ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2022.08.10 09:07
На россию напали враги
И отшибли россии мозги.
Находить себе новых врагов
Стало легче, когда без мозгов.

Средь безумия и бардака
Как-то проще валять дурака…
Поотшибло россии мозги

Микола Соболь
2022.08.10 06:55
Жарінь за вікнами нестерпна
ген вигорає день палкий.
Розпечений край літа – серпень –
під вересень згориш таки.
Хіба ти хочеш? Мусиш! Доля.
Заплаче небо уночі,
потягнуться тумани з поля
і хоч ридай собі, кричи.

Віктор Кучерук
2022.08.10 05:33
Тріснув постріл, наче гілка
Сухостою під ногою, –
Куля вжалила, як бджілка,
Тільки бруствер за спиною.
Куля впилася, мов жало,
В насип скровлену окопу,
Та від страху задрижали
Охололі раптом стопи.

Ігор Шоха
2022.08.09 21:51
                    І
У тому, що розв’язана війна,
шукати винуватих... «не на часі».
Таке табу... це – пізно, та наразі
ще діє пропаганда потайна
і локшини навішує вона
на вуха очумілого народу,
що зайві ейфорія і свобода,

Тетяна Левицька
2022.08.09 10:51
Каже чоловіку жінка,
— Щось з козою в нас не те.
Вже не хоче і барвінку,
Що під плотами росте.
П'є лиш воду, їсть погано,
Ще такою не була.
Може відведеш, Іване,
Нашу Кралю до козла?

Іван Потьомкін
2022.08.09 10:29
Готуючи книжку «Запорожець за Йорданом» (івритські прислів’я й приказки з українськими відповідниками), я дійшов висновку: на відміну від українських, більшість яких становить народна мудрість (переважно із селянського побуту), івритські – літературного п

Сергій Губерначук
2022.08.09 10:06
В райських покоях мене розманіжила тиша.
Жити між звуків так важко на грішній землі.
Боже великий, Ти дотик і колір залишив,
вкрай не простивши почутих і сказаних слів.

Зараз гроза прозіхає над зляканим людом.
Грому не чую, та блискавку бачу й дриж

Козак Дума
2022.08.09 09:54
В країні епідемія якась –
охрипли гауляйтери зелені.
Хоча чимдуж напружують легені,
та не виходить видавити бас…

Театр пішов у маси! Як на біс,
ті силяться зобразити величчя,
але свої приземлені обличчя

Олена Побийголод
2022.08.09 06:56
Із Володимира Висоцького

Розтермосили в лігві задрімане зло,
куцозоро воно подивилось навкруг;
і підвівся шатун, і його потягло
на криваву поживу, утіху звірюг.

    Вас отак потягли у «хрестовий похід»,

Віктор Кучерук
2022.08.09 05:12
Удвох зустрічаємо літо
І вдвох проводжаєм його, –
Жовтіє пшениця і світить
В обличчя, неначе вогонь.
Присіли на хвильку у полі
І слухаєм жайвора спів, –
І бачим золочені доли
В обіймах проворних вітрів.

Ольга Олеандра
2022.08.08 18:39
На все не вистачить часу.
Його великість прижиттєва
відмірена на щось суттєве,
вельми суттєве. На шляху
щодень, щочас нові пастки:
пустопорожні балачки,
перемивання кісточок,
стромляння голови в пісок,

Вікторія Лимар
2022.08.08 17:32
Не все наразі зрозуміло.
Сумнівний безлад почуттів
Породжує нестримність слів.
Не протидіяв їм і вітер.

А навпаки – розніс повсюди:
Через галявини, поля…
Вже вкотре втомлена земля,

Козак Дума
2022.08.08 17:21
Є у світі бездушшя країна,
осередок сваволі і зла.
Усередину глянеш – руїна,
а столиці… достатку анклав.

На добробут у них мораторій,
а джерела достатку – сини.
Там театр, що тобі крематорій,

Юрко Бужанин
2022.08.08 15:20
Крильця тобі я прикріплюю,
Відпускаю зі сумом на Небо:
Лети, Голубко тендітная,
Мабуть, там чекають на тебе?!

Піднімешся вище від хмар ти
Над світом грішним, покинутим...
Радітиму щиро, бо варта

Козак Дума
2022.08.08 11:00
Як не спіймати вітра в полі,
а серця щастям не спекти –
не випросиш чужої долі
і від своєї не втекти…

Можливо квапимося дуже,
а може збилися смаки,
але упевнений – байдужість

Віктор Кучерук
2022.08.08 05:51
Утікає від мене літо
І ховається десь отам,
Звідкіля завиває вітер
Та куди позираю сам.
Відчуваю тепла нестачу
Нині в тілі також своїм, –
Тільки серце моє гаряче
Непокірне вітриськам злим.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Октавіо Пас. Вітмен – поет Америки

Переклав Василь Білоцерківський

Волт Вітмен – єдиний великий сучасний поет, який, схоже, перебуває у злагоді зі світом. Він не страждає від самоти, його монолог – величезний хор. Безсумнівно, у ньому вживаються принаймні дві людини: поет-трибун і приватна особа, яка приховує свої достеменні еротичні нахили. Але все-таки маска співця демократії – це щось більше, аніж просто маска; це його справжнє обличчя. Усупереч тому, що казали недавно, його поетична й історична мрії цілковито збігаються. Поміж його віруваннями й навколишньою дійсністю немає прірви. І ця обставина значно важливіша, ширша і вагоміша за будь-які психологічні нюанси. Інакше кажучи, своєрідність Вітменової поезії можемо сприйняти, лише взявши до уваги іншу своєрідність, ще більш захопливу, яка включає першу, – своєрідність Америки.
В одній книжці, типовій для літератури цього ґатунку, Едмундо О’Ґорман довів, що нашого континенту ніколи не відкривали [1]. Справді, чи можна відкрити те, чого немає? Адже Америки до так званого відкриття не існувало. І не про відкриття Америки належало говорити, а про її винайдення. Бо якщо Америка – творіння європейського духу, то вона починає вимальовуватися в морській далині за сторіччя до Колумба. І європейці, ступаючи на ці землі, відкривають не щось інше, а власну історичну мрію. Реєс присвятив цій темі чудові сторінки: Америка – несподіване втілення європейської утопії, мрія, що стала явиною, сучасністю. Америка – сучасність, дарунок історії. Але це відкрита сучасність, певне тепер, у якому є відтінок завтра. Нинішня Америка з її сучасністю – це майбутнє. Наш континент – таке місце, яке саме по собі не існує, але твориться і будується. Його буття, його реальне існування завжди пов’язане з майбутнім, його історія знаходить собі виправдання не в минулому, а в тому, що попереду. Міряємо себе не тією Америкою, яка була, але тією, яка буде. Америки не було, і якщо вона є тепер, то існує лише як утопія, як історія на шляху до золотої доби.
Але, можливо, це не зовсім так, особливо якщо згадати колоніальну епоху іспано-португальської Америки. Одначе в тім річ і полягає: щойно креоли набувають самосвідомості й піднімаються на іспанців, то переконуються в утопічному характері Америки й засвоюють уроки французьких утопістів. Усі вони бачать у незалежності повернення до джерел, до того, чим є Америка насправді. Здобуття незалежності виправляє латиноамериканську історію й, отже, відновлює первинну істину. Незвичайність і парадоксальність цієї реставрації стає особливо очевидною, коли розуміємо, що це реставрація майбутнього. Завдяки ідеям Французької революції Америка знову стає тим, чим вона була від народження: не минулим, а майбутнім, мрією. Мрією Європи, місцем, спеціально знайденим у часі й просторі, для тої Європи, якою б вона могла стати, відкинувши саму себе і своє минуле. Америка – це мріяння Європи, яка звільнилася від власної історії й тягаря традиції. Після здобуття незалежності утопічна й абстрактна сутність ліберальної Америки знову дається знати в таких подіях, як французьке вторгнення в Мексику. Ані Хуарес, ані його солдати ніколи не думали, зауважує Косіо Вільєґас, що вони борються з Францією; вони боролися з французькими узурпаторами. Достеменна Франція була універсальним ідеалом, не так нацією, як ідеєю, способом думок. Куеста має підстави вважати, що війну з французами належить розглядати як громадянську війну. Знадобилася Мексиканська революція, аби країна прокинулася з цієї інтелектуальної мрії, – за нею, проте, був прихований інший пласт історичної реальності, той пласт, якого майже не торкнулися незалежність, реформа і диктатура, – і здобула саму себе не як абстрактне майбутнє, а як певну початковість, котра суміщає в собі три часи: наше минуле, наше теперішнє і наше майбутнє. Історія зсунула акцент на інший час, – саме в цьому полягає достеменний сенс Мексиканської революції.
Утопічний характер Америки ще більш очевидний у англосаксонській частині континенту, адже там не було розвинених індіанських культур, та й католицизмові з його позачасовими вишуканими побудовами не вдалося вкоренитися. Америка була – якщо вони була чимось – географією, чистим простором, відкритим людській дії. Чинила спротив у Америці, позбавленій історичних реалій – старовинних родів, усталених інститутів, легенд і норм, освячених традицією, – лише природа. Люди боролися не з історією, а з природою. А там, де виникала історична перешкода, наприклад якась індіанська культура, її викреслювали з історії й поводилися з нею як із суто природним явищем.
Поведінка північних американців лягає в таку схему: усе, що не стосується утопічної сутності Америки, не належить історії, – це природний факт, а отже, для історії він не існує. Але якщо існує, то як механічна перешкода, а не чужа свідомість.
Зло – зовні, воно – частина світу природи, як індіанці, річки, гори й інші природні явища, які підлягають або знищенню, або прирученню і використанню, але зло може бути й вторгненням чужої стихії, наприклад англійської традиції, іспанського католицизму, монархії тощо. Проголошення незалежності США – це відторгнення сторонніх елементів, чужих американській сутності. Якщо американська дійсність полягає в безнастанному винайденні самої себе, то все, що цьому заважає і не підкоряється, не американське. В інших частинах світу майбутнє – атрибут людини: коли ми люди, то маємо майбутнє; в англосаксонській Америці минулого сторіччя все навпаки – людину зумовлює майбутнє: ми – люди, коли ми – майбутнє. А кожен, хто не має майбутнього, не людина. І немає місця ні двозначності, ані суперечності – усе безперечне.
Отож Вітмен може оспівувати демократію в дії з усією щирістю і простодушністю, адже американська утопія й американська дійсність – одне й те саме. Поезія Вітмена – великий пророчий сон, але це сон уві сні, одне пророцтво всередині іншого, ще більш грандіозного і всеохопного. Америка марить поезією Вітмена, бо вона сама мара. Вона марить наяву, майже відчуває себе уві сні з усіма людьми, річками, містами й горами. Уся ця неосяжна маса рухається так легко, ніби нічого не важить; справді-бо, їй бракує історичної вагомості; адже це майбутнє, яке прагне втілитися. Реальність, яку оспівав Вітмен, утопічна. Цим не хочу сказати, що вона ілюзорна, що це всього лише ідея; хочу лише відзначити, що її сутність – майбутнє; воно її рухає, воно її виправдовує, додає їй змісту, надає урочистості її діям. Сон уві сні, поезія Вітмена реалістична лише тому, що її сон – сон реальності, яка сниться собі, доля якої – винаходити себе і мріяти собою. «Коли нам сниться, що бачимо сон, – каже Новаліс, – це означає, що скоро прокинемося». Вітмен ніколи не думав, що бачить сни; він завжди вважав себе реалістом. Таким він і був, оскільки оспівував реальність, усіяну прийдешнім уздовж і впоперек. Америка сниться собі у Вітмені, бо вона сама – сон, плід уяви. Вітмен – не єдиний, хто марив; поетичні сни бували і до і після нього, але всі вони – у сновиди По або Даріо, у Мелвілла чи Дікінсон – схожі на спроби втекти від американського кошмару.


[1] E. O’Gorman. La idea de escubrimiento de America. – Mexico. 1951.



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-03-22 19:48:21
Переглядів сторінки твору 89
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.832
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2022.08.08 07:23
Автор у цю хвилину відсутній