Справжні нетлінні мощі - у динозаврів! Не вірите? То сходіть до природничого музею і подивіться на кістяк диплодока. Надпис свідчить, що йому 150 мільйонів років!
А оце був у печерах Києво-Печерської лаври. Дивився на мощі святих. Найстарішим - тисячу років. Це ж що виходить? Що нетлінні кістки динозаврів у півтора мільйона разів святіші?
Питаю у свого друга - архімандрита про цю дилему. Він якраз вареника дожовував. Той як почув мої розумування - ледь не удавився.
- Йолопе! Та хто ж міряє святість нетлінних мощей роками?
- А чим їх міряють? - спантеличено питаю Онуфрія.
- Божою благодаттю, яку вони мають, силою зцілення травм душевних та фізичних і святістю.
- А як визначити - святі мощі чи ні? Є якийсь прилад? Спектрограф якийсь чи адронний колайдер...
Гепнув спересердя святий отець ложкою по моєму лобі і гавкнув:
- Немає такого приладу! Святість вимірюється вчинками святої людини та вірою в Бога! От ти в нього віруєш?
- Наче вірую,- відповів затинаючись.
- У тому й річ, що "наче". А треба вірити люто, без жодних сумнівів. І Святе письмо виконувати точно, без жодних запитань. Зрозумів?
- Зрозумів, панотче. Але одна заковика: я обрізатися не хочу.
- Так не обрізайся!
- Але ж у Біблії написано, що "тільки обрізаний має право здійснити пасхальне жертвоприношення". А необрізані - це святотатці, що не дотримуються настанов Святого письма. Найкраще це робити першого січня, у Новорічну ніч, як це зробив Ісус Христос. До речі, саме тому ми і святкуємо Новий рік 1 січня. Хоча більшість людей про це не здогадується.
Архімандрит ухопив мене за бороду і дав щигля. Потім трохи заспокоївся і каже:
- Твоя голова - дупло з тарганами. І ніякого порядку. Говорити з тобою - марна справа. Тому годі теревенити, продовжиму трапезу.
Аби трохи підлеститися - дістав з підвалу хамон, який нам подарував за книжку "Сповідь вогнептаха" очільник офісу Президента Андрій Єрмак. Він жодної книги, написаної мною, не пропускає. Навіть Зеленському щодня читає з неї вірші, аби той досконало опанував українську мову.
А хамон знаменитий! Свинка непроста. Два роки її випасали в Піренейських дубових дібровах елітні свинопаси, щовечора розминали руками натруджені ноги вухатої красуні управні масажисти-м'ясники, робили ще й масаж живота, аби жолуді краще засвоювалися. А як прирізали - рік вимочували у морській воді, сушили, натирали ароматичними маслами. Це вам не сало з кабана, якого виростив сусід Микола на картоплі та буряках. І ціна такої піренейської свинки-маргаринки захмарна. Думав, зробити жінці подарунок на Різдво, побалувати її екзотикою. Аж ні - доводиться зхарчити настоятелю монастиря, аби той не розсердився та не наклав анафему.
Як побачив панотець хамона - аж засвітився від радості!
- А наливка є?
- Звичайно!
- Наливай, грішний, бо така божествення їжа потребує збадьорливого напою.
Аж тут бац! - жінка в хату!
Побачила священника, свинячу ногу на столі, склала два плюс два і лагідно привіталася.
- Сідай, дружинонько золота,- кажу благовірній.- Ось, я й ослінчика ще одного приніс...
Їли ми ту свинячу ногу наввипередки. Я ледь устигав зістругувати соковиті шматочки. Аж коли залишився один відполірований мослак - апетит згас, мов жарини в грубі. Недопиту пляшку архімандрит прихопив з собою і чкурнув спати, а я зажурився. Кажу жінці:
- Хотів зробити тобі подарунок на свято, але довелося йти на жертву.
- Знаю, мій муже. Я здогадалася. Не печальтся, ти зробив мені празник. Потішив мою душу увагою. Та й пузі приємно бурчить, чуєш? Але усе ж розкажи - чому мусив Онуфрію робити аж таку панську вечерю?
- Та питав його про дещо, в він розсердився.
-Ану розказуй!
Розказав. Думав, що жінка вухо відкрутить. А вона...розреготалася!
Годину слухав її сміх, доки не заснула у мене на грудях
А мене сон не бере, все думу думаю. Яку, запитаєте ви. Сурйозну. От якщо архімандрит з'їв мнясо з ноги рохлі, то частина святої благодаті уливається в свинячий кістяк чи ні? Якщо уливається, то чи варто зробити сухий склеп і скласти туди мощі з'їденої тваринки на зберігання, чи не мудрувати і подарувати мослак цюцькові, який сидить біля хати і принюхується, що там жували господарі. Бачте, яке складне питання, з цим жартувати не можна.
Глупої ночі, під клунею, завив шобтиздох Сірко. І так його стало жаль, що не витримав: тихо устав з ліжка, ухопив під пахву костомаху та в одних трусах вийшов надвір. Пес стояв біля ніг та привітно вихляв хвостом.
- На ось,- кажу собаці, устромивши в його пашу свинячі мощі.- Їж, поправляйся. Не варто, аби кістки без діла лежали бозна-де. Хай потішить божа твар черево халявним кальцієм.
А ви як гадаєте, друзі,- правильно я учинив чи согрішив?
05.01.2022р.
.