ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Октавіо Пас. Про що говорить поезія

Переклав Василь Білоцерківський

Поезію порівнюють з містикою й еротикою. Схожість очевидна, спинюся на безперечних відмінностях. Перше і найголовніше – сенс або, ліпше сказати, предмет: те, що повідомляє поезія. У підґрунті містичного досвіду – без винятку атеїстичних шкіл на подобу первинного буддизму або джайнізму – уявлення про замежове добро; предмет поезії – передусім мова. При всіх своїх віруваннях і переконаннях поет має справу зі словами, а не з речами, що їх позначають слова. Не хочу сказати, що світ поезії беззмістовний і сенс у ньому – не головне. Маю на увазі інше: у поезії сенс нерозлучний зі словом, власне він – це слово, тоді як у буденній мові, без винятку мови містика, слова лише відсилають до сенсу, а сам він лежить за межами мови. Поет черпає досвід у мові; або – інакше кажучи – у поезії будь-якому досвідові задає тон мова. Такий поетичний побут будь-якої доби, але тільки романтики вперше заговорили про незнану в світі традицій «самосвідомість поета». Старі поети, як і сучасні, йшли за словом, але передусім вони йшли за сенсом. Герметичний Ґонґора і думати не гадав про критику сенсу; герметизм Джойса і Малларме – це насамперед критика і навіть ліквідація змісту. Сучасна поезія невіддільна од критики мови, а та, своєю чергою, – найбільш рішуча і різка форма критики самої дійсності. На місце божеств або інших зовнішніх сутностей явищ у ній стає слово. Вірші не потребують стороннього предмета чи приводу: підвалина слова – інше слово. Проблема сенсу вірша прояснюється, оскільки сенс тут не поза віршами, а в них самих, не в тому, про що повідомляють слова, а в тому, що вони сполучаються одне з одним. Неможливо читати Ґонґору, як Малларме, а Донна – як Рембо. Складність Ґонґори зовнішня: вона у граматиці, лексиці, міфології. Ґонґора не темний, він – ускладнений. Так, він має чудернацький синтаксис, глибоко приховані міфологічні й історичні натяки, двоїться значення кожної фрази, а часто і кожного слова; але варто подолати ці кострубатості й головоломки, і матимете сенс у руках. Дещо подібний Донн – поет не менш складний і навіть більш непроникний за Ґонґору. Складність Донна – у лексиці, а вкупі з нею – в інтелектуальній грі й теологічних алюзіях. Підберіть ключ і відімкнете дароносицю вірша. Невипадкове порівняння: у найліпших віршах Донна обов’язково прихована двоїстість – фізичний, інтелектуальний або релігійний парадокс. Обидва поети відсилають за межі вірша – до природи, суспільства, мистецтва, міфу, теології. Поетові йдеться про те, що є поза віршами, – око Поліфема, білошкірість Ґалатеї, жах смерті, зустріч із коханою. Рембо, принаймні в головних речах, розуміє поезію цілковито інакше. Для нього вона – передусім критика навколишнього світу і (поставте лапки) «цінностей», які підтримують і засвідчують його, а заразом – спроба утвердити іншу дійсність, нове братерство людей, нову любов, нову людину. «Алхімія слова» – ось що є поезія. Малларме йде, мабуть, ще далі. Його творчість – якщо доречно називати при цьому лічені знаки на лічених сторінках, які вціліли від небувалої мандрівки й корабельної аварії, – вже не критика і не заперечення дійсності. Це самий спід буття. Для Малларме слово – зворотний бік яви, не спростування, а ідея, чистий знак, який вже нічого не позначає і не співвідноситься ні з буттям, ані з небуттям. «Театр духу» – Твір або Слово – не двійник реальності, він сам автентична реальність. У Рембо і Малларме мова ніби згортається і не визирає назовні, вона – більше не символ і не посилання на зовнішній світ, фізичний або надчуттєвий. Для Ґонґори стіл – це «сосна з чотирма кутами», для Донна Трійця – «кістка мудрецям і молоко вірянам». Сучасний поет, ідучи за Рембо, звертається не до світу, а до Слова, на якому стоїть світ:
Вічносте – це ти
Під моїм віконцем
Граєш в золоті
Хвилею і сонцем?
Тяжкість сучасної поезії не в її темряві – Рембо набагато простіший за Ґонґору або Донна, – а у вимозі повної самовіддачі й так само повної зібраності, як у містиці чи любові. Якби це слово не було до решти позбавлене сенсу, я сказав би, що тут тяжкість не інтелектуального, а морального порядку. Перед нами проба (нехай тимчасового, як в акті філософської думки) знищення зовнішнього світу. Інакше кажучи, новітня поезія – це намагання знищити будь-який заданий сенс, оскільки вона сама хоче стати останнім призначенням життя і людини. Руйнування слів і сенсів, царство безсловесності, але заразом – слово в пошуках Слова. Хтось зниже плечима на таке «шаленство». І все-таки вже понад сторіччя розумні самітники віддають перевагу цьому шаленому заняттю над найвищими й найбагатшими дарами видимого світу.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-03-16 22:50:22
Переглядів сторінки твору 666
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2026.11.14 08:50
Автор у цю хвилину відсутній