Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Душа і сльози кохання
Мій друг, наприклад, веде одночасно чотири любовні партії: з законною дружиною, яка прилаштувала до себе на роботу старшим куди пошлють; з красунею, яка не витримала цілодобової еротичної жаготи поета і років 10 тому втекла до Італії (в яку і досі закоханий до безтями ще з пуп’янка); з поважною літературною мотроною-метресою віком під сто років та з моєю хорошою знайомою, яку безбожно обманює, бреше їй та нишпорить по її смартфону, видаляючи з нього всіх друзів, які йому не подобаються.
Ну, це ще півбіди. Але штрикнув сивого вуйка у гузно біс рогами - і понеслося.
Створив мій друг літературний гурточок, назвав його “Під гінкими дубами”. Але чи то назва була не дуже вдалою, чи реклама занадто в’ялою - у клуб набилося аж двоє членів.
Наступного тижня він перейменув групу на “Плакуча берізка”. Справи пішли жвавіше! Зареєструвався аж десяток!
Я порадив: “Бери бика за вим’я!”
- Тобто? - запитав мій друг.
- Що люблять найбільше дівки?
- А-а-а-а-а! Тонкій намйок пойняв!- вигукнув тонкий лірик і того ж вечора зареєстрував групу під назвою “Душа і сльози кохання”.
І тут поперло-о-о-о-о-о! За одну тільки добу до групи набилося зо три тисячі поціновувачів таланту мого друга.
А після зустрічей у віртуалі - почалися зустрічі наяву. Кожну нову пасію він веде на одну і тут ж саму лавку в Ботанічному саду ім. Фоміна. Місце там гарне, мальовниче, квіти буяють, щиглики аж розриваються, запахи просто неземні. Атмосфера сприяє тому, аби і молоді дівчата, і пані в літах бездиханно падали в обійми мого друга після того, як він прочитує їм свою корону сонетів. Ну, не всю корону, це вже занадто, а два місця з корони. Обидва - про жагуче кохання.
Після ліричної атаки веде в альковне гніздо, де продовжує читати розчуленим панянкам свої вірші про кохання та крислаті дуби.
А я так не можу. Не можу - і все. Маю одну дружину, яку люблю безтямно, а вона мене. І якщо вже й пишу вірші про кохання, то тільки для неї. І борщі варю виключно для неї. Мабуть, тому і не на маю багатотисячних товп поціновувачів мого скромного таланту, оскільки брехати жінкам в очі не вмію і не хочу.
Для мене це нонсенс: казати, що шануєш жінок і тут же зраджувати власній дружині. В голові не укладається. Я в нього якось питав:
- Друже! У тебе ширінка постійно нарозхрист. Так і застудитися можна.
А він у відповідь:
- Не можу без щоденної ядерної дози амурного меду. Якщо не покохаюся з шанувальницею мого таланту - віршів писати не можу! Натхнення засинає!
Але, судячи з кількості віршів про кохання, які строчить мій друг, його моторний коник не знає спокою ні вдень, ні уночі.
І, урешті решт, на літературному Олімпі звернули увагу на кількість творів про кохання, яку написав мій друг та обдарували його літературною премією. Членами журі були кум, сват і брат, так що нагорода була у його кишені ще до початку оголошення конкурсу.
А, мені, чомусь, ніхто не пропонує взяти участь у подібній свистоплясці. Мабуть, тому, що дружу з жінками виключно платонічно, родичів у керівництві творчих спілок не маю, а брехати не умію. І пишу, в основному - сатиру. А це нині - смертний гріх.
Єдине втішає: у моїй групі сім лауреатів Нобелівської премії, два “Пулітцера” та близько ста тисяч жінок з усього світу. Можливо, дехто лайкає мої творіння автоматично, не вчитуючись в написане. Але вірю, що переважна більшість, усе ж таки, дочитує написане до кінця.
