Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Івасик-Телесик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Івасик-Телесик
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордувало власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороби ще не підточують його здоров’я. А зайвий жир на гузні з’явився від того, що дитятко майже цілодобово як не їсть, то спить або глипає на екран комп’ютера. Дуже любить фейсбук та інші соцмережі. спілкується з однолітками на еротичні теми та обсмоктує кримінальні новини з такими ж телепнями як і він сам.
А у мене дружина - берегиня, чаклунка сили неземної. Не може спокійно дивитися на те, як люди страждають. Тому після того, як Марійка пішла до своєї хати, вляглися ми з жінкою на ліжку і почали думу думати: як допомогти бідолашній направити на путь істинний ледачого синочка.
- Є у мене знайома відьма,- каже дружина. - Умовлю Марію Хведорівну узяти відпустку та відправлю її до неї на відпочинок. А ми за її любим синочком - Івасиком-Телесиком приглянемо. Можливо, і прищепимо любов до звичайної людської праці. А то й куховарити навчимо. То як - згода?
Схвально хитнув головою, оскільки своїй жінці перечити - це самому собі зробити болючу ваву. Згодні? Хоч і не хотів страшенно цього робити, оскільки навчити лежня любові до праці - справа безнадійна. Майже.
За тиждень ми з дружиною зайшли до сусідки аби допомогти їй донести валізи до рейсового автобуса. А там!!!
- Мамо-о-о! На кого ти мене полишаєш? Я помру без тебе-е-е!- волав заплаканий синок, рвучи від розпуки патли на своїй голівці.
Маруся вже хотіла залишитися, але я потягнув її за руку на вулицю, дав невеличкого копняка і погнав лозиною на зупинку, тримаючи в правиці сусідчин дорожній вантаж. А дружина притримувала горопашне чадо за пасок джинсів, аби й воно не помчало за ненею на заслужений відпочинок.
А як автобус похурчав у сторону моря я повернувся до Марійчиного обійстя.
Синок уже не рюмсав, тільки ледь скиглив та чухав ліве вухо, яке вкусив комар. Тихенько зазирнув до холодильника і вжахнувся! Марійка накалапуцяла своєму синочкові виварку борщу, двохвідерний чавун голубців, і ще бозна чого. Цього б не з’їли і мої шестеро кабанів за місяць!
Тому тихцем виніс цю бочку з борщем з хати і вилив у ночви поросятам. Ті жваво заплямкотіли свіжим їдлом. А потім повернувся і переполовинив голубці та решту страв.
За два дні прийшов Івасик-Телесик і каже: - Нема чого їсти. Частина харчів зіпсувалася. Що ж робити?
- Іди на працю,- одказую парубкові. - Заробиш грошей, купиш капусти і моркви та навариш їсти.
- А де ж можна заробити?
- Та скрізь,- одказую. - можеш на пилорамі вантажити тирсу, можеш у лісгоспі корчувати пні, можеш вантажити гній на фермі, або працювати на приватних ставках: косити очерет, вапнувати береги, вантажити комбікорм у човни.
- Нє, я до такої роботи непридатний. Сил малувато.
- Як це малувато? - ошелешено питаю в Телесика. - Ти ж чуприною до стелі дістаєш, кулаки як довбні, бичка одним ударом звалити можеш. До речі, і платять добре: на пилорамі - 400 гривень за день, у лісі — 400. Вистачить навіть на мнясо.
Пішов Телесик на пилораму, день тягав колоддя під розпилювальний станок. А як причалапав увечері додому, то упав на ліжко і заснув мертвим сном. До комп’ютера навіть не сідав - так утомився.
Я встаю десь біля другої ночі. І щойно накинув на плечі куртку - на порозі Телесик з ложкою в руках.
- Хочу їсти,- жалібно проскавучав і шасть до хати.
Повернувся і я. А Івасик сидить за столом і ложкою по стільниці гримає.
Прокинулася жінка, побачила гостя і заметушилася. Нагріла окропу, заварила чаю з глодом та медом, поставила тарілку з сухарями.
- Хочу мняса,- каже Телесик.
- Зранку мняса не їмо,- одказую здоровилові,- бо потім працювати буде важко. То ж пий чай, жуй сухарики - і на роботу.
- На пилораму більше не піду, важко.
- Ну тоді йди до лісу, корчувати пні.
- Не хочу, там ще важче. Давайте вам буду допомагати.
