Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Йой!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Йой!!!
- Браття та сестри! Змилуйтеся наді мною! Не душіть душу та серце в лещатах нашої дружби!- крикнув кум у літературному відеочаті і навіть пустив гірку сльозу, яка скрапнула на клавіатуру комп’ютера.
А я, лісоруб Іван, сидів за його спиною та дивився як творча людина мучається.
І так стало кума жаль, що і я заплакав. Чесне слово! А чому? Зараз поясню.
Микола - широковідомий літератор у фейсбучному просторі. Пише про душу, серце, любов та сльози. І має шалений успіх не тільки в незаміжніх панянок, але й у підтоптаних вуйків з усохлими кабаками. Але це ще півбіди!
Ота шалена слава та невгамовна багаторічна писунка розбуркали його мистецькі амбіції, не згірше шторму в протоці Дрейка. І могутній лірик наважився на немислиме: таємно позичив грошей у баби Гарбузихи і видав книжку власних опусів. Жінка про це навіть і досі ні сном, ні духом,- ви уявляєте? От конспіратор! Аби не спалитися - попросив друкарню надіслати тираж на Нову пошту в райцентр. А як дружина почимчикувала на працю – чкурнув за книжками моїм трактором. Літературу таємно приховав за сажем з двійком поросят у колишній жомовій ямі. Завалив схрон кізяками, рваним дрантям та штахетинами, залишивши непомітну шпарину, у яку за потреби можна було просунути руку та голову.
Оскільки кум у маркетингу ні бум-бум, то запитав у мене поради:
- Як рекламувати?
- Пиши пост у фейсбуці,- одказую родичу.- Вистав під анонсом книги фото якоїсь цицястої красавиці зі стриженою болонкою в оточенні трьох малюків. За спиною жінки домалюй перламутрові крильця, а над головою сяйнисту райдугу. От побачиш - покупці попруть табунами як карасі на часничну затірку з макухою.
Порада виявилася слушною: за один день Микола отримав замовлення на 12 тисяч книжок!!! І це при тому, що тираж складав всього одну тисячу екземплярів! Шалений успіх.
Два дні не бачив кума ні на вулиці, ні на городі, ні в крамниці. Навіть остограмитися не приходив, хоча до цього і дня не було, аби увечері на навідався до моєї господи за цим святим зіллям. Моя берегиня, звісно, дуже гнівалася, коли бачила сусіда після вечірньої зірки. Тож кум згодом поміняв тактику: прочиняв двері, просовував руку з гранчаком до вітальні та чекав, доки я тоді нахлюпаю вогняної водиці Бахуса. Потім рука зникала, чулося спрагле «ковть-ковть» і мара щезала до наступного вечора. Мені вже та злодійкувата правиця навіть снитися почала. Інколи. Ну то таке.
Так про що ми тут? Ага, згадав! Про літературу! Так от…сів кум підписувати книжки. А перед цим питає у кожного бажаючого:
- Куди вислати? Який контактний телефон?
І обов’язково нагадує, що книжка коштує 30 гривень. І ось тут почалися проблеми.
Не купують у Миколи книжок і все. Хоч головою в стіну, хоч горохом!
А оце сьогодні навідався до мене, зажурений, зарюмсаний, борода нечесана. І тверезий. Моя берегиня коли побачила Миколу в такому стані, то перехрестилася і сама кинулася йому наливати. Бо одразу відчула, що в чоловіка - страшна біда.
Кум пити не хотів, а звів очі до стелі і завив. А потім почав затинатися! Від розпачу, мабуть. Тут перелякався навіть я. Волосся стало сторчма.
Моє солодятко прожогом кинулося за лотком яєць, оскільки задавнювати таку капость не можна. Треба одразу викорчовувати психічно-душевну хворобу. А вона у цій справі - найуправніша шептуха в цій половині півкулі. Є ще одна яга, але та живе далеко, в Африці. Туди ще долетіти треба. А часу - немає.
Я тримав кумову голову, а жінка катала яйцем по кумовій голові, бовтала рідину в трилітровій банці та бурмотіла потрібні екзорцизми та молитви. До ранку таки вигнали хворобу з родича. А потім давай розпитувати Миколу: що до чого.
- Виявляється, всі мої читачі – пенсіонери, хворі, немічні. Кожен другий - багатодітний, кожен третій - у боргах як у шовках. А я людина чутлива, нікому відмовити не можу, бо всі вони - мої найщиріші друзі. Хоча в усіх є і планшети, і ноутбуки, і смартфони. Та й інтернет оплачують регулярно.
- То що?- питає жінка.
- Роздарував увесь тираж. А як таке сталося - навіть не помітив. А сьогодні баба Гарбузиха навідалася і каже: «Віддавай позику, інакше загризу». А як віддавати, якщо грошей нема?
Ми з жінкою перелякано перезирнулися.
- Йой, куме, це справді лихо. У баби Гарбузихи є «дах», нею опікується бандитська зграя. Якщо не віддаси грошей, то й закопати можуть, живцем.
- А жінка знає, в КОГО ти позичив? - питає дружина.
- Нє, боюся казати. Думав, що на виручені гроші і борги віддам, і шубу шиншилову своїй господині справлю.
«Шиншилова шуба з поезії? Оце дає!» - подумав я. «Тут вистачить хіба що на зашморг».
Порадилися з жінкою і вирішили: дамо кумові грошей виплатити позику. З тієї купи, де я збирав на вставні щелепи. Нічого страшного не станеться, якщо ще три роки походжу без зубів. Зате людина лишиться живою та здоровою.
- Але за однієї умови,- сказала жінка.- Відсьогодні перестаєш дряпати пером. Інакше розкажу про все твоїй благовірній і вона сама тобі усі зуби підрихтує та ребра. Згоден?
Кум згідливо хитнув головою і гайнув з грошима до Гарбузихи, виплачувати борг.
Добре, хоч мене ця біда оминула, бо свого часу теж хотілося надрукувати книжку. Але взяти у жінки готівку - не наважився. Розумів, що віддати позичене у рідного серця не вдасться ніколи.
26.11.2021р.
А я, лісоруб Іван, сидів за його спиною та дивився як творча людина мучається.
І так стало кума жаль, що і я заплакав. Чесне слово! А чому? Зараз поясню.
Микола - широковідомий літератор у фейсбучному просторі. Пише про душу, серце, любов та сльози. І має шалений успіх не тільки в незаміжніх панянок, але й у підтоптаних вуйків з усохлими кабаками. Але це ще півбіди!
Ота шалена слава та невгамовна багаторічна писунка розбуркали його мистецькі амбіції, не згірше шторму в протоці Дрейка. І могутній лірик наважився на немислиме: таємно позичив грошей у баби Гарбузихи і видав книжку власних опусів. Жінка про це навіть і досі ні сном, ні духом,- ви уявляєте? От конспіратор! Аби не спалитися - попросив друкарню надіслати тираж на Нову пошту в райцентр. А як дружина почимчикувала на працю – чкурнув за книжками моїм трактором. Літературу таємно приховав за сажем з двійком поросят у колишній жомовій ямі. Завалив схрон кізяками, рваним дрантям та штахетинами, залишивши непомітну шпарину, у яку за потреби можна було просунути руку та голову.
Оскільки кум у маркетингу ні бум-бум, то запитав у мене поради:
- Як рекламувати?
- Пиши пост у фейсбуці,- одказую родичу.- Вистав під анонсом книги фото якоїсь цицястої красавиці зі стриженою болонкою в оточенні трьох малюків. За спиною жінки домалюй перламутрові крильця, а над головою сяйнисту райдугу. От побачиш - покупці попруть табунами як карасі на часничну затірку з макухою.
Порада виявилася слушною: за один день Микола отримав замовлення на 12 тисяч книжок!!! І це при тому, що тираж складав всього одну тисячу екземплярів! Шалений успіх.
Два дні не бачив кума ні на вулиці, ні на городі, ні в крамниці. Навіть остограмитися не приходив, хоча до цього і дня не було, аби увечері на навідався до моєї господи за цим святим зіллям. Моя берегиня, звісно, дуже гнівалася, коли бачила сусіда після вечірньої зірки. Тож кум згодом поміняв тактику: прочиняв двері, просовував руку з гранчаком до вітальні та чекав, доки я тоді нахлюпаю вогняної водиці Бахуса. Потім рука зникала, чулося спрагле «ковть-ковть» і мара щезала до наступного вечора. Мені вже та злодійкувата правиця навіть снитися почала. Інколи. Ну то таке.
Так про що ми тут? Ага, згадав! Про літературу! Так от…сів кум підписувати книжки. А перед цим питає у кожного бажаючого:
- Куди вислати? Який контактний телефон?
І обов’язково нагадує, що книжка коштує 30 гривень. І ось тут почалися проблеми.
Не купують у Миколи книжок і все. Хоч головою в стіну, хоч горохом!
А оце сьогодні навідався до мене, зажурений, зарюмсаний, борода нечесана. І тверезий. Моя берегиня коли побачила Миколу в такому стані, то перехрестилася і сама кинулася йому наливати. Бо одразу відчула, що в чоловіка - страшна біда.
Кум пити не хотів, а звів очі до стелі і завив. А потім почав затинатися! Від розпачу, мабуть. Тут перелякався навіть я. Волосся стало сторчма.
Моє солодятко прожогом кинулося за лотком яєць, оскільки задавнювати таку капость не можна. Треба одразу викорчовувати психічно-душевну хворобу. А вона у цій справі - найуправніша шептуха в цій половині півкулі. Є ще одна яга, але та живе далеко, в Африці. Туди ще долетіти треба. А часу - немає.
Я тримав кумову голову, а жінка катала яйцем по кумовій голові, бовтала рідину в трилітровій банці та бурмотіла потрібні екзорцизми та молитви. До ранку таки вигнали хворобу з родича. А потім давай розпитувати Миколу: що до чого.
- Виявляється, всі мої читачі – пенсіонери, хворі, немічні. Кожен другий - багатодітний, кожен третій - у боргах як у шовках. А я людина чутлива, нікому відмовити не можу, бо всі вони - мої найщиріші друзі. Хоча в усіх є і планшети, і ноутбуки, і смартфони. Та й інтернет оплачують регулярно.
- То що?- питає жінка.
- Роздарував увесь тираж. А як таке сталося - навіть не помітив. А сьогодні баба Гарбузиха навідалася і каже: «Віддавай позику, інакше загризу». А як віддавати, якщо грошей нема?
Ми з жінкою перелякано перезирнулися.
- Йой, куме, це справді лихо. У баби Гарбузихи є «дах», нею опікується бандитська зграя. Якщо не віддаси грошей, то й закопати можуть, живцем.
- А жінка знає, в КОГО ти позичив? - питає дружина.
- Нє, боюся казати. Думав, що на виручені гроші і борги віддам, і шубу шиншилову своїй господині справлю.
«Шиншилова шуба з поезії? Оце дає!» - подумав я. «Тут вистачить хіба що на зашморг».
Порадилися з жінкою і вирішили: дамо кумові грошей виплатити позику. З тієї купи, де я збирав на вставні щелепи. Нічого страшного не станеться, якщо ще три роки походжу без зубів. Зате людина лишиться живою та здоровою.
- Але за однієї умови,- сказала жінка.- Відсьогодні перестаєш дряпати пером. Інакше розкажу про все твоїй благовірній і вона сама тобі усі зуби підрихтує та ребра. Згоден?
Кум згідливо хитнув головою і гайнув з грошима до Гарбузихи, виплачувати борг.
Добре, хоч мене ця біда оминула, бо свого часу теж хотілося надрукувати книжку. Але взяти у жінки готівку - не наважився. Розумів, що віддати позичене у рідного серця не вдасться ніколи.
26.11.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
