ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2022.12.09 18:56
Афродіта впала з висоти,
І її розбіглися харити.
Пригортаєш іншого вже ти,
О Боги, скажіть, як далі жити?!

Темні хмари збіглися сумні,
І жовтіють під очима кола.
Палко присягалася мені,

Сергій Губерначук
2022.12.09 18:51
Горлає невідоме дитинча
з акцентом невідомого фольклору,
бо ще ніхто ніколи не вивчав,
що – сльози немовлят у ранню пору?

Ридає сон з сусіднього вікна,
крізь яв на інший лад і бік скривившись;
чого воно? – без розуму, без дна,

Олександр Сушко
2022.12.09 18:30
Що буде, якщо релігійних фанатиків допустти до влади? Як уявлю товпи христолюбців з палаючими від праведного гніву очима, які вриваються до Верховної Ради та Офісу президента - втрачаю дар мови. Бо таких затятих у своїх переконаннях людей ще пошукати. Заг

Ігор Шоха
2022.12.09 17:16
ІІще біжу... то миля, то верста
і що не рік, то даленіє щастя,
але... якщо не упаду до ста,
піймаю даму жирової масті.

Вирулюю на фінішну пряму,
та не танцюю... як, буває, фраєр
і знаю, що по чому... і чому

Тетяна Левицька
2022.12.09 10:36
— Ховай від всіх свою любов,
як у подушку сльози,
мов таїну тих молитов,
що довіряєш Бозі,
бо щастя любить мовчазну
і безгомінну тишу —
рибиною на глибину
занурюйся все глибше.

Ніна Виноградська
2022.12.09 08:27
Приморожений ранок. Листопадова кава.
Пульт до рук і чекаєш із фронту новини.
Все сприймається гостро, тривожно й цікаво,
Що стосується змін у війні України.

Як там хлопці звільняють містечка і села,
Заважають сніги і невчасні морози?
Хоч країна

Ніна Виноградська
2022.12.09 08:24
Закінчує свій шлях цей листопад,
Іде у вічність день малий, осінній.
Весну чекає мій заснулий сад,
В якій віднайде знов своє спасіння.

І ти прийшла у той останній день
Із першим снігом і найпершим криком.
Звучала радість хором всіх пісень

Ніна Виноградська
2022.12.09 08:10
Коханий мій, цей синій небокрай
Сховав далеко всі мої тривоги.
А серце б’ється, молить: - Не віддай
Його війні! Чекають всі пороги

Тебе живого, рідного. Щемить
І плаче з болю синій цей світанок.
Колючий вітер он приніс умить

Віктор Кучерук
2022.12.09 06:08
В хаті холодно і темно,
Й тихо вже багато діб, –
Мов тяжке і неприємне
Хтось ураз докупи згріб.
Мов життя призупинилось
На безлюдді двох доріг,
І шукає Божа милість
Мій затоптаний поріг.

Микола Соболь
2022.12.09 05:59
Пора цікава – післязим’є,
ще не весна та вже струмок
схмеліла птаха зранку вип’є,
із печі ж тягнеться димок,
але тепер не в сизе небо,
а більше якось до землі
і радісно злітає щебет
у круговерті веремій.

Володимир Бойко
2022.12.09 01:39
Якби думки народжувалися у шлунку, живіт був би вище голови. Якби то кількість зробленого залежала від кількості з’їденого. Найкращі ті гриби, які не стали останніми. Найміцніший сон не у праведників, а у пияків. Найкраще плаває те, що не тоне

Козак Дума
2022.12.08 20:00
Темніє… Зорі в високості.
Темніє – сон іде у гості.
Темніє… Люди – у оселі.
Темніє – ніч ховає землю.

Євген Федчук
2022.12.08 16:24
Скажи, Якиме, ти ж козакував? –
Старі діди усілись на осонні
Під хатою. Здавалось, напівсонні.
Розімлілий дехто й очі закривав.
Щоб не заснути часом, то вели
Розмови про діла давно минулі,
Коли вони ще молодими були
Й багато чого різного могли.

Олександр Сушко
2022.12.08 15:55
Кошлате мудромисліє нині стало основою людського розумування про природу, кохання, бога, війни та миру. Тобто усе, що не має практичного застосування у повсякденному житті покрите товстим шаром таємничості і такої заплутаної, що годі знайти здоровий ґл

Ольга Олеандра
2022.12.08 15:24
Ця зима вже ніколи не скінчиться
може бути і так
А, можливо, це все нісенітниця
чи знак
Замуроване сонце все ж вижило
хто зна
Назбираємо дров, буде паливо
смішна

Юрій Гундарєв
2022.12.08 11:53
Есть пять имён в женской поэзии:
Лина, Белла, Марина, Леся и
одно особо, осанно -
Анна.

Автор: Юрий Гундарев
2022 год
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Українська поезія і проза
Останнім часом дружина почала помічати, що наша улюблена літературна група потихеньку перетворюється на релігійний гурток пошановувачів християнства. І тільки християнства!
Спробуйте написати хвалебну оду Єгові чи Аллаху - і ви миттєво отримаєте відмову в публікації. А наважтеся но сказати, що ви - атеїст!
Кум наважився, то його підстерегли любителі христової благодаті у темному коридорі Спілки письменників України та нагодували мордачами. Вереск стояв такий, що навіть з Офісу Президента прибігли охоронці допитуватися: що сталося в тихій лагуні художнього слова? Ледве вирвали покусаного кума з цупких лабет розгніваної пишучої братії та на ношах доправили до лікарні. А як ескулапи замазали зеленкою травмовані місця та вправили щелепу — послали мого нещасного родича до рабіолога, аби той зробив аналізи на наявність сказу та щеплення. Бо укуси були такими, наче то скажені собаки його покусали, а не поети. Чесне слово!
А я, здуру, написав хвалебну оду Дажбогові! Як мій допис з“явився в анонсі і досі не розумію. Мабуть, хтось автоматично схвалив, не прочитавши. І це було страшною помилкою.
- Щоб ти здох! - отакий був перший коментар під моїм віршем.
“Немає у тобі СПРАВЖНЬОЇ віри!” - оце таким був другий коментар. А далі...
“Провалися ти зі своїм Дажбогом у Дніпро!”, “Чекають на тебе в пеклі смола гаряча і диба!”...
Отака у нас релігійна терпимість, отака у нас любов людська одне до одного і людська толерантність. Правило “Хто не з нами - той проти нас!” квітне як вишневий сад навесні.
Ось тому у групі немає панегіриків пророку Мухаммеду чи Будді.
Майже кожен вірш дописувачів містить слова: Христос, свята Марія, хрест, віра, душа, сльози, церква, піп, монастир, спокута, гріх, чорт і диявол. Як такого немає - ви поетичний труп. І місце ваше не на Парнасі, а на поетичному звалищі невдах.
Можна, звичайно, писати про природу чи про кохання. Але якщо не вкручувати туди християнські релігійні мотиви - твір не буде мати успіху.
А жінка у мене - берегиня, казкова істота. Ніякого відношення до християнства не має. Її найближчі родичі-куми - Купайло та Лада. То кого ж їй шанувати і кому вклонятися, як не цим достойним персонам? І пише вона також про свою родину, а не про чужих пророків та їхні сімейства. Вважає, що любити і шанувати треба своє, рідне. А позичене треба віддавати.
От і минулого тижня укотре навідалися до нашої господи Свідки Єгови та принесли стос брошурок “Сторожова вежа”. Я хотів ними грубу розпалювати, а жінка “цап!”, вирвала з рук жмут підривної літератури і каже:
- Треба віддати. Можливо, комусь вони і знадобляться. Там же не пишуть рецептів грабунку чи вбивства?
- Ні, не пишуть.
- Отже, хтось може вийти на стезю праведну і крокувати у вічність поруч з богом.
І справді, не подумав. Брошурки з повчальними біблійними історіями та байками несли добро, папір був чудової якості, кольоровим картинкам міг би позаздрити будь-який літератор, який видає книжки власним коштом і знає справжню ціну таким от красивостям. Тому бідні як миші поети видають свої фоліанти з вічним без малюнків та золотого тиснення, бо це збільшує ціну видання втричі. А хто нині може купити книжку за 500 гривень? Та ніхто! Навіть за двісті мало хто наважиться.
А як учора навідалися віряни знову, благовірна віддала їм брошурки, подякувала і всунула в торбу кілька пиріжків зі здором, аби не тинялися селом голодними, бо сіяти божу благодать на пустий шлунок так само важко, як їсти сало без хліба.
Повернулася жінка до хати, сіла на ослінчика, закусила кінчик коси і пише...

Купайло! О мій Боже! Напоум
Своїх онуків розірвати пута!
Украла дух твій християнська хунта,
Сестрицю-Ладу віддала на глум.

- Жінко! Спаси і сохрани!- кажу благовірній, заломивши руки. - Якщо таке виставиш у групі “Українська поезія та проза” то тебе розіпнуть! Як Христа! А перед цим облають і покусають! Так ніззя!
- Але ж це правда!
- І що? Напиши щось хороше про Спасителя.
- А хто це?
- Це арамейський пророк, який жив дві тисячі років тому. Вів життя праведне, проповідував Боже слово і помер у муках.
- А що він проповідував?
- “Хто буде матір і батька свого любити більше, ані ж Мене - недостоєн Мене!”
- Тобто, якогось дядю з нечесаною бородою треба любити більше, аніж своїх рідних? Як таке може бути?
- Так завжди було. Матір рідну копняком з хати - геп!, а навзаєм - коханку з болонкою. Або батька - в будинок престарілих, а в хату дві коханки - рябу і блондинку.
- Я такого не схвалюю. Не по-людськи це якось.
- Але по-християнськи. Так треба.
- Це ж що виходить? - обурилася дружина.- Якщо ти, раптово, полюбиш отакого бога, то мене, вагітну, з трьома дітьми кинеш і почалапаєш в монастир, або зариєшся у нору під Києво-Печерською лаврою і будеш там жити довіку? А хто дітей годуватиме? Хто мене любитиме та по господарству допомагатиме на старості?
- Бог допоможе, він добрий...
Розгнівалася на мене жінка після цих слів, до вечора не розмовляла. А як уляглися на спочинок - одвернулася зубами до стінки, навіть “На добраніч” не сказала.
А уранці біля хати стояло з півсотні християнських душ зі своїми болячками, які ми лікуємо замість професійних ескулапів. Бо народне цілительство не можуть відмінити ні закони держави, ні коронавірусні обмеження, ні релігійні забобони. Почали готуватися до прийому хворих. Аж тут бац! - на подвір’я забіг піп Онуфрій з кадилом і як закричить на людей:
- Ви що тут робите, раби Божі? Тут живуть безбожники-язичники! Вони гірші атеїстів! Геть звідси, бо сказано в писанні: “Хто буде поклонятися іншим богам - потрапить до пекла!”.
- Так ми не поклонятися прийшли,- одказує баба Гарбузиха,- а лікуватися. Яка різниця - хто висмикне мій хворий зуб: атеїст, язичник чи християнин?
- Велика різниця! - гарикнув Онуфрій. - Приймати допомогу від іновірця - це ображати Бога!
- Ну, тоді, беріть кліщі, святий отче - і висмикніть мені зуба самі. Бо сил терпіти уже нема, а до райцентру їхати далеко. Та й голодний кабан чекати не буде, чуєте як верещить? Потрібно хутко повертатися.
Онуфрій скреготнув зубиськами і кинувся до нашої хати з кадилом наперевіс. Але спіткнувся об поріг і заорав носом. Мудрий лоб з розгону поцілувався з дубовою долівкою, аж хата здригнулася.
На гуркіт вискочили ми з дружиною у сіни, а там духовна особа непритомна лежить!
- От лихо! - вигукнула Гарбузиха. - Думала першою у вас здоров’я підправити, аж ні - доведеться лікувати попа без черги, бо ще богові душу віддасть. Ану ж бо, сусіди, несімо святого вітця до хати!
