Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.10
16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
2025.12.10
15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
2025.12.10
14:29
Якби я знав дванадцять мов,
То був би мов Франко немов.
Всіма руками і ногами
Я лезом лізу між світами,
Шукаю істини горіх
Щоби спокутувать свій гріх.
Не хочу знати навіть де ти?
Не простягай свої лабети!
2025.12.10
14:05
Едвард:
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
2025.12.10
13:00
Нагороди
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
2025.12.09
22:11
Все одно, панотче, не спитаєш
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
2025.12.09
06:23
Вечоріє рано і скупіє
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
2025.12.09
03:08
Осьде як це відбувалося би зараз, наскільки змога (символічно) уявити.
Я оголошую "унікальне свято" та запрошую всіх на берег моря. З міста-мільйонника приходять сотні дві-три.
- Браття та сестри! - кажу я. - Ми завжди сиділи тут і ні про що не думали
2025.12.09
02:34
Шановний авторе, скажіть, будь ласка, а коли саме ви намірені розпочати сягати глибокодумність скель?
А можна і мені з вами?
Отак би сіли на камені десь в горах перед скелями, перед шпилями отими засніженими, - і нумо сягати!
Сягаєм, сягаєм!...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ЧАРІВНА КАНТАТА — одинадцятий вінок ( корона сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
ОДИНАДЦЯТИЙ ВІНОК
ЧАРІВНА КАНТАТА
І (XI)
До серця серцем щемно притулись,
Зліпили нас із однієї глини.
З твоїх ультрамаринових зіниць
Шляхетність визирає безневинна.
І більше не кажи, що ти – Нарцис.
Неправда – романтичний і глибинний.
І не даремно ми пересіклись
У тамбурі на станції "Жасминній".
Лиш погляд в погляд – і по тілу струм,
Затріпотіла вмить душа озерна.
В очах самотніх – листопадний сум
Ніч неприкаяну до себе горне.
Вдихала спрагло твій терпкий парфум –
Розвіялась мани омана чорна.
ІІ (XI)
Розвіялась мани омана чорна,
Відколи марила тобою я.
Важким безсонням думка ілюзорна.
Чого жахається душа твоя?
Аби зірвати виноградні грона,
Іти на жовтий світлофор боявсь.
Латаття ніжне в озері не тоне,
Кохання розлилося, наче став.
В твоїх руках – кармінова гвоздика.
На переході, любий, зупинись!
Дивися навсібіч, глибоко дихай.
Летить товарний поїзд під укіс.
Жахливе сновидіння… Кішка дика
В моїй уяві зникнула кудись.
ІІІ (XI)
В моїй уяві зникнула кудись,
І думаю – не повернеться більше.
Та кішка чорна щезла в парадиз*,
Не потурбують, сподіваюсь, інші.
Коханий, заспокойся, усміхнись,
І напиши мені романи й вірші.
Іду до біло-голубих узвиш,
В саду травневім колискова тиша.
Та раптом птаха стрепенула віть,
І полилась кантата чудотворна.
Моє шалене серце зупиніть,
Від марень пробудилася ще вчора.
На маківці зелених верховіть
У вітах захлинається валторна.
____________
Парадиз* – місце заспокоєння душі
ІV (XI)
У вітах захлинається валторна,
Мелодій мальовничих декупаж*.
Звучить в гаю симфонія мажорна,
Відлунює в смерековий міраж.
Як вабить малахітово-безхмарний
Замріяних перелісків пейзаж.
Збирається у подорожі сарна,
Запряжена в рожевий екіпаж.
Видніються за горизонтом схили
Лавандоруні. Глянь – і відродись.
Хоч надвечір’я вже голівку хилить,
Ми все одно злітаємо увись.
Любові безкорисній серцем чулим,
Всі сумніви розвію. Підкорись!
____________
Декупаж* – техніка декорування
V (XI)
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Наздоженемо лебедину зграю.
Хай зникне в темній хащі хитрий лис,
А ти не йди з мого життя, благаю!
Дощами хмурі хмари налились,
Та місяць крізь тумани прозирає.
Затих в діброві соловейка свист,
А ми шукаємо земного раю.
Суєтність залишилася внизу,
Шубовснула у баговинні скверни.
І ронить зачаровану сльоту
Небесна твердь на ниви животворні.
Збирай руками краплі на льоту,
Ярило перемеле смуту в жорнах.
VІ (XI)
Ярило перемеле смуту в жорнах,
Надією окропить... Не проспи,
Бо не залишиться без світла жоден –
Лугівки, лісосмуги і степи.
Вбирають сяйво сонечка природно.
Життя вирує... Радості надпий.
Тече, немов ріка, глибоководна.
Світ у пітьмі, неначе кріт сліпий.
Граблі день гострить – вила, копаниці.
І розсипає роси із намист,
Гаптує шлярки* жовтим чорнобривцям.
В садах гучний пташиний пересвист.
Та на Великдень ніжно, таємничо
На яблунях ще зріє падолист.
____________
Шлярка* – зібрана мережка
VІІ (XI)
На яблунях ще зріє падолист,
І вруниться смородина і аґрус.
Митець небесний – імпресіоніст,
Малює у блакиті білу хмару.
І від землі до неба є транзит.
Чекає на кінцевій вже ікарус.
На жаль, життя не роздають в кредит,
Хоча безсмертям і метелик марить.
Замислюєшся інколи над тим,
Чому живе сто літ проста ворона?
Побілить осінь скроні молодим,
Та поки юно у крислатих кронах,
Співає перелітний "пілігрим".
До вересня далеко. Неповторно!
VІІІ (XI)
До вересня далеко. Неповторно!
Братки барвисті рясно зацвіли.
Висить в кашпо петунія червона,
Яскраве сонце золотить церкви.
І затишно й мережано, соборно.
Повсюди свіжий запах кропиви.
Цибають з іриса на льон моторно
Зелені стрибунці. Мерщій лови...
Навряд чи їх піймаєш, любий, хутко –
У нього досвід, ніби з вар’єте.
Знімає небо бірюзову хустку,
Приготувало з овочів соте*.
Стомилося, лягає на галузки,
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте.
____________
Соте* – страва
ІX (XI)
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Хмеліємо від пахощів лаванди.
Вчинили жаби кумканням вертеп*,
І соловей витьохкує рулади.
Гачком стара веранда плющ плете,
А у берези – кульчики і зґарди**.
Гуде, як потяг на вітрищі, степ,
Підкови гублять коні у леваді.
День із повітки дістає косу.
Мені шкода травневу тимчасовість.
Її натхненно у руках несу,
А згодом напишу прекрасну повість.
Хай із чарини дзвоник п’є росу,
Не осипає пелюстки лілові.
____________
Вертеп* – театр
Зґарди** – металеве оберегове намисто
X (XI)
Не осипає пелюстки лілові,
Збиває небо з молока вершки.
Два клени край дороги, мов ізгої, –
До них позаростали всі стежки.
Довкола лиш ромашки мармурові
І на дротинах чорні ластівки.
З тобою, любий, танемо в розмові,
Йдемо, за руки взявшись, навпрошки.
Милуємося краєвидом поля.
В солончаках – калюжниця й алтей.
Підніме золоту голівку сонях –
Подарував нам світло Прометей,
Щоб манівцями не блукать на волі.
Всевишній в кожній гілці проросте.
XІ (XI)
Всевишній в кожній гілці проросте,
А далі все залежить від рослини.
Із граба соки смокче Петрів хрест*.
Чому ж не із ріллі й роси перлини?
Не всім дано зійти на Еверест,
Не кожна птиця в піднебесся лине.
Чи не для того наш Христос воскрес,
Щоб дужі крила здобула людина?
Буття – то ввись, то літаком в піке,
На гойдалці, чи терезах немовби.
Яким би не було воно – крихке,
В нас мало часу, світе лазуровий.
Непередбачене життя тремке
Пульсує у судинах пурпурових.
____________
Петрів хрест* – лікарська рослина, яка харчується за рахунок інших представників флори
ХІІ (XI)
Пульсує у судинах пурпурових,
Допоки серце вибиває ритм,
І заливається пташа в дібровах.
Знайду для чуйних слів достатньо рим.
Їх вистачить у серденьку лавровім –
Натхнення є й природи колорит.
Виблискують веселкою у крові
Яскраві, мальовничі кольори.
Чи все для мене, янголе привітний?
Слова ласкаві вимовиш про те,
Як ти кохаєш щиро, самоцвітно.
Ніколи снігопад не замете,
Бо навесні засяє первоцвітом,
Те щиросердне почуття святе.
ХІІІ (XI)
Те щиросердне почуття святе
Ми збережемо, як зіницю ока.
Безмежно я люблю тебе за те,
Що незлобливий, чуйний і глибокий.
З лимоном й цукром ми п’ємо мате*,
Нехай тріщить сорока білобока.
Лушпиння, плевели – то все пусте,
Хоч кажуть люди, що видніше збоку.
Не хочеш осуду – то не суди,
Бо найсуворіший суддя – це совість.
Зсередини також гниють плоди.
Із милості кидають жебракові –
І нагороджують презирством злим.
Квітує ніжність в малиновім слові.
____________
Мате* – чай
ХІV (XI)
Квітує ніжність в малиновім слові,
Немов лілею – здобрюй, поливай.
Пелюстя різьблене, пахке, шовкове
Ти із коханням, любий, поєднай.
Слова ласкаві, чуйні, волошкові
Хай стелить гобеленами розмай.
Вітрильні, благодатні та медові –
В своїй душі закохано плекай.
Невже для мене ці алмазні фрази,
Мов розсипи яскравих зоряниць?
Я мрію, милий, щоб мене відразу
В обіймах ніжних, благодатно стис,
До забуття, блаженної відради,
До серця серцем щемно притулись.
Магістрал (ХІ)
До серця серцем щемно притулись.
Розвіялась мани омана чорна –
В моїй уяві зникнула кудись.
У вітах захлинається валторна.
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Ярило перемеле смуту в жорнах.
На яблунях ще зріє падолист,
До вересня далеко. Неповторно!
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Не осипає пелюстки лілові.
Всевишній в кожній гілці проросте,
Пульсує у судинах пурпурових
Те щиросердне почуття святе.
Квітує ніжність в малиновім слові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧАРІВНА КАНТАТА — одинадцятий вінок ( корона сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
" Світи мені любове осяйна,
Весну життя даруй мені, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини."
(Ярослав Чорногуз)
ОДИНАДЦЯТИЙ ВІНОК
ЧАРІВНА КАНТАТА
І (XI)
До серця серцем щемно притулись,
Зліпили нас із однієї глини.
З твоїх ультрамаринових зіниць
Шляхетність визирає безневинна.
І більше не кажи, що ти – Нарцис.
Неправда – романтичний і глибинний.
І не даремно ми пересіклись
У тамбурі на станції "Жасминній".
Лиш погляд в погляд – і по тілу струм,
Затріпотіла вмить душа озерна.
В очах самотніх – листопадний сум
Ніч неприкаяну до себе горне.
Вдихала спрагло твій терпкий парфум –
Розвіялась мани омана чорна.
ІІ (XI)
Розвіялась мани омана чорна,
Відколи марила тобою я.
Важким безсонням думка ілюзорна.
Чого жахається душа твоя?
Аби зірвати виноградні грона,
Іти на жовтий світлофор боявсь.
Латаття ніжне в озері не тоне,
Кохання розлилося, наче став.
В твоїх руках – кармінова гвоздика.
На переході, любий, зупинись!
Дивися навсібіч, глибоко дихай.
Летить товарний поїзд під укіс.
Жахливе сновидіння… Кішка дика
В моїй уяві зникнула кудись.
ІІІ (XI)
В моїй уяві зникнула кудись,
І думаю – не повернеться більше.
Та кішка чорна щезла в парадиз*,
Не потурбують, сподіваюсь, інші.
Коханий, заспокойся, усміхнись,
І напиши мені романи й вірші.
Іду до біло-голубих узвиш,
В саду травневім колискова тиша.
Та раптом птаха стрепенула віть,
І полилась кантата чудотворна.
Моє шалене серце зупиніть,
Від марень пробудилася ще вчора.
На маківці зелених верховіть
У вітах захлинається валторна.
____________
Парадиз* – місце заспокоєння душі
ІV (XI)
У вітах захлинається валторна,
Мелодій мальовничих декупаж*.
Звучить в гаю симфонія мажорна,
Відлунює в смерековий міраж.
Як вабить малахітово-безхмарний
Замріяних перелісків пейзаж.
Збирається у подорожі сарна,
Запряжена в рожевий екіпаж.
Видніються за горизонтом схили
Лавандоруні. Глянь – і відродись.
Хоч надвечір’я вже голівку хилить,
Ми все одно злітаємо увись.
Любові безкорисній серцем чулим,
Всі сумніви розвію. Підкорись!
____________
Декупаж* – техніка декорування
V (XI)
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Наздоженемо лебедину зграю.
Хай зникне в темній хащі хитрий лис,
А ти не йди з мого життя, благаю!
Дощами хмурі хмари налились,
Та місяць крізь тумани прозирає.
Затих в діброві соловейка свист,
А ми шукаємо земного раю.
Суєтність залишилася внизу,
Шубовснула у баговинні скверни.
І ронить зачаровану сльоту
Небесна твердь на ниви животворні.
Збирай руками краплі на льоту,
Ярило перемеле смуту в жорнах.
VІ (XI)
Ярило перемеле смуту в жорнах,
Надією окропить... Не проспи,
Бо не залишиться без світла жоден –
Лугівки, лісосмуги і степи.
Вбирають сяйво сонечка природно.
Життя вирує... Радості надпий.
Тече, немов ріка, глибоководна.
Світ у пітьмі, неначе кріт сліпий.
Граблі день гострить – вила, копаниці.
І розсипає роси із намист,
Гаптує шлярки* жовтим чорнобривцям.
В садах гучний пташиний пересвист.
Та на Великдень ніжно, таємничо
На яблунях ще зріє падолист.
____________
Шлярка* – зібрана мережка
VІІ (XI)
На яблунях ще зріє падолист,
І вруниться смородина і аґрус.
Митець небесний – імпресіоніст,
Малює у блакиті білу хмару.
І від землі до неба є транзит.
Чекає на кінцевій вже ікарус.
На жаль, життя не роздають в кредит,
Хоча безсмертям і метелик марить.
Замислюєшся інколи над тим,
Чому живе сто літ проста ворона?
Побілить осінь скроні молодим,
Та поки юно у крислатих кронах,
Співає перелітний "пілігрим".
До вересня далеко. Неповторно!
VІІІ (XI)
До вересня далеко. Неповторно!
Братки барвисті рясно зацвіли.
Висить в кашпо петунія червона,
Яскраве сонце золотить церкви.
І затишно й мережано, соборно.
Повсюди свіжий запах кропиви.
Цибають з іриса на льон моторно
Зелені стрибунці. Мерщій лови...
Навряд чи їх піймаєш, любий, хутко –
У нього досвід, ніби з вар’єте.
Знімає небо бірюзову хустку,
Приготувало з овочів соте*.
Стомилося, лягає на галузки,
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте.
____________
Соте* – страва
ІX (XI)
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Хмеліємо від пахощів лаванди.
Вчинили жаби кумканням вертеп*,
І соловей витьохкує рулади.
Гачком стара веранда плющ плете,
А у берези – кульчики і зґарди**.
Гуде, як потяг на вітрищі, степ,
Підкови гублять коні у леваді.
День із повітки дістає косу.
Мені шкода травневу тимчасовість.
Її натхненно у руках несу,
А згодом напишу прекрасну повість.
Хай із чарини дзвоник п’є росу,
Не осипає пелюстки лілові.
____________
Вертеп* – театр
Зґарди** – металеве оберегове намисто
X (XI)
Не осипає пелюстки лілові,
Збиває небо з молока вершки.
Два клени край дороги, мов ізгої, –
До них позаростали всі стежки.
Довкола лиш ромашки мармурові
І на дротинах чорні ластівки.
З тобою, любий, танемо в розмові,
Йдемо, за руки взявшись, навпрошки.
Милуємося краєвидом поля.
В солончаках – калюжниця й алтей.
Підніме золоту голівку сонях –
Подарував нам світло Прометей,
Щоб манівцями не блукать на волі.
Всевишній в кожній гілці проросте.
XІ (XI)
Всевишній в кожній гілці проросте,
А далі все залежить від рослини.
Із граба соки смокче Петрів хрест*.
Чому ж не із ріллі й роси перлини?
Не всім дано зійти на Еверест,
Не кожна птиця в піднебесся лине.
Чи не для того наш Христос воскрес,
Щоб дужі крила здобула людина?
Буття – то ввись, то літаком в піке,
На гойдалці, чи терезах немовби.
Яким би не було воно – крихке,
В нас мало часу, світе лазуровий.
Непередбачене життя тремке
Пульсує у судинах пурпурових.
____________
Петрів хрест* – лікарська рослина, яка харчується за рахунок інших представників флори
ХІІ (XI)
Пульсує у судинах пурпурових,
Допоки серце вибиває ритм,
І заливається пташа в дібровах.
Знайду для чуйних слів достатньо рим.
Їх вистачить у серденьку лавровім –
Натхнення є й природи колорит.
Виблискують веселкою у крові
Яскраві, мальовничі кольори.
Чи все для мене, янголе привітний?
Слова ласкаві вимовиш про те,
Як ти кохаєш щиро, самоцвітно.
Ніколи снігопад не замете,
Бо навесні засяє первоцвітом,
Те щиросердне почуття святе.
ХІІІ (XI)
Те щиросердне почуття святе
Ми збережемо, як зіницю ока.
Безмежно я люблю тебе за те,
Що незлобливий, чуйний і глибокий.
З лимоном й цукром ми п’ємо мате*,
Нехай тріщить сорока білобока.
Лушпиння, плевели – то все пусте,
Хоч кажуть люди, що видніше збоку.
Не хочеш осуду – то не суди,
Бо найсуворіший суддя – це совість.
Зсередини також гниють плоди.
Із милості кидають жебракові –
І нагороджують презирством злим.
Квітує ніжність в малиновім слові.
____________
Мате* – чай
ХІV (XI)
Квітує ніжність в малиновім слові,
Немов лілею – здобрюй, поливай.
Пелюстя різьблене, пахке, шовкове
Ти із коханням, любий, поєднай.
Слова ласкаві, чуйні, волошкові
Хай стелить гобеленами розмай.
Вітрильні, благодатні та медові –
В своїй душі закохано плекай.
Невже для мене ці алмазні фрази,
Мов розсипи яскравих зоряниць?
Я мрію, милий, щоб мене відразу
В обіймах ніжних, благодатно стис,
До забуття, блаженної відради,
До серця серцем щемно притулись.
Магістрал (ХІ)
До серця серцем щемно притулись.
Розвіялась мани омана чорна –
В моїй уяві зникнула кудись.
У вітах захлинається валторна.
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Ярило перемеле смуту в жорнах.
На яблунях ще зріє падолист,
До вересня далеко. Неповторно!
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Не осипає пелюстки лілові.
Всевишній в кожній гілці проросте,
Пульсує у судинах пурпурових
Те щиросердне почуття святе.
Квітує ніжність в малиновім слові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
