ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Білінська
2025.10.27 00:05
Рідне Слово моє —
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.

Борис Костиря
2025.10.26 21:36
Це дуже спекотне літо,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.

Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,

Іван Потьомкін
2025.10.26 21:12
Зазвичай блукати там, де тільки заманеться (Що взяти з того, в кого не всі дома?), Зійшов Корній на гору край села І бачить куряву, і незвичний гуркіт чує. «Ти староста?–гукнув передній з мотоциклу.- А де ж обіцяні хліб-сіль?» «Та ж хліб ми вже здал

Вячеслав Руденко
2025.10.26 18:54
Був лицарський сон і минув непорядний,
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо

Володимир Бойко
2025.10.26 17:41
Вона поїхала у далеч невідому –
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.

А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,

Сергій СергійКо
2025.10.26 16:29
Не відчув він тепла середземних країн,
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к

Ніна Виноградська
2025.10.26 15:27
Прадавнина з мого роду) 1 Повертався солдат зі служби у далекому Петербурзі в шістдесятих роках дев’ятнадцятого століття. Їхав на коні, бачив навкруг вишневу заметіль і радів, що йо

Євген Федчук
2025.10.26 15:13
Сидять в корчмі над шляхом козаки.
Димлять їх люльки, що аж ріже очі.
Корчмар до них підходить неохоче,
Бо вже добряче випили-таки.
Як козак випив, краще не чіпать,
Бо з’їздить кулацюгою у вухо.
Чи й шаблею… Нікого не послуха.
Отож корчмар, аби не

Володимир Ляшкевич
2025.10.26 14:35
І на останок зникнуть обрії і далі,
і твердю висушеному єству, в запалі
ще усього минулого свого,- як води -
спадуть, відкриються забутні насолоди.

Пребудь, хоча б тепер, у дійснім світі!
Почуйся птахою, щасливим квітом в житі,
стрімкою рибою у о

Тетяна Левицька
2025.10.26 06:06
Ридала мати: «Вбили сина!»
І проклинала Україну,
І рвала коси на собі.
Колола серце гостра голка,
В труні лежав її Миколка,
В якого очі голубі.

«Тебе ж, — волала рідна мати, —

Віктор Кучерук
2025.10.26 05:33
У могилах, у руїнах
Рідна сторона, -
Кривду робить Україні
Проклята війна.
Вбивства, болі та страждання,
Де б я не ходив, -
Не існує заклинання
В світі од біди.

Микола Дудар
2025.10.26 00:27
Не все в цім світі українське…
З найважливіших запитань
Чому на смак, як мед, злодійське
І в шані виблядки і срань…
Чому нарід шанує панство
Можливо досить а, нарід?
Суцільно виключно зухвальство
Ми ж — джерело своїх же бід…

Сергій СергійКо
2025.10.25 22:51
Про бійку між Гітлером і Сталіним)

“Друга світова спецоперація” –
Так назвали б ту війну сьогодні.
Дві країни – звіра два, дві нації
– Прагнули кінця цивілізації
І на компроміс були не згодні.
Кігті один в одного встромляли,

Борис Костиря
2025.10.25 22:26
Старому немає з ким говорити,
його ровесники померли.
Тільки з тишею,
тільки з вічністю,
тільки з німотою.
Його кімнатою
ходить навшпиньках
вічний голос,

Світлана Пирогова
2025.10.25 21:03
Не нагадуй мені про себе,
Бо валізи осінь готує.
Заблокую споминів сервер,
Все минуле сховаю в тубу.

Не нагадуй мені про себе,
Зона серця вже недосяжна.
Не для мене моделінг-вебка,

Олександр Буй
2025.10.25 19:20
Горне хвилею скреслу кригу
Повновода ріка Десна…
Мій старий молодий Чернігів!
У нас доля на двох одна.

Починалася світла віра
Від Антонієвих печер –
І курганів твоїх кумири
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Октавіо Пас. Вітмен – поет Америки

Переклав Василь Білоцерківський

Волт Вітмен – єдиний великий сучасний поет, який, схоже, перебуває у злагоді зі світом. Він не страждає від самоти, його монолог – величезний хор. Безсумнівно, у ньому вживаються принаймні дві людини: поет-трибун і приватна особа, яка приховує свої достеменні еротичні нахили. Але все-таки маска співця демократії – це щось більше, аніж просто маска; це його справжнє обличчя. Усупереч тому, що казали недавно, його поетична й історична мрії цілковито збігаються. Поміж його віруваннями й навколишньою дійсністю немає прірви. І ця обставина значно важливіша, ширша і вагоміша за будь-які психологічні нюанси. Інакше кажучи, своєрідність Вітменової поезії можемо сприйняти, лише взявши до уваги іншу своєрідність, ще більш захопливу, яка включає першу, – своєрідність Америки.
В одній книжці, типовій для літератури цього ґатунку, Едмундо О’Ґорман довів, що нашого континенту ніколи не відкривали [1]. Справді, чи можна відкрити те, чого немає? Адже Америки до так званого відкриття не існувало. І не про відкриття Америки належало говорити, а про її винайдення. Бо якщо Америка – творіння європейського духу, то вона починає вимальовуватися в морській далині за сторіччя до Колумба. І європейці, ступаючи на ці землі, відкривають не щось інше, а власну історичну мрію. Реєс присвятив цій темі чудові сторінки: Америка – несподіване втілення європейської утопії, мрія, що стала явиною, сучасністю. Америка – сучасність, дарунок історії. Але це відкрита сучасність, певне тепер, у якому є відтінок завтра. Нинішня Америка з її сучасністю – це майбутнє. Наш континент – таке місце, яке саме по собі не існує, але твориться і будується. Його буття, його реальне існування завжди пов’язане з майбутнім, його історія знаходить собі виправдання не в минулому, а в тому, що попереду. Міряємо себе не тією Америкою, яка була, але тією, яка буде. Америки не було, і якщо вона є тепер, то існує лише як утопія, як історія на шляху до золотої доби.
Але, можливо, це не зовсім так, особливо якщо згадати колоніальну епоху іспано-португальської Америки. Одначе в тім річ і полягає: щойно креоли набувають самосвідомості й піднімаються на іспанців, то переконуються в утопічному характері Америки й засвоюють уроки французьких утопістів. Усі вони бачать у незалежності повернення до джерел, до того, чим є Америка насправді. Здобуття незалежності виправляє латиноамериканську історію й, отже, відновлює первинну істину. Незвичайність і парадоксальність цієї реставрації стає особливо очевидною, коли розуміємо, що це реставрація майбутнього. Завдяки ідеям Французької революції Америка знову стає тим, чим вона була від народження: не минулим, а майбутнім, мрією. Мрією Європи, місцем, спеціально знайденим у часі й просторі, для тої Європи, якою б вона могла стати, відкинувши саму себе і своє минуле. Америка – це мріяння Європи, яка звільнилася від власної історії й тягаря традиції. Після здобуття незалежності утопічна й абстрактна сутність ліберальної Америки знову дається знати в таких подіях, як французьке вторгнення в Мексику. Ані Хуарес, ані його солдати ніколи не думали, зауважує Косіо Вільєґас, що вони борються з Францією; вони боролися з французькими узурпаторами. Достеменна Франція була універсальним ідеалом, не так нацією, як ідеєю, способом думок. Куеста має підстави вважати, що війну з французами належить розглядати як громадянську війну. Знадобилася Мексиканська революція, аби країна прокинулася з цієї інтелектуальної мрії, – за нею, проте, був прихований інший пласт історичної реальності, той пласт, якого майже не торкнулися незалежність, реформа і диктатура, – і здобула саму себе не як абстрактне майбутнє, а як певну початковість, котра суміщає в собі три часи: наше минуле, наше теперішнє і наше майбутнє. Історія зсунула акцент на інший час, – саме в цьому полягає достеменний сенс Мексиканської революції.
Утопічний характер Америки ще більш очевидний у англосаксонській частині континенту, адже там не було розвинених індіанських культур, та й католицизмові з його позачасовими вишуканими побудовами не вдалося вкоренитися. Америка була – якщо вони була чимось – географією, чистим простором, відкритим людській дії. Чинила спротив у Америці, позбавленій історичних реалій – старовинних родів, усталених інститутів, легенд і норм, освячених традицією, – лише природа. Люди боролися не з історією, а з природою. А там, де виникала історична перешкода, наприклад якась індіанська культура, її викреслювали з історії й поводилися з нею як із суто природним явищем.
Поведінка північних американців лягає в таку схему: усе, що не стосується утопічної сутності Америки, не належить історії, – це природний факт, а отже, для історії він не існує. Але якщо існує, то як механічна перешкода, а не чужа свідомість.
Зло – зовні, воно – частина світу природи, як індіанці, річки, гори й інші природні явища, які підлягають або знищенню, або прирученню і використанню, але зло може бути й вторгненням чужої стихії, наприклад англійської традиції, іспанського католицизму, монархії тощо. Проголошення незалежності США – це відторгнення сторонніх елементів, чужих американській сутності. Якщо американська дійсність полягає в безнастанному винайденні самої себе, то все, що цьому заважає і не підкоряється, не американське. В інших частинах світу майбутнє – атрибут людини: коли ми люди, то маємо майбутнє; в англосаксонській Америці минулого сторіччя все навпаки – людину зумовлює майбутнє: ми – люди, коли ми – майбутнє. А кожен, хто не має майбутнього, не людина. І немає місця ні двозначності, ані суперечності – усе безперечне.
Отож Вітмен може оспівувати демократію в дії з усією щирістю і простодушністю, адже американська утопія й американська дійсність – одне й те саме. Поезія Вітмена – великий пророчий сон, але це сон уві сні, одне пророцтво всередині іншого, ще більш грандіозного і всеохопного. Америка марить поезією Вітмена, бо вона сама мара. Вона марить наяву, майже відчуває себе уві сні з усіма людьми, річками, містами й горами. Уся ця неосяжна маса рухається так легко, ніби нічого не важить; справді-бо, їй бракує історичної вагомості; адже це майбутнє, яке прагне втілитися. Реальність, яку оспівав Вітмен, утопічна. Цим не хочу сказати, що вона ілюзорна, що це всього лише ідея; хочу лише відзначити, що її сутність – майбутнє; воно її рухає, воно її виправдовує, додає їй змісту, надає урочистості її діям. Сон уві сні, поезія Вітмена реалістична лише тому, що її сон – сон реальності, яка сниться собі, доля якої – винаходити себе і мріяти собою. «Коли нам сниться, що бачимо сон, – каже Новаліс, – це означає, що скоро прокинемося». Вітмен ніколи не думав, що бачить сни; він завжди вважав себе реалістом. Таким він і був, оскільки оспівував реальність, усіяну прийдешнім уздовж і впоперек. Америка сниться собі у Вітмені, бо вона сама – сон, плід уяви. Вітмен – не єдиний, хто марив; поетичні сни бували і до і після нього, але всі вони – у сновиди По або Даріо, у Мелвілла чи Дікінсон – схожі на спроби втекти від американського кошмару.


[1] E. O’Gorman. La idea de escubrimiento de America. – Mexico. 1951.



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-03-22 19:48:21
Переглядів сторінки твору 451
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.832
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2025.10.26 19:51
Автор у цю хвилину відсутній