ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.03.13 05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...

С М
2026.03.13 05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли

Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер

Артур Курдіновський
2026.03.12 23:33
Зимова соната лунає красиво,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.

Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,

Володимир Бойко
2026.03.12 22:48
Себе, коханого, люби,
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.

Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть

Євген Федчук
2026.03.12 17:24
У часи, як в Україні ще чумакували.
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить

Ігор Шоха
2026.03.12 17:01
                    І
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,

Артур Курдіновський
2026.03.12 15:16
Я чув, що скоро весняна відлига
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.

Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!

Іван Потьомкін
2026.03.12 11:36
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде

Борис Костиря
2026.03.12 11:08
Подорожній іде
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?

Юрій Гундарів
2026.03.12 10:43
Його музика давала натхнення майже кожному композитору європейської традиції - від Моцарта до Шенберга. Навіть рок-музиканти світового рівня Кіт Емерсон та Інгві Мальмстін вважають його своїм вчителем.
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».

Віктор Кучерук
2026.03.12 07:24
Тишком-нишком
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,

Олег Герман
2026.03.12 01:36
Вимкну світло і звуки, хай зникне поволі усе навкруги,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.

Мені б тиші ковток,

Артур Сіренко
2026.03.11 22:40
Дощ, що падав щоп’ятниці
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати

Артур Сіренко
2026.03.11 17:44
Будівничі готичної вежі
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,

Сергій Губерначук
2026.03.11 15:49
Вони настільки маленькі,
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…

Марія Дем'янюк
2026.03.11 14:04
У моїм сні бабусині груші, сливи і вишні,
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Пабло Неруда. Сальваторе Квазімодо

Переклав Василь Білоцерківський


Земля Італії зберігає в глибині серця голоси своїх давніх поетів. Коли ступаємо ногами на її рівнини, перетинаємо парки, де срібними водограями плещеться вода, коли ходимо піщаними пляжами її маленького синього океану, то здається, що топчемо розсипи діамантів і кришталю – увесь їхній блиск, накопичений віками. Італія дала форму, звучання, чарівність і запал усій європейській поезії; вивела її з несміливої плутанини перших кроків, коли та ще вбиралася в лати й грубі сільські шати. Світло Італії перетворило дрантя жонглерів і крицю іспанського героїчного епосу на рясний потік осяйних алмазів.
Нас, чилійських поетів, які лише недавно потрапили в обійми культури й мешкають у країні, де антології починаються з поетів 1880 року народження, – приголомшують дати в італійських антологіях: 1230, або 1310, або 1450, і серед них – сліпучі терцини, заворожливе чарівне убрання, глибина і ювелірна шліфованість Данте Аліґ’єрі, Кавальканті, Аріосто, Тассо, Поліціано.
Ці поети обдарували флорентійським сяйвом нашого ніжного і могутнього Ґарсіласо де ла Веґу, благочестивого Боскана, надихнули Ґонґору і забарвили в понурі сатиричні тони меланхолію Кеведо. Вони виліпили сонети Вільяма Шекспіра і запалили поетичну природу Франції, виростивши троянди Ронсара і Дю Белле.
Ось чому людині, народженій на землях Італії, так тяжко і так почесно стати поетом, адже для цього треба злетіти до осяйного обрію сліпучих імен.
Я багато років знаю Сальваторе Квазімодо і можу сказати, що він виражає ту творчу свідомість, яка видається нам фантасмагоричною через свій важкий і вогненний тягар.
Сальваторе Квазімодо – передусім людина європейської культури, яка має точні знання, ерудицію, урівноваженість і увесь арсенал високого інтелекту. Тим не менше його становище найліпшого італійського поета нашої доби, сучасного героя невмирущого і невиснажного класицизму, не перетворило його на вояка, що замкнувся у своїй вежі-фортеці. Сальваторе Квазімодо – людина, яку не лише цікавить увесь світ і яка не протиставляє Схід Заходові, але, більше того, вважає обов’язком людини ХХ сторіччя стерти кордони поміж національними культурами й установити як неподільний дар поезії істину, свободу, мир і радість.
Мало що можу повідати про творчість свого видатного сучасника. Мені бракує вченості критика і гостроти літературного аналізу – порівняння, зіставлення, визначення. Проте мушу сказати, що ця поезія вечірньої зорі містить прозору тінь і меланхолію сутінків. Ані те, ані те не означає ні вічної ночі, ні скорботної агонії. У Квазімодо поєднуються барви й звуки світу, меланхолійно задумливого, і його журба зовсім не рівнозначна безнадійній невпевненості Леопарді; вона – первинний осередок вечірньої землі, коли запахи, кольори, голоси й калатання дзвонів охороняють визрівання найглибиннішого насіння. Люблю містку мову цього великого поета, його класицизм і його романтизм, а головне – захоплююся «конкретним виразом обличчя» у його безперервному творенні краси так само, як і його вмінням усе перетворювати на мову достеменної й зворушливої поезії.
Я обрав з купелі слів ці слова, адже висока нагорода, якою вшановано Квазімодо, зібрала нас навколо нього, відсутнього тут; зібрала, аби промовити перед ним, котрий нас не слухає, слова на його честь і, славлячи його, запалити новий світильник дружби, який осяває його благородну поезію та непохитний, безстрашний характер. У сяйві цього світильника вірші Квазімодо читатимуть представники всіх народів.
Над морями й відстанями піднімаю духмяний вінок, сплетений з листя Арауканії [1], та пускаю його за вітром у цій залі. Нехай вітер життя підхопить його й обережно опустить на чоло Сальваторе Квазімодо. Це не лавровий вінок, яким так часто милуємося на портретах Петрарки. Це вінок із наших лісів, куди не ступала нога людини; його сплетено з листя, яке ще не має назви, зволожене росою сонячних світанків Південної півкулі.
Це символ нашого захвату, нашої поваги й радості, адже дедалі знову з Італії струменіють сяйво, яке підкорює світ, і безнастанна пісня її давньої й нової, чистої й високої, свіжої й прозорої поезії.


[1] Арауканíя – регіон у центральній частині Чилі. Значну його площу вкриває лісиста місцевість.


Промова, виголошена в Національній бібліотеці Чилі в Сантьяґо 27 листопада 1959 р. з нагоди нагородження Сальваторе Квазімодо Нобелівською премією з літератури.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-03-31 22:22:45
Переглядів сторінки твору 468
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.818
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2026.03.11 10:08
Автор у цю хвилину відсутній