Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
2026.02.23
12:23
Частину серця, зіроньку душі
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
2026.02.23
11:27
Я вийду на майдан, на велелюдний простір,
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Дилема
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дилема
Справжні нетлінні мощі - у динозаврів! Не вірите? То сходіть до природничого музею і подивіться на кістяк диплодока. Надпис свідчить, що йому 150 мільйонів років!
А оце був у печерах Києво-Печерської лаври. Дивився на мощі святих. Найстарішим - тисячу років. Це ж що виходить? Що нетлінні кістки динозаврів у півтора мільйона разів святіші?
Питаю у свого друга - архімандрита про цю дилему. Він якраз вареника дожовував. Той як почув мої розумування - ледь не удавився.
- Йолопе! Та хто ж міряє святість нетлінних мощей роками?
- А чим їх міряють? - спантеличено питаю Онуфрія.
- Божою благодаттю, яку вони мають, силою зцілення травм душевних та фізичних і святістю.
- А як визначити - святі мощі чи ні? Є якийсь прилад? Спектрограф якийсь чи адронний колайдер...
Гепнув спересердя святий отець ложкою по моєму лобі і гавкнув:
- Немає такого приладу! Святість вимірюється вчинками святої людини та вірою в Бога! От ти в нього віруєш?
- Наче вірую,- відповів затинаючись.
- У тому й річ, що "наче". А треба вірити люто, без жодних сумнівів. І Святе письмо виконувати точно, без жодних запитань. Зрозумів?
- Зрозумів, панотче. Але одна заковика: я обрізатися не хочу.
- Так не обрізайся!
- Але ж у Біблії написано, що "тільки обрізаний має право здійснити пасхальне жертвоприношення". А необрізані - це святотатці, що не дотримуються настанов Святого письма. Найкраще це робити першого січня, у Новорічну ніч, як це зробив Ісус Христос. До речі, саме тому ми і святкуємо Новий рік 1 січня. Хоча більшість людей про це не здогадується.
Архімандрит ухопив мене за бороду і дав щигля. Потім трохи заспокоївся і каже:
- Твоя голова - дупло з тарганами. І ніякого порядку. Говорити з тобою - марна справа. Тому годі теревенити, продовжиму трапезу.
Аби трохи підлеститися - дістав з підвалу хамон, який нам подарував за книжку "Сповідь вогнептаха" очільник офісу Президента Андрій Єрмак. Він жодної книги, написаної мною, не пропускає. Навіть Зеленському щодня читає з неї вірші, аби той досконало опанував українську мову.
А хамон знаменитий! Свинка непроста. Два роки її випасали в Піренейських дубових дібровах елітні свинопаси, щовечора розминали руками натруджені ноги вухатої красуні управні масажисти-м'ясники, робили ще й масаж живота, аби жолуді краще засвоювалися. А як прирізали - рік вимочували у морській воді, сушили, натирали ароматичними маслами. Це вам не сало з кабана, якого виростив сусід Микола на картоплі та буряках. І ціна такої піренейської свинки-маргаринки захмарна. Думав, зробити жінці подарунок на Різдво, побалувати її екзотикою. Аж ні - доводиться зхарчити настоятелю монастиря, аби той не розсердився та не наклав анафему.
Як побачив панотець хамона - аж засвітився від радості!
- А наливка є?
- Звичайно!
- Наливай, грішний, бо така божествення їжа потребує збадьорливого напою.
Аж тут бац! - жінка в хату!
Побачила священника, свинячу ногу на столі, склала два плюс два і лагідно привіталася.
- Сідай, дружинонько золота,- кажу благовірній.- Ось, я й ослінчика ще одного приніс...
Їли ми ту свинячу ногу наввипередки. Я ледь устигав зістругувати соковиті шматочки. Аж коли залишився один відполірований мослак - апетит згас, мов жарини в грубі. Недопиту пляшку архімандрит прихопив з собою і чкурнув спати, а я зажурився. Кажу жінці:
- Хотів зробити тобі подарунок на свято, але довелося йти на жертву.
- Знаю, мій муже. Я здогадалася. Не печальтся, ти зробив мені празник. Потішив мою душу увагою. Та й пузі приємно бурчить, чуєш? Але усе ж розкажи - чому мусив Онуфрію робити аж таку панську вечерю?
- Та питав його про дещо, в він розсердився.
-Ану розказуй!
Розказав. Думав, що жінка вухо відкрутить. А вона...розреготалася!
Годину слухав її сміх, доки не заснула у мене на грудях
А мене сон не бере, все думу думаю. Яку, запитаєте ви. Сурйозну. От якщо архімандрит з'їв мнясо з ноги рохлі, то частина святої благодаті уливається в свинячий кістяк чи ні? Якщо уливається, то чи варто зробити сухий склеп і скласти туди мощі з'їденої тваринки на зберігання, чи не мудрувати і подарувати мослак цюцькові, який сидить біля хати і принюхується, що там жували господарі. Бачте, яке складне питання, з цим жартувати не можна.
Глупої ночі, під клунею, завив шобтиздох Сірко. І так його стало жаль, що не витримав: тихо устав з ліжка, ухопив під пахву костомаху та в одних трусах вийшов надвір. Пес стояв біля ніг та привітно вихляв хвостом.
- На ось,- кажу собаці, устромивши в його пашу свинячі мощі.- Їж, поправляйся. Не варто, аби кістки без діла лежали бозна-де. Хай потішить божа твар черево халявним кальцієм.
А ви як гадаєте, друзі,- правильно я учинив чи согрішив?
05.01.2022р.
.
А оце був у печерах Києво-Печерської лаври. Дивився на мощі святих. Найстарішим - тисячу років. Це ж що виходить? Що нетлінні кістки динозаврів у півтора мільйона разів святіші?
Питаю у свого друга - архімандрита про цю дилему. Він якраз вареника дожовував. Той як почув мої розумування - ледь не удавився.
- Йолопе! Та хто ж міряє святість нетлінних мощей роками?
- А чим їх міряють? - спантеличено питаю Онуфрія.
- Божою благодаттю, яку вони мають, силою зцілення травм душевних та фізичних і святістю.
- А як визначити - святі мощі чи ні? Є якийсь прилад? Спектрограф якийсь чи адронний колайдер...
Гепнув спересердя святий отець ложкою по моєму лобі і гавкнув:
- Немає такого приладу! Святість вимірюється вчинками святої людини та вірою в Бога! От ти в нього віруєш?
- Наче вірую,- відповів затинаючись.
- У тому й річ, що "наче". А треба вірити люто, без жодних сумнівів. І Святе письмо виконувати точно, без жодних запитань. Зрозумів?
- Зрозумів, панотче. Але одна заковика: я обрізатися не хочу.
- Так не обрізайся!
- Але ж у Біблії написано, що "тільки обрізаний має право здійснити пасхальне жертвоприношення". А необрізані - це святотатці, що не дотримуються настанов Святого письма. Найкраще це робити першого січня, у Новорічну ніч, як це зробив Ісус Христос. До речі, саме тому ми і святкуємо Новий рік 1 січня. Хоча більшість людей про це не здогадується.
Архімандрит ухопив мене за бороду і дав щигля. Потім трохи заспокоївся і каже:
- Твоя голова - дупло з тарганами. І ніякого порядку. Говорити з тобою - марна справа. Тому годі теревенити, продовжиму трапезу.
Аби трохи підлеститися - дістав з підвалу хамон, який нам подарував за книжку "Сповідь вогнептаха" очільник офісу Президента Андрій Єрмак. Він жодної книги, написаної мною, не пропускає. Навіть Зеленському щодня читає з неї вірші, аби той досконало опанував українську мову.
А хамон знаменитий! Свинка непроста. Два роки її випасали в Піренейських дубових дібровах елітні свинопаси, щовечора розминали руками натруджені ноги вухатої красуні управні масажисти-м'ясники, робили ще й масаж живота, аби жолуді краще засвоювалися. А як прирізали - рік вимочували у морській воді, сушили, натирали ароматичними маслами. Це вам не сало з кабана, якого виростив сусід Микола на картоплі та буряках. І ціна такої піренейської свинки-маргаринки захмарна. Думав, зробити жінці подарунок на Різдво, побалувати її екзотикою. Аж ні - доводиться зхарчити настоятелю монастиря, аби той не розсердився та не наклав анафему.
Як побачив панотець хамона - аж засвітився від радості!
- А наливка є?
- Звичайно!
- Наливай, грішний, бо така божествення їжа потребує збадьорливого напою.
Аж тут бац! - жінка в хату!
Побачила священника, свинячу ногу на столі, склала два плюс два і лагідно привіталася.
- Сідай, дружинонько золота,- кажу благовірній.- Ось, я й ослінчика ще одного приніс...
Їли ми ту свинячу ногу наввипередки. Я ледь устигав зістругувати соковиті шматочки. Аж коли залишився один відполірований мослак - апетит згас, мов жарини в грубі. Недопиту пляшку архімандрит прихопив з собою і чкурнув спати, а я зажурився. Кажу жінці:
- Хотів зробити тобі подарунок на свято, але довелося йти на жертву.
- Знаю, мій муже. Я здогадалася. Не печальтся, ти зробив мені празник. Потішив мою душу увагою. Та й пузі приємно бурчить, чуєш? Але усе ж розкажи - чому мусив Онуфрію робити аж таку панську вечерю?
- Та питав його про дещо, в він розсердився.
-Ану розказуй!
Розказав. Думав, що жінка вухо відкрутить. А вона...розреготалася!
Годину слухав її сміх, доки не заснула у мене на грудях
А мене сон не бере, все думу думаю. Яку, запитаєте ви. Сурйозну. От якщо архімандрит з'їв мнясо з ноги рохлі, то частина святої благодаті уливається в свинячий кістяк чи ні? Якщо уливається, то чи варто зробити сухий склеп і скласти туди мощі з'їденої тваринки на зберігання, чи не мудрувати і подарувати мослак цюцькові, який сидить біля хати і принюхується, що там жували господарі. Бачте, яке складне питання, з цим жартувати не можна.
Глупої ночі, під клунею, завив шобтиздох Сірко. І так його стало жаль, що не витримав: тихо устав з ліжка, ухопив під пахву костомаху та в одних трусах вийшов надвір. Пес стояв біля ніг та привітно вихляв хвостом.
- На ось,- кажу собаці, устромивши в його пашу свинячі мощі.- Їж, поправляйся. Не варто, аби кістки без діла лежали бозна-де. Хай потішить божа твар черево халявним кальцієм.
А ви як гадаєте, друзі,- правильно я учинив чи согрішив?
05.01.2022р.
.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
