Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ — тринадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ
І (XIII)
Допоки не порветься щастя нить,
Снагу черпатимемо із криниці.
В траві кульбаба жовта мерехтить,
Убралася у розкоші столиця.
Заквітчана у вельони весни,
Мов королева – горда, білолиця.
Так хочеться на мить життя спинить,
В капличці тихо Богу помолиться.
Та не виходжу з дому, бо чума
Спалахує і світ увесь почварить.
Коронавірусу страшний туман
Заполонив і площі, і бульвари.
Хоча людей на вулицях катма –
Гірка розлука розум не затьмарить.
ІІ (XIII)
Гірка розлука розум не затьмарить.
На відстані ми, любий, день у день.
Закриті станції метро й базари –
Реалії тривожних сьогодень.
Зненацька ковід дев’ятнадцять вдарив,
Замучило запалення легень.
Чи заслужили ми такої кари?
На кожному, мій Господи, – мішень.
Несамовита смерть гуляє всюди.
Невже за нечестивість небо мстить?
Й колись від епідемій мерли люди,
Косила «чорна смерть», холера, тиф.
Сльозяться неба очі від полуди,
Нехай жура ядуча не гнітить.
ІІІ (XIII)
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не множаться могили на планеті.
Хто б міг подумати, що люту гнидь
Хтось випустить на волю із вертепа?
Нехлюйство чи зумисне? Вочевидь,
Нас хочуть знищити, немов дискету*?
Чи видалити одіозних** вмить,
Як зайвий файл з мережі інтернету?
Невже перенаселення комусь
У горлі кісткою? Магнати-скнари
Безжально нищать дідусів й бабусь,
Щоб вимерли усі, як динозаври?
Нехай хвороби зникнуть, я молюсь,
Не зупиняють дихання примари.
_________
Дискета* – інформаційний диск
Одіозний** – небажаний
ІV (XIII)
Не зупиняють дихання примари
На цій землі, що Бог подарував.
Нехай небесна блискавиця вдарить,
Згорить біда у полум’ї заграв.
Залишиться від горя попіл згарищ,
Зітліє до кісток у шалі трав.
Бажаю, щоб зійшли нові стожари,
І ти мене, мій соколе, кохав.
Набридло примусове безгоміння.
Нехай життя за веснами біжить,
І радує черешня білопінна.
Доволі з нас важких надгробних плит.
Твого дзвінка чекаю з нетерпінням,
Мені любов з чужих долонь не пить.
V (XIII)
Мені любов з чужих долонь не пить,
Трикутники Бермудські – небезпечні.
Постелить ніч суничний оксамит,
І зникнуть поміж нами суперечки.
Сосновий ліс, мов гойдалка, рипить,
Вагітніє дощами безкінечність,
Крізь оболока* сірий антрацит
Просвічуються зорі магнетичні.
Хоч розділяють карантини нас,
Осмута болісне обличчя старить,
Я згадую твій профіль і анфас –
Спливають образів казкові чари.
Ми будемо, жаданий, повсякчас
Топити трепетом холодні хмари.
_________
Оболок* – хмара
VІ (XIII)
Топити трепетом холодні хмари
І сподіватися на сонця схід.
Помиє дощ дороги, тротуари,
Дозріє у садах кармінний глід.
Здоров’ям бідний і багатий марить.
Як перейти нам океан убрід?
Хворіють лікарі та санітари,
Без кисню задихається нарід*.
Ти змилуйся, наш Господи! Волієм
Від смути покоління вберегти.
Зі скрині зла Пандори – пандемію
Хтось випустив. Напевне, що не Ти.
У серці завше жевріє надія,
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
_________
Нарід* – народ
VІІ (XIII)
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
В минуле відійде жахлива днина.
Відродиться із праху самоти
Налитим колосом жива зернина.
У грудях серце ще палахкотить,
Збудує світле майбуття людина.
Я надсилаю у приват листи,
Телефоную внукам, доньці, сину.
Зв’язок не перерветься, бо рідня
Така, що кожен другий щиро заздрить.
І тулиться до мене кошеням,
Коли болять суглоби від подагри.
Сідлає світ крилатого коня,
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
VІІІ (XIII)
Закінчиться війна, хвороби, чвари,
Огидні маски скинемо з лиця.
І завантажимо зерно в мажари*,
Попросимо пробачення в Творця.
Ґаздиня готуватиме узвари,
Художник знов заточить олівця,
Дозріють груші декою гітари,
Рибак піймає щуку на живця.
