
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.05.18
17:18
Війна не вміщається в рими, вірші у слова -
як біль не вміщається в набряк важкого мовчання,
як дика енергія хаосу - сива й жива -
в тверду шкаралущу вселенську, не терплячи брану.
Війна не сповита ні в який укоськаний мир -
вона не вкладається в
як біль не вміщається в набряк важкого мовчання,
як дика енергія хаосу - сива й жива -
в тверду шкаралущу вселенську, не терплячи брану.
Війна не сповита ні в який укоськаний мир -
вона не вкладається в
2022.05.18
16:00
День стих і заснув дитинно, укрившись пітьмини хусткою,
похнюпився звід розлогий і світоч небесний згас.
Загуслий спустився морок і світ закапканив пусткою,
і ствердла безодня, ніби, й спинився, немовби, час…
На темному лоні неба гойдається човник м
похнюпився звід розлогий і світоч небесний згас.
Загуслий спустився морок і світ закапканив пусткою,
і ствердла безодня, ніби, й спинився, немовби, час…
На темному лоні неба гойдається човник м
2022.05.18
10:32
Із Петра Вяземського
Степ широкий, неозорий
вдовж і впоперек лежить,
наче полум’яне море
жаром сонячним пашить.
Не відчути у повітрі
Степ широкий, неозорий
вдовж і впоперек лежить,
наче полум’яне море
жаром сонячним пашить.
Не відчути у повітрі
2022.05.18
07:54
Півонії розквітнуть днями –
найкращі квіти на землі.
І забукетяться від мами
у день народження мені.
Ще ранок роси п’є червневі
та сонце вишні червонить…
А вже букетиком від нені
пробуджує ранкова мить…
найкращі квіти на землі.
І забукетяться від мами
у день народження мені.
Ще ранок роси п’є червневі
та сонце вишні червонить…
А вже букетиком від нені
пробуджує ранкова мить…
2022.05.18
05:23
Визначаючи дорогу,
По якій бажаєш йти, –
Нові клопоти й тривоги
Обираєш також ти.
Нові радощі та смутки
Ринуть швидко звідусіль,
А набутки і прибутки –
Даленітимуть, як ціль.
По якій бажаєш йти, –
Нові клопоти й тривоги
Обираєш також ти.
Нові радощі та смутки
Ринуть швидко звідусіль,
А набутки і прибутки –
Даленітимуть, як ціль.
2022.05.18
00:20
Жонглер словами жонглював,
І дав собі по лобі.
Тепер ця хвора голова
Слугує тільки злобі.
Язик отрутою сичить,
Ненависть пре із нього --
І вдень, і вранці, і вночі --
І дав собі по лобі.
Тепер ця хвора голова
Слугує тільки злобі.
Язик отрутою сичить,
Ненависть пре із нього --
І вдень, і вранці, і вночі --
2022.05.17
23:34
Якщо прибрати «скрєпи», то російська нація геть розлізеться на клапті.
З України орки вилетять, мов корки.
Найгірші диктатори виходять із хирлявих демократів.
Великі проблеми починаються із невеликих відхилень.
Претензії на лідерство зі схильн
2022.05.17
21:30
…вгамую біль придешній з двору
Хильну і хлопців пом’яну
Що б’ють на всіх фронтах потвору
(Й себе також не омину…)
Важлива річ - хильнути тричі
Важлива річ - слова які
Чи так собі, чи руївничі
Чи в унісон, чи ледь м’які…
Хильну і хлопців пом’яну
Що б’ють на всіх фронтах потвору
(Й себе також не омину…)
Важлива річ - хильнути тричі
Важлива річ - слова які
Чи так собі, чи руївничі
Чи в унісон, чи ледь м’які…
2022.05.17
15:50
В думках незримий час Єрусалима…
Травневим днем не радує блакить
Чомусь у снах цілує Магдалина…
Життя перевертається за мить
І я бреду собі і за собою
Словами заміновую свій шлях
То птахою, то вітром, то рікою
Травневим днем не радує блакить
Чомусь у снах цілує Магдалина…
Життя перевертається за мить
І я бреду собі і за собою
Словами заміновую свій шлях
То птахою, то вітром, то рікою
2022.05.17
14:07
ІЛюбити Україну – нині фах
усіх поетів... на печі... у хаті,
о... як воюють генії крилаті
за душі, розіп'яті на хрестах...