- Гаразд, домовилися,- одказую гостеві, посміхаючись у вуса.
Після ситного сніданку поставив його з вилами до кабанів - саж вичищати. А вони у мене ловкі, центнерів зо три кожен. За ніч стільки “добра” наваляють, що будь здоров! А запах який моцний — йой! Даремно кажуть, що біси в свинях живуть! Вони людських душах живуть, а від поросяток тікають хто куди.
Години три Телесик працював лопатою, десять разів втрачав свідомість, плакав, навіть трохи підвивав з розпуки. Свинки вдоволено рохкали, чвакаючи у ночвах свіжим їдлом.
Ходімо снідати! - гукаю до хлопця.
- Не хочу. Щось апетиту немає,- одказує трудівник.
- Та хоч водиці криничної випий.
- І водиці не хочу.
- Ну, тоді гайда на луг, трохи провітримося. Ось побачиш - апетит повернеться неодмінно.
Дав парубкові косу, поставив праворуч і кажу: косимо звідсіля і аж до річки. Потім розвертаємося і кладемо отаву до цього місця. І так п’ятдесят разів.
Старий пирій, висотою до пояса, лягав важко. Але тут потрібно мати сноровку та витривалість. Косив не озираючись. А як дійшов до Бобрового затона - озирнувся. Ген-ген, аж біля села, у травах бовваніла Телесикова голова. Не встигав він за мною. Що ж, чекати не буду, бо як сонце зійде і роса висохне - доведеться закінчувати роботу. Тож розвернувся і почав класти валки у зворотному напрямку. А коли сонечко почало немилосердно пражити - пішов купатися. Телесик відмовився, лежав на березі річки і зажурливо дивився на булькатих ропух.
Причалапали додому. Питаю:
- Тепер снідати будеш?
- Так. Хочу ковбаси.
- Ковбаси немає. Є борщ без мняса та печена картопля. І чай на березових бруньках. Що будеш?
- Усе.
Але після трьох ложок кандьору апетит у хлопця знову скис. Не подужав гризти й картоплю. Ковтнув двічі чайку і ліг за клунею відпочивати. І я приліг на півгодинки у спальні на перині. А як відпочив - скочив на ратиці і в сарай за городнім реманентом: лопатами, сапами.
Розбуркав Телесика, встромив у його руки сапу і кажу:
- Ходімо на город, треба арахіс ще раз підгорнути і бур’ян у капусті висапати. Та й між рядами картоплі пройтися на завадило б.
Хлопець, згорблений як баба Яга, з похнюпленим носом цюкав по висхлій землі сапою і стогнав. Чому - незрозуміло. Робота легка, навіть дитина упорається. Наче. А коли сонце почало хилитися у вечірнє літепло кажу Телесикові:
- На сьогодні досить. Ходімо до хати, накопаємо черв’яків та підемо карасів ловити. А хочеш - повечеряємо спочатку?
Не захотів Телесик ні вечеряти, ні рибу ловити. Пішов до себе в хату спати.
Уранці ледь його добудився, встромив до рук косу і кажу:
- Ходімо знову косити. Чай будемо пити після праці...
А за три тижні з курорту приїхала матуся. Побачила свою дитину і як заголосить:
- Ой, та що ж це з тобою сталося!!! Та на тобі ж лиця немає!!!
А парубок підхопив її на руки, підніс до стелі та каже:
- Все гаразд, мамо. Був я товстим як Сашковий трьохцентнерний кабан, а став мускулястим атлетом. Можу цвяхи-двадцятки одним ударом долоні в дубову дошку загнати. І все завдяки нашим сусідам.
- А на комп’ютері чому пилюга лежить товстим шаром?
- Тьху на нього. То забавка для бабусь, яким уже важко ходити. А я влаштувався на роботу: з понеділка буду пні у лісі корчувати! Оце робота для справжніх чоловіків. І здоров’я додає, і зарплата чималенька.
Так що, шановні друзі, зробили ми з жінкою ще одну добру справу: виліпили з череванистого ледацюги роботящого воляку. А в кого з вас будуть подібні проблеми - надсилайте своїх чад на перевиховання. Гарантую: чай з глодом буде, і борщ без мняса також. Навчимо ваших гульвіс і дрова колоти, і бетонні опалубки під хати робити, і печі класти. Повірте - я знайду і літом, і взимку чим руки людські зайняти.
