ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Октавіо Пас. Про що говорить поезія

Переклав Василь Білоцерківський

Поезію порівнюють з містикою й еротикою. Схожість очевидна, спинюся на безперечних відмінностях. Перше і найголовніше – сенс або, ліпше сказати, предмет: те, що повідомляє поезія. У підґрунті містичного досвіду – без винятку атеїстичних шкіл на подобу первинного буддизму або джайнізму – уявлення про замежове добро; предмет поезії – передусім мова. При всіх своїх віруваннях і переконаннях поет має справу зі словами, а не з речами, що їх позначають слова. Не хочу сказати, що світ поезії беззмістовний і сенс у ньому – не головне. Маю на увазі інше: у поезії сенс нерозлучний зі словом, власне він – це слово, тоді як у буденній мові, без винятку мови містика, слова лише відсилають до сенсу, а сам він лежить за межами мови. Поет черпає досвід у мові; або – інакше кажучи – у поезії будь-якому досвідові задає тон мова. Такий поетичний побут будь-якої доби, але тільки романтики вперше заговорили про незнану в світі традицій «самосвідомість поета». Старі поети, як і сучасні, йшли за словом, але передусім вони йшли за сенсом. Герметичний Ґонґора і думати не гадав про критику сенсу; герметизм Джойса і Малларме – це насамперед критика і навіть ліквідація змісту. Сучасна поезія невіддільна од критики мови, а та, своєю чергою, – найбільш рішуча і різка форма критики самої дійсності. На місце божеств або інших зовнішніх сутностей явищ у ній стає слово. Вірші не потребують стороннього предмета чи приводу: підвалина слова – інше слово. Проблема сенсу вірша прояснюється, оскільки сенс тут не поза віршами, а в них самих, не в тому, про що повідомляють слова, а в тому, що вони сполучаються одне з одним. Неможливо читати Ґонґору, як Малларме, а Донна – як Рембо. Складність Ґонґори зовнішня: вона у граматиці, лексиці, міфології. Ґонґора не темний, він – ускладнений. Так, він має чудернацький синтаксис, глибоко приховані міфологічні й історичні натяки, двоїться значення кожної фрази, а часто і кожного слова; але варто подолати ці кострубатості й головоломки, і матимете сенс у руках. Дещо подібний Донн – поет не менш складний і навіть більш непроникний за Ґонґору. Складність Донна – у лексиці, а вкупі з нею – в інтелектуальній грі й теологічних алюзіях. Підберіть ключ і відімкнете дароносицю вірша. Невипадкове порівняння: у найліпших віршах Донна обов’язково прихована двоїстість – фізичний, інтелектуальний або релігійний парадокс. Обидва поети відсилають за межі вірша – до природи, суспільства, мистецтва, міфу, теології. Поетові йдеться про те, що є поза віршами, – око Поліфема, білошкірість Ґалатеї, жах смерті, зустріч із коханою. Рембо, принаймні в головних речах, розуміє поезію цілковито інакше. Для нього вона – передусім критика навколишнього світу і (поставте лапки) «цінностей», які підтримують і засвідчують його, а заразом – спроба утвердити іншу дійсність, нове братерство людей, нову любов, нову людину. «Алхімія слова» – ось що є поезія. Малларме йде, мабуть, ще далі. Його творчість – якщо доречно називати при цьому лічені знаки на лічених сторінках, які вціліли від небувалої мандрівки й корабельної аварії, – вже не критика і не заперечення дійсності. Це самий спід буття. Для Малларме слово – зворотний бік яви, не спростування, а ідея, чистий знак, який вже нічого не позначає і не співвідноситься ні з буттям, ані з небуттям. «Театр духу» – Твір або Слово – не двійник реальності, він сам автентична реальність. У Рембо і Малларме мова ніби згортається і не визирає назовні, вона – більше не символ і не посилання на зовнішній світ, фізичний або надчуттєвий. Для Ґонґори стіл – це «сосна з чотирма кутами», для Донна Трійця – «кістка мудрецям і молоко вірянам». Сучасний поет, ідучи за Рембо, звертається не до світу, а до Слова, на якому стоїть світ:
Вічносте – це ти
Під моїм віконцем
Граєш в золоті
Хвилею і сонцем?
Тяжкість сучасної поезії не в її темряві – Рембо набагато простіший за Ґонґору або Донна, – а у вимозі повної самовіддачі й так само повної зібраності, як у містиці чи любові. Якби це слово не було до решти позбавлене сенсу, я сказав би, що тут тяжкість не інтелектуального, а морального порядку. Перед нами проба (нехай тимчасового, як в акті філософської думки) знищення зовнішнього світу. Інакше кажучи, новітня поезія – це намагання знищити будь-який заданий сенс, оскільки вона сама хоче стати останнім призначенням життя і людини. Руйнування слів і сенсів, царство безсловесності, але заразом – слово в пошуках Слова. Хтось зниже плечима на таке «шаленство». І все-таки вже понад сторіччя розумні самітники віддають перевагу цьому шаленому заняттю над найвищими й найбагатшими дарами видимого світу.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-03-16 22:50:22
Переглядів сторінки твору 305
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2025.06.24 19:22
Автор у цю хвилину відсутній