Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Ревність
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ревність
Ревнощі виїдають людину зсередини як рак. І отруюють її життя як найгірша з отрут. Мій коханець спить на ліжку, а я оце тихенько пишу цю сповідь, доки він не прокинувся та знову не почав мене допікати своєю любов’ю.
А починалося все так романтично.
Познайомилися з ним на одному з творчих вечорів, організованих моїм коханим у Спілці письменників України. Сивий чуб, мудрий погляд з-під окулярів та густий баритон літератора так мені сподобалися, що я не витримала: сама підійшла до нього після виступу і попросила поставити автограф у свіжоспеченій книзі автора, яку у нього ж і купила.
Таких палких слів на свою адресу давно не читала, тож моє серце розтануло від солодкої млості. Я вже й забула що то таке - бути пошанованою чоловіком, оскільки законний благовірний останні кілька років думає виключно тільки про себе та про свої болячки. А я стала добровільною наймичкою і для нього, і для своїх вже дорослих дітей: варю каші, перу брудну білизну, прибираю в квартирі. Буденщина утопила моє творче его та власні амбіції безповоротно. Моя любов до благовірного згоріла на попіл, як і його до мене.
А потім почалися зустрічі. Не зогледілася як безтямно закохалася в цього повнощокого легіня. Крутив він моїми почуттями, як циган сонцем, грав на душі як на баяні. І було мені приємно.
Почав дарувати квіти, писати вірші мені вірші про безмежну любов. І такі гарячі та наповнені велелюбством та шаною, що я почувалася від щастя на сьомому небі.
І усохла деревина, якою я була останні 20 років - розцвіла, пустила нові пагони, покрилася квітами і потягнулася до сонця. Не зупиняло навіть те, що у нього була законна супружниця, шестеро дітей по всій Україні від гурту пишногрудих краль та сонмище шанувальниць його таланту, які надзвонювали коханому і удень, і вночі та домагалися зустрічей.
Ранок зустріла в обіймах поета. А він глипнув на годинника і скочив, мов ошпарений та почав хутко натягувати штани.
- Ти куди зібрався?- питаю в нього.
- Спізнююсь на важливу зустріч. Треба віддати знайомому відредагований мною рукопис. Будемо видавати книжку.
- Гаразд, біжи. Треба так треба.
Та звідки ж я могла знати, що він спізнюється до своєї молодої весталки, яка так висотувала чоловічу снагу в коханого, що увечері у нього підкошувалися ноги від утоми. Це згодом помітила, що з ним коїться щось не те. Але любов сліпа, вона не бачить тіні і не вірить у зраду. До пори, до часу.
Снився водоспад, щиглики фітькали у вітах якогось казкового дерева, а над головою яскріла веселка. І в цей дивний сон вплелося незрозуміле бурмотіння. Прокидаюся і чую:
- Надю, нащо телефонуєш уночі? Ти ж усіх розколошкаєш. Я з Марусею відпочиваю... давай зустрінемося завтра пообіді. У тебе і заночуємо... що скажу своїй пасії? Та скажу знову, що вірші колеги треба терміново редагувати. Вона довірлива як теличка, все проковтне.
Мене як вдарило струмом. Це я - довірлива теличка! Я - безтямно закохана пасія!
А коли уранці Тарас знову нагодував мене черговою порцією брехні, швидко одягнулася, і як тільки коханий чкурнув утішати молоду Венеру - назирці, непомітно, рушила за ним.
Він і не ховався: їхав тролейбусом на зустріч, виклацуючи щось на смартфоні. По дорозі купив букет гвоздик, якогось пупсика та шоколадку. А як підійшов до кафе у центрі столиці - його вже зустрічала молода білява піранья. Теж, мабуть, поетеса. З тих, що вічно подають літературні надії. І така цицяста та опукла, що навіть сторонні чоловіки здивовано озиралися та мрійливо зітхали.
“Так”,- подумала я. “Я їй у жіночій красі не конкурентка. Тепер зрозуміло, чому Тарас як тільки добирається до ліжка, то миттєво засинає”.
Всі знають, що у жінок слух востократ сильніший, ніж у собак. Особливо у жінок, яких зраджують. Так що навіть з середини залу, обернена спиною до поета і поетки я чула кожне слово. Довго не витримала, піднялася і пішла додому, оскільки Тарас майже слово у слово говорив знадливій красуні те ж саме, що й мені, а саме:
“Я без тебе жити не можу!”, “Ти моя остання надія”, “Ти - смисл мого життя!”, ну і таке інше.
А увечері питаю Тарасика:
- Як пройшла зустріч з колегою?