То хто перший? Га?
06.11.2021р.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороби ще не підточують його здоров’я. А зайвий жир на гузні з’явився від того, що дитятко майже цілодобово як не їсть, то спить або глипає на екран комп’ютера. Дуже любить фейсбук та інші соцмережі. спілкується з однолітками на еротичні теми та обсмоктує кримінальні новини з такими ж телепнями як і він сам.
А у мене дружина - берегиня, чаклунка сили неземної. Не може спокійно дивитися на те, як люди страждають. Тому після того, як Марійка пішла до своєї хати, вляглися ми з жінкою на ліжку і почали думу думати: як допомогти бідолашній направити на путь істинний ледачого синочка.
- Є у мене знайома відьма,- каже дружина. - Умовлю Марію Хведорівну узяти відпустку та відправлю її до неї на відпочинок. А ми за її любим синочком - Івасиком-Телесиком приглянемо. Можливо, і прищепимо любов до звичайної людської праці. А то й куховарити навчимо. То як - згода?
Схвально хитнув головою, оскільки своїй жінці перечити - це самому собі зробити болючу ваву. Згодні? Хоч і не хотів страшенно цього робити, оскільки навчити лежня любові до праці - справа безнадійна. Майже.
За тиждень ми з дружиною зайшли до сусідки аби допомогти їй донести валізи до рейсового автобуса. А там!!!
- Мамо-о-о! На кого ти мене полишаєш? Я помру без тебе-е-е!- волав заплаканий синок, рвучи від розпуки патли на своїй голівці.
Маруся вже хотіла залишитися, але я потягнув її за руку на вулицю, дав невеличкого копняка і погнав лозиною на зупинку, тримаючи в правиці сусідчин дорожній вантаж. А дружина притримувала горопашне чадо за пасок джинсів, аби й воно не помчало за ненею на заслужений відпочинок.
А як автобус похурчав у сторону моря я повернувся до Марійчиного обійстя.
Синок уже не рюмсав, тільки ледь скиглив та чухав ліве вухо, яке вкусив комар. Тихенько зазирнув до холодильника і вжахнувся! Марійка накалапуцяла своєму синочкові виварку борщу, двохвідерний чавун голубців, і ще бозна чого. Цього б не з’їли і мої шестеро кабанів за місяць!
Тому тихцем виніс цю бочку з борщем з хати і вилив у ночви поросятам. Ті жваво заплямкотіли свіжим їдлом. А потім повернувся і переполовинив голубці та решту страв.
За два дні прийшов Івасик-Телесик і каже: - Нема чого їсти. Частина харчів зіпсувалася. Що ж робити?
- Іди на працю,- одказую парубкові. - Заробиш грошей, купиш капусти і моркви та навариш їсти.
- А де ж можна заробити?
- Та скрізь,- одказую. - можеш на пилорамі вантажити тирсу, можеш у лісгоспі корчувати пні, можеш вантажити гній на фермі, або працювати на приватних ставках: косити очерет, вапнувати береги, вантажити комбікорм у човни.
- Нє, я до такої роботи непридатний. Сил малувато.
- Як це малувато? - ошелешено питаю в Телесика. - Ти ж чуприною до стелі дістаєш, кулаки як довбні, бичка одним ударом звалити можеш. До речі, і платять добре: на пилорамі - 400 гривень за день, у лісі — 400. Вистачить навіть на мнясо.
Пішов Телесик на пилораму, день тягав колоддя під розпилювальний станок. А як причалапав увечері додому, то упав на ліжко і заснув мертвим сном. До комп’ютера навіть не сідав - так утомився.
Я встаю десь біля другої ночі. І щойно накинув на плечі куртку - на порозі Телесик з ложкою в руках.
- Хочу їсти,- жалібно проскавучав і шасть до хати.
Повернувся і я. А Івасик сидить за столом і ложкою по стільниці гримає.
Прокинулася жінка, побачила гостя і заметушилася. Нагріла окропу, заварила чаю з глодом та медом, поставила тарілку з сухарями.
- Хочу мняса,- каже Телесик.
- Зранку мняса не їмо,- одказую здоровилові,- бо потім працювати буде важко. То ж пий чай, жуй сухарики - і на роботу.
- На пилораму більше не піду, важко.
- Ну тоді йди до лісу, корчувати пні.
- Не хочу, там ще важче. Давайте вам буду допомагати.
