Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.12
00:05
Хоч ниє душа, як оголений нерв —
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
2026.01.11
18:18
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
2026.01.11
17:40
Сидить хлопчак в селі на лавці біля хати.
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
2026.01.11
17:26
Кажуть: є країна
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
2026.01.11
14:23
Ніч була темна. Місяц, хоч зійшов
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
2026.01.11
13:38
автор Артур Курдіновський
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
2026.01.11
11:23
Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
2026.01.11
06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..)
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван
2026.01.10
22:48
Із Леоніда Сергєєва
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
2026.01.10
21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
2026.01.10
19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій.
АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви
2026.01.10
10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.
Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,
2026.01.10
09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?
І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —
2026.01.10
01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,
2026.01.10
00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста.
У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка
2026.01.09
21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Дилема
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дилема
Справжні нетлінні мощі - у динозаврів! Не вірите? То сходіть до природничого музею і подивіться на кістяк диплодока. Надпис свідчить, що йому 150 мільйонів років!
А оце був у печерах Києво-Печерської лаври. Дивився на мощі святих. Найстарішим - тисячу років. Це ж що виходить? Що нетлінні кістки динозаврів у півтора мільйона разів святіші?
Питаю у свого друга - архімандрита про цю дилему. Він якраз вареника дожовував. Той як почув мої розумування - ледь не удавився.
- Йолопе! Та хто ж міряє святість нетлінних мощей роками?
- А чим їх міряють? - спантеличено питаю Онуфрія.
- Божою благодаттю, яку вони мають, силою зцілення травм душевних та фізичних і святістю.
- А як визначити - святі мощі чи ні? Є якийсь прилад? Спектрограф якийсь чи адронний колайдер...
Гепнув спересердя святий отець ложкою по моєму лобі і гавкнув:
- Немає такого приладу! Святість вимірюється вчинками святої людини та вірою в Бога! От ти в нього віруєш?
- Наче вірую,- відповів затинаючись.
- У тому й річ, що "наче". А треба вірити люто, без жодних сумнівів. І Святе письмо виконувати точно, без жодних запитань. Зрозумів?
- Зрозумів, панотче. Але одна заковика: я обрізатися не хочу.
- Так не обрізайся!
- Але ж у Біблії написано, що "тільки обрізаний має право здійснити пасхальне жертвоприношення". А необрізані - це святотатці, що не дотримуються настанов Святого письма. Найкраще це робити першого січня, у Новорічну ніч, як це зробив Ісус Христос. До речі, саме тому ми і святкуємо Новий рік 1 січня. Хоча більшість людей про це не здогадується.
Архімандрит ухопив мене за бороду і дав щигля. Потім трохи заспокоївся і каже:
- Твоя голова - дупло з тарганами. І ніякого порядку. Говорити з тобою - марна справа. Тому годі теревенити, продовжиму трапезу.
Аби трохи підлеститися - дістав з підвалу хамон, який нам подарував за книжку "Сповідь вогнептаха" очільник офісу Президента Андрій Єрмак. Він жодної книги, написаної мною, не пропускає. Навіть Зеленському щодня читає з неї вірші, аби той досконало опанував українську мову.
А хамон знаменитий! Свинка непроста. Два роки її випасали в Піренейських дубових дібровах елітні свинопаси, щовечора розминали руками натруджені ноги вухатої красуні управні масажисти-м'ясники, робили ще й масаж живота, аби жолуді краще засвоювалися. А як прирізали - рік вимочували у морській воді, сушили, натирали ароматичними маслами. Це вам не сало з кабана, якого виростив сусід Микола на картоплі та буряках. І ціна такої піренейської свинки-маргаринки захмарна. Думав, зробити жінці подарунок на Різдво, побалувати її екзотикою. Аж ні - доводиться зхарчити настоятелю монастиря, аби той не розсердився та не наклав анафему.
Як побачив панотець хамона - аж засвітився від радості!
- А наливка є?
- Звичайно!
- Наливай, грішний, бо така божествення їжа потребує збадьорливого напою.
Аж тут бац! - жінка в хату!
Побачила священника, свинячу ногу на столі, склала два плюс два і лагідно привіталася.
- Сідай, дружинонько золота,- кажу благовірній.- Ось, я й ослінчика ще одного приніс...
Їли ми ту свинячу ногу наввипередки. Я ледь устигав зістругувати соковиті шматочки. Аж коли залишився один відполірований мослак - апетит згас, мов жарини в грубі. Недопиту пляшку архімандрит прихопив з собою і чкурнув спати, а я зажурився. Кажу жінці:
- Хотів зробити тобі подарунок на свято, але довелося йти на жертву.
- Знаю, мій муже. Я здогадалася. Не печальтся, ти зробив мені празник. Потішив мою душу увагою. Та й пузі приємно бурчить, чуєш? Але усе ж розкажи - чому мусив Онуфрію робити аж таку панську вечерю?
- Та питав його про дещо, в він розсердився.
-Ану розказуй!
Розказав. Думав, що жінка вухо відкрутить. А вона...розреготалася!
Годину слухав її сміх, доки не заснула у мене на грудях
А мене сон не бере, все думу думаю. Яку, запитаєте ви. Сурйозну. От якщо архімандрит з'їв мнясо з ноги рохлі, то частина святої благодаті уливається в свинячий кістяк чи ні? Якщо уливається, то чи варто зробити сухий склеп і скласти туди мощі з'їденої тваринки на зберігання, чи не мудрувати і подарувати мослак цюцькові, який сидить біля хати і принюхується, що там жували господарі. Бачте, яке складне питання, з цим жартувати не можна.
Глупої ночі, під клунею, завив шобтиздох Сірко. І так його стало жаль, що не витримав: тихо устав з ліжка, ухопив під пахву костомаху та в одних трусах вийшов надвір. Пес стояв біля ніг та привітно вихляв хвостом.
- На ось,- кажу собаці, устромивши в його пашу свинячі мощі.- Їж, поправляйся. Не варто, аби кістки без діла лежали бозна-де. Хай потішить божа твар черево халявним кальцієм.
А ви як гадаєте, друзі,- правильно я учинив чи согрішив?
05.01.2022р.
.
А оце був у печерах Києво-Печерської лаври. Дивився на мощі святих. Найстарішим - тисячу років. Це ж що виходить? Що нетлінні кістки динозаврів у півтора мільйона разів святіші?
Питаю у свого друга - архімандрита про цю дилему. Він якраз вареника дожовував. Той як почув мої розумування - ледь не удавився.
- Йолопе! Та хто ж міряє святість нетлінних мощей роками?
- А чим їх міряють? - спантеличено питаю Онуфрія.
- Божою благодаттю, яку вони мають, силою зцілення травм душевних та фізичних і святістю.
- А як визначити - святі мощі чи ні? Є якийсь прилад? Спектрограф якийсь чи адронний колайдер...
Гепнув спересердя святий отець ложкою по моєму лобі і гавкнув:
- Немає такого приладу! Святість вимірюється вчинками святої людини та вірою в Бога! От ти в нього віруєш?
- Наче вірую,- відповів затинаючись.
- У тому й річ, що "наче". А треба вірити люто, без жодних сумнівів. І Святе письмо виконувати точно, без жодних запитань. Зрозумів?
- Зрозумів, панотче. Але одна заковика: я обрізатися не хочу.
- Так не обрізайся!
- Але ж у Біблії написано, що "тільки обрізаний має право здійснити пасхальне жертвоприношення". А необрізані - це святотатці, що не дотримуються настанов Святого письма. Найкраще це робити першого січня, у Новорічну ніч, як це зробив Ісус Христос. До речі, саме тому ми і святкуємо Новий рік 1 січня. Хоча більшість людей про це не здогадується.
Архімандрит ухопив мене за бороду і дав щигля. Потім трохи заспокоївся і каже:
- Твоя голова - дупло з тарганами. І ніякого порядку. Говорити з тобою - марна справа. Тому годі теревенити, продовжиму трапезу.
Аби трохи підлеститися - дістав з підвалу хамон, який нам подарував за книжку "Сповідь вогнептаха" очільник офісу Президента Андрій Єрмак. Він жодної книги, написаної мною, не пропускає. Навіть Зеленському щодня читає з неї вірші, аби той досконало опанував українську мову.
А хамон знаменитий! Свинка непроста. Два роки її випасали в Піренейських дубових дібровах елітні свинопаси, щовечора розминали руками натруджені ноги вухатої красуні управні масажисти-м'ясники, робили ще й масаж живота, аби жолуді краще засвоювалися. А як прирізали - рік вимочували у морській воді, сушили, натирали ароматичними маслами. Це вам не сало з кабана, якого виростив сусід Микола на картоплі та буряках. І ціна такої піренейської свинки-маргаринки захмарна. Думав, зробити жінці подарунок на Різдво, побалувати її екзотикою. Аж ні - доводиться зхарчити настоятелю монастиря, аби той не розсердився та не наклав анафему.
Як побачив панотець хамона - аж засвітився від радості!
- А наливка є?
- Звичайно!
- Наливай, грішний, бо така божествення їжа потребує збадьорливого напою.
Аж тут бац! - жінка в хату!
Побачила священника, свинячу ногу на столі, склала два плюс два і лагідно привіталася.
- Сідай, дружинонько золота,- кажу благовірній.- Ось, я й ослінчика ще одного приніс...
Їли ми ту свинячу ногу наввипередки. Я ледь устигав зістругувати соковиті шматочки. Аж коли залишився один відполірований мослак - апетит згас, мов жарини в грубі. Недопиту пляшку архімандрит прихопив з собою і чкурнув спати, а я зажурився. Кажу жінці:
- Хотів зробити тобі подарунок на свято, але довелося йти на жертву.
- Знаю, мій муже. Я здогадалася. Не печальтся, ти зробив мені празник. Потішив мою душу увагою. Та й пузі приємно бурчить, чуєш? Але усе ж розкажи - чому мусив Онуфрію робити аж таку панську вечерю?
- Та питав його про дещо, в він розсердився.
-Ану розказуй!
Розказав. Думав, що жінка вухо відкрутить. А вона...розреготалася!
Годину слухав її сміх, доки не заснула у мене на грудях
А мене сон не бере, все думу думаю. Яку, запитаєте ви. Сурйозну. От якщо архімандрит з'їв мнясо з ноги рохлі, то частина святої благодаті уливається в свинячий кістяк чи ні? Якщо уливається, то чи варто зробити сухий склеп і скласти туди мощі з'їденої тваринки на зберігання, чи не мудрувати і подарувати мослак цюцькові, який сидить біля хати і принюхується, що там жували господарі. Бачте, яке складне питання, з цим жартувати не можна.
Глупої ночі, під клунею, завив шобтиздох Сірко. І так його стало жаль, що не витримав: тихо устав з ліжка, ухопив під пахву костомаху та в одних трусах вийшов надвір. Пес стояв біля ніг та привітно вихляв хвостом.
- На ось,- кажу собаці, устромивши в його пашу свинячі мощі.- Їж, поправляйся. Не варто, аби кістки без діла лежали бозна-де. Хай потішить божа твар черево халявним кальцієм.
А ви як гадаєте, друзі,- правильно я учинив чи согрішив?
05.01.2022р.
.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
