ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2022.12.08 20:00
Темніє… Знову ніч у гості.
Темніє – зорі в високості.
Темніє, люди по оселях.
Темніє – мла вкриває землю.

Євген Федчук
2022.12.08 16:24
Скажи, Якиме, ти ж козакував? –
Старі діди усілись на осонні
Під хатою. Здавалось, напівсонні.
Розімлілий дехто й очі закривав.
Щоб не заснути часом, то вели
Розмови про діла давно минулі,
Коли вони ще молодими були
Й багато чого різного могли.

Олександр Сушко
2022.12.08 15:55
Кошлате мудромисліє нині стало основою людського розумування про природу, кохання, бога, війни та миру. Тобто усе, що не має практичного застосування у повсякденному житті покрите товстим шаром таємничості і такої заплутаної, що годі знайти здоровий ґл

Ольга Олеандра
2022.12.08 15:24
Ця зима вже ніколи не скінчиться
може бути і так
А, можливо, це все нісенітниця
чи знак
Замуроване сонце все ж вижило
хто зна
Назбираємо дров, буде паливо
смішна

Юрій Гундарєв
2022.12.08 11:53
Есть пять имён в женской поэзии:
Лина, Белла, Марина, Леся и
одно особо, осанно -
Анна.

Автор: Юрий Гундарев
2022 год

Володимир Бойко
2022.12.08 02:02
Останнім часом дедалі частіше звучить зловісно назва російського міста Енгельс. Саме на тамтешньому аеродромі базуються літаки стратегічної авіації, які завдають ракетних ударів по Україні. До початку великої війни переважна більшість українців навіть н

Віктор Кучерук
2022.12.08 00:51
Без амуніції та зброї,
Хоча не в мирному тилу, –
Бідою зроджені герої
Нам не дають упасти в млу.
Робота їхня має риси,
Що потребує теж відзнак,
Бо в час лихий не обійтися
Без комунальників ніяк.

Іван Потьомкін
2022.12.07 17:57
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од

Сергій Губерначук
2022.12.07 14:34
Не витримую ліній…
Папір залишаю вам.
Думки забираю у вирій
до позаземлених мам.
Їх багато…
Повні хати…
І скрізь голуби миру
сотають любов ще щиру

Вікторія Лимар
2022.12.07 13:28
У ложах вселенських складаються плани,
Щоб людство вести до нервового стану.
Перебіг подій це підтверджує знову,
Бо задуми, дійсно, на жаль, нездорові.

Багато вже років живмо в напрузі.
Сусіди давно вороги, а не друзі.
Претензії надто зухвалі, амб

Юрій Гундарєв
2022.12.07 11:58
Когда разбивается ваза,
можно её склеить.
И не заметишь сразу
тонкие швы на стекле.

Когда разбивается дружба,
то закрывается дверца…
Сразу не обнаружишь

Микола Соболь
2022.12.07 06:04
Зледеніле небо. Залізних стерв’ятників злети.
Матінка молиться в укритті над дитям.
Не снігом порошить, летять на країну ракети…
Хтось навіть не встиг, попрощатись із життям.
Упав убитим.

Янголи смерті збирають багаті покоси.
Там вимагають душі бе

Віктор Кучерук
2022.12.07 04:54
Згадались укотре солдату,
Й слізьми затуманили зір, –
Зруйнована батьківська хата,
Засіяний мотлохом двір.
Сліди безпощадної бійні
Там час швидкоплинний не стер, -
Вразливій душі неспокійно
Від видив отих дотепер.

Тетяна Левицька
2022.12.07 00:14
Крутила голови отим,
хто гарбузову кашу любить,
хто вабить перснем золотим,
і ніжністю лоскоче губи.
У кого статки в банку є,
чудовий хист, статура гарна,
кому зозуленька кує
на довгі літа щастя марно...

Софія Цимбалиста
2022.12.06 22:04
Так хочеться відчути знову,
хоч не надовго щось,
крім самоти.
Ще раз, один лиш раз,
аби хоч згадку щастя віднайти.
Не вистачить всіх слів,
щоб описати буревій
забутих почуттів.

Іван Потьомкін
2022.12.06 18:05
Дивитись в очі смерті...
Чекать, хто моргне першим?
Як у безіграшковому дитинстві?..
Ні, смерть не така всесильна,
Як часом здається.
Віч-на-віч був з нею
Хлопчиськом-сиротою по війні.
З холоду й голоду склепив повіки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Пабло Неруда. Континент надії

Переклав Василь Білоцерківський

Латинська Америка дуже любить слово «надія». Нам подобається, коли нас називають «континентом надії». Кандидати в депутати й президенти привласнюють титул «кандидатів надії».
Насправді ця надія перетворюється на обітниці майбутнього раю, неокреслену обіцянку платежу, який дедалі відтягується. Його відкладають на наступну виборчу кампанію, на наступний рік або вік. Коли недавно відбулася кубинська революція, мільйони латиноамериканців отямилися, наче від шоку. Вони не вірили своїм вухам. Такого не було в літописах континенту, який жив у розпачі, скерувавши думки на надію.
Зовсім несподівано Фідель Кастро, у минулому нікому не відомий кубинець, ухопив надію за волосся чи за ноги, не давши їй відлетіти, й усадовив до свого столу, інакше кажучи – до столу в домівці народів Америки [1].


Вози й грязюка

Поклавши руку на серце, можемо сказати, що відтоді ми значно просунулися на шляху втілення надії. Але наші душі неспокійні. Могутній сусід хоче розчавити Кубу вкупі з усіма надіями. Мільйони латиноамериканців щодня читають газети, щовечора слухають радіо. І полегшено зітхають. Куба тримається. Ще один день. Ще один рік. Нашій надії не відрубали голови.
У країні, де я виріс, часто йде дощ і віють вітри. У дитинстві навпроти мого будинку вулиця перетворювалася на драглисту річку. Дивитися на застряглі у грязюці вози було моєю улюбленою розвагою. Дарма воли напружували сили. Віз борсався, наче кволий корабель у морі, та колеса, зроблені з цільного шматка дерева, дедалі глибше занурювалися в чорну зимову рідоту. Аби дістатися школи – часто в подертих черевиках, – я, наче акробат, перестрибував з каменя на камінь, боячись загрузнути в грязюці, як віз.
Моє місто змінилося – принаймні настільки, що цю вулицю нині забрукували. Нею все так само тягнуться вози з пшеницею, з мішками картоплі, з вівцями. Вони застрягають уже не навпроти мого колишнього будинку, а трохи далі, на іншій вулиці, навпроти інших будинків, де, можливо, дитина, схожа на мене – хлопчика, дивиться на них з вікна, жваво цікавлячись.
До війни 1914 року ми, мільйони людей, які говорили іспанською та іншими мовами Південної Америки, сподівалися, що ХХ сторіччя, котре тоді ще бігало в коротеньких штанцях, скінчить із возами й грязюкою.
Правдою виявилося тільки те, що ми продовжуємо сподіватися. Завжди йшла війна, яка заважала забрукувати вулиці, відкрити школи, побудувати нові лікарні; у Європі сумлінно вели стрілянину німці й французи, болгари й турки, австрійці й росіяни.


Без усілякого ентузіазму

В Америці, аби не відстати од Європи, убивали одне одного болівійці й параґвайці, перуанці й еквадорці, чилійці й болівійці. У Центральній Америці висаджувалися північноамериканські моряки й, довго не роздумуючи, стріляли в мексиканців і нікараґуанців, убивали колумбійців або кубинців – без усілякого ентузіазму, але цілком успішно.
Тимчасом неозорий Американський континент ріс і розвивався. Ми розібралися в тому, що маємо і чого не маємо.
Ми довідалися, що можемо дати іншим і в чому самі відчуваємо потребу. Ми мали великі багатства. Нафту, нітрат, пшеницю, срібло, шерсть. Ми потребували того, чого й нині конче потребуємо. Нам були потрібні одяг, будинки, меблі, букварі, ліки, культура, верстати, промислові підприємства, гавані, летовища, дороги, автівки.
Мій співвітчизник, сеньйор Ернан Санта-Крус, який відає в ООН питаннями рільництва і продовольства, днями повідомив, що зі ста дев’яноста двох мільйонів громадян Латинської Америки вісімдесят мільйонів неписьменних; чотирнадцять мільйонів дітей шкільного віку не вчаться через брак учителів і шкільних споруд; сто мільйонів чоловік потерпають від недоїдання. Зате північноамериканські монополії з 1956 по 1961 рік отримали прибуток у три мільярди чотириста сімдесят дев’ять мільйонів доларів.
Ці сухі цифри невтішні, і з ними тяжко змиритися. Вони пахнуть потом і містять присмак крові. Але як покласти їх під сукно і забути? Вони такі жахливі, що сукно лусне. Ліпше прямо поглянути в обличчя фактам. Наші книжки здаються жорсткими й гіркими. Але це тому, що вони відбивають страшну дійсність.
На світовий ринок вийшла наша продукція. Але ви вже чули, щó отримали ми, а що – інші. Знаєте, що ми отримали? Замість задоволення наших потреб ми отримали старі військові посудини, літаки, аби наші народи скидали бомби на голови одне одному, третьорозрядні танки понуро-декоративного стилю і кулемети, з яких у Першу світову війну жорстокі уряди розстрілювали свої добрі народи.


Шкода і збитки

У Європі розпочалася Друга світова війна, і наші правителі наново виявили, що не можуть брукувати драглисті вулиці містечок Американського континенту, адже вулиці Європи знову були залиті кров’ю й охоплені полум’ям. Людське життя в період між двома світовими війнами залишило глибокий відбиток на культурі цього часу. «Холодна війна», потоптавши справедливість, розділила народи. Художні твори істотно змінилися. З одного боку, гуманізм, можливо, не сягнув свого попереднього розквіту. Одначе багато серед наших книжок, тісно пов’язаних із цієї добою, були уривчасті, обмежені й жовчні. Ми перебільшували доброту наших друзів чи злобу наших ворогів. Нерідко ми кидалися в обійми фальшивих друзів або вигадували неіснуючих ворогів. З другого боку, перебільшеним також було прагнення герметизму, абстракції чи збоченості – заради бажання не дотримуватися жодної засади й стояти віддалік політичних пристрастей. Від такого становища серйозно постраждала художня творчість нашого часу, і лише вельми небагато людей можуть похвалитися тим, що уникнули подібних витрат.
Ця рана також розкрилася в Латинській Америці. Широкі маси дедалі більше віддалялися од культури й творчості, адже творці культури повсюдно не мали змоги пробитися до мас. Сила-силенна неписьменних, жорстокість деспотичних урядів, нестача книжок і видавництв, відсутність шкіл і вчителів – усе це збільшувало дистанцію між народами й діячами культури. Таке становище породило нові покоління, які ввійшли в життя в понуру добу песимізму, жадаючи якнайшвидше вирвати з життя його найбільш заборонені плоди. Якщо поглянути проти світла на цю частину людського суспільства, то вона гацає несамовитий ритуальний танець на чорно-червоному тлі спалахів атомної агонії.


Голубка Пікассо літає

Тривкий мир або надійний передих негайно зцілить від оцих хвороб наші молоді народи, які навпомацки борються за існування і незалежність. Для них цей мир означатиме новий приплив енергії й достаток. Універсальне роззброєння прожене геть з очей зброю, що купами іржавіє в портах Південної Америки або стоїть напоготові для братовбивчої війни. Перспективи культурного розвитку будуть так само розлогі, як територія нашого велетенського континенту.
Достеменні проблеми, старі й нові, конфлікти й способи їх подолання буде розглянуто у книжках і на трибунах. Продукти харчування і книжки проникнуть в усі куточки неписьменної й голодної Америки. І тоді знову відродиться щедрий гуманізм, який не може вічно жити, займаючись лише нагальними потребами, похмурим убогим життям і космічним жахом перед можливістю тотальної війни.
Гадаю, тепер наші спільні думки про мир стали надбанням більшої частини людства. коли кілька років тому вперше розправила крила голубка Пікассо, ми не сподівалися, що колись вона долетить до далекої Африки чи спекотних Карибських островів. Нині вона відома всьому людству, і ми зібралися тут, аби не уривався її мелодійний політ. Людина досліджує космос, і в цьому дослідженні її супроводжують найдавніші мрії людства, грізна енергія знову відкритих сил, які розвиваються. Здається, ми подужали переконати навіть найбільш розлючених у тому, що війна неможлива і необхідний розсудливий мир. Це інша давня мрія людства, яку невтомно втілюють у життя всі люди доброї волі й великі народи, представлені на нашому конгресі. Ми – посланці нового континенту, справжнього континенту людської надії, який закликає всіх людей жити й працювати в мирі.


[1] Тут і далі Неруда розвиває міркування в дусі власних виразно лівих політичних поглядів.

Промова, виголошена з трибуни Всесвітнього конгресу за універсальне роззброєння і мир, який відбувався в Москві 9–14 липня 1962 р. Конгрес відбувся як гучна пропагандистська акція СРСР, що намагався себе міжнародно позиціонувати мирною державою в пору загострення його відносин з США і напередодні Карибської кризи.
Першодрук – того року в часописі «Principios» (Сантьяґо) (№ 91).




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-04-08 03:27:28
Переглядів сторінки твору 153
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2022.11.08 00:22
Автор у цю хвилину відсутній