ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Дудар (1950) /
Проза
Із циклу: Будні відставника
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із циклу: Будні відставника
Кілька днів тому шановний мною, і не тільки мною, пан Михайло Маслій закинув у мою стрічку «Стрілецький романс», у виконанні Назарія Яремчука на слова Степана Галябарди. Пісня вразила до сліз. Усі дні підряд переслуховував десятки разів. Виписав слова, завчив мелодію, вник у глибінь виконання Назарія… ( відступлю)
У березні цього року планую у Вишгородському БК презентацію двох поетичних збірок. А як же без пісень, що, дарма півжиття заробляв співом? «Стрілецький романс» не випадково у стрічці… Не випадково. Поліз в нет, ну треба ж мінусовку хоч якусь? Ютуб вистрілює і Назарія, і якогось Володимира Вермінського. Мінус від Назарія - смішно. Вермінський тут як тут. Поїхали. Увімкнув… ага, проїхали: Ритм не той, мелодія не та. Блін… «Що за фігня?» - вмикаю ще раз. Мимо. Переслуховую Вермінського, може я щось наплутав? Музика Павла Зіброва… А чому Зіброва, її ж написав Остап Гавриш? «Почну спочатку» - думаю. Маґбук сердиться. Докопаюсь! Я такий… не скажу, що нервую, але істинна дорожче. Мелодії наче схожі. Мінусовка Вермінського летить в корзину. Не для мене. Вмикаю Назарія і Вермінського разом… Земля і небо. Слухаючи Назарія, відчуваєш як душа переноситься у світ страждань нашого народу, у його нездоланість, попри усяких спроб завоювань… Відчуваєш - у руках знамено, ведеш за собою у бій, готовий життя віддати… Позаду тебе не одне покоління… а сьогодні ти, твоя черга… Кожен склад вірша, мелодики пронизує. Без фальши, помпезности, шароварщини, і будь-якої дрібідєні… По-справжньому. Споріднено із моїм духом, моїм сприйняттям пісенно-авторського світу. Я мало прожив, всього навсього - сімдесят з гаком, але переспівав достатньо, щоб оцінити те, чи інше виконання. Усе, що накипіло, випалив у телефон… Михайло Маслій багато знає про музику, про лабухів від а до - я. Спів Вермінського вальсовий, нагадує нічні посиденьки біля річки, і коли вже все випите, переспіване, і одному із нас, але точно не мені, хочеться підвести нєкий заключний акорд перед сном - звучить пісня у подібному виконанні
Ех Павло, Павло… і куди ти встряг? А може тут Зібров і нідочого, як приший кобилі хвіст? Інтернет кишить подібним. Переспівують крадячи, ніяких посилань на авторство.У Зіброви і у Вермінського своя співпраця, свої слухачі, своя аудиторія. Я не маю нічого проти, їх музика, спів, тембра, тематика - не мої. Та і хто я такий? Але посягнути на унікальну пісню, на неперевершене виконання Назарія - тут щось є. Уявляю, як сидить він навпроти… Виказую усе, і про ледь помітний плагіат, і про переспів з пародійним домішком…
Лад з ним, з тим Зібровим. Все таки Народний…Тут же зв’язуюсь з Маслієм. Розпитую про Вермінського. Коротко, у кілька слів почув те, чого й очікував… Чувак то з Тернопільщини, але ж і я там колесив… Про це іншим разом. І коли я вже майже запокоївся, Михайло випалив: - Миколо не вимикайся, тримай слухавку… Проходить хвилина. «Цікаво, що він там задумав?» - і тут же здогадався, що між нами, посеред нас, знаходиться сам Остап Гавриш - автор, композитор, музикант, народний артист України… У трьох на одній лінії… Щось белькочу, перескакую з теми на тему… Радість переповнює усе тіло… Що там з моїм тиском - байдуже. А сьогодні ось так, запросто, без понтів, пафосу, на «ти» спілкуємось. Згадуємо спільних знайомих, філармонічні наші часи… Ну і Маслій - вже якось приєднав був до нашої розмови Ігоря Остапенка, який саме відвідував Тернопіль із Лос-Анджелеса (значуща постать серед лабухів Тернопільщини)…
Остап обіцяє вислати мінус. А дай, думаю, я все спочатку опишу: свій ейвфорічний настірій негативу і позитиву, пройдусь по оповіді, може когось скривдив, щось оминув, недобачив, а вже по закінченню передзвоню Остапу…
І ще: одне знаю, дві мелодії на один і той же вірш - справа дуже-дуже опасна. Тимпаче, після Назарія Яремчука, Остапа Гавриша. Невже Зібров, та і Вермінський цього не відчули?
Посткриптум - Мене це схвилювало, зачепило по-живому. Тільки й всього.
16-17. 01. 2022.
У березні цього року планую у Вишгородському БК презентацію двох поетичних збірок. А як же без пісень, що, дарма півжиття заробляв співом? «Стрілецький романс» не випадково у стрічці… Не випадково. Поліз в нет, ну треба ж мінусовку хоч якусь? Ютуб вистрілює і Назарія, і якогось Володимира Вермінського. Мінус від Назарія - смішно. Вермінський тут як тут. Поїхали. Увімкнув… ага, проїхали: Ритм не той, мелодія не та. Блін… «Що за фігня?» - вмикаю ще раз. Мимо. Переслуховую Вермінського, може я щось наплутав? Музика Павла Зіброва… А чому Зіброва, її ж написав Остап Гавриш? «Почну спочатку» - думаю. Маґбук сердиться. Докопаюсь! Я такий… не скажу, що нервую, але істинна дорожче. Мелодії наче схожі. Мінусовка Вермінського летить в корзину. Не для мене. Вмикаю Назарія і Вермінського разом… Земля і небо. Слухаючи Назарія, відчуваєш як душа переноситься у світ страждань нашого народу, у його нездоланість, попри усяких спроб завоювань… Відчуваєш - у руках знамено, ведеш за собою у бій, готовий життя віддати… Позаду тебе не одне покоління… а сьогодні ти, твоя черга… Кожен склад вірша, мелодики пронизує. Без фальши, помпезности, шароварщини, і будь-якої дрібідєні… По-справжньому. Споріднено із моїм духом, моїм сприйняттям пісенно-авторського світу. Я мало прожив, всього навсього - сімдесят з гаком, але переспівав достатньо, щоб оцінити те, чи інше виконання. Усе, що накипіло, випалив у телефон… Михайло Маслій багато знає про музику, про лабухів від а до - я. Спів Вермінського вальсовий, нагадує нічні посиденьки біля річки, і коли вже все випите, переспіване, і одному із нас, але точно не мені, хочеться підвести нєкий заключний акорд перед сном - звучить пісня у подібному виконанні
Ех Павло, Павло… і куди ти встряг? А може тут Зібров і нідочого, як приший кобилі хвіст? Інтернет кишить подібним. Переспівують крадячи, ніяких посилань на авторство.У Зіброви і у Вермінського своя співпраця, свої слухачі, своя аудиторія. Я не маю нічого проти, їх музика, спів, тембра, тематика - не мої. Та і хто я такий? Але посягнути на унікальну пісню, на неперевершене виконання Назарія - тут щось є. Уявляю, як сидить він навпроти… Виказую усе, і про ледь помітний плагіат, і про переспів з пародійним домішком…
Лад з ним, з тим Зібровим. Все таки Народний…Тут же зв’язуюсь з Маслієм. Розпитую про Вермінського. Коротко, у кілька слів почув те, чого й очікував… Чувак то з Тернопільщини, але ж і я там колесив… Про це іншим разом. І коли я вже майже запокоївся, Михайло випалив: - Миколо не вимикайся, тримай слухавку… Проходить хвилина. «Цікаво, що він там задумав?» - і тут же здогадався, що між нами, посеред нас, знаходиться сам Остап Гавриш - автор, композитор, музикант, народний артист України… У трьох на одній лінії… Щось белькочу, перескакую з теми на тему… Радість переповнює усе тіло… Що там з моїм тиском - байдуже. А сьогодні ось так, запросто, без понтів, пафосу, на «ти» спілкуємось. Згадуємо спільних знайомих, філармонічні наші часи… Ну і Маслій - вже якось приєднав був до нашої розмови Ігоря Остапенка, який саме відвідував Тернопіль із Лос-Анджелеса (значуща постать серед лабухів Тернопільщини)…
Остап обіцяє вислати мінус. А дай, думаю, я все спочатку опишу: свій ейвфорічний настірій негативу і позитиву, пройдусь по оповіді, може когось скривдив, щось оминув, недобачив, а вже по закінченню передзвоню Остапу…
І ще: одне знаю, дві мелодії на один і той же вірш - справа дуже-дуже опасна. Тимпаче, після Назарія Яремчука, Остапа Гавриша. Невже Зібров, та і Вермінський цього не відчули?
Посткриптум - Мене це схвилювало, зачепило по-живому. Тільки й всього.
16-17. 01. 2022.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію