Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
2026.08.12
22:40
Надія була висока, як зірка,
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
2026.08.12
20:25
ось папір
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
2026.08.12
13:14
Він вичікував слушну нагоду,
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
2026.08.12
12:05
Серед листків обвислих,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
2026.08.12
10:15
Рада у таборі єгиптян: Гірка вода Брухейона
Тим часом на іншому кінці Александрії, у розкішному наметі з єгипетського льону та леопардових шкур, полководець Ахілл проводив військову раду. Навколо низького столу з бронзовою картою міста стояли його най
2026.08.12
09:09
Живав мужичок
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
2026.08.12
07:10
Серпень маком обсипає
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
2026.08.11
22:41
Ось і добіг зимопис крапки.
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Благоородство чи дитячість?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Благоородство чи дитячість?
Давно вийшов з того віку, коли у щоденнику виправляв двійки на п'ятірки, аби неня ременем не лупила за погані оцінки. Відповідаю за власні слова та вчинки по повній.
Не видаляю коментарів ані собратчиків по перу. ані власних. Бо це - історія: історія творчості, історія стосунків, база для написання мемуарів.
А от дехто з дитячого віку не виходить і у зрілому віці. так і залишаючись брехливою дитиною на все життя: обманює найближчих людей, обманює колег, обманює сам себе.
Оце нещодавно мусів пригадати деякі слова сонетяра на мою адресу, аби написати спогад. Зазирнув архів ПМ, а там жодного коментаря відповідного персмонажа вже немає. І доказати, що вони були - неможливо: все підтерто, все підчищено, знищено. І став мій побратим ликом, наче святий херувим. А от мудрі, розважливі, поштиві фрази - залишилися. Як на мене - це ті самі двійки, виправлені на п'ятірки, але вже у щоденнику життя.
Думаю, ви здогадуєтеся до чого я веду: нещодавно на сайті був опублікований твір відомого майстра пера. Про Ольвію, Парутине. Вірш терпимий. Але остання строфа - подарунок для сатирика. І я наважився написати антитезу цьому твору. Правда, не сатиру чи гумореску, а зрілий, глибокий твір. Думаю, він, удався. Як початок поеми. А епіграфом узяв оту злощасну строфу відомого майстра пера. Аби показати: як треба писати, а як не варто.
Не зогледівся - пост видалено. Ну, видалено так видалено. Отже авторові дійшло, що написане - літературні відходи. Але далі почався цілий бойовик!
Мене звинуватили в навмисному обпльовуванні та приписуванні неіснуючих слів. Виходить, що я - брехун, наклепник. Літературний паразит, який провокує хорошу людину своїми опусами.
Я запитав у адміністратора сайту: чи писала ця людина отой твір чи ні? Чи це все мені привиділося? У відповідь, поки що, мовчанка.
Питаю вас, колеги: чи хтось устигнув його прочитати до видалення? І чи хтось знає, як можна поновити з архіву ампутовані записи?
І тоді можна розставити всі крапки над і. Раз і назавжди.
А обсценна лексика, яка регулярно летить на мою адресу з уст сонетяра - це норма. Інакше і не може бути, оскільки сатира - кругла сирота і в неї дуже мало друзів.
А я написав ось цей. Думаю, треба продовжити, аби вийшла ціла поема.
З повагою, Олександр Сушко
Ольвія
Борисфеніде! Сабіє! Приймай
В свої обійми скіфського бурлаку!
Мілетський цар забрав земельний пай,
Тепер я вільний воїн-зарізяка.
Тече Гіпаніс по твоїх ногах,
Пливуть келети, лемби і керкури...
Бери до війська! Як прийде юга
В нагоді стану. Лучником на мурах.
Тут - справжній рай. Довкруж цвітуть сади,
Дельфійський храм охороняє варта...
Та Ольвія не встоїть пріч орди,
Яка зі сходу сунутиме завтра.
07.09.2021р.
Не видаляю коментарів ані собратчиків по перу. ані власних. Бо це - історія: історія творчості, історія стосунків, база для написання мемуарів.
А от дехто з дитячого віку не виходить і у зрілому віці. так і залишаючись брехливою дитиною на все життя: обманює найближчих людей, обманює колег, обманює сам себе.
Оце нещодавно мусів пригадати деякі слова сонетяра на мою адресу, аби написати спогад. Зазирнув архів ПМ, а там жодного коментаря відповідного персмонажа вже немає. І доказати, що вони були - неможливо: все підтерто, все підчищено, знищено. І став мій побратим ликом, наче святий херувим. А от мудрі, розважливі, поштиві фрази - залишилися. Як на мене - це ті самі двійки, виправлені на п'ятірки, але вже у щоденнику життя.
Думаю, ви здогадуєтеся до чого я веду: нещодавно на сайті був опублікований твір відомого майстра пера. Про Ольвію, Парутине. Вірш терпимий. Але остання строфа - подарунок для сатирика. І я наважився написати антитезу цьому твору. Правда, не сатиру чи гумореску, а зрілий, глибокий твір. Думаю, він, удався. Як початок поеми. А епіграфом узяв оту злощасну строфу відомого майстра пера. Аби показати: як треба писати, а як не варто.
Не зогледівся - пост видалено. Ну, видалено так видалено. Отже авторові дійшло, що написане - літературні відходи. Але далі почався цілий бойовик!
Мене звинуватили в навмисному обпльовуванні та приписуванні неіснуючих слів. Виходить, що я - брехун, наклепник. Літературний паразит, який провокує хорошу людину своїми опусами.
Я запитав у адміністратора сайту: чи писала ця людина отой твір чи ні? Чи це все мені привиділося? У відповідь, поки що, мовчанка.
Питаю вас, колеги: чи хтось устигнув його прочитати до видалення? І чи хтось знає, як можна поновити з архіву ампутовані записи?
І тоді можна розставити всі крапки над і. Раз і назавжди.
А обсценна лексика, яка регулярно летить на мою адресу з уст сонетяра - це норма. Інакше і не може бути, оскільки сатира - кругла сирота і в неї дуже мало друзів.
А я написав ось цей. Думаю, треба продовжити, аби вийшла ціла поема.
З повагою, Олександр Сушко
Ольвія
Борисфеніде! Сабіє! Приймай
В свої обійми скіфського бурлаку!
Мілетський цар забрав земельний пай,
Тепер я вільний воїн-зарізяка.
Тече Гіпаніс по твоїх ногах,
Пливуть келети, лемби і керкури...
Бери до війська! Як прийде юга
В нагоді стану. Лучником на мурах.
Тут - справжній рай. Довкруж цвітуть сади,
Дельфійський храм охороняє варта...
Та Ольвія не встоїть пріч орди,
Яка зі сходу сунутиме завтра.
07.09.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
