
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.07.02
15:16
Простий хлопчина із Полісся…
Хоч і задиристий як грім…
Зустрінеш - випрямись - не бійся
Достатньо праведности в нім…
Якщо, бодай, не росіянин…
Без злого умисла бодай…
В житті Господньому - мирянин
Хоч і задиристий як грім…
Зустрінеш - випрямись - не бійся
Достатньо праведности в нім…
Якщо, бодай, не росіянин…
Без злого умисла бодай…
В житті Господньому - мирянин
2022.07.02
12:20
Кати не ймуть віри - ти досі живий!
Спотворюють вимір проклятих подій,
У злобі скаженій рвуть небо на шмаття,
Лишають по собі криваві багаття…
Черговий день світла руйнується жахом,
Насіяно в житі кривавого маку.
Мордують тебе ненажерно й запекло
Спотворюють вимір проклятих подій,
У злобі скаженій рвуть небо на шмаття,
Лишають по собі криваві багаття…
Черговий день світла руйнується жахом,
Насіяно в житі кривавого маку.
Мордують тебе ненажерно й запекло
2022.07.02
10:26
Бувшії люди, нібито браття.
Парость імперського горе-прокляття.
Сповнені жовчі, просякнуті нею.
Суне отрута понад землею.
Згублених душ спорожнілії скіти.
Згубною гниллю щедро залиті.
Дірки в дахах хтось ретельно надряпав.
Парость імперського горе-прокляття.
Сповнені жовчі, просякнуті нею.
Суне отрута понад землею.
Згублених душ спорожнілії скіти.
Згубною гниллю щедро залиті.
Дірки в дахах хтось ретельно надряпав.
2022.07.02
08:16
Про любов не пишеться ні слова,
про кохання серце теж мовчить.
Не життя, хтось скаже, а полова,
не людина – здичавілий сич.
Нехай кажуть. Що мені пересуд?
Друзів не нажив, а ворогів…
але й ті, як лід весною скреснуть.
Не таю на жодного свій гнів.
про кохання серце теж мовчить.
Не життя, хтось скаже, а полова,
не людина – здичавілий сич.
Нехай кажуть. Що мені пересуд?
Друзів не нажив, а ворогів…
але й ті, як лід весною скреснуть.
Не таю на жодного свій гнів.
2022.07.02
08:05
Кілька слів зв’язать не може
По – англійськи впертий Рома:
- То мені не треба, схоже.-
Він бурмоче в школі й вдома.
- За кордон колись захочеш,-
Каже вчителька дитині,-
Як ти там без мови, хлопче,
По – англійськи впертий Рома:
- То мені не треба, схоже.-
Він бурмоче в школі й вдома.
- За кордон колись захочеш,-
Каже вчителька дитині,-
Як ти там без мови, хлопче,
2022.07.02
00:44
Вже не вперше я стикаюся на сайті “Поетичні майстерні” з провокаційними віршами Ігоря Шохи та його клонів, де звучить зневага до прадавньої нашої предківської віри рідновір’я, язичництва:
Процитую:
Бо у храмі Духу до сих пір
базарює секта галаслив
2022.07.01
12:51
Не існує містики і див
і не виникає із нічого
віра у цілющі сили Бога...
кожен має те, що заслужив,
хоч буває, має більше того.
Віруєш, не віруєш – цінуй
те, що як навіяне дається
і не виникає із нічого
віра у цілющі сили Бога...
кожен має те, що заслужив,
хоч буває, має більше того.
Віруєш, не віруєш – цінуй
те, що як навіяне дається
2022.07.01
10:01
Тепло дарує надмір літо,
а у повітрі – білий сніг!
То липи пригощають цвітом,
що пухом тулиться до ніг.
У Коломиї квітнуть липи
і тридцять три зі знаком «плюс»,
а за вікном – воєнний липень,
а у повітрі – білий сніг!
То липи пригощають цвітом,
що пухом тулиться до ніг.
У Коломиї квітнуть липи
і тридцять три зі знаком «плюс»,
а за вікном – воєнний липень,
2022.07.01
07:51
Із Олексія Костянтиновича Толстого (1868)
Вся земля наша велика и обилна, а наряда в ней нтъ.
Несторъ. Повсть времянныхъ лтъ
1
Сідайте, дитинчата!
Вся земля наша велика и обилна, а наряда в ней нтъ.
Несторъ. Повсть времянныхъ лтъ
1
Сідайте, дитинчата!
