ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Пабло Неруда. Три нариси
Марно ворогувати з птахами. Вони не зважають на тебе. Ліпше терпіти їх, а ще ліпше – любити. Треба дати їм співати. Треба співати їх.
Мешкаю на краю світу, далеко-далеко. Ані будинку, ані труби, які б могли завадити побачити хмари. Увесь день перед моїми очима велике море. І більше нічого. Більше нікого.
Неправда. Маю птахів. Птахів Чилі. Вони – гості зими, товариші весни, друзі осені, мандрівці літа. Прибувають з моря, з неба, з дерев. Спускаються на землю, аби шукати зерно, поговорити, почути, як під землею працює хробачок. Яке ж мають око! Мить, удар дзьоба – і хробачок нагорі.
Люблю птахів. Вибачте, що співаю їх. Часом мій вірш незрозумілий. А спів птахів зрозумілий? Він – римований?
Інколи вони спускаються з берегів Перу на Півночі до полярної прохолоди Півдня Чилі. Пролітають і пролітають перед моїм вікном. Їх без ліку.
Інколи чужоземний птах обережно приземляється обіч мене. Звідки він, самотній? Дивиться то в той бік, то в той. Угору не дивиться. Там мешкають птахи. Недовірливо дивиться лише туди, де мешкають люди.
Він знає, що люди хочуть його вбити. Знає, що люди оголошують війну птахам.
Птахи не розуміють війни. На щастя, вони мають крила.
Тут, поруч мене, вони купаються і стрибають. Можливо, вони знають, що я люблю їх, що милуюся ними. Знаю їхні імена. А вони не знають, що мають імена.
Коли холод проганяє птахів з Ісла-Неґра і жодний з них не залишається на чорному гіллі зими, тоді я вигадую птахів. Називаю їх «птахоподібні». «Як безглуздо!» – скаже хтось. Але мені бракує їх. Хочу, аби їх було більше. І оскільки багато з них чудернацькі своїм оперенням, навіжені своїми звичками, примхливі в їжі, то мої ірреальні птахи намагаються перевершити їх своїми якостями, могутністю крил, несподіваними ритмами.
Отже, ці скромні вірші присвячую моїм друзям, яких мало хто знає, – птахам землі й моря, що живуть на терені Чилі, біля вічних вулканів на березі грізного океану. А птахи, навпаки, тендітні й недовговічні. Ось і немає вже їх на гілці, біля води, коло зернятка. Зникли.
Відходжу.
Передмова, яку навесні 1965 р. Неруда написав до своєї книжки «Птахи Чилі», опублікованої в російському перекладі у видавництві «Прогрес» (1967).
2. Народні поети
Південна Америка завжди була землею ювелірів. Материком співаків. Співаків завжди створював народ. Він ліпив їх із глини. Різьбив з каменю. Карбував зі срібла.
Мені завше хотілося, аби в поезії були відчутні руки творця. Я завше бажав бачити поезію зі слідами пальців. Поезію, необхідну, як хліб, і спроможну наситити увесь світ. Лише народна поезія живиться цією пам’яттю рук. Тоді як поети зачинилися в лабораторіях, народ і далі творить пісні – з глини, землі, річок, мармуру. Він створив дивовижні квіти, приголомшливі епопеї, надав гостроти газетним статтям і розповів про катастрофи. Уславив героїв, оплакав мертвих.
І все це зробив він руками. Його руки завжди були і грубуваті, і мудрі. Вони були сліпі, але підривали каміння. Вони були маленькі, але вудили рибу з морів. Вони були темні, але тяглися до світла.
Ось чому ця поезія підкорює чарівністю речі, яку створила природа. Народна поезія містить відбиток того, що повинно служити, долаючи негоду, дощ, сонце, сніг, бурю. Цю поезію потрібно передавати з рук у руки. Вона повинна знаменом розвіватися на вітрі. Цю поезію спотворювали, тому вона не має класичної симетрії грецьких статуй. Її життєрадісне і скорботне обличчя понівечено шрамами.
Я не увінчую лаврами народних поетів. Це вони дарують мені силу і чистоту, якими мусить вирізнятися будь-яка поезія. Це вони дають мені відчути своє земне благородство, своє вбрання зі шкіри, зеленого листя, радості.
Це вони, поети народу, незнані поети, дарують мені світло.
Передмова до збірника чилійських пісень «Народна ліра», виданого в Мюнхені 1968 р.
3. Ерсілья – творець Чилі
Усім, окрім мене, звісно, було відомо, що в «Чистилищі» (Пісня І, 22–24) Данте Аліг’єрі мовив:
I’ mi volsi a man destra, e puosi mente
a l’altro polo, e vidi quattro stelle
non viste mai fuor ch’a la prima gente [1].
Це означає, що за сотні років до відкриття Америки Данте, мешкаючи в Равенні, передбачив і передчув чотири зірки Південного Хреста.
Гадаю, більше ніхто не замислювався про ці зорі, за винятком географів і картографів.
Перша людина, яка прийшла з Європи – з Європи далеких часів – і яка побачила їх на власні очі, був посланець Данте – дон Алонсо де Ерсілья.
Йому завдячуємо нашими сузір’ями. Інші американські країни здобули в ньому відкривача і конкістадора. А ми здобули в Ерсільї творця і визволителя. На території Америки іспанські солдати побачили безмежні простори: річки, вулкани, гори й людей, які для них не відрізнялися од комах, людей, чиє призначення було добувати їм золото.
Ерсілья побачив не лише зірки, гори й води; він відкрив, зрозумів і назвав людей. І, назвавши їх, подарував їм життя. Мовчання народів було порушено. Земля отримала мову богів.
Найбільш людяного серед цих богів звали Алонсо де Ерсілья.
[1] Чотири одесную зрів світила
над другим полюсом, перед віками
було їх людям бачити несила.
(Переклав Максим Стріха.)
Першодрук – у виданні «Дон Алонсо де Ерсілья, творець Чилі», яке вийшло в Барселоні 1971 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пабло Неруда. Три нариси
Переклав Василь Білоцерківський
1. Представляю чилійських птахів моїм радянським друзям
Марно ворогувати з птахами. Вони не зважають на тебе. Ліпше терпіти їх, а ще ліпше – любити. Треба дати їм співати. Треба співати їх.
Мешкаю на краю світу, далеко-далеко. Ані будинку, ані труби, які б могли завадити побачити хмари. Увесь день перед моїми очима велике море. І більше нічого. Більше нікого.
Неправда. Маю птахів. Птахів Чилі. Вони – гості зими, товариші весни, друзі осені, мандрівці літа. Прибувають з моря, з неба, з дерев. Спускаються на землю, аби шукати зерно, поговорити, почути, як під землею працює хробачок. Яке ж мають око! Мить, удар дзьоба – і хробачок нагорі.
Люблю птахів. Вибачте, що співаю їх. Часом мій вірш незрозумілий. А спів птахів зрозумілий? Він – римований?
Інколи вони спускаються з берегів Перу на Півночі до полярної прохолоди Півдня Чилі. Пролітають і пролітають перед моїм вікном. Їх без ліку.
Інколи чужоземний птах обережно приземляється обіч мене. Звідки він, самотній? Дивиться то в той бік, то в той. Угору не дивиться. Там мешкають птахи. Недовірливо дивиться лише туди, де мешкають люди.
Він знає, що люди хочуть його вбити. Знає, що люди оголошують війну птахам.
Птахи не розуміють війни. На щастя, вони мають крила.
Тут, поруч мене, вони купаються і стрибають. Можливо, вони знають, що я люблю їх, що милуюся ними. Знаю їхні імена. А вони не знають, що мають імена.
Коли холод проганяє птахів з Ісла-Неґра і жодний з них не залишається на чорному гіллі зими, тоді я вигадую птахів. Називаю їх «птахоподібні». «Як безглуздо!» – скаже хтось. Але мені бракує їх. Хочу, аби їх було більше. І оскільки багато з них чудернацькі своїм оперенням, навіжені своїми звичками, примхливі в їжі, то мої ірреальні птахи намагаються перевершити їх своїми якостями, могутністю крил, несподіваними ритмами.
