Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Радченко Рудий Гриб Рудольф (2001) /
Проза
"...Живий"
Вона швидко минула три прилавки, ніби й не помітивши їх; хтось кричав "Свіжі квіти! Купуйте квіти!".
Жінка сіпнулась на цьому слові. Вона глипнула на прилавки навколо і зупинилась серед розжареного ринку...
Її очі були схожі на два озера, що пересихали, бо дощило так часто, що здається сама жінка збилась з ліку.
Дощило й справді довго і часто в цьому місті.
Вчора ось, майже весь день. А вночі закінчилось.
Мало пекти, прийнанні, ще дні два; як і перед кожним дощем в цьому місті.
Все швидко висохло на такій спеці, і вже здіймались перші клуби пилу.
І серед клубів пилу стояла вона.
Така виснажена від дощів і сонця водночас. Їй набридла, здавалось, взагалі погода.
Вона стояла, а повз неї проносилось життя. Проносились так швидко, що перетворилось на суцільну лінію світла. Ніби вона стояла серед автостради і притискала до грудей шкіряного пальто, що носилось ще з давніх-давен, маленькі черевички.
І не було зрозуміло, чи світ зупинився, чи вона так швидко в ньому несеться...
Вона сіпнулась на голос, і подивилась на продавця квітів, що зазивав до себе, а затим на його прилавок. Там стояли червоні айстри, чимось схожі на гвоздички.
І враз її очі стали ніби більшими і округлішими; а через хвилину, несподівано для всіх, пішов дощ.
Залопотіло по стріхах; швидко і нетерпляче залопотіло ногами по бруківці.
Всі ховались хто куди; люди весело бігли, говорячи про щось між собою.
Продавці суєтились з товаром. Покупці стояли під навісами, які невстиг ще майже ніхто зібрати.
Люди, що стояли під брезентами, сміялись, говорили і жартували, здається ніби зовсім забувши про всіх і все, що відбувається на вулиці...
А жінка мовчки зрушила з місця до свого торгівельного, згорбившись, ніби похнюпившись, і сильніше притисши черевички до грудей.
По її щоці збігала дощова вода, позаяк капюшону не було і дощ падав їй на голову.
Зрештую, вона дійшла до торгівельного місця і почала розкладати свій невеликий крам на бетонний прилавок— вона поставила маленькі, дитячі черевички; три медалі "за мужність і відвагу", і майже нові берці.
Все було готово, стояло рівно на її прилавку.
І берці— невеликого розміру,— здається, молодого солдата, тримали під собою шматок паперу, щоб не злетів.
На ньому було виведено зеленими літерами: "продаються дитячі черевички. Неношені."
Збоку від її прилавку сидів чоловік.
Сидів на стільці, і читав газету.
Це був власник сусіднього місця. В ньому йшлось про загинувших на далекому сході. Йшлося про бравих хлопців і співчуття їх загибелі. Йшлося про якісь три ордени...
Жінка глипнула на газету. Вірніше на другу її шпальту, де це і було написано.
А затим повільно взяла берці— бережно і ніжно... І витрусила з них пісок до долу. А затим посміхнулась.
Дощити перестало. По стріхам забігали сонячні проміння. Розвиднилось швидко і сонце, що стояло високо в небі, передвіщало довгий і променистий день, повний тепла.
В кінці статті про "героїв з близького сходу" писалось: "лавреат трьох медалей був знайдений і після успішної виконаної бойової операції повернеться додому".
Було сонячно але вітряно. Жінка жила недалеко, в зелених насадженнях, нагорі. Там було вітру найбільше.
І звідкись там, здалеку— коли жінка, не говорячи ніслова, піднімалась на гору, шарпнув поток східного відру.
Він був настільки сильний, що між листям почувся протяжний свист.
А в ньому почулось "...живий".
***
А затим почався дощ, що залив з новою силою. Але він був короткий. Зовсім вже короткий.
І сліпий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"...Живий"
Вона швидко минула три прилавки, ніби й не помітивши їх; хтось кричав "Свіжі квіти! Купуйте квіти!".
Жінка сіпнулась на цьому слові. Вона глипнула на прилавки навколо і зупинилась серед розжареного ринку...
Її очі були схожі на два озера, що пересихали, бо дощило так часто, що здається сама жінка збилась з ліку.
Дощило й справді довго і часто в цьому місті.
Вчора ось, майже весь день. А вночі закінчилось.
Мало пекти, прийнанні, ще дні два; як і перед кожним дощем в цьому місті.
Все швидко висохло на такій спеці, і вже здіймались перші клуби пилу.
І серед клубів пилу стояла вона.
Така виснажена від дощів і сонця водночас. Їй набридла, здавалось, взагалі погода.
Вона стояла, а повз неї проносилось життя. Проносились так швидко, що перетворилось на суцільну лінію світла. Ніби вона стояла серед автостради і притискала до грудей шкіряного пальто, що носилось ще з давніх-давен, маленькі черевички.
І не було зрозуміло, чи світ зупинився, чи вона так швидко в ньому несеться...
Вона сіпнулась на голос, і подивилась на продавця квітів, що зазивав до себе, а затим на його прилавок. Там стояли червоні айстри, чимось схожі на гвоздички.
І враз її очі стали ніби більшими і округлішими; а через хвилину, несподівано для всіх, пішов дощ.
Залопотіло по стріхах; швидко і нетерпляче залопотіло ногами по бруківці.
Всі ховались хто куди; люди весело бігли, говорячи про щось між собою.
Продавці суєтились з товаром. Покупці стояли під навісами, які невстиг ще майже ніхто зібрати.
Люди, що стояли під брезентами, сміялись, говорили і жартували, здається ніби зовсім забувши про всіх і все, що відбувається на вулиці...
А жінка мовчки зрушила з місця до свого торгівельного, згорбившись, ніби похнюпившись, і сильніше притисши черевички до грудей.
По її щоці збігала дощова вода, позаяк капюшону не було і дощ падав їй на голову.
Зрештую, вона дійшла до торгівельного місця і почала розкладати свій невеликий крам на бетонний прилавок— вона поставила маленькі, дитячі черевички; три медалі "за мужність і відвагу", і майже нові берці.
Все було готово, стояло рівно на її прилавку.
І берці— невеликого розміру,— здається, молодого солдата, тримали під собою шматок паперу, щоб не злетів.
На ньому було виведено зеленими літерами: "продаються дитячі черевички. Неношені."
Збоку від її прилавку сидів чоловік.
Сидів на стільці, і читав газету.
Це був власник сусіднього місця. В ньому йшлось про загинувших на далекому сході. Йшлося про бравих хлопців і співчуття їх загибелі. Йшлося про якісь три ордени...
Жінка глипнула на газету. Вірніше на другу її шпальту, де це і було написано.
А затим повільно взяла берці— бережно і ніжно... І витрусила з них пісок до долу. А затим посміхнулась.
Дощити перестало. По стріхам забігали сонячні проміння. Розвиднилось швидко і сонце, що стояло високо в небі, передвіщало довгий і променистий день, повний тепла.
В кінці статті про "героїв з близького сходу" писалось: "лавреат трьох медалей був знайдений і після успішної виконаної бойової операції повернеться додому".
Було сонячно але вітряно. Жінка жила недалеко, в зелених насадженнях, нагорі. Там було вітру найбільше.
І звідкись там, здалеку— коли жінка, не говорячи ніслова, піднімалась на гору, шарпнув поток східного відру.
Він був настільки сильний, що між листям почувся протяжний свист.
А в ньому почулось "...живий".
***
А затим почався дощ, що залив з новою силою. Але він був короткий. Зовсім вже короткий.
І сліпий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
