ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.08
16:18
Сіріє небо, гублячи блакить.
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
2025.11.08
15:39
Там, де сонце торкає землі, помічаю дива:
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
2025.11.08
11:46
Дозимове дієслово цвітом стелить…
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
2025.11.06
17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
2025.11.06
15:34
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
2025.11.06
13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.11.06
09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
2025.11.06
01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Дума про Івана Богуна
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про Івана Богуна
ДУМА ПРО ІВАНА БОГУНА
Ой то зимою лютою та холодною
Не чорні круки над Вінницею славною кружляли,
То ж бо ляхи неситії з усіх боків місто обступали,
Як хижі вовки на здобич
На люд український поглядали,
Ярмо йому тяжке готували,
На волю українську зазіхали.
Іван Богун,полковник вінницький, звитяжець славний,
Усе те добре бачить, знає,
Ані на хвилю очей ясних не склепляє,
Міськую браму міцно зачиняє,
На всіх валах сторожу виставляє,
До гетьмана Хмельницького
Гінця з листом хутенько посилає,
Прийти на поміч з військом закликає.
А сам на вежу вартівницьку виходжає,
Орлиним поглядом на стійбище вороже поглядає,
Сміливу думку носить-виношає:
Та де вже вам, шуліки ляські,
Вкраїнських соколів здолати
Будемо ми вам пихатим
Шляхетський гонор та збивати,
Добряче пір”я вискубати,
Та трупом вашим поганським
Чисте поле устеляти,
Силу вашу, вдесятеро більшу
Усіляко зменшати.
Гарно все Богуня роздивився,
Тоді до козацтва безстрашного виходжає,
Мудрий військовий наказ віддаває:
Ой же ви, славні молодці, козаки-запорожці,
Серед ночі темної не спіть, не дрімайте,
Гострі списи та сокири хапайте,
На Буг замерзлий мерщій вирушайте,
Широкі ополонки в льоду вирубайте,
Та їх снігом гарненько притрушайте.
Хрусь-трісь крига зрання,
Ой, буде ляхам купання!
А ще, звитяжці мої славні,
З колодязів води набирайте,
Та нею вали високі обливайте –
Мороз вночі як прихопить,
То вже ляха й чорт ухопить!
Буде вражим повзанка –
Аж до Бугу ковзанка.
Та як теє козаченьки зачували –
На вали й до річки поспішали
Вміло, спритно й обережно
Та наказ полковницький сповняли,
Бога мороз послати благали,
Ранку погожого дожидали.
Як же тим морозом стіни обхопило –
Аж чортам у пеклі роти заціпило.
Ой же й рано-пораненьку
Ледь сонце устало,
А вже славні козаченьки
За Буг виступали,
За Буг виступали,
З ляхів глузували
Та кіннотників гривастих
На герць викликали.
Як важка кіннота стала
З місця ізрушати –
Мов злякались козаченьки –
Стали утікати,
Утікали аж до Бугу, на тім боці стали,
Лиш перед тим ополонки
Спритно обминали.
Розпалилися ляхове,
На Буг залетіли,
Цілі сотні під водою
Зразу опинились.
А гетьманові ляському
Аж недобре стало,
Бо найкраще його військо
Під льодом пропало.
Ой, подерлись ляхи вгору
На вали високі,
Та скотилися додолу
У яри глибокі.
Зверху ще їх козаченьки
Смолою вгощали,
Ляські трупи на чортячі
Похожії стали.
Ось тоді-то сам Богуня
З міста виступає
І щосили клин козачий
В ляський стрій вганяє.
Як полковнича кривуля
В ляха поціляє,
То його аж до сідельця,
Навпіл розрубає.
Як махне Богун наліво –
П”ятдесят вбиває,
Як направо – ціла сотня
Трупом вилягає.
Як до Вінниці Богдана
Військо вже дісталось –
Половини ляшків-панків
Наче й не бувало.
І погнали недобитків
До Польщі з ганьбою,
Богун ішов по Вкраїні
З великой славою.
Його рука могутняя
З сонця хмару зпхнула,
Й все Поділля, вся Вкраїна
Полегко зітхнула.
Пам”ятаймо, українці,
Вінницькі морози,
Силу й славу Богунову,
Його світлий розум.
7501 р. (Від Трипілля) (1993)
Ой то зимою лютою та холодною
Не чорні круки над Вінницею славною кружляли,
То ж бо ляхи неситії з усіх боків місто обступали,
Як хижі вовки на здобич
На люд український поглядали,
Ярмо йому тяжке готували,
На волю українську зазіхали.
Іван Богун,полковник вінницький, звитяжець славний,
Усе те добре бачить, знає,
Ані на хвилю очей ясних не склепляє,
Міськую браму міцно зачиняє,
На всіх валах сторожу виставляє,
До гетьмана Хмельницького
Гінця з листом хутенько посилає,
Прийти на поміч з військом закликає.
А сам на вежу вартівницьку виходжає,
Орлиним поглядом на стійбище вороже поглядає,
Сміливу думку носить-виношає:
Та де вже вам, шуліки ляські,
Вкраїнських соколів здолати
Будемо ми вам пихатим
Шляхетський гонор та збивати,
Добряче пір”я вискубати,
Та трупом вашим поганським
Чисте поле устеляти,
Силу вашу, вдесятеро більшу
Усіляко зменшати.
Гарно все Богуня роздивився,
Тоді до козацтва безстрашного виходжає,
Мудрий військовий наказ віддаває:
Ой же ви, славні молодці, козаки-запорожці,
Серед ночі темної не спіть, не дрімайте,
Гострі списи та сокири хапайте,
На Буг замерзлий мерщій вирушайте,
Широкі ополонки в льоду вирубайте,
Та їх снігом гарненько притрушайте.
Хрусь-трісь крига зрання,
Ой, буде ляхам купання!
А ще, звитяжці мої славні,
З колодязів води набирайте,
Та нею вали високі обливайте –
Мороз вночі як прихопить,
То вже ляха й чорт ухопить!
Буде вражим повзанка –
Аж до Бугу ковзанка.
Та як теє козаченьки зачували –
На вали й до річки поспішали
Вміло, спритно й обережно
Та наказ полковницький сповняли,
Бога мороз послати благали,
Ранку погожого дожидали.
Як же тим морозом стіни обхопило –
Аж чортам у пеклі роти заціпило.
Ой же й рано-пораненьку
Ледь сонце устало,
А вже славні козаченьки
За Буг виступали,
За Буг виступали,
З ляхів глузували
Та кіннотників гривастих
На герць викликали.
Як важка кіннота стала
З місця ізрушати –
Мов злякались козаченьки –
Стали утікати,
Утікали аж до Бугу, на тім боці стали,
Лиш перед тим ополонки
Спритно обминали.
Розпалилися ляхове,
На Буг залетіли,
Цілі сотні під водою
Зразу опинились.
А гетьманові ляському
Аж недобре стало,
Бо найкраще його військо
Під льодом пропало.
Ой, подерлись ляхи вгору
На вали високі,
Та скотилися додолу
У яри глибокі.
Зверху ще їх козаченьки
Смолою вгощали,
Ляські трупи на чортячі
Похожії стали.
Ось тоді-то сам Богуня
З міста виступає
І щосили клин козачий
В ляський стрій вганяє.
Як полковнича кривуля
В ляха поціляє,
То його аж до сідельця,
Навпіл розрубає.
Як махне Богун наліво –
П”ятдесят вбиває,
Як направо – ціла сотня
Трупом вилягає.
Як до Вінниці Богдана
Військо вже дісталось –
Половини ляшків-панків
Наче й не бувало.
І погнали недобитків
До Польщі з ганьбою,
Богун ішов по Вкраїні
З великой славою.
Його рука могутняя
З сонця хмару зпхнула,
Й все Поділля, вся Вкраїна
Полегко зітхнула.
Пам”ятаймо, українці,
Вінницькі морози,
Силу й славу Богунову,
Його світлий розум.
7501 р. (Від Трипілля) (1993)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1118 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1118 seconds