2022.07.01
05:34
Не вір, що я забути зможу
Тебе в далекій стороні, –
Що серед гурту перехожих
Хтось кращий стрінеться мені.
Не вір, що серце кине туга
І зникнеш ти з моїх думок, –
Що я не виконаю вдруге
Тобі назустріч певний крок.
Тебе в далекій стороні, –
Що серед гурту перехожих
Хтось кращий стрінеться мені.
Не вір, що серце кине туга
І зникнеш ти з моїх думок, –
Що я не виконаю вдруге
Тобі назустріч певний крок.
2022.06.30
21:32
А світ мовчить, заляканий від зла,
Яке створило із добра руїну.
Не хочу, щоб сказали, що «була»,
Про дорогу стражденну Україну.
Щодня за нас вмирають вояки,
А над полями позлітались круки.
В червневий день гарячий і гіркий
Яке створило із добра руїну.
Не хочу, щоб сказали, що «була»,
Про дорогу стражденну Україну.
Щодня за нас вмирають вояки,
А над полями позлітались круки.
В червневий день гарячий і гіркий
2022.06.30
21:16
Буде в мене красуня-жона,
Я просив тої ласки у Бога,
Оминула ти мого човна,
Ти пройшла, як торпеда, повз нього.
ПРИСПІВ:
Наталі ти моя золота,
Рветься листя на вербах зелене…
Я просив тої ласки у Бога,
Оминула ти мого човна,
Ти пройшла, як торпеда, повз нього.
ПРИСПІВ:
Наталі ти моя золота,
Рветься листя на вербах зелене…
2022.06.30
20:40
В задумі сидів скіфський цар Аріант
На березі над Гіпанісом.
У гостях у нього днів кілька назад
Архонт був із Ольвії. Звісно,
Стрічав Аріант дуже добре його,
Торговий партнер бо, доречі.
Зерна продавали у місто свого,
Купляли потрібні там речі.
На березі над Гіпанісом.
У гостях у нього днів кілька назад
Архонт був із Ольвії. Звісно,
Стрічав Аріант дуже добре його,
Торговий партнер бо, доречі.
Зерна продавали у місто свого,
Купляли потрібні там речі.
2022.06.30
13:31
Гриміло у небесній високості,
Здригалася від жаху хмура вись.
Борвій, так шаленів у спраглій брості,
Що явір перелякано хрестивсь.
Струм блискавки розсік твердь небосхилу,
І забасив розгніваний Перун.
Ушкварив дощ, як із відра, щосили,
Здригалася від жаху хмура вись.
Борвій, так шаленів у спраглій брості,
Що явір перелякано хрестивсь.
Струм блискавки розсік твердь небосхилу,
І забасив розгніваний Перун.
Ушкварив дощ, як із відра, щосили,
2022.06.30
13:09
І
Колись були ми не такі
як нині... що й казати?
Хоча літа мої тяжкі,
не хочу помирати.
Поїду, може, у село,
де рідного – нікого,
зате згадаю, як було,
Колись були ми не такі
як нині... що й казати?
Хоча літа мої тяжкі,
не хочу помирати.
Поїду, може, у село,
де рідного – нікого,
зате згадаю, як було,
2022.06.30
04:58
Треба вірші складати
Про безмежно сумні
Незліченні утрати
В найжахливіші дні.
Стану більш говорити
Не про звідані сни,
А про кров’ю политі
Українські лани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Про безмежно сумні
Незліченні утрати
В найжахливіші дні.
Стану більш говорити
Не про звідані сни,
А про кров’ю политі
Українські лани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
2019.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ДО СЕРЦЯ СЕРЦЕМ — десятий вінок ( корона сонетів — СВІТОЧ ДУШІ)
ДО СЕРЦЯ СЕРЦЕМ
І (X)
Весна пісні сплітала колискові,
Кульбаб краплини сонця – у траві.
Повсюди розливавсь пташиний гомін,
Цвіли каштанів свічі воскові.
Купався у блаваті світлий жайвір,
Дістати намагався сердолік*.
На крильцях ніжних ніс весняну провість**
(Оспівує нову пору щорік).
Я бачила не раз безмежжя синє,
Неначе всесвіт хмари поглинав.
Земля ще обертається донині,
А що надалі буде, хто те зна?
Ще поки піднебесся соколине,
Буяла скрізь відрада неземна.
____________
Сердолік* – сонячний камінь
Провість* – передвістя
ІІ (X)
Буяла скрізь відрада неземна.
Така яса, що слів не підібрати.
Не знищать старовинні письмена
Сучасні мракобіси і магнати.
З лавандового ранку й дотемна
Пахтять у лузі кропива та м’ята.
Краси обітована сторона
Блищить божественною благодаттю.
Але ж вирубують гаї, ліси,
Країну нищать нелюди сваволі.
Народ мовчить, вудила закусив,
Нема на злодіїв ніде крамоли*?
Землицю продають. На ній зросли ж
Бутонами у пагонах магнолій.
____________
Крамола* – повстання
ІІІ (X)
Бутонами у пагонах магнолій,
Тичинкою у порцелянах чар.
Здавен ходили по стерні босоніж,
Пили із чашечок бузку нектар.
У товстосумів лиш кишені повні,
Особняки на мисі Трафальґар*.
Міняє Божий світ свою духовність
На статки й діамантовий товар.
Кричать дзвіниці Лаври та Софії,
Збирають краплі віри навмання.
Уже тепер ніхто не розуміє,
До кого йти, де – Бог, де – сатана.
Та править чисте небо літургію,
Притихла бірюзова таїна.
____________
Трафальґар* – мис в Іспанії
ІV (X)
Притихла бірюзова таїна,
Чекає з жахом на різдвяні свята.
А чи врятує світ ота краса,
Якій безжально голову відтято?
Горить на смітниках деревина,
Землі легені нищать заповзято.
Поглине людство зла трясовина,
І буде нікому відповідати.
Краси невічне зморене лице.
Вже зморшка на чолі мій зір мозолить.
Роки невпинні змінюють усе,
А хто ж врятує всесвіт сивочолий?
Невже любов, яка скарби несе?
Що за декор? Міркується поволі.
V (X)
Що за декор? Міркується поволі.
У небі кармазиновий* гранат.
Тримає Данко серце на долоні –
Любов ясніша за красу стократ!
Зійшла веселкою на видноколі,
Над зоряними плаями Карпат.
Немеркнуча в святому ореолі,
У тисячу каратів діамант.
Блищать сльозою милосердні очі,
Поглянеш в них – і не дістанеш дна.
Душа блаженствує і палахкоче.
Любов благословенна, чарівна,
Красою світу ділиться охоче,
Чому ж я без оздоби і сумна?
____________
Кармазиновий* – червоний
VІ (X)
Чому ж я без оздоби і сумна?
Не запряжеш Пегаса в колісницю.
В неволі не один поет сконав,
Не впавши на коліна перед ницим.
І ті, що вірили у Перуна,
Також кропили кров’ю плащаницю
Своїм стражданням, коли Бог стинав*,
Благословенно підіймав десницю.
Не кожному висіти на хресті.
Ми перед Богом, як ягнята голі.
Я полощу гріхи у каятті,
Допоки серцем ще не охолола,
Лелію неба зоряні плачі,
Стою у спеку й дощ без парасолі.
____________
Стинати* – кричати
VІІ (X)
Стою у спеку й дощ без парасолі,
Волосся розвіває степовик*.
Гіпюрова вуаль на видноколі,
Ті хмари, наче білі прапори.
З тобою ми не бачились відколи?
Мабуть, з тієї самої пори,
Як відцвіли барвінки й матіоли,
І посивіли пишні явори.
Мій друже, знаю боляче, напевно,
Чекати вітру в полі. Не жона,
Щоб виглядати із роботи ревно
І проливати сльози крадькома.
Так холодно мені у сьогоденні,
На перехресті долі – крижана.
____________
Степовик* – степовий вітер
VІІІ (X)
На перехресті долі – крижана,
Замерзлі руки не зігріє морок.
Перекричали жаби цвіркуна,
Недопалками догорають зорі.
У тебе все гаразд і є Вона –
Ручна, комфортна, ніби яхта в морі.
Усе на світі, милий, промина –
У безвість канули Содом, Гоморра.
В одну й ту ж саму річку чи ввійдем?
На роздоріжжі я, а ти – на мості.
Та світиться намріяний едем.
Зустрілися невчасно на погості.
Осипалося листя хризантем,
А пам’ятаєш травень високосний?
ІX (X)
А пам’ятаєш травень високосний?
Джем у креманці, в келихах – коньяк.
Із незабудок наш маленький острів
Здавався синім небом, як-не-як.
Було на серці лагідно і тоскно.
І мармеладним вечір був на смак.
В долонях танула медовим воском,
Промовила уперше, любий, "Так!"
Між нами романтичними мрійливо
Проклали небеса ажурний міст.
Скидала темну тогу ніч зрадливо,
І розливався в форте благовіст.
Душі тремтіла птаха полохлива,
У непідкупній вірності клялись.
X (X)
У непідкупній вірності клялись.
Намріяла собі любов сердечну,
В те неозоре небо горілиць
Ми разом падали з тобою гречно.
Та вигадала, що ти оступивсь,
І п’єса завершилась драматично.
Сховалася в дупло, неначе мись*.
Запевнив, що буття не аскетичне.
Любов – самопожертва, так і є!
Хоча не вистачало слів для злості,
Та серце не із щебеню моє.
Пробачила, хоча болить ще й досі.
Зозуля гучно знов літа кує,
Пліткарки вже перемивають кості.
____________
Мись* – білка
XІ (X)
Пліткарки вже перемивають кості.
Хіба ж їм зрозуміти серця біль?
Зажуру кутаю в зелені брості,
І смуток – у вишневу заметіль.
Зів’яне день – змарнію, наче просинь,
Вже не побачимося, любий, більш...
Розлучать хтиві недруги назовсім,
Навряд чи допишу останній вірш.
Тим ворогам ні холодно ні жарко,
Колюча заздрість і зневага скрізь.
З цікавості зло підглядає в шпарку,
А ти на мене й небеса зіпрись,
Бо інколи у ботанічнім парку
Крадеться зради кровожерна рись.
ХІІ (X)
Крадеться зради кровожерна рись.
Для неї не існують перешкоди.
В її хижацькі очі не дивись,
Милуйся краєвидами природи.
Із будь-кого та кішка має зиск,
Чи варта зрада – дрібки насолоди?
Від сновидінь жахливих пробудись!
Любові сонце над землею сходить.
Та хтива зрада кублами вужа
Ведмежу послугу всім робить поспіль.
Та кривди таємнича паранджа
Не заплямує нашу чисту постіль.
В минулому лишилася чужа
Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.
ХІІІ (X)
Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.
А ти пригод, коханий, не шукай.
Не пахне смаженим у високості,
Ясніє мальовничий виднокрай.
Всі негаразди, осуди поборе
Отави малахітовий розмай.
Дволикий Янус вихід вкаже вкотре,
Знайдемо втрачений хупавий* рай?
А нашим ворогам життя покаже,
На що хто здатен, тільки не спіткнись.
Довірі не потрібні пута й стражі.
Поглянь, стрункий гойдає кипарис
Чудесних весен світлі вернісажі.
До серця серцем щемно притулись.
____________
Хупавий* – гарний
ХІV (X)
До серця серцем щемно притулись.
Кохання справжнє у воді не гасне.
На кожнім кроці спокушає біс,
Та бережімо почуття прекрасне.
Пастельні сутінки, немов "Ірис"*,
Смакуй і насолоджуйся завчасно.
Нам неможливо вірності зректись,
Розбити легко кришталеве щастя.
Роз’ятрюємо рани ми щораз.
Забудемо розладдя дріб’язкове.
Ніхто не вбережеться від образ,
Бо ми обоє серцем гарячкові.
Ти теж мені за ревнощі пробач!
Весна пісні сплітала колискові.
____________
"Ірис"* – цукерки
Магістрал (Х)
Весна пісні сплітала колискові,
Буяла скрізь відрада неземна.
Бутонами у пагонах магнолій
Притихла бірюзова таїна.
Що за декор? Міркується поволі.
Чому ж я без оздоби і сумна?
Стою у спеку й дощ без парасолі,
На перехресті долі – крижана.
А пам’ятаєш травень високосний?
У непідкупній вірності клялись.
Пліткарки вже перемивають кості,
Крадеться зради кровожерна рись.
Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.
До серця серцем щемно притулись.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДО СЕРЦЯ СЕРЦЕМ — десятий вінок ( корона сонетів — СВІТОЧ ДУШІ)
"Зупинилась тиша тиха і незбудна,
Зупинився в небі вечоровий дим.
Не спинись лиш ти, любове моя трудна,
Трудним світом білим падай, але йди.
Йди, моя любове, заки сил і змоги
Незрадливим словом, що б там не було,
По шляху надії під мечем тривоги
Трудним серцем світу, серцем і чолом."
(Микола Вінграновський)
ДЕСЯТИЙ ВІНОК
ДО СЕРЦЯ СЕРЦЕМ
І (X)
Весна пісні сплітала колискові,
Кульбаб краплини сонця – у траві.