..................................................
Але «любов лікує»... їде дах
у пацієнтів шостої палати...
і поки край п
усіх поетів... на печі... у хаті,
о... як воюють генії крилаті
за душі, розіп'яті на хрестах...
..................................................
Але «любов лікує»... їде дах
у пацієнтів шостої палати...
і поки край п
2022.05.17
11:39
Юдейська мудрість каже: «Той, хто не навчив сина ремеслу, не годен називатися батьком».
2
Я народився без батька. Мати казали, що його забрали вночі горезвісного тридцять сьомого року. В дитбудинку, куди привезли мене після голодомору сорок шостого, був
2022.05.17
11:24
Дорога, шановна редакціє Поетичних Майстерень, зокрема головний редакторе ПМ — пане Володимире (Ляшкевич)! Звертаюся до Вас з проханням про підвищення статусу таким поетам, як — Микола Соболь, Нінель Новікова, Володимир Невесенко. Їх творчість — майстерна
2022.05.17
11:14
Ой, хамелеонся, скільки влізе.
Я тебе відчую, я радар.
У твоїй невмощеній валізі,
у твоїй захопленій валізі,
у твоїй придуреній валізі –
дар!
Не сховаєш ти його нікуди,
Я тебе відчую, я радар.
У твоїй невмощеній валізі,
у твоїй захопленій валізі,
у твоїй придуреній валізі –
дар!
Не сховаєш ти його нікуди,
2022.05.17
07:19
Допоки можна обійняти
Твоє піддатливе плече, –
Я не утратив ще багато
І не омріяв щось іще.
Я зможу щастя зустрічати
І радим бути повсякчас,
Допоки янголи крилаті
Пісні співатимуть для нас.
Твоє піддатливе плече, –
Я не утратив ще багато
І не омріяв щось іще.
Я зможу щастя зустрічати
І радим бути повсякчас,
Допоки янголи крилаті
Пісні співатимуть для нас.
2022.05.17
05:11
П’ята колона церкви
посіє російський «мир».
Скоро паростки смерті
кремлівський пожне упир.
Любить він плоть дитячу,
висотує геть життя.
Чом ти стоїш не плачеш?
Бо це не твоє дитя?
посіє російський «мир».
Скоро паростки смерті
кремлівський пожне упир.
Любить він плоть дитячу,
висотує геть життя.
Чом ти стоїш не плачеш?
Бо це не твоє дитя?
2022.05.16
18:21
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 08:05:46 ] - відповісти
Неймовірна поема, дорогий Ярославе! Сильно написав! Шедеврально, зворушливо, емоційно, молодець!
Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 18:14:21 ] - відповісти
Серде
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
2019.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
Сповідь — чотирнадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
ЧОТИРНАДЦЯТИЙ ВІНОК
СПОВІДЬ
І (XIV)
Дай золотитись у твоїй любові
Трояндою, коханий. Тільки ти
Для мене сяєш сонцем у розмові,
Заповнюєш провалля пустоти.
До тебе завше йду, немов на сповідь,
Тікаючи від смути самоти.
Ти – мрії теракотові, цукрові.
Світи для мене, зоряно світи!
Бо я загину від хандри і туги,
Збираючи пергу* на стелажах.
В жури нема ні ворога, ні друга,
Самотина в душі – постійний жах.
Не раз в житті спіткалась недолуго,
В багнюці грузнула, крихких снігах.
_________
Перга* – пилок, що збирають бджоли
ІІ (XIV)
В багнюці грузнула, в крихких снігах.
Слабкі лиш кидались на допомогу.
Не йшла по трупах і чужих слідах,
Не оббивала недругів пороги.
Лиш перед небом й Господом в боргах,
(Не завше віддавала серце Богу.)
Літала птахою у міражах
І лікувала душу віршем вбогим.
Вовчицею я вила уночі,
На місяць молодий, іще бідовий.
Губила у перелісках ключі,
Не укладала з дідьками умови.
Плекала непогожих днів плачі
І врунилася в котиках вербових.
ІІІ (XIV)
І врунилася в котиках вербових
На чистих сходинах у Божий храм.
Не брала участь в позовах судових,
Хоч не була у злагоді з життям.
Не так багато в долі днів святкових,
У райський диво-сад відкритих брам.
То громовиця спалахне раптово,
А то засяє сонях в небесах.
Мінливість неба нас дивує завше,
Світ змінює обличчя на очах.
Та кожен сподівається на краще,
Коли обійстя тоне в реп’яхах.
До рідної землі, в сльозах припавши,
Несла суму на згорблених плечах.
ІV (XIV)
Несла суму на згорблених плечах
І розуміла, що бувало й гірше.
Трагедії минають, злидні, крах,
І літепла пора – найзолотіша.
Зневіра – жереб скигліїв, невдах.
В свої можливості ураз повірте!
І птаха робить в небо перший змах,
Аби розправити крило в повітрі.
Та тягнемось губами до води,
Як мучить спрага – відчуваєм вбогість.
Не може світ уникнути сльоти,
Бо горю не властива веселковість.
Теж плакала від болю і біди,
Колола пальці об голки соснові.
V (XIV)
Колола пальці об голки соснові,
Редагувала зошити старі.
В них розставляла знаки розділові,
Гасила на світанку ліхтарі.
Не надсилала в чати злі, нервові,
Принизливо брудні – коментарі.
Поети теж безшкірі, сивочолі,
Та виснажені, наче шахтарі.
І сумніви буває серце крають –
Далеко в небесах блакитний птах.
У полум’ї поезії згораю.
Куди ж мене веде тернистий шлях?
Я наодинці у травневім гаю
Плекала долю на семи вітрах.
VІ (XIV)
Плекала долю на семи вітрах,
Благала в Бога мудрощів глибинних.
Шукала бригантини у морях,
Коралові рапани в шумовинні.
Знаходила, на жаль, скорботний прах
У цинковій, холодній домовині.
Не раз заносило на віражах
І потрапляла в пазурі звірині.
Хто ризикує, той шампанське п’є.
Підкорюють Тибет – шибайголови.
Життя теж ставить на зеро круп’є,
Та спершу чорну фішку хтось замовив.
Я рятувала з лиха будь-чиє
І відділяла зерня від полови.
VІІ (XIV)
І відділяла зерня від полови,
Й саджала на узбіччях аличу.
Господь в благословенні не відмовив,
Та ще коли до нього долечу,
Зали́шивши в снігах дірявий човен,
Задувши назавжди життя свічу.
Випещувала пуп’янки квіткові
І гаптувала зорями парчу.
Я роздавала з милости готівку
І не чекала від людей подяк.
Шкода, що батьківську пусту домівку
Здалека доглядала хтозна-як.
Шовковицю топтала на бруківках,
Душі не продавала за мідяк.
VІІІ (XIV)
Душі не продавала за мідяк,
А лікувала кішок в підворіттях.
Не підсипала недругам миш’як,
Підживлювала добривом суцвіття.
Трималася душею за кістяк
Родини не лише до повноліття.
Вона мені світила, мов маяк,
Осяйно у бентежнім лихолітті.
В її обіймах, наче в сяйві рамп
В театрі італійського Ла Скала.
Та від трагікомедій аж до драм
Минулі спогади у серці – жала.
Їх не виймала із синюшних травм,
Сполохані думки не відпускала.
ІX (XIV)
Сполохані думки не відпускала,
Не забувала звідки родом, й де
Моє казково-світле задзеркалля.
Тече масним молозивом з грудей.
Там залишилася цнотлива кала –
Світ обійду, та не знайду ніде.
На скелях мрій лиха біда спіткала,
Вже шовкопряд густий туман пряде.
На цвинтарі стоять хрести гранітні –
Вартують домовин кістляву плоть.
Так хочеться душею відігрітись,
Щоб все довкола знову ожило.
Минуле не відпустиш з серця кліті,
Неначе голубочків у зело.
X (XIV)
Неначе голубочків у зело –
Я не звільняла із душі в’язниці.
На волю поривались напролом
Ті спогади, щоб в сонці розчинитись.