Зберемося у дружнім колі знову.
Хіба, що світ смертельно завинив.
Вбивав, грішив жорстоко, безголово!
Та ще цвітуть маруни** серед жнив,
І жайворонок – в небесах шовкових.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь.
_________
Мажари * – віз
Маруни** – ромашки
ІX (XIII)
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь –
Красі тутешній біль непритаманний.
Чимало вже було колючих злив,
Та знову чисті небеса рахманні.
Як би ж хтось мудрий взяв і замінив
Пекельні ігрища на віршування.
Писали б люди в затишку олив
Верлібри й коломийки для коханих.
Щоб радісно звучав над храмом дзвін,
І зазирав у чисті вікна пломінь.
Виконував бажання добрий джин,
Хрущі сиділи на садівникові.
У материнськім лоні – світ новий,
Та нам зривати грона калинові.
X (XIII)
Та нам зривати грона калинові,
Зелену смакувати черемшу.
Для вічності я теж своєю кров’ю
Оповідання й повісті пишу.
Усі слова зворушливі, перові*,
Вінок сплету з барвінку й споришу.
Не бачилися, рідний, тимчасово,
Цитую класиків і ти віршуй
Піднесено, щоб на сльозу пробило,
І ситечком засяяли лани.
Сокирки сині в лузі столочили,
В едем дубові двері відчинив,
Й подарував мені блакитні крила.
Весна розмаєм квітне серед нив.
_________
Перові – від слова перо
XІ (XIII)
Весна розмаєм квітне серед нив,
Наповнює серця промінням дивним.
Клітинку кожну Світоч оповив,
Мов ланцюжком коштовним, нерозривним.
Усі співанки ніжні поверни,
Намріяних мелодій теплі рими,
В блакитному безмежжі скакуни
У білих яблуках, такі нестримні.
Несуться злотканні, аж туди,
Де розсипає сухозлітки повінь.
Немає домовин і сліз біди.
Довкруж медові запахи айвові
І черемшини пелюстків сліди,
Як наречена в чарівній обнові.
ХІІ (XIII)
Як наречена в чарівній обнові –
Розкішна сукня, шлейф із органзи,
Смарагди, діаманти у короні,
Цитрини в косах краплями сльози,
Коралі з яшми, кульчики перлові.
Такої ще не бачила краси!
Вклоняюсь Богу – всесвіту будові
Земного раю із води й роси.
За те, що виткав світ обітований
З веселки, сонця і липневих злив.
Наповнив звуками дуди, органа,
Дурманним запахом лілей і слив.
Свята любове, ніжна, первозданна –
Господь на радість нас благословив.
ХІІІ (XIII)
Господь на радість нас благословив.
Вінчалися у озері свяченім.
А свідками були лящі, соми
І неозорі небеса блаженні.
Співали херувими нам псалми,
І ми забули клопоти буденні.
Ти на руках до сяйва підійми,
Моєї долі ніжний наречений.
Поглянь, мережить небо чарівне
В сузір’ї Близнюків парчеві зорі.
Хто ж, як не ти душею обійме?
Надихались лавандою просторів.
Сонатою заворожив мене,
Дай золотитись у твоїй любові.
ХІV (XIII)
Дай золотитись у твоїй любові
До забуття – на ложі сподівань.
Зі світом й небом в потаємній змові,
Розчісує волосся вже світань.
Повсюди чутно звуки камертонні,
Троянди квітнуть кольору шампань –
Цнотливі, ароматні, виняткові.
В душі відлунюють пісні зізнань.
Взаємна радість – особливі ліки,
Усе погане в серці відболить.
Хай сяють зір вишневих сердоліки.
Коханню вірному нема ціни!
Пов’язані з тобою ми навіки,
Допоки не порветься щастя нить.
Магістрал (ХІІІ)
Допоки не порветься щастя нить,
Гірка розлука розум не затьмарить.
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не зупиняють дихання примари.
Мені любов з чужих долонь не пить,
Топити трепетом холодні хмари.
Нелегко нам, та знаю, пощастить –
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь,
Та нам зривати грона калинові.
Весна розмаєм квітне серед нив,
Як наречена в чарівній обнові.
Господь на радість нас благословив,
Дай золотитись у твоїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ — тринадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
Жіноче серце! Чи ти лід студений,
Чи запашний, чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшенний,
Що нищить все? Чи ти, як тихі сни
Невинності? Чи як той стяг воєнний,
Що до побіди кличе? Чи терни,
Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний
Чи демон лютий з пекла глибини?