Жінка обережно помацала череп травмованого чи немає тріщини, а потім узялася бинтувати голову. Я підсобляв. А потім улила в розчахнутого рота духовної особи кілька крапель чудодійної настоянки власного виробництва. За мить з рота хворого вилетіла хмарка чорного диму, а з вух посипався пісок. І Онуфрій ожив! Сів, озирнувся довкола і млявим голосом промовив:
- Де я?
Ми з жінкою перезирнулися. Невже у голові відскочила якась клема і людина втратила пам“ять? Якщо так - доведеться телефонувати до швидкої. Хоча нині швидше рак на горі свисне, аніж машина з райцентру до хворого приїде.
- Ось кадило ваше,- кажу Онуфрію і простягую йому обрядовий інвентар.
- О, і справді моє! Ану дай, дитя сатани! - і вихопив залізяку з моїх рук.
А за хвилину, злегка похитуючись, пішов до церкви правити службу, а ми зайнялися звичними справами: допомогати людям позбутися болячок. І ніхто не сказав, що ми - безбожники, ніхто не сплюнув у нашу сторону, ніхто не осквернив свої вуста прокляттям.
Люди як люди. Бо коли болить - не звертаєш увагу на те, якому богові молишся чи в яку секту бігаєш, а шукаєш того, хто може позбавити від мук. А от коли в череві повно, а в хаті тепло - отоді дехто починає шукати між рідних та близьких чортів або святотатців...
Вечір огорнув теплими крилами втомлену землю, насипав світляків у небі та начепив над селом рогачик місяця. В обнімку з жінкою сидимо на призьбі, дослухаючись до собачого гавкоту на протилежному кутку села. І думаємо одну й ту ж саму думу:
“Де ж той істинний бог, який буде рідним і близьким усім людям? Де ж той бог, який об’єднає усіх людей в одне ціле, а не розділить їх на тисячі скалок? Де ж той бог, якому молитимуться і шануватимуть всі люди світу? І чи потрібні людям тисячі церков та храмів, сект і релігійних громад, якщо, насправді потрібна тільки одна, ім’я якій — ЛЮБОВ.

04.02.2022р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-02-04 05:12:20
Переглядів сторінки твору 396
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.169 / 5.5  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.169 / 5.5  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.02.24 17:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-02-04 15:14:57 ]
Оце гарно написав, Сашко! Цілком поділяю твої погляди, бо сам такий. І відьма, це не та, що людям зло робить, а та, що відає, тобто знає і лікує.
Слава Дажбогу і Ладі і всім нашим рідним Богам. Як писав Іван Білик в романі "Меч Арея", як ми були язичниками, то самі були завойовниками, ішли на Рим і зруйнували його разом германцями та скандинавськими племенами варягів. І була єдність в народі, бо наші Боги нас підтримували і берегли і тримали десниці на ралах наших, як пише Велесова книга. До речі, всіх письменників вітаю зі святом Велеса, покровителя нашого. Зараз Велесів тиждень, коли треба читати художні твори і вшановувати нашого рідного Бога.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2022-02-04 16:22:53 ]
Дякую, друже. Я в цьому питанні послідовний. Бачу те, чого бачити і не потрібно. Бо псується настрій у людей.
Картини малюю так, як відчуваю. Але чи вони потрібні людям - не знаю.