- Все гаразд. Поправили кілька місць, розставили коми де треба. І крапки. Ще треба передмову написати. Тому завтра знову піду на зустріч до колеги. Справа ця многотрудна, багато чого треба розпитати, уточнити. Передмова - це велика відповідальність. Тому увечері не чекай, там і заночую. Розумієш мене?
“Авжеж, розумію”, подумки одказала сама собі й пішла на кухню. Але замість кави - накрапала в склянку корвалолу, розбавила водою з-під крана і випила. Серце стислося від образи.
Тарасик хропів, а я не втрималася - взяла його смартфон і відкрила месенджер. А там...
А там уже все розписано на місяць уперед: де зустрічатися, чи брати з собою презервативи, чи не варто, чи прихопити винця та збірку потужних порнофільмів. Тобто усе що треба творчій людині, аби добряче “попрацювати” над новою книжкою.
І я не витримала: поділилася гіркими думками зі своїм давнім другом - Степаном. Він теж літератор, але не тонкий лірик, як Тарас, а сатирик і гуморист. А він каже:
- Колись вже втрутився в одну любовну історію своїх хороших знайомих. І став ворогом на усе життя. Вони посварилися і помирилися. Тепер спокійно живуть і хліб жують. Якщо і тобі буду щось радити, на кшталт: “Кинь зрадника!”, “З цього пива не буде дива”, то історія, з часом, може повторитися. Ви будете жити як у Бога за пазухою, а я стану для вас ворогом на усе життя.
- Але ж щось треба робити! Я так більше не можу!
- Спробуйте чесно поговорити одне з одним. Хоча я тобі не заздрю. В такий любовний багатокутник я не потрапляв. Усякого було, але щоб отаке...
Правий був Степан. Ми одверто поговорили, помирилися. Пишногруда блондинка знайшла собі молодого професора з маєтком на Кіпрі, а ми плануємо з альковного гнізда зробити родинне вогнище.
А Степан? Ну, що Степан... якщо у смартфон мого коханого я зазирнула з відчаю і більше цього не роблю, бо гидко, то мій благовірний у моєму це робить регулярно. Побачив нашу переписку зі Степаном і намертво заблокував його і у фейсбуці, і у месенджері. І не тільки його акаунт, але й акаунт його дружини та всіх друзів. Аби вже ніхто і ніколи не міг порадити, аби я кинула брехуна та зрадника раз і назавжди. І забула про нього як про страшний сон.
Ось тільки учора мій коханий знову повернувся з творчого вечора, напахчений жіночими парфумами, а на комірці сорочки залишилися сліди помади.
10.11.2021р.
А починалося все так романтично.
Познайомилися з ним на одному з творчих вечорів, організованих моїм коханим у Спілці письменників України. Сивий чуб, мудрий погляд з-під окулярів та густий баритон літератора так мені сподобалися, що я не витримала: сама підійшла до нього після виступу і попросила поставити автограф у свіжоспеченій книзі автора, яку у нього ж і купила.
Таких палких слів на свою адресу давно не читала, тож моє серце розтануло від солодкої млості. Я вже й забула що то таке - бути пошанованою чоловіком, оскільки законний благовірний останні кілька років думає виключно тільки про себе та про свої болячки. А я стала добровільною наймичкою і для нього, і для своїх вже дорослих дітей: варю каші, перу брудну білизну, прибираю в квартирі. Буденщина утопила моє творче его та власні амбіції безповоротно. Моя любов до благовірного згоріла на попіл, як і його до мене.
А потім почалися зустрічі. Не зогледілася як безтямно закохалася в цього повнощокого легіня. Крутив він моїми почуттями, як циган сонцем, грав на душі як на баяні. І було мені приємно.
Почав дарувати квіти, писати вірші мені вірші про безмежну любов. І такі гарячі та наповнені велелюбством та шаною, що я почувалася від щастя на сьомому небі.
І усохла деревина, якою я була останні 20 років - розцвіла, пустила нові пагони, покрилася квітами і потягнулася до сонця. Не зупиняло навіть те, що у нього була законна супружниця, шестеро дітей по всій Україні від гурту пишногрудих краль та сонмище шанувальниць його таланту, які надзвонювали коханому і удень, і вночі та домагалися зустрічей.
Ранок зустріла в обіймах поета. А він глипнув на годинника і скочив, мов ошпарений та почав хутко натягувати штани.
- Ти куди зібрався?- питаю в нього.
- Спізнююсь на важливу зустріч. Треба віддати знайомому відредагований мною рукопис. Будемо видавати книжку.
- Гаразд, біжи. Треба так треба.
Та звідки ж я могла знати, що він спізнюється до своєї молодої весталки, яка так висотувала чоловічу снагу в коханого, що увечері у нього підкошувалися ноги від утоми. Це згодом помітила, що з ним коїться щось не те. Але любов сліпа, вона не бачить тіні і не вірить у зраду. До пори, до часу.
