до байки (туш/перо) – Дюрером; каштани та дітей, що танцюють у калюжах на Андріївському узвозі – В. ван Гогом. З епохи Ренесансу найбільш шаную творіння Мікеланджело, з Віденського сецесії – Шіле. Люблю справжнє мистецтво, не поверхневе, не солодке… Дуже ціную, коли людина є сама собою, рідко буваю задоволена результатом своєї праці, то риса властива аматорам. Я мистецтвом живу…

Обожнюю подорожувати, люблю: літературу, театр, історію, захоплююся фотографією».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник БУМ (Брама Українського Мистецтва) і ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія експансії латентних експериментів горішнього – 4).

На фото - картина Тетяни Кугай "Київські Кожум'яки".

НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ: інтернет – портал стратегічних новин.