Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.04
23:25
Була шкварка, була чарка
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
2026.01.04
19:33
Про всіх потрібно знати у житті:
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
2026.01.04
18:09
Ну що сказати? Спрацювали чисто!
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
2026.01.04
13:03
Малює мороз візерунок
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
2026.01.04
12:11
Коли подолаєм навколишню сірість?
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
2026.01.04
10:18
Уже під старість Галя пригадала,
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
2026.01.04
10:10
Раїса Обшарська. Сезон блукаючих дощів: повісті, оповідання, новели. —Тернопіль: Джура, 2006 р. — 254 с.
Усім шанувальникам художньої літератури, відомо, що є книги, які захоплюють одразу і не відпускають, поки не прочитаєш їх до останньої сторінки. Авт
2026.01.03
21:46
Розливає обрій червоно лафітом,
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
2026.01.03
17:52
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.03
17:26
Нічого такого, ще вибухів кілька.
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
2026.01.03
16:31
Придумати задачу вдома будь- яку
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
2026.01.03
14:20
Поетична непоетичність.
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
2026.01.03
11:46
Із Леоніда Сергєєва
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
2026.01.03
10:01
Ти розумієш з віком,
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
2026.01.03
07:06
звідкіля ~ жодної гадки
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
2026.01.02
21:40
У лісі народилася,
У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Дума про Івана Богуна
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про Івана Богуна
ДУМА ПРО ІВАНА БОГУНА
Ой то зимою лютою та холодною
Не чорні круки над Вінницею славною кружляли,
То ж бо ляхи неситії з усіх боків місто обступали,
Як хижі вовки на здобич
На люд український поглядали,
Ярмо йому тяжке готували,
На волю українську зазіхали.
Іван Богун,полковник вінницький, звитяжець славний,
Усе те добре бачить, знає,
Ані на хвилю очей ясних не склепляє,
Міськую браму міцно зачиняє,
На всіх валах сторожу виставляє,
До гетьмана Хмельницького
Гінця з листом хутенько посилає,
Прийти на поміч з військом закликає.
А сам на вежу вартівницьку виходжає,
Орлиним поглядом на стійбище вороже поглядає,
Сміливу думку носить-виношає:
Та де вже вам, шуліки ляські,
Вкраїнських соколів здолати
Будемо ми вам пихатим
Шляхетський гонор та збивати,
Добряче пір”я вискубати,
Та трупом вашим поганським
Чисте поле устеляти,
Силу вашу, вдесятеро більшу
Усіляко зменшати.
Гарно все Богуня роздивився,
Тоді до козацтва безстрашного виходжає,
Мудрий військовий наказ віддаває:
Ой же ви, славні молодці, козаки-запорожці,
Серед ночі темної не спіть, не дрімайте,
Гострі списи та сокири хапайте,
На Буг замерзлий мерщій вирушайте,
Широкі ополонки в льоду вирубайте,
Та їх снігом гарненько притрушайте.
Хрусь-трісь крига зрання,
Ой, буде ляхам купання!
А ще, звитяжці мої славні,
З колодязів води набирайте,
Та нею вали високі обливайте –
Мороз вночі як прихопить,
То вже ляха й чорт ухопить!
Буде вражим повзанка –
Аж до Бугу ковзанка.
Та як теє козаченьки зачували –
На вали й до річки поспішали
Вміло, спритно й обережно
Та наказ полковницький сповняли,
Бога мороз послати благали,
Ранку погожого дожидали.
Як же тим морозом стіни обхопило –
Аж чортам у пеклі роти заціпило.
Ой же й рано-пораненьку
Ледь сонце устало,
А вже славні козаченьки
За Буг виступали,
За Буг виступали,
З ляхів глузували
Та кіннотників гривастих
На герць викликали.
Як важка кіннота стала
З місця ізрушати –
Мов злякались козаченьки –
Стали утікати,
Утікали аж до Бугу, на тім боці стали,
Лиш перед тим ополонки
Спритно обминали.
Розпалилися ляхове,
На Буг залетіли,
Цілі сотні під водою
Зразу опинились.
А гетьманові ляському
Аж недобре стало,
Бо найкраще його військо
Під льодом пропало.
Ой, подерлись ляхи вгору
На вали високі,
Та скотилися додолу
У яри глибокі.
Зверху ще їх козаченьки
Смолою вгощали,
Ляські трупи на чортячі
Похожії стали.
Ось тоді-то сам Богуня
З міста виступає
І щосили клин козачий
В ляський стрій вганяє.
Як полковнича кривуля
В ляха поціляє,
То його аж до сідельця,
Навпіл розрубає.
Як махне Богун наліво –
П”ятдесят вбиває,
Як направо – ціла сотня
Трупом вилягає.
Як до Вінниці Богдана
Військо вже дісталось –
Половини ляшків-панків
Наче й не бувало.
І погнали недобитків
До Польщі з ганьбою,
Богун ішов по Вкраїні
З великой славою.
Його рука могутняя
З сонця хмару зпхнула,
Й все Поділля, вся Вкраїна
Полегко зітхнула.
Пам”ятаймо, українці,
Вінницькі морози,
Силу й славу Богунову,
Його світлий розум.
7501 р. (Від Трипілля) (1993)
Ой то зимою лютою та холодною
Не чорні круки над Вінницею славною кружляли,
То ж бо ляхи неситії з усіх боків місто обступали,
Як хижі вовки на здобич
На люд український поглядали,
Ярмо йому тяжке готували,
На волю українську зазіхали.
Іван Богун,полковник вінницький, звитяжець славний,
Усе те добре бачить, знає,
Ані на хвилю очей ясних не склепляє,
Міськую браму міцно зачиняє,
На всіх валах сторожу виставляє,
До гетьмана Хмельницького
Гінця з листом хутенько посилає,
Прийти на поміч з військом закликає.
А сам на вежу вартівницьку виходжає,
Орлиним поглядом на стійбище вороже поглядає,
Сміливу думку носить-виношає:
Та де вже вам, шуліки ляські,
Вкраїнських соколів здолати
Будемо ми вам пихатим
Шляхетський гонор та збивати,
Добряче пір”я вискубати,
Та трупом вашим поганським
Чисте поле устеляти,
Силу вашу, вдесятеро більшу
Усіляко зменшати.
Гарно все Богуня роздивився,
Тоді до козацтва безстрашного виходжає,
Мудрий військовий наказ віддаває:
Ой же ви, славні молодці, козаки-запорожці,
Серед ночі темної не спіть, не дрімайте,
Гострі списи та сокири хапайте,
На Буг замерзлий мерщій вирушайте,
Широкі ополонки в льоду вирубайте,
Та їх снігом гарненько притрушайте.
Хрусь-трісь крига зрання,
Ой, буде ляхам купання!
А ще, звитяжці мої славні,
З колодязів води набирайте,
Та нею вали високі обливайте –
Мороз вночі як прихопить,
То вже ляха й чорт ухопить!
Буде вражим повзанка –
Аж до Бугу ковзанка.
Та як теє козаченьки зачували –
На вали й до річки поспішали
Вміло, спритно й обережно
Та наказ полковницький сповняли,
Бога мороз послати благали,
Ранку погожого дожидали.
Як же тим морозом стіни обхопило –
Аж чортам у пеклі роти заціпило.
Ой же й рано-пораненьку
Ледь сонце устало,
А вже славні козаченьки
За Буг виступали,
За Буг виступали,
З ляхів глузували
Та кіннотників гривастих
На герць викликали.
Як важка кіннота стала
З місця ізрушати –
Мов злякались козаченьки –
Стали утікати,
Утікали аж до Бугу, на тім боці стали,
Лиш перед тим ополонки
Спритно обминали.
Розпалилися ляхове,
На Буг залетіли,
Цілі сотні під водою
Зразу опинились.
А гетьманові ляському
Аж недобре стало,
Бо найкраще його військо
Під льодом пропало.
Ой, подерлись ляхи вгору
На вали високі,
Та скотилися додолу
У яри глибокі.
Зверху ще їх козаченьки
Смолою вгощали,
Ляські трупи на чортячі
Похожії стали.
Ось тоді-то сам Богуня
З міста виступає
І щосили клин козачий
В ляський стрій вганяє.
Як полковнича кривуля
В ляха поціляє,
То його аж до сідельця,
Навпіл розрубає.
Як махне Богун наліво –
П”ятдесят вбиває,
Як направо – ціла сотня
Трупом вилягає.
Як до Вінниці Богдана
Військо вже дісталось –
Половини ляшків-панків
Наче й не бувало.
І погнали недобитків
До Польщі з ганьбою,
Богун ішов по Вкраїні
З великой славою.
Його рука могутняя
З сонця хмару зпхнула,
Й все Поділля, вся Вкраїна
Полегко зітхнула.
Пам”ятаймо, українці,
Вінницькі морози,
Силу й славу Богунову,
Його світлий розум.
7501 р. (Від Трипілля) (1993)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