Снився водоспад, щиглики фітькали у вітах якогось казкового дерева, а над головою яскріла веселка. І в цей дивний сон вплелося незрозуміле бурмотіння. Прокидаюся і чую:
- Надю, нащо телефонуєш уночі? Ти ж усіх розколошкаєш. Я з Марусею відпочиваю... давай зустрінемося завтра пообіді. У тебе і заночуємо... що скажу своїй пасії? Та скажу знову, що вірші колеги треба терміново редагувати. Вона довірлива як теличка, все проковтне.
Мене як вдарило струмом. Це я - довірлива теличка! Я - безтямно закохана пасія!
А коли уранці Тарас знову нагодував мене черговою порцією брехні, швидко одягнулася, і як тільки коханий чкурнув утішати молоду Венеру - назирці, непомітно, рушила за ним.
Він і не ховався: їхав тролейбусом на зустріч, виклацуючи щось на смартфоні. По дорозі купив букет гвоздик, якогось пупсика та шоколадку. А як підійшов до кафе у центрі столиці - його вже зустрічала молода білява піранья. Теж, мабуть, поетеса. З тих, що вічно подають літературні надії. І така цицяста та опукла, що навіть сторонні чоловіки здивовано озиралися та мрійливо зітхали.
“Так”,- подумала я. “Я їй у жіночій красі не конкурентка. Тепер зрозуміло, чому Тарас як тільки добирається до ліжка, то миттєво засинає”.
Всі знають, що у жінок слух востократ сильніший, ніж у собак. Особливо у жінок, яких зраджують. Так що навіть з середини залу, обернена спиною до поета і поетки я чула кожне слово. Довго не витримала, піднялася і пішла додому, оскільки Тарас майже слово у слово говорив знадливій красуні те ж саме, що й мені, а саме:
“Я без тебе жити не можу!”, “Ти моя остання надія”, “Ти - смисл мого життя!”, ну і таке інше.
А увечері питаю Тарасика:
- Як пройшла зустріч з колегою?
- Все гаразд. Поправили кілька місць, розставили коми де треба. І крапки. Ще треба передмову написати. Тому завтра знову піду на зустріч до колеги. Справа ця многотрудна, багато чого треба розпитати, уточнити. Передмова - це велика відповідальність. Тому увечері не чекай, там і заночую. Розумієш мене?
“Авжеж, розумію”, подумки одказала сама собі й пішла на кухню. Але замість кави - накрапала в склянку корвалолу, розбавила водою з-під крана і випила. Серце стислося від образи.
Тарасик хропів, а я не втрималася - взяла його смартфон і відкрила месенджер. А там...
А там уже все розписано на місяць уперед: де зустрічатися, чи брати з собою презервативи, чи не варто, чи прихопити винця та збірку потужних порнофільмів. Тобто усе що треба творчій людині, аби добряче “попрацювати” над новою книжкою.
І я не витримала: поділилася гіркими думками зі своїм давнім другом - Степаном. Він теж літератор, але не тонкий лірик, як Тарас, а сатирик і гуморист. А він каже:
- Колись вже втрутився в одну любовну історію своїх хороших знайомих. І став ворогом на усе життя. Вони посварилися і помирилися. Тепер спокійно живуть і хліб жують. Якщо і тобі буду щось радити, на кшталт: “Кинь зрадника!”, “З цього пива не буде дива”, то історія, з часом, може повторитися. Ви будете жити як у Бога за пазухою, а я стану для вас ворогом на усе життя.
- Але ж щось треба робити! Я так більше не можу!
- Спробуйте чесно поговорити одне з одним. Хоча я тобі не заздрю. В такий любовний багатокутник я не потрапляв. Усякого було, але щоб отаке...
Правий був Степан. Ми одверто поговорили, помирилися. Пишногруда блондинка знайшла собі молодого професора з маєтком на Кіпрі, а ми плануємо з альковного гнізда зробити родинне вогнище.
А Степан? Ну, що Степан... якщо у смартфон мого коханого я зазирнула з відчаю і більше цього не роблю, бо гидко, то мій благовірний у моєму це робить регулярно. Побачив нашу переписку зі Степаном і намертво заблокував його і у фейсбуці, і у месенджері. І не тільки його акаунт, але й акаунт його дружини та всіх друзів. Аби вже ніхто і ніколи не міг порадити, аби я кинула брехуна та зрадника раз і назавжди. І забула про нього як про страшний сон.
Ось тільки учора мій коханий знову повернувся з творчого вечора, напахчений жіночими парфумами, а на комірці сорочки залишилися сліди помади.
10.11.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