15.10.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Душа і сльози кохання
присвячується моєму другові - Ярославові Шимпанзенку
Велелюбність між поетів-ліриків - явище поширене і тому, як правило, не привертає до себе уваги вихованих читачів, оскільки й вони полюбляють амурні пригоди, не згірш поцілованих в лоби Господом-богом митців.
Мій друг, наприклад, веде одночасно чотири любовні партії: з законною дружиною, яка прилаштувала до себе на роботу старшим куди пошлють; з красунею, яка не витримала цілодобової еротичної жаготи поета і років 10 тому втекла до Італії (в яку і досі закоханий до безтями ще з пуп’янка); з поважною літературною мотроною-метресою віком під сто років та з моєю хорошою знайомою, яку безбожно обманює, бреше їй та нишпорить по її смартфону, видаляючи з нього всіх друзів, які йому не подобаються.
Ну, це ще півбіди. Але штрикнув сивого вуйка у гузно біс рогами - і понеслося.
Створив мій друг літературний гурточок, назвав його “Під гінкими дубами”. Але чи то назва була не дуже вдалою, чи реклама занадто в’ялою - у клуб набилося аж двоє членів.
Наступного тижня він перейменув групу на “Плакуча берізка”. Справи пішли жвавіше! Зареєструвався аж десяток!
Я порадив: “Бери бика за вим’я!”
- Тобто? - запитав мій друг.
- Що люблять найбільше дівки?
- А-а-а-а-а! Тонкій намйок пойняв!- вигукнув тонкий лірик і того ж вечора зареєстрував групу під назвою “Душа і сльози кохання”.
І тут поперло-о-о-о-о-о! За одну тільки добу до групи набилося зо три тисячі поціновувачів таланту мого друга.
А після зустрічей у віртуалі - почалися зустрічі наяву. Кожну нову пасію він веде на одну і тут ж саму лавку в Ботанічному саду ім. Фоміна. Місце там гарне, мальовниче, квіти буяють, щиглики аж розриваються, запахи просто неземні. Атмосфера сприяє тому, аби і молоді дівчата, і пані в літах бездиханно падали в обійми мого друга після того, як він прочитує їм свою корону сонетів. Ну, не всю корону, це вже занадто, а два місця з корони. Обидва - про жагуче кохання.
Після ліричної атаки веде в альковне гніздо, де продовжує читати розчуленим панянкам свої вірші про кохання та крислаті дуби.
А я так не можу. Не можу - і все. Маю одну дружину, яку люблю безтямно, а вона мене. І якщо вже й пишу вірші про кохання, то тільки для неї. І борщі варю виключно для неї. Мабуть, тому і не на маю багатотисячних товп поціновувачів мого скромного таланту, оскільки брехати жінкам в очі не вмію і не хочу.
Для мене це нонсенс: казати, що шануєш жінок і тут же зраджувати власній дружині. В голові не укладається. Я в нього якось питав:
- Друже! У тебе ширінка постійно нарозхрист. Так і застудитися можна.
А він у відповідь:
- Не можу без щоденної ядерної дози амурного меду. Якщо не покохаюся з шанувальницею мого таланту - віршів писати не можу! Натхнення засинає!
Але, судячи з кількості віршів про кохання, які строчить мій друг, його моторний коник не знає спокою ні вдень, ні уночі.
І, урешті решт, на літературному Олімпі звернули увагу на кількість творів про кохання, яку написав мій друг та обдарували його літературною премією. Членами журі були кум, сват і брат, так що нагорода була у його кишені ще до початку оголошення конкурсу.
А, мені, чомусь, ніхто не пропонує взяти участь у подібній свистоплясці. Мабуть, тому, що дружу з жінками виключно платонічно, родичів у керівництві творчих спілок не маю, а брехати не умію. І пишу, в основному - сатиру. А це нині - смертний гріх.
Єдине втішає: у моїй групі сім лауреатів Нобелівської премії, два “Пулітцера” та близько ста тисяч жінок з усього світу. Можливо, дехто лайкає мої творіння автоматично, не вчитуючись в написане. Але вірю, що переважна більшість, усе ж таки, дочитує написане до кінця.
15.10.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
