ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Пабло Неруда. Чотири есеї

Переклав Василь Білоцерківський

Про нечисту поезію

Довгими годинами дня або ночі корисно дивитися на речі у спочинку – на колеса, які протягли кам’яними дорогами купи плодів або каміння, на мішки з вугіллям, на діжки, кошики, держаки рубанків. Їх чіпали люди, а самі вони торкалися землі, і, дивлячись на них, змучений лірик отримує потрібний урок. Потерті, подряпані, попсовані руками, ці зворушливі, а то й сумні речі вчать нас шанобливо ставитися до світу, який він є.
У них видно нечистоту людини – тіснота, робота, зношеність, сліди стоп і пальців. Людський дух просотав їх наскрізь і щільно оповив.
Нехай наші вірші, потерті робочою рукою, теж пропахнуть потом і димом, сечею і лілеєю, неначе обкатано їх у сотнях законних і незаконних ремесел.
Вірші, нечисті, як одяг, як тіло, вірші в масних плямах і ганебних патьоках, у зморшках, у знахідках, у снах, у безсоннях і клопотах, у словах любові й злоби, у сварках і примиреннях, загадках, політичних поглядах, відмовах і податках.
Підкоряючись священному заповітові хвали, і наказам п’яти почуттів, і жаданню правди, і жаданню тіла, і океанському прибоєві, нічого не виключаючи й нічого не приймаючи за своєю волею, ми вдираємося в запалі кохання в саму глибину речей, і так народяться вірші в голубиних слідах пальців, покусані, підмерзлі, інколи попсовані потом або довгим уживанням, вони врешті досягли ніжної гладкості робочого приладдя, твердої ніжності дошок, обструганих гордим рубанком. Квітка, вода, зерно так само ніжні, і жорсткі, і прекрасні на дотик.
І не забудемо суму, банального і чуттєвого смутку – чудного, нечистого плоду забутого стану, породженого дешевим і полум’яним чтивом. Без місячного світла, лебедя, заходу сонця – вірші не створити. Хто боїться несмаку, отримує холод.



Теми

Невблаганно велетенська статуя тягне залізні пальці до стежки ночі. Дикі пісні, діти серця, поспішають у її владу. У нічній синяві небес виблискує Полярна зоря, біліє левкой планет, пролітають тіні.
І простір підступає до нас у своїй стривоженій величі, незнаний жалюгідним синам розсудливості й міри. Коли блискучий хвіст велетенського світляка розсипається полум’яним попелом, відходять до сну люди земних знань – поважні географи, службовці й адвокати.
Лише мисливець у хащах лісу, причавлений металом небес і обсипаний несамовитими зірками, урочисто піднімає руку в шкіряній рукавиці та вдаряє нею в груди – туди, де серце.
Де серце, там і ми. Тільки звідти, зачувши стукіт, виходить пісня, керована чорною ніччю й осінньою порожнечею.
Як лава, як пітьма, як тваринний дрож, як плутане калатання дзвонів, поезія живиться страхом, скорботою, сердечним болем. А там, у морі, завжди знайдеться декорація – ліс або небо, які навіюють забуття і спокій. Поет творить один, його рука тремтить, він убраний у жалобу.



Поведінка і поезія

Коли час добиває нас влучними блискавками буднів і ми дедалі менше маємо розумних дій, сліпої віри, а натхнення веселковим плювком падає на землю, тоді починаємо міркувати про те, чи не стати нам гіршими.
Минає час, і сумно бачимо, як люди зубами, пазурами, корисливістю чіпляються за життя. бачимо, як у дім поезії впиваються зуби, і пазурі, і хиже гілля злоби.
Під гнітом років, або просто через лінощі, бідніє серце поета чи богемне кокетування його опановує, і світові постає не чиста і гірка пісня, що виникла раніше з бурхливих морських глибин, а жалюгідна тварина, яка вартує жалюгідний скарб своєї зверхності.
Час легкий, як попіл чи повітря, і швидкий, як вода. Камінь, поточений мулом чи скорботою, розквітає гуркотанням моря, а маленька троянда йде в ніжну могилу пелюсток. Час змиває й подовжує, лікує, розкриває.
То що залишиться від нашої гнилизни, від дрібних неправд, від брудного холоду чвари? Нічого. У домі поезії залишається тільки те, що написано кров’ю, і всотується прямо в кров.



Ґуставо-Адольфо Беккер
(1836–1936)

…там падають краплі
з вічним звучанням…

Вогненні пальці жимолості кидають у сутінь жмені вологого диму, мокрого снігу, квітів, просотаних дощем.
О прекрасний голосе, ніжне поранене серце!
Які сплітаєш сіті? Які чорні голуби вилітають з твого волосся? Які бджоли в крапельках роси кишать в глибинах твого тіла?
О янголе осяйний, попільний віночку асфоделя!
Збліднули старі штори, змовкло в пітьмі довгих годин бідне серце арфи. Муки кохання впиваються в душу пазурами злоби й гніву. Але сльози не висохли. Під іменами речей. Під буденними справами струменіє річка солоної крові.
О скорботні шати, духмяний дзвоне!
А там, серед звичайних предметів, стоїть твій пам’ятник, обмитий потоками дощів і сліз, твій пам’ятник-привид, чиї очі видзьобали морські птахи, твій пам’ятник, кущ обпаленого блискавкою жасмину.
О сумовите сонце! О велителю дощу!




Ці есеї Неруда вперше опублікував у часописі «Caballo verde para la poesía» («Зелений кінь для поезії»), який видавав у Мадриді в 1935–1936 рр. вкупі з Мануелем Альтолаґірре.
Есей «Про нечисту поезію» скерований у полемічному плані проти шанувальників «чистої поезії», які виступали за відірваність поетичної творчості од буденного, реального життя.
«Ґуставо-Адольфо Беккер», як видно з дат у заголовку, написано до сторіччя народин провідного іспанського романтичного поета.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-04-08 03:22:00
Переглядів сторінки твору 721
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2026.11.14 08:50
Автор у цю хвилину відсутній