Отже, ці скромні вірші присвячую моїм друзям, яких мало хто знає, – птахам землі й моря, що живуть на терені Чилі, біля вічних вулканів на березі грізного океану. А птахи, навпаки, тендітні й недовговічні. Ось і немає вже їх на гілці, біля води, коло зернятка. Зникли.
Відходжу.
Передмова, яку навесні 1965 р. Неруда написав до своєї книжки «Птахи Чилі», опублікованої в російському перекладі у видавництві «Прогрес» (1967).
2. Народні поети
Південна Америка завжди була землею ювелірів. Материком співаків. Співаків завжди створював народ. Він ліпив їх із глини. Різьбив з каменю. Карбував зі срібла.
Мені завше хотілося, аби в поезії були відчутні руки творця. Я завше бажав бачити поезію зі слідами пальців. Поезію, необхідну, як хліб, і спроможну наситити увесь світ. Лише народна поезія живиться цією пам’яттю рук. Тоді як поети зачинилися в лабораторіях, народ і далі творить пісні – з глини, землі, річок, мармуру. Він створив дивовижні квіти, приголомшливі епопеї, надав гостроти газетним статтям і розповів про катастрофи. Уславив героїв, оплакав мертвих.
І все це зробив він руками. Його руки завжди були і грубуваті, і мудрі. Вони були сліпі, але підривали каміння. Вони були маленькі, але вудили рибу з морів. Вони були темні, але тяглися до світла.
Ось чому ця поезія підкорює чарівністю речі, яку створила природа. Народна поезія містить відбиток того, що повинно служити, долаючи негоду, дощ, сонце, сніг, бурю. Цю поезію потрібно передавати з рук у руки. Вона повинна знаменом розвіватися на вітрі. Цю поезію спотворювали, тому вона не має класичної симетрії грецьких статуй. Її життєрадісне і скорботне обличчя понівечено шрамами.
Я не увінчую лаврами народних поетів. Це вони дарують мені силу і чистоту, якими мусить вирізнятися будь-яка поезія. Це вони дають мені відчути своє земне благородство, своє вбрання зі шкіри, зеленого листя, радості.
Це вони, поети народу, незнані поети, дарують мені світло.
Передмова до збірника чилійських пісень «Народна ліра», виданого в Мюнхені 1968 р.
3. Ерсілья – творець Чилі
Усім, окрім мене, звісно, було відомо, що в «Чистилищі» (Пісня І, 22–24) Данте Аліг’єрі мовив:
I’ mi volsi a man destra, e puosi mente
a l’altro polo, e vidi quattro stelle
non viste mai fuor ch’a la prima gente [1].
Це означає, що за сотні років до відкриття Америки Данте, мешкаючи в Равенні, передбачив і передчув чотири зірки Південного Хреста.
Гадаю, більше ніхто не замислювався про ці зорі, за винятком географів і картографів.
Перша людина, яка прийшла з Європи – з Європи далеких часів – і яка побачила їх на власні очі, був посланець Данте – дон Алонсо де Ерсілья.
Йому завдячуємо нашими сузір’ями. Інші американські країни здобули в ньому відкривача і конкістадора. А ми здобули в Ерсільї творця і визволителя. На території Америки іспанські солдати побачили безмежні простори: річки, вулкани, гори й людей, які для них не відрізнялися од комах, людей, чиє призначення було добувати їм золото.
Ерсілья побачив не лише зірки, гори й води; він відкрив, зрозумів і назвав людей. І, назвавши їх, подарував їм життя. Мовчання народів було порушено. Земля отримала мову богів.
Найбільш людяного серед цих богів звали Алонсо де Ерсілья.
[1] Чотири одесную зрів світила
над другим полюсом, перед віками
було їх людям бачити несила.
(Переклав Максим Стріха.)
Першодрук – у виданні «Дон Алонсо де Ерсілья, творець Чилі», яке вийшло в Барселоні 1971 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Пабло Неруда. До чудового міста. Нобелівська промова"
• Перейти на сторінку •
"Октавіо Пас. Вітмен – поет Америки"
• Перейти на сторінку •
"Октавіо Пас. Вітмен – поет Америки"
Про публікацію