Повсюди розливавсь пташиний гомін,
Цвіли каштанів свічі воскові.
Купався у блаваті світлий жайвір,
Дістати намагався сердолік*.
На крильцях ніжних ніс весняну провість**
(Оспівує нову пору щорік).
Я бачила не раз безмежжя синє,
Неначе всесвіт хмари поглинав.
Земля ще обертається донині,
А що надалі буде, хто те зна?
Ще поки піднебесся соколине,
Буяла скрізь відрада неземна.
____________
Сердолік* – сонячний камінь
Провість* – передвістя
ІІ (X)
Буяла скрізь відрада неземна.
Така яса, що слів не підібрати.
Не знищать старовинні письмена
Сучасні мракобіси і магнати.
З лавандового ранку й дотемна
Пахтять у лузі кропива та м’ята.
Краси обітована сторона
Блищить божественною благодаттю.
Але ж вирубують гаї, ліси,
Країну нищать нелюди сваволі.
Народ мовчить, вудила закусив,
Нема на злодіїв ніде крамоли*?
Землицю продають. На ній зросли ж
Бутонами у пагонах магнолій.
____________
Крамола* – повстання
ІІІ (X)
Бутонами у пагонах магнолій,
Тичинкою у порцелянах чар.
Здавен ходили по стерні босоніж,
Пили із чашечок бузку нектар.
У товстосумів лиш кишені повні,
Особняки на мисі Трафальґар*.
Міняє Божий світ свою духовність
На статки й діамантовий товар.
Кричать дзвіниці Лаври та Софії,
Збирають краплі віри навмання.
Уже тепер ніхто не розуміє,
До кого йти, де – Бог, де – сатана.
Та править чисте небо літургію,
Притихла бірюзова таїна.
____________
Трафальґар* – мис в Іспанії
ІV (X)
Притихла бірюзова таїна,
Чекає з жахом на різдвяні свята.
А чи врятує світ ота краса,
Якій безжально голову відтято?
Горить на смітниках деревина,
Землі легені нищать заповзято.
Поглине людство зла трясовина,
І буде нікому відповідати.
Краси невічне зморене лице.
Вже зморшка на чолі мій зір мозолить.
Роки невпинні змінюють усе,
А хто ж врятує всесвіт сивочолий?
Невже любов, яка скарби несе?
Що за декор? Міркується поволі.
V (X)
Що за декор? Міркується поволі.
У небі кармазиновий* гранат.
Тримає Данко серце на долоні –
Любов ясніша за красу стократ!
Зійшла веселкою на видноколі,
Над зоряними плаями Карпат.
Немеркнуча в святому ореолі,
У тисячу каратів діамант.
Блищать сльозою милосердні очі,
Поглянеш в них – і не дістанеш дна.
Душа блаженствує і палахкоче.
Любов благословенна, чарівна,
Красою світу ділиться охоче,
Чому ж я без оздоби і сумна?
____________
Кармазиновий* – червоний
VІ (X)
Чому ж я без оздоби і сумна?
Не запряжеш Пегаса в колісницю.
В неволі не один поет сконав,
Не впавши на коліна перед ницим.
І ті, що вірили у Перуна,
Також кропили кров’ю плащаницю
Своїм стражданням, коли Бог стинав*,
Благословенно підіймав десницю.
Не кожному висіти на хресті.
Ми перед Богом, як ягнята голі.
Я полощу гріхи у каятті,
Допоки серцем ще не охолола,
Лелію неба зоряні плачі,
Стою у спеку й дощ без парасолі.
____________
Стинати* – кричати
VІІ (X)
Стою у спеку й дощ без парасолі,
Волосся розвіває степовик*.
Гіпюрова вуаль на видноколі,
Ті хмари, наче білі прапори.
З тобою ми не бачились відколи?
Мабуть, з тієї самої пори,
Як відцвіли барвінки й матіоли,
І посивіли пишні явори.
Мій друже, знаю боляче, напевно,
Чекати вітру в полі. Не жона,
Щоб виглядати із роботи ревно
І проливати сльози крадькома.
Так холодно мені у сьогоденні,
На перехресті долі – крижана.
____________
Степовик* – степовий вітер
VІІІ (X)
На перехресті долі – крижана,
Замерзлі руки не зігріє морок.
Перекричали жаби цвіркуна,
Недопалками догорають зорі.
У тебе все гаразд і є Вона –
Ручна, комфортна, ніби яхта в морі.
Усе на світі, милий, промина –
У безвість канули Содом, Гоморра.
В одну й ту ж саму річку чи ввійдем?
На роздоріжжі я, а ти – на мості.
Та світиться намріяний едем.
Зустрілися невчасно на погості.
Осипалося листя хризантем,
А пам’ятаєш травень високосний?
ІX (X)
А пам’ятаєш травень високосний?
Джем у креманці, в келихах – коньяк.
Із незабудок наш маленький острів
Здавався синім небом, як-не-як.
Було на серці лагідно і тоскно.
І мармеладним вечір був на смак.
В долонях танула медовим воском,
Промовила уперше, любий, "Так!"
Між нами романтичними мрійливо
Проклали небеса ажурний міст.
Скидала темну тогу ніч зрадливо,
І розливався в форте благовіст.
Душі тремтіла птаха полохлива,
У непідкупній вірності клялись.
X (X)
У непідкупній вірності клялись.
Намріяла собі любов сердечну,
В те неозоре небо горілиць
Ми разом падали з тобою гречно.
Та вигадала, що ти оступивсь,
І п’єса завершилась драматично.
Сховалася в дупло, неначе мись*.
Запевнив, що буття не аскетичне.
Любов – самопожертва, так і є!
Хоча не вистачало слів для злості,
Та серце не із щебеню моє.
Пробачила, хоча болить ще й досі.
Зозуля гучно знов літа кує,
Пліткарки вже перемивають кості.
____________
Мись* – білка
XІ (X)
Пліткарки вже перемивають кості.
Хіба ж їм зрозуміти серця біль?
Зажуру кутаю в зелені брості,
І смуток – у вишневу заметіль.
Зів’яне день – змарнію, наче просинь,
Вже не побачимося, любий, більш...
Розлучать хтиві недруги назовсім,
Навряд чи допишу останній вірш.
Тим ворогам ні холодно ні жарко,
Колюча заздрість і зневага скрізь.
З цікавості зло підглядає в шпарку,
А ти на мене й небеса зіпрись,
Бо інколи у ботанічнім парку
Крадеться зради кровожерна рись.
ХІІ (X)
Крадеться зради кровожерна рись.
Для неї не існують перешкоди.
В її хижацькі очі не дивись,
Милуйся краєвидами природи.
Із будь-кого та кішка має зиск,
Чи варта зрада – дрібки насолоди?
Від сновидінь жахливих пробудись!
Любові сонце над землею сходить.
Та хтива зрада кублами вужа
Ведмежу послугу всім робить поспіль.
Та кривди таємнича паранджа
Не заплямує нашу чисту постіль.
В минулому лишилася чужа
Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.
ХІІІ (X)
Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.
А ти пригод, коханий, не шукай.
Не пахне смаженим у високості,
Ясніє мальовничий виднокрай.
Всі негаразди, осуди поборе
Отави малахітовий розмай.
Дволикий Янус вихід вкаже вкотре,
Знайдемо втрачений хупавий* рай?
А нашим ворогам життя покаже,
На що хто здатен, тільки не спіткнись.
Довірі не потрібні пута й стражі.
Поглянь, стрункий гойдає кипарис
Чудесних весен світлі вернісажі.
До серця серцем щемно притулись.
____________
Хупавий* – гарний
ХІV (X)
До серця серцем щемно притулись.
Кохання справжнє у воді не гасне.
На кожнім кроці спокушає біс,
Та бережімо почуття прекрасне.
Пастельні сутінки, немов "Ірис"*,
Смакуй і насолоджуйся завчасно.
Нам неможливо вірності зректись,
Розбити легко кришталеве щастя.
Роз’ятрюємо рани ми щораз.
Забудемо розладдя дріб’язкове.
Ніхто не вбережеться від образ,
Бо ми обоє серцем гарячкові.
Ти теж мені за ревнощі пробач!
Весна пісні сплітала колискові.
____________
"Ірис"* – цукерки
Магістрал (Х)
Весна пісні сплітала колискові,
Буяла скрізь відрада неземна.
Бутонами у пагонах магнолій
Притихла бірюзова таїна.
Що за декор? Міркується поволі.
Чому ж я без оздоби і сумна?
Стою у спеку й дощ без парасолі,
На перехресті долі – крижана.
А пам’ятаєш травень високосний?
У непідкупній вірності клялись.
Пліткарки вже перемивають кості,
Крадеться зради кровожерна рись.
Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.
До серця серцем щемно притулись.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію