ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ — тринадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ
І (XIII)
Допоки не порветься щастя нить,
Снагу черпатимемо із криниці.
В траві кульбаба жовта мерехтить,
Убралася у розкоші столиця.
Заквітчана у вельони весни,
Мов королева – горда, білолиця.
Так хочеться на мить життя спинить,
В капличці тихо Богу помолиться.
Та не виходжу з дому, бо чума
Спалахує і світ увесь почварить.
Коронавірусу страшний туман
Заполонив і площі, і бульвари.
Хоча людей на вулицях катма –
Гірка розлука розум не затьмарить.
ІІ (XIII)
Гірка розлука розум не затьмарить.
На відстані ми, любий, день у день.
Закриті станції метро й базари –
Реалії тривожних сьогодень.
Зненацька ковід дев’ятнадцять вдарив,
Замучило запалення легень.
Чи заслужили ми такої кари?
На кожному, мій Господи, – мішень.
Несамовита смерть гуляє всюди.
Невже за нечестивість небо мстить?
Й колись від епідемій мерли люди,
Косила «чорна смерть», холера, тиф.
Сльозяться неба очі від полуди,
Нехай жура ядуча не гнітить.
ІІІ (XIII)
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не множаться могили на планеті.
Хто б міг подумати, що люту гнидь
Хтось випустить на волю із вертепа?
Нехлюйство чи зумисне? Вочевидь,
Нас хочуть знищити, немов дискету*?
Чи видалити одіозних** вмить,
Як зайвий файл з мережі інтернету?
Невже перенаселення комусь
У горлі кісткою? Магнати-скнари
Безжально нищать дідусів й бабусь,
Щоб вимерли усі, як динозаври?
Нехай хвороби зникнуть, я молюсь,
Не зупиняють дихання примари.
_________
Дискета* – інформаційний диск
Одіозний** – небажаний
ІV (XIII)
Не зупиняють дихання примари
На цій землі, що Бог подарував.
Нехай небесна блискавиця вдарить,
Згорить біда у полум’ї заграв.
Залишиться від горя попіл згарищ,
Зітліє до кісток у шалі трав.
Бажаю, щоб зійшли нові стожари,
І ти мене, мій соколе, кохав.
Набридло примусове безгоміння.
Нехай життя за веснами біжить,
І радує черешня білопінна.
Доволі з нас важких надгробних плит.
Твого дзвінка чекаю з нетерпінням,
Мені любов з чужих долонь не пить.
V (XIII)
Мені любов з чужих долонь не пить,
Трикутники Бермудські – небезпечні.
Постелить ніч суничний оксамит,
І зникнуть поміж нами суперечки.
Сосновий ліс, мов гойдалка, рипить,
Вагітніє дощами безкінечність,
Крізь оболока* сірий антрацит
Просвічуються зорі магнетичні.
Хоч розділяють карантини нас,
Осмута болісне обличчя старить,
Я згадую твій профіль і анфас –
Спливають образів казкові чари.
Ми будемо, жаданий, повсякчас
Топити трепетом холодні хмари.
_________
Оболок* – хмара
VІ (XIII)
Топити трепетом холодні хмари
І сподіватися на сонця схід.
Помиє дощ дороги, тротуари,
Дозріє у садах кармінний глід.
Здоров’ям бідний і багатий марить.
Як перейти нам океан убрід?
Хворіють лікарі та санітари,
Без кисню задихається нарід*.
Ти змилуйся, наш Господи! Волієм
Від смути покоління вберегти.
Зі скрині зла Пандори – пандемію
Хтось випустив. Напевне, що не Ти.
У серці завше жевріє надія,
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
_________
Нарід* – народ
VІІ (XIII)
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
В минуле відійде жахлива днина.
Відродиться із праху самоти
Налитим колосом жива зернина.
У грудях серце ще палахкотить,
Збудує світле майбуття людина.
Я надсилаю у приват листи,
Телефоную внукам, доньці, сину.
Зв’язок не перерветься, бо рідня
Така, що кожен другий щиро заздрить.
І тулиться до мене кошеням,
Коли болять суглоби від подагри.
Сідлає світ крилатого коня,
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
VІІІ (XIII)
Закінчиться війна, хвороби, чвари,
Огидні маски скинемо з лиця.
І завантажимо зерно в мажари*,
Попросимо пробачення в Творця.
Ґаздиня готуватиме узвари,
Художник знов заточить олівця,
Дозріють груші декою гітари,
Рибак піймає щуку на живця.
Зберемося у дружнім колі знову.
Хіба, що світ смертельно завинив.
Вбивав, грішив жорстоко, безголово!
Та ще цвітуть маруни** серед жнив,
І жайворонок – в небесах шовкових.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь.
_________
Мажари * – віз
Маруни** – ромашки
ІX (XIII)
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь –
Красі тутешній біль непритаманний.
Чимало вже було колючих злив,
Та знову чисті небеса рахманні.
Як би ж хтось мудрий взяв і замінив
Пекельні ігрища на віршування.
Писали б люди в затишку олив
Верлібри й коломийки для коханих.
Щоб радісно звучав над храмом дзвін,
І зазирав у чисті вікна пломінь.
Виконував бажання добрий джин,
Хрущі сиділи на садівникові.
У материнськім лоні – світ новий,
Та нам зривати грона калинові.
X (XIII)
Та нам зривати грона калинові,
Зелену смакувати черемшу.
Для вічності я теж своєю кров’ю
Оповідання й повісті пишу.
Усі слова зворушливі, перові*,
Вінок сплету з барвінку й споришу.
Не бачилися, рідний, тимчасово,
Цитую класиків і ти віршуй
Піднесено, щоб на сльозу пробило,
І ситечком засяяли лани.
Сокирки сині в лузі столочили,
В едем дубові двері відчинив,
Й подарував мені блакитні крила.
Весна розмаєм квітне серед нив.
_________
Перові – від слова перо
XІ (XIII)
Весна розмаєм квітне серед нив,
Наповнює серця промінням дивним.
Клітинку кожну Світоч оповив,
Мов ланцюжком коштовним, нерозривним.
Усі співанки ніжні поверни,
Намріяних мелодій теплі рими,
В блакитному безмежжі скакуни
У білих яблуках, такі нестримні.
Несуться злотканні, аж туди,
Де розсипає сухозлітки повінь.
Немає домовин і сліз біди.
Довкруж медові запахи айвові
І черемшини пелюстків сліди,
Як наречена в чарівній обнові.
ХІІ (XIII)
Як наречена в чарівній обнові –
Розкішна сукня, шлейф із органзи,
Смарагди, діаманти у короні,
Цитрини в косах краплями сльози,
Коралі з яшми, кульчики перлові.
Такої ще не бачила краси!
Вклоняюсь Богу – всесвіту будові
Земного раю із води й роси.
За те, що виткав світ обітований
З веселки, сонця і липневих злив.
Наповнив звуками дуди, органа,
Дурманним запахом лілей і слив.
Свята любове, ніжна, первозданна –
Господь на радість нас благословив.
ХІІІ (XIII)
Господь на радість нас благословив.
Вінчалися у озері свяченім.
А свідками були лящі, соми
І неозорі небеса блаженні.
Співали херувими нам псалми,
І ми забули клопоти буденні.
Ти на руках до сяйва підійми,
Моєї долі ніжний наречений.
Поглянь, мережить небо чарівне
В сузір’ї Близнюків парчеві зорі.
Хто ж, як не ти душею обійме?
Надихались лавандою просторів.
Сонатою заворожив мене,
Дай золотитись у твоїй любові.
ХІV (XIII)
Дай золотитись у твоїй любові
До забуття – на ложі сподівань.
Зі світом й небом в потаємній змові,
Розчісує волосся вже світань.
Повсюди чутно звуки камертонні,
Троянди квітнуть кольору шампань –
Цнотливі, ароматні, виняткові.
В душі відлунюють пісні зізнань.
Взаємна радість – особливі ліки,
Усе погане в серці відболить.
Хай сяють зір вишневих сердоліки.
Коханню вірному нема ціни!
Пов’язані з тобою ми навіки,
Допоки не порветься щастя нить.
Магістрал (ХІІІ)
Допоки не порветься щастя нить,
Гірка розлука розум не затьмарить.
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не зупиняють дихання примари.
Мені любов з чужих долонь не пить,
Топити трепетом холодні хмари.
Нелегко нам, та знаю, пощастить –
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь,
Та нам зривати грона калинові.
Весна розмаєм квітне серед нив,
Як наречена в чарівній обнові.
Господь на радість нас благословив,
Дай золотитись у твоїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ — тринадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
Жіноче серце! Чи ти лід студений,
Чи запашний, чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшенний,
Що нищить все? Чи ти, як тихі сни
Невинності? Чи як той стяг воєнний,
Що до побіди кличе? Чи терни,
Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний
Чи демон лютий з пекла глибини?
(Іван Франко)
ТРИНАДЦЯТИЙ ВІНОК
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ
І (XIII)
Допоки не порветься щастя нить,
Снагу черпатимемо із криниці.
В траві кульбаба жовта мерехтить,
Убралася у розкоші столиця.
Заквітчана у вельони весни,
Мов королева – горда, білолиця.
Так хочеться на мить життя спинить,
В капличці тихо Богу помолиться.
Та не виходжу з дому, бо чума
Спалахує і світ увесь почварить.
Коронавірусу страшний туман
Заполонив і площі, і бульвари.
Хоча людей на вулицях катма –
Гірка розлука розум не затьмарить.
ІІ (XIII)
Гірка розлука розум не затьмарить.
На відстані ми, любий, день у день.
Закриті станції метро й базари –
Реалії тривожних сьогодень.
Зненацька ковід дев’ятнадцять вдарив,
Замучило запалення легень.
Чи заслужили ми такої кари?
На кожному, мій Господи, – мішень.
Несамовита смерть гуляє всюди.
Невже за нечестивість небо мстить?
Й колись від епідемій мерли люди,
Косила «чорна смерть», холера, тиф.
Сльозяться неба очі від полуди,
Нехай жура ядуча не гнітить.
ІІІ (XIII)
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не множаться могили на планеті.
Хто б міг подумати, що люту гнидь
Хтось випустить на волю із вертепа?
Нехлюйство чи зумисне? Вочевидь,
Нас хочуть знищити, немов дискету*?
Чи видалити одіозних** вмить,
Як зайвий файл з мережі інтернету?
Невже перенаселення комусь
У горлі кісткою? Магнати-скнари
Безжально нищать дідусів й бабусь,
Щоб вимерли усі, як динозаври?
Нехай хвороби зникнуть, я молюсь,
Не зупиняють дихання примари.
_________
Дискета* – інформаційний диск
Одіозний** – небажаний
ІV (XIII)
Не зупиняють дихання примари
На цій землі, що Бог подарував.
Нехай небесна блискавиця вдарить,
Згорить біда у полум’ї заграв.
Залишиться від горя попіл згарищ,
Зітліє до кісток у шалі трав.
Бажаю, щоб зійшли нові стожари,
І ти мене, мій соколе, кохав.
Набридло примусове безгоміння.
Нехай життя за веснами біжить,
І радує черешня білопінна.
Доволі з нас важких надгробних плит.
Твого дзвінка чекаю з нетерпінням,
Мені любов з чужих долонь не пить.
V (XIII)
Мені любов з чужих долонь не пить,
Трикутники Бермудські – небезпечні.
Постелить ніч суничний оксамит,
І зникнуть поміж нами суперечки.
Сосновий ліс, мов гойдалка, рипить,
Вагітніє дощами безкінечність,
Крізь оболока* сірий антрацит
Просвічуються зорі магнетичні.
Хоч розділяють карантини нас,
Осмута болісне обличчя старить,
Я згадую твій профіль і анфас –
Спливають образів казкові чари.
Ми будемо, жаданий, повсякчас
Топити трепетом холодні хмари.
_________
Оболок* – хмара
VІ (XIII)
Топити трепетом холодні хмари
І сподіватися на сонця схід.
Помиє дощ дороги, тротуари,
Дозріє у садах кармінний глід.
Здоров’ям бідний і багатий марить.
Як перейти нам океан убрід?
Хворіють лікарі та санітари,
Без кисню задихається нарід*.
Ти змилуйся, наш Господи! Волієм
Від смути покоління вберегти.
Зі скрині зла Пандори – пандемію
Хтось випустив. Напевне, що не Ти.
У серці завше жевріє надія,
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
_________
Нарід* – народ
VІІ (XIII)
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
В минуле відійде жахлива днина.
Відродиться із праху самоти
Налитим колосом жива зернина.
У грудях серце ще палахкотить,
Збудує світле майбуття людина.
Я надсилаю у приват листи,
Телефоную внукам, доньці, сину.
Зв’язок не перерветься, бо рідня
Така, що кожен другий щиро заздрить.
І тулиться до мене кошеням,
Коли болять суглоби від подагри.
Сідлає світ крилатого коня,
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
VІІІ (XIII)
Закінчиться війна, хвороби, чвари,
Огидні маски скинемо з лиця.
