
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Козинець (2012) /
Проза
До світла!
Я стояв на зупинці й очікував машину, якою їхатиму до Києва. Але не міг ні про що інше думати, окрім Насті. Про те, скільки мрій та планів вона не встигла втілити у життя, чи пізнала кохання, про що мріяла у свої сімнадцять років? Я хотів мати відповіді на питання, чи були-таки попередження й знаки долі, чи снилося їй щось перед тим, бо переконаний: про всі важливі радісні та сумні події життя нас завжди попереджає, заздалегідь до того готує. Або принаймні намагається підказати шлях, як запобігти біді, що насувається. Та от чи уважні ми до знаків і чи довіряємо інтуїції?
З розповідей очевидців було відомо лише те, що на ділянці дороги, де сталася аварія, тривав ремонт. Автівки курсували в обидва боки одною смугою, тимчасово поділеною жовтою розміткою. Був вечір, теплий вересневий вечір, коли приємно їхати з привідчиненими вікнами й насолоджуватися вечірньою свіжістю. Сутеніло, водії рухалися з увімкненими фарами, адаптуючи зір до штучного освітлення.
Якщо вірити тим, хто був на місці пригоди, водій Настиної автіки ніби-то заснув за кермом і на швидкості влетів у фуру, що їхала назустріч. На передньому сидінні біля водія сиділа його дівчина, а позаду нього — моя племінниця Настя. Настя й водій загинули миттєво. А дівчину швидка повезла до реанімації.
Досі не можу повірити у те, що сталося. Адже навіть якщо водій почав засинати, невже ніхто з пасажирів не звернув на це уваги? Проте запитати в тієї, що вижила, поки неможливо. Вона у вкрай тяжкому стані.
Через кляту бюрократію тіло Насті в Полтаві, звідки вона прямувала до батьків, в суботу матері не віддали. Сказали чекати понеділка. Тож бідній жінці нічого не лишалося, як з роздертим серцем повертатися в інше місто додому й чекати ще дві доби, коли можна буде зібрати всі необхідні підписи й забрати тіло для поховання.
Від спеки я сховався у тінь старої берези, що росла біля зупинки. Намагаючись якось відволіктися від тяжких думок, увімкнув аудіокнигу й дійсно дещо заспокоївся від приємного тембру диктора. Та не минуло й п’яти хвилин, як у мене на очах автівка на швидкості збила голуба, який пролітав над дорогою. Його тіло відкинуло на узбіччя. Махаючи крильми й хапаючи повітря, він в агонії ще кілька метрів зміг просунутися в мій бік і коли опинився майже під ногами, спробував ще раз змахнути крилами, перевернувся на спину й помер. Щойно розмірковував про знаки долі, а тут — таке! Я не знав, як реагувати. В мене був шок. Придився уважніше до птаха й таки мені здалося, що це молода голубка.
Тим часом автівка, якою ми їхатимемо до Києва, вже зупинилася біля мене. Ставлю речі в багажник, сідаю позаду водія. Настя теж сиділа за водієм! До речі, чомусь це вважається найбільш безпечним місцем. Але ж…
Вирушаємо. Намагаюся не думати зайвого, ковтаю подавлені сльози. Добре, що іншим пасажирам байдуже до мого настрою.
На якійсь ділянці дороги переїжджаємо на сусідню смугу через те, що й тут триває ремонт. Рухаємося вузькою смужкою асфальту, де курсують машини в обидва боки. Бачу, як хтось когось обганяє, поспішаючи. Мій водій, не зовсім цензурно, звертає увагу на це. А я радію від того, що сам він їде неквапно й уважно. Нам немає куди поспішати! Та й чи вартий той поспіх життя?
Прошу янголів бути сьогодні якомога уважнішими до нашого переміщення. Пробую далі слухати книгу. Згодом ловлю себе на думці, що абсолютно нічого не запам’ятав з почутого. Хвилин десять слухав книгу, а думав про своє.
Про що мені був знак із голубкою? Про те, що й на мене може чекати така доля на дорозі? Чи це відповідь про обставини смерті Насті? Схиляюся до того, що таким чином її душа дала відповідь на моє запитання, що ж сталося з ними в дорозі того вечора п’ятниці.
Ми їдемо. Незважаючи на спеку за вікном, у машині комфортна температура. Спасибі кондиціонеру! Відводжу погляд вбік, милуюся кукурудзяним полем, в якому стиглі качани чекають свого часу на збір урожаю. Помічаю над полем лелеку. Вона робить кілька кіл у повітрі й зникає з горизонту.
Я знову згадую голуба чи голубку, яка прибилася до моїх ніг на зупинці й тихо промовляю, дивлячись у безмежну синь:
— Лети, голубко, до світла! Лети, Насте, до рідних! Лети! Хай тобі буде затишно в райськім саду!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
До світла!
з присвятою племінниці Анастасії
Сьогодні на мене чекала дорога. Та після того, що сталося цієї п’ятниці, їхати нікуди не хотілося. Почувався пригніченим і спустошеним. Різні думки лізли в голову, мов миші перед холодом в найменші щілини фундаменту, аби пережити зиму. Свідомість малювала страшні картини того, що може статися в дорозі.
Я стояв на зупинці й очікував машину, якою їхатиму до Києва. Але не міг ні про що інше думати, окрім Насті. Про те, скільки мрій та планів вона не встигла втілити у життя, чи пізнала кохання, про що мріяла у свої сімнадцять років? Я хотів мати відповіді на питання, чи були-таки попередження й знаки долі, чи снилося їй щось перед тим, бо переконаний: про всі важливі радісні та сумні події життя нас завжди попереджає, заздалегідь до того готує. Або принаймні намагається підказати шлях, як запобігти біді, що насувається. Та от чи уважні ми до знаків і чи довіряємо інтуїції?
З розповідей очевидців було відомо лише те, що на ділянці дороги, де сталася аварія, тривав ремонт. Автівки курсували в обидва боки одною смугою, тимчасово поділеною жовтою розміткою. Був вечір, теплий вересневий вечір, коли приємно їхати з привідчиненими вікнами й насолоджуватися вечірньою свіжістю. Сутеніло, водії рухалися з увімкненими фарами, адаптуючи зір до штучного освітлення.
Якщо вірити тим, хто був на місці пригоди, водій Настиної автіки ніби-то заснув за кермом і на швидкості влетів у фуру, що їхала назустріч. На передньому сидінні біля водія сиділа його дівчина, а позаду нього — моя племінниця Настя. Настя й водій загинули миттєво. А дівчину швидка повезла до реанімації.
Досі не можу повірити у те, що сталося. Адже навіть якщо водій почав засинати, невже ніхто з пасажирів не звернув на це уваги? Проте запитати в тієї, що вижила, поки неможливо. Вона у вкрай тяжкому стані.
Через кляту бюрократію тіло Насті в Полтаві, звідки вона прямувала до батьків, в суботу матері не віддали. Сказали чекати понеділка. Тож бідній жінці нічого не лишалося, як з роздертим серцем повертатися в інше місто додому й чекати ще дві доби, коли можна буде зібрати всі необхідні підписи й забрати тіло для поховання.
Від спеки я сховався у тінь старої берези, що росла біля зупинки. Намагаючись якось відволіктися від тяжких думок, увімкнув аудіокнигу й дійсно дещо заспокоївся від приємного тембру диктора. Та не минуло й п’яти хвилин, як у мене на очах автівка на швидкості збила голуба, який пролітав над дорогою. Його тіло відкинуло на узбіччя. Махаючи крильми й хапаючи повітря, він в агонії ще кілька метрів зміг просунутися в мій бік і коли опинився майже під ногами, спробував ще раз змахнути крилами, перевернувся на спину й помер. Щойно розмірковував про знаки долі, а тут — таке! Я не знав, як реагувати. В мене був шок. Придився уважніше до птаха й таки мені здалося, що це молода голубка.
Тим часом автівка, якою ми їхатимемо до Києва, вже зупинилася біля мене. Ставлю речі в багажник, сідаю позаду водія. Настя теж сиділа за водієм! До речі, чомусь це вважається найбільш безпечним місцем. Але ж…
Вирушаємо. Намагаюся не думати зайвого, ковтаю подавлені сльози. Добре, що іншим пасажирам байдуже до мого настрою.
На якійсь ділянці дороги переїжджаємо на сусідню смугу через те, що й тут триває ремонт. Рухаємося вузькою смужкою асфальту, де курсують машини в обидва боки. Бачу, як хтось когось обганяє, поспішаючи. Мій водій, не зовсім цензурно, звертає увагу на це. А я радію від того, що сам він їде неквапно й уважно. Нам немає куди поспішати! Та й чи вартий той поспіх життя?
Прошу янголів бути сьогодні якомога уважнішими до нашого переміщення. Пробую далі слухати книгу. Згодом ловлю себе на думці, що абсолютно нічого не запам’ятав з почутого. Хвилин десять слухав книгу, а думав про своє.
Про що мені був знак із голубкою? Про те, що й на мене може чекати така доля на дорозі? Чи це відповідь про обставини смерті Насті? Схиляюся до того, що таким чином її душа дала відповідь на моє запитання, що ж сталося з ними в дорозі того вечора п’ятниці.
Ми їдемо. Незважаючи на спеку за вікном, у машині комфортна температура. Спасибі кондиціонеру! Відводжу погляд вбік, милуюся кукурудзяним полем, в якому стиглі качани чекають свого часу на збір урожаю. Помічаю над полем лелеку. Вона робить кілька кіл у повітрі й зникає з горизонту.
Я знову згадую голуба чи голубку, яка прибилася до моїх ніг на зупинці й тихо промовляю, дивлячись у безмежну синь:
— Лети, голубко, до світла! Лети, Насте, до рідних! Лети! Хай тобі буде затишно в райськім саду!
2020
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію