Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже борги йому вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже борги йому вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Моя берегиня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моя берегиня
Ми з жінкою, звично, чаклували. Баба Гарбузиха сиділа зопрілим опеньком на дубовому стільці, закотивши очі під лоба. Хвороба у неї і справді була страшною: на носі вискочив чиряк. І такий болючий, що йой! А все тому, що її цюцько зі вдячності за індичу костомашку, яку всунула хазяйка в його пащу, облизав її шнопака. А вона не витерлася, пішла порати кабанів.
А дружина бубонить:
- На віск від усіх хвороб! Боже Свароже, і ти, Матінко Ладо! І ви, Боги Славні, на поміч мені станьте! Алатир ...
Задрижали вікна та двері у хаті, ляснула засувка у грубі, завив пес Рябко у буді, а кіт Жоржик стрибнув мені на руки і встромив голову під пахвину…
Не лякайтеся, дорогі читачі. Тут немає нічого особливого. Така процедура відбувається майже щодня. Чиряки на носі чи на сідницях після таких могутніх замовлянь розсмоктуються умить. Навіть чоловіки забувають усмоктувати оковиту! А це вже диво, яке ходіння по водах чи перетворення води у вино робить дитячими забавками.
Уляглися в ліжко. Ворушу жінку, підлещуюся. А вона:
- Ти думками не тут. Я ж відчуваю…
Першого березня 2014-го року пішов у військомат. Добровольцем…
На фронті не було берегинь. Ми не встигали навіть ховати своїх собратчиків,- так багато було трупів.
Я закам’янів. Зробився нечулою тетерею. Дві години відсидів за амбразурою - і в схрон. Попив чаю - і спати. За дві години – знову на чергування. І так щодня. Якщо пощастить. А якщо обстріли - очі відкриті постійно…
Це навіть утомою назвати неможливо. Якась гнітюча, липка безвихідь. І щодня вилазки на позиції.
Кажуть: «Лізь, шукай міни», - ти й лізеш.
А хто за тебе це зробить? Зеленський чи Порошенко? Навряд. В обох мільйонні рахунки в офшорах, там інші позиції.
У мене на ногах були не берці, а кеди, не маскхалат, а куплена в «Ашані» німецька роба працівника якогось військового складу. І дуже гарна. Якщо дивитися на неї в оптичний приціл, то, здається, наче це - кущик трави.
Воювали осьтак, місяців зо три. Допомоги було мінімум.
Перший залп російськими «Градами» упав за півкілометра від нас, перед позиціями. Потім була пауза, хвилин п'ять. А от друга…
Я очуняв у Київському військовому госпіталі. У неврології . Там лікарі бомбезні: витягують навіть трупи з домовин. Батько – голова неврології, син - заввідділенням. Сімейство Данчиних. Мабуть, теж мольфари, бо такі дива робили, що й Ісус Христос би здивувався. Мертвих оживляють. Десятками.
І я один з них…з мертвих. Які ожили.
А тепер строчу віршатка і оповідання. Ті, що в голові рояться. Як правило, дурниці усілякі.
Додому самотужки з госпіталя доїхати не зміг - привезла дружина на таксі. За тисячу гривень. Таксист сказав, що малувато до Тетерева. А жінка кинулася на водія, вчепилася в чуба і почала гризти. Таксист злякався і скинув сто гривень.
А позаминулого тижня я устав з ліжка і сказав:
- Не можу лежати. Уже все болить. Гірше кулі під дих.
- Гаразд,- відповіла дружина. - Бери кота Жоржика і йди ловити рибу.
Риби я наловив, це зрозуміло. І кіт наївся. Але, боюся, що знову почнеться війна, і мене відправлять бозна-куди. Можливо і на ті ж позиції, де я воював. І ніяка берегиня мене уже не спасе.
23.01.2022р.
А дружина бубонить:
- На віск від усіх хвороб! Боже Свароже, і ти, Матінко Ладо! І ви, Боги Славні, на поміч мені станьте! Алатир ...
Задрижали вікна та двері у хаті, ляснула засувка у грубі, завив пес Рябко у буді, а кіт Жоржик стрибнув мені на руки і встромив голову під пахвину…
Не лякайтеся, дорогі читачі. Тут немає нічого особливого. Така процедура відбувається майже щодня. Чиряки на носі чи на сідницях після таких могутніх замовлянь розсмоктуються умить. Навіть чоловіки забувають усмоктувати оковиту! А це вже диво, яке ходіння по водах чи перетворення води у вино робить дитячими забавками.
Уляглися в ліжко. Ворушу жінку, підлещуюся. А вона:
- Ти думками не тут. Я ж відчуваю…
Першого березня 2014-го року пішов у військомат. Добровольцем…
На фронті не було берегинь. Ми не встигали навіть ховати своїх собратчиків,- так багато було трупів.
Я закам’янів. Зробився нечулою тетерею. Дві години відсидів за амбразурою - і в схрон. Попив чаю - і спати. За дві години – знову на чергування. І так щодня. Якщо пощастить. А якщо обстріли - очі відкриті постійно…
Це навіть утомою назвати неможливо. Якась гнітюча, липка безвихідь. І щодня вилазки на позиції.
Кажуть: «Лізь, шукай міни», - ти й лізеш.
А хто за тебе це зробить? Зеленський чи Порошенко? Навряд. В обох мільйонні рахунки в офшорах, там інші позиції.
У мене на ногах були не берці, а кеди, не маскхалат, а куплена в «Ашані» німецька роба працівника якогось військового складу. І дуже гарна. Якщо дивитися на неї в оптичний приціл, то, здається, наче це - кущик трави.
Воювали осьтак, місяців зо три. Допомоги було мінімум.
Перший залп російськими «Градами» упав за півкілометра від нас, перед позиціями. Потім була пауза, хвилин п'ять. А от друга…
Я очуняв у Київському військовому госпіталі. У неврології . Там лікарі бомбезні: витягують навіть трупи з домовин. Батько – голова неврології, син - заввідділенням. Сімейство Данчиних. Мабуть, теж мольфари, бо такі дива робили, що й Ісус Христос би здивувався. Мертвих оживляють. Десятками.
І я один з них…з мертвих. Які ожили.
А тепер строчу віршатка і оповідання. Ті, що в голові рояться. Як правило, дурниці усілякі.
Додому самотужки з госпіталя доїхати не зміг - привезла дружина на таксі. За тисячу гривень. Таксист сказав, що малувато до Тетерева. А жінка кинулася на водія, вчепилася в чуба і почала гризти. Таксист злякався і скинув сто гривень.
А позаминулого тижня я устав з ліжка і сказав:
- Не можу лежати. Уже все болить. Гірше кулі під дих.
- Гаразд,- відповіла дружина. - Бери кота Жоржика і йди ловити рибу.
Риби я наловив, це зрозуміло. І кіт наївся. Але, боюся, що знову почнеться війна, і мене відправлять бозна-куди. Можливо і на ті ж позиції, де я воював. І ніяка берегиня мене уже не спасе.
23.01.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
