ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Невесенко
2026.05.08 18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.

Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний

Костянтин Ватульов
2026.05.08 17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.

Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив

Артур Курдіновський
2026.05.08 13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.

Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,

Борис Костиря
2026.05.08 13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.

Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.

Ірина Вовк
2026.05.08 11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н

Юрій Гундарів
2026.05.08 11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.

Що таке війна?
Це коли весна,

Вячеслав Руденко
2026.05.08 10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.

Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,

хома дідим
2026.05.08 09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність

Тетяна Левицька
2026.05.08 08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?

Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —

Євген Федчук
2026.05.07 19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да

Іван Потьомкін
2026.05.07 19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."

В Горова Леся
2026.05.07 18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?

Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,

Мирон Шагало
2026.05.07 13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.

Вже майже дикі —

Юлія Щербатюк
2026.05.07 13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.

Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно

хома дідим
2026.05.07 13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя

Борис Костиря
2026.05.07 12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.

Яка вакханка уночі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Пабло Неруда. Чотири есеї

Переклав Василь Білоцерківський

Про нечисту поезію

Довгими годинами дня або ночі корисно дивитися на речі у спочинку – на колеса, які протягли кам’яними дорогами купи плодів або каміння, на мішки з вугіллям, на діжки, кошики, держаки рубанків. Їх чіпали люди, а самі вони торкалися землі, і, дивлячись на них, змучений лірик отримує потрібний урок. Потерті, подряпані, попсовані руками, ці зворушливі, а то й сумні речі вчать нас шанобливо ставитися до світу, який він є.
У них видно нечистоту людини – тіснота, робота, зношеність, сліди стоп і пальців. Людський дух просотав їх наскрізь і щільно оповив.
Нехай наші вірші, потерті робочою рукою, теж пропахнуть потом і димом, сечею і лілеєю, неначе обкатано їх у сотнях законних і незаконних ремесел.
Вірші, нечисті, як одяг, як тіло, вірші в масних плямах і ганебних патьоках, у зморшках, у знахідках, у снах, у безсоннях і клопотах, у словах любові й злоби, у сварках і примиреннях, загадках, політичних поглядах, відмовах і податках.
Підкоряючись священному заповітові хвали, і наказам п’яти почуттів, і жаданню правди, і жаданню тіла, і океанському прибоєві, нічого не виключаючи й нічого не приймаючи за своєю волею, ми вдираємося в запалі кохання в саму глибину речей, і так народяться вірші в голубиних слідах пальців, покусані, підмерзлі, інколи попсовані потом або довгим уживанням, вони врешті досягли ніжної гладкості робочого приладдя, твердої ніжності дошок, обструганих гордим рубанком. Квітка, вода, зерно так само ніжні, і жорсткі, і прекрасні на дотик.
І не забудемо суму, банального і чуттєвого смутку – чудного, нечистого плоду забутого стану, породженого дешевим і полум’яним чтивом. Без місячного світла, лебедя, заходу сонця – вірші не створити. Хто боїться несмаку, отримує холод.



Теми

Невблаганно велетенська статуя тягне залізні пальці до стежки ночі. Дикі пісні, діти серця, поспішають у її владу. У нічній синяві небес виблискує Полярна зоря, біліє левкой планет, пролітають тіні.
І простір підступає до нас у своїй стривоженій величі, незнаний жалюгідним синам розсудливості й міри. Коли блискучий хвіст велетенського світляка розсипається полум’яним попелом, відходять до сну люди земних знань – поважні географи, службовці й адвокати.
Лише мисливець у хащах лісу, причавлений металом небес і обсипаний несамовитими зірками, урочисто піднімає руку в шкіряній рукавиці та вдаряє нею в груди – туди, де серце.
Де серце, там і ми. Тільки звідти, зачувши стукіт, виходить пісня, керована чорною ніччю й осінньою порожнечею.
Як лава, як пітьма, як тваринний дрож, як плутане калатання дзвонів, поезія живиться страхом, скорботою, сердечним болем. А там, у морі, завжди знайдеться декорація – ліс або небо, які навіюють забуття і спокій. Поет творить один, його рука тремтить, він убраний у жалобу.



Поведінка і поезія

Коли час добиває нас влучними блискавками буднів і ми дедалі менше маємо розумних дій, сліпої віри, а натхнення веселковим плювком падає на землю, тоді починаємо міркувати про те, чи не стати нам гіршими.
Минає час, і сумно бачимо, як люди зубами, пазурами, корисливістю чіпляються за життя. бачимо, як у дім поезії впиваються зуби, і пазурі, і хиже гілля злоби.
Під гнітом років, або просто через лінощі, бідніє серце поета чи богемне кокетування його опановує, і світові постає не чиста і гірка пісня, що виникла раніше з бурхливих морських глибин, а жалюгідна тварина, яка вартує жалюгідний скарб своєї зверхності.
Час легкий, як попіл чи повітря, і швидкий, як вода. Камінь, поточений мулом чи скорботою, розквітає гуркотанням моря, а маленька троянда йде в ніжну могилу пелюсток. Час змиває й подовжує, лікує, розкриває.
То що залишиться від нашої гнилизни, від дрібних неправд, від брудного холоду чвари? Нічого. У домі поезії залишається тільки те, що написано кров’ю, і всотується прямо в кров.



Ґуставо-Адольфо Беккер
(1836–1936)

…там падають краплі
з вічним звучанням…

Вогненні пальці жимолості кидають у сутінь жмені вологого диму, мокрого снігу, квітів, просотаних дощем.
О прекрасний голосе, ніжне поранене серце!
Які сплітаєш сіті? Які чорні голуби вилітають з твого волосся? Які бджоли в крапельках роси кишать в глибинах твого тіла?
О янголе осяйний, попільний віночку асфоделя!
Збліднули старі штори, змовкло в пітьмі довгих годин бідне серце арфи. Муки кохання впиваються в душу пазурами злоби й гніву. Але сльози не висохли. Під іменами речей. Під буденними справами струменіє річка солоної крові.
О скорботні шати, духмяний дзвоне!
А там, серед звичайних предметів, стоїть твій пам’ятник, обмитий потоками дощів і сліз, твій пам’ятник-привид, чиї очі видзьобали морські птахи, твій пам’ятник, кущ обпаленого блискавкою жасмину.
О сумовите сонце! О велителю дощу!




Ці есеї Неруда вперше опублікував у часописі «Caballo verde para la poesía» («Зелений кінь для поезії»), який видавав у Мадриді в 1935–1936 рр. вкупі з Мануелем Альтолаґірре.
Есей «Про нечисту поезію» скерований у полемічному плані проти шанувальників «чистої поезії», які виступали за відірваність поетичної творчості од буденного, реального життя.
«Ґуставо-Адольфо Беккер», як видно з дат у заголовку, написано до сторіччя народин провідного іспанського романтичного поета.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-04-08 03:22:00
Переглядів сторінки твору 490
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2026.04.13 06:02
Автор у цю хвилину відсутній