Опіній віроломний Аквілон*,
Немов закуті в ланцюги синиці,
Приборкувала чарівним жезло́м,
Щоб у сльозах печалі не втопиться.
Минуле ластиком не витреш з дум.
Шукала у мережі ідеалу,
Та необачних б’є електрострум –
Сама свою планиду обирала,
Собі на муку, світові на глум.
Тупила в бур’янах залізні рала.
_________
Аквілон* – холодний вітер
XІ (XIV)
Тупила в бур’янах залізні рала,
Бувало проти течії пливла,
На паперті снаги сльозу ковтала,
Як серце поглинала темна мла.
Не раз від горя руки опускала,
З небес на тім’я сипалась зола.
Та несподівано ясним опалом
Моя зоря у небесах зійшла.
Тепер хвалу трубили лицеміри,
У лестощі їх раптом понесло.
Перемагає той, хто в себе вірить, –
Коней рятує від біди галоп.
Не всім щастило вибратися з прірви,
На довгій ниві безліч полягло.
ХІІ (XIV)
На довгій ниві безліч полягло,
Один – звитяжно, інший – від одчаю
А декого пожер лихий Циклоп* –
До старості не кожен доживає.
Марнує брость буття калейдоскоп.
Лише любов оздоби не втрачає.
Не зраджує коханню Ланселот**,
Крізь мури мчить з долини неокраю.
І я люблю, допоки ще живу.
Нарешті я жар-птицю наздогнала.
Хай небо ронить сльози в кропиву,
Збирає в жмені пелюстки фіалок.
Лелію втішне щастя наяву,
Хоч інколи для світу горя мало.
_________
Циклоп* – людожер з одним оком
Ланселот ** – вірний лицар кохання
ХІІІ (XIV)
Хоч інколи для світу горя мало.
Бентежать серце: сакура гнучка,
Пахучих трав зелене покривало,
В квітчастім полі – золота ріка.
Вже серце у гаях заколисала
Поезія Шевченка і Франка.
Пегас несеться по долині чвалом,
У небесах мелодія дзвінка!
Природі роздає святе причастя
Купави день, не шкода позолот.
За світло в душах Господом воздасться.
Над цвітом комашиння загуло.
Весна прийшла з надією на щастя,
Розбилося зими холодне скло.
ХІV (XIV)
Розбилося зими холодне скло,
Любов розквітла мальвами на грядці.
Травневе сонце в лузі припекло
І розтопилось у сльозі гарячій.
Ллє з неба абрикосовий сироп
На дім, садок і гойдалку дитячу.
Вдивляється небесний телескоп
У різнобарвний краєвид тремтяче.
Сканує день – блакитна висота,
Повсюди палахтять бузки махрові.
Ти стороною, пташе, не літай,
Коханий мій лелеко пелюстковий.
Цілує світ в кармінові вуста –
Дай золотитись у твоїй любові!
Магістрал (XIV)
Дай золотитись у твоїй любові!
В багнюці грузнула, крихких снігах.
І врунилася в котиках вербових,
Несла суму на згорблених плечах.
Колола пальці об голки соснові,
Плекала долю на семи вітрах,
І відділяла зерня від полови,
Душі не продавала за мідяк.
Сполохані думки не відпускала,
Неначе голубочків у зело.
Тупила в бур’янах залізні рала.
На довгій ниві безліч полягло,
Хоч інколи для світу горя мало –
Розбилося зими холодне скло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сповідь — чотирнадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
"Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться –
У мене жодних претензій нема
До Долі – моєї обраниці."
(Ліна Костенко)
ЧОТИРНАДЦЯТИЙ ВІНОК
СПОВІДЬ
І (XIV)
Дай золотитись у твоїй любові
Трояндою, коханий. Тільки ти
Для мене сяєш сонцем у розмові,
Заповнюєш провалля пустоти.
До тебе завше йду, немов на сповідь,
Тікаючи від смути самоти.
Ти – мрії теракотові, цукрові.
Світи для мене, зоряно світи!
Бо я загину від хандри і туги,
Збираючи пергу* на стелажах.
В жури нема ні ворога, ні друга,
Самотина в душі – постійний жах.
Не раз в житті спіткалась недолуго,
В багнюці грузнула, крихких снігах.
_________
Перга* – пилок, що збирають бджоли
ІІ (XIV)
В багнюці грузнула, в крихких снігах.
Слабкі лиш кидались на допомогу.
Не йшла по трупах і чужих слідах,
Не оббивала недругів пороги.
Лиш перед небом й Господом в боргах,
(Не завше віддавала серце Богу.)
Літала птахою у міражах
І лікувала душу віршем вбогим.
Вовчицею я вила уночі,
На місяць молодий, іще бідовий.
Губила у перелісках ключі,
Не укладала з дідьками умови.
Плекала непогожих днів плачі
І врунилася в котиках вербових.
ІІІ (XIV)
І врунилася в котиках вербових
На чистих сходинах у Божий храм.
Не брала участь в позовах судових,
Хоч не була у злагоді з життям.
Не так багато в долі днів святкових,
У райський диво-сад відкритих брам.
То громовиця спалахне раптово,
А то засяє сонях в небесах.
Мінливість неба нас дивує завше,
Світ змінює обличчя на очах.
Та кожен сподівається на краще,
Коли обійстя тоне в реп’яхах.
До рідної землі, в сльозах припавши,
Несла суму на згорблених плечах.
ІV (XIV)
Несла суму на згорблених плечах
І розуміла, що бувало й гірше.
Трагедії минають, злидні, крах,
І літепла пора – найзолотіша.
Зневіра – жереб скигліїв, невдах.
В свої можливості ураз повірте!
І птаха робить в небо перший змах,
Аби розправити крило в повітрі.
Та тягнемось губами до води,
Як мучить спрага – відчуваєм вбогість.
Не може світ уникнути сльоти,
Бо горю не властива веселковість.
Теж плакала від болю і біди,
Колола пальці об голки соснові.
V (XIV)
Колола пальці об голки соснові,
Редагувала зошити старі.
В них розставляла знаки розділові,
Гасила на світанку ліхтарі.
Не надсилала в чати злі, нервові,
Принизливо брудні – коментарі.
Поети теж безшкірі, сивочолі,
Та виснажені, наче шахтарі.
І сумніви буває серце крають –
Далеко в небесах блакитний птах.
У полум’ї поезії згораю.
Куди ж мене веде тернистий шлях?
Я наодинці у травневім гаю
Плекала долю на семи вітрах.
VІ (XIV)
Плекала долю на семи вітрах,
Благала в Бога мудрощів глибинних.
Шукала бригантини у морях,
Коралові рапани в шумовинні.
Знаходила, на жаль, скорботний прах
У цинковій, холодній домовині.
Не раз заносило на віражах
І потрапляла в пазурі звірині.
Хто ризикує, той шампанське п’є.
Підкорюють Тибет – шибайголови.
Життя теж ставить на зеро круп’є,
Та спершу чорну фішку хтось замовив.
Я рятувала з лиха будь-чиє
І відділяла зерня від полови.
VІІ (XIV)
І відділяла зерня від полови,
Й саджала на узбіччях аличу.
Господь в благословенні не відмовив,
Та ще коли до нього долечу,
Зали́шивши в снігах дірявий човен,
Задувши назавжди життя свічу.
Випещувала пуп’янки квіткові
І гаптувала зорями парчу.
Я роздавала з милости готівку
І не чекала від людей подяк.
Шкода, що батьківську пусту домівку
Здалека доглядала хтозна-як.
Шовковицю топтала на бруківках,
Душі не продавала за мідяк.
VІІІ (XIV)
Душі не продавала за мідяк,
А лікувала кішок в підворіттях.
Не підсипала недругам миш’як,
Підживлювала добривом суцвіття.
Трималася душею за кістяк
Родини не лише до повноліття.
Вона мені світила, мов маяк,
Осяйно у бентежнім лихолітті.
В її обіймах, наче в сяйві рамп
В театрі італійського Ла Скала.
Та від трагікомедій аж до драм
Минулі спогади у серці – жала.
Їх не виймала із синюшних травм,
Сполохані думки не відпускала.
ІX (XIV)
Сполохані думки не відпускала,
Не забувала звідки родом, й де
Моє казково-світле задзеркалля.
Тече масним молозивом з грудей.
Там залишилася цнотлива кала –
Світ обійду, та не знайду ніде.
На скелях мрій лиха біда спіткала,
Вже шовкопряд густий туман пряде.
На цвинтарі стоять хрести гранітні –
Вартують домовин кістляву плоть.
Так хочеться душею відігрітись,
Щоб все довкола знову ожило.
Минуле не відпустиш з серця кліті,
Неначе голубочків у зело.
X (XIV)
Неначе голубочків у зело –
Я не звільняла із душі в’язниці.
На волю поривались напролом
Ті спогади, щоб в сонці розчинитись.
Опіній віроломний Аквілон*,
Немов закуті в ланцюги синиці,
Приборкувала чарівним жезло́м,
Щоб у сльозах печалі не втопиться.
Минуле ластиком не витреш з дум.
Шукала у мережі ідеалу,
Та необачних б’є електрострум –
Сама свою планиду обирала,
Собі на муку, світові на глум.
Тупила в бур’янах залізні рала.
_________
Аквілон* – холодний вітер
XІ (XIV)
Тупила в бур’янах залізні рала,
Бувало проти течії пливла,
На паперті снаги сльозу ковтала,
Як серце поглинала темна мла.
Не раз від горя руки опускала,
З небес на тім’я сипалась зола.
Та несподівано ясним опалом
Моя зоря у небесах зійшла.
Тепер хвалу трубили лицеміри,
У лестощі їх раптом понесло.
Перемагає той, хто в себе вірить, –
Коней рятує від біди галоп.
Не всім щастило вибратися з прірви,
На довгій ниві безліч полягло.
ХІІ (XIV)
На довгій ниві безліч полягло,
Один – звитяжно, інший – від одчаю
А декого пожер лихий Циклоп* –
До старості не кожен доживає.
Марнує брость буття калейдоскоп.
Лише любов оздоби не втрачає.
Не зраджує коханню Ланселот**,
Крізь мури мчить з долини неокраю.
І я люблю, допоки ще живу.
Нарешті я жар-птицю наздогнала.
Хай небо ронить сльози в кропиву,
Збирає в жмені пелюстки фіалок.
Лелію втішне щастя наяву,
Хоч інколи для світу горя мало.
_________
Циклоп* – людожер з одним оком
Ланселот ** – вірний лицар кохання
ХІІІ (XIV)
Хоч інколи для світу горя мало.
Бентежать серце: сакура гнучка,
Пахучих трав зелене покривало,
В квітчастім полі – золота ріка.
Вже серце у гаях заколисала
Поезія Шевченка і Франка.
Пегас несеться по долині чвалом,
У небесах мелодія дзвінка!
Природі роздає святе причастя
Купави день, не шкода позолот.
За світло в душах Господом воздасться.
Над цвітом комашиння загуло.
Весна прийшла з надією на щастя,
Розбилося зими холодне скло.
ХІV (XIV)
Розбилося зими холодне скло,
Любов розквітла мальвами на грядці.
Травневе сонце в лузі припекло
І розтопилось у сльозі гарячій.
Ллє з неба абрикосовий сироп
На дім, садок і гойдалку дитячу.
Вдивляється небесний телескоп
У різнобарвний краєвид тремтяче.
Сканує день – блакитна висота,
Повсюди палахтять бузки махрові.
Ти стороною, пташе, не літай,
Коханий мій лелеко пелюстковий.
Цілує світ в кармінові вуста –
Дай золотитись у твоїй любові!
Магістрал (XIV)
Дай золотитись у твоїй любові!
В багнюці грузнула, крихких снігах.
І врунилася в котиках вербових,
Несла суму на згорблених плечах.
Колола пальці об голки соснові,
Плекала долю на семи вітрах,
І відділяла зерня від полови,
Душі не продавала за мідяк.
Сполохані думки не відпускала,
Неначе голубочків у зело.
Тупила в бур’янах залізні рала.
На довгій ниві безліч полягло,
Хоч інколи для світу горя мало –
Розбилося зими холодне скло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію