Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Йой!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Йой!!!
- Браття та сестри! Змилуйтеся наді мною! Не душіть душу та серце в лещатах нашої дружби!- крикнув кум у літературному відеочаті і навіть пустив гірку сльозу, яка скрапнула на клавіатуру комп’ютера.
А я, лісоруб Іван, сидів за його спиною та дивився як творча людина мучається.
І так стало кума жаль, що і я заплакав. Чесне слово! А чому? Зараз поясню.
Микола - широковідомий літератор у фейсбучному просторі. Пише про душу, серце, любов та сльози. І має шалений успіх не тільки в незаміжніх панянок, але й у підтоптаних вуйків з усохлими кабаками. Але це ще півбіди!
Ота шалена слава та невгамовна багаторічна писунка розбуркали його мистецькі амбіції, не згірше шторму в протоці Дрейка. І могутній лірик наважився на немислиме: таємно позичив грошей у баби Гарбузихи і видав книжку власних опусів. Жінка про це навіть і досі ні сном, ні духом,- ви уявляєте? От конспіратор! Аби не спалитися - попросив друкарню надіслати тираж на Нову пошту в райцентр. А як дружина почимчикувала на працю – чкурнув за книжками моїм трактором. Літературу таємно приховав за сажем з двійком поросят у колишній жомовій ямі. Завалив схрон кізяками, рваним дрантям та штахетинами, залишивши непомітну шпарину, у яку за потреби можна було просунути руку та голову.
Оскільки кум у маркетингу ні бум-бум, то запитав у мене поради:
- Як рекламувати?
- Пиши пост у фейсбуці,- одказую родичу.- Вистав під анонсом книги фото якоїсь цицястої красавиці зі стриженою болонкою в оточенні трьох малюків. За спиною жінки домалюй перламутрові крильця, а над головою сяйнисту райдугу. От побачиш - покупці попруть табунами як карасі на часничну затірку з макухою.
Порада виявилася слушною: за один день Микола отримав замовлення на 12 тисяч книжок!!! І це при тому, що тираж складав всього одну тисячу екземплярів! Шалений успіх.
Два дні не бачив кума ні на вулиці, ні на городі, ні в крамниці. Навіть остограмитися не приходив, хоча до цього і дня не було, аби увечері на навідався до моєї господи за цим святим зіллям. Моя берегиня, звісно, дуже гнівалася, коли бачила сусіда після вечірньої зірки. Тож кум згодом поміняв тактику: прочиняв двері, просовував руку з гранчаком до вітальні та чекав, доки я тоді нахлюпаю вогняної водиці Бахуса. Потім рука зникала, чулося спрагле «ковть-ковть» і мара щезала до наступного вечора. Мені вже та злодійкувата правиця навіть снитися почала. Інколи. Ну то таке.
Так про що ми тут? Ага, згадав! Про літературу! Так от…сів кум підписувати книжки. А перед цим питає у кожного бажаючого:
- Куди вислати? Який контактний телефон?
І обов’язково нагадує, що книжка коштує 30 гривень. І ось тут почалися проблеми.
Не купують у Миколи книжок і все. Хоч головою в стіну, хоч горохом!
А оце сьогодні навідався до мене, зажурений, зарюмсаний, борода нечесана. І тверезий. Моя берегиня коли побачила Миколу в такому стані, то перехрестилася і сама кинулася йому наливати. Бо одразу відчула, що в чоловіка - страшна біда.
Кум пити не хотів, а звів очі до стелі і завив. А потім почав затинатися! Від розпачу, мабуть. Тут перелякався навіть я. Волосся стало сторчма.
Моє солодятко прожогом кинулося за лотком яєць, оскільки задавнювати таку капость не можна. Треба одразу викорчовувати психічно-душевну хворобу. А вона у цій справі - найуправніша шептуха в цій половині півкулі. Є ще одна яга, але та живе далеко, в Африці. Туди ще долетіти треба. А часу - немає.
Я тримав кумову голову, а жінка катала яйцем по кумовій голові, бовтала рідину в трилітровій банці та бурмотіла потрібні екзорцизми та молитви. До ранку таки вигнали хворобу з родича. А потім давай розпитувати Миколу: що до чого.
- Виявляється, всі мої читачі – пенсіонери, хворі, немічні. Кожен другий - багатодітний, кожен третій - у боргах як у шовках. А я людина чутлива, нікому відмовити не можу, бо всі вони - мої найщиріші друзі. Хоча в усіх є і планшети, і ноутбуки, і смартфони. Та й інтернет оплачують регулярно.
- То що?- питає жінка.
- Роздарував увесь тираж. А як таке сталося - навіть не помітив. А сьогодні баба Гарбузиха навідалася і каже: «Віддавай позику, інакше загризу». А як віддавати, якщо грошей нема?
Ми з жінкою перелякано перезирнулися.
- Йой, куме, це справді лихо. У баби Гарбузихи є «дах», нею опікується бандитська зграя. Якщо не віддаси грошей, то й закопати можуть, живцем.
- А жінка знає, в КОГО ти позичив? - питає дружина.
- Нє, боюся казати. Думав, що на виручені гроші і борги віддам, і шубу шиншилову своїй господині справлю.
«Шиншилова шуба з поезії? Оце дає!» - подумав я. «Тут вистачить хіба що на зашморг».
Порадилися з жінкою і вирішили: дамо кумові грошей виплатити позику. З тієї купи, де я збирав на вставні щелепи. Нічого страшного не станеться, якщо ще три роки походжу без зубів. Зате людина лишиться живою та здоровою.
- Але за однієї умови,- сказала жінка.- Відсьогодні перестаєш дряпати пером. Інакше розкажу про все твоїй благовірній і вона сама тобі усі зуби підрихтує та ребра. Згоден?
Кум згідливо хитнув головою і гайнув з грошима до Гарбузихи, виплачувати борг.
Добре, хоч мене ця біда оминула, бо свого часу теж хотілося надрукувати книжку. Але взяти у жінки готівку - не наважився. Розумів, що віддати позичене у рідного серця не вдасться ніколи.
26.11.2021р.
А я, лісоруб Іван, сидів за його спиною та дивився як творча людина мучається.
І так стало кума жаль, що і я заплакав. Чесне слово! А чому? Зараз поясню.
Микола - широковідомий літератор у фейсбучному просторі. Пише про душу, серце, любов та сльози. І має шалений успіх не тільки в незаміжніх панянок, але й у підтоптаних вуйків з усохлими кабаками. Але це ще півбіди!
Ота шалена слава та невгамовна багаторічна писунка розбуркали його мистецькі амбіції, не згірше шторму в протоці Дрейка. І могутній лірик наважився на немислиме: таємно позичив грошей у баби Гарбузихи і видав книжку власних опусів. Жінка про це навіть і досі ні сном, ні духом,- ви уявляєте? От конспіратор! Аби не спалитися - попросив друкарню надіслати тираж на Нову пошту в райцентр. А як дружина почимчикувала на працю – чкурнув за книжками моїм трактором. Літературу таємно приховав за сажем з двійком поросят у колишній жомовій ямі. Завалив схрон кізяками, рваним дрантям та штахетинами, залишивши непомітну шпарину, у яку за потреби можна було просунути руку та голову.
Оскільки кум у маркетингу ні бум-бум, то запитав у мене поради:
- Як рекламувати?
- Пиши пост у фейсбуці,- одказую родичу.- Вистав під анонсом книги фото якоїсь цицястої красавиці зі стриженою болонкою в оточенні трьох малюків. За спиною жінки домалюй перламутрові крильця, а над головою сяйнисту райдугу. От побачиш - покупці попруть табунами як карасі на часничну затірку з макухою.
Порада виявилася слушною: за один день Микола отримав замовлення на 12 тисяч книжок!!! І це при тому, що тираж складав всього одну тисячу екземплярів! Шалений успіх.
Два дні не бачив кума ні на вулиці, ні на городі, ні в крамниці. Навіть остограмитися не приходив, хоча до цього і дня не було, аби увечері на навідався до моєї господи за цим святим зіллям. Моя берегиня, звісно, дуже гнівалася, коли бачила сусіда після вечірньої зірки. Тож кум згодом поміняв тактику: прочиняв двері, просовував руку з гранчаком до вітальні та чекав, доки я тоді нахлюпаю вогняної водиці Бахуса. Потім рука зникала, чулося спрагле «ковть-ковть» і мара щезала до наступного вечора. Мені вже та злодійкувата правиця навіть снитися почала. Інколи. Ну то таке.
Так про що ми тут? Ага, згадав! Про літературу! Так от…сів кум підписувати книжки. А перед цим питає у кожного бажаючого:
- Куди вислати? Який контактний телефон?
І обов’язково нагадує, що книжка коштує 30 гривень. І ось тут почалися проблеми.
Не купують у Миколи книжок і все. Хоч головою в стіну, хоч горохом!
А оце сьогодні навідався до мене, зажурений, зарюмсаний, борода нечесана. І тверезий. Моя берегиня коли побачила Миколу в такому стані, то перехрестилася і сама кинулася йому наливати. Бо одразу відчула, що в чоловіка - страшна біда.
Кум пити не хотів, а звів очі до стелі і завив. А потім почав затинатися! Від розпачу, мабуть. Тут перелякався навіть я. Волосся стало сторчма.
Моє солодятко прожогом кинулося за лотком яєць, оскільки задавнювати таку капость не можна. Треба одразу викорчовувати психічно-душевну хворобу. А вона у цій справі - найуправніша шептуха в цій половині півкулі. Є ще одна яга, але та живе далеко, в Африці. Туди ще долетіти треба. А часу - немає.
Я тримав кумову голову, а жінка катала яйцем по кумовій голові, бовтала рідину в трилітровій банці та бурмотіла потрібні екзорцизми та молитви. До ранку таки вигнали хворобу з родича. А потім давай розпитувати Миколу: що до чого.
- Виявляється, всі мої читачі – пенсіонери, хворі, немічні. Кожен другий - багатодітний, кожен третій - у боргах як у шовках. А я людина чутлива, нікому відмовити не можу, бо всі вони - мої найщиріші друзі. Хоча в усіх є і планшети, і ноутбуки, і смартфони. Та й інтернет оплачують регулярно.
- То що?- питає жінка.
- Роздарував увесь тираж. А як таке сталося - навіть не помітив. А сьогодні баба Гарбузиха навідалася і каже: «Віддавай позику, інакше загризу». А як віддавати, якщо грошей нема?
Ми з жінкою перелякано перезирнулися.
- Йой, куме, це справді лихо. У баби Гарбузихи є «дах», нею опікується бандитська зграя. Якщо не віддаси грошей, то й закопати можуть, живцем.
- А жінка знає, в КОГО ти позичив? - питає дружина.
- Нє, боюся казати. Думав, що на виручені гроші і борги віддам, і шубу шиншилову своїй господині справлю.
«Шиншилова шуба з поезії? Оце дає!» - подумав я. «Тут вистачить хіба що на зашморг».
Порадилися з жінкою і вирішили: дамо кумові грошей виплатити позику. З тієї купи, де я збирав на вставні щелепи. Нічого страшного не станеться, якщо ще три роки походжу без зубів. Зате людина лишиться живою та здоровою.
- Але за однієї умови,- сказала жінка.- Відсьогодні перестаєш дряпати пером. Інакше розкажу про все твоїй благовірній і вона сама тобі усі зуби підрихтує та ребра. Згоден?
Кум згідливо хитнув головою і гайнув з грошима до Гарбузихи, виплачувати борг.
Добре, хоч мене ця біда оминула, бо свого часу теж хотілося надрукувати книжку. Але взяти у жінки готівку - не наважився. Розумів, що віддати позичене у рідного серця не вдасться ніколи.
26.11.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