- Гаразд, домовилися,- одказую гостеві, посміхаючись у вуса.
Після ситного сніданку поставив його з вилами до кабанів - саж вичищати. А вони у мене ловкі, центнерів зо три кожен. За ніч стільки “добра” наваляють, що будь здоров! А запах який моцний — йой! Даремно кажуть, що біси в свинях живуть! Вони людських душах живуть, а від поросяток тікають хто куди.
Години три Телесик працював лопатою, десять разів втрачав свідомість, плакав, навіть трохи підвивав з розпуки. Свинки вдоволено рохкали, чвакаючи у ночвах свіжим їдлом.
Ходімо снідати! - гукаю до хлопця.
- Не хочу. Щось апетиту немає,- одказує трудівник.
- Та хоч водиці криничної випий.
- І водиці не хочу.
- Ну, тоді гайда на луг, трохи провітримося. Ось побачиш - апетит повернеться неодмінно.
Дав парубкові косу, поставив праворуч і кажу: косимо звідсіля і аж до річки. Потім розвертаємося і кладемо отаву до цього місця. І так п’ятдесят разів.
Старий пирій, висотою до пояса, лягав важко. Але тут потрібно мати сноровку та витривалість. Косив не озираючись. А як дійшов до Бобрового затона - озирнувся. Ген-ген, аж біля села, у травах бовваніла Телесикова голова. Не встигав він за мною. Що ж, чекати не буду, бо як сонце зійде і роса висохне - доведеться закінчувати роботу. Тож розвернувся і почав класти валки у зворотному напрямку. А коли сонечко почало немилосердно пражити - пішов купатися. Телесик відмовився, лежав на березі річки і зажурливо дивився на булькатих ропух.
Причалапали додому. Питаю:
- Тепер снідати будеш?
- Так. Хочу ковбаси.
- Ковбаси немає. Є борщ без мняса та печена картопля. І чай на березових бруньках. Що будеш?
- Усе.
Але після трьох ложок кандьору апетит у хлопця знову скис. Не подужав гризти й картоплю. Ковтнув двічі чайку і ліг за клунею відпочивати. І я приліг на півгодинки у спальні на перині. А як відпочив - скочив на ратиці і в сарай за городнім реманентом: лопатами, сапами.
Розбуркав Телесика, встромив у його руки сапу і кажу:
- Ходімо на город, треба арахіс ще раз підгорнути і бур’ян у капусті висапати. Та й між рядами картоплі пройтися на завадило б.
Хлопець, згорблений як баба Яга, з похнюпленим носом цюкав по висхлій землі сапою і стогнав. Чому - незрозуміло. Робота легка, навіть дитина упорається. Наче. А коли сонце почало хилитися у вечірнє літепло кажу Телесикові:
- На сьогодні досить. Ходімо до хати, накопаємо черв’яків та підемо карасів ловити. А хочеш - повечеряємо спочатку?
Не захотів Телесик ні вечеряти, ні рибу ловити. Пішов до себе в хату спати.
Уранці ледь його добудився, встромив до рук косу і кажу:
- Ходімо знову косити. Чай будемо пити після праці...
А за три тижні з курорту приїхала матуся. Побачила свою дитину і як заголосить:
- Ой, та що ж це з тобою сталося!!! Та на тобі ж лиця немає!!!
А парубок підхопив її на руки, підніс до стелі та каже:
- Все гаразд, мамо. Був я товстим як Сашковий трьохцентнерний кабан, а став мускулястим атлетом. Можу цвяхи-двадцятки одним ударом долоні в дубову дошку загнати. І все завдяки нашим сусідам.
- А на комп’ютері чому пилюга лежить товстим шаром?
- Тьху на нього. То забавка для бабусь, яким уже важко ходити. А я влаштувався на роботу: з понеділка буду пні у лісі корчувати! Оце робота для справжніх чоловіків. І здоров’я додає, і зарплата чималенька.
Так що, шановні друзі, зробили ми з жінкою ще одну добру справу: виліпили з череванистого ледацюги роботящого воляку. А в кого з вас будуть подібні проблеми - надсилайте своїх чад на перевиховання. Гарантую: чай з глодом буде, і борщ без мняса також. Навчимо ваших гульвіс і дрова колоти, і бетонні опалубки під хати робити, і печі класти. Повірте - я знайду і літом, і взимку чим руки людські зайняти.
То хто перший? Га?
06.11.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