(Іван Франко)
ТРИНАДЦЯТИЙ ВІНОК
ЗОЛОТИТИСЯ В ЛЮБОВІ
І (XIII)
Допоки не порветься щастя нить,
Снагу черпатимемо із криниці.
В траві кульбаба жовта мерехтить,
Убралася у розкоші столиця.
Заквітчана у вельони весни,
Мов королева – горда, білолиця.
Так хочеться на мить життя спинить,
В капличці тихо Богу помолиться.
Та не виходжу з дому, бо чума
Спалахує і світ увесь почварить.
Коронавірусу страшний туман
Заполонив і площі, і бульвари.
Хоча людей на вулицях катма –
Гірка розлука розум не затьмарить.
ІІ (XIII)
Гірка розлука розум не затьмарить.
На відстані ми, любий, день у день.
Закриті станції метро й базари –
Реалії тривожних сьогодень.
Зненацька ковід дев’ятнадцять вдарив,
Замучило запалення легень.
Чи заслужили ми такої кари?
На кожному, мій Господи, – мішень.
Несамовита смерть гуляє всюди.
Невже за нечестивість небо мстить?
Й колись від епідемій мерли люди,
Косила «чорна смерть», холера, тиф.
Сльозяться неба очі від полуди,
Нехай жура ядуча не гнітить.
ІІІ (XIII)
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не множаться могили на планеті.
Хто б міг подумати, що люту гнидь
Хтось випустить на волю із вертепа?
Нехлюйство чи зумисне? Вочевидь,
Нас хочуть знищити, немов дискету*?
Чи видалити одіозних** вмить,
Як зайвий файл з мережі інтернету?
Невже перенаселення комусь
У горлі кісткою? Магнати-скнари
Безжально нищать дідусів й бабусь,
Щоб вимерли усі, як динозаври?
Нехай хвороби зникнуть, я молюсь,
Не зупиняють дихання примари.
_________
Дискета* – інформаційний диск
Одіозний** – небажаний
ІV (XIII)
Не зупиняють дихання примари
На цій землі, що Бог подарував.
Нехай небесна блискавиця вдарить,
Згорить біда у полум’ї заграв.
Залишиться від горя попіл згарищ,
Зітліє до кісток у шалі трав.
Бажаю, щоб зійшли нові стожари,
І ти мене, мій соколе, кохав.
Набридло примусове безгоміння.
Нехай життя за веснами біжить,
І радує черешня білопінна.
Доволі з нас важких надгробних плит.
Твого дзвінка чекаю з нетерпінням,
Мені любов з чужих долонь не пить.
V (XIII)
Мені любов з чужих долонь не пить,
Трикутники Бермудські – небезпечні.
Постелить ніч суничний оксамит,
І зникнуть поміж нами суперечки.
Сосновий ліс, мов гойдалка, рипить,
Вагітніє дощами безкінечність,
Крізь оболока* сірий антрацит
Просвічуються зорі магнетичні.
Хоч розділяють карантини нас,
Осмута болісне обличчя старить,
Я згадую твій профіль і анфас –
Спливають образів казкові чари.
Ми будемо, жаданий, повсякчас
Топити трепетом холодні хмари.
_________
Оболок* – хмара
VІ (XIII)
Топити трепетом холодні хмари
І сподіватися на сонця схід.
Помиє дощ дороги, тротуари,
Дозріє у садах кармінний глід.
Здоров’ям бідний і багатий марить.
Як перейти нам океан убрід?
Хворіють лікарі та санітари,
Без кисню задихається нарід*.
Ти змилуйся, наш Господи! Волієм
Від смути покоління вберегти.
Зі скрині зла Пандори – пандемію
Хтось випустив. Напевне, що не Ти.
У серці завше жевріє надія,
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
_________
Нарід* – народ
VІІ (XIII)
Нелегко нам, та знаю, пощастить.
В минуле відійде жахлива днина.
Відродиться із праху самоти
Налитим колосом жива зернина.
У грудях серце ще палахкотить,
Збудує світле майбуття людина.
Я надсилаю у приват листи,
Телефоную внукам, доньці, сину.
Зв’язок не перерветься, бо рідня
Така, що кожен другий щиро заздрить.
І тулиться до мене кошеням,
Коли болять суглоби від подагри.
Сідлає світ крилатого коня,
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
VІІІ (XIII)
Закінчиться війна, хвороби, чвари,
Огидні маски скинемо з лиця.
І завантажимо зерно в мажари*,
Попросимо пробачення в Творця.
Ґаздиня готуватиме узвари,
Художник знов заточить олівця,
Дозріють груші декою гітари,
Рибак піймає щуку на живця.
Зберемося у дружнім колі знову.
Хіба, що світ смертельно завинив.
Вбивав, грішив жорстоко, безголово!
Та ще цвітуть маруни** серед жнив,
І жайворонок – в небесах шовкових.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь.
_________
Мажари * – віз
Маруни** – ромашки
ІX (XIII)
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь –
Красі тутешній біль непритаманний.
Чимало вже було колючих злив,
Та знову чисті небеса рахманні.
Як би ж хтось мудрий взяв і замінив
Пекельні ігрища на віршування.
Писали б люди в затишку олив
Верлібри й коломийки для коханих.
Щоб радісно звучав над храмом дзвін,
І зазирав у чисті вікна пломінь.
Виконував бажання добрий джин,
Хрущі сиділи на садівникові.
У материнськім лоні – світ новий,
Та нам зривати грона калинові.
X (XIII)
Та нам зривати грона калинові,
Зелену смакувати черемшу.
Для вічності я теж своєю кров’ю
Оповідання й повісті пишу.
Усі слова зворушливі, перові*,
Вінок сплету з барвінку й споришу.
Не бачилися, рідний, тимчасово,
Цитую класиків і ти віршуй
Піднесено, щоб на сльозу пробило,
І ситечком засяяли лани.
Сокирки сині в лузі столочили,
В едем дубові двері відчинив,
Й подарував мені блакитні крила.
Весна розмаєм квітне серед нив.
_________
Перові – від слова перо
XІ (XIII)
Весна розмаєм квітне серед нив,
Наповнює серця промінням дивним.
Клітинку кожну Світоч оповив,
Мов ланцюжком коштовним, нерозривним.
Усі співанки ніжні поверни,
Намріяних мелодій теплі рими,
В блакитному безмежжі скакуни
У білих яблуках, такі нестримні.
Несуться злотканні, аж туди,
Де розсипає сухозлітки повінь.
Немає домовин і сліз біди.
Довкруж медові запахи айвові
І черемшини пелюстків сліди,
Як наречена в чарівній обнові.
ХІІ (XIII)
Як наречена в чарівній обнові –
Розкішна сукня, шлейф із органзи,
Смарагди, діаманти у короні,
Цитрини в косах краплями сльози,
Коралі з яшми, кульчики перлові.
Такої ще не бачила краси!
Вклоняюсь Богу – всесвіту будові
Земного раю із води й роси.
За те, що виткав світ обітований
З веселки, сонця і липневих злив.
Наповнив звуками дуди, органа,
Дурманним запахом лілей і слив.
Свята любове, ніжна, первозданна –
Господь на радість нас благословив.
ХІІІ (XIII)
Господь на радість нас благословив.
Вінчалися у озері свяченім.
А свідками були лящі, соми
І неозорі небеса блаженні.
Співали херувими нам псалми,
І ми забули клопоти буденні.
Ти на руках до сяйва підійми,
Моєї долі ніжний наречений.
Поглянь, мережить небо чарівне
В сузір’ї Близнюків парчеві зорі.
Хто ж, як не ти душею обійме?
Надихались лавандою просторів.
Сонатою заворожив мене,
Дай золотитись у твоїй любові.
ХІV (XIII)
Дай золотитись у твоїй любові
До забуття – на ложі сподівань.
Зі світом й небом в потаємній змові,
Розчісує волосся вже світань.
Повсюди чутно звуки камертонні,
Троянди квітнуть кольору шампань –
Цнотливі, ароматні, виняткові.
В душі відлунюють пісні зізнань.
Взаємна радість – особливі ліки,
Усе погане в серці відболить.
Хай сяють зір вишневих сердоліки.
Коханню вірному нема ціни!
Пов’язані з тобою ми навіки,
Допоки не порветься щастя нить.
Магістрал (ХІІІ)
Допоки не порветься щастя нить,
Гірка розлука розум не затьмарить.
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не зупиняють дихання примари.
Мені любов з чужих долонь не пить,
Топити трепетом холодні хмари.
Нелегко нам, та знаю, пощастить –
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь,
Та нам зривати грона калинові.
Весна розмаєм квітне серед нив,
Як наречена в чарівній обнові.
Господь на радість нас благословив,
Дай золотитись у твоїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