І завантажимо зерно в мажари*,
Попросимо пробачення в Творця.
Ґаздиня готуватиме узвари,
Художник знов заточить олівця,
Дозріють груші декою гітари,
Рибак піймає щуку на живця.
Зберемося у дружнім колі знову.
Хіба, що світ смертельно завинив.
Вбивав, грішив жорстоко, безголово!
Та ще цвітуть маруни** серед жнив,
І жайворонок – в небесах шовкових.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь.
_________
Мажари * – віз
Маруни** – ромашки
ІX (XIII)
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь –
Красі тутешній біль непритаманний.
Чимало вже було колючих злив,
Та знову чисті небеса рахманні.
Як би ж хтось мудрий взяв і замінив
Пекельні ігрища на віршування.
Писали б люди в затишку олив
Верлібри й коломийки для коханих.
Щоб радісно звучав над храмом дзвін,
І зазирав у чисті вікна пломінь.
Виконував бажання добрий джин,
Хрущі сиділи на садівникові.
У материнськім лоні – світ новий,
Та нам зривати грона калинові.
X (XIII)
Та нам зривати грона калинові,
Зелену смакувати черемшу.
Для вічності я теж своєю кров’ю
Оповідання й повісті пишу.
Усі слова зворушливі, перові*,
Вінок сплету з барвінку й споришу.
Не бачилися, рідний, тимчасово,
Цитую класиків і ти віршуй
Піднесено, щоб на сльозу пробило,
І ситечком засяяли лани.
Сокирки сині в лузі столочили,
В едем дубові двері відчинив,
Й подарував мені блакитні крила.
Весна розмаєм квітне серед нив.
_________
Перові – від слова перо
XІ (XIII)
Весна розмаєм квітне серед нив,
Наповнює серця промінням дивним.
Клітинку кожну Світоч оповив,
Мов ланцюжком коштовним, нерозривним.
Усі співанки ніжні поверни,
Намріяних мелодій теплі рими,
В блакитному безмежжі скакуни
У білих яблуках, такі нестримні.
Несуться злотканні, аж туди,
Де розсипає сухозлітки повінь.
Немає домовин і сліз біди.
Довкруж медові запахи айвові
І черемшини пелюстків сліди,
Як наречена в чарівній обнові.
ХІІ (XIII)
Як наречена в чарівній обнові –
Розкішна сукня, шлейф із органзи,
Смарагди, діаманти у короні,
Цитрини в косах краплями сльози,
Коралі з яшми, кульчики перлові.
Такої ще не бачила краси!
Вклоняюсь Богу – всесвіту будові
Земного раю із води й роси.
За те, що виткав світ обітований
З веселки, сонця і липневих злив.
Наповнив звуками дуди, органа,
Дурманним запахом лілей і слив.
Свята любове, ніжна, первозданна –
Господь на радість нас благословив.
ХІІІ (XIII)
Господь на радість нас благословив.
Вінчалися у озері свяченім.
А свідками були лящі, соми
І неозорі небеса блаженні.
Співали херувими нам псалми,
І ми забули клопоти буденні.
Ти на руках до сяйва підійми,
Моєї долі ніжний наречений.
Поглянь, мережить небо чарівне
В сузір’ї Близнюків парчеві зорі.
Хто ж, як не ти душею обійме?
Надихались лавандою просторів.
Сонатою заворожив мене,
Дай золотитись у твоїй любові.
ХІV (XIII)
Дай золотитись у твоїй любові
До забуття – на ложі сподівань.
Зі світом й небом в потаємній змові,
Розчісує волосся вже світань.
Повсюди чутно звуки камертонні,
Троянди квітнуть кольору шампань –
Цнотливі, ароматні, виняткові.
В душі відлунюють пісні зізнань.
Взаємна радість – особливі ліки,
Усе погане в серці відболить.
Хай сяють зір вишневих сердоліки.
Коханню вірному нема ціни!
Пов’язані з тобою ми навіки,
Допоки не порветься щастя нить.
Магістрал (ХІІІ)
Допоки не порветься щастя нить,
Гірка розлука розум не затьмарить.
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не зупиняють дихання примари.
Мені любов з чужих долонь не пить,
Топити трепетом холодні хмари.
Нелегко нам, та знаю, пощастить –
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь,
Та нам зривати грона калинові.
Весна розмаєм квітне серед нив,
Як наречена в чарівній обнові.
Господь на радість нас благословив,
Дай золотитись у твоїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію