
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.17
11:13
А косо-око-лапих не приймає
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
2025.10.17
10:44
Вийшов друком альманах сучасної жіночої поезії "Розсипані зорі", 50 поетес.
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
2025.10.16
22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
2025.10.16
20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
2025.10.16
20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
2025.10.16
16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
2025.10.16
10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Козинець (2012) /
Проза
До світла!
Я стояв на зупинці й очікував машину, якою їхатиму до Києва. Але не міг ні про що інше думати, окрім Насті. Про те, скільки мрій та планів вона не встигла втілити у життя, чи пізнала кохання, про що мріяла у свої сімнадцять років? Я хотів мати відповіді на питання, чи були-таки попередження й знаки долі, чи снилося їй щось перед тим, бо переконаний: про всі важливі радісні та сумні події життя нас завжди попереджає, заздалегідь до того готує. Або принаймні намагається підказати шлях, як запобігти біді, що насувається. Та от чи уважні ми до знаків і чи довіряємо інтуїції?
З розповідей очевидців було відомо лише те, що на ділянці дороги, де сталася аварія, тривав ремонт. Автівки курсували в обидва боки одною смугою, тимчасово поділеною жовтою розміткою. Був вечір, теплий вересневий вечір, коли приємно їхати з привідчиненими вікнами й насолоджуватися вечірньою свіжістю. Сутеніло, водії рухалися з увімкненими фарами, адаптуючи зір до штучного освітлення.
Якщо вірити тим, хто був на місці пригоди, водій Настиної автіки ніби-то заснув за кермом і на швидкості влетів у фуру, що їхала назустріч. На передньому сидінні біля водія сиділа його дівчина, а позаду нього — моя племінниця Настя. Настя й водій загинули миттєво. А дівчину швидка повезла до реанімації.
Досі не можу повірити у те, що сталося. Адже навіть якщо водій почав засинати, невже ніхто з пасажирів не звернув на це уваги? Проте запитати в тієї, що вижила, поки неможливо. Вона у вкрай тяжкому стані.
Через кляту бюрократію тіло Насті в Полтаві, звідки вона прямувала до батьків, в суботу матері не віддали. Сказали чекати понеділка. Тож бідній жінці нічого не лишалося, як з роздертим серцем повертатися в інше місто додому й чекати ще дві доби, коли можна буде зібрати всі необхідні підписи й забрати тіло для поховання.
Від спеки я сховався у тінь старої берези, що росла біля зупинки. Намагаючись якось відволіктися від тяжких думок, увімкнув аудіокнигу й дійсно дещо заспокоївся від приємного тембру диктора. Та не минуло й п’яти хвилин, як у мене на очах автівка на швидкості збила голуба, який пролітав над дорогою. Його тіло відкинуло на узбіччя. Махаючи крильми й хапаючи повітря, він в агонії ще кілька метрів зміг просунутися в мій бік і коли опинився майже під ногами, спробував ще раз змахнути крилами, перевернувся на спину й помер. Щойно розмірковував про знаки долі, а тут — таке! Я не знав, як реагувати. В мене був шок. Придився уважніше до птаха й таки мені здалося, що це молода голубка.
Тим часом автівка, якою ми їхатимемо до Києва, вже зупинилася біля мене. Ставлю речі в багажник, сідаю позаду водія. Настя теж сиділа за водієм! До речі, чомусь це вважається найбільш безпечним місцем. Але ж…
Вирушаємо. Намагаюся не думати зайвого, ковтаю подавлені сльози. Добре, що іншим пасажирам байдуже до мого настрою.
На якійсь ділянці дороги переїжджаємо на сусідню смугу через те, що й тут триває ремонт. Рухаємося вузькою смужкою асфальту, де курсують машини в обидва боки. Бачу, як хтось когось обганяє, поспішаючи. Мій водій, не зовсім цензурно, звертає увагу на це. А я радію від того, що сам він їде неквапно й уважно. Нам немає куди поспішати! Та й чи вартий той поспіх життя?
Прошу янголів бути сьогодні якомога уважнішими до нашого переміщення. Пробую далі слухати книгу. Згодом ловлю себе на думці, що абсолютно нічого не запам’ятав з почутого. Хвилин десять слухав книгу, а думав про своє.
Про що мені був знак із голубкою? Про те, що й на мене може чекати така доля на дорозі? Чи це відповідь про обставини смерті Насті? Схиляюся до того, що таким чином її душа дала відповідь на моє запитання, що ж сталося з ними в дорозі того вечора п’ятниці.
Ми їдемо. Незважаючи на спеку за вікном, у машині комфортна температура. Спасибі кондиціонеру! Відводжу погляд вбік, милуюся кукурудзяним полем, в якому стиглі качани чекають свого часу на збір урожаю. Помічаю над полем лелеку. Вона робить кілька кіл у повітрі й зникає з горизонту.
Я знову згадую голуба чи голубку, яка прибилася до моїх ніг на зупинці й тихо промовляю, дивлячись у безмежну синь:
— Лети, голубко, до світла! Лети, Насте, до рідних! Лети! Хай тобі буде затишно в райськім саду!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До світла!
з присвятою племінниці Анастасії
Сьогодні на мене чекала дорога. Та після того, що сталося цієї п’ятниці, їхати нікуди не хотілося. Почувався пригніченим і спустошеним. Різні думки лізли в голову, мов миші перед холодом в найменші щілини фундаменту, аби пережити зиму. Свідомість малювала страшні картини того, що може статися в дорозі.
Я стояв на зупинці й очікував машину, якою їхатиму до Києва. Але не міг ні про що інше думати, окрім Насті. Про те, скільки мрій та планів вона не встигла втілити у життя, чи пізнала кохання, про що мріяла у свої сімнадцять років? Я хотів мати відповіді на питання, чи були-таки попередження й знаки долі, чи снилося їй щось перед тим, бо переконаний: про всі важливі радісні та сумні події життя нас завжди попереджає, заздалегідь до того готує. Або принаймні намагається підказати шлях, як запобігти біді, що насувається. Та от чи уважні ми до знаків і чи довіряємо інтуїції?
З розповідей очевидців було відомо лише те, що на ділянці дороги, де сталася аварія, тривав ремонт. Автівки курсували в обидва боки одною смугою, тимчасово поділеною жовтою розміткою. Був вечір, теплий вересневий вечір, коли приємно їхати з привідчиненими вікнами й насолоджуватися вечірньою свіжістю. Сутеніло, водії рухалися з увімкненими фарами, адаптуючи зір до штучного освітлення.
Якщо вірити тим, хто був на місці пригоди, водій Настиної автіки ніби-то заснув за кермом і на швидкості влетів у фуру, що їхала назустріч. На передньому сидінні біля водія сиділа його дівчина, а позаду нього — моя племінниця Настя. Настя й водій загинули миттєво. А дівчину швидка повезла до реанімації.
Досі не можу повірити у те, що сталося. Адже навіть якщо водій почав засинати, невже ніхто з пасажирів не звернув на це уваги? Проте запитати в тієї, що вижила, поки неможливо. Вона у вкрай тяжкому стані.
Через кляту бюрократію тіло Насті в Полтаві, звідки вона прямувала до батьків, в суботу матері не віддали. Сказали чекати понеділка. Тож бідній жінці нічого не лишалося, як з роздертим серцем повертатися в інше місто додому й чекати ще дві доби, коли можна буде зібрати всі необхідні підписи й забрати тіло для поховання.
Від спеки я сховався у тінь старої берези, що росла біля зупинки. Намагаючись якось відволіктися від тяжких думок, увімкнув аудіокнигу й дійсно дещо заспокоївся від приємного тембру диктора. Та не минуло й п’яти хвилин, як у мене на очах автівка на швидкості збила голуба, який пролітав над дорогою. Його тіло відкинуло на узбіччя. Махаючи крильми й хапаючи повітря, він в агонії ще кілька метрів зміг просунутися в мій бік і коли опинився майже під ногами, спробував ще раз змахнути крилами, перевернувся на спину й помер. Щойно розмірковував про знаки долі, а тут — таке! Я не знав, як реагувати. В мене був шок. Придився уважніше до птаха й таки мені здалося, що це молода голубка.
Тим часом автівка, якою ми їхатимемо до Києва, вже зупинилася біля мене. Ставлю речі в багажник, сідаю позаду водія. Настя теж сиділа за водієм! До речі, чомусь це вважається найбільш безпечним місцем. Але ж…
Вирушаємо. Намагаюся не думати зайвого, ковтаю подавлені сльози. Добре, що іншим пасажирам байдуже до мого настрою.
На якійсь ділянці дороги переїжджаємо на сусідню смугу через те, що й тут триває ремонт. Рухаємося вузькою смужкою асфальту, де курсують машини в обидва боки. Бачу, як хтось когось обганяє, поспішаючи. Мій водій, не зовсім цензурно, звертає увагу на це. А я радію від того, що сам він їде неквапно й уважно. Нам немає куди поспішати! Та й чи вартий той поспіх життя?
Прошу янголів бути сьогодні якомога уважнішими до нашого переміщення. Пробую далі слухати книгу. Згодом ловлю себе на думці, що абсолютно нічого не запам’ятав з почутого. Хвилин десять слухав книгу, а думав про своє.
Про що мені був знак із голубкою? Про те, що й на мене може чекати така доля на дорозі? Чи це відповідь про обставини смерті Насті? Схиляюся до того, що таким чином її душа дала відповідь на моє запитання, що ж сталося з ними в дорозі того вечора п’ятниці.
Ми їдемо. Незважаючи на спеку за вікном, у машині комфортна температура. Спасибі кондиціонеру! Відводжу погляд вбік, милуюся кукурудзяним полем, в якому стиглі качани чекають свого часу на збір урожаю. Помічаю над полем лелеку. Вона робить кілька кіл у повітрі й зникає з горизонту.
Я знову згадую голуба чи голубку, яка прибилася до моїх ніг на зупинці й тихо промовляю, дивлячись у безмежну синь:
— Лети, голубко, до світла! Лети, Насте, до рідних! Лети! Хай тобі буде затишно в райськім саду!
2020
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію